ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Осип Мандельштам
         

     

    Біографії

    Осип Мандельштам

    XX століття принесло людині нечувані страждання, але і в цих випробуваннях навчив його дорожити життям, щастям: починаєш цінувати те, що виривають з рук.

    За цих обставин з новою силою проявилося приховане, таємне, початкове властивість поезії, без якого всі інші втрачають силу. Властивість це - здатність викликати в душі людини уявлення про щастя. Так влаштовані вірші, така природа стіховой мови.

    Анненський, Кузмин, Ахматова, Мандельштам повернули слову його предметне значення, а поезії - вещность, барвистість, об'ємність світу, його живе тепло.

    Емільович Осип Мандельштам - поет, прозаїк, критик, перекладач, - творчий внесок якого у розвиток російської літератури вимагає уважного історико-літературного аналізу.

    Осип Мандельштам народився в 1891 році в єврейській родині. Від матері Мандельштам успадкував, поряд зі схильністю до серцевих захворювань і музикальністю, загострене відчуття звуків російської мови.

    Мандельштам згадує: "Що хотіла сказати сім'я? Я не знаю. Вона була недорікуваті від народження - а між тим у неї було що сказати. Наді мною і над багатьма сучасниками тяжіє недорікуватість народження. Ми вчилися не говорити, а лепетати - і, лише прислухаючись до наростаючого шуму століття і вибілені піною його гребеня, ми здобули мова .".

    Мандельштам, будучи євреєм, обирає бути російським поетом - не просто "російськомовним", а саме російською мовою. І це рішення не таке саме собою зрозуміле: початок століття в Росії - час бурхливого розвитку єврейської літератури, як на івриті та на ідиш, так, почасти, і російською мовою. Вибір зроблено Мандельштамом на користь російської поезії і "християнської культури".

    Вся творчість Мандельштама можна розбити на шість періодів:

    1908 - 1911 - це «роки ученья» за кордоном і потім у Петербурзі, вірші в традиціях символізму;

    1912 - 1915 - Петербург, акмеїзм, «речові» вірші, робота над «Каменем»;

    1916 - 1920 - революція і громадянська війна, поневіряння, переростання акмеїзму, вироблення індивідуальної манери;

    1921 - 1925 - проміжний період, поступовий відхід від віршуванні;

    1926 - 1929 - мертва стіхотворческая пауза, переклади;

    1930 - 1934 - поїздка до Вірменії, повернення до поезії, «московські вірші»;

    1935 - 1937 - останні, «Воронезькі» вірші.

    Перший, найбільш ранній, етап творчої еволюції Мандельштама пов'язаний з його «навчанням» у символістів, з участю в акмеістіческом русі. На цьому етапі Мандельштам виступає в рядах письменників-акмеїстів. Але як же при цьому очевидна його особливість в їх середовищі! Чи не шукав шляхів до революційних колам поет прийшов до середовища, багато в чому для нього чужий. Ймовірно, він був єдиним акмеїстів, який так виразно відчував відсутність контактів з «миром державним». Згодом, у 1931 році, у вірші «З миром державним я був лише дитячо пов'язаний ...» Мандельштам повідав, що в роки юності він насильно примушував себе до «асиміляції» в чужорідному літературному колі, злитися з світом, який не дав Мандельштама реальних духовних цінностей:

    І ні крупиці душі я йому не зобов'язаний,

    Як я не мучив себе за чужим подобою.

    У ранньому вірші «Повітря похмурий вологе й гулок ...» прямо сказано про відчуженість, разобществленності, гнітючої багатьох людей в «байдужою вітчизні», - царської Росії:

    Я беру участь у похмурій життя,

    Де один до одного самотній!

    Це усвідомлення соціального самотності породжувало в Мандельштама глибоко індивідуалістичні настрої, призводило його до пошуків «тихою свободи» в індивідуалістичної бутті, до ілюзорною концепції самоотграніченія людини від суспільства:

    Незадоволений стою і тих

    Я - творець світів моїх ...

    ( «стоншуються тонкий тлін ...»)

    Мандельштам - щирий лірик і вправний майстер - знаходить тут надзвичайно точні слова, які визначають його стан: так, він і незадоволений, але й тих, смиренність і смиренний, його уява малює йому якийсь ілюзорний, сфантазірованний світ спокою і примирення. Але реальний світ ятрить його душу, ранить серце, тривожить розум і почуття. І звідси у його віршах настільки широко «розлилися» за їх рядках мотиви невдоволення дійсністю і собою.

    У цьому «запереченні життя», в цьому «самознищення» і «самобичування» є у раннього Мандельштама щось ріднить його з ранніми символістами. З ранніми символістами юного Осипа Мандельштама зближує і відчуття катастрофічності сучасного світу, виражене в образах безодні, прірві, обступають його порожнечі. Однак, на відміну від символістів, Мандельштам не надає цим образам ніяких двозначних, многосмисленних, містичних значень. Він висловлює думку, почуття, настрій в «однозначащіх» образах і порівняннях, в точних словах, що набувають іноді характер визначень. Його поетичний світ - речовий, предметний, часом «ляльковий». У цьому не можна не відчути впливу тих вимог, які в пошуках «Подолання символізму» висунули предакмеістскіе і акмеістскіе теоретики й поети, - вимог «прекрасною ясності» (М. Кузмин), предметності деталей, вещності образів (С. Городецький).

    У таких рядках, як:

    Трохи червоного вина,

    Трохи сонячного травня, -

    І, тоненький бісквіт ламаючи,

    найтонших пальців білизна, -

    ( «Невимовна печаль ...»)

    Мандельштам надзвичайно близький до М. Кузмин, до барвистості і конкретності деталей в його віршах.

    Був час, - 1912-1916 роки, - коли Мандельштама сприймали як «Правовірного» акмеїстів. Поет в ту пору сам сприяв такого сприйняття його літературної позиції й творчості, вів себе як дисциплінований член об'єднання. Але насправді він поділяв далеко не всі принципи, заявлені акмеїстів в їх декораціях. Досить чітко можна побачити відмінності між ним і таким поетом акмеїзму, яким був М. Гумільов, зіставивши творчість обох поетів. Мандельштама були чужі підкреслений аристократизм Гумільова, його антігуманістіческіе ідеї, холодність, бездушний раціоналізм низки його творів. Не тільки політично - у ставленні до війни, революції -- Мандельштам розійшовся з Гумільовим, але й творчо. Як відомо, Гумільов, який претендував на подолання символізму, його філософії та поетики, капітулював перед ним, повернувся до символічного містицизму і соціального песимізму. Розвиток Мандельштама було іншим, протилежним: релігійність і містика ніколи не були йому властиві, шлях його еволюції був шляхом подолання песимістичного міроотношенія.

    Літературні джерела поезії Мандельштама кореняться в російської поезії XIX століття, у Пушкіна, Батюшкова, Баратинського, Тютчева.

    Культ Пушкіна починається у творчості Мандельштама вже на сторінках книги «Камінь». Петербурзька тема у нього овіяна «диханням» пушкінського «Мідного вершника»: тут і схиляння перед генієм Петра, тут і образ пушкінського Євгенія, різко протипоставлений «миру державному », образу передреволюційного, буржуазно-дворянського Петербурга:

    Летить в туман моторів низка,

    Самолюбний, скромний пішохід,

    Чудак Євген, бідності соромиться,

    Бензин вдихає і долю кляне!

    ( «Петербурзькі строфи»)

    Тютчев також один з улюблених російських поетів Мандельштама, один з його вчителів. В одній зі своїх ранніх статей «Ранок акмеїзму »від« Каміння »прямо вказував на те, що заголовок його першої книги викликаний до життя тютчевською впливом. «... Камінь Тютчева, що,« з гори скотившись, ліг в долині, зірвавшись сам собою або скинутий рукою »- є слово», - написав Мандельштам.

