Громадсько-політичні та філософські погляди А. И. Герцена

Революційна діяльність Олександра Івановича Герцена і його яскраве літературно-філософське творчість стали однією з самих славних сторінок в історії російського визвольного руху і російської демократичної культури.

А. И. Герцен, поряд з Огарьовим і В. Г. Бєлінський, виступив у другій чверті XIX ст. як великий мислитель-матеріаліст, революціонер і демократ, полум'яний борець проти самодержавно-кріпосницького ладу.

В умовах кризи кріпосного ладу в Росії і розгорілася класової боротьби селянства проти поміщиків революційно-демократична ідеологія і матеріалістична філософія Герцена, Бєлінського та їхніх соратників була могутнім знаряддям боротьби проти панувала реакційно-кріпосницької ідеології, консервативної ідеології по-мещічье-буржуазного лібералізму і різних форм ідеалістичного світогляду.

А. И. Герцен, що вийшов з поміщицької середовища і належав до поколінню дворянських революціонерів, був продовжувачем кращих традицій боротьби проти кріпацтва, царизму, особливо традицій А. Н. Радищева і декабристів. Але Герцен не залишився на рівні своїх попередників і вчителів - Дворянських революціонерів - і з 40-х років, незважаючи на деякі коливання і ліберальні ілюзії, почала переходити на революційно-демократичні позиції.

А. И. Герцен був одним з тих видатних мислителів і діячів революційної демократії XIX ст., праці яких з'явилися вищим досягненням домарксистського суспільно-політичної і філософської думки; вони збагатили скарбницю російської та світової культури, примножили духовну велич і славу російської народу.

Найважливіші етапи життя і діяльності О. І. Герцена. Суспільно-політичні погляди О. І. Герцена

Олександр Іванович Герцен народився 6 квітня 1812 р. в Москві, в дворянській сім'ї. Первісне освіту він одержав у будинку батька.

Серед вихователів Герцена були викладач російської мови та літератури, студент І. Протопопов, який прищепив Герцену любов до російської літературі, і викладач французької мови, колишній якобінець Бушо, вселяє Герцену симпатії до революції.

Але ні читання книг, ні ідеї якобінців не залишили у свідомості Герцена такого глибокого сліду, як життя і боротьба російського народу після Вітчизняної війни 1812 р. і революційні події на Заході в цей час.

Формування світогляду Герцена в дитинстві і юності відбувалося в обстановці викликаного Вітчизняною війною 1812 могутнього підйому патріотичного самосвідомості російського народу. «Оповідання про пожежу Москви, про Бородінському битві, про Березині, про взяття Парижа були моєю колискової піснею, дитячими казками, моєї Іліадою і Одіссеєю », - згадував згодом Герцен.

Вирішальний вплив на формування світогляду Герцена зробило повстання декабристів. Незабаром після 14 грудня 1825 р. і жорстокої розправи царизму з декабристами А. И. Герцен і його друг М. П. Огарьов на Воробйових горах, під Москвою, дали клятву віддати своє життя боротьбі за справу, розпочату декабристами. Герцен писав: «14 грудня, дійсно, відкрило нову фазу нашому політичному вихованню ... ці люди збудили душу в нового покоління - Пов'язка спала з його очей ».

У юнацькі роки Герцен виховувався на передових ідеях російської та західноєвропейської літератури. Він захоплювався творами французьких просвітителів XVIII ст .- Вольтера, Руссо, Дідро. Його приваблювала їх антифеодальна і гуманістична спрямованість. Але перш за все він ідейно рос і виховувався на творах російських письменників - Пушкіна, Грибоєдова, Рилєєва, у творах яких яскраво проявилися антикріпосницька і антицаристських революційні тенденції. Особливо велику роль у формуванні світогляду Герцена грали революційні антикріпосницькі ідеї Радищева, традиції якого були продовжені і розвинені декабристами і Пушкіним.

18-ти років Герцен поступає у Московський університет на природничий факультет-і тут починається його першого філософське захоплення, пробудження філософських запитів - під впливом відомого нам шеллінгіанца проф. Павлова. Ще до цього Герцен (разом з Огарьов-$ 9 вим) захоплювався Шіллером, про який він в усі роки і в усі періоди творчості згадує з ентузіазмом. І від Шіллера й пізніше від Шеллінга Герцен вбирав у себе етичний ідеалізм, філософський підхід до розуміння природи і людини, - а в той же час і основні риси секулярної думки. Герцен рос релігійним дитиною; він сам свідчить про це, у своїх спогадах. «У першій молодості, пише он5), я часто захоплювався вольтеріанізмом, любив сміх і іронію, але не пам'ятаю, щоб коли-небудь я взяв у руки Євангеліє з холодним почуттям ». Церковна життя проходило, однак, повз юного Герцена ^, не зачіпаючи, його душі, але релігійний лад його душі не згас, а пізніше, під впливом його нареченої, Н. А. Захар 'їна, розцвів дуже ярко_)

В епоху студентства Герцен познайомився з низкою талановитих студентів, і в нього утворився гурток, паралельний кухоль Станкевича, але відрізнявся від нього соціально-політичними інтересами. Герцен в той же час старанно займався в університеті; при закінченні його, він представив твір (про системі Коперника), проте, не був удостоєний золотої медалі з причини того, що в творі було «занадто багато філософії» '/ По виході з університету, Герцен продовжував наукові заняття, але несподівано був заарештований. Коли заарештували його друга Огарьова (за близькість до студентів, звинуваченим у співі революційної пісні), то у Огарьова знайшли листи Герцена-досить гострі і сильні, і Герцена теж заарештували (1834-ий рік). Після тривалого перебування під арештом, Герцен був присуджений до висилки з Москви-спочатку до Пермі, потім у Вятки, а через два роки - ближче до Москви, в м. Володимир. Висилка остаточно закріпила його опозицію тодішньому ладу Росії, але на ці ж роки падає яскраве розвиток роману з його майбутньою дружиною - Н. А. Захар 'їна. Вона була по натурі дуже релігійна і навіть схильна до містицизму (теж поза-церковному, в дусі романтичної релігійності епохи). Своєю релігійної екзальтацією вона пробудила родинні руху у Герцена, і дещо з цього періоду залишилося у Герцена на все життя. Чудова листування Герцена (у роки його висилки) справедливо була названа «одним із найбільш чудових пам'ятників російського романтизму »7). В цей же час дуже яскраво став розвиватися літературний талант Герцена.

