Бути жінкою (за романом Б. Йосімото «Кухня»)

К.Л. Сумкіна

Так сталося, що вибудовування що бере витоки в просторі соціального і в ньому ж розкривається фемінності дівчини на ім'я Мікаге Сакураї є одним з центральних подій роману.

Отже, чим власне займається героїня? Спочатку слід з'ясувати, яке ставлення жіночого і чоловічого, оскільки всередині цього відношення і здійснюється вибір. Для західної цивілізації характерна, по-перше, бінарна опозиція фемінного і маскулинного, а по-друге, наявність розриву між ними. Іншими словами, менш мужній чоловік наближається не до більш жіночному, а, скоріше, до нейтрально-безстатевому суті, будь-які стосунки чоловіка і жінки містять елемент ворожнечі-протистояння. Ситуацію, властиву східної культури, можна пояснити за допомогою уривка з трактату Чжоу Дуньі «Пояснення креслення Великого межі »:« Велика межа приходить в рух, і породжується ян. Рух доходить до межі і настає спокій. У спокої народжується інь. Спокій доходить до межі, і знову наступає рух. Так, то рух, то спокій є коренем один одного. <...> Ян перетворює, інь з'єднує - відбувається народження води, вогню, дерева, металу, грунту. <...> Але п'ять стихій, це тільки інь і ян, інь і ян - це тільки Велика межа, а Велика межа корениться в Безмежна! »Таким чином, фемінність проростає з маскулінності, і навпаки. Вони утворюють взаємопереходів і в поєднанні дають різну ступінь вираженості буття-чоловіком і буття-порідіння. Так, поряд з гіпертрофовано жіночним (емоційним і чутливим) трансвеститом Мікаге відчуває себе майже чоловіком (і це їй не подобається). Утім, цей перехід здійснюється через руйнування того,

що передувало: Еріко народжується в Юдзі Танабе, коли хвороба коханої дружини зробила смерть частиною його життя і прийшли самотність та відчай.

Мікаге немає необхідності вибирати, ким їй бути, але її фемінність повинна, як молода місяць, досягти повноти сяючого досконалості. Поступове віддалення -- занурення в порожнечу, крок за кроком (смерть батьків, дідуся, а потім і бабусі), кожен з яких залишає все більше ефемерні зв'язку зі світом і, отже, руйнує можливість у ньому жити, стає причиною народження світла всередині, світла, що визначає шлях. «Скільки часу треба, щоб я зрозуміла, що на темній і сумною гірській стежці єдине, що можливо зробити, - самій собі висвітлювати шлях? Хоча я росла в атмосфері любові, я завжди відчувала себе самотньою. Коли-небудь все зникнуть, розчинившись в темряві часу », - говорить Мікаге.

Вона починає творити себе-світ, що пливе в темному і порожньому просторі. З одержимістю і пристрастю Мікаге готує, зливаючись душею з готуються стравами і працюючи до тих пір, поки вони не стануть досконалими. Повторюючи раз за разом цикл творення - руйнування (втілення досконалості - поглинання), виклик для неї, вона проживає народження і смерть, щоб досягти цілісності -- своєї і, як наслідок, миру: «Я подорослішаю, в моєму житті багато що відбудеться, і я багато разів буду іспівать чашу до дна. Я буду багато-багато страждати, а потім знову повертатися на круги своя. Я не потерплю поразки ». Темні сторони житті не відокремлюються від неї самої. Вона пливе в потоці часу і своїх сплетених вражень-думок-почуттів, подорожуючи з однієї кухні в іншу. У кухні-утробі, кухні-теле і створюється досконалий внутрішній світ. Дверні отвори і вікна кімнат не роблять їх менш закритими і не руйнують інтимність - теплоту безпечного простору.

Тут простір і час не несуть у собі протяжності, а утворюють топос -- «Місця», в яких тільки й можна зустріти Іншого і де можна бути разом, місця, що зберігають пам'ять, місця, в яких «все приходить на круги своя, як ніби щось повертається ».

Мікаге вибирає тихе сяйво ідеальної кухні сім'ї Танабе, а не променистістю і «Прямолінійність» просторих парків, які так любить Сотаро, її колишній коханий. Зустрівшись, вони залишаються нескінченно чужими. «Місця» у вічності і незмінності дають притулок внутрішнього часу, часу подієвості і комунікації, можливого лише там, де є життя. А зовні - тільки вічність. Це унеможливлює «одержимість» минулим або майбутнім, спогадами або фантазіями. Пам'ять відновлюється тільки з відновленням просторового присутності. Тільки тут можливо невідповідність, нерозуміння - світ зовні настільки далекий і позбавлений сенсу, що стає сновідческі співзвучний внутрішнього. «Я побачила, як вітер з величезною силою жене по небу хмарні хвилі. Чи є в світі щось сумніше? Нічого подібного немає. Вчинено нічого схожого ».

Життєвий шлях рівносильний руху з одного топосу в інший, особиста історія - нитки з вузликами-кухнями. «Кухня з сновидінь. Скільки ще їх у мене буде? У півсні або в реальності. Або в подорожах. Одна, в натовпі, або з кимось ще. У всіх місцях, де я буду жити, мене ще багато чого чекає ». І чим більше вузликів, тим ясніше, зрозуміліше і певний візерунок. «Шлях завжди визначений, але зовсім не в фаталістичним сенсі. Його природним чином визначають щоденне дихання, погляди, дні, що біжать один за одним ». Це інше перебування у світі, ніж вислизання у символічний простір, простір еквівалентів. Тому немає ні боргу, ні Бога, ні моралі, ні планів, ні абстрактних ідей -- неявленних сутностей - немає розриву і відчуженості. Кожна мить, досягнувши повноти, являє інший, що йде слідом за ним і з нього. «Я знаю, яким красивим буває місячне світло, як глибоко він проникає в душу, коли повільно бредеш в темряві по краю обриву, потім з полегшенням переводиш дух, вийшовши на шосе, і думаєш: все, не можу більше, - і тут раптом піднімаєш очі до неба ».

Але виявляється, що сяйво і турбота Еріко, «тепле світло, як би надісланий її чином », дозволяли Мікаге перебувати у повноті задоволеності. Саме з цієї повноти приходить нова суть Мікаге, закономірно

руйнуючи божественну самодостатність: дівчина раптом починає готувати як одержима і через деякий час покидає будинок Танабе. У темній момент сходження, коли дізнається про смерть Еріко, вона переживає стан розпаду: все, на чому звичайно затримувався погляд, «початок уноситься вітром і поступово охолоджуватися», а її власна енергія наполегливо виривалася з тіла. У людському житті нескінченність втілюється хіба що на мить, але цю мить - корінь здібності творити і переносити «шлях у темряві біля краю обриву».

Пустота і відокремленість від самого початку, але їм можна протистояти. Через усвідомлення своєї обмеженості і турботу. Оскільки: «Той, хто хоче вистояти поодинці, повинен когось виховувати. Дітей, рослини ... У такому разі розумієш свою обмеженість. З цього все й починається ». Зрештою, втілення досконалість закриває скриньку життя і викидає ключик у води вічності. Тому у кімнати повинно бути вікно, навіть якщо в нього залітає пил і мокрий сніг, а кордони повинні бути пізнані і розірвані - за ними стає видимим недосяжне і бажане, яке не дає замкнути коло і таким чином гарантує перебування в житті. Однак складність в тому, що і досконалість, і розімкнутого чреваті безсиллям: перше - бо нічого не бажає, останнє - Оскільки бажає недосяжного. Що ж, залишається тільки сказати як Еріко: «Світ взагалі-то існує не заради мене. Тому відсоток що випадають на долю неприємностей абсолютно не змінюється. Не мені вирішувати. Так що краще раз і назавжди зосередитися на інших речах і зробити їх шалено світлими і радісними ». Такий вираз фемінності, суть якої - бути, а не битися, вибирати, а не завойовувати, перебирати пальцями нитки з клунками.

Список літератури

[1] Йосімото Б. Кухня. СПб., «Амфора», 2002.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://anthropology.ru/