Автор і оповідач в оповіданні М. С. Лєскова «Лівша»

Розповідь Н.С. Лєскова «Лівша» - одне з найпопулярніших творів письменника. Тут залучає поєднання народних, фольклорних джерел з глибокими думок і автора про сутність російського національного характеру, про роль Росії і росіян у світі. Чи не випадково цей твір має підзаголовок «Сказ про тульському косому шульзі і про сталевий бліх ». «Лівша» зімітував під народну легенду, хоча пізніше Лєсков зізнавався: «Я весь цей розповідь склав ... й лівша є особа мною вигадане ». Щоб стилізувати розповідь під фольклор, обраний оповідач, сильно відрізняється від справжнього автора як особливостями мови, так і біографією. У читачів створюється враження, що оповідач - такий же тульський майстровий, як і умілець-зброяр Лівша. Він каже зовсім інакше, ніж Лєсков, і наділяє дійових осіб невластивими їх реальних прототипів мовними характеристиками. Наприклад, донський отаман граф Платов, будучи з імператором Олександром Павловичем в Англії, «звелів денщикові подати з погребца фляжку кавказької горілки-кізляркі, дерябнул хороший стакан, на дорожній складення Богу помолився, буркою сховався і захропів так, що в усьому будинку англійцям нікому спати не можна було ». І той же Платов говорить зовсім як мужик чи майстровий: «Ах вони, шельми собаческіе! Тепер розумію, навіщо вони нічого мені там сказати не хотіли. Добре ще, що я одного їхнього дурня з собою захопив ». Чи не краще виражається, в уяві оповідача, і сам імператор: «Ні, я ще желак? інші новини бачити ... "Така ж і власна мова оповідача, що ми вже бачили при описі Платова. Автор «Лівші», передоручення йому оповідання, безпосередньо за собою залишив тільки підрядкові примітки, завдяки яким у читача складається враження про достовірність фактів, покладених в основу розповіді. Мова приміток літературно правильний, майже науковий. Тут вже чути власний Леськовський голос: «Поп Федот »не з вітру взято: імператор Олександр Павлович перед своєю кончиною в Таганрозі сповідався у священика Олексія Федотова-Чеховського, який після того іменувався «духівником його величності" і любив ставити все на вигляд це абсолютно випадкова обставина. Так оцей-то Федотов - Чеховський, очевидно, і є легендарний «поп Федот» ». А ось голос Лівші в оповіданні за стилем майже не відрізняється від мови інших персонажів і оповідача. Додамо ще, що Лєсков навмисно дає народну огласовці прізвищ відомих вельмож. Наприклад, канцлер граф К.В, Нессельроде перетворився на графа Кісельвроде. У такий спосіб письменник передав своє негативне ставлення до діяльності Нессельроде на посту міністра закордонних справ.

Головний герой оповідання - людина неосвічений, не позбавлений властивих російським недоліків, у тому числі дружби з «зеленим змієм». Однак основна властивість Лівші - незвичайне, чудове майстерність. Він втер носа «аглицьку майстрам», підкував блоху такими дрібними цвяхами, що і в самий сильний «мелкоскоп» не побачиш. Образом Лівші Лєсков доводив, що невірно думку, вкладене у вуста імператора Олександра Павловича: у іноземців «такі природи досконалості, що як подивишся, то вже більше не будеш сперечатися, що ми, росіяни, зі своїм значенням нікуди не годімся ». Лівша не піддається ніяким спокусам і відмовляється зрадити Батьківщину, жертвуючи життям, щоб передати: «Скажіть государю, що у англійців рушниці цеглою не чистять: нехай щоб і у нас не чистили, а те, храни Бог, війни, вони стріляти не годяться ». Але чиновники так і не передали ні тодішньому імператора, ні його наступнику цього попередження, в. результаті чого нібито російська армія програла Кримську війну. І коли один Лівші «Аглицьку полшкіпер» на чудовому ламаною мовою стверджує: «У нього хоч і шуба Овечкіна, так душа человечкіна », з нами говорить уже сам автор оповідання. І в завершальній главку «Лівші» Лєсков скидає маску простодушного і малограмотного оповідача, відразу переносячи читачів з часу Лівші в сучасність (розповідь був створений в 1881 р.): «Тепер все це вже« справи минулих днів »і« перекази давнини », хоча і не глибокій, але перекази ці немає потреби поспішати забувати, незважаючи. на надзвичайний склад легенди та епічний характер її головного героя. Власне ім'я Лівші, подібно іменами багатьох видатних геніїв, назавжди втрачено для потомства; але як уособлений народною фантазію міф він; цікавий, а його пригоди можуть служити спогадом епохи, загальний дух якої схоплений влучно і правильно ». Образ Лівші, на думку письменника, нагадує про ті часи, коли мало значення «нерівність талантів та обдарувань », і змушує з сумом дивитися на сучасність, коли, «Благопріятствуя піднесенню заробітку, машини не сприяють артистичної видали, яка іноді перевищувала міру, надихаючи народну фантазію до твору подібних нинішній надзвичайних легенд ».

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.litra.ru/