ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Літературна спадщина преподобного Йосипа Волоцький
         

     

    Література і російська мова

    Літературна спадщина преподобного Йосипа Волоцький

    Кириллин В. М.

    Преподобний Йосип Волоцький - подвижник діяльного типу, що впливав на світ власним прикладом, роботою, досвідом. Протягом своєї довгої чернечого життя він не тільки сам особисто як воїн Христовий посилювався досягти духовного досконалості, не тільки був невтомним никами на ниві чернечого діяння і пастирського служіння, але й не-втомилися писати. Відповідно, він залишив дуже значне літератур-ве спадщину. В цілому всі його твори мають характер діловий - в тому сенсі, що вони спеціально не мотивовані тими чи іншими художні-веннимі завданнями, але створені саме для справи: з душе попечительських це-наливаю, заради розгляду різних питань буття всередині і за межами мо-настиря, зважаючи на необхідність вирішувати складні богословські і ідеологи-етичні проблеми, позначені часом і суспільством. У жанровому відно-шеніі спадщина преподобного старця можна розділити на три групи тек-стів. Перш за все, це його численні і змістовно дуже різно-подібні послання до невідомих і відомим особам. Всі вони досить добре вивчені з точки зору їх конкретно історичної значущості як джерела [1]. У них святий ігумен явив себе як яскравий публіка-цист, живо відчуває і розуміє сучасність. Аналогічні властивості розуму і громадського темпераменту він виявляє як автор за-Чудові "Книги на новгородські єретики", яка отримала впослед-наслідком назву "Просвітителя" [2], а також як автор трактату про церковне землеволодіння - "Яко не личить святим божим церквам і монастирем образи і насильство творити і восхіщаті маєтки і стяжання їх "[3]. Це - великі твори, які свідчать не тільки про енциклопедичної (з точки зору середньовічної християнської освіченості), але - глав-ное - про блискучого полемічному талант письменника. І до них як до ис-точнікам також не раз зверталися дослідники цивільної та церковної історії Русі кінця XV - початку XVI ст. Найменшу увагу, як це не дивно, привертав увагу фахівців третього об'ємну роботу преп-добного Йосипа - його "Духовна грамота", або Статут "про монастирський і чернечому те, що влаштувало "[4], в якому виклад правил і порядку життя поза світом поєднується з дуже суворою вимогливістю щодо їх дотримання, а також з повчальними роздумами.

    Безсумнівно, "Просвітитель" і "Духовна грамота" є сами-ми значущими творами письменника і саме тому вони були вклю-чени святителем Макарієм, митрополитом Московським в "Великі Мінеї Четіі".

