ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Давньоруська культура в «Повісті временних літ »
         

     

    Література і російська мова
                      Міністерство освіти України

              Донецький Державний Технічний Університет

                           кафедра культурології


















                             Реферат на тему:

         "Відображення давньоруської культури в" Повісті временних літ "























         Факультет: ХТФ
         Група: ЕП-96
         Студент: Морозов Валентин Володимирович




                                Донецьк, 1996

                          Зміст:

         I. Давньоруська література.
            1. Її особливості.
            2. Основні теми.
         II. "Повість временних літ".
            1. Формування літопису.
            2. Основні ідеї початковій літопису.
            3. Жанри, що увійшли до складу літопису.
               а) зв'язок літопису з фольклором;
               б) історичні повісті та оповіді у складі літопису;
               в) елементи агіографічного стилю;
               г) загальна характеристика стилю літопису.
            4. Значення "Повісті временних літ".
                    ОСОБЛИВОСТІ давньоруської літератури.

         Характерною особливістю давньоруської літератури є
    р у к о п и с н и й характер її побутування та поширення.
         При цьому той чи інший твір існувало не у вигляді від-
    слушною, самостійної рукописи, a входило до складу різних
    збірок, що переслідували певні практичні цілі. "Все, що
    служить не заради користі, а задля оздоби, підлягає звинуваченням у суєт-
    ності ". Ці слова Василя Великого багато в чому визначали ставлення
    давньоруського феодального суспільства до творів писемності.
         Значення тієї чи іншої рукописної книги оцінювалося з точки
    зору її практичного призначення, корисності.
         "Велика бо биваеть полза від учення книжного, книгами бо кажемі
    і учімі есми шляху покаяння, мудрість бо знаходимо і в'здержанье від
    словес книжкових; се бо суть реки, напаяюще всесвіт, се суть ісходіщя
    мудрости, книгам бо є неіщетная глубина, сими бо в печалі втішаючи-
    еми есми, си суть узда вьздержанью ... Аще бо поіщеші в книгах муд-
    рости старанно, то обрящеши велику повзу душі своєї ... "- повчає
    літописець під 1037 р.
         Іншою особливістю нашої давньої літератури є а н о -
    н н м н о с т ь, імперсональность її творів. Це було слід-
    наслідком релігійно-християнського ставлення феодального суспільства до
    людині, і зокрема до праці письменника, художника, архітектора. У
    кращому випадку нам відомі імена окремих авторів, "списателі"
    книг, які скромно ставлять своє ім'я або в кінці рукопису, або на
    її полях, або (що набагато рідше) в заголовку твору. При цьому
    письменник не прімінет забезпечити своє ім'я такими оціночними епітетами,
    як "худий", "недостойний", "Многогрішний". У більшості ж випадків
    автор твору вважає за краще залишатися невідомим, а часом і
    сховатися за авторитетним іменем того чи іншого "батька церкви" -
    Іоанна Златоуста, Василя Великого та ін
         Біографічні відомості про відомих нам давньоруських
    письменників, обсязі їх творчості, характер громадської діяльності
    дуже й дуже мізерні. Тому якщо при вивченні літератури XVIII -
    ХХ ст. літературознавці широко залучають біографічний матеріал,
    розкривають характер політичних, філософських, естетичних поглядів
    того чи іншого письменника, використовуючи авторські рукописи, простежують
    історію створення творів, виявляють творчу індивідуальність
    письменника, то до пам'ятників давньоруської писемності припадає
    підходити по-іншому.
         У середньовічному суспільстві не існувало поняття авторського
    права, індивідуальні особливості особистості письменника не отримали
    такого яскравого прояви, як в літературі нового часу. Перепис-
    чики найчастіше виступали в ролі редакторів і співавторів, а не простих
    копіїстом тексту. ОНЦ змінювали ідейну спрямованість переписуючи-
    емого твори, харахтер його стилю, скорочували або поширювали
    текст у відповідності зі смаками, запитами свого часу.
         У результаті створювалися нові редакції пам'ятників. І навіть ко-
    да переписувач просто копіював текст, його список завжди чимось від-
    личать від оригіналу: він допускав описки, пропуски слів і букв,
    мимоволі відбивав у мові особливості своєї рідної говірки. У зв'язку
    з цим в науці існує особий.термін - "ізвод" (рукопис Псков-
    сько-новгородського ізвод, московського, або - ширше - болгарського,
    сербського та ін.)

    ОСНОВНІ ТЕМИ давньоруської літератури.

         Давньоруська література, нерозривно пов'язана з історією раз-
    витія Російської держави, російської народності, пройнята героічес-
    ким і патріотичним пафосом. Тема, краси і величі Русі, батьківщини,
    "світло світлої і украсно прикрашеної" Руської землі, яка "зна-
    ема "і" відома "у всіх кінцях світу, - одна з центральних тем древ-
    неросійському літератури. Вона прославляє творчу працю батьків і
    дідів наших, самовіддано захищали велику землю Руську від
    зовнішніх ворогів і кріпили могутнє суверенну державу "велика і
    докладно ", що сяє" світло "," аки в небі сонце ".
         У ній звучить різкий голос засудження політики князів, що сіяли
    криваві феодальні чвари, що послаблюють політичне і військове
    могутність держави.
         Література прославляє моральну красу російської людини,
    здатного заради загального блага поступитися найдорожчим - життям.
         Вона висловлює глибоку віру в силу і кінцеве торжество добра,
    у здатність людини підняти свій дух і перемогти зло.
         Давньоруський письменник менш за все був схильний до беспрістрас-
    тному викладу фактів, "добра і зла ті, хто слухає байдуже". Будь-який жанр
    давньої літератури, чи то історична повість або сказання житіє
    або церковна проповідь, як правило, включає в себе значні
    елементи публіцистики.
         Торкаючись переважно питань державно-політичних
    або моральних, письменник вірить у силу слова, в силу переконання. Він про-
    звертатися не тільки до своїх сучасників, а й до далеким нащадкам з
    закликом дбати про те, щоб славні діяння предків збереглися
    в пам'яті поколінь і щоб нащадки не повторювали гірких помилок
    своїх дідів і прадідів.
         Література Давньої Русі виражала й захищала інтереси верхів
    феодального суспільства. Однак вона не могла не показати гострої клас-
    совою боротьби, яка виливалася або у форму відкритих стихійних
    повстань, або в форми типово середньовічних релігійних єресей.
         У літературі яскраво відбилася боротьба прогресивних і реакційних
    угрупувань всередині пануючого класу, кожна з яких шукала
    опори в народі.
         І оскільки прогресивні сили феодального суспільства відбивали
    інтереси загальнодержавні, а ці інтереси збігалися з інтересами
    народу, ми можемо говорити про народність давньоруської літератури.


                          "Повісті временних літ".
         "Повість минулих літ" - видатний історичний і літератур-
    ний пам'ятник, який відбив становлення давньоруської держави, його
    політичний і культурний розквіт, а також почався процес фе-
    одального дроблення.
         Створена у перші десятиліття XII ст., Вона дійшла до нас в сос-
    таве літописних зведень більш пізнього часу. Самі старші з них
    - Лаврентіївський літопис - 1377 р., Іпатіївський, що відноситься до 20-м
    років ХV ст., і Перша Новгородська літопис 30-х років ХIV ст.
         У Лаврентіївському літописі "Повість минулих літ" продовжено
    північноруських Суздальській літописом, доведеної до 1305, а
    Іпатіївський літопис крім "Повісті временних літ" містить
    літопис Київську та Галицько-Волинську, доведену до 1292 р. Всі
    наступні літописні зводи ХV - ХVI ст. неодмінно включали в свій
    складу "Повість временних літ", піддаючи її редакційної і стіліс-
    тичної переробці.

                         ФОРМУВАННЯ ЛІТОПИСУ.

                 Г і і о т е з а А. А. Ш а х м а т о в а.
         Історія виникнення російської літопису привертала до себе
    увагу не одного покоління російських учених, починаючи з В. М. Татіщева.
    Однак тільки А.А. Шахматову, видатному російському філологу, в
    початку нинішнього сторіччя вдалося створити найбільш цінну наукову
    гіпотезу про склад, джерел та редакціях "Повісті временних літ".
    При розробці своєї гіпотези А.А. Шахматов блискуче застосував порів-
    Передачі-історичний метод філологічного вивчення тексту. Результати-
    тати дослідження викладені в його роботах "розвідку про найдавніших
    руських літописних зведеннях "(СПб., 1908) і" Повість минулих літ ",
    т. 1 (Пг., 1916).
         У 1039 р. у Києві заснували митрополію - самостійну цер-
    Ковно організацію. При дворі митрополита був створений "Найдавніший
    Київський звід ", доведений до 1037 Це зведення, припускав
    А. А. Шахматов, виник на основі грецьких перекладних хронік і міс-
    тного фольклорного матеріалу. У Новгороді в 1036 р. створюється Нов-
    міська літопис, на її основі і на основі "найдавнішого Київського
    зводу "в 1050 виникає" Давній Новгородський звід ". У 1073
    чернець Києво-Печерського монастиря Никон Великий, використовуючи "Древ-
    дальшої Київський звід ", склав" Перший Києво-Печерський звід ", куди
    включив також записи історичних подій, які сталися після смерті
    Ярослава Мудрого (1054). На підставі "Першого Києво-Печерського
    зводу "і" Стародавнього Новгородського зводу "1050 р. створюється в 1095
    "Другий Києво-Печерський звід", або, як його спочатку назвав Шахматов,
    "Початковий звід". Автор "Другого Києво-Печерського зводу" доповнив
    свої джерела матеріалами грецького хронографа, Паремійніка, ус-
    тнимі розповідями Яна Вишатіча і житієм Антонія Печерського.
    "Другий Києво-Печерський звід" і послужив основою "Повісті временних
    років ", перша редакція якої була створена в 1113 р. чернець Кі-
    ево-Печерського монастиря Нестором, друга редакція - ігуменом
    Видубицького монастиря Сильвестром у 1116 р. і третій - невідомим
    автором - духівником князя Мстислава Володимировича.
         Перша редакція "Повісті минулих літ" Нестора основне
    увага в оповіді про історичні події кінця XI - початку
    XII ст. приділяла великого київського князя Святополк Ізяславич, помер-
    шему у 1113 р. Володимир Мономах, ставши після смерті Святополка
    великим київським кмязем, передав ведення літопису у свій вотчинний
    Видубицький монастир. Тут ігумен Сильвестр та здійснив редактор-
    ську переробку тексту Нестора, висунувши на перший план фігуру
    Володимира Мономаха. Чи не зберігся текст першої Несторова редак-
    ції "Повісті временних літ" А. А. Шахматов реконструює у своїй
    роботі "Повість временних літ" (т. 1-й). Другу редакцію, на думку
    вченого, краще всього зберегла Лаврентіївський літопис, а третій -
    Іпатіївський.
         Гіпотеза А. А. Шахматова, настільки блискуче відновлює ис-
    торію виникнення та розвитку початкової російської літопису, проте,
    поки залишається гіпотезою. Її основні положення викликали заперечення
    В.М. Істріна. 1
         Він вважав, що в 1039 р. при дворі митрополита-грека шляхом сік-
    рощення хроніки Георгія Амартола виник "Хронограф по великому з-
    ложении ", доповнений російськими новинами. Виділені з" Хроног-
    рафа "в 1054 р., вони склали першу редакцію" Повісті временних
    років ", а друга редакція створена Нестором на початку другого
    десятиліття XII ст.

         1 Див: Істрін В.М. Зауваження про початок російського літописання.
    Ізв.ОРЯС. 1921, т. 26; 1922, т. 27.

    Г і п о т е з а Д. С. Л и х а ч е в а.
         Цікаві уточнення гіпотези А. А. Шахматова зроблені Д. С. Лі -
    хачевим 1. Він відкинув можливість існування в 1039 р. "Древ-
    ковитого Київського зводу "і пов'язав історію виникнення літописання
    з конкретною боротьбою, яку довелося вести Київському державі в
    30 - 50-і роки ХI століття проти політичних і релігійних
    домагань Візантійської імперії. Візантія прагнула перетворити рус-
    ську церкву в свою політичну агентуру, що загрожувало самост-
    ності давньоруської держави. Домагання імперії зустрічали
    Активний відсіч великокнязівської влади, яку в боротьбі за
    політичну та релігійну самостійність Русі підтримували
    широкі маси населення. Особливої напруги боротьба Русі з Візантією
    досягає в сер. XI ст.
         Великому князю київському Ярославу Мудрому вдається високо під-
    няти політичний авторитет Києва н Російської держави. Він
    закладає міцні основи політичної та релігійної оригінали та
    ності Русі. У 1039 р. Ярослав домігся установи в Києві митрополії.
         Тим самим Візантія визнала відому самостійність рус-
    ської церкви, хоча на чолі її залишався митрополит-грек.
         Крім того, Ярослав добивався канонізації Ольги, Володимира та
    своїх братів Бориса і Гліба, вбитих Святополком в 1015 р. Наприкінці
    -решт у Візантії змушені були визнати Бориса і Гліба російськими
    святими, що стало торжеством національної політики Ярослава.
    Шанування цих перших російських святих набуло характеру національних
    ного культу, воно було пов'язане з засудженням братовбивчих рас-
    Прей, з ідеєю збереження єдності Руської землі.
         Політична боротьба Русі з Візантією переходить у відкрите по-
    збройні зіткнення: в 1050 р. Ярослав посилає війська на Кон-
    стантінополь на чолі зі своїм сином Владнміром. Хоча похід
    Володимира Ярославича і закінчився поразкою, Ярослав у 1051 р. віз-
    водить на митрополичий престол російського священика Іларіона.
         У цей період боротьба за самостійність охоплює всі об-
    ласти культури Київської Русі, в тому числі й літературу. Д. С. Лихачов
    вказує, що літопис складалася поступово, в результаті мож-
    нікшего ннтереса до історичного минулого рідної землі та прагнення
    зберегти для майбутніх нащадків значні події свого часу.
         Дослідник предлолагает, що в 30 - 40-і роки XI ст. по рас-
    започаткували Ярослава Мудрого була зроблена запис усних народних
    історичних переказів, які Д. С. Лихачов умовно називає
    "Сказання про початковий поширення християнства на Русі". У
    склад "Сказання" входили перекази про хрещення Ольги в Царгороді, про
    смерті двох мучеників-варягів, про випробування вер Володимиром і його
    хрещенні. Ці перекази носили антівізантнйскій характер. Так, у
    оповіді про хрещення Ольги підкреслювалося перевагу російської
    княгині над грецьким імператором. Ольга відкинула домагання їм-
    імператора на свою руку, вправно "переклюкав" (перехитрив) його.
         Сказання стверджувало, що російська княгиня не бачила особливої честі
    у пропонованому їй шлюб. У своїх відносинах з грецьким імператором
    Ольга проявляє суто російську кмітливість, розум і винахідливість. Вона сох-
    ранять почуття власної гідності, відстоюючи честь рідної зем-
    ли.
         Переказ про іспитанйі вер Володимиром підкреслює, що христи-
    анство було прийнято Руссю в результаті вільного вибору, а не
    отримано в якості милостивого дару від греків.
         До Києва, згідно з цим переказом, є посланці різних
    вер: магометанської, юдейської та християнської. Кожен з послів рас-
    хвалівает гідності своєї релігії. Однак Володимир дотепно від-
    Вергал і мусульманську, і юдейської віри, оскільки вони не відпо-
         1 Див: Лихачов Д.С. Російські літописи і їх культурно-історічес-
    дещо значення. М. - Л., 1947.
    обхідних документів національним традиціям Руської землі. Зупинивши свій вибір на
    християнстві, Володимир, перед тим, як прийняти цю релігію, відправляє
    своїх посланців випробувати, яка ж віра краще. Надіслані на власні очі
    переконуються в красі, пишноти і пишності церковного християн-
    ського богослужіння, вони доводять князю переваги православної
    віри перед іншими релігіями, і Володимир остаточно зупиняє
    свій вибір на християнстві.
         Д. С. Ліхачов припускає, що "Сказання про початковий
    поширення християнства на Русі "були записані книжниками київ-
    ської митрополії при Софійському соборі.
         Однак Константинополь не був згоден з призначенням на мит-
    рополічью кафедру російської Іларіона (в 1055 р. на його місці бачимо
    грека Єфрема), і "Сказання", що носили антівізантійскій характер, не
    одержали тут подальшого розвитку.
         Центром русскогпро освіти, опозиційної налаштованим проти
    митрополита-грека, з середини XI ст. стає Києво-Печерський
    монастир. Тут в 70-х роках Х1 в. відбувається оформлення російської
    літописі. Укладач літописі - Никон Великий. Він використовував
    "Сказання про поширення християнства", доповнив їх поруч усних
    історіческйх переказів, розповідями очевидців, зокрема воєводи
    Вишата, історичними відомостями про події сучасності і недавніх
    днів.
         Очевидно, під впливом великодніх хронологічних таблиць -
    пасхалій, яка становила в монастирі, Никон надав своєму гульвіс-
    твованію формулу погодних записів - по "літах".
         У створений близько 1073 "Перший Києво-Печерський звід" він
    включив велику кількість сказань про перших руських князів, їх
    походах на Царгород. Їм же, мабуть, була використана і Корсун-
    ська легенда про похід Володимира Святославича в 933 р. на грецький
    місто Корсунь (Херсонес Таврійський), після взяття якого Впадімір
    зажадав собі в дружини сестру грецьких імператорів Анну.
         Завдяки цьому звід 1073 придбав різко виражену ан-
    тівізантійскую спрямованість. Никон надав літопису величезну
    політичну гостроту, історичну широту і небувалий патріотичний
    пафос, що і зробило цей твір видатним пам'ятником древ-
    неросійському культури. Звід засуджував князівські усобиці, підкреслюючи
    провідну роль народу у захисті Руської землі від внещніх ворогів.
         Таким чином, "Перший Києво-Печерський звід" з'явився
    виразником ідей і настроїв середніх та навіть нижчих верств феодали-
    ного суспільства. Відтепер публіцистичність, принциповість, широта ис-
    торіческіх підходу, патріотичний пафос стають відмінними
    рисами російської літопису.
         Після смерті Никона робота над літописом тривала в Кі-
    ево-Печерському монастирі. Тут велися погодні записи про поточні
    події, які потім були оброблені і об'єднані невідомим ав-
    тором у "Другий Києво-Печерський звід" 1095
         "Другий Києво-Печерський звід" продовжував пропаганду ідей єдиний-
    ства Руської землі, розпочату Никоном. У цьому зводі також різко осуж-
    даються князівські крамоли, а князі призиваються до єдності для сов-
    місцевої боротьби зі степовими кочівниками-половцями. Укладач зведення
    ставить чіткі публіцистичні завдання: виховувати патріотизм,
    прикладом колишніх князів виправити нинішніх.
         Автор "Другого Києво-Печерського зводу" широко залучає рас-
    оповіді очевидців подій, зокрема розповіді сина Вишата Яна. Сос-
    тавітель зводу використовує також грецькі історичні хроніки, в
    Зокрема хроніку Георгія Амартола, дані якої дозволяють йому
    включити історію Русі в загальний ланцюг подій світової історії.
         "Повість временних літ" створюється в період, коли Київська
    Русь відчуває на собі найбільш сильні удари степових кочових-
    ників-половців, коли перед давньоруським суспільством постало питання про
    згуртування всіх сил для боротьби зі степом, з "полем" за землю Руську,
    яку "потом і кров'ю здобули батьки і діди".
         У 1098 великий київський князь Святополк Ізяславич примирять-
    ється з Києво-Печерським монастирем: він починає підтримувати ан-
    тівізантійское напрямок діяльності монастиря і, розуміючи
    політичне значення літописи, прагне взяти під контроль
    ведення літописання.
         В інтересах Святополка на основі "Другого Києво-Печерського
    зводу "і створюється ченцем Нестором у 1113 р. перша редакція
    "Повісті временних літ". Зберігши ідейну спрямованість передує-
    ющего склепіння, Нестор прагне всім ходом історичного оповідання
    переконати руських князів покінчити з братовбивча війна і на
    перший план висуває ідею княжого братолюбства. Під пером Нестора
    літопис набуває державний офіційний характер.
         Святополк Ізяславич, поставлений Нестором в центр гульвіс-
    твованія про події 1093 - 1111 рр.., не мав великої популярності в
    суспільстві того часу. Після його смерті великим київським князем став
    у 1113 р. Володимир Мономах - "добрий страждальник за російську землю".
         Розуміючи політичне та юридичне значення літописи, він
    передав її ведення у Видубицький монастир, ігумен якого Сильвестр
    за дорученням великого князя в 1116 р. складає другу редакцію
    "Повісті временних літ". У ній на перший план висунута фігура
    Мономаха, підкреслюються його заслуги в боротьбі з половцями і в ус-
    тановленіі миру між князями.
         У 1118 в тому ж Видубицькому монастирі невідомим автором
    була створена третя редакція "Повісті временних літ". У цю редакцію
    включено "Повчання" Володимира Мономаха, виклад доведено до 1117г.

                  Г і п о т е з а Б. А. Р и б а к о в а.
         Іншу концепцію розвитку початкового етапу російського літописання
    розвиває Б.А. Рибаков 1. Аналізуючи текст початковій російської
    літописи, дослідник припускає, що погодні короткі записи
    почали вестися в Києві з появою християнського духовенства (з 867
    р.) за князювання Аскольда. У кінці Х століття, у 996 - 997 рр.., Був
    створений "Перший Київський літописний звід", узагальнив різнорідний
    матеріал коротких погодних записів, усних переказів. Звід цей був
    створений при Десятинної церкви, в його складанні взяли участь
    Анастас Корсунянин - настоятель собору, єпископ Білгородський і дядько
    Володимира, Добриня. Звід давав перше історичне узагальнення
    півторастолітньої житті Київської Русі і завершувався прославлянням
    Володимира. В цей же час, припускає Б. А. Рибаков, оформляється і
    Владимиров цикл билин, в якому давалася народна - оцінка подій
    та осіб, тоді як літопис знайомила з придворними оцінками, з книж-
    ною культурою, дружинних епосом, а також з народними переказами.
         Поділяючи точку зору О. О. Шахматова про існування Нов-
    міського зводу 1050, Б. А. Рибаков вважає, що літопис була
    створена при активній участі новгородського посадника Остромира і
    цю "Остромирове літопис" слід датувати 1054 - 1060 рр.. Вона
    була спрямована проти Ярослава Мудрого і варягів-найманців. У ній
    підкреслювалася героїчна історія Новгорода і славилась де-
    ності Володимира Святославича та Володимира Ярославовича, князя нов-
    міського. Літопис носила суто світський характер і висловлювала інте-
    реси новгородського боярства.
         Б. А. Рибаков пропонує цікаву реконструкцію тексту
    "Повісті временних літ" Нестора. Висуває гіпотезу про активний лич-
    ном участі Володимира Мономаха у створенні друге, Сильвестрова,
    редакції. Третю редакцію "Повісті временних літ" дослідник
    пов'язує з діяльністю сина Мономаха Мстислава Володимировича,
    який спробував протиставити Києву Новгород.

         1 Див: Рибаков Б. А. Древняя Русь. Оповіді. Билини. Літописи.
    М. - Л., 1963.
    У подальшому дослідженні етапів формування давньоруської
    літописі Б. А. Рибаков поділяє точки зору А. А. Шахматова і сов-
    ремінних радянських дослідників.
         Таким чином, питання про початковий етап російського літописання,
    про склад, джерела "Повісті временних літ" є вельми складність
    вим і далеко не вирішеним.
         Безсумнівно, однак, те, що "Повість минулих літ" - результат
    великий сводческой редакторської роботи, узагальнив праця декількох
    поколінь літописців.

                      ОСНОВНІ ІДЕЇ ПОЧАТКОВІЙ ЛІТОПИСУ.

         Уже в самій назві - "Се повести времяньньїх років, откуду є
    пішла Руська земля, хто в Києві нача первее княжити, і откуду Руська
    земля стала есть "- міститься вказівка на ідейно-тематичне
    зміст літопису. Руська земля, її історичну долю, починаючи
    з моменту виникнення і кінчаючи першим десятиліттям XII ст., стоять в
    центрі уваги літописі. Висока патріотична ідея могутності
    Руської землі, її політичної самостійності, релігійної
    незалежності від Візантії постійно керує літописцем, коли він
    вносить в свою працю "перекази давнини глибокої" і справді історічес-
    Електричні події недавнього минулого.
         Літописні оповіді надзвичайно злободенні, публіцистично, ис-
    повні різкого засудження князівських усобиць і чвар, що послаблюють
    могутність Руської землі, заклику дотримуватися Руську землю, не засоромити
    землі Руської у боротьбі із зовнішніми ворогами, в першу чергу зі степ-
    нимі кочівниками - печенігами, а потім половцями.
         Тема батьківщини є визначальною, що веде в літописі. Інтереси
    батьківщини диктують літописцю ту чи іншу оцінку вчинків князя, являють-
    ся мірилом його слави і величі. Живе почуття Руської землі, батьківщини
    і народу повідомляє російській літописцю ту небувалу широту політич-
    кого горизонту, яка не властива західноєвропейським історічес-
    ким хронік.
         Вдумаймося в заголовок, дане початковій російської літопису, "повісив-
    ти времяньньїх років ". Адже слово" повісті "означає тут розповідь,
    тобто те, що розповіла про минуле Руської землі з метою встановити
    "Звідки є пішла Руська земля, хто в Києві нача первее
    княжити ..".< br>      Якщо робота зі складання літопису почалася в 30 - 40-і роки
    XI ст., То її творці виступили не тільки як істориків-ис-
    слідчих, але і в якості першого істориків-письменників. Їм перш
    за все потрібно було добути матеріал про минулих роках, відібрати його,
    літературно обробити і систематизувати - "покласти по ряду".
         Таким матеріалом, мабуть, були усні історичні
    перекази, легенди, епічні героїчні пісні, потім письмові ис-
    точнікі: грецькі, болгарські хроніки, агіографічні література.
         З письмових джерел літописці запозичують історичну
    християнсько-схоластичну концепцію, зв'язуючи історію Руської землі
    із загальним ходом розвитку "світової" історії. "Повість временних літ"
    відкривається біблійною легендою про поділ землі після потопу меж-
    ду синами Ноя - Сімом, хамом і Яфета. Слов'яни є нащадками
    Яфета, тобто вони, як і греки, що належать до єдиної сім'ї европейс-
    ких народів.
         Літописців цікавлять долі слов'янських народів у далекому
    минулому (V - VI ст.), розселення східних слов'янських племен у бас-
    Сейн Дніпра та його приток, Волхова та озера Ільменя, Волго-Окського
    межиріччя, Південного Бугу та Дністра; вдачу та звичаї цих племен, з
    яких з розвитку культури виділяється плем'я полян. Літописці шукають
    пояснення походження назв як окремих племен, так і
    міст, звертаючись до усній легенді. Вони співвідносять події, проис-
    йшли в Руській землі, з подіями грецькими та болгарськими. Ними
    усвідомлюється велика культурна місія перших слов'янських "вчителів" і
    "філософів" Кирила і Мефодія, і в літопис заносяться відомості про де-
    ності цих великих братів, пов'язаної з винаходом абетки
    "словенської".
         Нарешті, їм вдається "встановити" першу дату - 636О р. - (852
    р.) 1 - згадування в "літописанні гречьстемь" "Руської землі". Ця
    дата дає можливість покласти "числа з ряду", тобто приступити до
    послідовному хронологічному викладу, точніше, розташуванню
    матеріалу "по літах" - по роках. А коли вони не можуть прикріпити до
    тією чи іншою датою ніякої події, то обмежуються простий фик-
    саціей самої дати (наприклад: "в літо 6368", "в літо 6369").
    Хронологічний принцип давав широкі можливості вільного про-
    рощення з матеріалом, дозволяв вносити в літопис нові оповіді і
    повісті, виключати старі, якщо вони не відповідали політичним
    інтересам часу й автора, доповнювати літопис записами про події
    останніх років, сучасником яких був її упорядник.
         В результаті застосування погодного хронологічного принципу через
    розкладання матеріалу поступово складалося уявлення про історію
    як про безперервну послідовного ланцюга подій. Хронологічна
    зв'язок підкріплювалася генеалогічної, родової зв'язком, преемственнос-
    ма правителів Руської землі починаючи від Рюрика і закінчуючи (у "Повісті
    временних літ ") Володимиром Мономахом.
         У той же час цей принцип надавав літопису фрагментарність,
    на що звернув увагу І. П. Єрьомін 2.

                     ЖАНРИ, що ввійшли до складу ЛІТОПИСУ.
         Хронологічний принцип викладу дозволяв літописцям включати
    в літопис різноманітний за своїм характером і жанровими особливостями
    матеріал. Найпростішим оповідної одиницею літопису є
    лаконічна погодна запис, обмежуються лише констатацією фак-
    та. Однак саме внесення до літопису тієї чи іншої інформації
    свідчить про її значущості з точки зору середньовічного
    письменника. Наприклад: "В літо 6377 (869). Хрещена бисть вся земля
    Больгарьская ..."; "В літо 6419 (911). Явися зірка велика на заході
    копейним чином ..."; "В літо 6481 (973). Почав княжити Ярополк "і
    т.п. Звертає на себе увагу структура цих записів: на першому
    місце, як правило, ставиться дієслово, який підкреслює значимість
    дії.
         У літописі представлений також тип розгорнутої записи, фіксую-
    ющей не тільки "діяння" князя, але і їхні результати. Наприклад: "У
    літо 6391. Поча Олег воевати деревлян, і прімучів а, имаше на них
    дань по черне куне "і т. п.
         І коротка погодна запис, і більш розгорнута - документальний.
    У них немає ніяких прикрашають мова тропів. Вона проста, зрозуміла і
    лаконічна, що надає їй особливу значимість, виразність і навіть
    величавість.
         У центрі уваги літописця - подія - "што ся здея в літа
    сі ". Тематично ці події можуть бути класифіковані в такий
    чином.
         Повідомлення про військових походах князів займають більше половини
    літописі. За ними йдуть звістки про смерть князів. Рідше фіксується
    народження дітей, їх вступ у шлюб. Потім інформації про будівельник-
    ної діяльності князів. Нарешті, повідомлення про церковні справи,
    займають дуже скромне місце. Правда, літописець описує

         1 Літописець користується середньовічної системою літочислення від
    "створення світу". Для переведення цієї системи в сучасну необ-
    ходимо з дати літопису відняти 5508.
         2 Див: Еремин И. П. "Повість временних літ" як пам'ятник
    літератури. - У його кн.: Література Давньої Русі. М. - Л., 1966, с.
     75.
    перенесення мощей Бориса і Гліба, поміщає оповіді про початок Печер-
    ського монастиря, смерті Феодосія Печерського та розповіді про достопамят-
    них чорноризцям печерських. Це цілком можна пояснити політичним
    значенням культу перших російських святих Бориса і Гліба та роллю Кі-
    ево-Печерського монастиря у формуванні початковій літопису.
         Важливу групу літописних звісток становлять відомості про небес-
    них ознаки - затемнення сонця, місяця, землетруси, епідемії і
    т. п. Літописець вбачає зв'язок між незвичайними явищами природи
    і життям людей, історичними подіями. Історичний досвід, пов'язаний-
    ний зі свідченнями хроніки Георгія Амартола, призводить літописця
    до висновку: "Знамення бо в небі, або зірок, чи сонце, чи птахами,
    Чи етеромь чим, не на благо бивають; але ознаки сіця на зло бував-
    ють, чи прояв раті, чи гладь, чи смерть проявляють ".

         Різноманітні за своєю тематикою известия можуть об'едінят'ся в
    межах однієї літописної статті. Матеріал, що входить до складу
    "Повісті временних літ", дозволяє виділити історичну легенду,
    топонімічна переказ, історичне переказ (пов'язана з дружин-
    вим героїчним епосом), агіографічна легенду, а також історічес-
    дещо сказання та історичну повість.

           З в я з ь л е т о п и с і с т о л ь к л о р о м.
         Про події далекого минулого літописець черпає матеріал у со-
    кровіщніце народної пам'яті.
         Звернення до топонімічної легендою продиктовано прагненням
    літописця з'ясувати походження назв слов'янських племен, окремих на
    них міст і самого слова "Русь". Так, походження слов'янських
    племен радимичів і в'ятичів зв'язується з легендарними вихідцями з
    ляхів - братами Радімов і Вятка. Ця легенда виникла у слов'ян,
    очевидно, в період розкладу родового ладу, коли відокремилися
    родова старшина для обгрунтування свого права на політичне гос-
    подство над іншими членами роду створює легенду про нібито іноз-
    ном своє походження. До цього літописним переказом близька ле?? енду
    про покликання князів, поміщена в літописі під 6370 (862 р.). За
    запрошення новгородців з-за моря княжити і володіти "Російської зем-
    лий приходять три брати-варяга з родами своїми: Рюрик, Синеус, Трувор.
         Фольклорність легенди підтверджує наявність епічного числа
    три - три брата. Оповідь має чисто новгородське, місцеве проис-
    ходіння, відображаючи практику взаємин феодальної міської рес-
    публіки з князями. У житті Новгорода були нерідкі випадки "приз-
    вання "князя, який виконував функції воєначальника. Внесена в
    російську літопис, ця місцева легенда набувала певний
    політичний сенс. Вона обгрунтовувала права князів на політичну
    владу над усією Руссю. Встановлювався єдиний предок київських князів
    - Напівлегендарний Рюрик, що дозволяло літописцю розглядати ис-
    торію Руської землі як історію князів Рюрікова будинку. Легенда про
    покликання князів підкреслювала абсолютну політичну незалежність
    князівської влади від Візантійської імперії.
         Таким чином, легенда про покликання князів служила важливим ар-
    гументом для доказу суверенності Київської держави, а
    аж ніяк не свідчила про нездатність слов'ян самостійно
    влаштувати свою державу, без допомоги європейців, як це намагається
    довести ряд буржуазних вчених.
         Типовою топонімічної легендою є також оповідь про
    заснування Києва трьома братами - Києм, Щеком, Хоривом і сестрою їхній
    Либіддю. На усний джерело внесеного до літопису матеріалу вказуючи-
    ет сам літописець: "ІНІ ж, не обізнаних, рекоша, яко Кий есть перевіз-
    нік був ". Версію народного перекази про Кия-перевізника літописець з
    обуренням відкидає. Він категорично заявляє, що Кий був
    князем, здійснював успішні походи на Царгород, де прийняв велику
    честь від грецького царя і заснував на Дунаї городище Києвець.
    Відлунням обрядової поезії часів родового ладу наповнені
    літописні повідомлення про слов'янські племена, їх звичаї, весільних і
    похоронних обрядах.
         Прийомами усного народного епосу охарактеризовано в Книзі
    перші руські князі: Олег, Ігор, Ольга, Святослав.
         Олег - це перш за все мужній і мудрий воїн. Завдяки
    військової кмітливості він здобуває перемогу над греками, поставивши свої
    кораблі на колеса і пустивши їх під вітрилами по землі. Він спритно рас-
    путивает всі хитросплетіння своїх ворогів-греків і укладає вигідний
    для Русі мирний договір з Візантією. На знак здобутої перемоги Олег
    прибиває свій щит на воротах Царгорода до вящему ганьби ворогів і
    славу своєї батьківщини.
         Удачливий князь-воїн прозваний в народі "віщим", тобто чарівником
    (правда, при цьому літописець-християнин не забув підкреслити, що
    прізвисько дали Олегу язичники, "людіє погани і невеголосі"), але і йому
    не вдається втекти від своєї долі. Під 912 р. літопис поміщає по-
    етичне переказ, пов'язане, очевидно, "з могилою Ольгова",
    яка "є ... і до цього дні". Це переказ
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !