"Старе панство "в романі Льва Толстого« Війна і мир », або Як Хлєстової і Ноздрев стали позитивними героями

Андрій Ранчін

Про те, що Лев Толстой у «Війні і мирі» опоетизував світ "старого панства", писали ще літературні критики - сучасники автора. Про консерватизм громадської позиції Толстого, з симпатією описав світ патріархального дворянства і як б не зауважив явищ, що позначаються штампом "жахи кріпацтва", було багато сказано в книгах В. Б. Шкловського і Б. М. Ейхенбаум (ці роботи були видані ще в другій половині 1920-х - початку 1930-х років). Але, можливо, саме цікаве при вивченні з цієї точки зору «Війни і миру» - з якими літературними творами при цьому полемізував письменник, які художні образи інших авторів він немов би витлумачив по-новому в своєму романі.

На одну перекличку ще давно звернув увагу такий уважний читач і тонкий критик, як В. В. Розанов. У статті «Лихо з розуму» (1899) він зауважив, що "в «Війні і світі», яка має темою огляд і критику саме критикований і Грибоєдовим епохи, є фраза "про пані, покидати Москву зі своїми арапа і вертушки - безсумнівний відгомін слів Хлєстової про придбану нею "арапке" ( "Століття нинішній і століття минулий ...": Комедія А. С. Грибоедова «Горе від розуму» у російській критиці і літературознавстві. СПб., 2002. С. 227). Але якщо в «Лихо з розуму» мода на "дівок-арапок" подана як огидна риса дикого "століття минулого", то Толстой бачить у згаданій їм пані (а її образ - збірний) прояв настільки йому дорогого "прихованого патріотизму". Така старозавітня дворянка і їй подібні не захотіли залишатися в першопрестольній під владою Наполеона, і без вчинку цієї дворянки не було б перемоги у війні 1812 року.

Правда, Розанов вирішив, що ця перекличка і різницю в трактуванні московської пані - господині "Арапів" Грибоєдовим і Толстим аж ніяк не наслідок свідомої полеміки творця «Війни і миру» з автором «Горе від розуму»: "Ми прикидаємо все це приблизно; говоримо, що в п'єсі є якесь здивування у розумінні своєї епохи, як на це можна вказати, посилаючись на мимовільну критику її в «Лихо з розуму »". (Там же. С. 232.)

Через майже п'ятдесят років після Розанова, в 1941 році, ємко і точно про толстовської трактуванні грибоєдовський Москви зауважила письменниця з перших післяреволюційної еміграції Н. Н. Берберова: "Ще про« Війні і світі ».

фамусовское Москва, з Ростова-Фамусова, і Тугоуховскіе, і Репетилова - все в наявності. Толстой як би благословив те, що Грибоєдов бичував "(БербероваН.Н. Курсив мій: Автобіографія. М., 1996. С. 471).

Насправді полеміка в зображенні "старого панства" Толстой полемізує - причому цілком усвідомлено - не тільки з Грибоєдовим, але і ще з багатьма творами російської літератури, в яких відображені погляди, які - не шукаючи більш точних визначень - можна назвати ліберальними і прогресистської.

Отже, вчитаймося в текст. Почнемо з пасажу з «Війни і миру» про пані та її чорношкірих слуг (між іншим, Розанов у своїй статті цитує текст Толстого неточно -- очевидно, по пам'яті).

"Та пані, яка ще в червні місяці з своїми арапа і вертушки піднімалася з Москви до Саратовську село, з неясним свідомістю того, що вона Бонапарту не слуга, і з страхом, щоб її не зупинили за наказом графа Растопчин, робила просто і правдиве велика справа, яка врятувала Росію "(т.3, ч.3, гл.V).

А от у якому контексті з'являється згадка про "арапке" у п'єсі Грибоєдова:

Хлєстової:

Ну, Софьюшка, мій друг,

Яка у мене арапка для послуг:

кучерява! горбом лопатки!

Сердита! всі кoшачьі манери!

Та як чорна! та як страшна!

Адже створив ж Господь таке плем'я!

Чорт сущий

............................................... ...............

Уяви: їх як звірів виводять напоказ ...

............................................... ................

А чи знаєш, хто мені припас? -

Антон Антонович Загорецький.

.............................................

Брехунець він, картяр, злодій

.............................................

Я від нього було й двері на запор;

Та майстер прислужитися: мені і сестрі Парасці

Двох арапченков на ярмонке дістав;

Купив, він говорить, чай, в карти сплутовать;

А мені подаруночок, дай Бог йому здоров'я!

(д.3, явл.10)

Розповідь Хлєстової вельми красномовний. Перш за все, ця велика пані разом із сестрою прихильна старовинної моді минулого, "минулого" століття на чорношкірих слуг. Хлєстової - один з тих, про кого у фіналі Чацький позначиться як про "стара зловісних, похилого віку,// старіючого над вигадками, дурницею "(д. 4, явл. 14). Крім того, ставлення до "арапа" як до напівлюди-напівтварин свідчить про "Дикунство", "дикості" цього грибоєдовське персонажа. І, нарешті, Хлєстової заради бажання мати служницю-"арапку" готова вдатися до послуг такого огидного людини, як Загорецький. Вона аморальна.

Тим часом у Толстого володіння "арапа" - не більш ніж історична деталь, ознака часу. Сама по собі вона не говорить про людину ні добре, ні погано. Господиня чорношкірої прислуги може бути щирою патріоткою.

полемічні переклички з «Горем з розуму» в цьому фрагменті толстовського роману очевидні. Московська бариня не випадково направляється саме в Саратовську село; "в селі, до тітки, в глушину, в Саратов "погрожує відіслати Софію засланні". Безіменна пані з толстовського роману виявляється чи не Софіїне тітонькою.

І ще про слуг. Серед слуг старого графа Іллі Андрійовича Ростова є блазень на прізвисько Настасья Іванівна. Для ліберальної свідомості блазні - безперечне свідчення нелюдяності і розбещеності їх панів, що зневажають людську гідність слуг, які змушені грати цю принизливу роль. "Гаер", блазні - одна з огидних рис кріпосницького побуту в Некрасівській вірші «Родина». У Толстого ж і це - виразна і навіть екзотично мила риса старовинних звичаїв. А блазень Настасья Іванівна аж ніяк не відчуває себе приниженим.

Повернемося до Хлєстової. Ця героїня грибоєдовський комедії відрізняється перш за все безцеремонністю і різкістю. Про Чацького вона прилюдно зауважує: "Я за вуха його Діра, тільки мало ". У «Війні і мирі» є подібна безцеремонна московська пані, Марія Дмитрівна Ахросімова. Але тільки не в приклад Хлєстової вона добра і мудра, саме вона запобігає везучи Наташі Анатолем Курагин, вона виносить різкий вирок аморально задумом Елен вийти заміж при живому чоловікові, П'єр Безухова: "Одна тільки Марія Дмитрівна Ахросімова, котра приїжджала в це літо в Петербурга для побачення з одним зі своїх синів, дозволила собі прямо висловити своє, противне громадському, думку. Зустрівши Елен на балі, Марія Дмитрівна зупинила її посередині зали і при загальному мовчанні своїм грубим голосом сказала їй:

-У вас тут від живого чоловіка заміж виходити сталі. Ти, може, думаєш, що ти це новеньке вигадала? Запобігли, матінко. Вже давно вигадано. У всіх ... так-то делают. - І з цими словами Марія Дмитрівна з грізним звичним жестом, засукуючи свої широкі рукави і грізно оглядаючись, пройшла через хату.

На Мар'ю Дмитрівну, хоча й боялися її, дивилися в Петербурзі як на вертушки і тому з слів, сказаних нею, помітили тільки грубе слово і пошепки повторювали його друг одному, припускаючи, що в цьому слові полягала вся сіль сказаного "(т.3, ч. 3, гл. VII).

злоязичне і грубувата, але справедлива, Ахросімова виявляється у великосвітських Петербурзі в тому ж положенні, що і Чацький в старозавітний Москві: в обох бачать "блазнів".

У своїй комедії Грибоєдов направив всю жовч сатири і сіль дотепів проти патріархальної Москви, прирівнявши патріархальність до "дикості". Толстой ж дорожив природністю старовинних вдачі й побуту, за контрастом низько оцінюючи великосвітський Петербург, манірний, лицемірний, мертвенним: "Серед незліченних підрозділів, які можна зробити в явищах життя, можна підрозділити їх все на такі, в яких переважає зміст, інші - у яких переважає форма. До числа таких, на противагу сільської, земської, губернської, навіть московського життя, можна віднести життя у Петербурзі, особливо салонну. Це життя незмінна " (т. 3, ч. 2, гл. VI).

Ось хлібосольний московський пан, милий у своїй простоті і недолугості старий граф Ростов радісно слухає всім ораторам в московському Дворянському зборах у 1812 році і не помічає, що вони суперечать один одному: "тільки Ілля Андрійович був задоволений промовою П'єра, як він був задоволений промовою моряка, сенатора і взагалі завжди тою мовою, яку він останньою чув "(т. 3, ч. 1, гл. XXII). Чим не Павло Опанасович засланні ", завсідник Англійського клубу? Тільки хороший Засланні.

Та й сам автор, не боячись звинувачень у ретроградстві і відсталості, готовий подати себе таким собі симпатичним Фамусова або Скалозуб: "Тільки в наш час самовпевнене популяризації знань, завдяки сильнішому знаряддя невігластва - розповсюдженню друкарства питання про свободу волі зведений на такий грунт, на якій і не може бути самого питання. У наш час більшість так званих передових людей, тобто натовп невігласів ... "(Епілог, ч. 2, гл. VIII). Книги спалити або фельдфебеля в Волтер дати творець «Війни і миру» не пропонує, але просвітництво, перед яким боявсь Чацький, не любить ...

Чим зайняті улюблені автором Ростова? Одне з найдорожчих їх душі занять - мисливські полювання. Полюють з розмахом: "Всіх гончих виведено було п'ятдесят чотири собаки, під якими доїжджачих і вижлятнікамі виїхало шість чоловік. Борзятніков, крім панів, було вісім людей, за якими нишпорили понад сорок хортів, так що з панськими зграями виїхало в полі біля ста тридцяти собак і двадцяти кінних мисливців "(т. 2, ч. 4, гл. IV). Полюють з азартом.

Про поетизації Толстим псовим полювання різко відгукнувся Д. І. Писарєв, побачивши в мисливському азарті відмова людини від суспільних завдань і від рішення серйозних життєвих питань: "Хто не зупиняється на веселій зовнішності явищ, того гучна і жвава сцена полювання наведе на дуже сумні роздуми. Якщо така малість, така погань, як боротьба вовка з декількома собаками, може завдати людині повний комплект сильних відчуттів, від несамовитого відчаю до шаленої радості, зі усіма проміжними півтонами і переливами, то навіщо ж ця людина буде піклуватися про розширення і поглиблення свого життя? Навіщо йому шукати собі роботи, навіщо йому створювати собі інтереси у великому та бурхливому морі суспільного життя, коли стайня, псарня і найближчий ліс з надлишком задовольняють всім потребам його нервової системи? "(Війна з-за« Війни і миру »: Роман Л.Н. Толстого в російській критиці і літературознавстві. СПб., 2002. С. 94).

Після полювання приїжджають в будинок до дядечкові: "Через передню дядечко провів своїх гостей в маленьку залу з розкладним столом і червоними стільцями, потім до вітальні з березовим круглим столом і диваном, потім в кабінет з обірваним диваном, Истаскалось килимом і з портретами Суворова, батька і матері господаря і його самого у військовому мундирі. В кабінеті чути сильний запах тютюну і собак.

У кабінеті дядечко попросив гостей сісти і розташуватися як вдома, а сам вийшов, сварився з невичістівшейся спиною увійшов до кабінету і ліг на диван, обчіщая себе мовою і зубами "(т. 2, ч. 4, гл.VII). Вдивімося в цю жанрову сцену. Ба, але ж це наш старий знайомий з поеми «Мертві душі» - пан Ноздрев: "що ввійшли у двір, побачили там всяких собак, і густопсову, і чістопсових, всіх можливих кольорів і мастей, Муругов, чорних з підпалинами, повно-пегіх, Муругов-пегіх, червоно-пегіх, Чорновухий, сероухіх. Тут були всі клички, все наказові способу: стріляй, вилай, пурхають, пожежа, скосирь, Черкай, допікають, припікає, северга, Ластівка, нагорода, попечителькою. Ноздрев був серед їхніх точнісінько, як батько серед сімейства: усі вони, відразу пустивши вгору хвости, покликом у собак правилами, полетіли прямо назустріч гостям і стали з ними вітатися. Штук десять з них поклали свої лапи Ноздревой на плечі. Вилай надав таку ж дружбу Чичикову і, піднявшись на задні ноги, лизнув його мовою в губи, так що Чичиков відразу виплюнув. Оглянули собак, які наводили подив фортецею чорних мясов, - гарні були собаки. Потім пішли оглядати кримську суку, яка була вже сліпа і, за словами Ноздревой, повинна була скоро здохнуть, але років два тому була дуже гарна сука; оглянули і суку -- сука, точно, була сліпа "(т. 1, гл. 4).

Собаки дядечка Ростових, правда, не ведуть себе так панібратські з гостями, як ноздревскіе з Чичикова, але зате у Ноздревой на дивані не лежать. Любимая собака дядечка Ростових, кобель лай, майже тезка гоголівського казав.

Однак подібність двох сцен - поверхневе. У Гоголя змішалися в купу собаки і люди -- свідоцтво "оскотініванія", духовного падіння людини, у Толстого - це симпатична риса патріархального помісного побуту, і тільки. (Гоголь, звичайно, НЕ ліберал, але в культурному сприйнятті багатьох літераторів і читачів образи поміщиків з «Мертвих душ» стали прикладом ліберальної критики помісного укладу та побуту.)

Особливо виразний як виклик ліберальним поглядам у «Війні і світі» образ Миколая Ростова - поміщика.

"Микола був хазяїн простий, не любив нововведень, особливо англійських, які входили тоді в моду, сміявся над теоретичними творами про господарство, не любив заводів, дорогих виробництв, посівів дорогих хлібів і взагалі не займався окремо жодної частиною господарства. У нього перед очима завжди було тільки одне маєток, а не якась окрема її частина. У маєток ж головним предметом був не азот і не кисень, що знаходяться в грунті та повітрі, не особливий плуг і наземних, а то головне знаряддя, за допомогою якого діє і азот, і кисень, і наземних, і плуг - тобто працівник-мужик.

І тільки тоді, коли він зрозумів смаки і прагнення мужика, навчився говорити його мовою і розуміти таємний зміст його промови, коли відчув себе зріднився з ним, тільки тоді став він сміливо керувати ним, тобто виконувати по відношенню до мужикам ту саму посаду, виконання якої від нього вимагалося. І господарство Миколи приносило самі блискучі результати "(Епілог, ч. 1, гл. VII).

Микола Ростов - Затятий "антіреформатор" у веденні господарства. Його погляди на цей рахунок (справедливість яких доведено на практиці) - разючий контраст до нововведень Онєгіна, що замінив "Ярема панщини старовинної" "оброком легким", і безплідним реформам Миколи Петровича Кірсанова з тургенєвських «Батьків і дітей ».

На словах Ростов не любить російського мужика: "Він часто говорив з досадою про яку-небудь невдачі або безладі: «З нашим російським народом», - і уявляв собі, що він терпіти не може мужика.

Але він усіма силами душі любив цей наш російський народ і його побут, тому тільки зрозумів і засвоїв собі той єдиний шлях і прийом господарства, які приносили хороші результати ".

Ця зовнішня нелюбов при справжньої, глибинної, - як вона схожа на показне "мужіколюбіе" Павла Петровича Кірсанова з «Батьків і дітей», який і тримає на столику срібну попільничку в формі лаптя.

Ні Пушкін, вітав нововведення Онєгіна ( "І раб долю благословив"), ні Тургенєв не писали про любов мужиків до панів. Толстой наважився і на це: "І, мабуть Можливо, тому, що Микола не дозволяв собі думки про те, що він робить що-небудь для інших, для доброчесності, - все, що він робив, було плідно: стан його швидко збільшувалася; сусідні мужики приходили просити його, щоб він купив їх, і довго після його смерті в народі зберігалася побожна пам'ять про його управлінні. «Господар був ... Наперед мужицьке, а потім своє. Ну, і потачкі не давав. Одне слово - господар! »" (Епілог, ч. 1, гл. VII).

Він "пробачив" Миколі Ростова навіть те, що ліберальна думка і словесність почитали неіскупімим, незнищенна гріхом, найтяжчим злочином, - рукоприкладство по відношенню до чоловіків (точніше,

до керуючих з мужиків).

"Одне, що мучило Миколи по відношенню до його хазяйнування, це була його запальність в поєднанні з старої гусарської звичкою давати волю рукам. Спочатку він не бачив в цьому нічого поганого, але на другий рік свого одруження його погляд на такого роду розправи раптом змінився.

Одного разу влітку з Богучарова був викликаний староста обвинувачений в різних шахрайства і несправності. Микола вийшов до нього на ганок, і з перших відповідей старости в сінях почулися крики і?? дари.

-Такий собі нахабний мерзотник, - говорив він, гарячкуючи на саму згадку. - Ну, сказав би він мені, що був п'яний, не бачив ... Та що з тобою, Марі? - Раптом запитав він "(Епілог, ч. 1, гл. VIII).

Дружина дорікає чоловіка в таких вчинках. Чи не схвалює, звичайно, і Толстой. Але Микола не завжди може стримати себе, і автор не судить строго за це свого героя: "З тих пір, як тільки при поясненнях зі старостами та прикажчиками кров кидалась йому в обличчя і руки починали стискатися в кулаками, Микола крутив розбитий перстень на пальці і опускав очі перед людиною, розсердившись його. Проте ж разів зо два на рік він забувався і тоді, прийшовши до дружини, визнавався і знову давав обіцянку, що вже тепер це було в останній раз.

-Марі, ти, вірно, мене зневажаєш? - Говорив він їй. - Я стoю цього.

-Ти піди, піди скоріше, коли відчуваєш себе не в силах утриматися, - з сумом говорила графиня Марія, намагаючись заспокоїти чоловіка "(Епілог, ч. 1, гл. VIII).

Звичайно, «Війна і світ »- це аж ніяк не просто запізніла апологія" старого панства ". Але зрозуміти роман Толстого без урахування протистояння автора впливовою "ліберальної" традиції у вітчизняній словесності неможливо. Інакше відбувається незмінне спрощення змісту цього твору і позиції його творця.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lit.1september.ru/