ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Юрист по наследству
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Культурні коди послання "До вельможі" А. С. Пушкіна і їх зв'язок із філософською проблематикою тексту
         

     

    Література і російська мова

    Культурні коди послання "До вельможі" А. С. Пушкіна та їх зв'язок з філософською проблематикою тексту

    Е. Е. Пріказчікова

    Послання Пушкіна "До вельможі" належить до числа найбільш досліджених текстів пушкінської лірики. Йому приділялася достатня увага в роботах Г. А. Гуковского, Д. Д. Благого, Б. В. Томашівського. Блискучий і докладний культурно-історичний аналіз тексту був зроблений В. Е. Вацуро в монографічному дослідженні посланія1. Аналіз композиції пушкінського послання і проблема історизму у творі займає значне місце в роботі Т. Г. Мальчуковой "Жанр послання в ліриці А. С. Пушкіна" 2. Нарешті, дуже цікаве прочитання тексту "До вельможі" в контексті еволюції жанру дидактичного послання було запропоновано А. В. Маркін в його кандидатської дисертації "Жанр дидактичного послання в російській літературі: поетика і історія "3.

    Тим не менше, як і всі воістину великі твори, послання таїть у собі ще недосліджених безліч проблем, одна з яких пов'язана з філософським змістом твору, прочитаним через призму культурних кодів-знаків, присутніх у тексті. Частково дослідженням цієї проблеми займався В. Е. Вацуро, який дуже сумлінно розглянув історико-генетичний і культурологічний контекст твору. Однак його більше цікавив сам по собі культурний контекст кодів, розглянутих в рамках тієї історичної епохи, до якої вони належали, будь то античність чи епоха ХVIII століття. Тим часом спеціальний інтерес представляє розгляд цих кодів в контексті пушкінського творчості. Крім того, функціонально значущим для розуміння філософської проблематики твору може виявитися порівняння культурних кодів, які присутні в тексті послання "До вельможі" (у їхньому складному взаємодії один з одним), з тими культурними кодами, які були присутні в дорожньому альбомі князя Юсупова, але свідомо не були використані в тексті послання. Вперше на цю обставину звернув увагу ще В. Е. Вацуро, однак на запитання, чим обумовлений саме такий відбір матеріалу, чому Пушкін відбирає саме ці культурні міфологеми і відкидає інші, дослідник не дає обгрунтованої відповіді, який міг би багато в чому прояснити філософський зміст послання, ту концепцію ідеального життєустрою, над якою Пушкін почав посилено міркувати починаючи з 1830 року. Нарешті, спеціальний інтерес представляє проблема взаємин автора й адресата послання на тлі лінійної та циклічної часових моделей, присутніх у тексті твору. Це пов'язано з тією обставиною, що, хоча поет, за думку цілого ряду дослідників, і "зумів показати повну драматичних катаклізмів історію Європи "4," воскресити минуле століття в його істині "5, не можна не погодитися з тим, що в посланні" очевидно прагнення організувати різні історичні моменти в сінхроністіческой опозиції ", коли" історичний порядок замінюється асоціативним "6. Так, А. В. Маркін відзначав, що в посланні "поетична історія існує за рахунок наявності всередині неї різних поетичних світів або поетичних міфів, причому світ Англії не менш міфологічен, ніж світ Іспанії "7. Однак, визнавши існування цієї закономірності, дослідник не дає їй подальшого розвитку. Тим часом культурні коди, або міфологеми, ХVIII століття представляють одну з найбільш цікавих загадок цього послання.

    З культурно-історичних епох ХVIII століття Пушкіну, безумовно, імпонували дві періоду російської історії: епоха Петра I і Катерини століття. При цьому якщо петровська епоха незмінно приваблювала Пушкіна пафосом революційного перетворення суспільства силою вищої розумної влади, то вік Катерини зачаровував його своєю гучною славою, спогад про яку було ще так жваво в епоху "днів олександрових прекрасного початку", коли з'являються перші поетичні досліди Пушкіна-ліцеїста. Не випадково в "Спогади в Царському Селі "так щиро і виразно звучить панегірик нещодавно що закінчився славної епохи: "О, гучний століття військових суперечок,/Свідок слави росіян ... "На це століття Пушкін дивиться очима Г. Державіна і В. Петрова. Проте поряд з цим класичним, одичну століттям благополучно уживався та іншої ХVIII століття, символом якого була "Орлеанська діва "Вольтера і вірші І. Баркова, пропущені у свідомості Пушкіна через призму витонченого еротизму Хлопці. Знаком цього культурного впливу стала "Гаврііліада" і пушкінська анакреонтіка 10-х років ХIХ століття.

    Інтерес до "віку Катерини" крім ліцейського періоду починає домінувати у Пушкіна і на рубежі 20-30-х років. У 1829 році він пише своє друге "Спогад в Царському Селі", в якому воскрешають образи "великої дружини", "катерининських орлів", "примари героїв ", серед яких" перун кагульскіх берегів "(граф П. А. Румянцев-Задунайський), "могутній вождь полунощного прапора" (граф А. Г. Орлов-Чесменський), "герой Архіпелагу" (Г. Орлов) і, нарешті, "Наваринська Ганнібал" (І. А. Ганнібал). Після "Спогадів" буде написано послання "До вельможі", в якому Пушкін впритул звернеться до образу одного з "орлів" Катерини, набагато пережив свою епоху. У 1836 році в "Капітанської дочці "образ імператриці і пов'язана з ним тема державного правосуддя і милосердя монарха вже прямо пов'язана з етичної декларацією "залиш героєві серце", відповідно до якої саме те, що в Катерині II по повісті Пушкіна "поряд з імператрицею живе дама середніх років, дозволило їй проявити людяність "8. Одночасно, як історик, Пушкін прекрасно усвідомлював у виключній суперечливості епохи, коли правил "Тартюф в спідниці і короні", звеличувати чесноти якого було пробачити тільки "Фернейский філософа", який "не міг знати істини" 9.

    Якщо говорити про образ вельможі в російській літературі ХVIII століття, який міг вплинути на пушкінську інтерпретацію образу, то класичне його втілення було створено Державіним в оді 1794 "Панюга", де поет малює образ ідеального вельможі, людини-громадянина, що здобув собі повагу громадян доблестю, а не знатним родом або фортуною.

    Ідеалом для Державіна був П. А. Румянцев-Задунайський, полководець Катерини, якого поет порівнює з римським полководцем IV століття Каміллом, переможцем еквов і вольсков, відзначеним титулу "другого засновника Рима" після його руйнування галлами у 387 р. до н. е.. Окрім своєї доблесті, Камілл прославився великодушністю, про що свідчить, наприклад, історія про шкільному вчителя з Фалерни.

    Пушкін, на противагу Державіну, порівнює Юсупова з Арістіпп, філософом з Кирени, учнем Сократа і засновником школи Кіренаїкою, що розробив її основні етичні принципи, в тому числі гедонізм і евдемонізм. При цьому Пушкін належить до подібної філософської орієнтації свого героя досить співчутливо. Така позиція одразу ж порушувала традиційну етичну схему взаємин автора-мораліста та його героїв-опонентів, що існує в класицистичній жанрі дидактичної епістоли.

    Легко помітити, що більша частина використовуваних і, навпаки, відкинутих Пушкіним культурних кодів пов'язана з історією закордонної подорожі князя. У російській літературі ще з ХVIII століття утвердилася традиція, відповідно до якої історія подорожі повинна являти собою історію подорожі серця автора, а не просто бути ланцюгом об'єктивних поденних записів, що відображають маршрут пересування героя. Якщо подібна традиція чітко дотримувалися навіть у прозі (Досить згадати "Листи російського мандрівника" М. Карамзіна або "Листи російського офіцера" Ф. Глінки), то тим більше це особистісне початок повинно було виявити себе в жанрі послання з його навмисно суб'єктивної організацією тексту за допомогою ланцюга особистісних асоціацій.

    Пушкін відразу ж задає нам код прочитання образу Юсупова як нащадка Арістіпп (в перший редакціях тексту - навіть апостола), на що дослідники, як правило, не звертають особливої вніманія10. З точки зору Арістіпп, людина повинна "ловити момент щастя", яке "дається сукупністю часткових задоволень, до яких привносять задоволення минулого і майбутнього "11. Людина, на Арістіпп, живе лише справжнім; для нього немає ні минулого (як уже протекшего часу), ні майбутнього (оскільки воно ще не настав і, можливо, взагалі не наступить для даної людини). Тому не слід терпіти страждання або відкладати сьогохвилинні задоволення заради майбутнього, тому що синиця в руках краще журавля в небі. Чуттєві насолоди в цій схемі займуть перше місце, а ті з них, які більш доступні і найбільш сильні, і є найбільш бажані для людини.

    Цікаво, що дорожній альбом князя Юсупова був організований саме з цього арістіппіческому принципом: князь по можливості відображав в ньому ті враження, які принесли йому максимум насолод (проте не обов'язково чуттєвих). Більша частина цих насолод була пов'язана з природним дотепністю князя, робили його надзвичайно приємним і привітним співрозмовником. Про те, що Пушкін аж ніяк не ідеалізував в цьому відношенні образ Юсупова, свідчить анонімна стаття, надрукована в наступному номері "Московського спостерігача "за 1838. У цій статті автор писав:" Юсупов шукав суспільства і в суспільстві завжди був люб'язний. Правилом мав ... в суспільстві аж ніяк не нудьгувати і не позичати нудьгою, а одним тільки задоволенням "12. Треба дивуватися тому, що всі зустрічі Юсупова зі знаменитими людьми XVIII століття були витримані в дусі традицій салонної світськості, настільки цінуємо в епоху не тільки Катерини, а й Олександра I.

    Очевидно, що той відбір матеріалу, і головне - його подача, яка була присутня в дорожньому альбомі Юсупова та в його усних оповіданнях, не влаштовували Пушкіна, і він вибудував свою систему культурних кодів, свій маршрут духовного подорожі Юсупова по передреволюційної Європі. Для розуміння специфіки філософського наповнення цього маршруту слід оцінити рішення Пушкіна зняти загальний епіграф "Лови момент!" (Сarpe diem), що випереджає текст послання. Подібний епіграф в контексті традиції сприйняття античної культури в пушкінську епоху орієнтував читачів на філософію "Сатирикону" Петронія, що не відповідало авторського задуму.

    Отже, які ж культурні коди, присутні в дорожньому альбомі Юсупова, свідомо ігноруються Пушкіним і в чому причина цього? Розглянемо культурний код Голландії. Голландія для ХVIII століття - це перш за все країна "справи", яка народжувала спогади про епоху Петра I, недоречні в контексті культурних кодів століття Катерини. В літературному плані Голландія також співвідноситься з художніми традиціями петровського часу (наприклад, з "Гісторія про російський матроса Василя Каріотском", основний пафос якої полягав у прославлянні серйозних ділових людей, які проповідують ідеали державного служіння вітчизні). Цікаво, що у власній повісті "Арап Петра Великого", написаної за три роки до послання "До вельможі ", Пушкін навіть перебільшує цей серйозний діловий код Голландії, змушуючи дружин і дочок голландських шкіперів в "каніфасних спідницях" і "червоних кофточках" в'язати панчохи на асамблеях російського імператора. Природно, що код Арістіпп, поставлене на початку послання, не поєднувався з таким культурним кодом Голландії.

    Розглянемо культурні коди Австрії та Італії, також виключені Пушкіним з історії подорожі князя Юсупова. Код Австрії до часу написання пушкінського послання ще не був детально розроблений в російській культурній свідомості. Епоха Гайдна пройшла, а час Штрауса ще не настав. Крім того, у Юсупова віденські спогади асоціювалися головним чином з дипломатичною діяльністю і дружбою з Йосипом Австрійським, що надавало коду Австрії характер офіційно-державний, також суперечить образу Арістіпп. Італійська код був набагато більше розроблений в літературній традиції першої третини ХIХ століття в цілому і в творчості Пушкіна зокрема. Відсутність цього коду в посланні тим більше дивно, що Юсупов прожив в Італії цілих п'ять років (1783-1788). Пояснити це можна, виходячи з таких міркувань. Культурний код Італії, актуалізований у спогадах князя і в його дорожній альбомі, суперечив тих культурних кодів, які домінували у творчості Пушкіна протягом усього життя поета і асоціювалися головним чином з міфологемами мистецтва і поезії, волелюбності і романтизму. Так, у волелюбних віршах поета періоду південній посилання Італія - батьківщина революції, карбонаріїв, які "пустують" в Неаполі (послання "В. Л. Давидова"). Одночасно для нього актуалізувалося код Італії як "Злата" і "прекрасною" батьківщини засланого Овідія, що надавало їй риси другу духовної батьківщини поета через систему паралелей Італія (Рим)-Петербург, Овідій-Пушкін ( "На Овідія "). Згодом, уже в" Єгипетських ночах ", Італія (Неаполь) стане батьківщиною художника-імпровізатора, який був змушений продавати свій талант в умовах настав "залізного віку". Нарешті, Венеція стає у Пушкіна синонімом високого романтичного світу. Досить згадати прекрасний поетичний уривок про "старому Доже", який пливе в гондолі "з догарессой молодій" на тлі підкреслено романтичного поетичного пейзажу: "в небесному полі світить Веспер золотий "," повітря полн диханням лавра "і т.д. Юсупов в Італії, так само як і в Австрії, виконував ряд важливих дипломатичних доручень, одночасно посилено займаючись збиранням, тобто скуповуванням, предметів мистецтва. З цієї точки зору його подорож не підходить ні під один з вищезазначених культурних кодів. Подорож до Італії відбувається Юсуповим НЕ з власної волі, отже, це не було "подорож серця". Крім того, Юсупов за своєю ментальністю був далекий від високого ідеалу романтичного мистецтва Італії, особливо актуалізувалося вже після закінчення європейського подорожі князя.

    Далі, звертає на себе увагу свідоме виключення Пушкіним з послання сцен Юсупова спілкування з "сильними світу цього": з Фрідріхом II, Наполеоном, Йосипом Австрійським - сцен, неодмінно потрапили б в мемуари Юсупова, якби останні були написані. У Пушкіна до цього часу був досить великий досвід спілкування з царями, і він був упевнений, що подібне спілкування згубно для особистості, "свободи духу" людини. Ще в 1824-1825 роках він пише "Уявний розмова з Олександром I", який закінчується тим, що поета засилають до Сибіру. У 1830 році у Пушкіна з'являється сонет "Поетові" зі знаменитою поетичною декларацією: "Ти цар: живи один. Дорогою вільної йди, куди тягне тебе вільний розум ". Чи треба дивуватися, що з послання "До вельможі" Пушкін виключає всі "невільні", з його точки зору, дороги Юсупова. Єдиним винятком з ряду вінценосців ХVIII століття у Пушкіна є образи Катерини II і Марії-Антуанетти, які належать до різних культурних кодів. "Велика дружина" Катерина гранично об'єктивізованих, її особистий код не відокремлена від коду її століття, який, у свою чергу, включає в себе цілий ряд супідрядних кодів (в тому числі і код Вольтера як знак духовної ментальності російського вельможного дворянства тієї епохи). Примітно, що в цьому випадку Пушкін майже дослівно відтворює визначення Катерини II, дане Державіним в оді "Панюга". У Державіна Катерина - "велика дружина", у Пушкіна - "увінчана дружина", а в "Спогадах про Царському Селі "1829 Пушкін прямо користується Державінська визначенням" велика дружина ".

    Навпаки, код Марії-Антуанетти дається через літературний код поеми Т. Тассо "Звільнений Єрусалим", через образ Арміда, язичницької чарівниці, коханої лицаря Рінальдо, яка символізує собою любовну пристрасть, не освітлену вищим світлом християнської віри. Це виводить Марію-Антуанетту з загального культурного коду царюючих монархів, відсутнього в посланні, роблячи її найбільш яскравим символом "язичницької" дореволюційній Франції, що живе за збоченим принципам арістіппіческого гедонізму.

    Що стосується відсутності культурного коду Руссо, то основні причини цього були досить детально проаналізовано ще В. Е. Вацуро, який відзначав: "Фігура Руссо - супротивника Вольтера ... руйнувала б єдність картини. Адресат послання, в розумінні Пушкіна, - раціоналіст і скептик, "вольтер'янець", а не руссоіст "13. Слід додати тільки, що" руссоізм " Юсупова не тільки порушив би єдність картини, він зруйнував би сам класичний типаж образу вельможі, як його розуміли в ХVIII столітті, з'єднання?? в його до чужої йому за духом сентіменталістской етики та естетики. Тому для досягнення типовій правди образу Пушкін жертвує правдою способу індивідуального.

    Звернемося тепер до аналізу культурних кодів, що використовуються Пушкіним у посланні.

    Серед культурних кодів ХVIII століття, що використовуються Пушкіним, можна відзначити перш за все код Вольтера, "циніка посивів", тобто руйнівника переважно, уособлює собою всю епоху французького класицистичного Просвітництва; код Версаля, що сприймається головним чином через призму образу "Арміда молодий "і" легковажного двору ", що символізує собою гедонізм епохи пізнього рококо; код Дідро, що є своєрідною антитезою цинізму Вольтера і пов'язаний з філософією скептицизму й атеїзму, чиє вчення нагадує Пушкіну пророцтва піфії, що сидить на "хисткому триніжок". Ця антична асоціація значною мірою знижувала об'єктивну серйозність навчання Дідро. Тим більше, що при цьому сам молодий Юсупов моделює на себе образ скіфа Анахарсіса, що здійснює подорож в Афіни, героя "Подорожі" Бартелемі, до з яким, в набагато більш серйозному контексті, звертався ще М. Карамзін у "Листах російського мандрівника", описуючи свою поїздку до освічену Європу. Ця паралель видається нам більш переконливою, ніж спроба В. Е. Вацуро знайти літературний генезис цього образу в сатирі Вольтера 1760 "Російський в Парижі". Якщо б це було дійсно так, то було б більш логічно припустити, що Пушкін скористається цим порівнянням, описуючи код Вольтера, якому природно мала б прийти в голову ця паралель при зустрічі з молодим російським аристократом, які здійснюють паломництво "по святих місцях" європейського Просвітництва.

    Далі слід код Бомарше, "послужливого і живого", образ якого символізує легкі і веселі звичаї добуржуазну століття Європи. При цьому цікаво, що саме такий образ Бомарше з'явиться у Пушкіна і в "Моцарта і Сальєрі ", за винятком одного моменту, на якому ми зупинимося, коли будемо характеризувати загальну філософську спрямованість пушкінського подорожі князя Юсупова.

    Залишається проаналізувати культурні коди Іспанії та Англії, що існують в тексті послання. З одного боку, Іспанія та Англія в літературному свідомості Європи та Росії традиційно розглядалися як втілення двох протилежних начал життя: раціонально-буржуазного і романтичного. Ця традиція остаточно затверджується після поява байронівського "Подорожі Чайльд Гарольда ". При цьому Англія уособлює собою буржуазний порядок об'єктивно добуржуазну століття, а Іспанія - романтичний безлад об'єктивно доромантіческой епохи. Причому Пушкін свідомо виключає з культурного коду Англії відвідування Юсуповим Оксфорда, що асоціюється із специфічно англійською освітою та типом культури, далеким від ментальності власне російського вельможі. Винятки з цього правила в реальному російського життя зустрічалися вкрай рідко і не залишалися непоміченими. Таким винятком був, наприклад, аристократичний рід англоманов Воронцових, молодший представник якого удостоївся презирливою епіграми Пушкіна, який називав його "напів-мілорд, напів-купцем". Зате "Скуповуючи Темза" і "пружини сміливі громадянськості нової" цілком характеризують стиль буржуазної вже у ХVIII столітті Англії, батьківщини "економії" і Адама Сміта, образ якого буде визначати духовний розвиток "онуків" Юсупова, ровесників пушкінського Євгенія Онєгіна. Іспанська Севілья, "благословенний край "," чарівний межа ", населений" ревнивими іспанцями ", в концентрованому вигляді відображає те літературне пушкінське світобачення Іспанії, що знайшло відображення в поезії Пушкіна 30-х років. Вже в 1830 році він створює такі шедеври своєї іспанської лірики, як "Я тут, Інезілья "," Перед іспанкою благородної ". У першому тексті можна відзначити навіть словесні збіги з тією інтерпретацією образу Іспанії, яка запропонована в посланні. В обох випадках як місце дії розглядається Севілья як поетичний прообраз Іспанії в цілому - знак безперечного впливу традицій "Севільського цирульника" Бомарше. У тексті "Я тут, Інезілья" герой "виконаний відвагою, оповитий плащем, з гітарою і шпагою ...", у посланні "До вельможі" "коханець під вікном тремтить і кипить, оповитий плащем". Цей же плащ як образ-знак Іспанії з'являється в "Кам'яному гості", в тій сцені, де Лепорелло характеризує нахабного кавалера "зі шпагою під пахвою і в плащі ". Однак культурні коди Англії та Іспанії перебувають між собою не тільки відносно антитези, але і взаємодоповнення. Це були єдині на континенті країни, які змогли протистояти впливу панівної в Європі ХVIII століття французької культури, змогли зберегти свій національний образ світу, свою національну ментальність. Тому відвідування Юсуповим саме цих країн у тексті послання повинно було надати його подорожі характер світового, а не просто європейського, орієнтованого на Париж (Афіни Анахарсіса) мандри.

    Примітно, що на пушкінському автограф послання рукою поета було зроблено начерк постаті Юсупова, який стоїть, спираючись на ціпок, на великій дорозі. Зігнуті в колінах ноги, імітують рух. Цей мотив руху вперед виявляється дуже важливим для розуміння проблематики послання в цілому. Юсупов прожив дуже довге життя (1750-1831), ставши свідком правління п'яти імператорів і імператриць. У зв'язку з цим життя Юсупова може бути зрівняна з життям Наталії Петрівни Голіциної, уродженої Чернишової, знаменитої фрейліни "при п'яти Імператриця ", що стала прототипом старої графині в" Піковій дамі ". Доля Голіциною на перший погляд багато в чому є жіночої паралеллю долі Юсупова. Так само як вельможа в світі його чудового палацу, Пікова Дама навічно законсервована в епосі Марії-Антуанетти і Версаля, її будинок - острівець ХVIII століття в Петербурзі 30-х років ХIХ століття. Однак вона принципово позбавлена коду руху: сидить у кутку на балах, "разрумяненная і одягнена за старовинною моді, як потворне і необхідне прикраса бальною зали "; сидить" вся жовта, ворушачи одвислими губами "в вольтерових кріслах, залишившись один у своїй спальні; "піднесена" і "просунута" в дверці, сидить у своїй кареті. Навіть смерть вона зустрічає сидячи.

    Якщо підводити підсумок сумі культурних кодів подорожі вельможі по Європі ХVIII століття, то виявиться, що цей підсумок зовсім не сприяє отриманню єдиного об'єктивного погляду на "минуле століття", як це неодноразово стверджувалося в крітіке14. Це відбувається тому, що майже всі культурні коди, що визначають собою обличчя ХVIII століття, спочатку несуть в собі знаки його неминучої загибелі, принципової приреченості. Так, Вольтер вітає вельможу "могильним голосом", "Арміда молода" гуляла, "не відаючи, чому долею приречена", Дідерот сідає на "хиткий свій триніжок "(в античності хиткість триніжок піфії Аполлона ніде спеціально не актуалізована), Лондон асоціюється з "пружинами сміливими громадянськості нової ", нової знову ж таки в порівнянні зі старим світом ХVIII століття. "Послужливий" та "живої" Бомарше в посланні уподібнюється "своєму чудовому герою". Але для Пушкіна, так само як для графа Сегюр, який казав, що постановка комедії була "епохою в пролозі нашої революції ", як для Наполеона, який відзначав, що" Одруження Фігаро "- це" революція в дії ", образ Фігаро, що виникає в пролозі культурного коду Іспанії, що передує собою розповідь про події Французької революції, є прозорим символом загибелі куртуазного культурного світу ХVIII століття, хоча пряме вербальне вираження ці знаки-сигнали отримують лише у п'ятій графічно виділеної частини твору, що починається словами "все змінилося".

    З цього моменту в послання входить проблема історії як проблема лінійно що рухається часу. У критиці існують дві протилежні точки зору на проблему історичного руху часу в посланні. Згідно з однією, в посланні реалізовано геніальне бачення історичного процесу в його русі, "Нині трактується ... як об'єктивне, протяжність, подієве: сучасність починається з падіння Наполеона і відзначена появою романтичної поезії Байрона. Точно так само трактується в пушкінському посланні і минуле. Але головне - між цим минулим і сьогоденням існує закономірна історичний зв'язок, що було зовсім не самоочевидне в пушкінську епоху "15 . Навпаки, А. В. Маркін стверджує, що "задум вірша парадоксальний, він як раз демонструє оборотність часу: вік Катерини абсолютно реально існує зараз в особі одного з яскравих своїх представників ... Для всього послання в цілому характерне прагнення зробити минуле і майбутнє одночасним "16.

    Здається, що обидві ці точки зору страждають деякою однобічністю, а істина знаходиться десь посередині. Так, у композиційних частинах послання, що описують культурний світ ХVIII століття, відсутній об'єктивний хід лінійного руху часу. Відбір культурних кодів, що символізують собою "минулий століття ", що дається у відповідності з авторським баченням предмету на основі асоціативного принципу організації розповіді. Однак починаючи з культурного коду Французької революції рух часу набуває цілком цілеспрямований об'єктивний лінійний характер. Абсолютна авторська владу над рухом сюжету втрачається. Не випадково саме в цій частині послання, що характеризує останні 50 років європейської історії, зникають авторські звернення до вельможі, імітують собою діалог автора і його героя, адресата послання, типу "Ти пам'ятаєш Тріанон й гучні забави? "," О, розкажи ж мені ...", "Скажи ..." і т.д., які якраз і сприяли асоціативному принципом побудови сюжету. З формальної точки зору відсутність цих риторичних звернень до п'ятого графічної частини послання можна пояснити тим обставиною, що реальний Юсупов не був безпосереднім свідком подій Французької революції, повернувшись додому до її початку. Проте можна знайти цьому й інше пояснення. Адресат послання, так само як і його автор, не в змозі безпосередньо вплинути на хід історії у той його момент, коли відбуваються великі історичні катаклізми, що проявляють себе через ланцюг нещадних, а часом і безглуздих руйнувань. Через кілька років це нове світовідчуття Пушкіна відгукнеться знаменитої сентенцією з "Капітанської дочки": "Не дай бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний ". Цю фразу можна без особливого насильства над сенсом переадресувати та європейської історії, розглянувши замість російського бунту бунт французька, який ознаменувався "падінням всього "," похмурим жахом "," союзом розуму і фурій ". Але людина може і повинен зберігати гідність і честь, опинившись спочатку один на один з цими великими історичними потрясіннями, а потім залишившись один на один з чужою йому епохою і усвідомлюючи, що його вік помер раніше його. Безумовно, що, розмірковуючи над долею Юсупова в сучасному столітті, Пушкін не міг не проводити паралелей з власною долею, долею людини, якій сучасники вже до 1830 почали відмовляти в розумінні, вважаючи, що він пережив свою славу першого російського романтичного поета. Літературна полеміка з "демократичної" літературою і журналістикою, яка звинувачує поетів пушкінського кола в літературному аристократизм, безсумнівно тільки посилювала ці настрої. Саме тому Пушкін, в порушення історичної достовірності, робить Юсупова свідком, або, як говорили в ХVIII столітті, "Самовидця", бурхливих європейських катаклізмів рубежу століть: "Ти бачив вихор бурі ... "Це свідчення очевидця було принципово необхідно поетові для побудови в посланні філософії ідеальної людської життя.

    Звернемося до філософії образу пушкінського вельможі. Ми вже досить докладно розглянули код Арістіпп, через який в основному йде моделювання образу пушкінського Юсупова. Мабуть, немає необхідності доводити всю обмеженість позиції критики, яка перечитувала образ вельможі через принцип carpe diem, який Пушкін свідомо прибирає з епіграф, передбачаючи напрямок думок критики і читачів. Однак це не завадило Д. Д. Благому характеризувати позицію вельможі в тексті послання як досить обмежену: "це нехитра і така зручна і приємна життєва філософія "17. В даний час філософія поведінки вельможі розглядається більш лояльно. Так, В. Е. Вацуро зазначає: "Старість Юсупова - не згасання, а пишний захід сонця, та й не з однієї людини, а й усієї великої культури, якої він належить "18. А. В. Маркін визнає, що "в контексті вірша ... позиція вельможі набуває несподіваний відтінок, переосмисляется, а може бути, навіть непомітно підміняється іншого - більш глибокої ... Гораціанскій культ заходи непомітно перетворюється на культ безмір ... Чарівність вельможі, по суті цинічного і розпусного людини, відповідає широті можливостей, що надаються життям, як приватної, так і історичної. Поет безтрепетно визнавав позитивний зміст в тому, що дискредитувалися розхожою мораллю та філософією "19. Але, з іншого боку, той же А. В. Маркін стверджує, що образ вельможі в посланні дається вкрай статично: "... але чи є взагалі у вельможі біографія, як становлення, розвиток, зміна особистості? На це питання можна відповісти негативно ( "один все той же ти"). Через часи і простори герой проходить не мужая, не змінюючись, не дорослішаючи "20. Тим часом у Пушкіна слова "один все той же ти" констатують незмінність образу вельможі на тлі тих змін, які відбулися в світі, починаючи з епохи Французької революції. Одночасно не можна заперечувати розвиток образу вельможі в межах коду ХVIII століття. Знаки цих змін представлені в тексті дуже чітко. Панюга "свій ясний століття" "замолоду розумно урізноманітив", "шукав можливого", "науку робилося на час твій кумир: усамітнювався ти "," але Лондон кликав твоє вниманье "," твій погляд старанно розбирав "," ти думав дале плисти "," і ти, стривожений, в Севіллу полетів "і т.д. Про яку ж навмисної статиці образу можна говорити? Ні, герой розвивається в межах, окреслених йому філософією Арістіпп, проходить всі спокуси і зваблювання земного життя.

    Це розвиток (в межах окресленого кола) переривається кодом французької революції, яка символізує собою повне руйнування того світу, в якому обертався вельможа в першій частині послання, і встановлення нового світу, явно не володіє самодостатньою цілісністю минулої епохи. Свідченням тому служить обставину, що більша частина нових цінностей представлена через ряд заперечень: "їм ніколи жартувати, обідати у Темір иль сперечатися про віршах "," вони поспішають з витратою звести прихід ". Загалом світовідчуття людей "століття нинішнього" характеризує "хвилювання мирське ". Це словосполучення зовсім мало певний сенс у контексті пушкінського творчості. Досить згадати рядки з "Поета і натовпу ", де" житейська хвилювання "розглядається як стан, протипоказане душевному настрою справжнього поета. На противагу "хвилювань мирських "вельможа Пушкіна осягає" оборот в усьому колоподібними ". Але цей колоподібними оборот життя осягав в 30-ті роки і сам Пушкін, що безсумнівно зближувало позиції автора і його героя. 1830-й рік був роком болісних роздумів Пушкіна про сенс життя, коли була написана "Елегія" з її апофеозом життя-страждання, уривок "Два почуття дивно близькі нам "," Вірші, написані вночі під час безсоння " з їх філософським закляття життя "я зрозуміти тебе хочу, сенсу я в тебе шукаю ". Генетичні нитки пов'язують послання" До вельможі "і з пізнішої лірикою поета, такими творами, як "Знову я відвідав ...", "Коли за містом, задумливий, я блукаю". У всіх випадках, не заперечуючи незворотності лінійного розвитку часу, кладущего природний межа людського життя і визначає зміну історичних епох, Пушкін прагне до осягнення вищого природного сенсу людського буття, який чиниться безпосередньо пов'язана з законом "вічного повернення" за все на круги своя, законом, що визначає ще філософію епічного спокою в поемах Гомера, а згодом і відомі мотиви Еклезіаста.

    Античний код представляє в посланні взагалі особливий інтерес. Образ Юсупова, в Відповідно до логіки авторської думки, моделюється через три античних коду: код Арістіпп, тісно пов'язаний з ідеалами епікурейства і "золотий середини "Горація; код цікавого скіфа, прислухувався АФІнскому софісти, найбільш іронічний, пропущений через культурні реалії ХVIII століття, і код римського вельможі. Саме останній код сприяє кращому осмисленню всієї філософської проблематики послання. В. Е. Вацуро стверджував, що у фіналі вірша "тема античності змінюється ... Це римський світ періоду занепаду, з вельможами зустрічаючими свою фізичну та історичну загибель "в тіні Порфіровій лазень і мармурових палат "" 21. Однак така інтерпретація фіналу суперечить тим конкретним античним реаліям, які вводить Пушкін, аналізуючи щасливе буття вельможі в "зачарованому світі його чудесного палацу "22. Відомо, що в чорновому варіанті тексту Пушкін оточував Юсупова виключно поетами і філософами: "то молодий поет привітно входив ...", "то стоїк, то поет ... приїжджав "," були відпочити, посперечатися "," і за трапезою відпочити ... "У остаточної редакції тексту це філософсько-поетичне оточення змінили "воїн", "оратор", "консул молодий", "похмурий диктатор" - фігури, що характеризують собою римську реальність епохи розквіту республіки. Якби мова йшла про період занепаду імперії, то ключовою фігурою неминуче стали б імператор і його двір. У пушкінському ж контексті вельможа набуває рис зберігача філософської мудрості життєвого буття в його арістіппіческом прояві, залучення до якому необхідно і для людей дії. Очевидно, що ці люди дії в їх античному варіанті (консул, диктатор, воїн, оратор) безпосередньо співвідносяться з людьми дії нового постреволюційного століття, до якого належить і сам поет, який, як це не парадоксально звучить, також відвідує вельможу, щоб збагнути сенс життя, виступаючи в якості його учня. Примітно використання Пушкіним фрази "Я слухаю тебе" при характеристиці відносин поета-гостя і вельможі-господаря. Ця ж фраза ще в 1821 році була використана поетом в його дружньому посланні до Д. Давидова "Співак-гусар, ти співав біваку ":" Я слухаю тебе й серцем молодію ", що характеризувало взаємини не лише однодумців, але й вчителя і учня.

    В чому ж, на Пушкіну, полягає сенс життя Юсупова? На перший погляд поет дає пряма відповідь на це питання: "Ти зрозумів життя мета: щаслива людина, / Для життя ти живеш ... Черги він йшли до тебе забави та чини ". Примітно, що для ХVIII століття, наприклад позиції Державіна, "забави" "чини" - взаємовиключні поняття, що належать до різних площинах людського буття. Чини уособлюють собою високий стиль буття особистості, забави - низький, пристойний або незрілої юності, або старості, вже виконала свій обов'язок перед суспільством. Так, Державін дозволив собі зайнятися написанням "несерйозних" анакреонтіческіх віршів тільки після виходу у відставку в 1804 році. Пушкін, який в 10-х-початку 20-х років пережив захоплення анакреонтіческой безтурботної ледарством в дусі К. Батюшкова як антитезою ділової суєти "розумного" суспільства, в 30-і роки приходить до розуміння мудрої філософії життя, відомої ще античності, філософії кругообігу життя, коли людина для досягнення справжньої

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати ! DMCA.com Protection Status