    Поет, закоханий у вітчизняну історію і в рідну російську мову, Осип Мандельштам, подібно своїм великим вчителям, був відмінним знавцем і приймачем ряду кращих традицій світової літератури. Він добре знав і любив античну міфологію і щедро користувався її мотивами і образами, знав і любив поетів античних часів - Гомера, Гесіода, Овідія, Катулла.

    У 1915 і в 1916 роках в поезії Осипа Мандельштама з'явилися виразні антицаристських та антивоєнні мотиви. Цензура не дала поетові оприлюднити вірш 1915 «Дворцова площа», в якому вона з повною підставою побачило виклик Зимового палацу, двоголового орла. У 1916 році поет написав дві антивоєнних вірші, одне з яких з'явилася у пресі тільки в 1918 році. Це вірш «Збиралися елліни війною ...» направлено проти підступної, загарбницької політики Великобританії. Інше антивоєнне твір - «Звіринець» - вийшло у світ після революції, в 1917 році. Прозвучала в ньому вимога світу, виражало настрій широких народних мас, як і заклик до приборкання урядів країн, що воювали.

    Так ще напередодні революції у творчість Осипа Мандельштама увійшла соціальна тема, яке вирішується на основі загальнодемократичних переконань і настроїв. Ненависть до «світу державному», до аристократії, до вояччини поєднувалася у свідомості поета з ненавистю до буржуазних урядам ряду воюючих європейських країн і до вітчизняної буржуазії. Саме тому Мандельштам іронічно поставився до діячів Тимчасового уряду, до цих ворогам світу, що стояли за продовження війни «до переможного кінця».

    Історичний досвід воєнних років, сприйнятий чуйним серцем поета, підготував Мандельштама до політичного розриву зі старим світом і прийняття жовтня. При цьому виникло у поета відразу до серцево-холодної інтелектуальній еліті, до снобізму також сприяло його відходу від акмеістіческой групи. Літератори з «Цеху поетів» стали йому духовно чужими. Морально спустошені естети викликали в нього роздратування й обурення.

    «Жовтнева революція не могла не вплинути на мою роботу, тому що забрала в мене« біографію », відчуття особистої значущості. Я вдячний їй за те, що вона раз назавжди поклала край духовній забезпеченості та існування на культурну ренту ... Відчуваю себе боржником революції ... », - писав Мандельштам в 1928 році.

    Все написане поетом у цих рядках було сказано з повною, з граничною щирістю. Мандельштам дійсно обтяжувався «біографією» - традиціями сімейного середовища, які були йому чужі. Революція допомогла рубати пута, що сковують його духовні пориви. У відмові від відчуття особистої значущості було не самознищення, а то духовне самопочуття, яка була властива ряду письменників-інтелігентів (Брюсовим, Блоку тощо) і висловлювало готовність пожертвувати особистими інтересами в ім'я загального блага.

    Такого роду настрої висловилися на сторінках другої книги поета - збірки «Tristia», - у віршах, написаних у період революції і громадянської війни.

    Книга «Tristia» представляє в порівнянні з книгою «Камінь» принципово новий етап естетичного розвитку Мандельштама. Структура його віршів, як і раніше архітекторічна, але прообрази його «архітектури» лежать тепер не в середньовічної готики, а у давньоримському архітектурі, в елліністичному архітектурі. Цю особливість являють і самі мотиви багатьох віршів, мотиви звернень до культур античної Греції та стародавнього Риму, до пошуків відображення елліністичних традицій в Тавриді, в Криму.

    Вірші, що ввійшли до збірки «Tristia», підкреслено классіцістічни, деякі з них навіть своїми розмірами, своєї поетичної «Ходою»: «Золотистого меду струмінь з пляшки текла ...», «Сестри - вагу і ніжність, однакові ваші прикмети ...».

    У «Камені» людина нерідко поставав іграшкою долі, долі, «несправжнім», жертвою всепоглинаючої порожнечі. У «Tristia» людина - центр всесвіту, трудівник, творець. Невелике, восьмістрочное, вірш з притаманною Мандельштама точністю слів - «визначень» висловлює гуманістичні основи його світорозуміння:

    Нехай імена квітучих міст

    тішать слух значущістю тлінній.

    Не місто Рим живе серед століть,

    А місце людини у всесвіті.

    Їм намагаються оволодіти царі,

    Священики виправдовують війни,

    І без нього презирства гідні,

    Як жалюгідний сміття, будинки і вівтарі.

    Цим схилянням перед людиною, вірою в нього, любові до нього пройняті і вірші про Петербург, створені в роки громадянської війни. Вірші ці трагічні, Петербург - Петроград - Потерпілі здавався Мандельштама вмираючим містом, що гинуть «в прекрасній злиднях». І вже не слова - «визначення», а слова - метафори висловили цього разу мандельштамовскую віру в людину, безсмертного, як природа:

    Усі співають блаженних дружин рідні очі,

    Всі цвітуть безсмертні квіти.

    ( «В Петербурзі ми зійдемося знову ...»)

    Любовна тема займає невелике місце в ліриці Мандельштама. Але й вона в «Tristia» істотно інша, ніж у «Камені». Якщо в «Камені» коханій сповнений печалі, віддаленості від світу, безтілесними (вірш «Ніжніше ніжного ...»), то в «Tristia» він земний, плотський, і сама любов, - хоч і болісна, трагічна, - земна, плотська (вірш «Я нарівні з іншими ... »).

    Осип Мандельштам пройшов певний шлях розвитку від «Каміння» до «Tristia», він прийняв революцію, вітав нову сучасність, але, будучи вихований в традиціях ідеалістичної філософії історії, не збагнув її соціалістичного змісту і характеру, і це, безумовно, стало перешкодою до того, щоб відкрити сторінки своїх творів новими темами і новим чином, народжується нової епохою.

    Тим часом революційна сучасність все більш владно входила в життя країни і народу. Осип Мандельштам, поза сумнівом, відчував, що його поезія, щира і емоційна, нерідко виявляється в стороні від сучасності. Все більше і більше він став замислюватися над можливостями та шляхів подолання відомої відчуженості його поезії від сучасного життя. Немає сумніву в тому, що він серйозно думав і щодо власного духовного зростання, але це зростання гальмувався пережитками загальнодемократичних уявлень і ілюзій, подолання яких все ще не давалося поетові з належною повнотою і обгрунтованістю. Думав він і про мовну «Перебудови» своєї лірики, про можливості та шляхи оновлення мови.

    Вірші першої половини двадцятих років відзначені прагненням до «опрощення» мови, до «обмірщенію» слова, - по мови, образності, жанровими особливостями і поетичного строю вони істотно відрізняються від віршів збірки «Tristia». Оновлення мови йшло у Мандельштама в різних напрямках - до граничної простоти, до справді прекрасною ясності і до несподіваних, «небувалим», ускладненим порівнянь і метафоричним конструкціям.

    Отже, велика простота і ясність, простота найпростішого оповідання, пісеньки, романсу:

    Сьогодні вночі, не збрешу,

    По пояс в снігу тане

    Я йшов з чужого полустанка,

    Дивлюсь - хата, увійшов у сіни -

    Чай з сіллю пили ченці,

    І з ними балує циганка.

    Мандельштам - поет з загостреним інтересом до історії, до історичних паралелей, з прагненням мислити широкими історичними узагальненнями - пору напружено думає про минуле, про сучасність, про майбутнє, про зв'язки минулого з прийдешнім, про ставлення до сучасності минулому і до історичній перспективі.

    У роздумах?? сучасності у Мандельштама - поета виступає вперше так чітко «сформульована» тема гострих ідейних конфліктів. У вірші «1 січня 1924» вона постає у формі сильного, драматичного конфлікту. Поет відчуває себе полоненим вмираючого XIX століття, його «хворим сином» з твердне у крові «Вапняним шаром». Він відчуває себе втраченим в сучасності, яка вигодувала його - свого нині «старіючого сина»:

    Про глиняна життя! Про вмирання століття!

    Боюся, лише той зрозуміє тебе,

    У кому безпорадна усмішка людини,

    Який втратив себе.

    Однак Мандельштам не хотів здаватися «влади перекази», підкоритися тиску минулого. Він протиставляє цієї фатальної влади, цієї тяжкої тиску голос совісті і вірність присязі, яку він дав переміг в революції новому світу:

    Мені хочеться втекти від мого порога.

    Куди? На вулиці темно,

    І, немов сиплють сіль мощення доріг,

    Белеет совість переді мною.

    На зорі нового десятиліття, тридцятих років, Мандельштам кинувся в життя. Він зробив надзвичайно важливе для нього подорож до Вірменії, яка дала в його творчості рясний «урожай» - поетичний і прозовий. З'явилися цикл віршів про Вірменію, нарисовій повість «Подорож до Вірменії». Твори ці стали великими успіхами письменника, вони і по цей час читаються з любовним увагою.

    Багато що схвилювало у Вірменії поета - її історія, її стародавня культура, її фарби і її камені. Але найбільше порадували його зустрічі з людьми, з народом молодої радянської республіки.

    Мандельштам не лукавив, ніколи і ні в чому. Його поезія все більше, все відвертіше висловлювала стан його духовного світу. І вона говорила про те, що приплив бадьорості, який він зазнав у Вірменії, був саме припливом. Але досить скоро хвиля бадьорих почуттів пішла на спад, і поет знову поринув у болісні, нервово роздуми про своє ставлення до сучасності, до нового століття.

    Приїзд до Ленінграда в кінці 1930 року, - приїзд в місто його дитинства і юності, до міста революції - викликав у поета дуже різні вірші: і ясні, просвітлені, і гіркі, скорботні. Тема розрахунку з минулим сильно прозвучала у вірші «З миром державним я був лише дитячо пов'язаний ... ». Але ще кількома тижнями раніше Мандельштам написав вірш «Я повернувся в моє місто, знайомий до сліз ...», де виражено відчуття трагічної зв'язку з минулим - зв'язки емоційної пам'яті, де не залишалося місця для сприйняття нового, сучасного.

    Поезія Мандельштама стає на початку 30-х років поезією виклику, гніву, обурення:

    Пора вам знати, я теж сучасник,

    Я людина епохи Москвошвея, -

    Дивись, як на мені настовбурчується піджак,

    Як я ступати і говорити вмію!

    Спробуйте мене від століття відірвати, -

    Ручаюся вам - собі повернете шию!

    У середині 1931 року у вірші «Північ у Москві ...» Мандельштам знову продовжує розмову з епохою. Він знову бореться з думкою про те, що може бути не зрозумілий новим століттям. Він пише про вірність демократичним традиціям.

    Чур! Не просити, не скаржитись, цить!

    Не пхикати!

    Чи для того різночинці

    розсохлося топтали чоботи,

    Щоб я тепер їх зрадив?

    У листопаді 1933 року Мандельштамом були написані вірші проти Сталіна

    Ми живемо, під собою не чуючи країни,

    Наші мови за десять кроків не чути,

    А де вистачить на полразговорца,

    Там пригадають кремлівського горця ...

    У своїх спогадах про поета Мандельштама Анна Андріївна Ахматова привела знаменну фразу, сказану ним у Москві на початку 1934 року: «Вірші зараз повинні бути цивільними» і прочитав їй своє «крамольне» вірш про Сталіна - «Ми живемо, під собою не чуючи країни ... ".

    13 травня 1934 Мандельштам був арештований і висланий в Чердинь. Арешт дуже важко позначився на Мандельштама, часом у нього наступало затьмарення свідомості. Не визнаючи і все-таки щодня відчуваючи себе "тінню", вивержень зі світу людей, поет проходить через своє останнє спокусу ілюзорного піддатися спокусі повернутися в життя. Так виникає "Ода Сталіну". І все-таки робота над "Одою" не могла не бути затьмаренням розуму і саморуйнуванням генія.

    Вірш «Якщо б мені наші вороги взяли ...» було так само задумано на славу Сталіна під впливом все тугіше затягує петлю навколо шиї ще живого поета. Однак, припускаючи скласти щось на кшталт хвалебною оди, Мандельштам захопився силою опору і написав урочисту клятву в ім'я Поезії і народної Правди. І тільки фінал виглядає в цьому контексті пристебнутим і фальшивим додавати до них:

    Якщо б мене наші вороги взяли

    І перестали зі мною говорити люди,

    Якщо б позбавили мене всього в світі,

    Права дихати і відкривати двері

    І стверджувати, що буття буде,

    І що народ, як суддя, що судить;

    Якщо б мене сміли тримати звіром,

    Їжу мою на підлогу кидати стали б,

    Я не мовчатиму, не заглушив болю,

    І розгойдавши дзвін стін голий,

    І розбудови ворожої темряви кут,

    Я запряжу десять волів в голос

    І поведу руку в темряві плугом,

    І в океан братніх очей стислий,

    Я упаду вагою всій жнив,

    стислістю всій рветься в далечінь клятви,

    І в глибині сторожовий ночі

    чорнороби спалахнуть землі очі.

    І промайне полум'яних літ зграя,

    Прошелестіт зрілої грозою Ленін,

    І на землі, що уникне тління,

    Буде будити розум і життя Сталін.

    Наперекір постійної життєвої невлаштованості, наперекір все розвивалася нервової хвороби, тривав ідейно-естетичний зростання поета. Накопичувалися думки, почуття, образи, що виражали не тільки резолюція Мандельштама дружити з віком, але і його реальну, нерозривний духовний зв'язок з ним.

    Так звані «Воронезькі зошита» (1935-1937) - безумовно, велике поетичне явище. Незважаючи на незавершеність, фрагментарність ряду віршів, «зошити» представляють нам високі зразки проникливою патріотичної лірики. Багато хто з тих благородних думок і почуттів, які накопичувалися і росли в свідомості і серце Мандельштама, отримали своє поетичне втілення в рядках «воронезьких зошитів», що залишалися довгий час, до 60-х років, невідомими радянським читачам.

    У воронезьких віршах панують мотиви сповідальні, мотиви саморозкриття духовного світу поета. Але при цьому значно ширше, ніж раніше, постають у них риси епічні, риси обличчя сучасності, освітлені авторським ставленням.

    Наскільки чіткіше, виразніше, політично конкретніше стали ліричні визнання поета:

    Я повинен жити, дихаючи і большевея ...

    ( «Станси»)

    Перед лицем що обрушилися на нього бід хворий поет зберігає силу і мужність, щоб у тих же «Стансах» заявити:

    І не пограбований я, і не надламана,

    Але тільки що всього переогромлен.

    Як «Слово о полку», струна моя туга ...

    У березні 1937 року, хворий, передчуття швидку смерть, поет писав про свою дружбу з життям, про свою відданості людям:

    І коли я помру, що відслужили,

    усіх живуть прижиттєвий друг,

    Щоб пролунав і ширше і вище

    Відгук неба у всю мої груди!

    ( «Заблукав я в небі, - що робити ?..»)

    2 травня 1938 повторний арешт. У таборі під Владивостоком 27 грудня 1938 Осип Мандельштам помер. Все це скінчилося.

    Епоха, вік чекали від Осипа Мандельштама більшого, ніж він зробив, - він знав про це, знав і мучився цим. Він не зумів швидко розлучитися з усіма «родимими плямами» минулого. Але все, що було ним написано, все було створено чесно, з переконаннями, щиро, талановито. Все було написано розумним, лагідним, тим, хто шукає майстром.

    Список використаної літератури:

    1.М.Л. Гаспаров «Еволюція Метрики Мандельштама».

    2. Е.Г. Герштейн «Про цивільну поезії Мандельштама».

    3.Александр Кушнер «Випрямні подих».

    4.Александр Димшиц «Нотатки про творчість О. Мандельштама».

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !