Вступ
1. Початк граматичної традиції
2. Теоретичне підгрунтя кодіфікаторної галицьких мовознавців
3. Специфіка наукового пізнання літературної мови

Початк граматичної традиції

Після поділу Польші у 1772р Галичина потрапляє у склад Австро-Угорськоїімперії, маючи такі культурні показники: українські шляхта і міщанство
(вищий прошарок) асимільовані польською культурою, духовенство (середнійстан) і слеянство-українці за національністю і греко-католики завіросповіданням, а культурноосвіченою є лише одна українськаверства-священики. Не дивно, що все культурне життя українців Галичинитого часу зосереджуються навколо Ваіліанського чину. Саме ченці-васіліанцістають ініціаторами нових шкіл; маючи власні лрукарні в Почаєві та Києві,видають книги церковнослов'янськоюукраїнською або майже чистою українською мовами "1). Так, після 1772р у
Галичині з'являються твори духовного і зрідка світнього змісту, як-от:
"Народо віщаніє" або "Слово до народу католіческому" (1778р), "Бесідипарахіяльні "(1789р)," Книжиця для господарства "(1788р)," Політика свідка "
(1790р). Дослінікі вважають, що твори написані мовою, хоч і не чистоюукраїнською, але [1] вже наближеною до неї.
Однак пріхільнікосвіченого абсолютизму цісар Йосип II закриває більшістьгреко-католицьких церков і монастирів, вважаючи, що церква повиннапідлягати державі і цому, цісареві. Звідси зменшується і культурна працяченців-василіан.

Нова надія на духовний розвій у галичан з'являється з відкриттям у 1787рпри Львівському університеті українського відділу, богословні та тафілософські науки. У цей час виникають спроби читати лекції не тількилатинською мовою, але й тодішньою книжною українською. Правда, вся науковатрадиція викладачів написана-таки іноземними мовами (латинською німецькою іпольською). В університеті працюють вчені, які в тій чи іншій міріактуалізувалі деяку форму літературного викладу, а саме: Петро Лодій (до
1801), Модест Гриневецький (1758-1823), викладач богословія; АрсенійРадкевич (1759-1821), викладач схдніх мов; єпископ Микола Скородинський
(1757-1805), О. Гарасевич (1763-1830). Наскільки це було проблематичним,засвідчують рукописні матеріали Я. Головацького про П. Лодія, теоретичної іпрактичної філософії, викладача математики і нумізматики. За часів йогодіяльності "в школах' усюди вчили класичної латинської мови, а народнихмов не допускали до практики викладання ", однак П. Лодій тільки маттематікучитає польською мовою, інші ж дисципліни (тогочасною книжною українською:
Мову той був нє словяньскій церковний, нє руський народний, але книжковий,злотений з обох "[2]. Зрозуміло, що П. Лодій, започавші таку мовленнєвупрактику у вищій школі стоїть перед фактом і термінотворення, і перекладу.
Ці проблеми йому приходиться вирішувати самостійно, однак його діяльністьстає зразком для інших, майбутніх, літературної форми українськоїмові.Очевідно, в своєму імпліцітному вияві і починається теоретичнепізнання цієї форми і досвід такого авторитета, яким був у науці П. Лодійдля галичан, дає для інших зразок компромісного, як на наш час, але цілкомвмотивовану в пору Лодія шлях побудови літературної форми "зобох "-книжної і народної.

Позитивну роль П. Лодія у формуванні літературної мови в Галичині у свійчас підкреслює М. Возняк: "Як ся мова якою писав Лодій, була би вдерталася ушколах, від неї легко було перейти до народної мови "[3]

На жаль, український відділ при Львівському університеті проіснував лишедо 1809р., так і не зреалізувавші свого внеску у витворення літературноїформи української мови. Через німецьку, польську та чеську літературу в
Галичину приходять ідеї романтизму. Вони проявлялися в зацікавленнінародною мовою, піснями, народним життям, старовиною. Саме середсв (ященніків і виникає увага дожівої української народної мови, українськоїтворчості.

Чи не найшвидше ці ідеї зреалзувалісь у проповідях українською мовою,причому навіть не в Галичині, а у Відні, актуалізуючи потреби літературноговикладу.

Так, перший парох греко-католицької церкви св.Варвари Відні о.Єронімстрілецький (1733-1833) свої проповіді продовж 20-ти років виголошуєукраїнською (у той час як у Галичині тільки польською). На думкудослідників, саме він укладає першу граматику тодішньої українськоїлітературної мови, шо становить перехід від церковнослов (янської доукраїнської мови [4]. Очевидно, це було у 1777р перед цого поїздкою до
Відня, граматка має назву (Grammatyka (ruska) krotka przez
Streleckiego ((надрукована в Почаєві без вказівки на рік. Вважають, що самеїї, ймовірно, мали Снігурській та Пасловській, наступні укладачі граматикируської мови. [5]

І. Лаврівський (1773-1820) - ректор Лвівської греко-католицької семінарії,канонік у Перемишлі-першим у Галичині починає виголошувати проповідіукраїнською мовою, яку вже вважає самостійною і окремою від іншихслов'янських мов. Цей дослідник працює над укладенням тлумачного словникаукраїнської мови, укладає буквар, збирає матеріали до українськоїісторії [6].

П. Пасловській (1792-1846) - парох церкви св.Варвари у Відні теж виголошуєпроповіді українською мовою, укладає навіть з них збірник. Пише рукописнуграматику української мови. [7] На думку М. Возняка, саме вона служитиосновою для першої друкованої української граматики в Галичині-граматики
Й. Левицького.

І. Ольшовській (1784-1804)-парох при церкві св.Варвари в одному з листідо Віденськоїконсісторії у 1812р уже підкреслює відмінність живоїукраїнської мови від мови літературної. [8]

І. Снігурській (1784-1847) як парох при церкві св.Варвари у Відні з 1812рвиголошує проповідь українською мовою (до нього це робили І. Стрілецький і
І. Ольшовській). Прогресивний діяч свого часу, який ширити ідеї щодоокремішності української мови від інших, її самостійність. Дбає пророзвиток української свідомості в представників духовенства Підтримуєпрогресивні починання серед молодшого духовенства-І. Могільніцького,
І. Лаврівського, Й. Лозинського, Й. Левицького. Залешілісь твори в рукописномуваранті, серед них і проповіді українською мовою. [9] Яскравим свідченнямроку них дослідників до літературної форми є рукописні граматики.
Наприклад, П. Паславській залишив (скорочення руську граматику і збірникпроповідей (, які, нажаль, згоріли. [10] І. Лаврінській почав працювати надсвоєю граматикою у 1815р; У листі до О. Востокова В 1822 він уже згадує, щопраця наближається до завершення, однак і на період 1832р все ще бракувалоостанньої частини-синтаксису (цікаво, що перша друкована граматика в
Галічні Й. Левицького (Grammatik der ruthenischer oder klein-russischensprache in Calizien ((Перемишль, 1834) присвячена саме І. Лаврінському).
Працював над своєю граматикою і І. Могільніцькій (1777-1831). Відомо, щомитрополит М. Левицький просить дозволу на друк цієї праці в губернатора гр.
Тааффевже 18 вересня 1823р. Після клопотань з (являється повідомлення від 10лютого 1824р, що (друкові рукописи не стоїть нічого на перешкоді .2

Як бачимо завдяки діяльності греко-католицьких священників у Галичиніпочинається відлін власної граматичної традиції, яка стає базою уформуванні знання про українську літературну мову. Тому вважаємо, щопочаток наукового пізнання літературної форми має свої особливості.

По-перше, воно відштовхується від знання церковнослов (янської мови, чогоне трапилось у граматичній традиції східної України. Перша граматикаукраїнської мови О. Павловського (1818р) орієнтується на живу народну мову.
З цього часу окреслюється дві традиції наукового пізнання літературноїформи. Представники першої, щ найшвидше зароджується в Галичині, зазналивпливу церковнослов (янської мови; на думку М. Драгоманова, (не посміли узятиза основу своїх виводів граматичних малоруських простонародну мову, анамішалі з нею у свої граматики і церковних і російськихелементів (. Представники другої традиції, що зароджується дещо пізніше, ніжу Галичині, орієнтуються на живу народну мову.

По-друге, печаток наукового пізнання літературної форми зазнає впливузбоку граматичної теорії, яка стає своєрідним орієнтиром у виробленнігалицькими дослідниками власої традиції розуміння сучасності літературноїмови. Так, починається граматична теорія для галичан від граматики
М. Смотрицького і закінчується діяльністю славістівкінця XVIII і початку
XIXст, як от: Й. Добровський, В. Копітора, П. Карамзіна, М. Греча, Лінде,
О. Востокова та ін., У працях, яких знову зачіпалася проблема зв (язкуцерковно слов (янської мови з національними літературними мовами. Про те вякій мірі фактор зв (язка відіграє свою роль у формуванні граматичнихпогляідв, засвідчує діяльність І. Лаврінського. Ставши ректором греко -католицької семінарії, він добровільно починає викладати українську мову.
Зрозуміло, що постає перед проблемою підручника, оскільки граматика
М. Смотрицького для цього непридатна. Очевидно, моделював літературну формув дусі галицької граматичної традиції, бо як тільки ознайомився зграматикою О. Павловського, приступив до праці над нолвім варіантом свогопідручника [11]. Цей момент виразно ілюструє орієнтирів у теоретичномупізнанні літературної мови

2.Теоретічне підгрунтя кодіфікаторської діяльності галицьких мовознавців.

мовознавці Галичини починали пізнання літературної форми українськоїмови в умовах мегасоціуму Австро-Угорщини, який об (єднав духовне надбаннярізних народів-слов (янських і не слов (янських отож дослідники були знайоміз результатами наукових досліджень із культурно-історичного ареалу, що мавцентр у Відні. Українці Російської імперії з огляду на економічну,адміністративно-державні і політичні зв (язки, а також звжаючі на російськулітературну мову як основний засіб мовноївзаємодії належали вже до іншогокультурно-історичного простору.

Розміщення Галичини на межі цих двох ареалів-західноєвропейського тасхідноєвропейського-уможлівлювало дост п до наукової практики різнихвчених. Тому граматичні праці І. Могільніцького містять посилання на твори
Й. Добровський, В. Копітара, П. Шафарика, М. Лооносова, М. Ггеча,
О. Павловського, О. Востокова. Й. Лозинський у своїх працях апелює до поглядів
Й. Добровський, П. Шафарика, В. Копітара, П. Павловського, О. Бодякського,
Я. Грімма. Як засвідчують праці Я. Головацького, Вінг теж звертається дотворів Й. Добровзького, В. Копітара, П. Шафарика, О. Востокова, М. Надеждіна,
М. Максимовича, М. Крамзіна, Бандтне, В. Даля, М. Цертелєва, Й. Гердера.

Цілком логічно рпіпустіті, Взаємозв (яязок між Європейським науковимконтекстом був значно глибшим, ніж це може відобразити система пояснень умовознавчих дослідженнях. І як підтверження цього маємо міркування
О. Маковея про одну із причин виступу Й. Лозинського із статею про правописнатему (O uprowadzeniu alecadta polskiego go pi (minnictwa rusciego (--орієнтацію на правописна практику у південних слов (ян на початку XIX ст. Аце ознучає, що Й. Лозинський зважає а) на критику В. Клпітаром основросійської азбуки у (Grammatik der Slarishen Sprache in Krain, K (rnthen and
Steyermark ((1808р); б) на ідею укладання латинської азбуки для усіхслів (н, яку випустив А. Пухмаєр, за що його критикував Й.домбровській; в) назреформованій Вуком Каджічем сербський правопис у праці (Wuk's
Stephanowithsch Kleine serbische Grammatyk, verdeutscht und mit einer
Vorrede von Jacob Grimm ((Leipzig und Berlin 1826); г) на міркування
П. Шафарика у праці Geschichte der Slavichen Sprache und Literatur
(Ofen, 1826). Тобто ідеюю Й. Лаврінського про латину в пісьменній практиціможна несподівано побачити в іншому контексті правопису, який би тількисприяв єдності слов (янських мов.

Знання праць Й. Домбровського. Завдяки працям цього вченого Європадізнається про славістіку як науку. Діяльність дослідника відбувається напереломі двох епох - раціоналізму і романтизму. (У своїх творах вінвказував ... на красу й досконалість церковнослов (янської мови та на тікористи, що їх церковно слов (янські мови можуть з цеї високо культівованоїмови найстаршогопісменства більшости Слов (ян. ([12] Такі думки протистоялиполокофільогічнім настроям української інтелігенції в Галичині іскеровувалі їхні міркування про літературну форму в нове русло: з одногобоку, разом з пошаною до церковнослов (янською мови повертали пошану і любовдо рідного слова (так вони бачили, що Й. Домбровський знає староукраїнськілітературні пам (ятки); з іншого боку, вони культивували і потребу в
Галичині книжної мови, а з третього - вони були тим грунтом, на якомувиростали вже власні погляди галицьких мовознавців. Щодо останього топоказовими є погляди І. Могільніцького про самостійність і окремленістьукраїнської мови від інших, до яких так і не прійщов Й. Домбровський.

Й. Домбровський виступає прихильником об (єднання слов (янських діалектів здопомогою однієї літературної мови. Тому (виступив проти роздробленоюслів (янського світу на багато літературних мов (; розвиток слов (янських моввидавався йому занепадом (старих досконалих форм і тому він закликав, щобипри творенні літературної мови спіраті її на традиціях старої слов (янськоїкулатурі ([13]. Не дивно, що саме під впливом таких думок у галичанформується ідея мовної культури і мовної свідомості, яка їх прив (язувала допам (яток старого письменства; звідси ідея літературної мови на народнійоснові ще не мала перспективи не тільки розвитку, але й навіть появи.

Однак праці Й. Домбровського - це спроба наукво пояснення проблемкласифікації і статусу слов (янських мов взагалі, і проблем, пов (язаних зукраїнською мовою зокрема. Проаналізувавши кореспонденцію Й. Домбровського зрізними слов (янськими мовознавця, взявши до уваги праці Й. Домбровського,
К. Чехович висвітлює думку Домбровського про українську мову. 1.
Й. Домбровський знає українські землі, хоч там і не був; так, у промовіперед цісарем Леопольдом II у 1791р він подає статистичні дані пронаселення слов (янських країн і про Галичину зокрема; зазначаючи, Що їїнаселення - (2580769 жителів, означаючи їх терміном (ruзish (- руський; 2.
Від польського вченого Бандтневін мав приклади живої української мови зоколиць Заліщіні та 65 українських пісень з галичини; 3.Цікавіться
Буковиною і Великою Україною, має зразки української мови від невідомогохарківського кореспондента. 4. Першу граматику української мови
О. Павловського отримує тількіу 1826р (Що і позначилось на його міркуванняпро статус української мови). 5. На означення української мови вживає назви
Russia minor (Латинська назва України), Russia alba ma Russia magna (про
Білорусію і Росію) 6. Термін russisch у Й. Домбровського багатоозначальній:означає або східнослов (янські мови, або ро сійську літературну мову, абокожну східнослов (янську мову зокрема. 7. Термін ruthenisch - синонім доrussisch, у листах К. Чехович знаходить ще одну назву - (lingua russica (. 8.
Й. Домбровський звертає увагу на різницю між українською та російськоюмовами К. Чехович припускає, що Й. Домбровський міг бачити мішанинуцерковнослов (янської, української і польської мов у літературних пам (Ятках,тому (очевидно пояснює собі як явище упадкове, яке мало доказуватинездатність української мови до вищого культурного життя ([14]. 9. Дивитьсяна українську мову через призму поширених серед російських і німецткіхмовознавців поглядів, що українська мова - це лише російський діалект,попсованій польськими впливами.

Погляди Й. Добровський на українську мову виникли і під впливом йогогеополітичного критерію, застосованого до класифікації слов (янських мов: зогляду на розуміння історичної ролі конкретного народу, його історичноїсили колись і тепер. Звідси (великі могутні народи, здібні творити власнідержави, є для Добровський репрезентантами головних, т. зн.
(такуючіх (слов (янських мов ((цю думку проповідує в 1792р у першійкласифікації слов (янських мов в праці (Geschichte der B (hmischen Spracheund literatur () [15]

Крім того в Й. Добровський була ідея можливих переходів міжслів (янськими мовами через географічне положення в минулому і сучасному,вона привела його, по-суті, дол ідеї генеалогічного підпорядкування мов.
Звідси в Домбровського виникає теорія (про походження кілкох слів (янськихмов з однієї спільної прамови, причому для підтримки такої теоріїпритягаються спільні язикові прикмети ([16].

Думки про поділ слов (янських мов на 5 основних (Як зазначає К. Чехович:
1. Russisch, 2. Pohlnisch, 3. Illyrisch, 4. Croatish, 5. B (hmisch),обгрунтовані в 1792р, через два роки змінюється. Усі слов (янські мовиподіляє тепер уже на два класи - східні і західні мови, а кожен клас надалідиференціює. До східних (або південних мов) належать russian і serlica, дозахідних (або півнвчніх) - polonica і bohemica. Крім цих головних мов середслів (янських Й. Добровський виділяє ще (мови мішані або посередні (, якімають ознаки від обох класів. Саме такою мовою він вважає українську, однакі тут його погляди змінюють, оскільки вважає її промвжною між сербською таросійською, а пізніше між російською та польською. [17]

Й. Добровський дає галичанам важливу ідею - ідею плекання мови, якеохоплює її студіювання, аналізу граматичної структури і лексичногобагатства, з одного боку, і розуміння літературної мови як засобу вищогокультурнолго життя. За цим криля глибокі думки кодифікації літературноїформи і її функціонаьне навантаження у суспільстві.Й. Добровський лише та слов (янська мова могла мати статус самостійності,яка мала граматику, словник і літературу цією мовою [18].

-----------------------< br>[1] Олександрович М. Історія нового українського письменства.
Станіслав, 1938, с 4.
[2] Возняк М. До характеристики П. Лодія./ЗНТШ, тCXIII, 1913, кн 1, с 149.

[3] Там же, с 150.
[4] Олександрович М. Історія нового українського письменництва. з 12.
[5] Брик І.Й. Добровський і українознавство. Причинки до історіїсловянської Фільольогії/
[6] Олександрович М. Історія нового українського письменництва, с 11.
[7] Так же, с 12.
[8] Шурат В. В. Копітар і єп.Ів.снігурській/ЗНТШ, тCXXV, ЗНТШ, тСXLI-
CXLIII. Праці фільольо гічної секції у Львові, 1925. с5-6.
[9] Олександрович М. Історія нового українського пісьменніцтва.с10.
[10] Возняк М. Студії над граматики XIX ст. з 4,9.
[11] Андроховіч А. І.Лаврінській./ЗНТШ, т.CXXVII. Львів, 1919, с 116.
[12] Чехович К. Іван Могільніцькій та Йосиф Домбровькій./С 52.
[13] Др.К.Чеховіч. Іван Могільніцькій та Йосиф Добровський. з 55.
[14] Чехович К. Йосиф Добровський і українська мова/Slavia, IX, 1930.
Praha, с 708.
[15] Чехович К. Йосиф Добровський і українська мова, з 711.
[16] Там же, с 711.
[17] Там же, с 713.
[18] Чехович К. Йосиф Добровський і українська мова. З 716.