"Хмара
в штанах "
Л.П. Єгорова, П.К. Чекалов
"Хмара в штанах"
(1915) є "найбільш значним, творчо найбільш сміливим і
що обіцяє твором раннього Маяковського, - зізнавалися сучасники .-
Важко навіть повірити, що річ такої напруженої сили та формальною
незалежності написав юнак 22-23 років! "(44; 125).
Нагадаємо
передісторію поеми.
У січні 1914
року Маяковський разом з іншими футуристами - Д. Бурлюком, В. Каменським --
знаходився в турне по Росії: читали лекції, вірші, пропагували футуризм. У
Одесі Маяковський захопився гімназисткою Марією Денисової, але взаємності не
зустрів. Це стало зав'язкою сюжету поеми, зміст якої вийшло далеко за
рамки автобіографічного епізоду.
Почавши поему до
першої імперіалістичної війни, Маяковський закінчив її влітку 1915 року. Війна,
оголили багато соціальні та моральні проблеми часу, допомогла поетові
побачити перспективу неминучого революції. Вперше поема вийшла в спотвореному
цензурою вигляді у вересні 1915 р. Після Жовтневої революції, коли Маяковському
представилася можливість, він здійснив другий безцензурний видання поеми.
"Хмара у
штанах "- програмний твір Маяковського. Автор попередив його таким
передмовою: "Хмара у штанях" (перше ім'я "Тринадцятий
апостол "закреслено цензурою. Не відновлюю. звикся.) вважаю
катехізис сьогоднішнього мистецтва. "Геть вашу любов", "долой
ваше мистецтво "," геть ваш лад "," геть вашу
релігію "- чотири крику чотирьох частин" (37; 23).
"Геть
вашу любов! "
Найбільш сильно
і яскраво втілений перший: "Геть вашу любов!" - Якому приділяється вся
перший розділ і частина четвертої. Поема відкривається напруженим очікуванням:
Ви думаєте, це
марить малярія?
Це було,
було в Одесі.
"Прийду в
чотири ", - сказала Марія.
Вісім.
Дев'ять.
Десять ...
Болісне
очікування триває нескінченно довго. Глибину страждання ліричного героя передає
розгорнута метафора про померлого дванадцятого годині:
Північ, з
ножем метаючись,
наздогнала,
зарізала, -
геть його!
Упав
дванадцята година,
як з плахи
голова страченого.
Час,
уподібнення що впала з плахи голові, не просто екзотичний стежок: він наповнений
великим внутрішнім змістом; триватиме у душі героя до такого ступеня
високий, що звичайне, але безвихідною протягом часу сприймається як його
фізична загибель. Померли, у принципі, не час. Кінчились виснажені
напруженим очікуванням людські можливості. Дванадцятий час виявився
межею.
Далі слід
те, що в народі буденно називають "хвору нерви". Але в даному випадку
відповідно до могутнім темпераментом героя нерви не просто "пустують",
а "метушаться у відчайдушній чечітку" до знемоги, поки у них від
втоми не підкошуються ноги. Ця чудова картина, яка представляє
своєрідний "скажений" танець ожилих нервів, невипадково
розгортається майже відразу за попередньої:
... Чую:
тихо,
як хворий з
ліжка,
зістрибнув нерв.
І ось, -
спочатку
пройшовся
ледь-ледь,
потім забігав,
схвильований,
чіткий.
Тепер і він, і
нові два
кидаються в
відчайдушною чечітку.
обвалилася штукатурка
в нижньому поверсі.
Нерви -
великі,
маленькі,
багато
! -
скачуть скажені,
і вже
у нервів
підкошуються ноги!
Далі знову,
як і у випадку з дванадцятого часом, внутрішнє гарячковий стан
ліричного героя переноситься на навколишні предмети:
Двері раптом
заляскалі, ніби у готелі не потрапляє зуб на зуб.
У такому
стані зустрічають герой і готель оголосила нарешті кохану.
Нервозність, поривчастість рухів героїні знову ж таки передаються через
несподівані порівняння і "відчувають" речі:
Ввійшла ти,
різка, як
"нате !",
муч рукавички
замш,
сказала:
"Знаєте -
Я виходжу
заміж ".
Ось гідна
нагорода за всі немислимі страждання, яких зазнав за ніч ...
Здається, зараз
герой вибухне від обурення і обурення, на голову зрадниці обрушаться
розлючені громи та блискавки, скинутий водоспади стогонів і докорів ... Але
вражає те нелюдське холоднокровність і спокій, з якими він зустрічає
настільки вбивчу для себе звістку:
Що ж,
виходите.
Нічого.
Покреплюсь.
Бачите --
спокійний як!
Як пульс
небіжчика!
І знову
порівняння. І знову незвичайне. І знову змістовне. "Пульс
небіжчика "- це остаточно, безповоротно померла надія на взаємне
почуття.
У поемі не
реалізується сюжет звичного любовного трикутника, не виводиться образ
щасливого суперника. Його замінюють "любителі святотатство, злочинів,
боєнь "- щось поетично не оформлення, але соціально позначене. Це
вони винні в любовній драмі. Вони "забрали", "вкрали",
"купили" любов героя:
Пам'ятаєте?
Ви говорили:
"Джек
Лондон,
гроші,
любов,
пристрасть ",-
а я одне бачив:
ви - Джіоконда,
яку треба
вкрасти!
І вкрали.
А. Михайлов
говорив з цього приводу: "У любовному трикутнику третій
"персонажем" включений буржуазний жізнепорядок, де відносини між
чоловіком і жінкою засновані на вигоді, користі, купівлі-продажу, але не на
кохання ... Тут Маяковський типізують явище, що йде від реального факту, так
як Марія Денисова не виходила тоді заміж "(31; 128).
Героїня
відкидає люблячого її героя не тому, що він володіє якимось моральним
або моральним вадою, а тому, що він не здатний створити навколо неї той
комфорт з речей, той матеріал затишок, до якого вона прагне. Тому вона
змінює живу, пристрасну і трепетну любов героя на матеріальні можливості
іншої людини. Така любов, на думку поета, є продажній, вона не
вимагає будь-яких моральних чи духовних витрат. Її легко можна купити. У
розрахунок не беруться ані моральні, ні людські якості, здавалося б, то,
що споконвіку самоцінною. У любовному поєдинку перемагає той, хто матеріально
забезпечений. І саме тому герой відкидає любов, яку можна купити за
гроші.
Цей мотив
"покупки" любви знаходить своє втілення і в інших творах
Маяковського:
Знаю,
кожен за
жінку платить.
Нічого, якщо
поки
тебе замість
шику паризьких суконь
одягну в дим
тютюну (...)
А я вместо
цього до ранку раннього
в жаху, що
тебе любити повели,
метався
і крики в
строчки вигранівал,
вже наполовину
божевільний ювелір.
( "Флейта-хребет")
А в
післяжовтневої поемі "Люблю":
У дорослих
справи.
В рублях
кишені.
Любить?
Будь-ласка!
рубликів за
сто.
А я,
бездомний,
ручищами
в рваний
в кишеню
засунув
і шлявся,
окатий
В "Хмарі
в штанах "традиційна метафора: любов - пожежа серця (СР у Єсеніна:
"заметався пожежа блакитний") реалізується у докладною картиною:
Алло!
Хто говорить?
Мама?
Мама!
Ваш син
чудово хворий!
Мама!
У нього пожежа
серця.
Скажіть
сестрам, Люде і Олі, -
Йому вже нема куди
подітися ...
Люди нюхають -
запахло
смаженим!
Нагнали
якихось.
Блискучі!
В касках
!
Не можна
чоботища!
Скажіть пожежним:
на серці
палаючу лізуть у ласках.
Простежимо
розгортання метафори "пожежа серця". Те, чим зазвичай обмежуються
інші поети, у Маяковського переростає в, здавалося б, побутову, але має
глибокий підтекст сцену: реакція людей, виклик пожежників - непрошених потішителів
у нещастя. Особисті переживання поета теж вдягаються в такий собі
"протипожежний" антураж:
Я сам
очі
наслезненние
бочками викачу.
Дайте про ребра
спертися.
вискочив!
Вискочив! Вискочив! Вискочив!
Впали.
Не вискочиш з
серця.
"Пожежа
серця "поширюється широко, він рветься" людям в квартирне
тихо "(" Тремтячими людям у квартирне тихо стоглазое заграва рветься з
пристані "), і перша частина поеми завершується відчайдушним вигуком,
зверненим "в сторіччя", в майбутнє: "Крик останній, - ти хоч про
те, що горю, в століття вистоні! "
"Геть
ваше мистецтво! "
Знаходить своє
втілення в поемі і "крик" - "Геть ваше мистецтво!". Вже
у другому розділі Маяковський починає і продовжує розвивати в третьому тему
відносин мистецтва та дійсності.
Ще в 1909 році
А. Блок писав: "Сучасне життя є блюзнірство перед мистецтвом;
сучасне мистецтво - блюзнірство перед життям "(43; 63). На наш погляд,
цю фразу можна розуміти таким чином, що життя настільки брудна і пішла, що
мистецтво, звернене у високе і прекрасне, не в змозі відобразити її у
всій повноті, і в цьому блюзнірство життя перед мистецтвом. Але в свою чергу і
мистецтво не дуже-то і намагається відобразити це життя, воно постійно веде
читача в якийсь містичний світ солодких марень, і в цьому блюзнірство
мистецтва перед життям.
Маяковський
усвідомив безсилля мистецтва (зокрема, - поезії) впливати на навколишнє
дійсність:
Поки
викіпячівают, римами пілікая,
з любові і
солов'їв якесь вариво,
вулиця корчиться
без'язика
- їй нічим кричати
і розмовляти.
Прийшов
розуміння соціальної задушеному вулиці ( "Вулиця борошно мовчки перла") і
необхідності вводити в поетичну мова не зовсім "поетичні" слова,
щоб відобразити життя такою, яка вона є насправді. Звідси й
відповідна лексика:
А вулиця присіла
і заволала:
"Ходімо
жрать! "
Або:
А в роті
померлих слів
розкладаються трупи,
тільки дві
живуть, жирі, -
"сволота"
і ще якесь,
здається, --
"борщ".
Поет,
пережив війну як особисту трагедію (згадаймо вірш "Вам!")
тепер вершить суд над тими, хто цієї трагедії не побачив. Це знайшло своє
поетичне втілення і в "Хмарі в штанах":
Як ви смієте
називатися поетом
і, сіренький,
чірікать, як перепел!
Сьогодні
треба
кастетом
кроіться миру в
черепі!
В одній статті
Маяковський стверджував: "Сьогоднішня поезія - поезія боротьби" (28, 11,
42). І ця публіцистична формула знайшла в поемі своє поетичне втілення:
Вийміть,
гулящі, руки із брюк -
беріть камінь,
ніж або бомбу,
а якщо у
якого немає рук -
прийшов, щоб і
бився чолом би! (...)
Ідіть!
понеділок і
вівторки
забарвленням кров'ю
в свята!
Поезією, не
відповідає вимогам часу, Маяковський вважав творчість І. Сєверяніна,
і тому в поемі виводиться безсторонній портрет поета:
А з сигарного
диму
лікерною чаркою
витягалося пропито
особа Сєверяніна.
Тут
дискредитується не стільки поезія Сєверяніна, скільки образ самого поета,
що живе у свідомості публіки. У вірші "Вам!" Маяковський також
згадує про Северянин, говорячи про поручика Петрове:
Якщо б він,
наведений на забій,
Раптом побачив,
поранений,
Як ви
вимазаний в біфштексу губою
хтиво
мугикаєте Сєверяніна ...
Тут немає
прямої негативної оцінки творчості Сєверяніна, і тим не менше вона
присутній: не можна позитивно ставитися до того, що можна
"хтиво" наспівувати, тим більше "вимазаний в біфштексу
губою ". Розважальна поезія Сєверяніна відкидається негативним
емоційним фоном.
Нагадаємо, що
саме у цьому вірші Маяковський стверджує, що для поета гідніше
прислужувати жінці вільної професії, ніж бездумної буржуазної публіці.
"Геть
ваш лад! "
Поетична та
соціальне у Маяковського було спочатку взаємопов'язане. Він поставив своє
творчість на службу масі, соціальних низів, з якими він відчуває єдність і
злиття. Тому крик "Геть ваше мистецтво" неотривен від крику
"Геть ваш лад!" Виступаючи від імені готових до повстання мас,
Маяковський каже "ми":
Ми
з особою, як
заспана простирадло,
з губами,
обвислими, як люстра,
ми,
каторжани
міста-лепрозорій,
де золото і
бруд із'язвілі проказу, -
ми чистіше
венеціанського Лазор,
морями і
сонцями Хто обмитий відразу;
Ми -
кожен -
тримаємо у своїй
п'ятірнею
світів приводні
ремені!
Це зближення
героя поеми з демократичною масою народжує в нього прозріння про майбутню
революції:
в терновому
вінку революцій
гряде шістнадцятий
рік.
Вихідною точкою
руху політичної думки стало мистецтво, від нього Маяковський йшов до
життя, щоб зрозуміти, що життя - витік і зміст мистецтва. І, усвідомивши це,
герой заговорив як пророк, як "предтеча":
А я у вас - його
предтеча;
я - де біль,
скрізь;
на кожній краплі
слезовой течі
розіп'яв себе на
хресті.
Поет
уявляє себе виразником народної болю, предтечею революції та жертвою
( "розіп'яв себе на хресті"). Причому жертва в романтичному ореолі,
нагадує горьківського Данко:
Вам я
душу витягну,
розтопчу,
щоб велика! -
і закривавлену
дам, як прапор.
Таким чином в
поемі знаходить своє вираження і думка "геть ваш лад".
"Геть
вашу релігію! "
"Хмара у
штанах "наповнений емоційними контрастами від інтимного, самому собі або
улюбленої зробленого визнання до зухвалого, в грубій формі кинутого виклику
Бога: "Геть вашу релігію!". Особливо яскраво цей контраст спостерігається
в четвертому розділі, де герой знову звертається до своєї коханої і знову
отримує відмову. І коли руйнується остання надія на взаємну любов, герою
залишається одне: звернути свій погляд до неба, до того, хто довгі століття давав людям
розраду в нещастя.
Біблійні
мотиви у творчості Маяковського - спеціальна тема, глибоко розкрита Дм.
Скляровим в книзі-довіднику для учнів. Автор голови підкреслив, що
Маяковський дав свій "варіант тлумачення євангельських ідеалів, виділяючи ...
земну, людську сторону особистості ", яка до того ж постає в
"ореолі неминучих історико-літературних асоціацій" (41, 187-188).
"Послухайте,
пан бог! - фамільярно, без належного пієтету звертається герой Маяковського до
Всевишньому і з властивим йому сарказмом пропонує влаштувати карусель
"на дереві вивчення добра і зла", розставити вина по столу, від чого
похмурого Петру Апостолу захотілося б "пройтися в кі-но-пу", рай знову
заселити Евочкамі (в цьому йому готовий допомогти пересмикують герой). Не знаходячи відгуку
у Бога, герой вибухає черговий філіппікою:
Мотаємо
головою, кудластий?
Супішь сиву
бровь?
Ти думаєш --
цей,
за тобою,
криластий,
знає, що
таке любов?
іронічний "
епітети по відношенню до бога ( "кудластий") і архангелу
( "криластий"), здавалося б, завершують блюзнірську сцену, але після
хвилинної люті герой знову звертається до Бога з благанням:
Всемогутній, ти
вигадав пару рук,
зробив,
що в кожного
є голова, -
чому ти не
вигадав,
щоб було без
мук
цілувати,
цілувати, цілувати?
Але не цей
епатаж головна причина богохульства поета. За всім цим стоїть кривава трагедія
війни. Як часто людство повторювала: якщо є Бог, він не може допустити
таке. От і ліричного героя поеми бог постає не всесильний, а маленьким,
безпорадним, якого можна прирізати звичайним шевським ножиком: "Я думав --
ти всесильний божіще, а ти недоучка, крихітний Божик ... "Звідси і бунт
проти всієї небесної братії:
Криластие
пройдисвіти!
тисніть в раю!
Ерошьте пір'ячко
в переляканою трясці!
Я тебе,
пропахлого ладаном, розкрию
звідси до
Аляски! ..
Герой не
зупинимо в стихійному пориві:
Пустіть!
Мене не
зупиніть.
Брешу я,
чи вправі,
але я не можу
бути спокійніше.
Дивіться -
зірки знову
обезголовили
і небо
окровавілі бійнею!
Хто вони --
обезголовили і окровавівшіе, - хто прихований в цьому відверненому, безстороннього
звинувачення? Як і перший розділ, поема закінчується на трагедійної ноті.
Страждання героя немає результату: на ньому замикається не тільки драма любові, а й
трагедія війни. Трагедійність поеми підкреслюється відсутністю відгуку,
глухотою світу, людства - всього і всіх, до кого звернений пристрасний монолог
поета:
Глухо.
Всесвіт спить,
поклавши на
лапу,
з кліщами зірок
величезне вухо.
1. Аннінський Л.
Карабчиївський проти Маяковського// Театр .- 1989 .- N 12.
2. Арутюнов
Л.Н. Національні традиції та досвід Маяковського// Маяковський та література народів
СССР .- Єреван, 1983.
3. Асєєв Н. Про
поетів і поезії. Статті та спогади .- М., 1985.
4. Бабаєв Г.
Маяковський у дзеркалі сьогоднішніх суперечок// Літ. газета .- 1988 .- 20 липня.
5. Баранов В. І
захоплено, і негативно// Літ. газета .- 1988 .- 23 нояб.
6. Блок А. О
призначення поета. - М., 1990.
7. Бочаров М.
Доля поета: Дослідження поезії і особистості В. В. Маяковського в сучасній
літературній критиці// Дон .- 1989 .- N 2.
8. Брик Л.Ю. Про
Маяковського: Зі спогадів// Дружба народов .- 1989 .- N 3.
9. Бялик Б. Про
Горькому .- М., 1947.
10. Вишневська
И. Парадокс про драму: Перечитуючи п'єси 20-30-х років .- М., 1993.
11. В.
Маяковський у спогадах сучасників. М., 1963.
12. Горлівський
А.В. Маяковський: Про сучасне прочитання творів поета// Літ. навчання .-
1985 .- N5.
13. Горький М.
Несвоєчасні думки .- МСП "Інтерконтакт", 1990.
14. Григор'єв
А. Про пір'ї і багнетах// Московський художник .- 1987 .- 20 нояб.
15. Землякова
О. "Алло, хто говорить?" Мама "?"// Працівниця .- 1988 .- N 11.
16. Іванова Н.
Скинемо Маяковського з пароплава сучасності?// Театр .- 1988 .- N 12.
17. Кам'янський
В. З літературної спадщини. -М., 1990.
18.
Карабчиївський Ю. Воскресіння Маяковського .- М., 1990.
19. Катанян
В.А. Не тільки спогади// Дружба народов .- 1989 .- N 3.
19а. Катанян
В.А. Навколо Маяковського// Питання літератури .- 1997 .- № 1.
20. Каціс Л.Ф.
"... Але слово мчить, підтягнувши попруги ..." (Полемічні нотатки про
Володимира Маяковського і його дослідників)// Известия Академии Наук. Серія
літератури і мови .- 1992 .- N 3.
21. Коваленко
С.А. "Не ювілей, а звіт про роботу ..."// Маяковський і сучасність.
Вип. 2 .- М., 1984.
22. Ський В.
"Жовта кофта" Юрія Карабчиївський: Нотатки на полях однієї книги//
Питання літератури .- 1990 .- N 3.
23. Кожинов В.
Правда і істина// Наш сучасник .- 1988 .- N 4.
24. Кормілов
С.І. Російська література після 1917 р.: Основні риси літературного процесу//
Вісник Московського університету .- 1994 .- N 5.
25. Лазарев Л.,
Пушкарьова Л. Як партія керувала літературою. Навколо спадщини Маяковського//
Питання літератури .- 1995 .- Вип. 5.
26. Лемпорт В.
Московський художник .- 1988 .- 23 жовтня.
27. Либединський
Ю. Сучасники. Спогади .- М., 1961.
27а. Лифшиц Б.
Полутораглазый стрілець .- Л., 1989.
28. Маяковський
В.В. Собр. соч. в 12 т. - М., 1978.
29. Маяковський
В.В. Соч. в 2 т. - М., 1987.
29а. Маяковський
в критиці російського зарубіжжя// Вісник МГУ. Сер. 9 .- М., 1992.
30. Мінакова
А.М. До проблеми ліричної драми ХХ століття (Блок, Маяковський, Єсенін)// Проблеми
радянської літератури (Метод. Жанр. Характер) .- М., 1978 .- Вип. 1.
31. Михайлов
А.А. Маяковський .- М.: Мол. гвардія, 1988.
32. Михайлов А.
Біля підніжжя велетня// Літ. газета .- 1988 .- 10 лютого.
33. Михайлов
А.А. Маяковський: хто він?// Театр .- 1989 .- N 12.
34. Михайлов
А.А. Світ Маяковського .- М., 1990.
35. Пастернак
Б. Люди і положення: Автобіографічний нарис// Новий світ, 1987 .- N 1.
36. Перцов В.М.
Маяковський. Життя і творчість (1893-1917) .- М., 1969.
37. Перцов В.М.
Маяковський. Життя і творчість. (1918-1924) .- М., 1971.
38. Перцов В.М.
Маяковський. Життя і творчість (1925-1930) .- М., 1972.
39. Піцкель
Ф.Н. Маяковський: Художнє осягнення світу .- М., 1978.
40. Полонська
В.В. Спогади про В. В. Маяковського// Радянська література сьогодні .- М., 1989.
41. Скляров
Д.М. Творчість В. В. Маяковського. Ліричний герой ранньої поезії. Біблійні
мотиви і образи// Русская литература. ХХ століття. Довідкові матеріали. - М., 1995.
42. Солженіцин
А.І. Жовтень Шістнадцятого .- Вермонт-Париж, 1989 .- т. 1.
43. Тимофєєв
Л.І. Творчість Олександра Блока .- М., 1963.
44. Троцький Л.
Література і революція .- М., 1991.
45. Халфин Ю.
Апостол господаря// Век ХХ і світ .- 1990 .- N 6.
46. Хорошилова
Т. Чи не пензлем, так пером? Кому знадобилося розхитувати п'єдестали?// Комс.
правда .- 1988 .- 12 лютого.
47. Цвєтаєва М.
Твори в 2 т. - М., 1980.
48. Черешін
Г.С. З історії вивчення творчості Маяковського: Маяковський і культ особистості
Сталіна// Рус. література .- 1989 .- 2.
49. Чуковський
К. Собр. соч. в 2 т. - М., 1990.
50. Чусовітін
П. Дозвольте представитися: Маяковський// Московський художник .- 1988 .- 8 янв.
51. Шенцева
Н.В., Карпов І.П. Нове про Маяковського .- Йошкар-Ола, 1991.
52. Шкловський
В. Маяковський, - М., 1940.
