ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Печінка. Її будова, функції та хвороби
         

     

    Медицина, здоров'я

    ЗМІСТ

    ВСТУП 3
    І Будова печінки 4
    Анатомічна будова печінки 4
    1.1.1. Поверхні печінки 4

    1.1.2. Частки печінки 5
    1.2. Гістологічна будова печінки 7
    Значення функцій печінки в гістологічнійбудові 7

    1.2.2. "Класична" печінкова частка 7

    1.2.3. Клітини печінки та їх УЛЬТРАСТРУКТУРА 10

    1.3. Кровооббіг в печінці 11

    ІІ Функції печінки 13

    2.1. Виділення жовчі - екзокрінного секрету 13

    2.2. Метаболічні функції 14

    2.3. Антибактерицидні та антітоксікаційні функції 16

    2.4. Регенерація печінки 16
    ІІІ Захворювання печінки 18

    3.1. Критерії хвороб печінки 18

    3.2. Токсична дистрофія 19

    3.3. Цироз печінки 20

    3.4. Пухлини печінки 23

    3.5. Хвороба Боткіна 23

    3.6. Поширення хвороб печінки 24
    ВИСНОВКИ 26
    ЛІТЕРАТУРА 27
    ДОДАТКИ 28

    ВСТУП

    Печінка виконує в людському організмі досить складну та багатосторонняфункцію, головним чином в обміні речовин. Не дарма її називають головноюхімічною лабораторією нашого організму. А отже її діяльність та функціїцікаво як вивчати так і досліджувати. Про це свідчить цілком особливий іунікальний кровообіг у печінці, який різковідрізняє її від усякого іншогооргану.

    З одногобоку, вона, утворюючи і виділяючи в кишечник жовч, особливимчином впливає на процеси травлення. З іншого боку, вона володіє здатністюперероблювати, затримувати, перерозподіляти, засвоювати, руйнувати ті чиінші речовини, які в неї потрапляють із шлунку, а також із селезінки таінших органів і тканин, та разом з тим синтезувати із цих різних речовиннові біохімічні продукти, важливі для організму. Від печінки в певній мірізалежить зсідання крові. У ній же моносахариди перетворюються в глікоген. Уміру потреби глікоген печінки перетворюється в моносахариди, які надходятьв кров. Печінка відіграє важливу роль у перетворенні молочної кислоти вцукор в печінці відкладається жир. Скупчення жиру в цьому органівідбувається, очевидно, під впливом гормонів гіпофізу.

    Але дпя печінки, як і для будь-якого органу характерна немалакількість захворювань, що стали ще більш актуальними в остані роки. Аджепостійні екологічні проблеми та нездорові харчування призводить дозахворювання як печінки, так і всього організму вцілому. Печінка виконує нетільки жовчоутворюючу, але і метаболічну функцію. Тому вивчення її будовимає дуже велике значення. Наприклад, жовчоутворююча функція може бутипорушена в патологічних умовах на протязі досить тривалого часу (тижні,місяці), і при цьому не спостерігається загрозливих життю явищ (хоча, вкінці кінців, зупинка даної функції приводить до смерті). Розладжеметаболічної функції швидше веде до розвитку жіттєвонебезпечніх порушень,а повне її відключення вже через декілька годин чи днів приводить досмерті. Так, собака, у якої перев'язаній загальний жовчний потік, і жовч НЕпоступає в травний канал, продовжує жити на протязі декількох місяців, тодіяк повне видалення печінки вже через декілька годин обумовлює смерть приявищах тяжкої інтоксткації. Із цьго прикладу видно, що печінка має великезначення для жітьтєдіяльності людини, тому в науці їй приділяється неабиякезначення.

    І. Будова печінки.

    1. Анатомічна будова печінки.

    1.1.1. Поверхні печінки.

    Розглянемо печінку та її функції як з боку анатомії, так і з бокугістології, фізіології. Печінка (hepar) сама велика з травних залоз. Воназаймає верхній відділ черевної порожнини, розташовуючись під діафрагмою,головним чином з правого боку. Залоза має форму, що з одного боку нагадуєкапелюшок великого гриба, чи форму клину; має верхню, випуклою, та нижню злегкаувігнуту, поверхню. ЇЇ віпуклість немає сіметрічності тому щонайбільшвіпуклою та об'ємною її частиною є не центральна, а права задня,яка до переду і ліворуч дещо клиновидно звужується. Розміри печінки з правана ліво складають в середньому 26-30 см., спереду назад - права частка 20 -
    22 см., ліва частка - 15-16 см., а найбільша товщина (права частка) 6-9 см.
    Вага печінки досягає в середньому 1500 Колір червонобурій, Консистенціям'яка.

    Розглянемо поверхню білш детально. Взагалі в печінці розрізняютьверхню, випуклою, діафрагмальну поверхню (facies diaphragmatica), нижню,місцями вігнуту, внутрішньоносну поверхню (facies visceralis), гострийнижній край (margo inferior hepatis), відокремлюючій спереду верхні і нижніповерхні, злегка випуклою задню частину (pars posterior), діафрагмальноїповерхні. На передньому краю печінки є вирізка круглої зв'язки (incisuraligamenti teretis), та праворуч розташована вирізка жовчного міхура
    (incisura vesicae felleae).

    Верхня, діафрагмальна поверхня печінки випуклою і відповідає за формоюкуполу діафрагми. Від діафрагмальної поверхні печінки доверху, додіафрагми, йде сагітально розташована черевну серповидна зв'язка (lig.falciforme) вона йде від переднього краю печінки назад на протязі приблизно
    2/3 ширини печінки, ззаду листки зв'язки росходяться праворуч та ліворуч,переходячи в вінцеву зв'язку (lig. coronarium hepatis). Серповидна зв'язкаділить печінку відповідно верхньої її поверхні на дві частини - правучастку (lobus dexter) більшу та, що має найбільшу товщину і ліву частку
    (lobus sinister)-меншу. Права частка розташована під правим куполомдіафрагми, ліва - під лівим. На верхній поверхні лівої частки видноневелике серцеве вдавлення (inpressio cardiaca) відповідне розташуваннясерця над діафрагмою. На діафрагмальній поверхні печінки розрізняють верхнючастину (pars superior) повернення до діафрагми передню частину (parsanterior), повернення до переду, до реберної частини діафрагми, і допередньої стінки живота в області очеревіні, праву частину (pars dextra),направлену праворуч до бічної черевної стінки і задню частину (parsposterior), повернення в бік спини.

    Нижня, внутрішньоостна поверхня печінки, має нерівну плоску злегкаувігнуту поверхню, відповідно конфігурації ніжчележачіх органів. На нижнійповерхні розташовуються три борозни. Дві борозни мають сагітальненаправлення і тягнуться по нижній поверхні печінки, майже паралельно однаодній, від переднього до заднього його краю; приблизно посередині цієївідстані їх з'єднує у вигляді перекладини третя Поперечна борозна. Ліваборозна складається з двох відділів: передньго, що розташовуються до рівняпоперечної борозни та заднього ззаду від поперечного Передній більшглибокий відділ щілина круглої звязки (fissura ligamenti teretis)починається на передньому краю печінки від вирізки круглої зв'язки; внійзалягає кругла зв'язка печінки (lig. teres hepatis), що йде зпереду і знизувід пупка. Задній відділ лівої борозни - щілина венозної зв'язки (fissuraligamenti venosi), вона тягнеться від поперечної борозни назад до лівоїпечінкової вени. Ліва борозна за своїм розташуванням на нижній поверхнівідповідає ліннії пррікрінлення серповідної зв'язки на верхній поверхніпечінки і таким чином служить тут межею лівої і правої часток печінки.
    Разом з тим кругла зв'язка печінки закладена в нижньому краї серповідноїзв'язки, на вільному передньому її кінці.

    Права борозна представляє поздовжньо розташовану яму та називаєтьсяямою жовчного міхура (fossa vesicae felleae). Вона менш глибока, ніжборозна круглої зв'язки, але більш широка і являє відбиток розташованого вній жовчного міхура (vesica felleae), ямка тягнеться назад до поперечноїборозни; продовженням її ззаду від поперечної борозни служить борознанижньої порожнистої вени (sulcus venae cavae).

    Поперечна борозна представляє ворота печінки (porta hepatis), дезалягають власне печінкова артерія (arteria hepatica propria), печінковийпротік (duktus hepaticus) та Воротна вена (vena portae). Як артерія, так івена діляться на основні гілки, праву та ліву, вже в воротах печінки.

    1.1.2. Частки печінки.

    Описані вище борозни ділять нижню поверхню печінки на чотири частки.
    Ліва борозна відокремлює праворуч нижню поверхню лівої частки печінки,права борозна відокремлює зліва нижню поверхню правої частки. Між правою талівою борозною на нижній поверхні печінки розташований середній відділ,який ділиться поперечною борозною на передню та задню ділянки. Передняділянка представлявє квадратну частку печінки (lobus quadratus hepatis),задня - хвостату частку печінки (lobus caudatus hepatis)/

    Нижня поверхня правої частки печінки несе на собі ближче до передньогокраю вдавлення обідкової кишки (inpressio colica) позаду, до самогозаднього краю знаходиться: правіше-обширне заглиблення від прілягаючої тутправої нирки, ниркова вдавлення (impressio renalis) лівіше-примикаючи доправої борозни заглиблення верхньої частини дванадцятипалої кишки,дванадцятіпалокішкове вдавлення (impressio duodenales) ще більш позаду,лівіше ниркового вдавлення знаходиться вдавлення правого наднирники,надниркових вдавлення (impressio suprarenalis).

    Квадратна частка печінки (lobus quadratus hepatis), відокремленаправоруч ямою жовчного міхура, ліворуч - борозною круглої зв'язки,попереду, нижнім краєм, позаду-воротами печінки. На середині шириниквадратної частки є заглиблення у вигляді широкого поперечного жолобка
    -Відбиток верхньої частини дванадцятипалої кишки, дванадцятіпалокішковевдавлення, що продовжується сюди з правої частки печінки.

    хвостата частка печінки (lobus caudatus hepatis) розташована ззаду відворіт печінки, відокремлена зпереду поперечною борозною воріт печінки,праворуч-борозною нижньої порожнистої вени (sulcus ligamenti venosi),ліворуч-щіліною венозної зв'язки та ззаду задньою поверхнею печінки. Напередній ділянці хвостатої частки ліворуч розташований невеликий виступ,соскоподібного відросток (processus paillaris), що підходить ззаду до лівоїділянки воріт печінки; праворуч хвостата частка утворює хвостатий відросток
    (processus caudatus), який направляється праворуч, утворює місток міжзаднім кінцем ямки жовчного міхура і переднім кінцем борозни нижньоїпорожнистої вени і переходить в праву частку печінки.

    Ліва частка печінки (lobus sinister hepatis). На нижнійповерхні.бліжче до переднього краю .. ліва частка утворює на своїй поверхнівіпуклість, сальнікове бугор (tuber omentale), який повернутий до малогосальника (omentum minus). На задньому краю лівої частки, близько до щілинивенозної зв'язки, знаходиться вдавлення від прілягаючої сюди черевноїчастини стравоходу, стравохідне вдавлення (impressio esophagea). Лівіше цихутворень, ближче до заду, на нижній поверхні лівої частки є шлункововдавлення (impressio gastrica).

    Задня частина задньої поверхні (pars posterior faciei difragmaticae)представляє досить широку, злегка заокруглення, не покриту, очеревіною заднюділянку печінки. Задня частина утворює увігнутість відповідно місцюприлягання до хребта. Центральна їїділянка широка, а по краях, праворуч таліворуч, вона звужується. Відповідно правій частці на ній є жолобок, в якийзакладена нижня порожниста вена, борозна нижньої порожнистої вени (sulcusvenae cavae).

    Ближче до верхнього краю задньої поверхні печінки в речовині її виднотри печінкові вени (venae hepaticae), що впадають в нижню порожниста вену.
    Края ямки нижньої порожнистої вени з'єднані між собою сполучнотканінноюзв'язком нижньої порожнистої вени (ligamentum venae cavae inferioris).
    Печінка майже повністю одягнута черевний покривом та може таким чиномвважатися органом, розташованим мезоперітонеально. Очеревіна покриває їїдіафрагмальну, внутрішньоостну поверхні і нижній край. Найбільша непокритийочеревіною ділянка розташована на задній поверхні там, де печінкабезпосередньо прилягає до задньої стінки живота; вона має ромбовидної форму.
    Друга ділянка знаходиться в місці розташування жовчного міхура,безпосередньо не покриваючи тканину печінки. Розглянувши більш детальноповерхню печінки ми ще раз переконалися у великій складності табагатофункціональності цього органу. Прилягаючих до поверхні печінки іншіоргани залишили на ній чимало вдавлення та борозен, що дає змогу розпізнатиту чи іншу частину.

    2. Гістологічна будова печінки.

    1.2.1. Значення функцій печінки в гістологічній будові.

    Величезний об'єм печінки, а також значна маса крові, яка звичайнознаходиться в печінці (до 0,5 л.) вказує на інтенсивність фізіологічнихпроцесів, що відбуваються в ній .. Виконують їх в печінці одноманітні забудовою мілкі тканинні комплекси - печінкові частки, вперше описані
    Мальпігі в 1666 р. в його відомій праці "De viscerum structura exarcitatioanatomica ", а більш детально описав Кірнанім в 1833 р. Кожна часткаскладається з тканинних елементів органу та може розглядатися якелементарна чи мініатюрна печінка. Наприклад, маленька печінка лишевідрізняється від величезної печінки слона не стільки особливостями будовичасток, скільки їх кількістю. Це говорить про те, що печінкова часткарозглядається як елементарна частка печінки. Якщо розглянути печінку зісторони гістологіі, то вона покрита тонкою міцною сполучнотканінноюкапсулою, яку часто, за автором, називають гліссоновою. Подібно до іншихзалоз, печінка складається із паренхімі та строми. Паренхіма представленаепітеліальнімі клітинами ентодермального походження, які називаютьсяпечінковімі клітинами, чи гепатоцитами. Строма має мезодермальні походженняі складається із сполучної тканини звичайного типу.

    При вивчені гістології печінки, мабуть, саме головне-це пам'ятати, щовона не тільки одночасно є і екзокрінною і ендокринних залоз, печінкаунікальна ще й тим, що в ній не існує "розподілу праці" між клітинами, щовиробляють ендокринних та екзокріній секрет. Всі її паренхіматозні клітини
    (гепатоцити) виробляють обидва вида секреторних продуктів. Таким чиномпаренхіма повинна бути побудована так, щоб кожен гепатоцит контактував бияк з протокою, що відноситься до системи виведення екзокрінного секрету
    (жовчі), так і з кровоносних судин, в яку він виділяв би свій ендокриннихсекрет.

