Про композиції "Творимо легенди" Ф. Сологуба: до питання про роль алхімічних ремінісценцій в організації структури роману.

Львова Марина Альфредовна, аспірантка кафедри російської літератури ЯГПУ

Роман-трилогія Ф. Сологуба "Творимо легенда" (спочатку "Навьн чари" (1907-1912)) примикає до ряду незвичайних за своєю формою творів.

Критик, знайомий з попередніми роботами майстра, навряд чи міг би передбачити появу "Творимо легенди". Незважаючи на присутність в трилогії тем, мотивів і характерів, типових для творчості письменника в цілому, "вся ця величезна книга "(4) - твір іншого масштабу і в прямому, і в переносному значенні, що дає можливість оцінити справжні розміри сологубовского таланту. Автор "Важких снів" і "Дрібного біса" дозволив собі помістити створених ним фантастичних героїв у знайому середу, піти на ризиковане пару просторів і часів, "дивні прозріння в колишні перевтілення" (4), вивести на сцену Ісуса Христа - одного з найбільших літературних (поряд з сатаною) з всіх мислимих літературних персонажів. "Творимо легенда" настільки не відповідала звичним уявленням про реалістичному романі, що викликала читацьке подив і обурення. "Дивний, дикий, неймовірний роман написав Сологуб. Тут все є, чого б ви не захотіли ", - зазначав найбільш доброзичливий критик трилогії А. Ізмайлов (3). "Для чого взагалі нагромаджені ці ісключімості, представлено дурне місиво з наївних "заінтріговивающіх" таємничості? " - Запитував другий рецензент "Творимо легенди" (6). Дійсно, спочатку досить важко розібратися в тому, що відбувається, що описано у творі. При всій своїй простоті сюжет "Творимо легенди" носить у собі риси заплутаність, незавершеності, відомої конспективно. У ньому дуже помітні розриви у подіях, відсутність повноти зв'язків, глибини мотивування. Всі фабульні лінії трилогії ( "скородожская" та її відгалуження - "пальмская") самі "Виступають як дискретні," розрізані на шматочки-епізоди і перемішані ". Але і цього Сологубу мало: роман організується перерезиваніем сюжетних ліній ліричними відступами, побічними епізодами, спливаючими раптово, в результаті вільного, не стримуваного логічними перешкодами течії асоціацій. Сюжетно-композиційна схема "Творимо легенди" малюється у формі відрізків, які не завжди кріпляться безпосередньо один до іншого. Вони можуть увести читача далеко від того сюжету, розробки якої він очікує від автора, повіривши його натяків. Так, наприклад, А. Ізмайлов згадував: "І читач, і критик, що перенесли з садиби загадкового хіміка і містика Тріродова в царство королеви Ортруда ... не знали, як пов'язати це несвязуемое "(4). Але ж роман "Королева Ортруда", друга в трилогії, - просто найбільший з таких відрізків, між якими Сологубов свідомо руйнується логічний зв'язок. Треба виявити максимум терпіння і спостережливості, щоб відновити нарочито розірваний ланцюг подій.

Музичне побудова, разнорітмічность, багатство тематичних варіацій, римуються один з одним деталей - ось, що відрізняє головний роман Сологуба. У ньому своя теорія життя-мистецтва: в окремі, можливо, рідкісні моменти життя піднімається до мистецтва, і виникає спалах, СШИБКА світу і антисвіту, реальності та уяви, дійсності і сну, спогади, мрії. Така проза - "вічна і болісна загадка "(Л. Шестов). Ці МіГи бачить гострий погляд художника, який пропонує читачеві загострити свою увагу, підключити до розгадки трилогії свою читацьку інтуїцію і ерудицію.

Зв'язок творчості Сологуба і, зокрема, "Творимо легенди" з художньо-культурним інтертекстом в аспекті міфопоетичної традиції була помічена багатьма літературознавцями. Однак до повноти опису всіх асоціативних полів, знаки яких представлені в тексті трилогії, ще далеко. У центрі даної статті буде проблема структуроутворююче ролі алхімічних ремінісценцій. Як правило, в числі найважливіших факторів, що обумовили своєрідність форми "Творимо легенди", називаються ніцшеанське штудії письменника. Ми дозволимо собі припустити, що один із "винуватців" феномена роману-трилогії Сологуба - це Алхімічний міф, природним сховищем якого, за зауваженням сучасного дослідника, стало художнє свідомість Нового часу (7). Російська ренесанс, як прийнято називати епоху Срібного століття, до якої і належить Ф. Сологуб, хотів заглянути і в усі століття (2), і у всі книги, в тому числі і в манускрипти філософів герметичного мистецтва.

Центральна тематична алегорія перетворення, твори з відсталого життєвого матеріалу легенди отримує в трилогії Сологуба цікаву реалізацію саме у зв'язку з асиміляцією романом алхімічного міфу. Головний герой "Творимо легенди", Георгій Тріродов, представлений читачеві як "відставний приват-доцент, доктор хімії "(16). Його захопленням хімією в Скородоже пояснюють багато незвичайні явища. Спосіб так наклеювати прокламації, щоб, заплилих тонким шаром смоли, їх ніхто не міг зняти, городяни називають "вигадкою нашого хіміка, пана Тріродова "(179). "Маркіз Телятников думав, що у Тріродова є життєвий еліксир "(509) -" Тріродов обіцяв виготовити зілля для продовження життя "(511). Після дивної загибелі маркіза саме цього скородожского (ал) хіміка звинувачують у недозволених дослідах: "Але ми розберемо, чим ви її розірвали, - кричить справник. - Не будьте ласкаві думати, що ви один хімік. І крім вас хіміки та фізики знайдуться і вчені метафізики і алхіміки "(516). Сам герой визнається, що винайшов сплав, що дозволяє подолати силу тяжіння. "Пан Тріродов хімію досконально знають. Зробити з людини жменьку попелу їм нічого не становить ", -" люб'язно "повідомляє поліції колишній приятель Тріродова шпигун Острів (531). Втім, і без його зауваження читачеві відомі можливості хіміка Тріродова: батька Петра, Дмитра Матова, чарівник перетворює на куб. Таке рішення образу Тріродова не дивно, якщо згадати, що Сологуб сам мав репутацію чаклуна і відуни, а захоплення окультними науками на рубежі століть придбало вид загального божевілля.

Включення алхімічного міфу в композицію "Творимо легенди", безсумнівно, концептуально. Смуток, яка потрібна, щоб "побачити" алегорію, організовану в алхімічного процесу, служить зразком тієї семіотики, яка потрібна, щоб читати роман Сологуба. Художник, на наш погляд, використовує принцип алхімічної трансмутації, щоб розкрити фабулу "тьмяного свинцю" життя (зауважимо, що слово "Тьмяний" як визначення земних реалій є одним із лейтмотивів "Легенди") та його перетворення на "золото мрії". Через паралель з алхімічних інструментарієм (колби, печі) Сологубов осмислюється й сама людина, її будова і природа: душа - посудина, тіло - посудина, життя - горіння і прожарювання. Не претендуючи на всебічний аналіз алхімічних ремінісценцій в романі Сологуба, відзначимо лише деякі моменти.

Ефективність центральної алхімічної алегорії ( "сні" про подію головному і єдиному -- отриманні філософського каменю) виявляється в тому, як описано поведінку і становище персонажів у на перший погляд ніяк не пов'язаних сценах. Вона грунтується на кореляції фізичних деталей - предметів, які являють героям свою таємну значимість і, підштовхуючи їх дивним вчинків, дають доступ до розгадки роману. Ми звернемо увагу на три сцени, які, хоча і далекі один від одного в розповідному часу та описують різні місця дії, тим не менше організовуються як етапи приготування "еліксиру мудреців". Ось як описано цей процес алхіміком XV століття Дж.Ріплі: "Щоб приготувати еліксир мудреців, або філософський камінь, візьми, син мій, філософської ртуті і розжарюються, поки вона не перетвориться на зеленого лева. Після цього прожарюють сильніше, і вона перетвориться на червоного лева. Дігеріруй цього червоного лева на піщаної лазні ... впоратися рідину ... Кіммерійські тіні покриють реторту своїм темним покривалом, і ти знайдеш всередині неї справжнього дракона, тому що він пожирає свій хвіст ... Він загориться і, прийнявши незабаром чудовий лимонний колір, знову відтворить зеленого лева ... Нарешті, мій син, ретельно ректифіков, і ти побачиш поява горючою води і людської крові (виділено нами - Л.М.) "(9). Те, що починається розжарювання зелено-червоних "Левів" і перетворенням їх на дракона, закінчується появою людської крові. Всі ці звіроподібні і змееобразние метаморфози в ім'я крові (!) сприймаються нами через зорові елементи трьох сцен "Творимо легенди". У них Сологуб здійснює своє оповідної "рецептуарное" (початок "Легенди" звучить як рецепт з поварской книги: беремо те-то, робимо те-то, -- тільки як "інгредієнтів" виступають дійсність та авторська фантазія) дійство над життям.

Перша сцена - та, в якій Тріродов у себе в кабінеті віддає покликаною їм тихому хлопчику "флакон дивної форми зеленого скла з темною рідиною" (27). Передісторія цього дивного вчинку така: Кірша повідомляє батькові, що до них йдуть сестри Рамєєва, і просить дати можливість дівчатам потрапити в їхній "замкнутий дім ". Цікава реакція Тріродова на прохання сина: "Тріродов посміхнувся, і сказав:

-- Так, зрозуміло, їм цікаво.

Він нахмурився, підійшов до столу, взяв у руки одну з темних важких призм, знову обережно поставив на місце, і сказав Кірша:

-- Іди ж, зустріти їх, і проведи сюди "(27)

Такий незначний і автоматичний, здавалося б, жест, як піднесений призми, в даному - алхімічної - повороті теми видається більш ніж істотним. "Алхімія - це магія, яка прийняла у середньовічні часи форму теургії, тобто прямого впливу на верховного бога "(7.105). І алхімічна теодіцея - це матеріальна оборот власне духовного виправдання: реалізацію таємного задуму Бога забезпечує не збутися зла в собі, а оборотнічество, перетворення дурного в хороше. З чорновий рукопису "Творимо легенди" ми дізнаємося, що Тріродов входив до "суспільство злочинців з принциповими завданнями": "Вбивали і грабували розпусних багатих людей. Їх заманювали на яку-небудь приманку. Заманювання вбивали. Але Матова вирішили, за пропозицією Тріродова, отруїти. Сховати його труп взявся Тріродов "(ІРЛІ.Ф.289.0п.1.Ед.хр.531.Гл.78). У остаточному варіанті безбарвна рідина виявляється не "отрутою", а "зіллям" для засипання. Але багатий гуляка і зрадник Дмитро Матов не уникає долі своїх попередників: його перетворюють на призму з метою визволити його приховану добру сутність. Це не християнське пресуществленіє, тут все грубою і зримий: "Спалювали в замкнутому посудині, стискали, - зникало тіло безслідно, - ні крові, ні клаптика одягу, - все обесформлено, в тісний стисло грудку. Став чоловік річчю. Тільки "(ІРЛІ.Ф.289.0п. 1. Ед.хр.531. Гол. 18). Результат "Виправної" трансмутації донезмоги матеріалами: "... замість тіла залишалася призма, важка на вагу, іноді злегка жирна на дотик " (ІРЛІ.Ф.289.0п.1.Ед.хр.531.Гл.18). Можливо, така доля чекала і занадто цікавих і необережних сестер Рамєєва. Принаймні, Алхімічний реактив, вміст зеленого флакона (тіло Матова, зауважимо, стискається в посудині саме з "зеленувато рідиною" (130)), очевидно, покликаний створити ефект стиснення, задухи. Хоча Сологуб не відкриває нам таємниці використання цього алхімічного складу, можна припустити, що їм Тріродов випробовує в підземному ході сестер Рамєєва - "прожарюють" і "випарює" життя: "Було сиро і жарко. І все спекотніше ставало. Дивно пахло, - тужливий, чужий розливався аромат. Він ставав запашні, і все млосно. Від цього запаху злегка крутилася голова, і серце солодко боляче завмирало "(28).

Друга сцена знаходиться в середині третього роману і відноситься до "пальмской" лінії трилогії: Віктор Лорена, міністр уряду Ортруда, після знайомства з листом з Росії викликає до себе в кабінет секретаря: "Віктор Лорена з дещо перебільшеною жвавістю натиснув білу гудзик, причаєну в зеленій пасти бронзового дракона "(474). Цей дракон, з одного боку, ніяк не пов'язаний з власне хімічними перетвореннями, але, на наш погляд, включається в процес комунікації всередині художнього простору "Творимо легенди" саме як компонент алхімічної символіки. Драконом в алхімічній термінології називається "сірка філософів" (8), яка ніяк не співвідноситься з однойменною хімічною речовиною. Чиста "сірка" бачилася алхімікам твердою, з виразним червонуватим відтінком; її вміст у сплаві визначало колір, ступінь жовтизни майбутнього золота (слово "бронзовий" у тексті Сологуба вказує і на колір предмети - за контрастом: білий - бронзовий (червоний)). Сірка філософів символізувала чоловіче начало, але, головне, репрезентувала принцип стійкості і синтезу антіелементов - важкого та легкого: вона "народжувалася з Землі (видимого, твердого, "реального" у поданні філософів алхімії) і Вогню (нестійкого, тонкого, містичного) (8). Таким чином, дракон був символом середини, у Сологуба це - шуканий медіатор "двох полярних, вороже несумісних станів людини у світі - реального і чаєм "(5). Значно, що і матеріал, з якого виготовлений дракон Лорени, обраний відповідно: мідь, яка складає основу бронзи як сплаву, на переконання алхіміків, "складається з рівних (виділено нами. - Л.М.) часткою сірки і ртуті ... "(8.31). Мідь (і бронза) - Ще недосконале, не очищене золото, у свою чергу "складене з чистого ... ртуті і чистою ... сірки "(8.31). Бронзовий дракон на столі Лорени в структурі "Творимо легенди" асоціюється з подвійністю положення героя, в текстової емблематиці зв'язується з мотивом життєвої трансформації. Міністр наказує оприлюднити звернення пана Тріродова, що зібрався балотуватися в королі Сполучених Островів. Цікаво, що ситуації, за суті, паралельні: Тріродов закликає тихого хлопчика, і після цього змінюється життя Єлисавети; Лорена за допомогою секретаря вже у свою чергу сприяє зміні життя Тріродова. Заклик і наказ здійснюються майже однаково. СР: "Тріродов ... подивився у бік потайний двері. У ту ж хвилину вона відкрилася тихо і плавно. Зайшов хлопчик, блідий, тихий і подивився на Тріродова покійними очима, тихими, невинними, але розуміють "(27) і" Віктор Лорена подивився прямо в очі четирехпроборному молодій людині. Пан де-ла-Ріка-і-Кандамо посміхнувся тямущий "(474) - зв'язок здійснюється телепатично. Друга сцена знаменує нову стадію процесу перетворення життя, який супроводжується "алхімічними" метаморфозами: Георгій (грец. "Побеноносец") Тріродов "трансмутірует" у Віктора (лат. "переможець") Лорен, тихий хлопчик обертається презирливим і томним молодим секретарем, а місце зеленого флакона ( "лева") займає бронзовий дракон.

Третя сцена - наприкінці роману "Дим і попіл": Тріродов відводить до кімнати, дуже схожу на його кабінет, поліцейських, що прийшли з обшуком. Далі в цій своєрідній ректифікаційної колоні відбувається процес "виправлення": "Тріродов вийняв з кишені маленький зелений кульку і впустив його на підлогу. Дивним синюватим димом наповнилась кімната. Тріродов зник. Запахло гірко й солодко. Здавалося поліцейським, що пахне кров'ю і що солодко її смоктати. Вони стали на карачки. Оніміли. Їм здавалося, що вони звернулися до величезних клопів " (533). У чорновому варіанті "Творимо легенди" "ректифікація" супроводжується реплікою Тріродова: "Мерзенні створіння, - з презирством сказав Тріродов, - прийміть образ, найбільш властивий вам "(ІРЛІ.Ф.289.0п.1.Ед.хр.532). Знову виникає зелений колір і як би замикається процес перетворень: відбувається повернення до початку, але в зовсім іншій якості і з зовсім іншими можливостями. Знову Росія, Тріродов, але він вже чоловік Єлисавети і в найближчому майбутньому король Сполучених Островів. Життя "фільтрується" мрією. У "будинку його мрії", як він називає свою садибу, страшні явища російської дійсності знаходять справжній вид (ті, хто сіють "краплі крові", тільки після личині люди, їх дійсне особа, лик - клопи-вампіри) і "випадають в осад".

Ці три сцени тісно пов'язані і на рівні їх фізичного та архітектурного планування (скрізь кабінети, великі кімнати зі столами і потайними дверима - отакі алхімічні келії, оснащені належними нагоди?? ерметіческімі причандали). У чисто зоровому сенсі дані сцени слід розглядати одночасно як початок, середину і кінець алегорії перетворення, як три фрагмента "алхімічної" ілюстрації (три картинки, які супроводжують розповідь про отриманні Тріродовим "філософського каменю"). Саме простір, зауважимо, дано схематично, кількома штрихами. В описі деталей підкреслюється їх незвичність - з боку матеріалу, кольору, форми.

Читач-глядач мимоволі зосереджує свою увагу на речах, чиє символічне наповнення виявляється безперечним. За допомогою зорових елементів окремі сцени римуються як етапи однієї "трансмутації".

Пошуки філософського каменю як засобу і мети оборотніческого пресуществлення фарбуються Сологубов в еротичні тони. "Філософська ртуть" - як основа приготування філософського каменя (див. процитований рецепт Дж.Ріплі) і символ жіночого начала-виявляється пов'язаної з образом Єлисавети Рамєєва. Героїня -- живе втілення цієї субстанції алхімічного Герметизм. Недарма ж вона "Читає філософські книжки" (163) і навіть відтворює по пам'яті рядки статті з московського філософського журналу ( "У нашому світі не може запанувати розум ..."( 171) - Цією цитатою відкривається роман). У Сологуба Єлисавета - носій головної перетворюючої сили - кохання. "Закоханість Єлисавети різко центральна, - читаємо ми в начерках "Творимо легенди", - і від цього центру розходиться на весь світ. Всі співвідносить до центру своєї закоханості. Спочатку до визвольного руху, потім до Тріродову "(ІРЛІ.Ф.289. ОпЛ.Ед.хр.532). Еліксир мудреців, який виявляє Тріродов, - це любов. "І сама любов - не засіб чи здійснювати мрії? "- розмірковує герой (109). Перед заключною сценою обшуку в будинку Тріродових Георгій зізнається Єлисаветі в любові: "У будинок моєї мрії ніхто не ввійде. І ти - мрія моя, моя Єлисавета. Дурні звати тебе Гілочкою, гілкою, для мудрого ти - таємнича троянда "(533). Роза, відповідно з містичними та еротичними уявленнями розенкрейцерів, адептів алхімії, стала символом космічної сили, здатної забезпечити щастя, процвітання, багатство і влада (8). На думку середньовічних алхіміків, влада і багатство досягалися таємним мистецтвом робити золото з неблагородних металів (питання походження небаченого стану Тріродова хвилює всіх скородожцев; Острів в бесіді з Кербахом і Жербеневим підкреслює "чистоту" появи багатства головного героя). Сонячна Єлисавета, сама любляча золото, стає тим "Філософським каменем", який дає Тріродову і влада (адже Ортруда - це теж вона). Єлисавета, божественна любов, - "небесна тинктури", що дозволяє перетворити "неблагородна речовина життя" у "золото мрії". Ортруда як "Зворотний бік" Єлисавети - "тинктури пекельна", яка й "відповідальна" за маніакальну плотську любов (не випадково пекельна тинктури, "чорний камінь, здійснює негативне - люціферово - досконалість "(7.105), використовується Ортруда в її ритуальних підземних ж жертви). І її троянди - знак пресуществлення "навпаки", язичницького оборотнічества. Алегорія руйнується: містична Роза виявляється плетеними корзиною з червоними, білими і жовтими "Щойно зрізаними трояндами" (402), що покладаються на вівтар Светозарного, "Чорний камінь біля західної стіни ще зберігав їх дар, вже Зів'яле троянди", - ось підсумок оборотніческого пресуществлення Ортруда (402). Одна і та ж номінація -- "Троянда" - дозволяє розрізнити і двох інших героїв: "таємнича троянда" - так називає жінку Тріродов, "ненаглядний мій квіточко, червона троянда моя ..." - так звертається до неї велелюбний принц Танкред. Потрапивши в темну несвідому влада Ероса, Танкред приймає тільки те, що виникає природним шляхом -- з матерії-темряви. Тріродов не задовольняється природно природним: "-гонію" як хімік (алхімік) він прагне замінити штучно-духовної "-ургіей".

алхімічні включення в спорудження роману-трилогії, таким чином, покликані забезпечити структурну єдність твори Сологуба. Ріфмуя несподівані фізичні форми (алхімічні аксесуари) і деталі в сценах, віддалених одна від одної, письменник з'єднує символічні моменти, коли звичайне, реальне втрачає свою влада, стикаючись з незвичайним, фантастичним, коли герої зі сфери реалістичної логіки висувається в сферу надприродною, духовної містерії.

Список літератури

Сологуб Ф. Творимо легенда. Роман. - М.: Современник, 1991.

Спогади про срібний столітті. - М.: Республіка, 1993. С.8.

Ізмайлов А. Новий роман Ф. Сологуба. - Русское слово. 1912, № 222, 27 вересня (10 жовтня). С.З.

Ізмайлов А. Що нового в літературі? Хворе творчість. - "Навьі чари" Ф. Сологуба. -- Біржові відомості. 1908, № 10296, 12 січня. С.2.

Келдиш В.А. Передмова Сологуб Ф. Дрібний біс. - М.: Худож. лит, 1988. С.15.

Неведомський М. О "навьіх" чарах і "навьіх" стежках. - Сучасний світ. 1908, № 2. С.223.

Р. Рабинович В.Л. Алхімічний міф і химери собору Паризької богоматері (До проблеми зіставлення). - Заблуджений розум?: Різноманіття позанаукового знання. - М.: Политиздат, 1990.

Садуль Ж. Скарб алхіміків Пер. з фр. Е. Мурашкінпевой. - М.: КРОН-ПРЕСС, 2000.

Dumas J. - B. - A. Lecon sur la philosophie chemique. - Раris, 1837. Р.ЗО.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.yspu.yar.ru