Взаємодія засобів, що застосовуються для лікування
соматичних захворювань, і психотропних препаратів
М.Ю. Дробіжев
При
лікуванні психічних розладів у пацієнтів, які страждають соматичними
захворюваннями (СЗ), можуть виникати показання до одночасного призначенням
різних видів психотропної терапії та засобів, що використовуються в клініці
внутрішніх хвороб. При цьому необхідно враховувати можливість перехресного
впливу такої фармакотерапії на функції центральної нервової системи (ЦНС) і
внутрішніх органів, а також особливості лікарських взаємодій
препаратів. Дослідженню даних проблем присвячені численні роботи [1 --
7]. При цьому підкреслюється, що найбільш важливим в аспекті практичного
застосування є вивчення впливу психотропних засобів на діяльність
внутрішніх органів (так звані соматотропний ефекти психофармакотерапия) 1
, А також
лікарських взаємодій психо-і соматотропний препаратів.
Метою
цього огляду є систематизація наявних в літературі даних
зазначеної проблеме2
.
Найбільшу увагу приділено лікарським взаємодій соматотропний коштів
і транквілізаторів, антидепресантів (тімолептіки), нейролептиків
(антипсихотичних коштів) та нормотіміков, оскільки психотропні засоби
даних класів найчастіше використовують при лікуванні психічних розладів [8,
9]. У той же час опускаються дані про деяких інших
псіхофармакотерапевтіческіх медикаментах, які або порівняно рідко
призначаються в комбінації з соматотропний речовинами (психостимулятори), або
майже не вступають з ними в клінічно значущі взаємодії (ноотропи) [4,
10].
При
поєднанні похідних метилксантина (еуфілін, теофілін) з бензодіазепіновими
транквілізаторами може відбутися незначне підвищення артеріального
тиску, а також прискорення біотрансформації теофіліну [1]. Відомо, що
фармакологічні ефекти інгаляційних симпатоміметиків потенціюється
трициклічними антидепресантами (ТЦА) і селективними блокаторами зворотного
захоплення норадреналіну (СБОЗН) аж до розвитку токсичного впливу на
серцево-судинну систему [11 - 13]. Так, показано, що при поєднанні
ізадріна і амітриптиліну можлива поява тахікардії та аритмії серця [1].
Несприятливі впливу на серцево-судинну систему можуть спостерігатися і
при використанні периферичних a1-адреноміметиків нафазолін
(нафтизин) і ксилометазоліну (галазолін) на тлі прийому СБОЗН (мапротилін). При
цьому відзначаються тахікардія, розвиток гіпертонічних кризів [11]. Загальновідома
необхідність уникати спільного призначення b-адреноміметиків (ізадрін),
периферичних a-адреноміметиків (нафазолін, Ксилометазолін) з інгібіторами
моноаміноксидази (ІМАО) через небезпеку розвитку гіпертонічних кризів,
гіпертермії, судом і навіть летального ісхода3
[1, 3, 12,
14]. При поєднанні теофіліну з деякими селективними інгібіторами зворотного
захоплення серотоніну (СИОЗС), зокрема з флувоксаміном і пароксетином,
відзначається клінічно значуще збільшення вмісту теофіліну в плазмі крові
з можливістю розвитку серйозних побічних проявів (порушення серцевого
ритму) [12, 15, 16]. Нарешті, при спільному застосуванні теофіліну і ІМАО може
спостерігатися невелике підвищення артеріального тиску [1]. Похідні
метилксантина зменшують прямий психотропний ефект солей літію [1, 6, 17]. При
поєднанні теофіліну з карбамазепіном відбувається зниження фармакологічних
ефектів першого препарату [12, 18].
При
поєднанні центрального a-адреноміметики клонідину (клофелін) з
транквілізаторами можливе посилення гіпотензивної ефекту і пригноблюючого
дії на центральну нервову систему [1, 12]. ТЦА зменшують гіпотензивний ефект клонідину. Є
навіть вказівки на клінічно значущий Гіпертензивний ефект поєднання клонідину
з іміпраміном або дезипраміну, метилдопа з будь-якими ТЦА [4, 8, 11, 14, 17, 19,
20]. Спільне призначення клонідину і ТЦА може також призвести до посилення
гнітючої дії на центральну нервову систему [1, 11, 12]. При раптовій ж скасування ТЦА і СБОЗН
(мапротилін) може відбутися різке зниження артеріального тиску за рахунок
відновлення гіпотензивного ефекту центральних a-адреноміметиків.
Нейролептіки
- Похідні фенотіазину, а також блокатори D2-допамінових
рецепторів (тіаприд) знижують гіпотензивний ефект препаратів групи клонідину.
При цьому можливе збільшення власного токсичності антипсихотичних коштів
(седативну дію, екстрапірамідні розлади) [1, 8, 13, 14, 16, 19,
21]. При одночасному застосуванні a-адреноміметиків із солями літію спостерігається
взаємне Зниження терапевтичного ефекту при одночасному посиленні
токсичності [1, 12, 17]. При комбінації периферичних a-адреноблокаторів
(фентоламін, тропафен, індорамін, празозин) з похідними бензодиазепина, ТЦА,
ІМАО і аліфатичних похідними фенотіазину можливе посилення
адренолітичний ефекту аж до розвитку важкої гіпотензивної реакції.
Одночасно спостерігається посилення рефлекторної тахікардії [1, 12, 14, 15], а
також седації анксіолітиків [12].
Результати
взаємодії b-блокаторів та психотропних засобів можуть носити як
терапевтично бажаний, так і несприятливий характер. Зокрема,
спільне застосування неселективних b-адреноблокаторів (пропранолол) і
похідних бензодиазепина підвищує ймовірність взаємного посилення пригноблюючого
дії препаратів на центральну нервову систему [1]. Пропранолол і ТЦА можуть призводити до
дізрегуляціі артеріального тиску (виникнення гіпертонічних кризів) [1,
14]. Є повідомлення про високу ймовірність розвитку шлуночкових аритмій при
комбінації соталолу і ТЦА [12]. Нарешті, поєднання b-адреноблокаторів з ІМАО
загрожує небезпекою розвитку гіпертонічних кризів [11, 14, 17, 19]. Деякі
СИОЗС (флувоксамін) викликають значне підвищення концентрації пропранололу в
плазмі крові, що призводить до додаткового зниження частоти серцевих
скорочень і діастолічного артеріального тиску при фізичному навантаженні
[4,15, 22], а також до розвитку повної атріовентрикулярної блокади [23]. Однак
перераховані ефекти не були продемонстровані у інших препаратів даної
групи антидепресантів (сертралін, пароксетин, флуоксетин) [2, 7, 15, 24 --
26]. Хлорпромазин та інші фенотіазинові нейролептики можуть потенціювати
гіпотензивний ефект деяких b-адреноблокаторів (пропранолол). У свою чергу
пропранолол посилює побічні дії хлорпромазину (седативну,
екстрапірамідні та ін) [3, 8, 12, 14, 16, 27].
Разом
з тим деякі результати взаємодії b-блокаторів та психотропних
коштів розцінюються як терапевтично бажані. Так, що розглядаються
кардіотропну препарати знайшли застосування в лікуванні ряду ускладнень
психофармакотерапия. Наприклад, пропранолол з успіхом застосовується при лікуванні
тремору, що виник на фоні прийому літію [1, 14, 28, 29]. Є повідомлення про
успішної фармакотерапії розглянутих розладів атенололом і надололом.
При
поєднанні блокаторів кальцієвих каналів (БКК) - дилтіазему і верапамілу - з ТЦА
(іміпрамін) можливі порушення провідності серця [1, 12, 16]. Поєднання
ніфедипіну і ТЦА може призводити до посилення гіпотензивної дії БКК [4].
Аналогічна взаємодія відзначається при спільному застосуванні нейролептиків і
БКК [12]. Що стосується нормотіміков, то є вказівки на можливість
розвитку нефротоксичної ефекту при поєднанні БКК з препаратами літію [6].
Дилтіазем і верапаміл можуть посилювати психотропну дію карбамазепіну [12,
18]. При комбінації деяких інших БКК (фелодіпін, ісрадіпін) з
карбамазепіном гіпотензивний ефект першого зменшується [12].
При
комбінації інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) з
транквілізаторами й антидепресантами і нейролептиками (похідні
фенотіазину) відзначається посилення гіпотензивної ефекту, а також розвиток
ортостатичноїгіпотензії [12, 16]. Є також повідомлення про випадки посилення
токсичних впливів солей літію при їх поєднанні з ІАПФ (каптоприл і
еналаприл) [4, 6, 30, 31].
ТЦА
і СБОЗН зменшують гіпотензивну дію гуанетидину [16, 17, 20]. Поєднання
похідних гуанетидину з ІМАО може призвести до парадоксального підвищення
артеріального тиску, але можливо і його значне зниження [14, 17].
Гіпотензивний ефект похідних гуанетидину при одночасному застосуванні з
фенотіазинового нейролептиками і похідними бутирофенони (галоперидол)
знижується [3, 8,14, 16].
пресорних
ефект що вводяться парентерально симпатоміметиків прямої дії (адреналін,
норадреналін, мезатон) значимо зростає при їх поєднанні з ТЦА і СБОЗН. При
цьому можуть виникати сильний головний біль, тахікардія, аритмії серця,
гіпертонічний криз [1, 11, 12, 14, 17, 20, 24]. Сполучення адреналіну,
мезатон, ефедрину з ІМАО протипоказані через небезпеку розвитку підвищення
артеріального тиску, гіпертермії, судом, летального результату [1, 3, 12, 14,
17] - тобто ознак "сирного ефекту", чреватого летальним результатом. При
комбінації адреналіну і ефедрину з аліфатичних похідними фенотіазину
(хлопромазін, левомепромазин), а також з бутирофенони (галоперидол,
дроперидол) або тіоксантеном (хлорпротіксен) можливе перекручення пресорну
дії симпатоміметики з розвитком важкої гіпотензії [1, 3, 12, 14, 16].
Подібний ефект можливий і при поєднанні норадреналіну з препаратами літію [1].
Похідні
бензодиазепина здатні підсилювати дію протиаритмічних препаратів
IV класу (дилтіазему) [8, 32]. Найбільш виражено потенціювання як
терапевтичних, так і несприятливих (проаритмогенну дія) ефектів при
взаємодії ТЦА, деяких нейролептиків (похідні фенотіазину) з
антиаритмічними препаратами класів Іа (хінідин, новокаїнамід, етмозін), Ib
(лідокаїн, дифенін), Ic (флекаініду) і III (аміодарон, соталол) [8, 12, 14, 15,
20]. Флуоксетін може підсилювати ефекти флекаініду (клас Ic) [12, 15].
При
поєднанні серцевих глікозидів (дигоксин) і ТЦА можливе зниження насосної
функції лівого шлуночка і виникнення аритмій серця [33]. При одночасному
прийомі препаратів наперстянки і деяких СИОЗС (пароксетин, флуоксетин)
зростає ризик несприятливих дій серцевих глікозидів [11, 15, 25].
Селективний інгібітор нейронального захоплення серотоніну (СІНЗС) тразодон
збільшує вміст дигоксину в плазмі крові [20]. При поєднанні серцевих
глікозидів з нейролептиками спостерігається зниження кардіотропну ефекту перше,
причому одночасно посилюється власна токсичність похідних наперстянки
[1, 12]. Спільне застосування похідних наперстянки і солей літію не
рекомендується через небезпеку виникнення або посилення порушень
провідності серця і підвищення ектопічної активності міокарда
(проаритмогенну дія). При поєднанні дигоксину і дигітоксин з
карбамазепіном відбувається зменшення кардіотропних ефектів препаратів
наперстянки [12, 18].
Серед
клінічно значущих проявів поєднання антиангінальних засобів і психотропних
препаратів слід відзначити наростання рефлекторної тахікардії при спільному
призначення ТЦА з фармакологічними агентами, впливають на гладкі м'язи
судин (нітрати, нитропруссид натрію та ін) [14, 19], що може призвести до
зниження антиангінального ефекту останніх [15]. Біодоступність нітрогліцерину
при сублінгвальному прийомі знижується через що виникає на фоні лікування ТЦА
сухості слизових порожнини рота [12, 15].
Гель-структурні
антациди (альмагель, маалокс) погіршують всмоктування ряду психотропних засобів, у
Зокрема, бензодіазепінових транквілізаторів, нейролептиків та деяких
альтернативних нормотіміков (габапентин) [3, 14, 16, 17, 19]. Блокатор Н2-гістамінових
рецепторів циметидин знижує кліренс і збільшує вміст в крові ряду
похідних бензодиазепина (діазепам, хлордіазепоксид, мезапам, алпразолам)
[12, 14, 16, 19, 34]. Циметидин може сповільнювати метаболізм ТЦА (амітріптілін,
дезипраміну, доксепін, іміпрамін, нортриптиліну), СБОЗН (мапротилін), оборотних
інгібіторів моноаміноксидази типу (ОІМАО-А - моклобемід), деяких нейролептиків
(хлопромазін, клозапін) і нормотіміков (карбамазепін, габапентин), що призводить
до підвищення концентрації психотропних засобів у плазмі крові і розвитку їх
токсичних проявів [11, 12, 15, 16, 18, 20]. Слід також вказати на
можливість розвитку агранулоцитозу зі смертельним результатом при одночасному
застосуванні хлорпромазину і циметидину [3, 14]. Нарешті, при комбінованому
призначення блокаторів D2-допамінових рецепторів (тіаприд) і
метоклопраміду (церукал) можливе посилення екстрапірамідних побічних симптомів
тіаприд [21].
Результати
взаємодії діуретиків і психотропних засобів можуть носити як
терапевтично бажаний, так і небажаний характер, наприклад посилення
артеріальної гіпотонії при спільному застосуванні транквілізаторів і діуретиків
[3, 4, 14]. Поєднання тіазиднихдіуретиків з ТЦА і нейролептиками різних
хімічних груп (флуфеназін-деканоат, галоперидол, тіоридазин) може призводити
до розвитку синдрому непропорційною секреції антидіуретичного гормону
гіпофіза (сонливість, головний біль, втрата апетиту, нудота, блювання, депресія,
втрата свідомості) [1, 3]. Спільне застосування розглянутих сечогінних
коштів c фенотіазинового похідними (хлопромазін), ІМАО і ТЦА може також
спровокувати важку гіпотензивну реакцію [12, 14, 17, 27]. Вказують також
на випадки розвитку шлуночкових аритмій при призначенні деяких нейролептиків
(пімозид) на тлі гіпокаліємії, спричиненої дією тіазиднихдіуретиків [12].
Калійзберігаючих діуретик спіронолактон (верошпирон) знижує психотропних
активність похідних фенотіазину [27]. На фоні поєднаного застосування
препаратів літію та сечогінних засобів різних груп може розвиватися літієва
інтоксикація, однак ступінь ризику її виникнення варіює. Так, найбільш
значне підвищення концентрації літію в крові спостерігається при використанні
тіазиднихдіуретиків [1, 12]. Петльові діуретики та калійзберігаючі препарати
викликають менш виражену ретенція літію в організмі [35]. Серед інших
взаємодій нормотіміков з сечогінними препаратами слід вказати на
можливість посилення артеріальної гіпотонії при поєднанні діуретиків всіх груп
з карбамазепіном [12]. До терапевтично бажаним ефектів взаємодії
діуретиків і психотропних засобів традиційно відносять редукуючої вплив
тіазиднихдіуретиків на літійіндуцірованную поліурія [17]. Таким же ефектом
володіють і деякі калійзберігаючі діуретики (амілорид) [5, 36]. Іншим
терапевтично бажаним ефектом взаємодії психотропних і сечогінних
коштів є редукуючої вплив осмотичних діуретиків (манітол) і
ацетазоламід (діакарб) на літієво інтоксикацію за рахунок збільшення кліренсу
літію. Відомо, що розглядаються діуретики навіть застосовувалися як
антидотів при отруєнні солями літію [6, 12, 17].
Деякі
транквілізатори (мепротан і діазепам) знижують активність антикоагулянтів
непрямої дії (варфарину) [14]. Навпаки, при поєднанні ТЦА і ІМАО з
варфарином відзначається збільшення протромбінового індексу [14]. При
одночасному прийомі непрямих антикоагулянтів (варфарин, нікумалон) і СИОЗС
(сертралін, флуоксетин) відбувається посилення кровоточивості [11, 12, 16, 22].
Спільне застосування непрямих антикоагулянтів і похідних фенотіазину може
призвести до посилення антизсідальної ефекту (гіпопротромбінемія, зниженню
коагуляційних властивостей крові) [1]. Галоперидол і деякі нормотімікі
(карбамазепін), навпаки, сприяють інактивації непрямих антикоагулянтів
[17, 18]. Нарешті, повідомляється про зменшення антикоагулянтної ефекту
нікумалона, дікумарола і варфарину при їх комбінації з карбамазепіном [12, 18].
Токсичність
нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) збільшується при їх
комбінації з ТЦА [14]. З іншого боку, є вказівки на те, що ТЦА можуть
знижувати всмоктування в кишечнику деяких нестероїдних протизапальних засобів (зокрема, фенілбутазоном)
[17]. На фоні прийому кортикостероїдів, а також деяких нестероїдних протизапальних засобів (аспірин)
відзначене підвищення рівня плазмової концентрації ТЦА [13, 17]. Похідні
ацетамінофен (парацетамол) можуть уповільнювати метаболізм нейролептиків
фенотіазинового ряду і збільшувати вміст останніх у плазмі крові [17].
НПЗП (індометацин, піроксикам, фенілбутазон, диклофенак) підвищують концентрацію
солей літію в крові аж до розвитку літієвої інтоксік?? ції [6, 14, 37 - 39].
При поєднанні деяких глюкокортикоїдів (кортизон) з карбамазепіном зміст
в плазмі крові таких гормональних препаратів знижується [18].
При
поєднанні антидіабетичних препаратів з похідними бензодиазепина
спостерігається посилення гіпоглікемічного ефекту [14]. ІМАО можуть потенціювати
індуковану інсуліном гіпоглікемію, підсилювати ефект глібенкламіду та інших
цукрознижуючих препаратів [1, 14, 16, 17, 40]. Аналогічним чином необхідна
обережності при спільному призначенні пероральних цукрознижуючих засобів і деяких
СИОЗС (сертралін) [22]. З іншого боку, не виявлено клінічно значущої
впливу інших СИОЗС (флуоксетин) на фармакокінетику деяких
антидіабетичних препаратів (толбутамід) [25]. Спільний прийом тиреоїдин і
іміпраміну може спровокувати пароксизмальна передсердно тахікардію [11, 14,
24]. Такий же ефект спостерігався при поєднанні гормонів щитовидної залози і СБОЗН
(мапротилін) [11]. Слід також мати на увазі, що при взаємодії з ТЦА
медикаментів, які використовуються для лікування гіпертиреозу (Мерказоліл, радіоактивний
йод), збільшується ризик агранулоцитозу [11]. Нейролептіки (похідні
фенотіазину), за даними деяких авторів, послаблюють активність ряду
гіпоглікемізуючих медикаментів (зокрема, інсуліну та похідних
сульфонілсечовини) [1, 12, 14, 17].
Макроліди
(еритроміцин) порушують метаболізм бензодіазепінів (алпразолам) in vitro та
мідазоламу [12, 16, 34] in vivo, що призводить до підвищення концентрації
зазначених препаратів у плазмі крові. Подібним чином ізоніазид пригнічує метаболізм
діазепаму [12]. Рифампіцин, навпаки, збільшує метаболізм діазепаму і,
можливо, інших бензодіазепінів [12]. Аналогічний ефект спостерігається при
спільному застосуванні хлорамфеніколу (левоміцетин) і деяких метаболізуються
гепатоцитами антидепресантів (ТЦА) [13]. Показано, що концентрація атипового
антипсихотиков клозапіну в сироватці крові може різко збільшуватися (аж до
розвитку токсичних проявів) під дією антибіотиків з групи
макролідів [41]. Прямо протилежний ефект відзначається при поєднанні
рифампіцину і галоперидолу [12]. Описано окремі випадки ураження ниркових
канальців при поєднанні солей літію з тетрациклінами [14]. Інший нормотімік --
карбамазепін зменшує антимікробну дію доксицикліну [18].
Завершуючи
огляд літератури, необхідно вказати на два обмеження, пов'язані з
використанням що містяться в ньому даних. Перше з них обумовлено тим, що
розглянуті ефекти взаємодії соматотропний і психотропних лікарських
коштів можуть істотно змінюватися при певних співвідношеннях доз. При
цьому між препаратами можуть виникати й інші, не розглянуті в цій роботі
взаємні впливи. Друге обмеження пов'язане з тим, що представлені дані
стосуються перш за все варіантів інтеракції двох препаратів. Тоді як при
спільному призначення трьох і більше лікарських засобів кінцевий ефект такий
медикаментозної комбінації може істотно відрізнятися від зазначеного.
Список літератури
1.
Балткайс Я.Я., Фатєєв В.А. Взаємодія лікарських речовин. - М., 1991.
2.
Клінічне застосування сучасних антидепресантів. - СПб., 1995.
3.
Райський В.А. Психотропні засоби в клініці внутрішніх хвороб. - М., 1988.
4.
Лікарські препарати в Росії. - М., 1997.
5. Boton R, Gaviria M, Batlle DC. Am
J Kidney Dis 1987; 10:329-45.
6. Finley PR, Warner MD, Peabody CA.
Clin Pharmacokinet 1995; 29:172-91.
7. Fisch C, Knoebel SB. Drug
Investigation 1992; 4:305-12.
8.
Дроздов Д.В., Аллілуєв І.Г., Полтавська М.Г.// Психічні розлади та
серцево-судинна патологія/Под ред. А. Б. Смулевич, А. Л. Сиркін. - М.,
1994. - С. 101-113.
9.
Сиркін А.Л. Інфаркт міокарда. - М., 1991.
10.
Шубіна Т.І., Зайцев В.П.// Клин медицина - 1989. - № 5. - С. 36-38.
11.
Інформація про лікарські засоби для фахівців охорони здоров'я. Випуск
1: Лікарські засоби, що діють на центральну нервову систему/Под
ред. М.Д. Машковська - М., 1996.
12. British National Formulary № 31.
British medical association and Royal pharmaceutical society of Great Britain.
1996.
13. Clark WG, del Giudice J.
Principles of psychopharmacology. 1978.
14. Співак Л.І., Райський В.О., Віленський Б.С. Ускладнення психофармакологічного терапії. - Л., 1988.
15. Lane RM, Sweeney M, Henry JA.
Brit J Clin Pract 1994; 48:257-62.
16. Schatzber AF, DeBattista Ch,
Ereshefsky L, et al. Primary psychiatry 1997; 4 (7) :35-60.
17. Ban TA. Psychopharmacology for
the aged. 1980.
18. Greil W, Sassim N,
Strubel-Sassim C. Manic-depressive illness: therapy with carbamazepine. 1996; 68-79.
19.
Райський В.О., Авруцкий Г.Я.// Тер архів - 1986. - N.10. - С. 51-55.
20. Nemeroff CB. J Clin Psychiatry
1994; 55: [Suppl 12] :3-15.
21. Peters DH, Faulds D. Drugs
1994; 47:1010-32.
22. Warringtone SJ. Int Clin
Psychopharmacol 1991; 6 [Suppl 2] :11-21.
23. Drake WM, Gordon GD. Lancet
1994; 343:425-6.
24.
Смулевич А.Б., Дробіжев М.Ю.// Російський медичний журнал. - 1996. - № 1. - С.
4-10.
25.
Стоукс П.Є.// Соціальна й клінічна психіатрія. - 1995. - № 2. - С.
124-144.
26. Ziegler MG, Wilner KD. J Clin
Psychiatry 1996; 57 [Suppl 1] :12-15.
27.
Клінічна фармакологія/Под ред. В.Г. Кукеса - М., 1991.
28. Dav M. Can J Psychiatry --
1989; 34:132-3.
29. Dav M, Langbart MM. Ann Clin
Psychiatry 1994; 6:51-2.
30. Mignat C, Unger T. Drug Saf
1995; 12:334-47.
31. Shionoiri H. Clin Pharmacokinet
1993; 25:20-58.
32. Дроздов Д.В., Новикова Н.А.// Іпохондрія і
соматоформні розлади/Под ред. А. Б. Смулевич. - М., 1992. - С.
136-147.
33. Prescorn SH. J Clin Psychiatry
1996; 57 [Suppl 1] :3-6.
34. Greenblatt DJ, Moltke LL von
Harmatz JS, et al. J Clin Psychiat 1993; 54 [Suppl] :4-11.
35. Crabtree BL, Mack JE, Johnson
CD, et al. Am J Psychiatry 1991; 148:1060-3.
36. Kosten TR, Forrest JN. Am J
Psychiatry 1986; 143:1563-8.
37. Furst DE. J Rheumatol Suppl
1988; 17 (10) :58-62.
38. Johnson AG, Seideman P, Day RO.
Drug Saf 1993; 8:99-127.
39. Weinblatt ME. Scand J Rheumatol
1989; 83 [Suppl] :7-10.
40. Garland EJ, Remick RA, Zis AP. J
Clin Psychopharmacol 1988; 8:323-30.
41. Cohen LG, Chesley S, Eugenio L,
et al. Arch Intern Med 1996; 156:675-7.
1
Cоматотропние препарати, що використовуються в клініці внутрішніх хвороб,
мають, як правило, обмеженим спектром впливів на функції ЦНС [15].
2
Для зручності викладу відомості цитованих джерел згруповані в
розділи, в кожному з яких представлена інформація про взаємодію
психотропних засобів з препаратами, що використовуються при лікуванні патології однієї
із систем організму (дихальної, серцево-судинної, травної,
сечовидільної, кровотворної, що згортає, суглобової). Крім цього, в
зв'язку з високою поширеністю ендокринно-обмінних розладів і
запальних захворювань бактеріальної етіології в клініці внутрішніх
хвороб, огляд включені розділи, присвячені інтеракції психотропних
медикаментів з гіполіпідемічними агентами та антибіотиками.
3
Вперше таке побічна дія було відзначено при одночасному застосуванні ІМАО
з харчовими продуктами, що містять тирамін або його попередник тирозин
(сири, копченості та ін), від чого і походить його визначення - "сирний ефект"
. Основним механізмом даної взаємодії є зниження швидкості
інактивації симпатоміметичних з'єднань моноаміноксидази, що призводить до
накопичення надлишкових кількостей симпатоміметиків в синапсі, посиленню стимуляції
постсинаптичних адренорецепторів і в результаті - до виражених
гіпертензивною і судинозвужувального дій [3, 14].
