ВСТУП.
Сьогодні, коли широко розповсюджена полівалентна алергія, а проблема імунодіфіцітніх станів (як наслідок перенесення стресів) все частіше стає перед лікарями, тому приходиться шукати засоби немедикаментозного впливу на хворий організм людини. Седед таких методів перевага надається таким засобам і формам лікування, котрі найбільш природні до організму і дають мінімум побічних дій. До цих засобів можна віднести лікування опроміненою кров'ю, а саме кров'ю самого хворого.
З моменту народження і все своє життя людина знаходиться під впливом сонячних променів. Цілющі дії їх на організм була відома ще в Давньому Єгипті, Греції і Рімі.По опису Геродота, там будувалися солярії для використання сонця з лікувальною метою (гeліотерапія). Гіпократом були описані лікувальні властивості променів Сонця.
У ХІХ ст. вперше були систематизовані теоретичні знання і практичний досвід використання світла.Вперша лікувальна установа для геліотерапії була відкрита в Швейцаріїї 1885 році.Тоді почалися дослідження по вивченню теоретичних аспектів біологічної дії сонячного світла на організм.
Одним з найширших використане УФО є загар людини, особливо влітку, коли під пвлівом УФО відбуваються накопичення пігменту в шкірі зі зміною її забарвлення.Прі правельно, дозованому загарі стимулюються різні фізіологічні процеси, що сприяють профілактиці ряду захворювань.
Запальні процеси внутрішніх жіночих статевих органів займають "одне з основних місць серед гінекологічних захворювань (Я. П. Сольський та Л. І. Іванюта, 1975; В. Й. Бодяжіна, 1990; Я. П. Сольський та співавт. 1996; 8. К.. ІоЬпкоп сі. а1., 1991). Питома вага цього виду паталогії серед хворих, що звертаються в жіночу консультацію за медичною допомогою, коливається в межах 50-83% (Г. К. Степанковська, 1996; Л. В. Тимошенко та співавт. 1996; Р. М. Ооіакїеіп, 1984). Ускладнення проблеми гнійно-запальних захворювань зумовлено у переважній більшості випадків низькою ефективністю лікування, розвитком антібіотіко-резистентних штамів мікроорганізмів і зниженням імунобіологічної резистентності організму в результаті дії зовнішніх факторів, не дивлячись на застосування нових антібактіріальніх засобів і препаратів, покликаних активізувати захисні сили організму (Я. П. Сольський, Л. І. Іванюта, 1975; К. К. Кудайбернов, 1984; Г. М. Савелева, Л. В. Антонова, 1987). Вказані обставини можуть бути причиною частих рецидивів запального процесу В результаті формуються стійкі зміни, які в свою чергу ведуть до розвитку передракових станів, больового.сіндрому, погіршення самопочуття хворих, та їх працездатності, виникнення непліддя (Л. І. Іванюта, 1996; Б. М . Венцков-ський та співавт., 1996) .. Останнє для України сьогодні стає справжньою соціально-демографічною проблемою. Цим і зумовлена необхідність провадження нових методів патогенетичної терапії запальних захворювань, а також організації заходів по реабілітації репродуктивного здоров'я. Необхідно зазначити, що традиційні методи лікування запальних процесів внутрішніх жіночих статевих органів з використанням лише антибіотиків на сучасному етапі себе не виправдовують. Останнім часом при лікуванні вказаної патології стали застосовувати методи загального впливу на осередок запалення з використанням фізичних засобів.
РОЗДІЛ 1. Огляд літератури.
1.1 Комплексна терапія гінекологічних запальних процесів.
Поліетіологічність захворювання, різноманітність його клінічних проявів, а також форм і варіантів протікання визначили різні методичні і тактичні підходи лікування хворих з гострим запальним процесом внутрішніх статевих органів жінки. Комплекс консервативних заходів, що застосовується в повсякденній практиці, включає в себе: зняття больового синдрому, проведення протизапальної терапії, усунення інтоксикації, корекцію порушень гемодинаміки і десенсібілізуючу, загальнозміцнюючу та розсмоктуючу терапію. Адекватне знеболення займає важливе місце в комплексній терапії. Щоб зняти біль використовують різні анальгетики. Проте виразніший знеболюючий ефект досягають застосовуючи анальгетики і антигістамінні препарати - дімедрол, супрастін, діпразін (піпольфен) та ін.
Продовжується постійний пошук нових антисептиків, які знищували б інфекцію й водночас не впливали негативно на здорові тканини. В цьому аспекті, для лікування гнійних ран та запальних інфільтратів м'яких тканин було запропоновано вживати антисептик-дімексід, який має бактерицидну та протизапальну дію (М. В. Даниленко й співавт., 1980; М. П. Черенько й співавт., 1984 ). Викликає теж цікавість використання антибактеріальних препаратів, які володіють бактерицидну дією. Мова тут йде про створення й застосування препаратів сульфаніламідного ряду. Їх особливість в порівнянні з антисептиками полягає в можливості угамовуваті інфекцій при пероральному прийомі або уведенні в кровоносна русло. На сьогодні ці препарати займають значне місце в арсеналі засобів боротьби з інфекцією (М. Д. Машковська, 1982; С. М. Курбангалеев й співавт., 1977; G. Jackion et аl., 1980, 1981). Проте слід наголосити, що в гнійному осередку завжди є некротичні тканини, які гальмують процес одужання, підтримуючи запалення й в значній мірі блокують мікрофлору від дії антибактеріальних препаратів. Це схиляє ряд авторів до думки, що визначальною є радикальна операція, а антибактеріальна терапія відіграє лише другорядну роль (G. Jackion еt аl., 1980). В останні роки були запропоновані хіміопрепарати, які володіють антібактеріальною активністю з широким спектром дії, як на грампозитивних так і на грамнегативних мікрофлору, на грибки, дріжджі та віруси - це водні розчини йодофорів: йодінол, комбінація розчинів йоду з тіосульфатом натрію, йодопірон (Й. Мадамінов й співавт., 1986).
Ще на початку 40-х років для лікування запальних захворювань почали вживати антибіотики. Слід зазначити, що в перші роки свого використання вони були досить ефективними при лікуванні гострих гнійних захворювань. Це спричинило до великого оптимізму щодо можливостей профілактики й лікування гнійної інфекції. Проте сучасні дані насторожують, так як з них випливає, що при використанні антибіотиків досить часто допускаються серйозні помилки, в результаті яких антімікробна терапія у 25-30% хворих завдає більше шкоди аніж користі (Л. Д. Татаренко й співавт., 1981; S . Кerubaum, 1983; JS Solomkin, І987).
В останні роки ефективність використання антибіотиків при лікуванні запальних процесів значно знизилась в зв'язку зі зростом антібіотікорезістентніх штамів бактерій. Ряд бактерій, які ще в недалекому минулому відносились до сапрофітів, сьогодні твердо ввійшли до числа збудників гнійних захворювань і з серйозною проблемою для хіміотерапії (О. П. Тарасенко й співавт., 1983; М. І. Літкін і співавт., 1986; Т . Вееm, 1983). Зниження ефективності антибіотикотерапії при гнійно-запальних процесах пояснюється Селекцією стафілококів стійких до антибактеріальних препаратів, агресивністю госпітальної інфекції, безконтрольністю застосування антибактеріальних препаратів внаслідок алергізації (Л. Д. Татаренко й співавт., 1981; NJ Cruz еt аl., 1984).
Значна частина авторів з метою підвищення ефективності антибіотиків широко використовують їхні комбінацій з іншими хіміопрепаратамі, що підсілає антибактеріальну дію антибіотиків. До них відносяться сульфаніламіді та антисептики нітрофуранового та фуразолідонового ряду - фуразолідон, солафур, фурадонін (Я. П. Сольський й співавт., 1975; В. І. Юхтін й співавт., 1987; А. Е. Франчук, 1984). Інші, для підвищення чутливості мікрофлори до антибіотиків, рекомендують сполучати їх один з одним або застосовувати в поєднанні з протеолітічнімі ферментами, які одночасно дають некролітічну дію, володіють протизапальних ефектом і пролонгують їхню дію (СЛ.Навашін й співавт., 1979,1982; NS Роlk еt аl.1983).
Таким чином, застосування антибіотиків, антисептиків, ферментів та інших лікувальних засобів поки, що не розв'язали проблеми лікування гнійних захворювань, хоча певний прогрес спостерігається,
В комплексній терапії запального процесу необхідно проводити активну дезінтоксікаційну терапію з метою нейтралізації токсичних речовин, зниження їх концентрації й швидкого виведення з організму. Високі дезінтоксікаційні якості мають гемодез (6% розчин полівінілпіролідону) і полідез (розчин нізькомолекулярного полівінілу). Дезінтоксікаційнімі властивостями в значній мірі володіють і такі розчини як ізотонічній розчин натрію хлориду, розчин Рінгера-Локка та 5% розчин глюкози. Для підсилення дії дезінтоксікаційної інфузійну терапію доцільно сполучати з форсованих діурезом протягом 2-4 днів. Н. Т. Терехов і В. В. Бичков (1980) успішно застосовували реоглюман, який виявив позитивний вплив на мікроциркуляцію та володіє чітким діуретічнім ефектом. Вплив на мікроціркуляційне русло за рахунок нормалізації реологічних властивостей крові сприяє оптимізації функціональної активності печінки та нирок, ризик ураження яких при гострому запальному процесі жіночих статевих органів надто високий.
Багато гінекологів широко використовували пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви або пункцій гнійних тубооваріальніх запальних утворень з наступним уведенням антибіотиків. Проте дуже швидко прийшло розчарування, коли переконались, що повне одужання наступає рідко. Утворюються великі, щільні та болючі інфільтрати, які важко піддається зворотньому розвитку через присутність гнійних осередків, які підтримують запальний процес. Але деякі клініцісті й до тепер притримуються подібного підходу при лікуванні хворих із запальними процесами. О. Т. Михайленко і Г.Н.Бублік-Дорняк (1979) пропонують проводити пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви на ранніх етапах захворювання - до початку ексудації (фаза гіперемії). Це на їх думку дозволяє попередити утворення спайок та зменшити тривалість перебування хворого в стаціонарі. Одночасно в черевну порожнину пропонується уводити лікувальні суміші: антибіотики з хлорфіліптом або хімотріпсіном. При серозно ексудаті лікувальні пункції рекомендують проводити двічі на тиждень (всього 2-3 пункції), при гнійному - через день (4-10 пункцій).
З'явились повідомлення про лікування тазових абсцесів шляхом пункції та аспірації гною за допомогою лапароскопа. Цінність лапароскопічного дослідження при гострих запаленнях жіночих статевих органів підвищується у зв'язку з можливістю виконати пріцільне дренування черевної порожнини, а також здійснити внутрішньочеревну перфузію та інфузію різних лікувальних розчинів (В. С. Савельев й співавт .. 1979).
В комплексі загально прийнятих заходів, для попередження гнійно-запальних захворювань після пологів та кесаревого розтину, застосовується метод аспіраційно-промивну дренування матки, Обгрунтування методу: профілактика вісхідної інфекції, покращення інволюції матки в післяопераційному та післяпологовому періоді. Суть методики: в порожнину матки, ближче до дна, вводиться Т-або 0-образна хлорвінілова трубка з багатьма отворами. Другий кінець трубки виводиться через канал шийки матки в піхву. Після чого з допомогою дренажної трубки двічі на день зрошується порожнина матки 0,5% розчином діоксідіна, етонія, 0,2% декаметоксину. Постійна присутність дренажної трубки протягом 5-6 днів в порожнині матки сприяє швидкому її скороченню і зворотному розвитку. Після цього трубку видаляють з порожнини матки.
За даними деяких авторів (О. К. Погоди й співавт., 1991) встановлено, що при запально-гнійних захворюваннях додатків матки спостерігається різке зниження імунітету, тобто зменшення абсолютної та відносної кількості Т-і В-лімфоцитів. Використання лише антибіотикотерапії веде до значного пригнічення імунологічних реакцій і тим самим сприяє розвитку гнійних ускладнень. Для корекції вторинного імунодефіциту використовують неспецифічну імуностімулюючу терапій (дека ріс, лізоцім, нуклеїнат натрій та інші). Деякі автори (Й. Ю. Франчу, 1987) для підвищення неспецифічної реактивності організму хворих пропонують вживати при лікуванні нативну плазму та антиретикулярної цитостатичної сироватку (ЙЦС). На фоні запального процесу геніталій (Л. І. Іванюта з співавт., 1987) спостерігається зниження гормональної функції яєчників, а саме продукції естрогенів. Тому патогенетично обгрунтованим з включення в лікувальний комплекс невеликих доз естрогенів, а також стероїдів типу преднізолону (К. Kolmorgen еt аl., 1989). Це й окрім того буде профілактикою майбутніх спайок. Відомо, що у формуванні адаптаційно-захисних механізмів, відповідальних за процес одужання, відіграє велику роль симпато-адреналової системи (CAC). Особливості клінічного перебігу даного захворювання вказують на наявність функціональних порушень периферичного та центрального відділів вегетативної нервової системи. Тому, деякі автори вважають доцільним використання в комплексі лікувальних засобів нейротропних препаратів (л-ДОПА, етімізолу). З цією ж метою Н.Й. Жаркінім (1984) запропоновано один з методів лікування - іглорефлексотерапія, в основі якого лежить імпульсна дія спрямована на ЦНС через шкірні точки акупунктури. При запальному процесі з наявністю спайкового з'єднань хорошим методом з вібраційний масаж. Він відокремлює розвиток сполучної тканини у патологічному осередку, розріхлює спайки, зменшує конгестівні явища в малому тазу. М.І. Кузін та Б.М. Костюченок (1981) відзначають, що важливу роль при успішному лікуванні гнійного процесу відіграють методи, які значно підвищують концентрацію антибактеріальних препаратів в осередку запалення.
Грунтуючись на проведеному вище аналізі можна стверджувати, що особливе значення впливу на осередок запалення набувають фізичні методи дії. Повідомлень щодо лікування запальних та гнійних процесів за допомогою фізичних методів небагато та вони заслуговують на увагу у зв'язку з істотними перевагами, які випливають з їх етіопатогенетічного обгрунтування. />
1.2 ультрафіолетове опромінення в комплексному лікуванні запально-гнійних процесів.
Значний внесок у вивчення біологічно і дії ультрафіолетового опромінення (УФО) внесли R. Huldichiniky (1919), W. Kollath (1927), які показали, що ультрафіолетові (9Ф) промені здатні проникати через верхній шар шкіри і поглинати кров'ю, В 1927 році W. Kollath, R. Suhrman вперше описали криві поглинання УФ променів кров'ю та встановили, що еритроцити поглинають їх в 200 разів сильніше аніж сироватка. C. Elliit і A. Weli продемонстрували бактерицидну дію УФ-променів, що послужило поштовхом до їх застосування з лікувальною метою. На основі проведених досліджень, Н.Ко11аі:. П, К. $ іпгтап (1927) встановили вплив світлових хвиль різної довжини на біооб'єкт і прийшли до висновку щодо доцільності їх застосування для лікування та профілактики.
Відомо чотири варіанти опромінення аутокрові:
1. Опромінення відкритим способом в чашці Петрі.
2. Ізольоване випромінення в закритому кварцового посуді.
3. Проточний метод опромінення у процесі витікання через кварцових кювету.
4. Проточних системах з використанням перістальтічного насосу з забором крові в ізольований об'єм.
Використовуючи ультрафіолетове опромінення крові D. Kulenkampf (1936) отримав позитивні результати при лікуванні алергічних захворювань та судинної патології. 9 1937-1938 роках H. Burgaharolt таким методом лікував хворих з гнійними захворюваннямі.9 1940 році E. Knott. в "Американському товаристві лікарів" продемонстрував свій апарат і зробив доповідь про техніку УФО крові. Добрі клінічні результати застосування УФО крові при різних захворюваннях спричинились до створення різноманітних модифікацій апаратів для опромінення крові (S. Wieiner, 1973; Л. В. Потапов й співавт., 1977; І. І. Кондратьев, 1981; В. В. Крашутскій, 1991).
У нас експериментальне та клінічне дослідження УФО крові вперше провели у 1937 році Й. Філатов і Т. Касумов. Вони встановили, що морфологічний склад крові, резистентність еритроцитів та швидкість їх зсідання при цьому не змінюються. Отримали позитивні результати при лікуванні різних видів анемій.
Про позитивний вплив методи при лікуванні ряду гінекологічних захворювань зазначають И. И. Бенедиктом (1981), Г. Г. Волков (1981), П. Р. Зенков (1981), В. Р. Попов й співавт. (1991). < br />
Стимуляція клітинного і гуморального імунітету є одним з механізмів лікувальної дії АУФОК (Дуткевич І.Г. і ін. 1986). Значну активацію розеткоутворення Т-і В-лімфоцитів виявили (поташ Л.В. і Чемінова Р.В. - 1980 р.. )
У дії АУФОК на організм людини можна умовно виділити три фази:
1.Первінні фотоефекту на клітинно-молекулярному рівні.
2. Утворення біологічноактівніх речовин.
3. Активація нейро-гуморальних систем організму.
Приймаючи до уваги позитивний ефект АУФОК - терапії, а точніше зниження в'язкості крові, покращення кровообігу, насичення тканин киснем, активація імунних процесів та ін., необхідно відмітити, що всі ці ефекти безпосередньо пов'язані з властивостями і функціями основних елементів крові - еритроцитів, що виконують в організмі транспортну, живильних, дезінтоксікаційну, імунологічну та багато інших функцій. Тому можна сказати, що в механізмі дії АУФОК одну з основних ролей виконує ерітроціт.Всі основні функції клітин крові, особливо еритроцитів, в більшості залежить від їх поверхні - структури, властивостей стану. Патологічні процеси в організмі супроводжуються, як правило, зміною поверхні циркулюючих клітин, що призводять до порушення життєво важливих функцій.Це на думку Л. А. Дєвєнєвої, визвано тим, що глікокалікс еритроцитів перевантажений різними метаболітамі, продуктами реакцій запалення різної локалізації.Так як еритроцити мають найбільшу масу і поверхню у порівнянні з іншими клітинами крові, і тому, що еритроцитах властива найбільша сорбційна здатність, вони адсорбують на собі основну кількість метаболітів запалення, тобто вони представляють собою збільшені в розмірах, екрановані молекули найрізноманітнішої природи, малоактівні, окремі частинки, що повільно рухаються в кровоносними руслі.
При цьому змінюються агрегаційні властивості еритроцитів, що тягне за собою зміни постачання тканин киснем і поживними речовинами, зв'язування токсинів та продуктів метаболізму, порушення мікроциркуляції, реології крові та ін. УФ-опромінення глікокалікса еритроцитів при АУФОК призводить до десорбції нашарованіх метаболітів, що гальмують роботу еритроцити, звільнення їх рецепторного поля від продуктів запалення. Таким чином, первинним пусковим механізмом неспецифічної дії УФО на кров хворого є УФ-альтерація поверхні еритроцити хворого від екранованіх її медіаторів і метаболітів запалення, звільнення за допомогою УФО призводить до збільшення деформування мембран, нормалізації оберненої агрегації еритроцитів, активації мембран залежних процесів в них і нормалізації функціювання всієї клітини.
Аналогічно еритроцити, реагують на опромінення інші клітини крові з патологічно редукованими глікокаліксом. УФО крові знімає з поверхні еритроцитів простогландин, що мають високу поверхневу активність, розріхлюють і солюбілізують мембрани. ПГ мають високу спорідненість до поверхні еритроцитів, екранують її при цьому значно порушуючи її властивості та структуру.Воні є найбільш яскравими медіаторами запалення, метаболітамі арахідонової кислоти, утворюються у вогнищі запалення в результаті активно перебігаючіх процесів перікісного окислення ліпідів клітинних мембран.Маючі виражену мембранотропних дію по відношенню до еритроцитів, ПГ зменшують деформацію і осмотичний стійкість еритроцитів людини. Достатньо однієї молекули ПГЕ 1 для того, щоб визвати кардинальне простогландінове перебудування ліпідів в зовнішньому шарі мембран еритроцитів.
АУФОК індукують структурні перетворення термолабільніх білків: альбуміну, імуноглобуліну М, комплементу та підвищує активність антитіл. Крім того, у кровоносна русло поступає ряд біологічно активних речовин, компонентів поверхні клітин (гепарин, гістамін, простогландин), що призводять до активації нейрогуморальних систем організму та благопріємно рефлекторно діють на центральну нервову систему. У сироватці крові актівується антиоксидантні системи - звільнюється з зв'язаного стану токоферол, білкові дісульфідні і гідросульфідні групи нізькомолекулярні тіолі.
Вплив УФО підчиняється закону Арепт-Шульце, за яким слабкі впливи визивають стимуляцію процесів, а сильні - пригнічення. Повторне опромінення дробовими дозами дає добрий ефект, чим одноразовий вплив, що рівне сумі дрібних доз.Біологічній ефект більш виражений у тканинах зі пониженою життєдіяльністю.
Більшість описаних ефектів АУФОК мають залежність від вихідного рівня процесів і функцій. Характер цієї залежності дає основу розглядати дію АУФОК скоріше, як нормалізуюча, адаптогенів, ніж стимулююча, тому є потужним адаптогеном квантова гемотерапія дозволяє організму краще боротися з різними патологічнімі процесами шляхом відновлення складних зв'язків, що супроводжують імунну відповідь та нормалізують хелперів-супресівну рівновагу.
На сьогодні відомі дані про негативний вплив УФО на кров людини та тварини. Експериментально доведено, що пряма дія УФ променів на кров у великих дозах при тривалій експозиції призводить до гемолізу еритроцитів. Вивчала питання про набування кров'ю канцерогенних властивостей. Розрахунки показали, що поява такого потребує щоденного опромінення крові на протязі 15-40 років. Перевагою даного методу є відсутність шкідливого впливу, простота і доступність проведення, але лікування реінфузіямі УФ опроміненої крові викликає цілий ряд цінних терапевтичних ефектів, а в деяких клінічних ситуаціях може погіршувати патологічну роль одного, або кількох симптомів.
Абсолютні протипокази: важкі форми гепато-і нефропатії, що супроводжуються енцефалопатіямі; вкрай важкі септичні ендотоксикозу;
гострий період інфаркту міокарда; гостра церебральна недостатність; схильність до гіпоглікімії; фотоалергія, фотосенсібілізація; кровотечі будь-якого генезу та локалізації; тіріотоксікоз; аутоімунні процеси в стадії декомпенсації.
Відносні протипокази: хронічна серцева недостатність по лівому шлуночкова типу 3 ступені; гіпокоагуляційній синдром; вік старше 80 років; індивідуальна виражена реакція на ексфузію крові; підвищена чутливість до УФ променів; ерітропорфірія; кандідомікоз генералізований; пухлини, що схильні до проліферації; кальозні виразки шлунку і дванадцятипалої кишки.
При проведенні АУФОК на фоні антибіотикотерапії треба пам'ятати про підвищену фотосенсібілізацію впливу антибактеріальних препаратів, тому при необхідність зменшити дозу АУФОК в даній ситуації.
Грунтуючись при проведеному вище аналізі можна стверджувати, що особливе значення впливу на осередок різних патологічних процесів набуває фізичні методи дії. Повідомлень щодо лікування різних процесів за допомогою фізичних методів небагато і вони заслуговують на увагу у зв'язку з істотними перевагами, які впливають з їх етіопатогенетічного обгрунтування, виходячи з літературних даних, що показами до реінфузій АУФОК в генікологічному стаціонарі є: запальні захврювання геніталій (гострі та хронічні); порушення менструального циклу і ендокринні форми безпліддя.
Відповідно до сучасних уявлень, запальна реакція складається зі слідуючих взаємопов'язаних компонентів: зміни паренхімі, судинних реакцій з ексудацією, звільнення біологічно-реактивних речовин, фагоцитозу, фізико-хімічні зміни в тканинах проліферативних процесів. Густа інервація додатків обумовлює часте залучання в патологічний процес нервової системи, що призводить до глибоких порушень обміну речовин, функції залоз внутрішньої секреції, а також поряд зміни мікроциркуляції. Багатокомпонентність дії реінфузії АУФОК: усунення геморагічних і коагуляційних порушень, підвищення захисних властивостей організму дозволяє використовувати їх терапії гнійно-запальних захворювань додатків матки.
В. І. Грищенко і В. А. Рєзніков (1983) відмітили благопріємній вплив АУФОК на імунологічну реактивність внутрішньоклітінній обмін речовин у хворих з запальними захворюваннями геніталій.Воні вказують на покращення кількісних і якісних характеристик Т-лімфоцитів, підвищення активності пероксидази, зниження активності лужної фосфатази і вмісту глікогена в еритроцитах. На думку Шіферсон Г.С. (1988) АУФОК покращує активність фагоцитів у більшості хворих з хронічними запальними захворюваннями додатків, що пов'язано з підвищенням активності ферментних систем клітин.
Й. Й. Філатов (1937) вважав, що при переливанні опроміненої крові слід враховувати сам факт кровопускання та зворотнього введення крові після її опромінення. Необхідно признати велике значення самого акту кровопускання, так як він безперечно впливає на центральну нервову систему і через неї на функції окремих органів та систем. Зворотне введення крові усуває анемію і теж чинить сприятливий вплив на центральну нервову систему. Ряд послідовників Й. Н. Філатова вказують на те, що реінфузія УФО аутокрові сприяє стимуляції процесів кровотворення, які поліпшують показники червоної крові, сприяють насиченню киснем гемоглобіну. Внаслідок цього відбуваються структурно-функціональні зміни поверхні еритроцитів та покращуються реологічні якості крові, так як знижується її в'язкість, зменшується мікроагрегація еритроцитів (Р. В. Чемінаев й співавт., 1980; В. М. Дуніна й співавт., 1989). Ряд авторів встановили факт підвищення фагоцитарної активності лейкоцитів безпосередньо після опромінення і введення крові в організм. G. Frick at al. (1974) спостерігали, що через 15 хвилин після УФО аутокрові відбувалось зниження кількості лейкоцитів. Цим пояснювалося збільшення аглютінації лейкоцитів та активного фагоцитозу, відзначалось звільнення гістаміну, катехоламінів і гепарину. З праць S. Wieiner (1974) випливає, що спочатку проходить зниження, а потім підвищення загальної кількості лейкоцитів.
Це вказує на підвищення лейкоцитарного захисту при запально-гнійних процесах. За даними О. О. Воронцова (1985), під впливом УФО у крові відбуваються зміни вмісту біологічно активних речовин: адреналіну, глютатіону, прогестерону, цістеїну гідрохлориду.
Низка вчених (К. Й. Самойлова, 1979; П. Р. Зенков й співавт., 1981) відзначали зміни базофільніх гранулоцитів, збільшення кількості гепарину, зменшення холестерину. Після УФО крові зменшується кількість палічкоядерніх і сегментоядерніх нейтрофілів, зростає осмотичний резистентність еритроцитів та збільшується їх об'єм. Паралельно цьому реєструється підвищення їх можливість до переносу кисню, Протягом 10 хвилин після введення опроміненої крові відбувається підвищення комбінованих рівнів кисню на 60%, через ЗО днів цей рівень складав 30% вище початкового рівня. У свою чергу В. І. Ротарь (1990) показав, що опромінена кров віддає свій кисень швидше і в більшій кількості ніж не опромінена. A. Piickenger (1954), E. Zigler (1959), H. Alberi еt а1. (1956,1960) відзначали розпад тромбоцитів, денатурацію фібріногена і зниження холестерину під впливом УФО крові. Зниження холестерину та сечовини під дією УФО аутокрові відмітили, а також Р. Weli (1960) та S. Wieiner еt а1. (1975).
В. Г. Ясногородській (1975), А. М. Зербіна (1980) стверджують, що під впливом УФО аутокрові розширюються капіляри, посилюється протікання крові, підвищується проникливість капілярів. FMGaniicke еt а1. (1975) пов'язують довготривалий терапевтичний ефект УФО крові зі збільшенням колатерального кровообігу. S. Wieiner еt а1., (1974) виділяють дві фази в реакції організму. Перша фаза-біохімічна. В ній миттєвий ефект процедури зумовлений надходженням в кров біологічно активних речовин - гепарину, гістаміну, катехоламінів. Реактивний збільшення числа базофілів свідчить про посилення обміну речовин. Друга фаза - судинна. Вона пов'язана з посиленням колатерального кровообігу і покращення мікроціркуляціі. На покращення останньої вказували теж В. І. Зенков й співавт. (1988) та Н. Х. сухот (19885. Посилення окисних процесів реєстрували Л. В. Потапов й співавт. (1980,1981), К. Й. Самойлова й співавт . (1987).
Особливої уваги заслуговують роботи Й. Г. Коломиец й співавт. (1985). Е. Д. Мирович й співавт. (1986). І. Г. Аббасзаде (1989). Ними доведено, що УФО крові володіє бактерицидними якостями, сприяє нормалізації імунологічної активності організму, збільшує резистентність організму до інфекції.
Розділ 2. Об'єкти та методи дослідження.
2.1 Клінічна характеристика хворих.
В основу своєї роботи ми поклали результати комплексного лікування 79 хворих з гострими та загостреннями хронічних процесів внутрішніх жіночих статевих органів неспецифічної етіології віком від 18 до 45 р.., Які проходили лікування в стаціонарі клінічного пологового будинку № 1 та жіночої консультації № 1 м. Чернівці з грудня 1998 по грудень 1999р. З метою одержання об'єктивної оцінки нашої методики, що була включена в комплексне лікування, всіх хворих ми розділили на дві групи основну і контрольну (табл.1)
Таблиця № 1.
Група Форма запального процесу внутр. статевих органів
Гостра Загострення хрон. Разом
число% число% Число%
Основна 23 42,20 32 57,80 55 100
Контрольна 10 40,00 14 60,00 24 100
Разом 33 41,56 46 58,44 79 100
В основну групу ввійшло 55 хворих з запаленням додатків матки, які отримували комплексне лікування з використанням УФОаК. Контрольну групу склали 24 хворих, лікування яким проводилося загальноприйнятими класичними методами, без будь-якого застосування УФОаК. Подані групи хворих повністю порівнювані за характером процесу, важкістю та тривалістю захворювань, віком, а також особливостями догоспітальної курації.
Вік хворих коливався від 16 до 43 р.., Значну частину склали жінки віком до 40 р.. - 72 (92.2%), тобто найбільш працездатна їх частка. (табл. 2)
Таблиця № 2.
Група До 20 р.. 20-29 р. 30-39 р. 40-49 р. Разом
число% число% число% Число% Число
Основна 15 26,6 24 44,01 12 21,10 4 8,35 55
Контрольна 6 26,67 11 46,67 5 20,00 2 6,67 24
Разом 21 26,62 35 44,81 17 20,78 6 7,79 79
Отримані дані співпадають з думкою багатьох авторів, що займалися цим розділом гінекології (Я. П. Сольський і співавт., 1997; В. І. Бодяжіна 1990), що підкреслює високу актуальність даної проблеми. Тривалість захворювання до початку стаціонарного лікування коливались в широкому діапазоні від 1 до 20 днів. Хворі потрапляли після невдалого лікування в поліклініці або самолікування в середньому через 12,6? 0,2 днів з моменту захворювань. Значна частина хворих (53,25%), як і в основній так і в контрольній групі, госпіталізовані пізніше 5 доби від початку захворювання. (табл. 3), внаслідок погіршення загального стану та прогресування запального процесу 21 (40,9%) обстежуваніх хворих перед госпіталізацією отримували терапію в умовах жіночої консультації (табл. 3).
Таблиця № 3.
Група 20-48 годин 2-3 доби 3-5 діб Більше 5 діб Разом
число% Число% число% Число% Число
Основна 1 4,59 5 14,68 7 27,52 14 53,21 27
Контрольна 1 4,44 4 15,56 6 26,67 13 53,33 24
Разом 2 4,55 9 14,94 13 27,27 27 53,25 51
Недостатня інтенсивність лікувальних заходів на догоспітальному етапі була причиною значного запущена гнійно-запальних процесів (табл. 4).
Патологічні симптоми захворювань у паціентів при
поступленні до стаціонару. Таблиця № 4.
Симптоми Основна група Контрольна група Разом
число% число% Число%
Болючість внизу живота 55 100,0? 0,4 24 100,0? 0,4 79 100,0
Патологічні виділення з піхви 45 84,40? 3,9 21 86,67? 3,8 66 85,07
Порушення загального стану 30 54,13? 4,1 11 46,64? 4,2 41 51,95
Підвішення температури 34 62,38? 4,2 12 51,11? 3,9 46 53,09
Вивчення менструальної функції у обстежуваніх виявлено, що 42 (53,25 +4,1%) жінки мали порушення менструації, у 23 (29,22 +2,9%) - зареєстровано гіперполіменорею; у 11 (13,64 +2,6 %) - гіпоменструальній синдром, у 9 (10,39 +2,1%) - альгодісмінорею. Середній вік менархе склав (12,7 +0,1) років. Дослідження репродуктивної функції пацієнток виявив, що 7 (9,09 +1,9%) хворих страждали первинним непліддям, а 5 (7,79 +1,9%) - вторинним; 17 (21,43 +3,7%) невиношуванням вагітності (табл. 5).
Причини захворювання у обстежуваніх хворих. Таблиця № 5.
Чинники захворювання Число%
Переохолодження Аборт Пологи Введення ВМС Інфекційні хвороби Чи не віяснені 31 27 12 5 2 2 38,32 35,06 15,58 5,84 2,60 2,60
Температура тіла в межах 38? С більше при вступі на стаціонарне лікування у 25,32% пацієнтів і відмічалась при давності процесу не більше 24 год. Збільшення кількості лейкоцитів вище показника в 8 тис.. мкл. зареєстровано у 26 (33,77 +3,7%), а рівень ШОЕ вище 10 мм/год., у 20 (37,01 +3,7%).
Дослідження сечі у обстежуваніх показали наявність змін (протіїнурія, лейкоцити) у 13 (16,88 +2,5%) хворих; 1-2 ступінь чистоти піхвового вмісту у 50 (62,99 +3,7%), 3-4 ступінь - у 29 (37,01 +3,11%) хворих, яким проведено бактеріологічне дослідження. З них у 10 випадків виділено залотістій стафілокок, у 7 - кишкова паличка, у 5 - мікробні асоціації (2 - Staph. Epidermidii + E.coli); 2 - Pr. Vulgarii + E.coli, 1 - St.aureui + E.coli). Для виключення специфічної причини запалення проводилась провокація та подальше дослідження мазків і засівів.
2.2. Методи дослідження.
Контроль за перебігом хвороби здійснювався на підставі таких клінічних ознак: оцінювали суб'єктивні відчуття хворих, їх самопочуття, скарг, температуру тіл, показники огляду і пальпації. Спостерігали за місцевими проявами з боку гнійного осередку, розміри матки та додатків, їх рухомості, величиною та характером набряку, ступенем болю при пальпації, характером та об'ємом виділень з матки. Ці ознаки з об 'єктивним відображенням патологічних процесів, що відбуваються в матці, додатках та прилеглих тканинах. І в сукупності з іншими показниками та УЗ-діагностикою слугували критерієм оцінки важкості перебігу захворювань.
Лабораторні дослідження. Вивчались в динаміці показники крові (ерітроціт, гемоглобін, кількість лейкоцитів), лейкоцитарної індекс інтоксикації (Ліі), швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) та інші. До біохімічних досліджень входили: загальний білок сироватки крові, система згортання та протізгортання крові по Лі-Уайту. Ступінь прояву інтоксикації визначили за допомогою Ліі (запропонованого Кальф-Каліфом у 1938р.), Який розраховується за формулою:
Ліі = (4мц +3 ю +2 п + с) (пл +1)/[(мон + лімф) (е +1)],
де мц - моноцити, ю - юні, п - палічкоядерні нейтрофіли, с - сегментоядерні нейтрофіли, пл - плазмоцити, мо - моноцити, лімф - лімфоцити, е - еозінофілі.
Опираючись на результати клінічних досліджень ми дійшли висновку: перебіг запального процесу додатків матки визначався, в основному, початковим рівнем реактивності організму. У зв'язку зцім, надалі в клінічних дослідженнях ми використали індекс резистентності організму (ІРО), запропонований А. С. Кочнева та співавт. (1987):
ІРО = Л/В * Ліі,
де Л - загальна кількість лейкоцитів у периферичній крові, В - вік хворого. Для визначення резистентності організму ми застосували, запропонований на кафедрі факультетської хірургії Буковинської державної медакадемії (І. Ю. Полянський з співавт. В 1987), індекс імунологічної реактивності (ІІР), який грунтується на змінах, що відбуваються в білій крові, з відображенням характеру вікових змін:
ІІР = лімф (абс. число)/(В * Ліі).
Для ультрафіолетового опоромінення аутокрові в нашій країні найчастіше використовують прилади МД - 73, М "Ізольда", "Геліос - 1", "УФОК - 1". У нашій роботі ми використали апарат М "Ізольда": кров від пацієнта за допомогою перістальтічного насосу, через кварцово кювету перекачувалася в стерильну ампулу з 50 мл фіз. розчину та гепарину з розрахунку 25 ОД на 1 мл крові, або в посуд зі стандартним розчином "Глюгіцір", що є стабілізуючими розчинами. Потім кров знову ж таки через кювету насосом поверталася пацієнту, отже, кров опромінювалася двічі в кюветі, протікаючи шаром 1 см. Загальний час опромінення складав від 12 до 16 хв. Ця квантова гемотерапія стала своєрідним експрес-варіантом традиційного світлолікування, що поєднує ефекти світлолікування та аутогемотерапії: гемоекскурсії та трансфузії стабілізованої крові.
При використанні АУФОК в гінекологічній практиці ми звернули увагу на слідуючі особливості: чим більш старий процес і чим сильніше пригнічена імунна система тим, менша кількість процедур і більший інтервал між ними був передбачений. Найбільший ефект досягається використанням на 1, 4 і 7-й день хвороби в ощадливого режимі, (з фільтром, швидкість забору і повернення крові 18 мл на хв в кількості 1 мл на 1 кг маси тіла з інтервалом 3-4 доби в кількості 3 -- х процедур). При цьому хворі краще переносять лікування, вдається досягти стійкої ремісії, клінічної та біоло