    1.2.2. "Класична" печінкова частка.

    Перш ніж пояснити, яким чином це відбувається, потрібно описатиутворення, що має назву класічноі печінкової частки, тому що саме часткипобудовані таким чином, що забезпечується вироблення і виведення якекзокріного так і ендокринно секрету. Взагалі описано два типа печінковихчасток, але спочатку була описана саме класична печінкова частка, тому самеїї мають на увазі, коли використовують термін печінкова частка. У людиничастки не відокремлені сполучнотканіннімі перетинки, тому щоб їхпобачити, навіть під мікроскопом, важливо знати декілька орієнтирів. Дляцьго розглянемо печінку у свині (додаток 1). Частки печінки свинівідокремлені одна від одної сполучнотканіннімі перетинки, завдяки цьому мибачимо, що частки печінки мають форму шестикутника. А вмісцях, де сходятьсяверхівки трьох часток сполучна тканина знаходиться в великій кількості іпри уважному вивченні в ній помітні на розрізі гілки ворітної вени,печінкової артерії, жовчного протоку. Це скупчення гілок чотирьохтрубчастих систем разом із сполучною тканиною, в котрій всі вонизнаходяться, утвоює так звану ворітну зону чи ворітній тракт. Саме таківорітні зони (портальні зони) є і в печінці людини, і хоча вони нез'єднанні сполучнотканіннімі перетинки, вони є орієнтирами печінковихчасток. З'єднавши портальні зони уявною лінією ми отримаємо межі часток.
    Крім портальних зон ще одним орієнтиром печінкової частки є центральнавена, якій відповідає вісь багатогранної частки, і по якій кров витікає початсткі.

    Як вже зазначалося, печінка людини покрита тонкою сполучнотканінноюкапсулою, яка в своєму складі має колагенові волокна і небагаточісельніфібробласти, капсула в всвою чергу покрита шаром мезотеліальніх клітин. Уворотах печінки сполучна тканина капсули продовжується, подібно стовбурадерева, в тканину органу. Всередині печінки це сполучнотканінне деревогалузь дуже сильно і у всіх напрямках.

    Розглянемо більш детально трубчасті утворення в портальних трактах
    (Додаток 2). Сама найбільша трубочка, яку можна побачити в кожній гілцісполучнотканінного дерева - це гілка ворітної вени. Кровозабезпеченняпечінки здійснюється артеріями, артеріальна кров приноситься в печінковутканину гілками печінкової артерії, які теж проходять в портальних трактах.
    Таким чином, кров із системи ворітної вени і печінкової артерії приноситьсяіз воріт по гілкам сполучнотканінного дерева.

    Дві іші трубочки, здійснюють виведення речовин із печінки. Одна з нихжовчний протік, що складається із епітеліальніх клітин; по ньомуекзокрінній секрет паренхіматозніх клітин виводиться із печінки. Мілкіпротоки, що лежать в гілках сполучнотканінного дерева, зливаються один зодним на шляху із печінки і в кінці кінців в "стовбурі № деревавідкривається в печінковий протік. Четвертий вид трубочок, який є в кожнійсполучнотканінного гілці дерева і має дуже тоненьку стінку-це лімфатичнасудин. Лімфатичні судини в різних гілках теж зливаються в стовбурі дереваі виводять лімфу з печінки. Таким чином, кров від периферії частки йде доцентру, де потрапляє в центральну вену. На відміну від ворітної вени іпечінкової артерії, які приносять кров в печінку, ситема вен, що відводятькров із неї, не знаходяться в складі сполучнотканінного дерева, більш тогопо всій печінці дві системи кровоносних судин, відокремлені одна від одної.
    Тому центральні вени печінки є орієнтиром для встановлення центра частки.
    За допомогою двох орієнтирів-центральна вена, що в поперечному розрізі маєвигляд кола; та портальні тракти, що знаходяться навколо центральної вени,які з'єднавшісь уявним лініями і дають нам контурчасткі. Визначивши межічастки печінки, ми можемо розглянути їх внутрішню будову (Додаток 3).

    При малому збільшенні видно, що клітини паренхімі, гепатоцити,розташовуються неправильними рядками, які галузяться і, направляючись відпериферії частки, сходяться до її центральної вени. Між цими неправильнимирядами гепатоцитів розташовуються світлі щілеподібні простори, щопредставляють собою синусоїди (кровоносні капіляри) печінки. Саме, мабуть,складне завдання гістології це відтворити трьохмірну структуру розташуваннягепатоцитів та сінусоїдів. Адже кожен гепатоцит повинен контактувати зканальців, що відводить продукт його екзокріної секреції до жовчногопротоку в портальному тракті, і одночасно цей же гепатоцит повиненторкатися хоча б одного їз сінусоїдів-для того, щоб продукт його ендокріноїсекреції віводівся в кровотік.

    При великому збільшені (Додаток 4) видно, що клітинна мембрана майжекожного гепатоцита хоча би де небудь, але всеж контактує з чи двомасінусоїдамі. Почнемо з того, що кожен гепатоцит виділяє свій екзокрінійсекрет в каналець, що має назву жовчного капіляра. Він представляє собоющілину між клітковімі мембранами двох чи декількох сусідніх гепатоцитів.
    Жовчні капіляри здатні утворювати неперервно систему, якщ тільки єнеперервний ряд клітин довжиною не менш двох гепатоцитів. Гепатоцити завждиоб'єднані в структури, які мають назву трабекул.

    Кожна трабекул повинна складатися за товщиною чи шириною не менш ніжз двох клітин, з тим щоб по трабекулі між двома клітинами міг проходитинеперервний жовчний капіляр. Крім того, трабекул, побудовані ізгепатоцитів, всередині частки повинні анастомозуваті один з одним для того,щоб жовч із жовчних капілярів відтікала в жовчний протік, що лежить впортальному тракті. Відповідно всі синусоїди, що знаходяться міжанастомозуючімі трабекул, повинні з'єднуватися один з одним, щоб кров, щотече по ним, збиралася в центральну вену частки. Потрібно ще відмітити, щопечінкові трабекул, що галузяться та анастомозують, в цілому орієнтованівід периферії частки радіально до її центру, тобто до центральної вени.

    Слід зауважити ще й на тому, що кров і жовч рухаються в різнихнапрямках (Додаток 5). Кров із ворітної вени і печінкової артеріїпортального тракту попадає в синусоїди, що лежать між трабекулгепатоцитів, і вціх сінусоїдах вона змішується і тече в напрямкуцентральних вен. Жовч, що секретується гепатоцитами в жовчні капіляритрабекул, рухаються по жовчно капіляру до жовчного протоку, що лежить впортальному тракті. Тому в тканині між портальними трактами і центральнимивенами кров і жовч рухаються в протилежних напрямках. При різних ураженняхпечінки важливо вияснити, яка саме частка уражена, і потрібно знат, якічастини частки, володіють "найкращим", а які "найгіршим"кровозабезпечення. Для цього потрібно ввести таке поняття як ацинус -підрозподіл тканини печінки на структурні одиниці (Додаток 6). Тобто ацинусце ще менша ніж частка структурна одиниця.

    Але хоча ацинус складає 1/3 розмірів класичної частки, він не є їїчастиною, тому що в його склад входять частини двох сусідніх часток. Томуацинуси можна вважати самостійними структурними одиницями цього органу,тобто печінка складається з ацінусів, а не з часток.

    Відомо, що ті частини печінкових трабекул, які розташовуються ближчевсього до центральних вен, контактують з кров'ю самої низької якості-томущо, щоб досягти центральної вени, кров повина пройти по сінусоїду, довжинаякого як найменше дорівнює відстані від портальної зони до центральноївени. Проходячи по сінусоїду, кров віддає кисень і накопичує вуглекислийгаз. Паренхіматозні клітини, розташовані в безпосередній близькості доцентральних вен, таким чино забезпечуються кров'ю з самим низьким вмістомкисню і поживних речовин, в порівнянні з клітинами, що розташувалися ближчедо портальних зон. Крім того, кров в цьому відділі характеризуєтьсянайбільшим вмістом вуглекислого газу та інших кінцевих продуктів обміну.
    Бічні відгалудження печінкової артерії та ворітної вени утворюють основупечінкових ацінусів. Більш мілкі гілочки відводять кров в синусоїди,забезпечуючи самою "свіжою" кров'ю будь-які ділянки паренхімі. Клітини, щолежать ближче до основних судинних стовбурів ацинуса, кровозабезпечуютьсянайкращим чином по відношеню до всіх інших його частин. Цю ділянку, якувчений Раппапорт називає зона 1 ацинуса, має на зрізі більш менш овальнуформу, паренхіма печінки, що оточує зону 1 на зрізі має приблизно округлімежі і позначається зоною 2. Після зони 1 ця зона кровозабезпечується кращеінших відділів ацинуси. Зовнішня частина останього, що має не правильнуформу і доходить до центральних вен, називається зоною 3; вона отримуєменше крові, ніж будь-яка інша частина ацинуса. Взагалі то ацинус в тій чиіншій мірі нагадує ромб, а його межі сходяться до центральної вени.

    1.2.3. Клітини печінки та їх ультраструктур.

    Після того, як ми розглянули загальну внутрішню будову печінки,розглянемо будову деяких її складових частин. Почнемо, наприклад, ізсінусоїдів: вже давно було встановлено, що вістілка початкових сінусоїдіввідрізняється від вістілкі звичайних капілярів тим, що її утворюють дварізних виду клітин. Клітини одного виду-відносно тонкі та плоскі, щонагадують ендотеліальні клітини звичайних капілярів, а ось клітини іншоговиду-значно більш крупніші. На зрізах вони часто мають зірчастий вигляд,від чого і отримали назву зірчастіх клін Купфера-на честь дослідника, чикупферові клітини, які слід розглядати як макрофаги. У печінці купферовіклітини дійсно утворюють частину вістілкі, тому що вони лежать міжендотеліальнімі клітинами. Якщо розглядати ультраструктури купферовіхклітин, то цікавою особливістю є те, що в їх цитоплазмі є своріднітрубочки, схожі на черв'ячків, які, представляють собою депо клітковоїмембрани, що необхідне для швидкої фагоцитарної реакції у відповідь напопадання в клітину яких небудь часток. В цитоплазмі також може знаходитисяфагоцітованій матеріал, що утворився при фагоцітозі та "старих"еритроцитів.

    Дуже цікавою є і УЛЬТРАСТРУКТУРА гепатоцитів. Цитоплазма гепатоцитів,в буквальному поняті слова, багата різними видами органел та включень.
    Особливо багаточисельні міцтохондрії, кожен гепатоцит має 1000 чи більшемітохондрій.

    мітохондрії дуже важливі для гепатоцитів, тому що вони виконуютьбагаточисельні та різноманітні за характером функції. У гепатоцитахзустрічається велика кількість вільних і зв'язаних з мембранамиполірібосом. Добре розвинений як гранулярних так і гладкий ретикулум.
    По цитоплазмі розсіяні багаточисельні стопки апарату Гольджі. Деякі з нихлежать близько до ядра, а деякі _ по поблизу жовчних капілярів. Деякілізосомі мають ліпофусцін _ пігмент зношування, гепатоцити також маютьмікротільця. Нещодавно було встановлено, що мікротільця мають ферменти, яківідіграють важливу роль в метаболізмі жирних кислот шляхом бета окислення.
    Причому встановлено, що під дією лікарських препаратів, що приймаються длязниження рівня ліпідів в сіворотці, число таких мікротілець в гепатоцитахзбільшується.

    Ще одна особливість, що між стінками сінусоїдів та гепатоцитами, щоприлягають до них, існує простір. Електронно мікроскопічнімі дослідамі буловстановлено, що такий простір існує, він отримав назву прос тору Діссе. Цейпростір в своєму складі має плазму крові, але клітини крові в нормі тут впостнатальному житті не зустрічаються. У цьому просторі є велика кількістьмікроворсінок, які вступають із вільних поверхонь гепатоцитів,відокремлюючіх простір Діссе.

    1.3. Кровообіг в печінці.

    Розглянувши детальну внутрішню будову печінки, ми можемо перейти дорозгляду кровообігу в печінці, що було б майже не можливим без знаннявнутрішньої структури органу. Печінка володіє унікальним кровообігом, томущо для неї приноситься як артеріальна так і венозна кров. Венозна кров,будуче ще артеріальною, пройшла через більшу частину шлунково-кишковоготракту, де в капілярах проходило всмоктування продуктів травленнявуглеводів та білків, амінокислоти і багатьох інших речовин. Таким чином,венозна кров від шлунка, кишечника, підшлункової залози та селезінки йде небезпосередньо до серця, а через ворітну вену в печінку. Однак печінкапотребує і артеріальної крові, саме ця кров приноситься по печінковійартерії, яка проникає в орган теж в області воріт. Через ворітну венупроходить ѕ всієї поступаючої в печінку крові, тоді як через печінковуартерію - тільки ј. У мжчастковіх просторах як печінкова артерія, якворітна вена розгалужується на мілкі судини, які утворюють по напрямку дочасток та по їх периферії в судину сітку. Між міжчастковімі венамиартеріями ісують багаточисельні з'єднання, тому більша частина печінковоїпаренхімі отримає змішану - портальні та артеріальну - кров. Тільки тіпечінкові клітини, що розташовані по периферії часток, отримують окремоартеріальну кров.

    Крім того, що печінка має потребу як в артеріальній так і венознійкрові, для неї ще характерний і повільний ток крові (в порівнянні з іншимиорганами). Він сповільнений, по-перше, тому, що синусоїди відрізняютьсявеликою шириною і неправільністю просвіту, по-друге, тому, що синусоїдипредствляють собою вже другуу капілярну сітку на протязі одного судинногощляхом від серця (першою сіткою є капіляри на які розпадаються артеріїнепарних черевний внутрощів і які дають початок портальній вені), зарахунок чого енергія руху, що прідаеться серцем крові, дохобіть до печінкивже різко послаблення. Ще однією особливістю кровообігу у печінці єнаявність в печінкових судинах цієї системи зажімів чи шлюзів, якірегулюють рух крові через печінку. Вже в сінусоїдах - в місці їх впаданняв центральні вени - є сфінктері, які змінюють кровонаповнення сінусоїдів, взалежності від характеру хімічних субстанцій, що містяться в крові, щопроходить крізь печінку. Також у віхаду із печінки в стінках печінкових венє ціркулярні м'язові волокна, що можуть скорочуватися що відтік крові зпечінки значно зменшується. Протилежною дією адреналін, що впливає нарозслаблення, а тобто, розширює печінкові вени та прискорює відтік кровіпечінки. Потім вся кров збирається в печінкові вени, що несуть кров ізпечінки і впадають в нижню порожниста вену, що проходить по поблизу. Цячастина кровообігу і має назву кровообігу ворітної вени. Таким чином всіособливості кровообігу дають змогу зрозуміти, як хімічні продукти, щопотрапляють в печінку, мають можливість відповідний час тісно взаємодіяти зтканинами елементами цього органу та продукованімі ними ферментами взалежності від потреб організму, що регулюються нейро-гуморальних шляхом.
    Нема сумніву в тому, що печінка в своїй роботі прямо залежить від стану яквегетативної так і центральної нервової системи.

    ІІ. Функції Печінка.

    2.1. Виділення жовчі - екзокрінного секрету.

    Складна внутрішня будова печінки, і те, що вона одночасно є якекзокрінною залози, обумовили її різноманітність функцій. Однією із самиххарактерних - є виділення жовчі. Жовч, секрет гепатоцитів, містить жовчніпігменти (білірубін), солі жовчних кислот, білки, холестерин такрісталогідраті тканніної рідини. За добу у людини виділяється від 0,5 до 1літра жовчі. В день жовч виділяеться більш інтенсивно, під час снупослаблюється. Виділення жовчі підвищується при підсиленнікровозабезпеченні в прямому зв'язку з підвищенням доставки кисню. Впливаєна виділення жовчі і прийняття їжі. В період травлення утворення жовчі івиділення її в шлунок посилюється. При відсутності їжі в травному трактіжовч потрапляє в дванадцятіпалу кишку тільки в незначній кількості, притому періодично через кожні 1-2 години. Головними травнями збудникамивиділення жовчі є продукти травлення білків (м'ясо) та особливо жирів
    (масло, вершки), вуглеводню їжа навпаки зменшує притому жовчі в кишечник.

    Взагалі печінка людини виділяє жовчні пігменти в якості білірубіна.
    Пігмент білірубін предсавляє собою кінцевий продукт обміну, який підлягаєвидаленню і утворюється не в гепатоцитах, а в результаті розпадугемаглобіну в макрофагах селезінки та кісткового мозку та, в меншій мірі,
    - В купферовіх клітинах печінкових сінусоїдів.

    Цей продукт розпаду гемоглобіну, що не містить заліза, потрапляє вкров та поглинається гепатоцитами із плазми в просторі Діссе. Гепатоцитиперетворюють його в водорозчинних форму зв'язуючи з глюкуронової кислоти, апотім виділяють в якості компонента жовчі. Солі жовчних кислот на відміннувід жовчних пігментів є корисними для організму речовинами, тому що вони,потрапляючи до кишки, значно полегшують перетравлення жирів. Ці соліподібно холестерину, третьому компоненту жовчі віроблюються гепатоцитами.
    Існує ще один компонент жовчі. Гормони, що віроблюються корою наднирниківта статевими залозами, постійно поглинаються з крові гепатоцитами і врізній ступені підлягають метаболічним змінам. Утворенні продукти чи навітьактивні незміненні стероїдні гормони часково секретуються в жовч. Із жовчів кишці деяка кількість гормонів може всмоктуватіся в кров. Томувважається, що існує кишково-печінкова циркуляція стероїдних гормонів.

    Є також і кишково-печінкова циркуляція жовчних пігментів, тоді якбілірубін потрапляє в кишку, то за рахунок діяльності бактерій, що живуть вкишці, він перетворюється в уробіліноген та стеркобіліноген. Частинауробіліногена потім всмоктується в капіляри кишки. Вони відводять кров всистему ворітної вени, і, коли кров, що містить всмоктаній уробіліноген,проходити по сінусоїдам печінки, уробіліноген захоплюється гепатоцитами ізнову перетворюється в білірубін, який знову виділяється в жовч. Хоча жовчутворюється печінкою з порівнянно постійною швидкістю, вона потрапляє вкишку нерівномірно, звичайно коли в ній дійсно існує потреба, для цьогонеобхідно, щоб жовч тимчасово накопичувалася та концентрувалася, цю функціювиконує жовчний міхур.

    2.2. Метаболічні функції

    Окрім виділення жовчі печінка виконує чимало метаболічних функцій, якідуже важливі для підтримання життєздатності організму. Наприклад, післявживання їжі, що містить велику кількість вуглеводів, рівень глюкози вкрові підвищувався без контрольно, якщо б не діяльність гепатоцитів, які вприсутності інсуліна виділяють надлишок глюкози з крові, запасаючі його вякості глікогена. І, навпаки, коли рівень цукру в крові починає зніжувтіся,гепатоцити перетворюють глікоген знову в глюкозу, виділяючи її в кров.
    Утворення глікогену в гепатоцитах стимулюється також гормономгідрокортізоном, який виробляє кора наднирники, але в цьому разі глікогенутворюється із білків чи їх похідних, при чому таке утворення глікогенуприводить до виділення глюкози в кров, а не до поглинання її із крові. Алев білково-азотистої обміні печінка приймає не менш важливу участь ніжметаболізмі вуглеводів. Як і у відношенні вуглеводів, печінка перш за всевиконує роль білкового депо. За данними Грунда (1910), печінка утримуєбілки (пропорціально об'ему) на 30-60% більше, ніж інші органи, під часголоду, печінка відповідно більше віддає білки. Так, після дводенногоголоду печінка білих крис втрачає 20% свого білка, тоді як нирки, серце таінші органи-лише 4%. В печінці можна знайти типові білки крові-глобулін,альбумін, фібриноген. Адже гепатотіці синтезуються альбуміні та більшучастину глобулінів плазми крові. Білки, що секретуються гепатоцитами вкров, синтезуються в цистернах шорсткого Ендоплазматична ретикулуму,які видно в різних ділянках цитоплазми. Після завершення синтезу білкикрові через апарат Гольджі потрапляють до вільної поверхні клітини, щоомивається плазмою, та виділяються механізми екзоцітоза. Але потрвбнозауважити, що разом з агентами, що приводять до зсідання крові (протромбін,фібриноген), в печінці утворюється і речовина, що сповільнює зсідання-цеантитромбін так званий гепарин. Уажлівім процесом, що здійснюється впечінці по відношенню продуктів розпаду білків, є переробка амінокислот.
    Але з дослідів Лондона та Кочнівої (1935 р.) Під час перетравлення білків вкишечнику, в кров надходять, окрім амінокислот також більш крупні часткирозпаду білків-поліпептиди, вони також затримуються печінкою. Перш за всеіз цих продуктів синтезується білок, а частина амінокислот, руйнуючи,утворюють аміачні солі та сечовини.

    Тобто в утворені сечовини печінка теж має своє значення. Утвореннясечовини в печінці було доведено Шредером (1882 р.) В дослідах з повнимвидаленням печінки у собак було зафіксовано досить різке зменшення вмістусечовини в крові, сечі та тканинах. Утворення сечовини із продуктівбілкового розпаду представляє один з найважливіших процесів організму. Утой час, як деякі аміачні сполуки токсичні для організму, Сечовина безпечнаі притому легко виділяється нирками. Таким чином, печінка виконує великуроль, утворюючи кінцевий продукт білкового зворотнього метаморфозу.

    В обміні вітамвнів печінка виконує теж не останню роль.

    Вітамін А утворюється в печінці із провітаміну каротину, що тнадходітьз їжею. Печінкові клідіні продукують Ензим-каротіназу, яка і перетворюєкаротин на дві молекули вітаміну А. Крім перетворення каротину в вітамін Ав печінці відбувається накопичення цього вітаміну. Біля 95% всієї кількостівітаміну, що знаходиться в організмі, зосереджено в печінці. Покладивітаміну А піддаються впливу ряду фізіологічних та патологічних факторів.
    Так, вони збільшуються не тільки при їжі, багатій каротину, але й присильному споживанні жиру. Інсулін зменшує вміст вітаміну в печінці. Різніураження печінкової тканини супроводжується різким та швидким зменшеннямзапасу вітаміну А, при цьому каротин біліше НЕ перетворюються в вітамін А.
    В зв'язку з роллю, яку виконує цей вітамін в утворені зорового пурпура, єважливий взаємозв'язок між зором та функцією печінки. При важкихзахворюваннях печінки спотерігаються такі прояви авітамінозу вітміну А, якКуріна сліпота.

    Вітамін В1-його вміст в печінці в 10 разів вище (на 1 г ваги), ніж вм'язах. Як відомо він грає важливу роль при розкладі одного з продуктіврозпаду цукру-піровиноградної кислоти-настільки, що при її накопичені вкрові та тканинах, говорять про ступінь недостатності вітаміну В1.
    Вважають, що розклад ьпіровіноградної кислоти відбувається саме в печінці.
    Наприклад, при дифузних ураженнях печінки спостерігається порушення В1 -вітамінного обміну.

    Вітамін С грає роль фактора, що сприяє глікогенізації печінки. Принедостатній кількості вітаміну С в організмі вміст глікогену в печінцірізко зменшується (Палладін, 1922 р.., Меньшиков, 1936 р.), а при введеніаскорбінової кислоти він підвищується (Альтенбургер, 1936 р.) За даними
    Волинського (1946 р.) Аскорбінова кислота є впливовим фактором, щозабезпечує фізіологічний стан печінки у відношені її найважливіших функційв обміні речовин (в тому числі виділення жовчі).

    Вітамін К залежить від функцій печінки: по-перше, для

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !