ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Адміністративне припинення як міра адміністративно-правового примусу
         

     

    Адміністративне право

    Міністерство освіти Російської Федерації

    Томський державний університет

    Юридичний інститут

    Кафедра теорії, історії держави і права та адміністративного права

    ДОПУСТИТИ ДО ЗАХИСТУ В ДАК завідувач кафедри теорії, історії держави і права та адміністративного права доктор юрид. наук, професор

    _________ В.Ф. Волович

    «____» _______________ 2001

    Фролов В'ячеслав Володимирович

    Адміністративне припинення

    як міра адміністративно-правового примусу

    (дипломна робота)

    Науковий керівник

    канд. юрид. наук,

    доцент

    ________ Л.С. Шейфер


    Дипломна робота Автор роботи

    захищена «___» ____________ 2001 _________ В.В.
    Фролов
    Оцінка __________________________< br>Голова ДАК ________________

    ТОМСЬК - 2001

    ЗМІСТ

    Введення

    3

    1. Примус в адміністративному праві

    5

    1. Примус в теорії права

    6

    2. Поняття і види адміністративно-правового примусу

    12

    2. Поняття та види заходів адміністративного припинення

    26

    1. Загальнотеоретичне поняття і характеристика заходу у адміністративному праві

    26

    2. Види заходів адміністративного припинення

    35

    3. Заходи адміністративного припинення, що застосовуються до порушника 38

    4. Запобіжні заходи майнового характеру

    61

    5. Запобіжні заходи технічного характеру

    67

    6. Запобіжні заходи санітарно-епідеміологічного характеру

    70

    7. Запобіжні заходи фінансово-кредитного характеру

    71

    3. Контроль за дотриманням законності при застосуванні заходів адміністративного припинення уповноваженими органами

    72

    1. Загальнотеоретичне поняття законності

    72

    2. Судовий контроль за діяльністю органів, які здійснюють адміністративне припинення

    79

    3. Нагляд прокуратури за діяльністю органів, уповноважених застосовувати заходи адміністративного припинення

    88

    Висновок

    95

    Література

    98
    Введення

    У зв'язку з проведенням в Російській Федерації демократичнихперетворень особливої актуальності приймає один з найважливіших проблемреального забезпечення прав і свобод людини, в тому числі і шляхом захистуособистості від протиправних посягань. Залежно від того, якимчином і як швидко ця проблема отримає дозвіл, знаходиться характермайбутнього російської держави, а також темпи її інтеграції у світовеспівтовариство. Але, на жаль, на даному етапі розвитку в Росії існуєвеликий розрив між теоретичною моделлю суспільних відносин у сферіправ і свобод, встановлених Конституцією, і реальної ситуації, якасклалася в країні. Внаслідок високого рівня злочинних посягань натакі важливі права людини, як життя, здоров'я, свобода і власність,процес правових та економічних перетворень не може отримати розвитку.
    Таким чином, дане положення виправдовує посилення правоохоронноїфункції держави, що проводиться виконавчою владою.

    Суттєву роль в охороні прав і свобод громадян покликані гратиправоохоронні й інші органи, які наділені відповіднимидержавними повноваженнями оперативно і своєчасно реагувати напригоди та інші події, через які вони змушені в окремихвипадках застосовувати різні заходи примусового впливу з метоюзапобігання і припинення протиправних дій і унеможливленнянастання суспільно небезпечних наслідків.

    У силу того, що адміністративно-правовий примус іадміністративне припинення як його вигляд, протягом більше п'ятдесяти роківпіддавалися неодноразового дослідження, в юридичній науцісформувалася безліч різних позицій, які нерідко суперечать.
    Таким чином, особливо актуальним є систематичне вивченнясформувалися позицій для приведення накопичилися теоретичнихрозробок у аргументовану точку зору.

    Необхідність комплексного дослідження заходів адміністративногозаходу викликана двома основними проблемами. По-перше, виникаютьтеоретичні розбіжності з приводу віднесення тих чи інших заходів до заходівадміністративного припинення, а по-друге, часте неправомірне застосуванняданих заходів, що відбувається в силу недостатньої теоретичної розробки їхкласифікації та відсутності їх системи в єдиному нормативно-правовому акті.
    Таким чином, теоретичне осмислення названих проблем та їхвиняткова практична важливість визначили вибір теми дипломноїроботи.

    Об'єктом дослідження даної роботи стали нормативні основи,правозастосовна практика у сфері застосування заходів адміністративногозахід під кутом зору існуючих можливостей і перспектив посиленняохорони прав і свобод громадян, а також найважливіших інтересів держави.

    Основна мета дипломної роботи полягає в комплексному дослідженнізаходів адміністративного припинення. Для досягнення цієї мети в дипломнійроботі представляється необхідним:

    - з'ясувати правову природу заходів адміністративного примусу та адміністративного припинення як його виду;

    - сформулювати визначення поняття «заходи адміністративного припинення»;

    -- класифікувати і детально розглянути види заходів адміністративного припинення;

    - проаналізувати здійснення контролю за дотриманням законності при застосуванні заходів адміністративного припинення уповноваженими органами.

    Зазначені питання містяться в трьох розділах (дванадцяти параграфах),які і складають основну частину цього дослідження.

    1. Примус в адміністративному праві

    Реалізація виконавчої влади, забезпечення правопорядку ідисципліни в державі знаходить своє практичне здійснення лишебезпосередньо за допомогою певних способів і методів стратегічноговпливу на свідомість і поведінку людей. В якості цих засобів наданому етапі розвитку суспільства виступають два взаємодоповнюючих методудержавного управління - переконання і примус. Своє соціальнепризначення, а також ефективність свого впливу ці методи знаходятьв тому, що вони, по-перше, обумовлюються загальними соціально-економічнимизакономірностями розвитку суспільства, по-друге, обов'язково повинніперебувати в нерозривній єдності, по-третє, перебувають у залежності відтого, наскільки правильно і соціально адекватно відображають вимоги життя,економічні і політичні потреби розвитку суспільства.

    Хоча позиція нерозривної єдності переконання і примусу натеоретичному рівні і підтримувалася вже за часів становлення радянськоївлади, і це чітко видно в роботах В.І. Леніна, де він вказував, що
    «Диктатура пролетаріату була успішна, тому що вміла поєднувати переконанняі примусу ... »[1], але все ж таки своє реальне практичне застосування данапозиція знаходить на сучасному етапі розвитку демократії Росії. Але ввідповідно до того, що Російську державу, будучи за своєю природоюдемократичною державою, не може будувати відносини з населенням набудь-яких інших підставах, крім як переконання громадян у праві своєїполітики та безпосереднього примусу у відношенні лише тих, чиїпрагнення і дії розходяться з волею суспільства. Внаслідок цього вінтересах створення необхідних умов, що забезпечують гідне життя івільний розвиток прав людини і громадянина, державою і використовуєтьсяпереконання та примус.

    У свою чергу, широке застосування переконання як методдержавного управління зовсім не знімає питання про застосуванняпримусу у розумних його межах. Так як щодо окремих осіб,що порушують норми суспільства, метод переконання вже не може надаватинеобхідного результату впливу. Тому держава, захищаючи права ісвободи громадян, інтереси суспільства, примушує осіб, які не піддаються заходампереконання і громадського впливу, до дотримання порядку, встановлюєрізні види відповідальності за вчинення правопорушення. «Примусзумовлене об'єктивними потребами суспільства, є властивістюдержавної влади, оскільки воно - необхідний елемент будь-якоїорганізації та якість будь-якої влади »[2].

    1. Примус в теорії права

    Державно-правовий примус як соціальне явищеявляє собою багатоаспектну юридичну категорію. У теорії правадержавний примус розглядається насамперед як засіб
    (метод) організації вольових устремлінь суб'єктів з метою підкореннядержавної волі [3]. Причому в широкому сенсі державно-правовепримус розглядається іноді як потенція несприятливих наслідківу разі порушення норм права, що надають попереджувальне вплив напсихіку [4]. У предметному прояві, з точки зору діяльностідержавних органів, правовий примус визначається як процесвпливу на керований об'єкт з метою примусити його до належногоповедінці способами, зазначеними в законі [5]. Таким чином, підпримусом можна розуміти свідоме заперечення волі підвладного ізовнішнє безпосередній вплив на його поведінку. Оскільки «команда»невдало, тобто порушена воля керуючого, останній реалізуєможливість впливу на моральну, майнову, фізичну сферупідвладного, все це робиться з метою перетворення його волі, тобтощоб добитися строго підпорядкування. Таким чином, примус єметодом, здатним формувати стан підпорядкованості суб'єктів, іявляє собою владне веління або пряму дію.

    Наведені вище підходи виявляють особливості стадій процесівправового регулювання: правові норми лише можуть передбачатиможливість державного примусу, насправді, в реальномуситуації воно, опосередковано у праві, виступає у формі правовогопримусу, висловлюючись в конкретних примусових заходи, і застосовуєтьсякомпетентними державними органами в ході здійснення спеціальноїдіяльності по застосуванню права.

    З точки зору змісту, державний примус виражається вправообмежень особистого, майнового та організаційного характеру, то,що С.С. Алексєєв називає «правовим шкодою» [6]. Причому правообмеженьвиступає як засіб, покликане «... забезпечити таке фактичнестан, який якщо і не виключає рішення людини з ланцюгадетермінації, то у всякому разі, ставить людину в положення, коли унього немає вибору для обрання іншого варіанту поведінки »[7]. З цих позицій,в залежності від конкретного змісту, прийнято розрізняти психічне іфізичний примус. Д.М. Бахрах при розгляді питань про видипримусу, крім фізичного і психічного примусу виділяє щематеріальне та організаційне. Прикладом організаційного впливує звільнення, виключення, позбавлення прав, ліквідація організацій [8].
    Але цей поділ значною мірою є умовним, тому що нерідконаведені способи впливу на громадян і організації поєднуються один зодним.

    На мій погляд, не зовсім правильним буде пов'язувати державнепримус лише з фізичним примусом [9], ігноруючи роль психічногопримусу. Примус, як вірно зазначається, полягає в порушеннімотиву необхідного поведінки, який повинен схилити підвладного допридушення своєї волі і здійснення волі володарює [10]. При цьомудосягнення необхідного результату в процесі примусу здійснюєтьсяфактично всупереч волі суб'єкта, при його внутрішньому психічномупротесті [11]. Той факт, що загроза, що діє в психічному примусі,може виявитися безсилою проти іншого мотиву, під впливом якогознаходиться воля примушувати не затуляє суті психічного примусу ійого відокремленої ролі в процесі реалізації державного примусу. Допсихічному примусу відносяться, наприклад, офіційні запитиспівробітника міліції про неприпустимість протиправної поведінки;попередження, винесене у встановленій формі, за вчиненняадміністративного правопорушення громадянином або посадовою особою та ін

    Фактичне вплив як форма державного примусу,направлено на особисту або організаційну сторону існування суб'єкта івиступає у вигляді акції безпосереднього фізичного примусовогохарактеру [12]. Що ж стосується впливу на матеріальну сторонуіснування, то деякими авторами виділяється вже згадуване ранішематеріальне примус [13], яке впливає на поведінку особистості,на посадових та юридичних осіб через належні їм грошові кошти імайно. Воно виражається в певні обмеження володіння,розпорядження та користування майном; в позбавленні деяких матеріальнихблаг, що є в розпорядженні власника; у стягненні з правопорушникагрошових сум, штрафу та ін Виділення такого державного впливуяк матеріальне примус безумовно з точки зору теорії права маєважливе значення, як більш детальне вивчення методів державно -правового впливу. Але, як уже було сказано вище, на практичномурівні даний поділ значною мірою умовно, бо нерідко різніспособи впливу на громадян і організації поєднуються. Внаслідок цьогодеякі автори не вважають за необхідне виділення матеріального впливув окремий вид державно-правового примусу і розглядають його уяк складового елементу безпосереднього фізичного примусу.
    Так, на думку Л.Л. Попова, як безпосереднього об'єктафізичного примусу виступає особистість і її матеріальне становище.
    Фізичне примус, на його думку, може виражатися в конкретних заходах,які мають вплив на особистість, його майно та грошові кошти, тоє воно реалізується в певні обмеження, позбавлення деяких благ,, що є в розпорядженні суб'єкта [14].

    Якщо розглядати фізичний примус у вузькому сенсі, тобтовідмежувати від нього заходи матеріального впливу, то до нього ставлятьсятакі заходи, які безпосередньо впливають на особистість, обмежуючиїї свободу дій, припиняючи протиправні діяння. Прикладом фізичногопримусу у вузькому розумінні може служити застосування заходів адміністративногозапобіжного заходу до особи, яка вчиняє правопорушення, у вигляді його затримання абозастосування для припинення його дій фізичної сили, спеціальних засобіві зброї.

    За юридичній критерієм дуже важливо розрізняти легальне (правове) інелегальне, не засноване на законі примус (насильство). Видаминелегального є агресія інших держав, завоювання, зовнішнєнасильство. Всередині країни джерелом насильства можуть бути злочинність,охлократія (влада натовпу), бандократія (влада напівлегальних формувань,наприклад, мафії, хунвейбінів, чорної сотні, Ку-Клукс-Клану.). Джереломнасильства усередині країни нерідко є зловживання її владнихструктур, некомпетентність, недбалість посадових осіб, тобтоадміністративне свавілля. Його яскраві прояви - розкуркулення, виселенняцілих народів, історія діяльності ВЧК-ОГПУ-НКВД-КГБ [15].

    Велике теоретичне і практичне значення має питання пропідставах правового примусу. Деякі автори в якості підставиправового примусу виділяють лише протиправну поведінку і вважають, щоякщо немає неправомірних дій, - немає і примусових акцій [16]. Іншіавтори вважають, що «... в якості таких підстав можуть також виступати іпротиправну поведінку, і екстремальні соціальні умови »[17]. Схожоїточкою зору з питання підстав застосування правового примусуволодіє Козлов Ю.М., на думку якого «... підставою застосування правовогопримусу є: по-перше, вчинення протиправного діяння, по -друге, настання особливих умов, передбачених правовою нормою,наприклад, епідемій, стихійних лих, катастроф техногенного характеру таінших надзвичайних обставин, при яких заходи правового примусувикористовуються при відсутності правопорушення та вини людини з метоюпопередження виникнення тих чи інших небезпечних наслідків, їхлокалізації »[18].

    Говорячи про державно-правовий примус як засіб охорониправопорядку, а також метод державної діяльності, слід виділитидеякі особливості, якісно характеризують його з позиції теоріїправа.

    Правове примус здійснюється за допомогою юрисдикційних,правозастосовних актів.«Самі по собі юридичні норми передбачаютьлише можливість примусу. Реально ж владно-примусові властивостіправового регулювання концентруються у актах застосування права »[19].

    Примус застосовується на основі права. Юридичні нормирегулюють, які заходи, за яких умов, при якому порядку, ким можутьзастосовуватися.

    Законодавством визначаються підстави для застосування органамивлади заходів примусу, закріплюються ознаки (склади порушень), принаявності яких застосовуються примусові засоби. У нормативному порядкувстановлюється, які примусові заходи і в якому розмірі можутьзастосовуватися при наявності законних підстав. Велике значення має чіткарегламентація порядку застосування примусових заходів, визначення коласуб'єктів примусу і їх компетенції. Процедура здійсненняпримусового впливу встановлюється правом і створює необхіднігарантії для охорони прав та інтересів громадян і організацій.

    Існує державна монополія на правовий примус. Тількидержава має право видавати юридичні норми і застосовувати встановлені нимсанкції. Тільки держава, що володіє спеціальним апаратом примусу,має право застосовувати примусові заходи до громадян і організаціям,колективним суб'єктам. Що ж до недержавних організацій, товони можуть застосовувати примусові заходи тільки до своїх членів на основі своїхстатутів (положень), і тільки ті, які безпосередньо пов'язані зчленством в організації. Приватні організації не можуть фізичновпливати на своїх членів.

    З метою залучення громадян до охорони правопорядку державанадало народним дружинам, природоохоронним інспекціям право застосовуватидо громадян заходів примусу на основі юридичних норм. Громадськіоргани можуть здійснювати примус стосовно громадян тільки задорученням держави, у встановлених законом випадках і, як правило, піддержавним контролем.

    У теорії права з точки зору мети державного примусуприйнято розрізняти ті чи інші його способи, які, як вірно зауважує
    Алексєєв С.С. «... З фактичної сторони виражаються в заходах, тобто в такихюридично реальних явищах, що утворюють утримання правоохоронних іінших державно-владних відносин, які уособлюють дії,реалізацію правового примусу в тому чи іншому конкретному життєвомувипадку »[20]. Правове примус, єдине по своїй суті, припускаєйого галузеву диференціацію. Це обумовлено різнорідністю регульованихсуспільних відносин, а також різнохарактерну зазіхань на них,через що існує необхідність застосування різних видів заходів і заходівправового примусу, які відрізняються один від одного за своїмзмісту, підстав та порядку реалізації. Цілком імовірно, що характертієї чи іншої примусові заходи, перш за все буде визначатися тим видомпримусу, в колі якого даний захід примусу існує.

    Оскільки заходи правового примусу різноманітні і маютьчисленними ознаками, можлива різна класифікація їх узалежно від обраного критерію. Так, по суб'єкті можна розрізнятидержавне, муніципальне і суспільно-правовий примус. Перше,у свою чергу, поділяється на судове і позасудове.

    Основна задача примусових актів - захист правопорядку. Такимчином, за способом його охорони слід розрізняти чотири види примусу:попередження, припинення, покарання (стягнення), відновлення.

    Залежно від підстави і процедурних особливостей виділяютькримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правове та іншівиди примусу.

    Примус можна розрізняти і за галузевим критерієм: якою галуззюправа встановлені примусові заходи. Відповідно прийнято розрізнятипримус з державного, цивільного, кримінального, кримінально -процесуального, трудового та адміністративного права.

    Докладне вивчення кожного з видів державно-правовогопримусу не входять до плану даної дипломної роботи. У наступному параграфіретельному аналізу буде дане лише окремий вид державно -правового примусу, а саме - адміністративно-правовий примус.
    Буде зроблена спроба виявлення сутності адміністративно-правовогопримусу, його ознак, підстав застосування, його видів тощо
    1.2 Поняття і види адміністративно-правового примусу

    Науково-теоретичне дослідження адміністративно-правовогопримусу вітчизняними вченими в своєму літочислення налічує більшеста років. Велика роль у дослідженні та розробці теорії адміністративно -правового примусу належить ординарному професору кафедридержавного та адміністративного права Демидівського юридичного ліцею
    (м. Ярославль), в подальшому професора Московського університету І.Т.
    Тарасову.

    На його думку, серед різних методів адміністративного впливупримус являє собою крайній захід, якою володієвиконавча влада для реалізації розпорядження: «примусом називаєтьсята діяльність адміністрації, за допомогою якої усувається іпригнічується зустрічаються адміністрацією опір при виконанні їїзаконних завдань »[21]. Застосуванню адміністративного примусу повинніпередувати превентивні заходи, одна з них - наказ із загрозоюфізичного примусу. За перевазі такі заходи необхідні дляприпинення або попередження найбільш тяжких адміністративнихправопорушень, які зазіхають на громадський порядок і встановлений порядокуправління. Заходи адміністративного примусу, пов'язані з фізичнимабо моральним впливом, неминуче обмежують права та інтересипідозрюваного у вчиненні проступку, тому їх застосування неможливе безналежних правових гарантій. Процесуальні гарантії підозрюваного,повноваження органів виконавчої, судової влади, їх посадових осібвизначаються правом примусу або правом примусової влади. Правопримусової влади базується на таких основних принципах:
    1) заходи фізичного і морального впливу повинні бути відповідні методам протиправної дії порушника, розміру шкоди, завданої провиною;
    2) застосування каральних санкцій повинно передувати протидію порушника, припинення протиправних дій і припинення примусових заходів;
    3) законність застосування заходів фізичного і морального впливу може бути підтверджена або відкинута при оскарженні підозрюваними особами або в процесі судового контролю. Підозрюваний у вчиненні адміністративного проступку може оскаржити застосування примусових заходів до початку провадження у справі або після завершення адміністративного провадження.

    Аналізуючи діяльність примусової влади, І.Т. Тарасов невідмежовує повноважень у сфері адміністративного припинення,що здійснюється посадовими особами, від публічно-правових санкційдержавних органів. До форм примусу він відносить збройнепримус і оголошення осадового і надзвичайного стану [22].

    Суттєвий внесок в розвиток вітчизняної адміністративно-правовоїнауки вніс професор Імператорського Казанського університету В.В.
    Іванівський. У своїй основній роботі «Російське державне право» [23] вінзробив спробу обгрунтувати єдність публічно-правових дисциплін:адміністративного, державного, поліцейського, кримінального, кримінально -виконавчого та муніципального права. Таким чином, до сфери науковихвишукувань вченого входили і проблеми адміністративного примусу. В.В.
    Ивановским були обгрунтовані галузеві повноваження органів адміністративногопримусу. У Росії рубежу XIX-XX століть було відсутнє чіткерозмежування повноважень судів і органів юстиції: міністр юстиції бувмає право своїми рішеннями ініціювати провадження у справах про політичнізлочинах або припиняти виробництво, він же розглядав клопотання
    Сенату про пом'якшення винним дворянам і чиновникам окремих кримінальнихпокарань або про помилування. В.В. Іванівський відзначав наділення органівюстиції ( «органів судового управління») особливими владними повноваженнями. Вінписав, що «... відносно більшості адміністративних питань,розглянутих в Уряді Сенаті, міністру юстиції належатьгенерал-прокурорські права, що ставить його не тільки вище інших міністрів,але й вище самого Сенату »[24]. Аналогічним статусом володіли і міністерстваюстиції більшості країн Європи.

    В.В. Ивановским була чітко визначена компетенція Міністерствавнутрішніх справ, що складається з двох груп повноважень:
    1) до ведення поліції безпеки були віднесені власне поліцейська діяльність, що забезпечує державну та громадську безпеку

    (корпус жандармів та Департамент поліції);
    2) контроль у сфері цензури, що здійснюється Головним управлінням у справах друку.

    Таким чином, органи поліції розглядалися як складова частина
    «Органів внутрішнього управління», очолюваних Міністерством внутрішніхсправ.

    Повноваження міністерства внутрішніх справ у сфері охорони здоров'я буливіднесені до ведення Медичного департаменту і Медичної ради.

    Органи виконавчої влади ототожнювалися з органамиадміністрації. В.В. Іванівський виділяв галузеві адміністративні органи,очолювані відповідним міністерством, наприклад, органи фінансовоїадміністрації входили до системи Міністерства фінансів і т.д. Підадміністративним виробництвом розумілася виконавча і розпорядчадіяльність посадових осіб, «органи центрального управління» імуніципальних органів: земських, окружних, прикордонних, повітових начальниківпоштово-телеграфних і митних округів. До відання зазначених начальниківбуло віднесено дисциплінарне провадження, вони ж були адресатамипідданими оскарження дій державних органів. Чітких відмінностейдисциплінарної та адміністративної відповідальності не було: діяльністьначальників митних органів з розгляду скарг підлеглих їм осібмитного управління та накладення стягнень ототожнювалася з накладеннямадміністративних стягнень [25].

    Видатний вітчизняний поліцеіст, ректор С.-Петербурзькогоуніверситету і професор кафедри поліцейського права І.Є. Андріївський бувприхильником централізованої виконавчої влади, наділеноїзначними каральними повноваженнями. Види адміністративних санкційповинні бути адекватні суспільної небезпеки діяння, при цьому особливазначення має приділятися превентивних заходів: злочини і проступки,посягають на державну власність, можуть запобігтиналежними заходами обліку та контролю. Контрольні повноваження підрозділялисяна внутрішній контроль, заснований на субординаційних підпорядкуванніпосадових осіб і зовнішній контроль, який здійснюється спеціалізованимидержавними органами [26].

    Превентивні заходи щодо проступків, які посягають на громадськийпорядок, повинні бути віднесені до відання органів виконавчої поліції,останні вправі застосовувати та заходи фізичного примусу. У змістіпревентивних заходів розрізнялися заходів, «що попереджають і видаляють небезпека».
    Види запобіжних заходів залежать від суб'єктивних та об'єктивних заходів, незалежать від волі порушника, обставин. Запобіжні заходи ідентичніпервинної превенції і полягають у виявленні факторів правопорушення,тоді як вторинні, «що видаляють небезпека», усувають несприятливийфактор. Заходи, «що попереджають і видаляють небезпека», розглядалися И.Е.
    Андріївським в органічній єдності - одна з них неминуче передуєінший. Припинення правопорушення пов'язане із застосуванням заходів фізичного іморального впливу, що обмежують права підданих, вони неминучі навітьу випадках незначних злочинів або проступків.

    Творчий доробок вітчизняних адміністратівістов відрізняється відсучасної адміністративно-правової науки об'єктом дослідження. Нарубежі XIX-XX століть вони обгрунтовували єдність суспільних відносин,регулюються різними (в сучасному сприйнятті) галузями права:адміністративного, кримінального, кримінально-виконавчого. Діяльністьправоохоронних органів розглядалася в їх логічноїпослідовності, незважаючи на очевидні предметні відмінності. До мірадміністративного примусу І.Т. Тарасов та інші вітчизняніполіцеісти відносили всі дії поліції, спрямовані на попередження,припинення та розкриття кримінальних злочинів та адміністративнихпроступків, серед них: обшуки, виїмки, огляду, секвестр іарешт майна, особисте затримання і т.п. У сучасному сприйнятті заходипримусового впливу, які здійснюються в процесі оперативно-розшуковоїдіяльності, розглядаються в курсах кримінально-правового циклу, алевітчизняному адміністративного (поліцейського) права XIX-XX століття не буливластиві такі відмінності.

    Такими були перші витоки теоретичного вивчення розвитку ізастосування адміністративного примусу у вітчизняній правовій науці. Насьогоднішній момент часу в науковій і навчальній літературі чимало написанопро адміністративне примусі. Але, у свою чергу, хотілося б відзначититой факт, що коректніше було б говорити про адміністративно-правовомупримусі, тому що історія багатьох країн, у тому числі і Росії, пропонуєбагато підстав для жалюгідних висновків про те, що адміністративнепримус за своїми можливостями набагато ширше адміністративно-правового,що воно нерідко пов'язано з свавіллям і навіть насильством. Для адміністративногопримусу правова форма ще не стала таким чітким атрибутивнимвластивістю, як для кримінальної відповідальності. Зараз він складається з двохчастин: адміністративного свавілля та адміністративно-правовогопримусу.

    Адміністративно-правовий примус - один з видів державно -правового, внаслідок цього йому притаманні всі ознаки останнього (воноздійснюється від імені держави, покликане забезпечити захистправопорядку, реалізується в рамках охоронних правовідносин та ін.) Утой же час йому характерний ряд особливостей, які й зумовлюють йогоякісну своєрідність.

    Адміністративно-правовий примус є особливим видомдержавного примусу, що має своїм призначенням охорону суспільнихвідносин, що складаються переважно у сфері державногоуправління. Заходи адміністративного примусу використовуються в процесіреалізації виконавчої влади відповідними органами і посадовимиособами, що є результатом прояву їх державно-владнихповноважень. Всім заходів адміністративного впливу притаманний владно -примусовий характер. Даний ознака адміністративно-правовогопримусу необхідно виділити окремо, оскільки деякі автори заперечуютьпримусовий характер ряду заходів адміністративного впливу, наприклад,карантину, митного огляду, ототожнюючи їх з правовими заборонами іобов'язками, самими зобов'язуючими нормами права, які, зрозуміло,заходами примусу не є [27].

    У той же час, кажучи про карантин, митному огляді та іншихподібних примусових заходи, хотілося б погодитися з авторами, щомаються на увазі не загальні заборони, не диспозиція норм права, а конкретнізаходи державного примусу, що виражаються в безпосереднійоперативної діяльності державних органів, посадових осіб, вфактичних актах прямого впливу на поведінку людей, їх волю, вЗокрема, приміщення людей, що знаходяться в карантинної зоні, в обсерватор,виробництво особистого огляду пасажирів і т.п. При цьому добровільна ісвідоме виконання встановлених правил (карантинного режиму,митного огляду) та пов'язаних з ними конкретних державних акційтими суб'єктами, до яких вони звернені, не усуває їх об'єктивнопримусового утримання - серйозних правообмежень їх особистої свободи,особистої і майнової недоторканності [28].

    У ряді випадку заперечується примусовий характер адміністративно -правових заходів, наприклад, затримання та доставлення до міліції, що застосовуються донеосудним особам, які знаходяться в стані сильного алкогольного чинаркотичного сп'яніння і які повністю або частково втрачаютьспос?? бность до свідомого і, отже, вольової поведінки. Данапозиція обгрунтовується тим, що в подібних випадках відсутнє вольовийоб'єкт примусу. Проте, погодитися з запереченням примусовогохарактеру зазначених та інших аналогічних заходів також не можна. Пояснюється цетим, що примусовість впливу спрямована проти волі суб'єкта, ацей вплив здійснюється незалежно від його волі і непереборно длясуб'єкта. І якщо особа не здатна усвідомлювати, сприймати і оцінюватихарактер що чиниться на нього впливу, то це, звичайно, не усуваєоб'єктивно примусового утримання такого впливу.

    Зовнішні форми прояву адміністративно-правового примусу вельмирізні. Дана обставина обумовлюється величезним різноманітністющо забезпечуються з їх допомогою суспільних відносин, змістом компетенціїорганів і посадових осіб, які наділені правом використання цих заходів,і рядом інших обставин. Приватні обмеження можуть виражатися,наприклад, в адміністративному арешту за дрібне хуліганство, затримання ідоставлення порушника в міліцію. До організаційних обмежень належать,наприклад, закриття підприємств громадського харчування з урахуванням їхантисанітарному стані. До майнових обмежень належать,Зокрема, штраф, конфіскація, реквізиція.

    Всі заходи адміністративно-правового примусу, будучи результатомреалізації державно-владних повноважень, мають на меті спонукатиособа до виконання юридичних обов'язків і заборон. Таким чином,об'єктом примусового впливу в кінцевому підсумку виявляється не самаособистість, а її поведінка [29].

    Заходи адміністративно-правового примусу можуть встановлюватисятільки правовими актами. Застосування цих заходів допускається лише на основізаконів та інших нормативних приписів і тільки в межах і формах,передбачених нормами права. В іншому випадку адміністративнепримус приймає вид адміністративного свавілля. Отже,адміністративний примус є правовим примусом, спрямованимна реалізацію правових актів, що регулюють суспільні відносини у сферідержавного управління.

    Адміністративно-правовий примус застосовується лише уповноваженимина те органами і посадовими особами, коло яких суворо визначенийправовими актами. Як правило, до них відносяться виконавчі органи та їхпосадові особи, уповноважені на здійснення правоохороннихфункцій у сфері державного управління (наприклад, органи внутрішніхсправ, контрольно-наглядові органи та ін.) Таким чином, адміністративнепримус характеризується множинністю органів і посадових осіб,повноважних застосовувати заходи даного примусу.

    Специфіка управлінських відносин об'єктивно визначаєнеобхідність самостійної і швидкої реакції відповідних посадовихосіб на правопорушення, оперативного використання ними дозволених правомзаходів. У зв'язку з цим очевидною стає осо

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !