Різновиди інтертекст в романі В. Орлова "Альтист Данилов"

І. А. Суханова

алюзії

Серед посилань до "Демону" і творам його кола в романі В. Орлова значне місце займають алюзії. Розглянемо найбільш цікаві з помічених нами.

1. Про Демоні в поемі Лермонтова сказано:

красою виблискуючи неземної/с.517/[1].

Про Данилова в романі Орлова повідомляється: "Він і завжди був гарний "/ С.9/[2] і через кілька рядків краса героя підкреслюється в комічному контексті: "він залишився гарний" навіть в марлевій протигрипозної пов'язці.

2. Як до алюзія, так і до перифраза можна віднести детальну, розгорнуту розробку в романі наступного фрагмента поеми "Демон":

В боротьбі з могутнім ураганом,

Як часто, підводячи прах,

Одягнений блискавкою та туманом,

Я шумно мчав у хмарах,

Щоб в натовпі стихій бунтівній

Серцевий ремствування заглушити,

Врятуватися від думи неминучою

І незабутнє забути!/С.528/

До цього фрагменту відсилає, очевидно, глава 4 роману, в якій Данилов у важкий момент свого життя з метою заспокоїтися, зняти напругу вдається до свого улубленних засобу - купання у блискавках. Блискавка і туман описуються дуже докладно, з використанням наукової термінології, із зазначенням конкретної географії подій, що відбуваються. Наближення грози герой чекає над Останкіно, лежачи в повітряних струменях і покурюючи, "під ним, підкоряючись обертання землі, пливло Останкіно "/ с.15/[3]. грозову хмару він чекає" з північного заходу, з свинцевих небес Лапландії "/ с.15 /. Повідомляється, що хмара пройшла над Клином; після цього Данилов не витримує і спрямовується їй назустріч: "Над станцією Крюково він врізався в темну, вологу масу і, розгрібаючи руками лондонські тумани нижнього ярусу хмари, став підніматися на самий верх її до зблискує крижаних кристалів "/ с.18 /. Тобто натовп стихій бунтівна має цілком конкретними фізичними ознаками: хмара темна, волога, в ній можна розрізнити яруси і окремі крижані кристали. У такі ж кристали перетвориться і сам Данилов. Блискавка постає у вигляді негативних зарядів, які "полетіли вниз зі швидкістю в десятки тисяч кілометрів на секунду "/ с.18 /. Не просто одягнений блискавки, як Лермонтовський Демон, але злившись з нею, придбавши негативний заряд, Данилов навіть "врізався в сталеву голку громовідводу Останкінського палацу. Але не пішов в землю, не нейтралізували і не зник ... "/ с.18 /." Двічі знову він потрапляв в сталеву голку, а в третій раз, захопившись, промазав і розщепив старий парковий дуб біля катального гірки "/ с.19 /. Купання в блискавках характеризуються як звичка/с.331/і слабкість/с.19/героя, при цьому помічається, що не всі різновиди блискавки йому на смак: "Але ось звик до купання у блискавках. Та ще не в кульових і не в стрічкових, а саме в лінійних "/ с.19 /. В кінці епізоду зниження романтичного образу довершує тим, що герой виявляє: "Хтось навмисно і зі зла напхав в хмару скла й тютюну, а Данилов у своїх купаннях нічого й не помітив "/ с.19 /. Проте повідомляється, що купання в блискавках Данилова трохи заспокоїло, тобто серцевий ремствування дійсно трохи заглушений в натовпі стихій бунтівній.

Можливо, в розібраному епізоді буквалізуется і метафоричне порівняння з "Демона":

Він був могутньої, як вихор шумний,

відзначався, як блискавки струмінь/с.537-538 /.

Порівняємо: "помчав до землі на вістрі блискавки, ревів, гримів від захоплення" / с.18 /. До вказаних ж фрагментами, можливо, сходить і опис зникнення із зібрання будинкових "порученца" Валентина Сергійовича: "Він перетворився в щось димне і вогняне, з тріском врізався в стіну, і зник "/ С.15 /. Зловісний образ знижується прозаїзмів:" Будинкові ще довго терли очі, видно, натура Валентина Сергійовича при переході з одного фізичного стану в інший випускала сльозогінний газ.// "Ну і смак у нього! "- думав Данилов, дивлячись на обпалені шпалери" / с.15 /. Порівняємо:

По сьогодні біля келії тій

Наскрізь пропалений видно камінь/с.522 /.

Строки ж

Як часто, підводячи прах

.........................................

Я шумно мчав в небесах

.........................................

Він був могутньої, як вихор шумний ...

можливо, відгукуються в описі першої появи перед Даниловим його батька, старого демона, що вижив з розуму: "Ніби закипіло щось жовте (пил? рідина? місиво?) піднялося вгору стовпом, буйне, люте, і полетіло "/ с.303 /.

3. У поемі Лермонтова Тамара звертається до Демону:

Клянись мені ... Від злих набуток

відректися нині дай обітницю!

Невже ні клятв, ні обіцянок

непорушним більше немає?/с.513 /.

На це Демон відповідає довгою клятвою:

Відтепер отрута підступної лестощів

Нічий вже не стривожить розум

............................................

Хочу я з небом примиритися

............................................

Хочу я вірувати добра.

Сльозою каяття зітру

Я на чолі, тебе гідному,

Сліди небесного вогню -

І світ в невіданні спокійному

Нехай доцветает без мене!/с.530-531 /.

Тим Однак уже ясно, що він збирається погубити Тамару, тобто клятва Демона виявляється помилковою. Такими ж виявляються клятви Данилова перед його демонічним начальством, але суть його запевнень з оберненим знаком: він обіцяє приносити людям зло, як це годиться демонові. "Брали з нього клятвені запевнення в тому, що він покінчить з легковажністю. Данилов з полюванням давав посвідчення "/ с.27 /." Данилов дивився на сановників невинними очима, каявся і обіцяв виправитися. Однак не мінявся "/ с.28 /. Данилов давно вже служить добру і не має наміру "виправлятися", помилкові клятви Демона обертаються дворушництво "совка".

4. У розділі 43 у сцені розгляду Данилову звинувачують в добрих справах, у тому числі в тому, "що він, будучи в демонічний стан і користуючись неземними засобами, не дозволив потонути чотирьом судам в Індійському і Тихому океанах "/ с.319 /;" направив потік лави повз рибальського селища "/ С.320 /;" вів напівсліпий бабусю через вулицю біля метро "Щербаківського" (скількох бабусь він переводив через вулицю) "/ с.318 /. Можливо, ці моменти сходять до другої і третій чорновим редакціям "Демона", де є епізод видалення Демона від злих справ і його дійсної спроби творити добро:

Суміші світлі кулі,

Він їх за вітром посилає,

Велить їм подорожньому блиснути

І над болотом висвітлює

Небезпечний і заглухлу шлях.

Коли хуртовина гудіти і свище,

Він охороняє прошлеца,

здуває пил з його обличчя

І для нього захист шукає./Третя редакція, с.572 /.

5. Ми вже писали [4] про алюзії, яку дала рядок

Хори стрункі світил/с.515 /.

Образ світил зустрічається в поемі ще два рази:

Коли біжить комета

усмішкою ласкавою привіту

Любила помінятися з ним,

Коли крізь вічні тумани,

Познань жадібний, він стежив

кочують каравани

В просторі кинутих світил/с.504 /;

Я бачив шлюбне оздоблення

Світив, знайомих мені давно ...

Вони текли в вінцях з злата/с.527 /.

Всі зазначені фрагменти могли відгукнутися в епізоді подорожі Данилова до сузір'я Тельця: "поблизу світил і планет дозволяв собі і пролітати, милувався видами "/ с.300 /;" Він залетів у невеликій світ з зіркою, схожої на Сонце, і з п'ятьма живими планетами "/ С.301 /. Тут, крім зазначених фрагментів остаточної редакції "Демона", можливо, вгадуються рядки з другого редакції:

поневірятися посеред світів/с.553/

і - Повторювана в другій і третій -

Брожу один серед світів/с.560, 578 /,

а також фрагмент із поеми "Азраїл":

Міг зірки відвідувати часом

І милуватися їх красою

Поблизу, не стомлюючи погляд/с.128/[5].

Деякі бачення Данилова в Колодязі Очікування віддалено нагадують і такі рядки з "Азра":

За безмежність небес

Блукав я багато, багато років

І спів, як старий світ зник

І як народився новий світ/с.131 /.

Порівняємо: "Потекли перед Даниловим спіралі, диски, скупчення зірок і планет, рух їх ставало все більш тихим або сонним, все навколо мов б вмерзало в лід або ставало льодом "/ с.250 /;" виникали перед ним галактики і всесвіти "/ С.315 /. Згадаймо ще образ вмираючої рожевої зірки в сцені дуелі з Кармадоном. Відзначимо також, що про спіралях і дисках йдеться потекли - СР: "Вони текли в вінцях з злата ".

6. У романі Орлова герой-демон, "безсмертна по положенню натура" / С.157 /, живе серед людей і любить земну жінку Наташу. Ситуація нагадує рядки з "Азра":

І нині я живу меж вас,

Безсмертний смертну люблю/с.131 /.

Данилов дуже не хоче, щоб у Дев'яти шарах здогадалися про серйозність цього почуття. Порівняємо:

Йому любити

Не має серця допустити.

Він зв'язаний клятвою роковою./Друга редакція "Демона", с.553; те саме і в Третьою редакції, пунктуація змінена, С.570-571./

Обидва процитованих фрагмента відгукуються в романі у забороні для демонів і підпорядкованих їм будинкових любити земних жінок: "батька його за гріховну земну любов і за певну своєрідність особистих властивостей навічно відіслали на Юпітер "/ с.23 /;" Покарати його в ту пору могли і за одну зв'язок (коли вважали її серйозною) з земною жінкою "/ с.308 /," Іван Опанасович не мав права любити земну жінку. Тому його й не стало "/ с.8 /. У цій ситуації небезпека може загрожувати і самій жінці: "А як би не постраждала Наташа від того, що він, Данилов, був тепер закоханий в неї, як би не згубила її його земна любов "/ с.56 /. Згідно з першоджерелом демонічна любов дійсно згубна:

день від дня

Я вяну, жертва злий отрути!

Мене терзає дух лукавий

Чарівна мрією;

Я гибни/с.518 /.

Тамара дійсно гине:

Смертельний отрута його лобзания

Миттєво в груди її проник/с.533 /.

Якщо Данилов не хоче і боїться погубити Наташу, то у лермонтовського героя намір погубити кохану само собою зрозуміло, що особливо чітко експлікована в чорнових редакціях поеми-Другий, Третій та П'ятій:

Красуні загинути треба,

Її не змилосердиться він знову,

Загине - Колишня любов

Не буде для неї огорожею! ../с.558, 576, 597 /;

І там погубить назавжди

Предмет любові своєї минулої!/с.553, 577, 598; обидва фрагменти в різних редакціях відрізняються пунктуацією /.

погубити Наташу має намір Кармадон (злий демон, какодемон), Данилов ж (добрий демон, агатодемон) у цій ситуації виявляється аналогічним до Ангола поеми Лермонтова, хоча на відміну від нього не допускає навіть тимчасового спокуси: "Він знав одне: не виклич він Кармадона на поєдинок, трапилася б біда. Навіть якщо Наташі і було приємно піти з Кармадоном в бесіду, увірвалася б все для неї кепсько "/ с.148 /.

7. У романі Орлова присутній і популярний в західноєвропейській літературі мотив заздрості надприродного істоти до людської долі, що зводиться звичайно до "Русалочці" Андерсена. Характерний цей мотив і для "фаустівської традиції "[6], знаходимо його і в" Демоні "та супутніх йому джерелах:

Лише тільки я тебе побачив -

І таємно раптом зненавидів

Безсмертя і влада мою.

Я позаздрив мимоволі

Неповною радості земної,

Не жити, як ти, мені стало боляче,

І страшно - нарізно жити з тобою.

............................................... .......

Що без тебе мені ця вічність?

Моїх володінь нескінченність?/с.525 /;

І часто, дуже часто людям він

Заздрив. / Четверта редакція, с.588 /;

Про люди! Ви жалюгідні, але з усім тим я змінював би моє вічне існування на миттєву іскру життя людської .../Азраїл, с.128 /.

Цією заздрістю страждають і демони в "альтист Данилова":

"-- Мені б тут жити! - Сказав йому Кармадон.

-- Де тут?

-- Ось тут, - сказав Кармадон, обвів поглядом стіни буфету, - на Землі. Хоча б і водопровідником Колею ... "/ с.142 /.

Вчений демон Новий Маргарит вигукує: "Що Велике Одкровення! Що відчуття вічності! Що бачення всього наскрізь! Що наші чарівні в порівнянні з людськими можливості! І з ними все одно не знаєш істини "/ с.296 /.

Мрії Кармадона виявляються реальністю для Данилова: "І вийшло рішення, серед багатьох інших: Данилова як неповноцінної демона відправити на вічне поселення на Землю, в люди "/ с.25 /./СР:" Він замішані меж людей "- П'ята редакція, с.595./"А про те, що він потрапив на Землю, Данилов шкодувати не міг "/ с.261 /. Кармадон говорить Данилову:" Ти на зразок цього ... Штірліца ... Ти тут свій ... Тубілець ... ти і думаєш по-тутешньому ... і пілікати по-їхньому ... Ти тутешній, ти земної ... "/ с.128 /. Тим не менше, демонічний компонент його натури Данилову і на землі здається зайвим у його відносинах з Наташею: "Однак він вважав, що не може тепер при Наташі хоч і на мить вийти з людського стану. Та й не тільки зараз, але й ніколи "/ с.87 /;" навіть і в думках зараз, поруч з Наталкою, Данилов НЕ хотів нагадувати собі, що він не в усьому людина "(пор.: "Не жити, як ти, мені стало боляче"). Він і стає людиною все більше і більше, за що йому і влаштовують розгляд у Дев'яти шарах. "А який він демон? Звичайно, він більше осіб, ніж демон. Так що тобі! Скоріше - він просто людина. Щоправда, з особливими можливостями "/ С.330 /. Данілов задоволений вигнанням на Землю - такий несподіваний поворот набуває в романі изгнанничества лермонтовського Демона ( "Сумний Демон, дух вигнання ... "- с.504," вигнанець раю "- С.505," В грудях вигнанця безплідною ... "- с.507 /.

Таким чином, у романі відбувається реалізація "багатовікової мрії" духів і демонів стати людиною. Однак Данилов не хотів би повністю "звільнитися від Дев'яти Слоєв, забути про те, що вони є "/ с.331 /, тому що" не міг тепер відмовитися від багатьох своїх звичок "/ с.331/- купань в блискавках, польотів в Анди і т.д.; тобто особливі можливості виявляються не зайвими для людини.

8. Як у чорнових, так і в остаточній редакції "Демона" присутній мотив незадоволення злом і марність зла:

нікчемною володарюючи землею,

Він сіяв зло без насолоди.

Ніде мистецтву своєму

Він не зустрічав опору -

І зло набридло йому/С.505 /;

І я людьми недовго правил,

Гріх недовго їх навчав,

Всі благородне ганьбу

І все прекрасне зневажив;

Недовго ... полум'я чистої віри

Легко навіки я залив у них ...

А коштували ль праць моїх

Одні дурні та лицеміри?

...........................................

Але злоби похмурі забави

Недовго подобається мені!/С.528 /;

Але що ж! - І зло не радує тебе?/Четверта редакція, с.588 /;

І, перемігши своє презирство,

Він замішані меж людей,

Щоб отрутою згубних речей

Вбити в них віру в провиденье ...

Але до нього, як і при ньому,

Уж віри не було ні в кого/П'ята редакція, с.595 /.

Перед головним героєм роману Орлова стоять інші проблеми: зло Данилову не переситивсь, а спочатку було чуже, і йому доводиться не перемагати презирство до людей, а навпаки, маскувати презирством свої симпатії до них. Злоби похмурі забави йому ніколи не подобалися, він лише під тиском начальства "згнітивши серце змушений був взятися за дрібні капості, на зразок перешкод, розлучень і снігових обвалів, при цьому він влаштовував неприємності лише поганим, за його поняттями, людям " / с.26 /. Повідомляється також, що "не був Данилов здатний на дрібну помста "/ с.10 /. Тому" лабораторним шляхом вчена комісія встановила в Данилова низький вміст внутрішньої шкідливості "/ с.26 /. Інші демони злом як таким не обтяжуються, але розчаровані неефективністю своєї діяльності. "Часом який-небудь цивілізації влаштуєш струс, що жах, з потопами і виверженнями, з морової пошесті, з вибухами згубних речовин, з кров'ю, зі спаленням столиць, з ненавистю братів один до одного, зі стражданням думки, але залишиш життя - і потім все, не відразу, поступово, але обов'язково розквітає потужно й пишно, як траву на перегної ... "[7]/с.279/- журиться Кармадон і питає:" Навіщо ми зі своїми стараннями і спокусами? Чи необхідно наше присутність у світі?/с.279/Новий Маргарит визнає: "Чи є від наших зусиль толк? Скажімо, на землі? Толку від наших зусиль мало. Звичайно, є справи, і суттєві, але ... Хід земної цивілізації не ми рухаємося і не ми гальмуємо.// - А хто ж? - Запитав Данилов// - Самі земляни/с.294 /. Тим не менше, вчений демон робить висновок: "Звичайно, люди самі собі шкодять. Але і нашого зла стоять". На рівні сюжету виявляється, що люди самі можуть виконувати функції демонів, то є фактично підміняти їх діяльність своєї. Так, Данилову доручено курирувати хлопобудов, але з'ясовується, що роль спокусника для них вже виконує Ростовцев.

Ми розглянули відсилання до Лермонтовський текстів в романі В. Орлова "альтист Данилов "у вигляді алюзій та включень окремих слів. Что-то, безумовно, могло вислизнути від нашої уваги, тим не менше, відмічені нами випадки відсилань досить численні, роман пронизаний ними. Текст першоджерела виявляється радикально перетворений в новому тексті. Оскільки ми маємо справу з твором сатиричним, основним прийомом перетворення першоджерела виявляється своєрідне "перевертиваніе" сюжетних ходів і ситуацій, зміна функцій персонажів. При цьому вгадати, дізнатися відсилання до першоджерела ми можемо за окремим включеному в слово, що в такому випадку стає знаком, сигналом такий відсилання. Першоджерело може піддаватися буквалізаціі, грі смислами, доведеної до абсурду конкретизацією деталей. У результаті дотримується основний принцип створення комічного - невідповідність чого-небудь чого-небудь, обман очікування. Цьому ж сприяє "зіткнення" відсилань до різних джерел, що відносяться до різних літературних традицій, глибинна зв'язок між якими зазвичай не усвідомлюється широким читачем. Численність алюзій і різноманітність перетворень посилює комічний ефект тексту.

Примітки

Тексти М.Ю. Лермонтова цитуються за виданням: Лермонтов М.Ю. Собр. соч.: В 4-х т. М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1959. Т.2.

В роботі використано видання: Орлов В.В. Альтист Данилов. М.: ИПО "Полігран", 1993.

СР: І з незрозумілою швидкістю

Внизу обертається Земля./І. - В. Гете. Фауст. Переклад Б. Пастернака. М.: Худ. лит., 1969. С.11.

Суханова І.А. Лексико-семантичний аналіз інтертекст (на матеріалі роману Володимира Орлова "альтист Данилов"). Ярославський педагогічний вісник. 2001. № 2. С.52-57.

Цей джерело зближується з іншим - "Народної книгою про Фауста", де дух Мефостофіль каже: "всі астрономи і астрономи нічого особливого передбачити не можуть, бо все це - таємні речі, створені Богом, які люди не можуть пізнати і дослідити, як то можемо ми, парфуми, ширяють у повітрі і піднебесся. Бо ми - старі парфуми, досвідчені в русі небесних світил "/ Перекл. Р. Френкель. У вид.: Німецькі Шванк і народні книги 16 століття. М.: Худ. , 1990.. С.538 /. Сам же епізод польоту Данилова співвідноситься з главою 25 народної книги - "Як доктор Фауст подорожував по зіркам "/ Указ. изд., с.649-553 /.

Так, в "Народній книзі про Фауста" герой запитує "свого духу": "Однак чи хочеш ти, Мефостофіль, бути на моєму місці людиною?

-- Так, - відповів дух, зітхнувши ... "/ Указ. Изд., С.536 /. У "Фауста" Гете Фауст вигукує: О, коли б магію забути,

закляття більше не вимовляти,

О, якби з природою нарівні

Бути людиною, людиною мені!/Перев. Б. Пастернака. Указ. изд., с.449 /.

Мотив цей присутній і в основних (з нашої точки зору) джерелах "альтиста Данилова "-" Доктор Фаустус "і" Тоніо Крегер " Томаса Манна - як заздрість виключної особистості до звичайним людям.

СР: А люди, звірі і порода пташина,

Морі їх не мори, їм трын-трава.

плодяться вічно ці істоти,

І життя завжди є в наявності.

-- нарікає Мефістофель у "Фауста" Гете (Указ. изд., с.77 /.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.yspu.yar.ru