Аналіз вірша О. С. Пушкіна "Елегія".

Доповідь підготував Ігор Ірлін

Vilniaus Pedagoginis Universitetas

2000

Божевільний років згаслі веселощі

Мені важко, як неясне похмілля.

Але, як вино - печаль минулих днів

У моїй душі ніж старе, то дужче.

Мій шлях сумний. Обіцяє мені працю і горі

Хто прийде схвильований море.

Але не хочу, о други, умирать;

Я жити хочу, щоб мислити і страждати;

І відаю, мені будуть насолоди

Серед смутку, турбот і хвилювань:

Часом знову гармонією уп'юсь,

Над вимислом сльозами обіллю,

І може бути на мій захід сонця сумний

Блисне любов усмішкою прощальній.

1830

А. С. Пушкін написав цю елегію в 1830 році. Вона відноситься до філософської лірики. Пушкін звернувся до цього жанру як вже немолодий навчений життям і досвідом поет.

Цей вірш глибоко особисте. Дві строфи становлять смисловий контраст: в першу розмірковується про драму життєвого шляху, друге звучить апофеозом творчої самореалізації, високого призначення поета. Ліричного героя ми цілком можемо ототожнити із самим автором.

У перших рядках ( «божевільних років згаслі веселощі/мені важко, як неясне похмілля. ») поет говорить про те, що він вже не молодий. Оглядаючись назад, він бачить за собою пройдений шлях, який далеко не бездоганний: минуле веселощі, від якого на душі тягар.

Однак разом з тим в душу переповнює туга пішли по днях, вона посилюється почуттям тривоги і невідомості майбутнього, в якому бачиться «праця і горе». Але це також означає рух і повноцінну творче життя. «Праця і горе» звичайною людиною сприймається, як важкий рок, але для поета - це злети і падіння. Праця - творчість, горе -- враження, яскраві по значущості події, що приносять натхнення. І поет, не дивлячись на пройдені роки, вірить і чекає «прийдешнього схвильований море».

Після досить похмурих за змістом рядків, які наче вибивають ритм похоронного маршу, раптом легкий зліт пораненої птиці:

Але не хочу, о други, умирать;

Я жити хочу, щоб мислити і страждати;

Поет помре тоді, коли перестане мислити, навіть якщо по тілу біжить кров і б'ється серце. Рух думки - це справжня життя, розвиток, а значить прагнення до досконалості. Думка відповідає за розум, а страждання через почуття. «Страждати» -- це ще і здатність до співчуття.

Втомлений чоловік тяготиться минулим і бачить майбутнє в тумані. Але поет, творець із упевненістю передбачає, що «будуть насолоди меж смутку, турбот і хвилювань ». До чого приведуть ці земні радості поета? Вони дарують нові творчі плоди:

Часом знову гармонією уп'юсь,

Над вимислом сльозами обіллю ...

Гармонією, ймовірно, є цілісність пушкінських творів, їх бездоганна форма. Або це сам момент творіння творів, момент всепоглинаючого натхнення .. Вигадка і сльози поета - це результат натхнення, це сам твір.

І може бути на мій захід сонця сумний

Блисне любов усмішкою прощальній.

Коли муза натхнення прийде до нього, може бути (поет сумнівається, але сподівається) він знову полюбить і буде любимо. Одне з основних прагнень поета, вінець його творчості - любов, яка також, як і муза, є супутником життя. І ця любов остання.

«Елегія» за формою монолог. Воно звернене до «Друга» - до тих, хто розуміють і поділяють думки ліричного героя.

Вірш є ліричної медитацією. Воно написано у класичному жанрі елегії, і цьому відповідає тон і інтонація: елегія в перекладі з грецького - «жалібна пісня». Цей жанр був широко розповсюджений у російської поезії з 18 століття: до нього зверталися Сумароков, Жуковський, пізніше Лермонтов, Некрасов. Але елегія Некрасова - громадянська, Пушкіна - філософська. У класицизм цей жанр, один із «високих», зобов'язував використовувати пишномовні слова та старослов'янізми.

Пушкін в свою чергу не знехтував цієї традицією, і використовував у творі старослов'янські слова, форми і обороти, причому велика кількість такої лексики анітрохи не позбавляє вірш легкості, витонченості і зрозумілості.

Минулих = майбутніх

старе = старше

обіцяє = провіщає (обіцяє)

прийдешнього = майбутнього

«прийдешнього схвильований море» - метафора з канону заупокійної церковної служби:

Житейське море воздвізаемое даремно напастей бурею, ..

Але у Пушкін прагне від цього моря не до «Тихого пристановища», але знову у стихію почуттів і переживань.

други = друзі

відаю = знаю

хвилювання = тривоги

часом - слово, ніколи не вживається в розмовної мови, але його часто можна зустріти у Пушкіна:

... Про дружини Півночі, між вами

Вона є часом

( «Портрет»)

Часом східний балакун

Тут розливав свої зошити

( «В прохолоді сладастной фонтанів ...»)

Слід зауважити, що якщо згрупувати слова з тексту частинами мови, то за ним прямо можна стежити за ходом думки і зміною настрою.

Іменники майже тоько абстрактні:

веселощі - печаль - праця - горе - прийдешнє -- насолоди - турботи - травлення - гармонія - вигадка - захід сонця - любов.

У першому стовпці тільки один дієслово, оскільки це експозиція, вона статична, в ній переважають визначення:

божевільних - важко - неясне - минулих - старе - сильніше - смутному -- схвильований.

Зате другий стовпчик насичений контрастними діями, які передають рух душі:

вмирати - жити - мислити - страждати - уп'юсь - Обіллю - блисне.

А якщо вслухатися тільки в рими, виступає на перший план мотив хмелю:

веселощі - похмілля

уп'юсь - обіллю - тут навіть відгомони оргії.

На звуковому рівні текст дивно плавний, співучий. Голосні і приголосні звуки послідовно чергуються, сонорні переважають над шиплячими. Мелодійність взагалі притаманна поезії Пушкіна.

Вірш написаний п'ятистопним ямбом в формі двох строф по шість віршів з послідовною римою, жіночого та чоловічий. Воно може служити зразком жанру як з боку форми, так і змісту.