    "Просвітитель" зберігся в різних рукописних версіях. Всі вони відображають його літературна розвиток у часі. На думку багатьох дослі-дователей, книга ще за життя автора зазнала текстуальні зраді-ня. Такі стосувалися в основному загальному складу (обсягу) твори та особливостей його оповідної структури, пов'язаних, зокрема, з характером трактування особистості і діяльності митрополита "всея Руси" Зосими ( "Брадатого"). Вже в дореволюційної історіографії було вста-новлено, що перший варіант своєї книги Йосип Волоцький створив ще до залишення Зосимою у 1494 р. першосвятительському кафедри. Ця так називаються ваемая Коротка редакція "Просвітителя" містила передмова - "Ска-зание про новоявівшейся єресі" та 11-ть "слів", або глав [5]. Висловлювалася думка і про те, що до 1494 р. преподобним Йосипом було складено три редакції книги: у першому про еретічестве Зосими взагалі не було мови, в другій Зосима лише одного разу згадувався як єретик і, нарешті, в третьому містилися розгорнуті звинувачення проти нього [6]. Однак, за переконаний-нію радянського автора Я. С. Лурье, спеціально займався текстології-їй "Просвітителя", Волоколамський ігумен склав Коротку редакцію своєї книги дещо пізніше - напередодні церковного собору 1504 "на єретики"; при цьому він використовував свої ранні полемічні твори, так само і твори своїх сучасників, соратників по боротьбі з єрессю. Приводом для такої роботи став політичний крах (в 1502 р.) імені-тих покровителів єресі при дворі великого князя Івана III - його наречених-ки Олени Стефанівни Волошанкі, онука Дмитра Івановича і ін Як по-лага Я. С. Лурье, після собору 1504, що засудив єретиків, Іоанн В-ний Йосип написав ще п'ять "слів" (з такою датуванням згодні, кажете-ся, всі серйозні дослідники) і потім включив їх у свою книгу як 12-16 глави, одночасно він відредагував текст передмови до всього з-чинення, звідки майже повністю виключені були випади проти Митро-полита Зосими. Так виникла друга - Велика - редакція "Просвіті-тітеля", що поширена пізніше в декількох текстуальні Варіано-тах, або переводить [7]. Необхідно відзначити і думка новітнього досліджень-теля А. И. Плігузова. Висновки його такі: спочатку книга нараховуючи-ла 10 слів і складена була між 1 вересня 1492 і 17 травня 1494 р., потім - в 1508-1513/14 рр.. - З'явилася 11-немов редакція, а в середині або другій половині 10-х рр.. XVI ст. була складена 16-немов версія книги. Що ж стосується "пом'якшених" варіантів твори (не містили ви-падів проти митрополита Зосима і великого князя Івана III), то всі вони сформувалися не раніше кінця 10-х - початку 20-х років XVI сторіччя, і отже, перу преподобного Йосипа не належать [8]. Очевидно, точку зору останнього дослідника не можна вважати остаточною, бо Я. С. Лурье на схилі свого життя знову звернувся до питання проісхожде-ванні "Просвітителя" і знову наполягав, критикуючи положення А. И. Плігузо-ва, на власній датування пам'ятника [9].

    Таким чином, літературна історія цього твору складна. Однак як би вона не складалася в дійсності і що б про це не думали фахівці, не можна не визнати, що самим популярним в Стародавній Русі вважався саме текст його Великої редакції. Освячений з 1538 авторитетом "Великих Міней Четііх "[10], він став ніби Каноніча-ським, тобто, по суті, більш інших редакцій книги відповідає запитам соборного розуму російської православної церкви. Звичайно ж, за його мно-гократной листуванні в нього вкрадається дрібні різночитання, так що з часом з'явилося декілька "ізводів" зазначеній редакції, але в цілому цей текст залишався незмінним.

    В своєму повному вигляді "Просвітитель" складається з історичного вве-дення, або "Сказання про новоявівшейся єресі новгородських єретиків", і шістнадцяти глав викривально-полемічного змісту, або "слів на єресь новгородських єретиків ".

    В "Оповіді" розглянуті зовнішні обставини зародження ере-сі в Новгороді та її виявлення. Згідно преподобному Йосипу, винен-ніком її став якийсь "жидовином" Схарія, який, прийшовши до Новгорода в 1470 р., захопив тут своїми ідеями деяких новгородських священнослу-мешканців. Особистість цього Схаріі стала предметом принципових науч-них спорів. Одні дослідники визнавали свідоцтво автора "Про-светітеля" достовірним і вважали Схарію реальної історичної фігу-рій, інші вважали, що Волоколамський ігумен вдався в даному випадку до тенденційному вимислу з метою посилення викривального пафосу своєї критики єретиків, щоб переконливіше показати тотожність єретичного навчання з іудаїзмом. Підставою для подібних суперечок служить факт відсутність про-наслідком імені Схаріі в інших давньоруських джерелах, розповідають про єресі. Є лише непрямі дані.

    Так, в 1488 р. чернець Сава (насельник Троїцького Сенновского мона-Стир, що знаходився на Корельского перешийку, в Вотську Пятину новго-порті області) склав компіляцію виписок з різних протівоіу-дейскіх творів - "Послання на жидів і на єретики ". У передмові до" Послання "Сава, звертаючись до Дмитру Васильовичу Шеїну, ходівшему в 1487-1488 рр.. послом великого московського князя Івана III до кримського хана Менглі-Гірея, писав: "І ти, пан Дмитро, коли був єси по-злам і говорив єси з тим жидовином з Захарій з Скара. І я, пан Дмитро, молюся тобі, що ти від нього чув словеса добрі чи злі, то мабуть, пане, відклади їх від серця свого і від уст своїх, якоже не-яке скнари "[11]. Крім того, за документами Кримського наказу відомо, що приблизно з кінця 1482 - початку 1483 по Квітень 1500 Іо-анн III вів переговори про перехід до нього на службу з якимось -- проживав-шим то в Криму, то в Черкасах - Захарієв Скара або Захарієв Гуіл-Гурсісом, причому називав його в різні роки по-різному: "жидовином", "евреяніном", "Таманським князем", "черкасіном", "Фрязіно" [12]. На-кінець, останнє непряме свідчення про Схаріі надано зв'язку-телем Геннадієм, архієпископом новгородським, який особисто обна-ружіл єресь, справив розшук і з'явився першим докоряти цього навчання перед великим князем і духовенством. В "Посланні" митрополиту Зосимі, написаному в жовтні 1490 він так писав про початок єресі: "А що які литовські окаянні справи прозяблі в Руській землі ... коли був у Новеграде князь Михайло Оленковіч (Олександрович - В.К.), а з ним був жидовином єретик, та від того жидовина розпростерлася єресь в ноугородской землі, а тримали її таємно ... і яз почується те, до про те грамоту послав "[13].

    Розглядаючи наведені дані, історики одностайно вважали, що і у ченця Сави, і в справах Кримського наказу мова йде про одну й ту ж особу - про Захарії Скаре Гуіл-Гурсісе. Проте розбіжності викликала на-нальних і релігійна приналежність останнього, а також питання про його ставлення до "жидовином Схаріі "Йосипа Волоцький і до безіменному" жидовином "архієпископа Геннадія. У дореволюційній історіографії кримський і черкаський житель Захарій, як правило, ототожнювався з ере-сіархом Схаріей, учівшім в Новгороді в 1470-1471 рр..; Слідом за автором "Просвітителя" вважали, що останній справді був євреєм і дію-вітельно звертав православних новгородців саме в "жидівських віру", або в старозавітне іудейство [14].

    В радянській науці з цих питань висловлювалися різні мені-ня. Найбільш грунтовними є дослідження Я. С. Лурье, Г. М. Прохорова і К. В. Айвазяна. Лурье, висловлюючи недовіру до преподобного Йосипа, повністю заперечував реальне існування новгородського єресі-Арха Схаріі, вважаючи, що автор "Просвітителя" вигадав його, використавши при цьому "Послання" ченця Сави і архієпископа Геннадія. Що ж каса-ется Захарія Скара Гуіл-Гурсіса, то, оцінюючи іменування останнього в "Кримських справах "і в" Посланні "ченця Сави" жидовином "і "евреяні-ном" як помилкове, що виникло в результаті непорозуміння, Лур'є ото-ждествлял цього "таманського князя" з згаданим у генуезьких докумен-тах Захарієв Гвізольфі, італійцем за національністю і католиком за віросповіданням. Таким чином знімалося питання про юдаїські коріння єресі жидівство [15]. Прохоров вважав, що і Схарія Йосипа По-лоцкого, і Захарій Скара (або Захарія Гуіл-Гурсіс) "Кримських справ" і "Послання" Сави, і Захарій Гвізольфі генуезьких документів - одне особа, що виступало під різними іменами. За походженням цей За-ХАРІЯЛІ був полуітальянцем-получеркесом, тому його називали то "фрязі-ном", то "черкасіном"; а по вірі він був караїмів, тому іменувався то "жидовином", то "евреяніном" [16]. Нарешті, Айвазян прийшов до висновку, що Захарій Гвізольфі взагалі не мав ніякого відношення ні до єресіархи Схаріі, ні до Захарія Скаре Гуіл-Гурсісу, тоді як два останніх імені відносяться до одного і того ж особі. В 1470 р. у Новгород разом з російсько-литовським князем Михайлом Олександровичем дійсно приїжджав "жидовином Схарія" - той самий, який пізніше листувався з Іоан-ном III і згадувався ченцем Савою. Однак він не був євреєм і не іспове-дова іудаїзму. Автор "Просвітителя" навмисно "евреізіровал" його ім'я - Скара, щоб надати більшу переконливість своїм звинуваченнями ере-тиків відпадати в "жидівських віру". На самом справі, Скара був вірмени-ном і тримався поширеного в Угорщині, Валахії і Польсько-Литовському князівстві павлікіанства - "арменской єресі", близькою або навіть тотожною до зародилася в Новгороді з кінця XIV ст. і сохра-нявшейся в XV ст. єресі стригольників. Крім того, Айвазян, расссматрівая принципове питання про трактування вживається Волоколамський ярмо-меном стосовно до єресі і єретиків термінології, зокрема тер-міна "жидовином", і при цьому спираючись на думку Прохорова про те, що в Середні століття людей визначали швидше "по їх вірі, ніж по крові", -- підлоги-гал, ніби в Стародавній Русі слово "жидовином" використовували не в етнічному сенсі, а в релігійному. Звідси вірменина-павлікіанца Захарія Скара називали "жидовином" нібито за подібністю сповідуваного їм навчання з иу-даізмом, але не тому, що він був євреєм. Подібне відбувалося і з ін-шими особами [17]. Однак такої інтерпретації суперечать дані рус-ської лексикографії. Згідно з останніми, слова "жид", "жидовином" у мно-гих давньоруських перекладних і оригінальних текстах вживалися саме і насамперед у сенсі їхнього етнічного змісту, а похідні від них слова -- "жідовітіся", "жідовствоваті" та ін - в віросповідних-зації сенсі [18]. Ця обставина дозволяє засумніватися в право-мірності віднесення "жидовина Схаріі" до якої б то не було національ-ності та вірі крім єврейської.

    Безсумнівно, Йосип Волоцький (як і інші давньоруські писати-ли), говорячи "жидовином", мав на увазі все ж єврея і по крові і по вірі. Між іншим, непрямим підтвердженням такого висновку є имено-вання кримського адресата Івана III "князем". Справа в тому, що у євреїв - зокрема, у фарисеїв - довго зберігався давній звичай, за яким стосовно законовчителем - гіллелітам - використовували титул "князь" -- "насі" [19]. Цього звичаю трималися і спадкоємці фарисеїв каббалісти. Так, наприклад, наприкінці ХIII століття в Толедо місцеві кабба-листи називали князем - на знак особливої поваги - кабаліста ж Тод-роса бен Йосипа Абулафія [20]. Тому якщо жидовином Схарія, згідно з автором "Просвітителя", спокусили новгородців в єресь, дійсно був каббалістом і дійсно тотожний адресату Івана III, "жи-довіну" і "евреяніну" Захарія Скаре, то звернення до нього одночасно і як до "таманському князя "не дивно і зрозуміло. Нарешті, навряд чи взагалі справедливий і грунтовний відомий скепсис по відношенню до сві-детельствам Волоколамського ігумена. Здається, "жидовином" Схарія все-таки реальна історична фігура. Цього, до речі, не заперечують і єврейські вчені. Більше того, вони вважають навіть, що поява Схаріі в Новгороді-де, як і легке засвоєння новгородцями що розповсюджувався їм навчання, було цілком закономірно і обумовлено рядом культурно-історичних причин [21].

    Як Хай там як, але нове релігійне вчення не тільки широко поширилося, а й глибоко вкоренилася в російському суспільстві, склавши серйозну загрозу віками сформованої на Русі церковно-державному свідомості і способу життя [22]. Тому основне з-тримання "Просвітителя" присвячено було, по-перше, вельми і вельми ос-новательной критиці релігійних поглядів жидівство як повної відмови від християнства, по-друге, дискурсивної викладу догматичний-ських основ православної віри, обрядів і звичаїв, по-третє, викладу канонічних і юридичних прав церкви і держави судити і накази-ти єретиків. Таким чином, перші одинадцять глав книги присвячені були досить значного кола основних питань: догматам про троїчності Бога, про втілення Сина Божого і про його рятівної місії, вчення про часовому і підготовчі значенні старозавітній релі-гии, вчення про шанування ікон, хреста, святих подвижників, церковних та-інств і обрядів, про авторитетності апостольських і святоотецьких сочиню-ний, про чернецтво. У останніх п'яти розділах праці розглянуті церковно-дисциплінарні питання, що стосуються відносини всіх без винятку членів церковної спільноти до тих чи інших форм прояву Інова-рія, єресі, відступництва і, відповідно, покаяння. Все своє аргумен-Тацію Йосип Волоцький будував на підставі проникливого знання старої-і новозавітних біблійних тестів, святоотецьких творінь (перш за все, це творіння Іоанна Златоуста, Єфрема Сирина, Іоанна Дамаскіна) і творів різних церковних письменників (особливо Никона Чорногорія), церковних правил, житійної літератури, використовуючи при цьому дивовижний-ву силу власної думки і логіки, а також неперевершений талант полеміста. За суті, його книга є першим на Русі досвід власне богословсько-апологетичного твори. Дана книга в багатьох ставлення-пах чудова: вона містить живий, наповнений яскравими побутовими картинами і історіческімі аналогіями розповідь про діяння і безчинства єретиків, детальний аналіз і непримиренну критику їх поглядів, проник-новенние роздуми про Бога, Благовісті, порятунку, про життєву необ-ходимості віри в євангельські істини і дотримання апостольських і свя-тоотеческіх звітів. Представляючи собою найцікавіший пам'ятник давньо-руського богослов'я, а також пам'ятник конкретної, гостро направленої полеміки, глибоко усвідомленого патріотизму і громадянськості, книга преподобного Йосипа з'явилася в світ російської розумової життя як скор-рішуче теоретичне зброя, причому однаково придатний і для аргу-ментірованного спростування неправомислящіх, і для затвердження, про-свещенія малосведущіх в корінних питаннях Православ'я. Не дивний-ну тому величезна популярність цього твору серед давньоруських книжників: до нього, як до джерела істинного християнського знання, не-одноразово зверталися у своїй суспільно-релігійної боротьби послідовно-Ватель преподобного Йосипа. Наприклад, в середині XVI ст. до цієї книги виявляв інтерес цар Іван Васильович Грозний, вона притягалася також при соборних розглядах єресей Матвія Башкина і Феодосія Косо-го, її використовував як джерела Зіновій Отенскій, складаючи соб-ного твір "Істини показання"; в XVII столітті, полемізує з розкольниками, на "Просвітитель" спирався митрополит Сибірський і То-больскій Ігнатій Корсаков.

    "Духовна грамота ", або Статут преподобного Йосипа в спільному своєму вигляді складається з передмови і 14 розділів. Однак над цим проведений-ням письменник працював так само довго, як і над "просвітителів". В усякому разі, відома коротка редакція Статуту [23], більш рання і відрізняю-щаяся від широкої НЕ тільки своїм складом, але й більшою строгістю, вимогливістю прояви авторської позиції - наприклад, по відно-шенію до єретиків або щодо питання про особисте майно ченців. Взагалі для широкої версії Статуту характерна велика м'якість. Втім, проблема взаємини обох варіантів твори, як і проблема його текстуальної історії в цілому ще чекають свого дослідні-ля. Що ж до широкої редакції пам'ятника, то основною її текст у змістовному плані можна розділити на кілька частин. Перші 9 голів присвячені загальним для всієї братії без поділу за рангом правил життя в огорожі монастиря. В 11-13 главах говориться про різні обов'язки при владі стосовно до рядових насельників обителі. 14 глава являє собою наставляння для заступників з приводу епітемій за різні дисциплінарні порушення, а саме щодо порядку їх про-судження і призначення. У цілому Статут являє собою детальний, але зовсім не сухий набір приписів щодо чернечого гуртожитку. Особливі роль і місце відведені в книзі 10 чолі ( "Отвещаніе любозазорним і сказання коротко про святих отцех в монастирех, іже в Русстей землі су-щих "[24]). Тут, по-перше, доводиться думка про обов'язкову необ-хідності для пастирів або ж настоятелів монастирів займатися літера-турне працею, не обмежуючи таким чином Духовні наставники лише усним навчальним словом. По-друге, в "Отвещаніі" міститься нарис історії руського чернецтва, включаючи роздуми про ряд преподобних подвижників (від Антонія і Феодосія Печерських до Пафнутія Борівського) і, відповідно, про особливості заснованих ними монастирів. І між іншим, якщо "Просвітитель", як уже зазначено, став першим власне російським послідовним і відносно цілісним викладом христи-Андської віровчення, то даний розділ Статуту є першим в російської духовної літератури агіологіческім твором, першим аналітичним оглядом російської святості. Закінчується цей огляд навчальним узагальнюва-щающім міркуванням автора про гріх, і чесноти в чернечого життя. Спеціальна увага при цьому він звертає, з одного боку, на празд-ність і лінь як основу всіх пороків, а з іншого - на співпраця і звер-тання, які дозволяють ченцеві правильно погоджувати влас-ний шлях до порятунку з життям за огорожею монастиря.

    Незважаючи на зазначену вище ділову специфіку всіх творів преподобного Йосипа, в них ні-ні та й зустрічаються художньо яскраві та насичені розділи, які свідчать про автора як про спокуса-ном майстра слова, котрий уміє користуватися силою його емоційної, сми-слів і духовної виразності. Крім того, преподобний Йосип, про-ладая величезною ерудицією, майстерно використовував біблійне і святооте-чеський спадщину. Як правило, наведені ним цитати, стосуються современ-ной йому російського життя, і в цьому відношенні відображають її специфіку, що повинно бути вкрай цікаво історику, але що практично залишається поки що поза увагою дослідників. Втім, підбиваючи підсумок, потрібно з жалем констатувати, що в цілому змістовна специфіка літератур-літературних спадщини святого, особливо в її духовному та художньому ас-пекти, освітлена погано і все ще потребує ретельного вивчення. Це тим більше необхідно з огляду відомої стриманою - навіть як би звинуватив-котельної -- оцінки особистості Волоколамського мислителя (саме в творчому аспекті). Така, до речі, проглядається у відгуку православного вчених-ного, емігранта першої хвилі, Г. П. Федотова [25]. Але вже з більш звіт-лівимі негативними акцентами відгукується про спадщину Преподобного багато в чому вторять Федотову католицький автор - ієромонах Іоанн Ко-логрівов [26], очевидно, при цьому спирався на уявлення про захід-ної середньовічної схоластики як про куди більш вищому досягненні интел-лекта порівняно з давньоруської внераціональной і бездоктрінальной переважно релігійною думкою, що мала на увазі, перш за все, етико-естетичну значущість віри Христової. Однак варто було б пам'ятати й інші оцінки. Племінник Йосипа Волоцький і сам великий письменник кінця XV - першої половини XVI ст. Досифей Топорков, називав його за властивий йому дар слова справжнім Іоанном Златоустом [27]; "вчених-ним апологетом чернечого життя "вважав святого старця знаменитий російський церковний історик Є. Є. Голубинський [28]; як "міркування світильника" і "багатьох наставника" славив його в Тропар та кондак неіз-Вестн російська гімнографії [29].

    Список літератури

    1. Казакова Н. А., Лурье Я. С. Антифеодальні єретичні руху на Русі XIV -- початку XVI ст. М.; Л., 1955 (Пріложенія. Джерела з історії єретичних рухів кінця XIV - початку XVI ст. № 11, 25-27, 33-34); Послання Йосипа Волоцький/Подг. тексту А. А. Зи-міну та Я. С. Лурье. М.; Л., 1959. Додаткову інформацію про це див: Лурье Я. С. Йосип Волоцький (в миру Іван Санін)// Сло-варь книжності і книжників Давньої Русі. Вип. 2 (друга половина XIV - XVI ст.). Ч. 1: А-К/Отв. Ред. Д. С. Лихачов. Л.: "Наука", 1988. С. 434-439.

    2. Просвітитель, або викриття єресі жидівство: Творіння преподобного отця нашого Йосифа, ігумена Волоцький. Казань, 1857 (а також перевидання 1882, 1892 і 1904 рр..). На сучасному українською мовою книга видана: Преподобний Йосип Волоцький. Просвітитель/Перев. підго. Е. В. Кравець та Л. П. Медведєва. М., 1993.

    3. Малінін В. Старець Елеазара монастиря Філофей і його послання. Київ, 1901 (Пріложенія. С. 128-144).

    4. "Духовна грамота преподобнаго ігумена Йосипа"// Давньорус-ські чернечий статути/Укладач Т. В. Суздальцева. М.: "Північ-ний паломник ", 2001. С. 57-155.

    5. Булгаков Н. А. Преподобний Йосип Волоцький. СПб., 1865; Хрущов І. Дослідження про творах Йосипа Саніна. СПб., 1868.

    6. Попов Н. П. Йосипового оповідь про єресі жидівство по спи-скам Великих Міней //Імпер. отд. рус. мови та словесності АН. СПб., 1913. Т.18, кн. 1. С.173-197.

    7. Лурье Я. С. Ідеологічна боротьба в російській публіцистиці кінця XV - початку XVI століття. М.; Л., 1960. С. 96-121, 149-152, 218-219, 421-422, 458-461, 469-474.

    8. Плігузов А. І. "Книга на єретиків" Йосипа Волоцький// Історія та палеографія. Сб ст. М., 1993. С. 90-139.

    9. Лурье Я. С. Коли була написана "Книга на новгородських ереті-ков"?// Праці отд. давньорус. літератури. СПб., 1996. Т. 49. С. 78-88.

    10. Казакова Н. А., Лурье Я. С. Указ. соч. С. 440.

    11. Послання інока Сави на жидів і на єретики/Предисл. С. А. Бе-локурова// Читання в про-ве іст. і древ. Російських. М., 1902. Кн. 3, від. 2. С. 1.

    12. Булгаков Н. А. Указ. соч. СПб., 1865.С. 41, 71-73, 77, 114, 309.

    13. Казакова Н. А., Лурье Я. С. Указ. соч. С. 375

    14. Макарій (Булгаков). Історія Російської Церкви. Книга четверта. Частина перша. М., 1996. С. 53-55; Голубинський Е. Е. Історія Російської Церкви. М., 1997. Т. II (Перв. половина т.). С. 585-598.

    15. Лурье Я. С. Ідеологічна боротьба в російській публіцистиці. С. 129-188.

    16. Прохоров Г. М. Дебати Григорія Палами "з Хіоні і турки" і про-блеми "жидівська мудрагелів"// Праці отд. давньорус. літер. Л., 1972. Т. 27. С.329-269.

    17. Айвазян К. В. єресіархи Захарій Скара і кримсько-литовські вірмени// Вірменська і російська середньовічні культури. Єреван, 1986. С. 403-444.

    18. Срезневський І. І. Словник давньоруської мови. М., 1989. Т. 1. С. 870-871; Словник руського мови ХІ-ХVII ст. М., 1978. Вип. 5. С. 107-108.

    19. Єврейська енциклопедія/Під заг. ред. Л. Каценельсона і Д. Г. Гінзбурга. СПб., б.г. Т. 11. С. 548.

    20. Там же. Т. 9. С. 37.

    21. Там же. Т. 7. С. 577-582.

    22. Детальніше про це: Кириллин В. М. "Просвітитель преподобного Йосипа Волоцький// Записки Відділу рукописів. Вип. 51. М., 2000. С. 117-124.

    23. Коротка редакція Статуту прп. Йосипа Волоцький// Давньоруські чернечий статути. С. 187-215.

    24. "Духовна грамота преподобнаго ігумена Йосипа"// Давньорус-ські чернечий статути. С. 98-112.

    25. Федотов Г. П. Зібрання творів у 12 т. Т. 11: Російська релігійні-ність. Частина II: Середні віки. XIII-XV ст./Прим. С. С. Бичкова. М.: "МАРТІС", 2004. С. 278-288.

    26. Нариси з Історії Російської Святості/Склав ієромонах Іоанн (Кологривов). Editrice "ISTINA", Siracusa, 1991. С. 209-222.

    27. Слово надгробне Йосипу Волоцький/Изд. К. І. Невоструевим. М., 1865.

    28. [Голубинський Е. Е. Чернецтво. Глава 6 2 полутома II тому "істо-рії Руської Церкви "(невидана)]// http://www.golubinski.ru/golubinski/iosif.htm.

    29. Служба преподобнаго ігумена Йосипа Волоцкаго, новаго чудо-творця// Мин

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !