Параноя удавання

Олександр Шуралев

Кушнаренковское педагогічне училище

Республіка Башкортостан

Зображення імітації життєдіяльності в оповіданні И. А. Буніна "Стара"

Імітація життєдіяльності, підміна сутності бутафорської мішурою, заснована на удавання, - одна з глобальних проблем, протягом всієї історії людства є каменем спотикання на шляху до справжнього прогресу, особливо болісно з давніх часів просочена російську атмосферу.

Світова література неодноразово і констатірующе, і аналітично, і профетичний зверталася до цієї проблеми. Згадаймо хоча б юдейських фарисеїв, Клавдія і його поплічників з шекспірівського "Гамлета", спритних ткачів з казки Г. Х. Андерсена "Нове плаття короля", геніально просто оголивши суть пороку, засліплюючого в людях совість, що позбавляє їх моральної прозорливості ...

У нашому батьківщині в усі часи було чимало "хлопчиків", чиїми вустами глаголив істина: "А король-то голий!" Можновладці оголошували їх баламутів, ворогами народу, дисидентами. Їх участь сумно відома.

Ті ж, хто був і залишався в моральному сенсі "нічим", мовляв "всім". Народжувалася все нові й нові покоління "ткачів", які робили вигляд, "що знімають тканину з верстатів, кроять її великими ножицями і потім шиють голками без ниток ". Як тільки не називали цю ніким не видиму тканина: і свобода, і рівність, і демократія ... Жителів аж ніяк не казкового "королівства" примушували зображувати захоплення, а суспільство все глибше і глибше провалювалося в помийну яму аморальності, безкультур'я та економічної безпорадності, тому що, заразившись синдромом набутого дефіциту совісті від чхали на них зверху "придворних ткачів", які "нітрохи не соромлячись ... вимагали для роботи найтоншого шовку і чистого золота, все це переховував у кишені і просиджували за порожніми верстатами з ранку до пізньої ночі ", рядові громадяни самі мало-помалу ставали кожен на своєму місці подібними імітаторами.

У 1916году, напередодні революції, покликаної як раз забезпечити торжество правди, відкрити очі народу на нещирість і лицемірство правлячих класів, побудувати новий, по-справжньому вільний і справедливий світ, І. Бунін написав оповідання "Баба", в якому відправна точка сюжету - банальний, на перший погляд, випадок, що стався в будинку, де дві людини багато років прикидаються чоловіком і дружиною.

Кільцева композиція оповідання (він починається і закінчується плачем старої) посилює враження замкнутого кола удавання, скуто, як нашийник, всю країну. Спочатку ми бачимо порожні снігові вулиці, що створюють страшне відчуття того, що плачуча стара - єдине і останнє жива істота на всьому білому світі. Потім перед нами постає все те, що насправді її оточує. Композицію можна порівняти з колами, що розходяться по воді від впав в неї каменю.

Перше коло -- неживі предмети інтер'єру будинку, куди найнята як кухарки "дурна повітова стара ".

Дурна, тому що так і не навчилася прикидатися, була і залишилася такою, яка є на самому справі.

Друге коло -- люди, які живуть поруч з нею, мало чим відрізняються від неживих предметів і як би що продовжують їх ряд.

Третій коло -- спогад про те, що її оточувало в минулому: "чоловік - розбійник і п'яниця, потім ... чужі кути і побори під вікнами, довгі роки голоду, холоду і безпритульності ".

Четверте коло - Весь простір від будинку чиновника до столиці, населене веселосердих облудником різних рангів і мастей і бідують народом. І нарешті, по останніх рядках оповідання ми бачимо камінь на самому дні: гіркими сльозами плаче стара, але ніхто на це не реагує в силу того, що щоденне хронічне удавання довело людей до стану неживого, перетворило в "грамофони", заводімие поворотом ручки і удавано-відчайдушно грають одну й ту ж платівку.

Всі деталі, за допомогою яких автор зображує світ, що оточує стару, несуть на собі незмивний грим удавання, що прикриває порожнечу і низовина людських бажань і спонукань, як оксамитова скатертину в залі - стіл, клейонка - клітку з великий тропічної птахом, крильце - головку цього птаха, квартирант старанної роботою над "великим, багаторічним твором" - свою педагогічну бездарність, господар старять його сивину - фарбою.

удавання, набуваючи мімікріческую стійкість, створює новий, спотворений, безсовісна, бездушний генотип людей-ляльок. У цих заводних ляльки-людей єдина ознака життя - їхні дії. Але ці дії удавано-показні, бутафорські, як картонні граніти, паперові лати і скляні виноградні грона на сценах чотирьох театрів, що виявляють перед нами в завершальній частині розповіді апофеоз лицемірства, як "мертве листя" безглуздо розкидаються з діжки до стелі тропічної рослини, яка повинна жити в тропіках, а в будинку чиновника засихає.

У чому ж причина такої тотальної імітації життєдіяльності?

Найвірогідніше за все, в тому, що це - справжня моральна хвороба, параноя, прийняла катастрофічні форми епідемії. У короткому, але місткому оповіданні Буніна при уважному читанні можна знайти і опис симптомів цієї хвороби, і вказівку на її джерела, і попередження про її страшні наслідки (страждання народу, безглузді війни, зникнення цивілізації), і навіть гіпотезу про можливі шляхи одужання.

Одна з маячних ідей цієї параної, яка паралізує людську свідомість постійним страхом, -- переконаність у тому, що щирість карна. Не випадково в тканину розповіді тонко вплетений мотив скованого Прометея, жорстоко покараний за свій щирий вчинок по відношенню до людей. Саме так думає про Прометея літній холостяк, вчитель прогімназії (порівняйте з чеховським Бєліковим), коли вимовляє характерну для класичного імітатора праведності - щедрінського Іудушка -- сентенцію: "Не сваріться, панове, ради високоторжественного свята!", в якої чуються інтонації беліковского "як би чого не вийшло" і шапкінского "Відійдемо до сторони", і коли в класах дере за волосся дітей, можливо, намагаючись погасити в них іскри щирості, щоб не зайнялося полум'я вільнодумства.

Ще один особливість цієї хвороби в тому, що (якщо скористатися термінологією Некрасівській лакея-блюдолиза з поеми "Кому на Руси жить хорошо") вона не проста, а "шляхетна" і, за аналогією з відомою приказкою про гниючої рибі, поширюється зверху вниз, вогнище ж інфекції знаходиться, як видно з оповідання, в ідолопоклонство і розкоші.

Центральне місце в Бунінська творі займає фактично має ключове значення образ хлопчика-сироти. На його етичну потенцію спроектовані промені авторського художнього ідеалу. Цей образ альтернативний за своєю суттю.

З одного боку, Бунінська персонаж ще не втратив здатності андерсенівський хлопчика бачити все таким, як є.

Про це свідчить те, що саме його очима ми дивимося і на, мабуть, саму знакову деталь - символ імітації - рублеві годинник, стукали чітко і швидко, але стрілки якого не рухаються і завжди показують один і той же час, і на свинку, до очей запустила морду в цебер з помиями, - анімалістичні втілення людської байдужості до всього оточуючого їх, але не стосується годівниці, до якої вони дорвались, досягнувши успіху в облуди. Саме він бачить і те, що "стара сидить і плаче: втирається подолом - і річкою тече!" Але як раз на цьому і обривається в оповіданні сюжетна лінія-паросток, пов'язана з хлопчиком.

З іншого боку, він вже почав непомітно для себе прикидатися старанним хлопцем, тому що "не хотів засмучувати своїх вихователів і благодійників", які були облудником-імітаторами. Отже, у цьому образі одночасно чутно і відгомони андерсенівський щирого немовляти, і перспектива замятінского "Нумера" Єдиного Держави, заручника "математично безпомилкового щастя" з фантастичним маріонетковим комплексом подяки благодійників з роману "Ми".

На все життя Бунінська вухатий хлопчик ( "Хто має вуха, нехай почує") намагається запам'ятати урок про перспективи розвитку і причини загибелі давньогрецької цивілізації, що містить Попередження - діагноз для всіх народів. Але як він, що втілює в оповіданні майбутнє Росії, цим уроком скористається? Тут і прихований ключ, за допомогою якого можна відкрити клітку удавання і випустити на свободу хвору птицю - Душу людську. Примітно, що образ хлопчика виникає в оповіданні після знаменної алегоричній фрази: "посинів у дворі дим хуртовини, вище даху намело замети, завалило ворота і хвіртку ..."

Події в оповіданні відбуваються перед Різдвом, і весь текстовий простір пронизує наскрізний мотив передодня. "Будьте, як діти", - ця вічна християнська істина і є ідеал Бунінська мистецтва, в поєднанні з мотивом висоедіненія культур запалю шлях до одужання.

Чи зуміє хлопчик зберегти в собі сокровенно дитяче; розтоплять чи сльози страждає невинно старої крижинки удавання, які вже встигли проникнути в його сердечко підступними осколками троллевского дзеркала; чи зважиться він, подібно андерсеновської Герд, соскребать лід не нігтями з віконного скла, а щирим милосердям з людських сердець? Такі питання, як необхідність розгрібати снігові завали, щоб рухатися вперед, ставить письменник перед читачами, витягуючи тим самим з дужок справжню значущість поєднання сімейного виховання і шкільної освіти на духовній основі.

Розповідь "Стара" сьогодні не менш сучасний, ніж в 1916году.

Так само плаче "Дурна повітова стара", яка все життя "тремтіла за кожен свій крок", "з сил вибивалася "і тепер ледве-ледве існує, в той час коли новоявлені чиновники, що прикидається дбайливця про народне благо, купаються в розкоші ...

Невже і в новому столітті ми повторимо помилки попередніх?

Невже завжди володіла могутнім потенціалом і не втратила його понині Росія як велика держава остаточно зніжений, той лиха набуде і загине, "як було це, втім, з усіма стародавніми народами, непомірковано які зраджували ідолопоклонства і розкоші "?

Це залежить від того, що ми будемо робити далі: імітувати життєдіяльність або жити.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lit.1september.ru/