"вписати" портрет

Сергій Волков

Говорячи про майстерність створення портрета в літературному творі, не варто забувати про один його тип, який умовно можна назвати "вписаним". Людина не тільки "описується", але й "вписується", включається в більш широкий фон, стаючи його конструктивною частиною. І одночасно цей фон-оточення кидає свій відблиск на людину, змушує його виглядати по-іншому, виявляє в його зовнішності сутнісні риси, приховані від ока без такого включення.

Цікаві приклади "вписаного" портрета ми знаходимо в прозі на зламі століть. Його використовує М. Горький у своєму першому оповіданні «Макар Чудра»: "З моря дув вологий вітер, розносить по степу задумливу мелодію плескоту набігає на берег хвилі і шелесту прибережних кущів. Зрідка його пориви приносили з собою зморщені, жовті листя і кидали їх у багаття, роздуваючи полум'я; оточувала нас імла осінньої ночі здригалася і, лякливо відсуваючись, відкривала на мить ліворуч - безмежну степ, праворуч - безмежне море і прямо проти мене - постать Макара Чудра, старого цигана ... "Герой оповідання подається на тлі природи, могутньою, стихійної; цікаво положення Макара Чудра в цій майже мізансцені - він точно в центрі, "Безмежна" степ і "нескінченна" море - як два крила в нього за спиною (знак тире допомагає прочитати цей фрагмент тексту, роблячи паузи-жести після слів, що вказують напрямки: "ліворуч", "справа", "прямо проти мене"). Наступне ж пропозицію розповіді знову влаштовано симетрично, але тепер основна увага віддається персонажу. Стихія, що оточує його, вже названа і охарактеризована (в пропозиції вона "ховається" в дієприслівникові обороти), тепер важливо підкреслити, що герой не тільки подібний їй, але й вище, сильніше її (показова симетрія негативних частинок, які супроводжують дії героя по відношенню до стихії): "Не звертаючи уваги на те, що холодні хвилі вітру, розкривши Чекменьов, оголили його волохаті груди і безжально б'ють її, він напівлежав в красивою, сильною позі, обличчям до мене, методично потягував з своєї величезної трубки ... і ... розмовляв зі мною, не без його участі і не роблячи ні одного руху до захисту від різких ударів вітру "(курсив тут і далі наш. -- С.В.).

Іншу функцію виконує пейзажна оточення в описі княгині Віри з «Гранатовий браслет» Купріна. Героїня з'являється на тлі осінніх квітів: "... вона ходила по саду і обережно зрізала ножицями квіти до обіднього столу. Клумби спорожніли і мали безладний вид. Доцветалі різнокольорові махрові гвоздики, а також левкой - наполовину в квітах, а наполовину у тонких зелених стручьях, пахло капустою, рожеві кущі ще давали - в третій раз за це літо - бутони і троянди, але вже подрібнювали, рідкісні, точно звироднілі. Зате пишно цвіли своєю холодною, зарозумілою красою жоржини, півонії і айстри, поширюючи в чуйному повітрі осінній, трав'янистий, сумний запах. Решта квіти після своєї розкішної любові і надмірного материнства тихо обсипали на землю незліченні насіння майбутнього життя ". Героїні, здається, ще й ні - перед нами опис кольорів, які вона зрізає. Придивімося до нього уважніше: з усіх кольорів виділені (і знову поміщені в центр фрагмента) жоржини, півонії та айстри - союз "зате" протиставляє їх левкоєм і трояндам, квітучим не так "пишно", "холодно" і "великі", слово "інші" на початку наступного пропозиції знову виділяє їх з ряду -- вже за ознакою безплідності. Всі інші квіти не тільки цвіли, а й дали насіння, їм були відомі любов і радість материнства, осінь для них - не тільки пора вмирання, але й час початку "майбутнього життя".

"Людські" мотиви в описі квітів готують характеристику самої героїні. На цій же сторінці читаємо: "... Віра пішла в матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжним, але холодним і гордим обличчям ... ". Виділені нами визначення пов'язують у свідомості читача Віру, у якої немає дітей, а пристрасть до чоловіка вже давно пройшла, з гарними, але безплідними квітами. Вона не просто серед них - створюється враження, що вона одна з них. Так образ героїні, що увійшла в пору своєї осені, знову вбудовується в більш широкий пейзажний контекст, який збагачує цей образ додатковими смислами.

Цікавий приклад поєднання портрета і інтер'єру зустрічаємо в оповіданні І. Буніна «Пан з Сан-Франциско »:" Сухий, невисокий, негаразд скроєний, але міцно зшитий, розчищені до глянцю і в міру жвавий, він сидів у золотисто-перлинно сяйві цього гості за пляшкою бурштинового іоганісберга, за келихами і келишок найтоншого скла, за кучерявим букетом гіацинтів. Щось монгольське було в його жовтуватому особі з підстриженими срібними вусами, золотими пломбами блищали його великі зуби, старої слонової кісткою - міцна лиса голова ". Тут цікаво те, що всі в зображуваних світі здається зробленим, "скроєним", "зшиті": не випадково так часто вживаються слова, що називають матеріали - золото, скло, бурштин, срібло, перли, слонову кістку. Причому ця зроблена об'єднує речі (у широкому сенсі - навіть електричний світло і вино в пляшці) і людини; такі прикметники, як "Янтарний", "Золотий", "срібний", втрачають у цьому перечіслітельном ряду свою метафоричність. Пан із Сан-Франциско у всьому подібний до тих речей, які його оточують; за своє довге життя, витрачену на збагачення, він не тільки отримав право ними володіти, але став схожий на них, сам перетворився на розкішну, але мертву річ. Він і існує як би в одній площині з ними, включений до їх коло. Характерний тут вибір приводу: якщо словосполучення "сидіти за пляшкою вина "можна ще трактувати в сенсі" проводити час, вживаючи спиртне ", то "Сидіти за келихами і келишок ... за букетом ..." інтерпретується тільки в просторовому плані. Пан із Сан-Франциско бачиться нами через речі, за якими, серед яких він і існує як рівний.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lit.1september.ru/