ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Переливання крові: основні дії та послідовність їх виконання
         

     

    Медицина, здоров'я

    Мінський Державний Медичний Інститут

    Кафедра загальної хірургії

    Реферативний доповідь натему:

    Переливання крові:

    ОСНОВНІ ДІЇ І послідовність їх виконання.

    Мінськ 2000

    Переливання крові-серйозна операція з трансплантації живий тканинилюдини. Цей метод ліку-вання широко поширений в клінічній практиці.
    Пере-Лівані крові застосовують лікарі різних спеціально-стей: хірурги,акушери-гінекологи, травматологи, тера-певти і т. д. Досягнення сучасноїнауки, зокрема трансфузіології, дозволяють попередити ускладнення припереливанні крові, які, на жаль, ще зустрічаються і навіть інодізакінчуються смертю реці-піента. Причиною ускладнень є помилки припереливанні крові, які обумовлені або недостатність-ними знання з основтрансфузіології, або порушенням правил і техніки переливання крові нарізних етапах. До них відносяться неправильне визначення показань іпротипоказань до переливання, помилкове визначення групової або резус -приналежності, неправильне про-ведення проб на індивідуальнусумісність крові донора та реципієнта і т. д. скрупульозно, грамотневиконання правил і обгрунтовані послідовні дії лікаря припереливанні крові визначають його успішне проведення.

    Визначення показань до переливання крові. Переливу-ня крові-серйознедля хворого втручання, і показання до нього повинні бути обгрунтовані. Якщоможна забезпечити ефективне лікування хворого без переливу-ня крові абонемає впевненості, що воно принесе користь хворому, від переливання кровікраще відмовитися. Поки-занія до переливання крові визначаються метою,яку воно переслідує: відшкодування відсутнього обсягу крові або окремихїї компонентів; підвищення активності системи згортання крові прикровотечах. Абсо-лютні показаннями до переливання крові вважаютьсягостра крововтрата, шок, кровотеча, важка анемія, важкі травматичніоперації, у тому числі з спокуса-тиментом кровообігом. Показаннями допереливання крові та її компонентів служать анемії різного походженням,хвороби крові, гнійно-запальні захв-вання, важкі інтоксикації.

    Визначення протипоказань до переливання крові. До протипоказань допереливання крові відносяться: 1) декомпенсація серцевої діяльності припороки серця, міокардит, міокардіосклерозе; 2) септичний ендокар-дит;
    .3) Гіпертонічна хвороба 3 стадії; 4) порушення мозковогокровообігу; 5) тромбоемболічних бо-корисно, 6) набряк легень; 7) гострийгломерулонефрит; 8) тя-бажаючи печінкова недостатність; 9) загальнийамілоїдоз; 10) алергічне стан; 11) бронхіальна астма.

    При оцінці протипоказань до переливання крові важливе значення маєтрансфузіологічної і алергії-логічний анамнез, тобто відомості прощо проводилися минулого переливанні крові і реакції на них хворого, атакож про наявність алергічних захворювань. Виявляти групи небезпечнихреципієнтів. До них відносять біль-них, яким проводилися в минулому (більше 3тижнів. тому) переливання крові, тим більше, якщо вони супроводжувалисяреакціями; жінок, які мають в анамнезі неблагополуччя-ні пологи викидні інародження дітей з гемолітичною хворобою і жовтяницею; хворих зрозпадаються злока-кількісний новоутвореннями, хворобами кровищи тривалийтільних нагноительными процесами. У хворих, імев-ших реакції напереливання крові в анамнезі і несприятливих-получний акушерський анамнез, слідзапідозрити вересні-сібілізацію до резус-фактору. У цих випадках переливу-гомкрові слід відкласти до з'ясування наявності в крові резус-антитіл абоінших антитіл. Цим хворим обов'язково проводять реакцію на сумісністьв лабо-торним умовах із застосуванням непрямої реакції Кумбса.

    При абсолютних, життєвих показаннях до переливу-нію крові (шок, гостракрововтрата, важка анемія, що триває кровотеча, важкатравматична операція) доводиться переливати кров, незважаючи на наявністьпротипоказань. При цьому доцільно під-збирать певні компонентикрові, її препарати, проводити при цьому профілактичні заходи. Приалергічних захворюваннях, бронхіальній астмі, коли переливання кровіпроводиться з невідкладних свідчення-ям, для попередження ускладнень вводятьпопередньо тельно десенсибилизирующие засоби (хлорид кальцію,антигістамінні препарати, кортикостероїди), а з ком-тами кровівикористовують ті, які мають най-антигенним меншим впливом,наприклад розморило-женние і відмиті еритроцити. Доцільно комбин-роватькров з кровозамінники спрямованого дей-наслідком, а при оперативнихвтручаннях використовувати аутокрові.

    Підготовка хворого до переливання крові. У хворого, що надійшов вхірургічний стаціонар, визначають групу крові й резус-фактор. Проводятьсядослідження серцево-судинної, дихальної, сечовидільної систем зметою виявлення протипоказань до переливу-нію крові. За 1-2 дні дотрансфузії проводять загальний аналіз крові, перед переливанням крові хворийповинен спорожнити сечовий міхур і кишечник. Переливання крові кращепроводити вранці натщесерце або після легкого сніданку.

    Вибір трансфузнонной середовища, способу трансфузії. Пе-реліваніе цільноїкрові для лікування анемії, лейкопенії, тромбоцитопенії, порушеннязгортання, коли є дефіцит окремих компонентів крові, невиправдане, тому що для заповнення окремих факторів витрачаються інші,необхідності у введенні яких хворому немає. Лікувальний ефект цільноїкрові в таких випадках нижче, а витрата крові значно більше, ніж привведення концентрованих компонентів крові, на-приклад ерітроцітной аболейкоцітной маси, плазми, альбуміну та ін Так, при гемофілії хворомунеобхідно ввести лише фактор VIII. Щоб покрити потреби організму вньому за рахунок цільної крові, необхідно ввести кілька літрів крові, тодіяк цю потребу можна забезпечити лише кількома мілілітрах антігемо-Фільній глобуліну. При гіпс-і афібріногенеміі необ-хідно перелити до 10л цільної крові для заповнення дефіциту фібриногену. Використовуючи препараткрові фібри-генного, достатньо ввести його 10-12 р. Переливання мета-ноїкрові може викликати сенсибілізацію хворого, утворення антитіл до клітинкрові (лейкоцити, тромбоцитопенія ціти) або білків плазми, що загрожує небезпекоюважки-лих ускладнень при повторних переливанні крові або вагітності.
    Цільну кров переливають при гострої крововтрати з різким зниженням ОЦК, приобмінних трансфузіях, при штучному кровообігу у вре-мя операційякому хворий потребує, використовуючи також кровозамінники.

    Основний спосіб переливання крові-внутрішньовенний крапельний звикористанням пункції підшкірних вен. При масивної і тривалоїкомплексної трансфузійної терапії кров поряд з іншими середовищами вводять впідключичну або зовнішню яремну вену. В екстремальних-мінімальних ситуаціях кроввводять внутрішньоартеріально.

    Оцінка придатності консервованої крові та її компонентів-тов для переливання.
    Перед трансфузій визначають придатність крові для переливання: враховуютьціле-місцевість упаковки, термін придатності, порушення режиму зберігання крові
    (можливе замерзання, перегрівання). Найбільш доцільно переливатикров з терміном зберігання не більше 5-7 діб, тому що з подовженням термінузберігання в крові відбуваються біохімічні та морфологи-етичні зміни,які знижують її позитивні властивості. При макроскопічної оцінцікров повинна мати три шари. На дні розташований червоний шар еритро-цітов,він покритий тонким сірим шаром лейкоцитів і зверху визначається прозоразлегка жовтувата плазми-ма. Ознаками непридатності крові є: червонеабо рожеве забарвлення плазми (гемоліз), поява в плазмі пластівців,помутніння, наявність плівки на поверхневого сті плазми (ознаки інфікуваннякрові), наявність згустків (згортання крові). При терміновому переливаннінеотстоявшейся крові частина її відливають в пробірку і центріфугіруют. Рожевефарбування плазми-ми вказує на гемоліз. При переливанні заморожений-нихкомпонентів крові упаковки з кров'ю швидко подог-реву до температури 38
    0С, потім еритроцити відмивають від використаного кріокорректора-гліцеринудля еритроцитів і диметилсульфоксиду для лейкоцитів і тромбоцитів.

    Контрольне визначення групи крові реципієнта і донора. Незважаючи на збіг даних в історії болез-ні та вказаних на етикетці упаковки, необхідно Непос-редственно перед переливанням визначити групу крові хворого і крові з флакону, взятого для переливання цьому хворому.
    Визначення проводиться лікарем, перелив-БЕЗПЕЧУЮТЬ кров. Неприпустимо доручати контрольне визна-поділ групи крові іншого лікаря або проводити його завчасно. Якщо переливання крові проводиться за екстреними показаннями, то крім визначення групи крові за системою АВО проводиться визначення резус-фактора хворого експрес-методом. При визначенні групи крові необхідно дотримуватись відповідних правил, а оцінку результатів слід проводити не тільки лікарем, переливати кров, але й іншими лікарями.

    Проведення проб на сумісність. Для визначення індивідуальноїсумісності з вени беруть 3-5 мл крові у пробірку і після проведеногоцентрифугування або відстоювання одну велику краплю сироватки наносять натарілку або пластину. Поряд наносять краплю крові донора у співвідношенні 5:1 -
    10:1, перемішують куточком предметного скла або скляною паличкою іспостерігають протягом 5 хв, після чого додають краплю ізотонічногорозчину хлориду натрію і оцінюють результат по наявності або відсутностіаглютинації. Відсутність аглютинації свідчить про груповусумісності крові донора та реципієнта, наявність її-про несумісність.
    Пробу на індивідуаль-ву сумісність слід проводити з кожною ампулоюпереливається крові.

    Визначення сумісності крові по резус-фактору проводиться у випадкахнеблагополучного трансфузіологічної анамнезу (посттрансфузійні реакціїпри ге-мотрансфузіях в минулому, резус-конфліктна вагітністю-ність,викидні), в критичних ситуаціях, коли невоз-можна визначити резус -фактор крові реципієнта, і у випадках вимушеної трансфузії резус -позитивний-ної крові хворому з невідомою резус-приналежності.

    З вени реципієнта беруть кров, як і для визначенні-ня індивідуальної
    (груповий) сумісності, центри-фугіруют, краплю сироватки наносять начашку Петрі і додають у 3-5 разів меншого розміру краплю крові донора,перемішують, накривають кришкою і чашку поміщають плавати на водяну банюпри температурі 42-45 0С на 10 хв. Потім, переглядаючи чашку на світлі,визначають наявність або відсутність аглютинації. Дослідження кращепроводити за допомогою лупи. Відсутність аглютинації дозволяє перелити кровхворому з досліджуваної ампули. Наявність аглютинації вказує на те, що уреципієнта резус-негативна кров і в сироватці є антирезус -антитіла. Цьому хворому можна перелити лише резус-негативну кров.
    Пробу на сумісність крові по резус-фактором слід проводити з кожноюампулою донорської крові. У тих випадках, коли при проведенні проб нагрупову сумісність за системою АВО або резус-фактором вияв-дружинаістинна аглютинація, необхідний індивідуальний підбір донорської крові настанції переливання крові. Якщо стан хворого вимагає екстреноїтрансфузії крові, то, не чекаючи результатів дослідження і знаходженнявідповідної крові на станції переливу-вання крові, необхідно підібратикров з наявного запасу. Підбирають однойменну кров по групі і резус -фактору. З кров'ю з кожного флакона і сиворот-кой реципієнта проводятьпробу на групову сумісності-тість за системою АВО і резус-фактору. Якщо прице аглютинація відсутня, цю кров можна переливати хворому, почавшитрансфузію з біологічної проби. Якщо виявлено аглютинація в пробах звсіх флаконів з однойменною групової і резус-належністю, склад -ляющие весь запас крові, останню переливати не можна, не дочекавшисьіндивідуально підібраних крові зі станції переливання.

    При отриманні крові, підібраною на станції перелив-вання, необхіднопровести контрольне визначення групи крові та резус-фактора у флаконіі провести проби на групову і резус-сумісність. І лише в тому випадку,коли співпадають групова і резус-належність крові донора і хворого івідсутній аглютинація в пробах на групову за системою АВО і резус -сумісність, можна приступати до переливання крові, почавши його збіологічної проби.

    Приготування системи і початок трансфузії. Для пере-ладаном крові слідкористуватися пластиковою систе-мій разового користування з капроновихфільтром, кото-рий дозволяє попередити потрапляння тромбів у крові-верусло хворого. Система складається з короткої трубки з голкою та фільтром длянадходження повітря у флакон, довгої трубки для вливання крові з двомаголками на кінцях-для введення у флакон і для пункції вени хворого.
    Система забезпечена крапельницею з капронових фільтром і пластинчастим зажимомдля регулювання швидкості введення. Випускається в стерильному вигляді вполіетиленовому мішку, з якого її витягають безпосередньо передзастосуванням.

    Системи багаторазового використання для переливу-ня крові застосовувати нетреба, тому що вони не мають мікрофільтра. Однак при необхідностізастосування такої системи використовують трубки з апірогенної гуми, монтуютьв неї скляну крапельницю для спостереження за швидкістю вливання іскляну трубку ближче до вихідного кінця системи для контролю за повнотоювиходу повітря з трубки при її заповненні кров'ю-Для підключення системи дофлакону беруть два спеціальні голки: довгу й коротку, які вводять черезгумову пробку флакона. Довгу голку вводять до дна флакона, по нійнадходить повітря під час переливання, до короткої голці під'єднуютьгумову трубку системи для вливання, яку пережимають зажимом, флаконперевертають догори дном і встановлюють у штатив. Далі заповнюють системукров'ю, повністю вилучивши з неї повітря.

    Монтуючи систему для переливання крові, необхідно дотримуватися правила:переливати кров з того ж посудини, в якому вона була заготовлена ізберігалася.

    При переливанні крові з пластикового мішка кров у мішку перемішують,на центральну відвідну трубку мішка накладають кровоостанавліва-ющнйзатиск, а трубку обробляють спиртом або 10% йодною настойкою і обрізають на
    1-1,5 см нижче затиску. З канюлі системи для переливання знімають оберігши -тільних ковпачок і систему приєднують до мішка шляхом з'єднання кінцятрубки мішка, канюлі системи. Мішок підвішують догори дном до штатива,систему з крапельницею підводять і перевертають таким обра-зом, щобфільтр в крапельниці розташовувався зверху. Знімають затискач з трубки, крапельницюнаполовину заповнені няют кров'ю і накладають затискач. Систему повертають ввихідне положення, фільтр в крапельниці знаходиться внизу і повинен бутизаповнений кров'ю. Знімають затискач і заповнюють кров'ю частина системи,розташованої нижче фільтра, до повного витіснення з неї повітря і появаня з голки крапель крові. Кілька крапель крові з голки пускають на тарілкудля контрольного визначення групи крові донора і проведення проб насумісності-тість. На око визначають відсутність у системі міхур-ков повітря.
    Система готова для переливання. Швидкість інфузії регулюють за допомогоюзатиску. При необхід-мости приєднати новий мішок зажимом перекриваютьсистему, кровоспинну зажимом перекривають трубку, мішок від'єднуютьі замінюють новим.

    При переливанні крові із стандартного флакона алюмінієвий ковпачок зкришки знімають, гумову пробку обробляють спиртом або йодною настойкоюі проколюють двома голками. До однієї з цих голок під'єднують короткутрубку для надходження повітря, кінець якої встановлюють вище днафлакона, до іншої-систему для разового користування і флакон розташовують уштативі догори дном. Систему заповнюють кров'ю аналогічним чином.

    Закінчивши монтування та заповнення системи, визна-лів груповусумісність крові за системою AGO і резус-фактором, приступаютьбезпосередньо до переливу-нію крові, приєднавши систему до голки, якщо віденьбула пунктірована заздалегідь і в неї вливалися кровозамінники, абоздійснюють пункцію вени і під'єднують систему для трансфузії крові.

    Проведення проби на біологічну сумісність. Переливання крові або їїкомпонентів (ерітроцітная маса, ерітроцітная суспензія, плазма починають зпроведе-ня біологічної проби. Для цього перші 15-20 мл крові вводятьструменево і переливання зупиняють на 3 хв, і в цей час спостерігають застаном хворого (поведінка, забарвлення шкірних покривів, стан пульсу,дихання). Частішання пульсу, задишка, утруднення дихання, гіперемія обличчя,зниження артеріального тиску вказують на несумісність крові донора іреціпіен-та. При відсутності ознак несумісності пробу повторюють щедвічі і, якщо реакція відсутня, продовжують трансфузію. При проведеннітриразовою біологічної проби в перерві між вливаннями крові можливотромбірованіе голки. Щоб уникнути цього в цей період виробляють повільнекраплинне вливання крові або, якщо їх одночасно вводять з кров'ю,кровезамені-телей.
    Спостереження за переливанням крові. Швидкість трансф-зії регулюють здопомогою спеціального затискача, здавлений-БЕЗПЕЧУЮТЬ гумову або пластиковутрубку системи. Кров слід вводити краплинно зі швидкістю 50 - 60 крапель захвилину. При необхідності струменевого введе-ня крові зажим відкриваютьповністю або приєднують балон Річардсона для нагнітання повітря уфлакон (переливання під тиском).

    Протягом усього періоду трансфузії необхідно на-блюдать за хворим,щоб при перших ознаках реак-ції на переливання або ускладненняпризупинити влива-ня і почати лікувальні заходи.

    У разі тромбірованія голки не слід намагатися прочистити її мандреномабо під тиском крові або розчину зі шприца прогнати тромб у венухворого. У таких випадках необхідно перекрити зажимом систему длявливання, від'єднати її від вени, голку з вени видалити і на місце пункціїнакласти пов'язку, потім іншою голкою слід пунктіровать іншу вену іпродол-жити переливання.

    Під час переливання кров допустимо змішувати зі стерильними, герметичноупакованими розчинами кро-везаменітелей в стандартних упаковках. Коли підфлаконі, ампулі, пластиковому мішку залишається-ся близько 20 мл крові, трансфузіюприпиняють. Голку з вени витягують і на місце пункції накладають асепт -чний пов'язку. Частину, що залишилася у флаконі кров, не порушуючи асептики, поміщаютьв холодильник, де вона зберігається при температурі +4 0С протягом 48 ч. Припояві у хворого реакції або ускладнень ця кров може бутивикористана для з'ясування причини їх виникнення (посів крові,визначення групової або резус-приналежності, перевірка проби насумісність перелитої крові з кров'ю хворого).

    Реєстрація переливання крові. Після завершення переливання крові вісторії хвороби і спеціальному журналі для реєстрації переливання кровіроблять за надпис із зазначенням дози перелитої крові, її паспортних даних,результатів проб на сумісність, наявності або Відсутності реакцій абоускладнень. Спостереження за хворим після гемотрансфузії. Після переливаннякрові або її компонентів хворому необ-дим постільний режим протягом 3-4ч. За ним спостерігаючи-ють протягом доби лікар та медичні сестри. Середніймедичний персонал повинен бути поінформований про необхідністьспостереження, що включає з'ясування скарг хворого, оцінку його загальногостану, поведінки, зовнішнього вигляду, стану шкірного покриву. Щогодини впротягом 4 год хворому вимірюють температуру тіла, подсчі-ють пульс. НаНаступного дня роблять загальний аналіз крові і сечі. Зміни в поведінціхворого, кольору шкірних покривів (блідість, ціаноз), появу скарг наболі за грудиною, у попереку, підвищення температури тіла, почастішання пульсу,падіння артеріального тиску є ознаками посттрансфузійніреакції або ускладнення. У таких випадках необхідно прийняти сроч-ні заходи щодонадання допомоги хворому, тому що чим раніше починається лікування ускладнень,тим сприятливих неї результат. Відсутність зазначених симптомів говорить про те, щопереливання пройшло без ускладнень. Якщо протягом 4 годин після трансфузіїкрові при щогодини термометрії температура тіла не підвищувалася, то можнавважати, що реакції на переливання не було.

    УСКЛАДНЕННЯ При переливанні крові

    Переливання крові при ретельному дотриманні пра-вил є безпечним методом терапії. Порушення правил переливання, недооблік протипоказань, погрішу-ності в техніці трансфузії можуть призвести до посттрансфузійним реакцій або ускладнень.

    Гемотрансфузнонние реакції. На відміну від ускладнений-ний вони несупроводжуються серйозними порушеннями функцій органів і систем і нестановлять небезпеки для життя. До них відносяться пірогенні іалергічні реакції. Розвиваються вони незабаром після трансфузії і виражаютьсяу підвищенні температури тіла, загальному нездужання, слабкості. Можуть з'явитисяозноб, головний біль, свербіж шкіри, набряк окремих частин тіла (набряк Квінке).

    На частку пірогенних реакцій доводиться поло-вина всіх реакцій іускладнень. За ступенем тяжкості розрізняють легкі, середні і важкіпірогенні реак-ції. При легкому ступені температура тіла підвищується вмежах 1 С, виникають головний біль, біль у м'язах. Реакції середньоїтяжкості супроводжуються ознобом, підвищена ням температури тіла на 1,5-2 0С,почастішанням пульсу і дихання. При тяжких реакціях спостерігається потряс-ющійозноб, температура підвищується більш ніж на 2 0С, досягає 40 0С і більше,відзначаються виражена головний біль, біль у м'язах, кістках, задишка, ціанозгуб, тахікардія.

    Причиною пірогенних реакцій є продукти розпаду білків плазми ілейкоцитів донорської крові, продукти життєдіяльності мікробів, розпадузалишків крові і плазми, що залишаються в трубках і крапельницях післяпопередньої трансфузії.

    При появі пірогенних реакцій хворого слід зігріти, вкритиковдрами і прикласти грілки до ніг, напоїти гарячим чаєм, дати амідопірин.
    При реакціях легкої і середньої тяжкості цього буває достатньо. При важкихреакціях, окрім зазначених коштів, хворому призначають промедол, амідопіринін'єкційні наркотики, внутрівен-но вводять 5-10 мл 10% розчину хлориду кальцію, ка -пельно вливають розчин глюкози. Для попередження пірогенних реакцій уважких анемізірованних біль-них слід переливати відмиті і розмороженіеритему-РОЦИТ.

    Алергічні реакції є наслідком сенсибілізації організмуреципієнта до іммуноглобулі-нам, спостерігаються найчастіше при повторнихтрансфузії-ях. Клінічними проявами алергічної реакції єпідвищення температури тіла, озноб, загальне нездужання, кропивниця, задишка,ядуха, нудота, РВО-та. Для лікування застосовують антигістамінні та десенсібі -лізує засоби (димедрол, супрастин, хлорид каль-ція,кортикостероїди), при явищах судинної недостатньо точності -сосудотонізірующіе кошти.

    гемотрансфузійні ускладнення. При переливанні не-сумісної вантигенному щодо крові, в основному за системою АВО і резус-фактором,розвивається гемотран-сфузіонний шок. В основі його патогенезу лежить швидконаступаючий внутрішньосудинний гемоліз перелив-ваемой крові. Основні причининесумісності кро-ві-помилки в дії лікаря, порушення правил перелив -вання.

    Розрізняють 3 ступені шоку: 1 ступінь-зниження си-століческогоартеріального тиску до 90 мм рт. ст.; 2 ступінь-до 80-70 мм рт. ст.; 3ступінь-нижче 70 мм рт. ст.

    Протягом гемотрансфузійних шоку розрізняють пери-оди: 1) власнегемотрансфузійних шок; 2) період олігурії і анурії; 3) періодвідновлення діурезу; 4) період одужання.

    Клінічні симптоми шоку можуть виникнути на початку трансфузії післяпереливання 10-30 мл крові, в кінці або найближчим часом після трансфузії.
    Хворий виявляє занепокоєння, скаржиться на болі і почуттястиснені за грудиною, біль у попереку, м'язах, іноді озноб, спостерігаєтьсязадишка, утруднення дихання; особа гиперемировано, іноді бліде абоціанотичний. Віз-можна нудота, блювання, мимовільні сечовипускання ідефекація. Пульс частий, слабкого наповнення, артеріаль-ве тискзнижується. При швидкому наростанні симпто-мов може наступити смерть.

    При переливанні несумісної крові під час опера-ції під наркозомпрояви шоку частіше відсутні або слабо виражені. У таких випадках нанесумісність крові вказують підвищення або падіння артеріальноготиску, ціаноз шкіри і видимих слизових оболонок, підвищена,іноді значно, кровоточить-с-тканин в операційній рані. Прививедення боляче-го з наркозу відзначаються тахікардія, зниження артерії -ального тиску, може бути гостра дихальна недо-статочность.

    Клінічні прояви гемотрансфузійних шоку при переливанні крові,несумісної по резус-фактору, розвиваються через 30-40 хв, а іноді йчерез несколь-ко годин після переливання.

    При виведенні хворого з шоку може розвинутися гостра ниркованедостатність. У перші дні зазначає-ются зниження діурезу (олігурія),низька відносна щільність сечі, наростання Явищ уремії. При прогрес-сірованіі гострої ниркової недостатності може насту-пити повнеприпинення сечовиділення (анурія). У крові зростає вмістзалишкового азоту і сечових-ни, білірубіну. Період триває у важкихвипад-ях до 8-15 і навіть 30 діб. При сприятливому перебігу нирковоїнедостатності поступово відновлюється діурез і настає періододужання. При розвитку уремії хворі помирають на 3-15-й день.

    При перших ознаках гемотрансфузійних шоку слід негайноприпинити переливання крові і, не чекаючи з'ясування причининесумісності, почати інтенсивну терапію.

    1. Як серцево-судинних засобів застосовують строфантин,корглюкон, при низькому артеріальному тиском-ванні-норадреналін, якантигістамінних засобів використовують димедрол, супрастин або діпразін, вводятькортикостероїди (50-150 мг преднізолону або 250 мг гідрокортизону) з метоюстимуляції судинної діяльності та уповільнення реакції антиген-антитіло.

    2. Для відновлення гемодинаміки, мікроціркуля-ції застосовуютькровозамінники; реополіглюкін, сольові розчини.

    3. З метою виведення продуктів гемолізу вводять гідрокарбонат або лактатнатрію.

    4. Для підтримки діурезу застосовують гемодез, ла-. ЗІКС, манітол.

    5. Срочно проводять двосторонню паранефральну новокаїнової блокаду длязняття спазму ниркових судин.

    6. Хворим дають для дихання зволожений кисень, при дихальної недостатності проводять штучний де-ну вентиляцію легенів.

    7. Неефективність лікарської терапії гострої по-Чечнею недостатності. прогресування уремії служать показаннями для гемодіалізу, гемосорбції.

    бактеріально-токсичний шок спостерігається вкрай рідко. Причиною йогослужить інфікування крові під час заготівлі або зберігання. Ускладненнявиникає або безпосередньо під час трансфузії, або через 30-60 хвпісля неї. Відразу з'являються приголомшливий озноб, висока температура тіла,збудження, темно-ня свідомості, частий ниткоподібний пульс, різке зниженняартеріального тиску, мимовільні сечовипускання і дефекація.

    Для підтвердження діагнозу важливе значення має бактеріологічне дослідження крові, що залишилася після переливання.

    Лікування передбачає негайне застосований-ние протишокової, дезінтоксикаційної і антібактері-альної терапії , що включає використання обезболіва-чих судинозвужувальних засобів (мезатон, норадреналін), кровозамінників реологічні та дезінтоксикаційної дії
    (реополіглюкін, гемодез, неокомпенсан), електролітних розчинів, антикоагулянтів, антибіотиків широкого спектру дії (аміноглікозиди, цефалоспорини). < p> Найбільш ефективно раннє доповнення комплексної терапії обмінні переливання крові.

    Повітряна емболія може статися при нару-шеніі техніки переливання -неправильному заповненні системи для трансфузії, при якому в ній залишаєтьсяповітря, несвоєчасному припинення переливання крові під тиском. Утаких випадках повітря може потрапити у вену, потім у праву половину серця ідалі в легеневу артерію, закупорити її стовбур або галузі. Для розвиткуповітряної емболії досить одномоментного надходжень-ня у вену 2-3 см3повітря. Клінічними ознаками повітряної емболії легеневої артеріїє різкі болі в грудях, задишка, сильний кашель, ціаноз верхньоїполовини тулуба, слабкий частий пульс, падіння артеріального тиску.
    Хворі неспокійні, хапають себе руками за груди, переживають почуттястраху. Вихід частіше несприятливий. При перших ознаках емболії необхідноприпинити переливання крові і почати реанімаційно-ні заходи:штучне дихання, введення сер-дечно-судинних засобів.

    Тромбоемболія при переливанні крові відбувається із-дит в результаті емболії згустками крові, що утворили-міся при її зберіганні, або тромбами, що відірвалися з тромбірованной вени при вливання в неї крові . Ускладнений-ние протікає по типу повітряної емболії. Невеликі тромби закупорюють дрібні гілки легеневої артерії, розвивається інфаркт легені (біль у грудях, кашель, спочатку сухий, потім з кров'янистої мокротою, підвищення температури тіла).
    При рентгенологічному дослідженні визначається картина вогнищевою пневмонії.

    При перші ознаки тромбоемболії негайно припиняють вливання крові, застосовують серцево-судинні засоби, вдихання кисню, вливання фіб-рінолізіна, стрептокінази, гепарину.

    масивної гемотрансфузій вважається переливання, при якому за короткийперіод часу (до 24 ч) у кров'яне русло вводиться донорська кров,кількість якої перевищує 40-50% ОЦК (як правило, це 2-3 л крові). Припереливанні такої кількості крові (особливо тривалих термінів зберігання),отриманої від різних донорів, можливий розвиток складного сімптомакомплекса,званого синдромом масивної гемотрансфузії. Основними факторами,Критично-ми його розвиток, є вплив охолодженої
    (рефрижераторних) крові, надходження великих доз нит-рату натрію іпродуктів розпаду крові (калій, аміак та ін), що накопичуються в плазмі приїї зберіганні, а також масивне надходження у кров'яне русло рідини, прива -дящее до перевантаження серцево-судинної системи.

    Гостре розширення серця розвивається при швидкому надходженні в кровхворого великих доз консервованої крові при струминному її переливанні абонагнітанні під тиском. Ускладнення виявляється задишкою, ціанозом,скаргами на болі в правому подр-берье, частим малим аритмічним пульсом,зниженням артеріального і підвищенням венозного тиску. При ознакахперевантаження серця вливання слід сам процес тіть, провести кровопускання вкількості 200-300 мл і ввести серцеві (строфантин, коргликон) і сосудосу -жива кошти, 10% розчин хлориду кальцію (10 мл).

    Нітратна інтоксикація розвивається при мас-пасивного трансфузії. Токсичноїдозою нітрату натрію вважається 0,3 г/кг. Нітрат натрію зв'язує іоникальцію в крові реципієнта, розвивається гіпокальціємія, що поряд знакопиченням в крові нітрату призводить до важкої інтоксикації, симптомамиякої є тремор, судоми, почастішання пульсу, зниження артеріальногодав-лення, аритмія. У важких випадках приєднуються розширення зіниць,набряк легенів і мозку. Для попереджає дення нітратного інтоксикації необхіднопід час ге-мотрансфузіі на кожні 500 мл консервованої крові вводити 5мл 10% розчину хлориду кальцію.

    Внаслідок переливання великих доз консервував-ної крові тривалихтермінів зберігання (більше 10 діб) може розвинутися важка калієваінтоксикація, що призводить до фібриляції шлуночків, а потім і до зупинкисерця. Профілактикою калієвої інтоксикації є переливання кровіневеликих термінів зберігання (3-5сут), застосування відмитих і розморожених еритему -РОЦИТ.

    При масивної гемотрансфузії, при якій переливу-ють кров, суміснуз групової і резус-приналежності, від багатьох донорів, внаслідокіндивіду-альної несумісність білків плазми можливо розви-нення серйозногоускладнення-синдрому гомологічною крові.

    Клінічними ознаками синдрому гомологічною крові є блідістьшкірних покривів з синюшним відтінком, задишка, неспокій, холодна надотик шкіра, частий слабкий пульс. Артеріальний тиск сни-жено, венознийтиск підвищений, у легенях визначають-ся множинні мелкопузырчатыевологі хрипи. Набряк легенів може наростати, що виражається в поява ниикрупнопузирчатих вологих хрипів, клекотливої дихання. Наголошується падіннягематокриту і різке зменшення об'єму циркулюючої крові, незважаючи на адекватну або надмірний-вевідшкодування крововтрати, уповільнення часу сверти-вання крові. В основісиндрому лежать порушення мікро-циркуляції, стаз еритроцитів,мікротромбозу, передадуть-вання крові.

    Профілактика синдрому гомологічною крові передбачають матрівает заповненнякрововтрати з урахуванням ОЦК і його компонентів. Дуже важлива комбінаціядонорської крові й кровозамінників гемодинамічного (протишокової)дії (поліглюкін, реополіглюкін), що поліпшують ре-ологіческіе властивостікрові (її плинність) за рахунок хіба-дення формених елементів, зниженняв'язкості, покр-ня мікроциркуляції.

    При необхідності масивної трансфузії не слід прагнути до повногозаповнення концентрації гемог-Лобінов, для підтримки транспортної функціїкіслоро-так його достатньо 75-80 г/л. Заповнювати відсутній ОЦК слідкровозамінників. Важливе місце в предуп-нов синдрому гомологічноюкрові займає аутотрансфузія крові або лазми, тобто переливання хворомуабсолютно сумісної трансфузійної середовища, а також розморожених і відмитихеритроцитів.


         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !