Міністерство освіти України
Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

Курсова роботапо японській літературіна тему:
Сюжетно-оповідна проза епоху Хейан.

Студентки II курсу англо-японської групифакультету іноземної філології
Шевченко Світлани Сергіївни.

Науковий керівник:
Поборчая І.П.

Харків 1999р.

Зміст.

I. Вступ
II. Історична і соціальна «база» написання повістей жанру «моногатарі».
III. Ідейний і художня своєрідність «Такеторі - моногатарі»
(Композиція та структура повісті).
IV. Ідейний і художня своєрідність «Повісті про прекрасну Отікубо»
(Композиція та структура повісті).
V. Художнє своєрідність роману «Гендзі - моногатарі» і його Ідензміст.
VI. Композиція і структура роману.
VII. Висновок.

Література створена в епоху Хейан склала класичнийперіод в історії японської літератури. У цю епоху значеннякитайських культурних традицій було ще дуже велике, алепозначалося припинення живого спілкування з Китаєм (династія
Сун).

У 16 столітті була створена перша повноцінна писемна система на основі азбуки Кана, яка дала поштовхподальшому розвитку японської художньої літератури
(китайська мова залишався мовою ділової прози і частково самої поезії). У створенні Хейанской художньоїлітератури виняткову роль зіграли автори-жінки,добре знайомі з китайською поетичної культурою, але менш пов'язані конфуціанським літературним каноном. Чоловіки більшоючастиною ще писали по-китайському. Жіночий «потік» відноситься до
10-11 століть тобто до періоду найвищого розквіту Японськоїсередньовічній літературі. Японська література тісно пов'язана здвором і аристократичної середовищем, що включала численніхудожні розваги, у тому числі музичні турніри, ігри на кото, церемоніальний обмін танка, заняттяживописом. Знаходилися при дворі урядові установи мали суто декоративне значення, так само якпридворні. Імператор все більше перетворювався нарозпорядника традиційних святкових церемоній, знавця і цінителя мистецтв. Реальна ж влада все більшезосереджувалася в будинках сімейства Фудзівара, які виступали в офіційних ролях регентів або канцлерів. Нарубежі 10-11 століть вся повнота влади знаходилася вруках у сімейства Фудзівара. Для буддизму Хей'ан характерний відхід від аскетизму (період Нара), йому властивийвеликий інтерес до державного життя та мистецтва.
Визнання божественної іскри в людині в період Хей'анпорівнянно з емансипацією Людської особистості від строгорелігійної догматики в куртуазній культурі Західної
Європи. З'єднання буддизму (ідея співчуття, карми),тобто відплата за діяння у цій та минулому житті,сінтаізма і конфуціанства (система правил поведінки,джерело позитивних знань) складає ідеологічну основу хейанской культури. І буддизм, і синтоїзм підтримують у хейанской культурі циклічну концепцію часу,чином якої є зміна пір року, поколінь, етапів в людському житті, доля. При ознайомленні зяпонською літературою необхідно мати на увазі, в якійатмосфері кожне з її явищ розвивалося. Ця атмосфера створювалась формами громадськості - в її економічному іполітичному руслах, і формами того духовного укладу,який супроводжував цю форму громадськості. Японіязнала патріархально-родову стадію свого розвитку,характеризується патріархальної монархією, стадіюаристократичної гегемонії, що характеризується становоїмонархією, стадію влади військового дворянства, з їїдержавною формою - військової, і, нарешті, - стадію буржуазного суспільства, з її двофазним розвитком: під егідою феодальноїімперії-спочатку і під егідою конституційної монархії --тепер. Час епохи Хей'ан цей час, коли національнийуклад світогляду і, в першу чергу, - релігійно -міфологічних уявлень, жив і розвивався по руслуспоконвічної, національної японської стихії, не будучи ускладнюєпривхідним факторами ззовні. Ця - епоха більш-меншсамобутнього релігійно-міфологічного розвитку патріархальної
Японії, епоха формування тих основних «начал», якізгодом так чи інакше заявляли про своє існування у всій подальшій історії. Творчість японців цієї епохи підкорялося тим же основним діючим імпульсів, підзнаком яких йшло розвиток усієї культури: міфологічний дію світовідчуття, що приводив до спроб усвідомленняпристрої навколишнього світу і поведінки людини вчисто міфологічному дусі, направляв по тому ж руслу і всі протягом художньої думки та естетичногопочуття. Епоха Хей'ан, названа так за ознакою головного міста того часу Хей'ан-ці, тривала з 794 по
1192, тобто до моменту офіційного проголошення нового державного порядку. З боку соціально -політичної, безсумнівно, дуже тісно вона пов'язана з попередньою епохою Нара: на історичній аренідіє той же перший стан - родова аристократія,розвивається та ж форма державності - монархія. Однак,з точки зору історико-культурної та, у більш широкомусенсі цього слова, епоха Хей'ан виявляється істиннимпочатком нової ери. Ранній період Хейан (794 - 894) - важливий етап в історії книжкового мистецтва, він був ознаменований появою японської писемності, що створило основу для розквіту книжкового мистецтва. Пізній період Хей'ан
(894 - 1185) - одна з вершин японського книжкового мистецтва.
Цей час створення всесвітньо відомих рукописних книг --сувоїв, що ілюструють національну прозу, буддійські сутриі синтоїстськіє легенди, а також широкого розповсюдженнядрукарства буддистських текстів китайською мовою.
Джерелами поняття моно-но аваре були постулати буддизмупро єдність світу, про ефемерність і недовговічності краси,короткочасності і тлінність людського життя. Саме цягрань буддизму заклала основи для особливого бачення хейанскіх художників. Основний діючої пружиною сприйняття взагаліслужила саме естетична Апперцепція.

Такий підхід був зумовлений своєрідною естетичної філософією. Хейанци вірили, що в кожномупредметі, в кожному явищі живе притаманне саме їм особливу чарівність, краса, естетична цінність. Хейанскій періодвоістину - царство танка. Танка заповнює собоюспеціальні антології того часу, танка неминуче входитьдо складу повісті та роману. Хоча, як би не булиреалістичні по своїм тенденціям хейанскіе романи, як би не були вони наповнені справжнім побутом свого часу,все представлене ними - люди, речі, події - блищатьдосить холодним блиском. Хейанская література пережиларазом зі своїм носієм і творцем - родовий знаттю --звичайну історичну долю: ми бачимо її в стадіїпервісного зародження, у стадії розквіту та у стадії занепаду. Протягом майже ста років триває процеснащупиванія основних жанрів і ліній літератури, триває свого рола фаза «первісного накопичення» літературнихможливостей. У діяльності так званих «шестибезсмертних »- шести знаменитих поетів раннього Хейан, зних у першу чергу - Наріхіра, Коматі і Хендз,дозрівають перші плоди хейанской лірики, а у двохповістях «Ісе моногатарі» і «Такеторі моногатарі» закладаються перші основи для всієї наступної оповідноїлітератури. Зазвичай на ранньому етапі відхилялися від опису реальної дійсності. Одним з основних джерелсюжетів для цього різновиду моногатарі служили старовинні перекази, зокрема, усні перекази про богів ігероїв. На ранньому етапі в «вигаданих оповіданнях»наголошується тяжіння до «іншого» світу, іншій країні, дальнійпровінції, віддаленого часу. Два види розповіді докінця 10 століття злилися воєдино, що призвело доформування зрілої оповідної літератури і світанкухейанской художньої прози. Оповідна літературавиступає найчастіше під назвою «моногатарі» (повість).
Найбільш архаїчні і демократичні денкі-моногатарі (чарівніповісті), висхідні до казкових сюжетів. Пізніше виникають УТА -моногатарі тобто оповідання, що розростаються навколо віршів як опис ситуацій виникнення тих чи інших віршів.
Велика японська спеціаліст з літератури ранньогосередньовіччя Акіяма Кен називає середину 10 століття «епохою УТА-моногатарі». Ока Кадзуо, оглядаючи хейанскую літературу, вважав, що за ознакою переважання окремих видів її доречно ділити на чотири епохи, з них перша є
«Епоха розквіту оповідної літератури». У світовійкультурі у відомі історичні епохи спостерігаєтьсяповернення до цієї вищої епохи підйому давньої літератури як зразком і джерелом великих естетичних цінностей.

***

Старовинний класичний роман - гордість і славаяпонської літератури. Народився він у так звану
Хейанскую епоху (9 - 12 століття), коли столицею Японії бувмісто Хейан (нині Кіото). Кращі з хейанскіх романівшироко читаються не тільки у себе на батьківщині, їхперекладають на мови інших народів, і в наш час вони міцно увійшли до золотого фонду всесвітньо відомих шедеврів давньої класики. Кагуя-Хіме, місячна діва з «Повісті простарого Такеторі », створення народної легенди, безсмертна як
Психея. Вона, як прекрасна Кагуя-Хіме, народилася в густій,невинною частіше бамбукових лісів. Так і японськалітература виникла з могутніх і незайманих глибин стародавніх народних міфів, легенд, пісень і казок. Перші японськіромани «Такеторі-моногатарі» і «Отікубо-моногатарі», ще носятьна собі сліди свого чудесного походження. У них ізачини казкові: «Не в наші дні, а давно-давно ...»

В історії літератури трапляються такі епохи напруженого творчості і бурхливого росту, коли час немов крокує в
«Семимильними чоботях». Перший що дійшов до нас японськийроман «Повість про старого Такеторі» ще весь занурений указкову стихію. Час створення повісті в точності невстановлено, однак вже на початку 11 століття її вважали
«Прародителькою всіх романів». Вона була освячена свогороду престижем старовини. Мабуть, повість з'явилася в кінці 9 - на початку 10 століття. «Повість про прекрасну Отікубо», що виниклатрохи пізніше, (у другій половині 10 століття), написана на всесвітньо відомий сюжет казки про злої мачухи ігнаної падчерки. У японському фольклорі відомо багатоваріантів цього сюжету. Навіть ім'я Отікубо - казкове ім'я.
Воно звучить по-японськи так само, як звучить для нас
«Замазури», «Ослина шкура». Таке ім'я грає рольсвоєрідною маски, вона покликана приховати від людейпрекрасний вигляд гнаної дівчини, щоб тим дивовижнийбуло в силу контрасту її кінцеве перетворення. Тому те герої чарівної казки часто одягаються в лахміття,мажуть своє обличчя сажею або приймають образ звіра, птиці, потворного чудовиська. Казка хоче, щоб торжество її нещасних і знедолених героїв носило характер яскравого апофеозу. Бридкого каченя повинен відкинути весь пташинийдвір, інакше він, навіть перетворившись на білого лебедя,нікого не вразить своєю красою. Але в повісті
«Повісті про прекрасну Отікубо» немає вже чарівно-казковихелементів, тільки «звичайне диво» кохання. По сутікуртуазний роман, густо насичений побутом в багатьохбарвистих подробицях. Другорядні персонажі повісті - живі, реальні люди. У головних героїв неважкодізнатися з дитинства добре нам знайомі казкові образи
Попелюшки і Принца. Це тільки здається, що Отікубо і її коханий живуть за законами сучасного їмсуспільства, насправді вони живуть за законамичарівної казки

Подіям дані реальні мотивування, але вонивсе одно залишаються неймовірними, тому щопідпорядковані іншій правді, що діє в фантастичному світі народного вимислу, де завжди торжествують добро і справедливість.

«Повість про прекрасну Отікубо» малює картининечуваної розкоші, що панувала в палацах аристократів того часу. Багато її сторінки присвячено описупредметів мистецтва, які були невід'ємноюприналежністю життя знатного урядовця. Їх такожприйнято було жертвувати до храмів, де з плином віків накопичувались незліченні скарби. Великою любов'юкористувалися музика та поезія. «Повість про прекрасну
Отікубо »наділяє своїх улюблених героїв музичнимталантом: вони чудово грають на флейті та цитрі. У
Хейанскую епоху любили видовище: пишні релігійнісвята при дворі, храмові свята. Романи того часу нерідко описують бійки між слугамиз-за найкращих місць для глядачів - на вулицях, пояким проходили урочисті процесії, або в храмах,де для залучення тих, хто молиться було в звичаї влаштовувати подання містеріального або навіть розважальногохарактеру. Життя багатих хейанцев текла в безперервнійзміну свят і веселощів. Основою благополуччяродової знаті служили помістя - сеен. Так як торгівлябула в значній мірі мінової, то доходи з них отримували не у вигляді грошей, а у вигляді рису. Рис --головна цінність того часу. Аристократи залишалинагляд за своїми маєтками в руках управителів.
Самі вони служили при дворі, в гвардії абочисленних цивільних відомствах, але служба булатільки номінальною. Гвардійці і «архівні юнаки" - золота молодь тієї епохи - присвячували весь свій часлюбовних та придворних інтриг.

«Повість про прекрасну Отікубо» ідеалізують хейанскійпобут, але проти своєї волі автор малює непігляднуюкартину: всесильний фаворит імператора, його браткоханої дружини, захоплює в свої всю владу вкраїні і править державою на свій розсуд в інтересах однієї сім'ї. І це історична правда!
Дійсно, на чолі Японії довго стояв могутній рід Фудзівара, не гребує жодними засобами,щоб зміцнити свій вплив на імператора. Дружиниімператора (принаймні старші дружини) були звичайноз роду Фудзівара. У придворної середовищі йшла безперервна війна з-за чинів і звань, процвітали фаворитизмі дрібне інтриганство. Така була неприваблива оборот блискучою хейанской культури. Занадто розпещена івитончена, вона поступово все більше втрачала зв'язок зжиттям, ставала крихкою, мертвела. Провінція буланавантажена у темряву невігластва. Селяни страждали віднечуваних поборів. Їх пани були далекі від них,як боги, і майже ніколи не з'являлися у своїхмаєтностях. Хейанское уряд поступово випускалокермо влади зі своїх рук. У той час, якномінальні володарі маєтків - придворні аристокративели епікуреїв спосіб життя, в провінції виникаливеликі земельні володіння, на чолі яких сталифеодали, управителі земель стали їх володарями.
Хей'ан виявився на самоті перед найважливішою йомукраїною. Зніжені аристократи не могли протистоятинової, що виникла в надрах провінції силі. Їм залишилося тільки оплакувати свою втрачену велич. У 12 століттівлада в країні перейшла до грубих, неосвіченимвійськовим феодалам, які любили тільки ратні подвиги.
Країна надовго занурилася в морок міжусобиць. Але в той час, коли створювалися перші японські романи (9 - 10століття) хейанская культура була ще на підйомі. Осьчому в них стільки світла і радості, а герої їх так легко досягають свого щастя.

моногатарі - дуже широке видове поняття, воновключає в себе багато жанри художньої прози --новели, повісті та романи, казки та легенди. Точнідати появи японських романів важко встановити, алевже в 983 році в передмові до одного з збірниківбуддійських легенд повідомлялося, що «романів у нашчас більше, ніж піску на березі моря Аріс ».
Збереглися відомості про двісті романах хейанскогочасу. Сто вісімдесят з них не дійшли до наших днів. Час справило суворий відбір. Вціліли тількинайулюбленіші книги, що ходили по руках у багатьохсписках, і серед них «Повість про старого Такеторі» і
«Повість про прекрасну Отікубо». Хейанскіе романи писалисяна свитках, прикрашені картинами, Мода на такі свитки була завезена з Китаю, але в той час яккитайські художники вважали за краще малювати картини на сюжети буддійських легенд. Довгі смуги з шовку і паперу накочувалися на валики і перев'язувалишнурами. Художник як би знімав дах і, дотримуючись ходуроману, переносив читача з кімнати в кімнату, зпалацу на велику дорогу. Кисть його запам'яталамісяцеподібну старовинних красунь, які тонули у множинішовкових одягів, і живі забавні вуличні сценки. Як і в наші часи, багато ілюстрований роман привертав особливий інтерес читачів. Ревнітельніци старовини захищалисвій вибір на наступних словах: «Ми признаїм, що зтого часу, коли була створена «Повість про старого
Такеторі »змінилося стільки людських поколінь, скільки було коліна в чудовому бамбук, з якого народилася
Кагуя-Хіме. Але нехай це старовинне сказання - стародавній стовбур, що не дає нових паростків, воно ніби переносить нас у вік богів, так полонить нас своєюпіднесеною душею його героїня - місячна діва Кагуя-
Хіме. І якщо ви не цінуєте цієї старовинної повісті,то тільки тому, що не можете своїми жіночимиочах проникнути в її глибину. »Захисники нових романів відповідали на це:« Ніхто не бачив небесної країни,куди полетіла Кагуя-Хіме, і тому невідомо навіть,чи існує така країна. Але героїня народилася встовбурі бамбука, це відразу додає розповіді простонароднийхарактер. »Саме цей народний характер пнрвого японського роману і пре сановною знаті. І не дивно: автор «
Повісті про старого Такеторі »дивиться на аристократів очиманароду і сміється над ним. «Не в наші дні, а давно-давно ...» --канонічна вступна форма японських казок. З цихслів починається і «Повість про старого Такеторі», відразувідсуваючи в далечінь часів чудесні події, про вонаоповідає. Але лукавий і бешкетний автор дав своїмкомічних персонажів - невдахою женихам - історичніімена реально існували принців і вищих сановників і,ставлячи їх в смішні і принизливі положення, створив тим самим додатковий комічний ефект, який, повинноМожливо, чимало потішив його сучасників. У «Повісті простарого Такеторі »майстерно сплетені між собою елементиказково-фантастичного вимислу з гострою сатирою насучасну авторові дійсність. Можливо що окремісатиричні стріли були пущені в шляхетних, сановників зправлячого роду Фузівара. Автор «Повісті про старого Такеторі»залишається невідомим, незважаючи на те що з цього приводуіснує ряд припущень. Він, безсумнівно, людина нечужий освіти, який читав китайських класиків і буддійські книги. Стиль його не вільний від «кітаізмов». Згіднооднією з гіпотез (їх існує декілька) творцем їїбув Мінамото-но Сітаго (911-983), відомий поет і вчений.
Вивчення пам'ятника почалося вже в середині століття і йде з дедалі більшою інтенсивністю, але багато спірнихпитання до цих пір ще не дозволені. Час створенняповісті теж не встановлено з повною точністю. Можебути це 9 століття, швидше за все, початок 10 століття. Імена героїв характерні для епохи Нара (8 століття).

Структура повісті представляє собою ланцюг новелкрепкоспаянних між собою сюжетом і вставлених вобрамляють новелу. Початкова частина обрамляє новели іїї заключна частина (епілог) дещо відрізняються одинвід одного за своїм характером. Перша ближче до чарівної народної казки, другий до куртуазного роману. Мікадо в епілозі вже прообраз майбутнього романтичного героя.
Прекрасна Кагуя-Хіме задає женихам важкі завдання, щоб довідатися, хто її справді любить. Але її прихована мета - відкинути їх усіх. Наречені повинні добути чарівніпредмети, але пошуки - уявні. Вставні новели носятьпародійно-фарсовий характер, казковий матеріал поданий усатиричних епізодах не всерйоз. Можливо, що в ходістоліть переписувачі додавали багато чого від себе і «Повість простарого Такеторі »є до певної міриколективним творчістю. Як би там не було, автор цієїповісті суто комічна, це герой простак. Всівисокопоставлені женихи (за винятком Мікадо) змальованісамими чорними фарбами, це жадібні, полохливі і жорстокі люди. Принц Курамоті нічого не платить ремісникам,які багато років працювали на нього. Дайнагон Отомо але
Міюкі щасливий і непрохідною дурний, слуги відносяться донього з неприхованим презирством. Казка тут тількизасіб, щоб сатирично зобразити дійсність.
Зіткнення між чарівним світом і реальним світомповсякденній дійсності вирішується чисто по казковому:надівши пернату одяг, Кагуя-Хіме повертається в місячнийсвіт. Але крізь її фантастичний образ просвічуютьсяцілком реальні риси земної жінки. У стародавній Японії в епоху панування родового ладу жінка не була такпринижена, як згодом, в епоху феодалізму. Кагуя-Хіме --справжня героїня легенд і оповідей, що виникли ще в надрах старовинного роду. Дівчина горда і незалежна, сміливістьїї настільки неймовірна. В пізнішу епоху, щовимагає вже особливої мотивування. Вона не хоче слухатисамого Мікадо. «А я не ставлю його слова ні у що,» --говорить перекірлива дівчина до жаху її приймальні матеріі готова швидше померти, ніж іти до нелюбу. Царський чертог її не полонить. Це тому, що вона прийшла здуже давньої японської народної казки. У Кагуя-Хімевтілений народний ідеал прекрасної і гордої жінки. Для неї не мають значення придворні чини, знатність і багатство. У присутності Кагуя-Хіме боягузтво не може надіти личину відваги, хитрість не може ввійти в прямодушність.
Перед нею рівні простий селянин і Мікадо. Тількисправжні людські гідності привертають увагудівчини. Вона - втілення справедливості, і в цьомународність її образу. Зіткнення між двома світами --земним і небесним - вирішується на користь землі. Місячні мешканці прекрасні, але холодні, вони позбавлені почуття жалю й любові. «Не судіть про те, чого вам зрозуміти не дано,» --Він каже до них Кагуя-Хіме, з небажанням, проти волі залишаючиземлю. Як вже говорилося, у повісті «Такеторі-моногатарі»багато запозичено з фантастичних легенд Індії та
Китаю. Але зовсім немає необхідності вважати, що всіказкові мотиви увійшли до складу «Повісті про старого
Такеторі »неодмінно занесені до Японії ззовні, з сусіднього материка. Багато хто з них і досі побутуютьв японському фольклорі. Як прекрасна Кагуя-Хіме народиласяз бамбука, так і улюбленець японських дітей, казковийгерой Монотаро, народився з персика, а казкова героїня
Кури-Хіме-з каштана. Недарма Кагуя-Хіме називається «діва,струнка, як бамбук ».

Ще в давнину записано багато оповідань та пісень про старого Такеторі, який знаходить в дрімучої частішечудове дитя в стовбурі бамбука або в солов'їною яєчку.
Знавець японського фольклору Яначіта Куніо повідомляє: «Легендапро те, що людське дитя може з'явитися зпташиного яйця, зустрічається частіше, ніж легенда про те, що дитя з'являється з бамбука. »

Взагалі казки про жінку-птиці дуже поширені в
Японії. Жінка ця наділена красою та чудовими дарами
(Наприклад, умінням ткати). Поява її пояснюється по -різному. Іноді вона народиться з пташиного яйця у виглядікрихітної дівчинки, іноді птах приймає жіночий образ,щоб віддячити свого рятівника. Є казки зсумним кінцем: прекрасна жінка назавжди летить відсвого чоловіка внаслідок того, що він порушив заборону: став підглядати за нею в щілину і побачив її в тоймомент, коли вона прийняла свій справжній вигляд - сталаптахом. Образ жінки - птиці - одна з найбільш поетичних і зворушливих в Японському фольклорі. Яке б не булопоходження окремих мотивів повісті, композиція їївідрізняється геометричній стрункістю. Кожен з епізодівє органічною частиною сюжету і послідовного йогорозвитку. Розташовані вони за принципом кульмінації. П'ятероженихів потрапляють один за одним все більше і більшеважкі становища, поки останній з них не гине.
Трохи осібно стоїть епізод з Мікадо, але і цейепізод необхідний для розвитку сюжету: Кагуя-Хіме повиннавитримати останнє, найважче випробування: відмовитися відвсіх земних почестей раніше, ніж повернеться на небо.
Сватання Мікадо є ніби мостом до казкової кінцівці.
Можливо, епілог був перероблений в пізніші часи в дусі куртуазного роману, але дозволено припустити, щостародавня повість вже перекинула міст до такого роману.

У повісті дуже багато віршів, насичених складноїгрою слів, шаради, ребуси, гра омонімії - все це зроблено з вогником, весело, винахідливо і дотепно. У трьохостанніх главах вірші змінюють свій тон і стають «лірикою серйозно». Їх призначення не насмішити, а схвилювати ізворушити читача. Гра слів, жартівливе переосмисленняприслів'їв та приказок взагалі постійно зустрічається в «Такеторі -моногатарі ». Жарт завершує кожен епізод невдахоюнареченим, немов виносячи йому остаточний вирок. «
Повість про старого Такеторі »народна в істинному розумінніцього слова. Тисячоліття минуло з часу їївиникнення, але її читають і люблять не тільки в Японії,але і в багатьох країнах світу.

Автор «Повісті про прекрасну Отікубо» теж невідомий. Нацього приводу існують лише припущення. Не зовсім такожясно, наскільки що дійшов до нас текст відповідаєпервинного. «Повість про прекрасну Отікубо» - популярний роман, свого роду цікаве читання. Автор не ставить перед собою художніх завдань великого масштабу, але відмінноволодів мистецтвом захоплюючого оповідання. Роман користувавсязначним успіхом і, ймовірно, тому домів до нашихднів. Казка любить число три. І хоча у Отікубо кілька зведених сестер, в романі діють тільки два. Тількивони покарані за свою байдужість до сестри, хоча явнихчудес у повісті і не відбувається, але героїня як бинаділена дарами фей: чудово грає на цитрі, умієскладати вірші. Але головне - вона добра і працьовита, бокрізь оболонку хейанской красуні явно просвічуютьказкові риси. Саме казка нагороджує її любов'ю допраці і щедрістю.

Сестри Отікубо НЕ змальовані в чорних фарбах, але вонинероба і якщо не творять зло, то не вміють творити і добро, до того ж вони скупі, не винагороджують слуг --найбільший гріх з точки зору автора. Улюблений Отікубо -
Мітіері, підкоряючись законам казки, жорстоко мстить за неї. Указці це цілком доречно, але, перенесений а сферусімейного роману, казковий герой ображав чутливістьчитачок. Ось чому кінець роману представляє собоюкілька тривалий апофеоз героя. Він повинен був своїмидобрими справами довести, як він щедрий і великодушний. Незважаючи на те, що сама Отікубо грає явно «блакитну роль», вхарактер її чимало реальних, помічених в життя рис,вона недовірлива і обережна. Отікубо довго не можеповірити у своє щастя і вирішується вимагати побачення збатьком тільки тоді, коли цілком переконалася в тому, щопочуття чоловіка до неї міцні і непохитної. найкраще вдався автору образ мачухи. вона ніби вихоплені з гущі життя ізалишається сама собою до кінця. Ніякі закони сюжету неможуть змусити її чинити противно своїм характером. Слуги
- Ось справжні добрі генії роману. Автор з гумором ітеплим співчуттям малює колоритні фігури слуг і незабуває щедро нагородити їх наприкінці роману. Вірна АКОГ,що трохи нагадує субретки класичної французької комедії, часом навіть залишає в тіні головну героїню роману.
прислужниками знатних панів у складі їхні почти бувализвичайно небагаті дворяни, нечуждие деякої освіченості, але становище їх у панському будинку було важким інеміцним. Зрозуміла ненависть АКОГ до своєї жорстокої пані
Кітанока. Сімейні відносини і шлюбні звичаї, показані в
«Повісті про прекрасну Отікубо», можуть здивувати читача своєю незвичністю.

У Хейанскую епоху серед багатих і знатних людей ввеликому ходу було багатоженство. Головна дружина носилатитул Кітаноката - «Пані з північних покоїв». Називалася вона так тому, що в дорцовом ансамбль, що складався збагатьох будівель, покої старшої дружини містилися в їїверхній частині головної будівлі. Інші жінки найчастішежили окремо, і чоловік тільки від часу до времінівідвідував їх. Не дивно, що мачуха ненавиділа дітей відінших дружин ще й тому, що в неї говорили ревнощіі вражене самолюбство. Побічні діти звичайно знаходилисяпри своїй матері. У разі її смерті їх виховували дід і бабуся з материнської сторони. Отікубо потрапила підвлада мачухи тільки тому, що вся родина її матерівимерли і це зробило дівчину особливо беззахисною. У
Хейанскую епоху, втім, дружина частіше жила в будинку свогочоловіка. У «Повісті про прекрасну Отікубо» можна помітити, що роздільно живуть тільки молоді подружжя. Своєрідний івесільний обряд. Наречений з'явився до нареченої під покровомтемряви і на ранок, повернувшись до себе додому, послав їйлюбовний лист з віршами. На третій вечір влаштовувалося сімейне торжество. І лише після цього молодий чоловіквідходив від своєї дружини відкрито, при світлі дня. Такийзвичай теж сходив до родового ладу, коли чоловік зчужого роду відвідував свою дружину таємно, ховаючись від всіх.
Наприкінці повісті зображено ідеальне сімейне щастя.
Автор нагороджує всіх позитивних героїв чинами ізваннями. Він докладно, з великим знанням справи, перераховуєвсі подарунки, роздані на честь цих щасливих подійслугам. Видно, і сам він належав до небагатому чиновномулюду. «Повість про прекрасну Отікубо» дещо наївна іпростодушно, але в ній багато гумору і тонкоїспостережливості. Перед читачем наче розгортається довгийсувій, на якому в барвистих неповторних подробицяхвідображені картини звичаїв і побуту давно зниклої епохи.

* * *

Основний елемент моногатарі - оповідання. Для пізнішої літератури це і зразок витонченого складу тобто з'єднаннянайбільш чистих форм японської мови зі специфічною
«Витонченої» лексикою. Наслідування склад моногатарі згодом - у
17 - 18 століттях - призвело до утворення особливого ложноклассіческого стилю. Кращим класичним зразком Хейанскіх моногатаріє «Повість про Гендзі». Епізоди змінилися главами одного зв'язкового оповідання, що розповідає про окремих складнихситуаціях. Замість циклу коротких новел, об'єднаних спільністю героя, але формально між собою не пов'язаних, з'явивсяроман, розділений на частини. Подібний перехід стався нагрунті широкого введення знову ж таки побуту і життя, щоперетворило такого роду роман в рід нравоопісательнойлітератури. Так з'явився роман «Гендзі - моногатарі» (1001) --вершина Хейанской оповідної літератури. У літературі цих століть народилося таке явище культури, в якому багатодослідники бачать не тільки той вищий, що Хейанскоесуспільство дало своїй країні, але й унікальне для всієїсвітової літератури середніх віків доренессансной пори. Це явище - роман. Звичайно, роман - глибоко свій. Але ж те, що називають «романом» в різні епохи історії художньоїоповідної прози також дуже «своє» для кожної зцих епох. У Японії його позначили тоді словом «моногатарі»,що означає «повість», і це позначення передає самусутність цього літературного жанру, що залишається незмінноюпри будь-якому його видовому варіанті і при будь-якому розмірітвору. Тому моногатарі з цього боку може бути і романом, і повістю, і розповіддю. Як ми знаємо зсвітової історії літератури у більшості народів, що вийшлина арену історії на етапі середніх віків оповідна література і в Японії, але вона швидко вийшла з цього колаі прийшла не до епічної поеми, а до роману. Однак у своїхвершинах оповідна література вже не потребуєзав'язці, вона сама таку винаходить. Художній вимиселторжествує по всьому фронту.

Вершиною Хейанского роману визнається «Гендзі - моногатарі»
(Повість про Гендзі), що вийшла на рубежі 10 - 11 століть. Цеповість - некваплива, грунтовна - життя однієї людинивід його народження до могили. Чоловік цей Гендзі - синімператора від наложниці. Ми бачимо, як складаєтьсяпридворна кар'єра і особисте життя героя; дізнаємося про йогорадощі та прикрощі, про щастя і нещастя, і не тількипри дворі, а й у вигнанні, в затишному будиночку на околиці міста. Безліч пригод, інтриг, ціла галерея осіб;верініци жінок, з якими було пов'язане життя героя, кожна
- Зі своєю індивідуальністю, зі своєю долею. Ізображується це не тільки зовні, а й внутрішньо, незнаєш чого більше в романі: Рассказов про подіях,вчинках або про переживання, почуття, думах людей. І все --цілком реалістично, наче справді по-людськи. І такий, всуті, реалістичний роман - у ранньому середньовіччі. Мибачимо яка тонка спостережливість розвинулася у людей тогочасу, як вони навчилися помічати і передавати всяківигини думок і переливи почуттів. Це мистецтво повно ішироко перейшло в моногатарі. І якщо сказати при цьому, що автором «Гендзі - моногатарі» була Мурасакі-Сікібу, доведетьсявизнати, що вміли розкривати душевний світ людини найкраще жінки. Таким чином, художньо-оповіднапроза цього періоду історії японської культури представляєподвійний парадокс: перше - те, що оповідна художня література в Японії почалася з роману іпритому романуреалістичного, друга - те, що головними творцями цьогороману були жінки.

куртуазна поезія і куртуазний роман є не тільки найбільшим досягненням культури аристократичногосуспільства, а й повноцінне свого художньоговирази, закінченістю форми, людської глибинизмісту. Ця поезія і ця проза представляють вища, що тоді в даній галузі міг створити японськийнаціональний геній.

Література 10-12 століть і за мовою, і за змістом --торжество національного початку в культурі. Це булакультурна перемога. Але у неї була передумова яка може бути оцінена так само, як перемога і за масштабом свогодії навіть більше, ніж літературна; куртуазна поезія ікуртуазна проза свідчить, що в загальному русліяпонської мови склалося те що в історії мовназивають "літературною мовою". Літературна мова даної епохи.
Що це означає? Це означає, що в ньому дієвідпрацьовані норми мовного вираження, точні і разом зтим еластичні; норми граматичні, стилістичні; принаявності багатої лексики, що відкриває можливість виразити саму тонку думку, невловиме рух еьоціі; при найширшоїможливості звернення слова в образ, у формулу. Недарма вочах людей пізніших часів мова хейанскіх монагатарі був
"класичним". Вже одну освіту такої мови - чудовий показник культурного прогресу, але є ще одинпоказник: цей літературний мова набула свого листа.
Лист цей фонетичним, тобто кожен його знак передавав тощо сприймалося тоді як звукова Одиниця мови.
Виявилося, що такою одиницею був склад. Отже, кожен знак цього листа, кожна буква, як сказали б ми,позначали склад. Проте з'явилися не тільки букви, з'явивсята алфавіт, тобто набір знаків, достатній для передачі всіх складів мови. Їх підрахували - виявилося всього 48. Розташували в певному порядку. Спочатку придумали вірш, всеслова якого укладалися в це число складів; так булодуже легко завчити всю абетку. Японський народ знайшов своєнаціональне лист, не втративши при цьому китайське, але залишивши його для того, для чого воно існувало: для писання по-китайськи. Таке було величезне за значеннямдосягнення Хейанской культури, створене саме в цю епоху.

Японська літературна критика по-різному розглядає
"Гендзі - моногатарі". Одні намагаються угледіти в цьому романіні більше ні менше як приховану проповідь буддійського вчення, особливо - ідеї "причин і наслідків", карми, вважаючи, що всізміст "Гендзі - моногатарі" як не можна краще ілюструєсаме цю ідею. Інші прагнуть бачити в "Гендзі"дидактичний твір, написаний з метою повчання іособливо повчання: як не слід вступати до життя.
Треті вважають, що "Гендзі" - просто аморальний роман,твір майже порнографічної літератури. Четвертівважають, що "Гендзі" - кілька замаскована історична хроніка, що описує дійсних осіб, дійсніподії та дійсну обстановку.