Коли (у 1836-му році) Герцену було дозволено повернутися в Москви, куди він приїхав вже одруженим, він одразу зайняв видатне положення серед найяскравіших людей цього «чудового десятиліття», за вдалим висловом Анненкова. В цей саме час Герцен став займатися вивченням Гегеля; завдяки знанню німецької мови, а, головне, завдяки гарній філософської підготовці, Герцен краще й глибше інших засвоїв основні принципи філософії Гегеля. З Москви він переїхав до Петербурга, але перебування "тут було скоро перервано (він був звинувачений у поширенні несприятливих для уряду чуток); Герцена перевели до Новгорода. Вже в той час Герцен став посилено домагатися дозволу виїхати за кордон; коли він потрапив туди, то залишався там вже до кінця життя. Ще до від'їзду з Росії Герцен пережив багато важкого (у нього померло троє дітей, і це відбилося дуже гостро не тільки в загальний настрій Герцена, але вніс тріщину в його гегеліанскій «панлогізм»), але все ж таки він їхав за кордон з великими очікуваннями. Романтичний радикалізм цієї епохи найкраще характеризується однією фразою, пізніше висловленої Герценом: «Слово« республіка », писав він згодом про свій переїзд за кордон, мало тоді для мене моральний сенс ». Дійсно з поняттям республіки було пов'язано у Герцена (в. звичайно, не у нього одного) уявлення не тільки про певному політичному устрої, але ще більшого наступі, якщо не ідеального, то, у всякому разі, що стоїть на шляху до ідеалу соціального ладу. Власне, вже в цей час у Герцена ясно виступає примат соціального моменту в його радикалізм; хоча все життя Герцен займався політикою, але політика мала для нього інструментальне значення. Герцен) їхав до Західної Європи з глибокою вірою в неї, в її сміливе і щире прагнення до встановлення соціального ідеалу Але як тільки він потрапив за кордон, в душу його стали забиратися болісні сумніви, які стали поступово розростатися-особливо, коли вибухнула революція 1848-го року. Герцен поспішив з Італії, де він був у цей час, у Париж. Звістка про революцію надзвичайно схвилювала Герцена, вже пориває з сентиментальною ідеалізацією Західної Европи8), але коли Герцен потрапив у Париж і пережив там червневі дні, їм опанувало глибоке відраза до європейської буржуазії, що довело Герцена до відчаю, - він відчув себе «на краю моральної загибелі» 9). Це був останній удар по всьому тому, чим жив Герцен у своєму романтичному ідеалізм. Треба мати на увазі, що ще на початку 40-их років Герцен відійшов від релігійного світогляду, яке розквітло у нього в період заслання під впливом нареченої. Щоправда, деякі елементи християнської віри, особливо серйозне відношення до Євангелія, збереглися у Герцена на всю жізнь101; ми побачимо далі, що вирішальні основи його пізнішого світогляду до кінця визначалися християнськими ідеями. Тим не менше, Герцен відійшов по суті від релігійного світогляду і цілком прийняв побудови атеїстичного натуралізму. Міцним і стійким виявився тільки етичний ідеалізм, але він був найтіснішим чином пов'язаний з принциповою імманентізмом, з цілком зануренням в світ «Поцейбічний». Саме тому соціально-політичний радикалізм став єдиним виразом етичного ідеалізму Герцена. Цей етичний ідеалізм - ми це побачимо далі докладніше - не мав тепер під собою ніякого принципового підстави і тримався цілком утопічною на вірі в прогрес і західноєвропейську боротьбу за свободу і соціальну правду. Ось чому крах віри в Західну Європу призвело Герцена «на край моральної загибелі» и). Відмовитися абсолютно від віри в ідеал і його правду означало для Герцена загубити всякий сенс в особистому та історичного життя, від «моральної загибелі» його врятувала, по власним визнанням, «віра в Росію». Творчі сили Герцена йшли в пристрасне викриття духовного ладу, духовного світу Західної Європи, - і в його часто прискіпливої критиці Західної Європи з особливою силою зазвучав, поруч з вимогами морального ідеалу, естетичний мотив. Цей мотив-ми побачимо це докладніше далі - завжди звучав у душі Герцена, але його боротьба з міщанством Західної Європи, його пристрасне викриття моральної обмеженості і духовного нікчемності міщанства визначалися, головним чином, саме естетичним огидою. У цьому пункті Герцен теж найглибшої пов'язаний з цілою низкою російських мислителів, - перш за все, з Гоголем, а потім - К. Леонтьєвим, Н. К. Михайлівським, почасти Достоєвським, в новітні часи-Бердяєвим. У Європі нині, за виразом Герцена, «розпоряджається всім купець»; підміна духовних цінностей цінностями комерційного характеру є для Герцена, світогляд якого відтепер приймає трагічний відбиток. Йому все ж таки потрібно вірити у будь-що велике і світле.

Громада і соціалізм

Центральною проблемою життя і творчості Герцена була історична спільність і різність доль Росії і Західної Європи. Якісь межі цієї проблеми відбилися в творчості російських мислителів XVIII і початку XIX ст. Але вона придбала новий і гострий сенс, коли, з одного боку, в Західній Європі зміцнився капіталізм і народились соціалістичні ідеї, а з другий-в Росії назріла криза феодально-кріпосницького ладу н постало питання про «вибір шляху». Герцен з особливою яскравістю і неповторною своєрідністю показав, що навколо проблеми «Росія і Захід» групується все коло питань майбутнього розвитку Росії і російського народу.

Не можна не погодитися зі словами А. Володіна: «Росіяни мислителі самих різних світоглядів, але об'єднані загальним занепокоєнням про майбутнє своєї країни, проявляють саме в цей час граничну активність у осмисленні проблеми «Росія і Захід». Амплітуда рішень-величезна. Досить лише перелічити імена деяких мислителів, щоб зрозуміти, наскільки різноманітний їх ряд: Чаадаєв ... Гоголь ... Бєлінський ... Хомяков ... Достоєвський ... Салтиков-Щедрін ... Тютчев ... Чернишевський ... Писарєв ... Чичерін ... У цьому ряду Герцен-одна з найважливіших фігур »'.

Добре відомий принцип: ідеї мислителів минулого треба розглядати у світлі історичних умов їх діяльності, шукати в цих ідеях не те, що ці мислителі не дали і об'єктивно не могли дати, а те, що було нове і сміливо для свого часу. Герценівський селянський соціалізм склався в 50-х роках, коли людина, чиї помисли були спрямовані до Росії, не міг бачити в житті цієї країни тих суспільних сил, які розвинулися через кілька десятиліть.

Тепер-то нам ясно, що капіталістичний розвиток Росії в тодішніх конкретних умовах було неминуче, закономірно і прогресивно. Це був єдино можливий шлях до соціалізму. Але було б безглуздо вимагати, щоб так дивився на справу Герцен в епоху, коли ще страшною реальністю було кріпосне право, а робітничого класу в скільки-небудь «європейському» сенсі зовсім не існувало. Гуманіст і народолюбець, Герцен шукав для Росії якийсь третій шлях, який дозволив би їй звільнитися від кріпацтва і разом з тим уникнути капіталізму і панування буржуазії.

У ідейних суперечках 40-х років Герцен виступав як один з вождів західників, які, на противагу слов'янофілами, відстоювали прогресивність входження Росії в «європейський світ». У 50-і роки Герцен начебто міняє фронт: він говорить про особливий шлях і особливому перед-призначення Росії. Його публіцистика як би перегукується з уславленими рядками Тютчева!

Умом Россию не понять, Міське землеборство! У ній особлива стать-В Росію можна тільки вірити.

Але в головному Герцен був далекий від тютчевською «поетичного» слов'янофільства і ще далі-від оспівування старовини і відсталості, ніж займалися офіційні монархічні слов'янофіли.

Він бачив особливе покликання Росії в тому, щоб поєднати західні ідеї соціалізму з народними основами російської селянської громади і показати світові можливість нового суспільного ладу, без експлуатації людини людиною. «Ідея соціальної революції-ідея європейська. З цього не випливає, що саме західні народи більш здатні її здійснити » '. Так писав Герцен в 1854 р.

Запорукою російської соціальної революції він вважав селянську громаду, відсутність розвиненої приватної власності селян на землю, традиції колективізму, взаємодопомоги, артільної в російському народі. Ці національні Особливо він бачив і в робітників, ремісничих артілях. Російських робітників з психологічному складу він вважав тими самими селянами і вважав, що вони принципово відмінні від західноєвропейських. На стихійний общинний соціалізм (у інших місцях він вживає поняття «комунізм») покладав Герцен свої надії, протиставляючи його як кріпацтво, так і капіталізму.

Громада споконвіку існувала в російському селі, проте до 40-х років XIX ст. кілька загадковим чином майже не привертала уваги вчених і письменників. Можливо, тому, що вона була чимось абсолютно органічним, очевидним і тому непомітним.

Своєрідна честь привернути до громади увагу російських випала прусському соціологу і етнограф Августу Гакстгаузену, який із благословення й за допомогою царського уряду зробив в 1843 р. велику подорож по Росії, підсумком якого з'явився виданий в Німеччині тритомну працю «Дослідження внутрішнього стану народного життя і особливо сільських установ Росії »(1847-1852 рр..) '. Тут-то Гакстгаузен і «відкрив» громаду, оголосивши її надзвичайно позитивним установою, яка сприяє збереженню «добрих» патріархальних відносин між селянами, поміщиками і урядом. Втім, незважаючи на суто монархізм автора, третій том праці Гакстгаузена, який трактує питання про громаду, був все ж таки допущений до Росії без права перекладу на російську мову.

Книга Гакстгаузена припала в Росії до часу, чим і пояснюється її незвичайний громадський резонанс. Реакційні кола, аж до правих слов'янофілів, стремілісь використовувати його «відкриття» для увічнення «Патріархальних» кріпосницьких відносин. Герцен і інші революційні демократи, критикуючи монархізм і замасковану кріпацтво автора, хотіли бачити, незалежно від цього, в російській громаді прообраз осередки соціалізму. Під другій половині XIX ст. сільська громада опинилася в центрі дискусій з питань суспільного розвитку Росії.

Громаді були властиві елементи демократії, часом захищали селянську масу як від сваволі поміщиків і уряду, так і від нарождавшихся глитаїв. Але в конкретних умовах передреформеної і пореформеного Росії громада могла стати й стала переважно установою, в якому втілилися не соціалістична, а феодально-кріпосницькі відносини. Прогресивним в другій половині століття могло бути тільки капіталістичне розвиток, а цьому-то розвитку громада заважала, прикріплюючи селянина до землі, перешкоджаючи переливу робочої сили в промисли, увіковічуючи станову замкнутість, відсталість, затурканість селянських мас.

Герцен не міг не бачити багато прояви тенденцій капіталістичного розвитку Росії. Цікаво. що він іноді називав обуржуазнювання дворянства, з'єднання феодальної експлуатації селян з капіталістичної «поширенням почав політичної економії». Для Герцена політична економія його часу асоціювалася з іменами Мальтуса та Сея і представлялася антигуманної наукою про збагачення небагатьох за рахунок багатьох, про способах експлуатації праці капіталом.

Впровадження «принципів політичної економії» в Росії він вважав згубним для народу і сподівався, що йому буде протистояти громада, оскільки «Її економічний принцип-повна протилежність ... положенню Мальтюса ': вона надає кожному без винятку місце за своїм столом »2. Лютому, антигуманним капіталізму Герцен прагнув протиставити патріархальну гуманність російського сільського «світу», де всі бідні, але з голоду людина не помре, якщо в сусідів є чим поділитися з ним.

Герцен незліченну кількість разів пояснював, що він розуміє під російським соціалізмом. В одному з найяскравіших місць він каже: «Ми російською соціалізмом називаємо той соціалізм, що йде від землі і селянського побуту, від фактичного наділу і існуючого переділу полів, від общинного володіння і общинного управлення, - і йде разом з робітничий артіллю назустріч тієї економічної справедливості, до якої прагне соціалізм взагалі і яку підтверджує наука »3. У цій статті Герцен у кількох яскравих фразах показує шляхи зародження і формування соціалістичних ідей у Росії і місце в цьому процесі Чернишевського, який тоді був уже в Сибіру, на каторзі.

З цитати видно, що Герцен вважав найважливішим «соціалістичним» елементом громади відсутність безумовної приватної власності на землю (постійний переділ землі в громаді за розмірами сім'ї). До сільській громаді він приєднує і промислову артіль. Нарешті, він вказує, що принципи соціалізму підтверджуються наукою, але звичайно ж не буржуазної політичної економією його часу. Яку саме науку мав тут на увазі Герцен, ми не знаємо. Теорія, яка справді прагнула поєднати науку з соціалізмом, вже існувала, але Герцен не міг прийняти її основних положень.

При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru