Святитель Тихон, ПАТРІАРХ ВСЕРОСІЙСЬКИЙ

Святитель Тихон народився 19 січня 1865 року в родині сільського священика Торопецький повіту Псковської єпархії Іоанна Беллавіна. У миру він носив ім'я Василь. Дитячі і юнацькі роки його пройшли в селі, в безпосередньому зіткненні з селянством і близькості до сільського праці. З юних років він відрізнявся особливою релігійної налаштованостю, любов'ю до Церкви і рідкісної лагідністю і смиренням.

Коли Василь був ще малолітнім, його батькові було одкровення про кожного з його дітей. Одного разу він з трьома синами спав на сіні. Вночі він раптом прокинувся і розбудив їх. "Знаєте, - заговорив він, - я зараз бачив свою покійну матір, яка передбачила мені швидку кончину, а потім, вказуючи на вас, додала: цей буде горюнів все життя, цей помре в молодості, а цей, Василь, буде великим ". Пророцтво з'явилася покійної матері батька з усією точністю виповнилося на всіх трьох братів.

Навчався Василь у Псковській Духовної Семінарії в 1878-1883 роках. Скромний семінарист відрізнявся ласкавим і привабливим характером. Він був досить високого зросту, білявий. Товариші любили його. До цієї любові завжди приєднувалося і почуття поваги, пояснюється його релігійністю, блискучими успіхами в науках і постійною готовністю допомогти товаришам, незмінно зверталися до нього за роз'ясненнями уроків, особливо за допомогою у складанні та способи їх усунення численних у Семінарії творів.

У 1888 році Василь Беллавін, 23 років від народження, закінчив Санкт-Петербурзьку Духовну Академію і в світському званні отримав призначення в рідну Псковську духовну семінарію викладачем. І тут він був улюбленцем не тільки всієї Семінарії, але і міста Пскова.

Прагнучи своєї чистою душею до Бога, він провадив суворо, цнотливу життя і на 26-му році життя, в 1891 році, прийняв чернецтво. На його постриг зібрався майже все місто. Постригає свідомо і обдумано вступав в нове життя, бажаючи присвятити себе виключно служінню Церкви. Йому, з молодості що відрізнявся лагідністю і смиренністю, було дано ім'я Тихон на честь святителя Тихона Задонського.

З Псковської Семінарії ієромонаха Тихона перевели інспектором в Холмську духовну семінарію, де він незабаром став її ректором в сані архімандрита. На 34-му році життя, в 1898 році, архімандрит Тихон був зведений в сан єпископа Люблінського з призначенням його вікарієм Холмської єпархії.

Єпископ Тихон ревно віддавався роботи з облаштування нового вікаріатство, а чарівністю свого морального обличчя він придбав загальну любов не тільки російського населення, але і литовців та поляків.

14 вересня 1898 владика Тихон був направлений для несення відповідального служіння за океан, в далеку американську єпархію в сані єпископа Алеутського, з 1905 року -- архієпископа. Очолюючи Православну Церкву в Америці, архієпископ Тихон багато зробив у великій справі поширення Православ'я, у впорядкуванні своєї величезної єпархії, в якій він заснував дві вікаріатство, і в будівництві храмів для православних російських людей. А любовним ставленням до всіх, в Зокрема, у пристрої будинку для безоплатного притулку і харчування бідняків-переселенців з Росії, він завоював загальне повагу. Американці обрали його почесним громадянином Сполучених Штатів.

У 1907 році він повернувся до Росії і був призначений на Ярославську кафедру. Одним з перших розпоряджень з єпархії скромного і простого архіпастиря було категоричне заборону духовенству при особистих до нього зверненнях класти що ввійшли в звичай земні поклони. І в Ярославлі він швидко придбав любов своєї пастви, що оцінив його світлу душу, що виразилося, наприклад, в обранні його почесним громадянином міста.

У 1914 році він - Архієпископ Віленський і Литовський. Після переведення у Вільно він зробив особливо багато пожертвувань в різні благодійні установи. Тут також виявилася його натура, багата духом любові до людей. Він напружував всі свої сили до тому, щоб допомогти нещасним мешканцям Віленщині, що позбулися завдяки війні з німцями свого даху над головою та засобів до існування і натовпом що йшов до свого архіпастиря.

Після Лютневої революції і сформування нового Синоду владика Тихон став його членом. 21 червня 1917 Московський єпархіальний з'їзд духовенства і мирян обрав його своїм правлячим архієреєм, як ревного й освіченого архіпастиря, широко відомого навіть за межами своєї країни.

15 серпня 1917 року в Москві відкрився Помісний Собор, і Тихін, архієпископ Московський, ставши його учасником, був удостоєний сану митрополита, а потім був обраний і головою Собору.

Собор ставив собі за мету відновити життя Російської Православної Церкви на строго канонічних засадах, і перший великий і важливим завданням, гостро встала перед Собором, було відновлення Патріаршества. При обранні Патріарха вирішено було голосуванням усіх членів Собору обрати трьох кандидатів, а потім надати Божої волі за допомогою жеребу вказати обранця. Вільним голосуванням членів Собору на Патріарший престол були обрані три кандидати: архієпископ Харківський Антоній, архієпископ Новгородський Арсеній і митрополит Московський Тихон.

Перед Володимирській іконою Божої Матері, яку приніс з Успенського собору в храм Христа Спасителя, після урочистої літургії і молебню 5 листопада схііеромонах Зосимова пустелі Алексій, член Собору, благоговійно вийняв з ковчежці один з трьох долю з ім'ям кандидата, і митрополит Київський Володимир проголосив ім'я обранця - митрополита Тихона.

Ставши на чолі російських ієрархів, Патріарх Тихон не змінився, він залишився таким же доступним, простим, ласкавим людиною. Все, стикалися зі Святійшим Тихоном, дивувалися його дивовижною доступністю, простотою і скромністю. Широку доступність Святійшого аніскільки не обмежував його високий сан. Двері його будинку завжди були відкриті для всіх, як відкрито було кожному його серце - ласкаве, чуйне, велелюбної. Будучи надзвичайно простим і скромним як в особистому життя, так і в своєму першосвятительському служінні, Святійший Патріарх не терпів і не робив нічого зовнішнього, показного. Але м'якість у зверненні Святійшого Тихона не заважала йому бути непохитно твердим у справах церковних, де було потрібно, особливо в захисті Церкви від її ворогів.

Незмірно важкий був його хрест. Керувати Церквою йому довелося серед загальної церковної розрухи, без допоміжних органів управління, в обстановці внутрішніх розколів і потрясінь, викликаних всілякими "жівоцерковнікамі", "оновленцями", "автокефалісти". Ситуація ускладнювалася і зовнішніми обставинами: зміною політичного ладу і приходом до влади богоборчого сил, голодом, громадянською війною. Це був час, коли відбиралося церковне майно, коли духовенство зазнавало переслідувань і гонінням, масові репресії захлиснули Церкву Христову. З усіх кінців Росії приходили до Патріарха звістки про це.

Своїм виключно високим моральним і церковним авторитетом Патріарх зміг зібрати воєдино розпорошені та знекровлені церковні сили. У період церковного лихоліття його незаплямованою ім'я було світлим маяком, що вказує шлях до істини Православ'я. Своїми посланнями він кликав народ до виконання заповідей Христової віри, до духовного відродження через покаяння. А його бездоганна життя було прикладом для всіх.

Для порятунку тисяч життів та покращення загального становища Церкви Патріарх вжив заходів до огорожі священнослужителів від суто політичних виступів. 25 вересня 1919 року, вже в самий розпал громадянської війни, він видав Послання з вимогою до духовенства не вступати у політичну боротьбу. Влітку 1921 року вибухнув голод у Поволжі. У серпні Патріарх Тихон звернувся з Посланням про допомогу голодуючим, направленим до всіх російським людям і народам Всесвіту, і благословив добровільне пожертвування церковних цінностей, які не мають богослужбового вжитку. Але новій владі цього було мало. Уже в лютому 1922 року був виданий декрет, згідно з яким вилученню підлягали всі дорогоцінні предмети. Згідно з 73-му апостольським правилом, це такі дії були святотатством, і Патріарх не міг схвалити такого вилучення, висловивши своє негативне ставлення до подій сваволі в посланні, тим паче, що у багатьох виникли сумніви в тому, що всі цінності підуть на боротьбу з голодом. На місцях насильницьке вилучення викликало повсюдне народне обурення. За Росії пройшло до двох тисяч процесів і розстріляно було більше десяти тисяч віруючих. Послання Патріарха було розцінено як саботаж, у зв'язку з чим він перебував в ув'язненні з квітня 1922 року по червень 1923 року.

Особливо багато послужив Російської Православної Церкви Святійший Тихон в болісну для Церкви пору так званого "обновленського розколу". Святійший проявив себе вірним слугою та сповідником непошкоджених і неспотворених заповітів істинної Православної Церкви. Він був живим уособленням Православ'я, що несвідомо підкреслювали навіть вороги Церкви, називаючи її членів "тихоновців".

"Прошу вірити, що я не піду на угоди і поступки, які поведуть до втрати чистоти і фортеці Православ'я ", - твердо і авторитетно говорив Патріарх. Будучи добрим пастирем, який віддав усього себе справі Церкви, він до того ж закликав і духовенство: "Присвячуйте всі свої сили на проповідь слова Божого, істини Христової, особливо в наші дні, коли зневіра і безбожництво сміливо ополчилися на Церкву Христову. І Бог миру і любові буде з усіма вами! "

Вкрай боляче було переживати всі церковні біди любить, чуйному серця Патріарха. Зовнішні і внутрішні церковні потрясіння, "обновленського розкол", безперестанні першосвятительському праці та турботи з облаштування і умиротворення церковного життя, безсонні ночі і важкі думи, більш ніж річне ув'язнення, злісна, мерзотна цькування з боку ворогів, глухе нерозуміння і невгамовна критика з боку часом і православної середовища підточила його колись міцний організм. Починаючи з 1924 року Святіший Патріарх став сильно нездужаю.

У неділю, 5 квітня 1925 він служив останню літургію. Через два дні Святійший Патріарх Тихон помер. У свої останні хвилини свого життя він звернувся до Бога і з тихою молитвою подяки й подяки, хрестячись, вимовив: "Слава Тебе, Господи, слава Тобі ... "- в третій раз перехреститися він не встиг.

Попрощатися з Патріархом прийшло близько мільйона чоловік, хоча всіх прощатися в продовження якихось сто годин не міг вмістити Великий собор Донського монастиря Москви, де до поховання знаходилося тіло покійного Патріарха.

На відповідальному посту Першосвятителя Руської Церкви Святійший Тихон пробув сім з половиною років. Важко уявити Російську Православну Церкву без Патріарха Тихона в ці роки. Так незмірно багато зробив він і для Церкви, і для зміцнення самої віри у важкі роки випробувань, що випали на долю віруючих.

Тропар, глас 1:

Апостольських переказів ревнителя, і Христові Церкві пастиря доброго, душу свою за вівці положівшаго, жеребкуванням Божим ізбраннаго Всероссійскаго Патріарха Тихона похвалити, до нього з вірою та надією кликали: предстательством святительським до Господа Церква Руську в тиші виконай, рсточенная чада ея у єдине стадо збери, оступівшія від правия віри до покаяння обрати, нашу країну від междоусобния бою зберіг, і світ Божий людем випроси.

Кондак, глас 2:

Тіхостію вдачі прикрашений, лагідність і милосердя що кається є, по сповіданні Православния віри і любові до Господа твердий і непохитний позостався єси, свяітелю Христового Тихона. Молися про нас, та не розлучить від любові Божої, яже про Христа Ісуса, Господа нашого.

З служби святителю.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.pravoslavie.ru/