ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Іноземні інвестиції
         

     

    Міжнародне приватне право

    Білоруський Державний Університет

    Факультет міжнародних відносин

    Кафедра міжнародного приватного права

    РЕФЕРАТ ПО КУРСУ «МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ ПРАВО»

    НА ТЕМУ:

    ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В Міжнародне економічне право

    Виконав: студент 4 курсу

    відділення МП,

    Мінськ, 2002

    ПЛАН

    1. СУЧАСНА КОНЦЕПЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ 3

    2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ряді закордонних
    КРАЇН 8

    3. МІЖНАРОДНЕ ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В РАМКАХ ДІЯЛЬНОСТІ ПО
    Залучення іноземних інвестицій

    21

    4. ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ ПРЯМИХ Іноземна Республікою БІЛОРУСЬ

    35

    5. ВИСНОВОК

    37

    6. Список використаних джерел 41

    1. СУЧАСНА КОНЦЕПЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ

    У науковій літературі існує чимало визначень інвестицій. Унауковій літературі загальновизнано наступне визначення інвестицій - цевкладення в будь-які економічні об'єкти і процеси: засоби виробництва,запаси, резерви, інформаційні ресурси, цінні папери, «людськийкапітал [1]. Юридична кваліфікація даного терміну відповідно достаттею 1 Інвестиційного Кодексу РБ - це будь-яке майно, включаючигрошові кошти, цінні папери, обладнання і результатиінтелектуальної діяльності, що належать інвестору на правівласності чи іншому речовому праві, і майнові права, що вкладаютьсяінвестором в об'єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку
    (доходу) та (або) досягнення іншого значущого результату.

    Більшість авторів, визначаючи іноземні інвестиції сходяться нате, що вони є власністю іноземних інвесторів, що виступає врізних формах і видах, вивезеної з однієї держави і вкладеної вяку-небудь справу на території іншої держави. причому інвестиціїрозглядаються в самому широкому сенсі. Це не тільки кошти, вкладені вкапітальне будівництво, у цінні папери підприємств і урядів, а йкредити в різних формах і навіть безоплатні перерахування коштів,що мають на меті досягнення соціального ефекту.

    Суб'єктами іноземних інвестицій можуть виступати: іноземнідержави; міжнародні організації, іноземні юридичні тафізичні особи; громадяни приймають інвестицій держав, що маютьпостійне місце проживання за кордоном.

    Як об'єкти іноземних інвестицій Інвестиційний Кодекс устатті 4 називає: нерухоме майно, у тому числі підприємство якмайновий комплекс; цінні папери; інтелектуальна власність.

    Законодавчими актами держави зазвичай визначаються об'єкти,що знаходяться тільки в державній власності, що не виключаєінвестиційної діяльності щодо цих об'єктів. акції, облігації, банківські внески, страхові поліси та інші цінніпапери; підприємства та організації приймаючої країни; будівлі, споруди,майно місцевих юридичних і фізичних осіб; науково-технічнапродукція, права на інтелектуальні цінності, права на використанняземлі, природних ресурсів і сама земля, інше майно, а такожмайнові і немайнові права.

    Виділяють дві основні форми іноземних приватних інвестицій: пряму іпортфельну.

    Прямі інвестиції - створення підприємств або їхніх філій повністюабо частково належать іноземним інвесторам, придбання праввласності в таких підприємствах, а також володіння акціями капіталу в нихз метою безпосередньо управління діяльністю підприємств.

    Портфельні інвестиції - таке вкладення коштів у підприємства,цінні папери, майно і т.п., при якому інвестор не має на метібезпосередню участь в управлінні підприємством чи вплив наекономіку країни.

    Треба відзначити, що портфельні інвестиції здійснюються як правилоу грошовій формі, тоді як прямі здійснюються також у формі поставкитоварів, сировини, обладнання, технологій, у вигляді управлінського досвіду ітощо

    Інвестиції міжнародних організацій та іноземних урядівздійснюються зазвичай у вигляді позик і кредитів (як пов'язаних, так і незв'язаних).

    Залучаючи іноземні інвестиції будь-яка держава має старатисягармонійно включити їх в загальний інвестиційний процес так, щоб вониефективно працювали разом в внутрішніми інвестиціями, внутрішнімвиробничим потенціалом країни. Цій меті служить інвестиційнаполітика держави. Вона базується на оптимізації виробництва длязадоволення людських потреб і на мінімізації використанняприродних ресурсів і має як внутрішні, так і зовнішні джерела.

    Для нормального функціонування економіки необхідний постійний припливкоштів для здійснення розширеного відтворення. Щоб забезпечитикількісний і якісний ріст інвестицій необхідна відповіднаінвестиційна політика. Кількісне зростання забезпечуєтьсяпослідовною внутрішньою інвестиційною політикою (мобілізація коштівза рахунок скорочення непродуктивних витрат). Якісний зростаннязабезпечується проведенням як внутрішньої (залучення та використаннядосягнень науки і техніки), так і зовнішньої інвестиційної політики
    (залучення іноземних інвестицій високого технічного складу тавластивості). При цьому залучаються інвестиції різних форм, шляхом створенняюридичної особи;придбання майна або майнових прав: частки в статутному фондіюридичної особи; нерухомості; цінних паперів; прав на об'єктиінтелектуальної власності; концесій; обладнання [2]; і з різних джерел:

    1) державна власність;

    2) приватна власність: а) позичкова форма - у вигляді позик і кредитів; б) підприємницька форма - у вигляді прямих і портфельнихінвестицій.

    Державні інвестиції йдуть в основному в інфраструктуру в широкомусенсі слова. Здійснивши капітальні вкладення в охорону здоров'я,освіту, науку, екологію, виробничу і соціально-побутовуінфраструктуру, держава створює сприятливий клімат для вкладення приватного капіталуу виробництво, тобто держава є безпосереднім ініціатором іучасником інвестиційного процесу.

    Як вже зазначалося вище, іноземні інвестиції розглядаються яквласність іноземних інвесторів. Щоб залучити інвестиції необхіднозабезпечити інвесторам певні гарантії на вільному володінню,користування і розпорядження своєю власністю. При цьому важливо знайтирозумний баланс між інтересами держави, місцевих суб'єктівгосподарювання та іноземних інвесторів.

    У поняття гарантій входить насамперед налагодження нормальнихринкових відносин у країні, так як інвестори-власники зможуть реалізувативсі свої правомочності тільки за умови існування ринків капіталу,товарів, послуг, робочої сили як на національному, так і на міжнародномурівнях, за наявності суб'єктів господарювання різних форм власностіна цих ринках. По-друге, це наявність певної політичної тасоціальної стабільності в суспільстві. По-третє, це наявність відповідноїправової бази (національно-правового і міжнародно-правової) і стійкостізаконодавчих актів [3]. Законодавство покликане визначити порядокдоступу іноземних інвестицій в економіку, в певні її галузі,гарантувати інвестора від політичних ризиків, надати митні,податкові та інші пільги (щоб компенсувати недоліки економічної таполітичної ситуації, зберігши економіку привабливою дляінвестування), дати інвестору відносну свободу переказу прибутків тадоходів від інвестицій за кордон і вкладеного капіталу.

    Найважче, мабуть - створення нормальних ринкових відносин,тому що для цього необхідне здійснення цілого комплексу заходів,пов'язаних зі створенням інституту власності (у різних формах і видах),регламентацією відносин між різними суб'єктами господарювання і міжними та державою; відповідного торгового, фінансового, податкового, банківського,митного механізму, механізму страхування і т.д.; зі структурноюперебудовою економіки і створенням нового апарату управління. Все цевимагає значних витрат коштів і часу.

    Держава, якому доводиться вирішувати такі проблеми, якправило вдається спочатку до допомоги міжнародних організацій. Ціорганізації фінансують в основному витрати на інфраструктуру, наврегулювання платіжного балансу, на підтримку курсу національної валюти,закупівлю товарів першої необхідності, а також виділяють кошти підреалізацію урядових програм. Тобто вкладення йдуть, в основному,на макрорівні, при цьому кошти міжнародних організацій доситьобмежені. Але крім матеріальних вигод членство в таких організаціях як
    МВФ і МБРР дає і інші переваги. Позики міжнародної валютно -фінансової організації є гарантією платоспроможності країни. Якщоця організація не проголошує країну неспроможним боржником, необмежує її можливості отримання у неї позик, а тим більше у разіпродовження кредитування даної країни, то приватний капітал, урядіноземних держав, інші міжурядові кредитні інститутивважають для себе порівняно безпечним кредитування та інвестування векономіку цієї країни. А оскільки можливості міжнародних ринківкапіталу набагато перевищують ресурси окремих міжнародних організацій, токраїна на додаток до позик останніх отримує можливість мобілізуватиресурси у багато разів перевищують її фінансування через дані інститути.
    Внаслідок зазначених якостей міжнародних валютно-фінансових організаційвключення будь-якої країни у світове господарство, світовий інвестиційний процесбез співпраці з ними практично неможливо.

    Слідом за капіталом міжнародних фінансових організацій в країнупочинається приплив коштів за міжурядовими кредитними угодамичерез кредитні лінії, що відкриваються іноземним державам. Як правило,це пільгові, довгострокові кредити. Місцеві інвестори представляють своїпроекти, які розглядаються місцевими органами влади, кредитуючоїстороною і в разі позитивного рішення фінансуються за рахунок кредиту.
    Часто для отримання таких кредитів інвесторам треба отримати гарантію свогоуряду.

    Звичайно, такі кредити надають певну матеріальну підтримку,міру але більшою носять політичний характер і часто мають на метіфінансування виробників країн-кредиторів, тому що найчастіше умовикредиту передбачають обов'язкову закупівлю товарів, обладнання і т.п. вкраїні-кредиторові при використанні коштів кредиту на фінансування тогочи іншого проекту.

    Крім того, ці кредити також можуть служити показником відносноїбезпеки інвестування в економіку тих чи інших країн для приватнихінвесторів, а також показником надійності місцевих виробників [4] (якщовони зуміли ефективно розпорядиться взятими засобами і в термін погаситикредит).

    Цікава особливість умов кредитів міжнародних організаційполягає в тому, що всі закупівлі товарів, робіт і послуг у рамках проектів,фінансуються цими організаціями повинні здійснюватися через процедуруміжнародних конкурсних торгів. Ця умова є обов'язковою [5].
    Такі процедури використовують такі великі фінансові донори як Світовий Банкта Європейський Банк Реконструкції та Розвитку. Ці процедури не дозволяютьдержаві-позичальнику або підприємству цієї держави неефективнорозпорядитися отриманими кредитними коштами, і в той же часактивізують діяльність іноземних приватних компаній в такій країні.
    Залучені великими замовленнями і гарантією платежу (кошти кредиту ненадходять безпосередньо до позичальника, а списуються з рахунків Світового
    Банку за фактичне використання кредиту) іноземні компанії приходятьна ринки країн-позичальників і часто їх діяльність триває там і післявиконання такого замовлення. Але тепер ці компанії вкладають вже власнікошти, тобто в країну надходять прямі іноземні інвестиції, які неформують зовнішнього боргу, як у випадку з кредитами.

    Таким чином, два вищезгадані зовнішніх джерела фінансуваннястворюють певні передумови для припливу іноземного приватногокапіталу. Це найбільш значний із всіх зовнішніх джерел, здатнийреально вплинути на економічний розвиток країни, що імпортує капітал.
    Саме на залучення капіталу спрямовані зусилля потребують інвестиційкраїн. Деякі умови, створювані урядами для залученняприватних інвестицій вже були зазначені вище. Крім того, привабливою дляінвестування країну роблять дешева робоча сила, багаті природніресурси, відсутність жорсткого екологічного регулювання і т.п., тобто ті фактори, які сприяють зниженнювитрат виробництва. Таким умовам звичайно задовольняють розвиваючікраїни. Проте останнім часом намітилася тенденція зменшенняспоживання сировини, матеріалів на виробництво одиниці продукції, інвестиціїперемикаються на високотехнологічні галузі, вкладення в які даєдовгострокові переваги в конкуренції. Для розвитку таких галузейнеобхідні кваліфіковані фахівці, високорозвинена виробничаінфраструктура. Цим вимогам відповідають лише розвинені векономічному відношенні країни. Тому не дивно, що сьогодні з усьоговивозиться країнами капіталу на країни, що розвиваються припадає в середньомулише 33% нових інвестицій. Внаслідок вищевказаних тенденцій відбуваєтьсяоб'єктивно зумовлене зниження загальної зацікавленості західних фірм вкраїнах, що розвиваються як в джерелах сировини і дешевої робочої сили. Але втой же час, в умовах насиченості світового ринку товарами, вони сталирозглядатися як нові ринки збуту промислової продукції. Звідсизростає інтерес до формування в країнах, що розвиваються обробнихгалузей і виробництв, здатних розширити ємність їхнього ринку, івідповідно до цього відбувається зростання інвестицій в ці галузі, що розвиваютьсякраїн.

    2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ряді зарубіжних

    КРАЇН

    Проблема залучення іноземних інвестицій варто в розвинених впромисловому відношенні країнах не настільки гостро, як у що розвиваються, або вкраїнах з перехідною економікою. Країни з розвиненою ринковою економікоюзвичайно не мають спеціального національного законодавстварегулювання іноземних інвестицій. Вони мають достатні внутрішніджерела інвестування і в той же час активно імпортують іноземнийкапітал. Регулювання ж іноземних інвестицій здійснення за допомогоюзаконодавчих актів загального характеру, що відносяться до всіх суб'єктівгосподарювання, а також через спеціальні міжнародні двостороннідоговору. З метою прискореного розвитку окремих галузей і регіонів цікраїни активно використовують вільні економічні зони різних типів.
    Пільги, надані для підприємств і організацій у цих зонах єфакторів, які залучають іноземні інвестиції, проте ставка саме наіноземні інвестиції для вирішення різних проблем (для чого й створюються
    ВЕЗ) не робиться. Інвесторів в цих країнах приваблюють висока політичнаі комерційна безпека, розвинута інфраструктуру, кваліфікованікадри, але їм доводиться стикатися з проблемою жорсткої конкуренції,високими вимогами до екології та іншими проблемами. Можливо, тому,негативні наслідки діяльності іноземних інвесторів у розвиненихкраїнах незначні.

    В інвестиційних відносинах, у т.ч. пов'язаних і з іноземнимінвестуванням, активну участь бере держава. Воно вживає заходівз розробки і реалізації довгострокової стратегії інвестиційної політики,забезпечує умови для запобігання морального старіннявиробничої структури, ефективного використання ввезеного капіталу,встановлює економічні нормативи, визначає засоби правового захистуінтересів учасників процесу інвестування. При цьому залучення тавикористання іноземних інвестицій регулюється за допомогою законів,нормативних актів, приписів, що створюються на різних рівняхдержапарату. Через систему податкових ставок, санкцій і пільг, кредити іамортизаційної політики держава забезпечує цілеспрямований припливИностр?? них інвестицій і реалізацію пріоритетних напрямів інвестиційноїполітики. Ефективним важелем залучення іноземного капіталу єтакож підвищення центральними банками країн облікових ставок для комерційнихбанків до певного рівня.

    Відповідальність за реалізацію зовнішньоекономічної політики ввідносно іноземних інвестицій зазвичай покладається на голів держав іурядів. У ряді країн створюються відповідні державні организ управління і регулювання іноземного інвестування. Так, в апараті
    Президента США є спеціальні управління, що займаються розробкою іреалізацією політики в області іноземних інвестицій. У Японії при прем'єр -міністрі діє Рада з операцій з іноземним капіталом. У Франціїфункціонує Інвестиційний комітет.

    Що стосується країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою, тоз-за гострої нестачі внутрішніх джерел інвестування і великийпотребою у фінансових та інших ресурсах, їм доводиться вирішувати набагатобільш складні завдання. З одного боку вони прагнуть залучити якомогабільше іноземних інвестицій (що саме по собі вимагає вирішення цілогокомплексу непростих проблем), з іншого - знизити до мінімуму негативнийвплив цих інвестицій, зберігши привабливість країни дляінвестування.

    Кожна країна по-своєму вирішує ці проблеми.

    Бразилія.

    Країни Латинської Америки вже давно є сферою докладанняіноземного капіталу. Бразилія приваблює іноземних інвесторів своїмибагатими природними ресурсами, відносно дешевою робочою силою,ємністю внутрішнього ринку. У той же час для освоєння величезних територій,для створення власної промислової бази, для відносно рівногорозвитку всіх регіонів країни Бразилія потребувала і потребує значногоприпливу іноземного капіталу (через слабкість власних джерелінвестицій).

    Так як об'єктивні передумови для притоку іноземних інвестицій вкраїні існувало, то для їх залучення необхідно було створенняпевної законодавчої бази, яка давала б гарантії інвесторам віднекомерційних ризиків і створювала б сприятливий правовий клімат дляіноземних інвестицій. У 1945 р. були прийняті нормативні акти, якіставили іноземний капітал в однакові умови з національним,гарантували йому необмежені можливості перекладу доходів і прибутків ірепатріації початкових інвестицій за кордон [6]. У поєднанні зресурсами Бразилії, капіталами і організаторським та управлінським досвідоміноземних інвесторів ці акти дозволили іноземним підприємцямотримувати швидку віддачу від вкладень і швидко повертати спочаткувкладений капітал. Все це дало бажаний ефект: масовий приплив приватногокапіталу (особливо капіталу зі США). До того ж закінчення другої світовоївійни активізувало діяльність інвесторів.

    Завдання залучення іноземного капіталу, здавалося б, була вирішена.
    Але ж інвестиції залучаються не заради самих інвестицій. Багато проблем,які країна хотіла вирішити з їх допомогою залишалися невирішеними. Вигоди відінвестицій витягували переважно іноземці. Законодавство 1945було згодом названо "насосом для відкачування природних багатств
    Бразилії ". Але до певного моменту негативні наслідки іноземнихінвестицій перекривалися позитивним впливом. Коли сталосявідносне насичення економіки інвестиціями назріла необхідність більшжорсткого регулювання іноземного капіталу, співвідношення діяльностіінвесторів з національними інтересами та інтересами місцевих виробників.

    У 1962 р. був прийнятий новий закон, що регулює діяльністьіноземних інвесторів. Він дав чітке визначення іноземних інвестицій,включивши в це поняття всі грошові кошти та матеріальні цінності,ввезені в країну і спрямовані у сферу економічної діяльності [7].
    Неодмінний критерій іноземних інвестицій: вони повинні бути власністюіноземних юридичних або фізичних осіб. Закон надаєіноземному капіталу "національний режим" без будь-яких істотнихобмежень.

    Регулює діяльність іноземних інвесторів Управління зконтролю грошових коштів, що знаходяться в обігу. Інвестор повинензареєструвати свої інвестиції в Управлінні і укласти з ним спеціальнеугода, що регулює права та обов'язки сторін. Інвестор можепереводити прибуток за кордон тільки після надання документів просплату всіх податків. Сума прибутку, перекладеної за кордон протягом рокуне повинна перевищувати 12% від спочатку інвестованого капіталу, інакшевона обкладається податком підвищеним (до 60%) [8]. За порушення порядкуперекладу прибутків і репатріації капіталу передбачаються штрафи ікримінально-правові санкції.

    При значному дефіциті торгового балансу Управління можеобмежити імпорт і перекладається за кордон дохід від іноземних інвестицій.

    Пільги з переказу коштів надаються в залежності відважливості галузі економіки, у якій задіяні інвестиції, а такожколи ці кошти підуть на оплату патентів, товарних марок, торговельнихзнаків. Переказ за кордон коштів філіями або дочірніми компаніями,що знаходяться в Бразилії своїм головним фірмам заборонено.

    Всі можливі операції проводяться тільки через спеціальні органи.
    Всі юридичні та фізичні особи мають звертатися в Управління ззаявою та обгрунтуваннями валютних операцій за отриманням дозволу на їхпроведення.

    ввозяться машини й устаткування обкладаються митом в залежності відособливості територій, де вони будуть працювати, від ступеня концентраціївиробництва в ньому і т.п. (залежно від умов податок може зростатиабо зменшуватися на 30 %).

    При порушення митних чи валютних формальностей Управління можештрафувати винних у розмірі 10-кратної вартості цінностей.

    Кредитні установи Бразилії можуть кредитувати підприємства зіноземними інвестиціями лише з дозволу уряду і повиннівіддавати перевагу тим підприємствам, де частка національного капіталубільше. Фінансові та інвестиційні компанії Бразилії можуть працювати тількиз тими акціями та облігаціями філій іноземних компаній, якізабезпечують право вирішального голосу.

    У Бразилії дозволена діяльність іноземних банків, якагрунтується на принципах взаємності, тобто вводяться обмеження аналогічнітим, які застосовуються до банків Бразилії в тій чи іншій країні. Ці банкине можуть мати більше 30% акцій бразильських банків або мати в них прававирішального голосу.

    Крім Управління регулюванням іноземного капіталу займаються
    Державна економічна комісія і Контрольна інспекція,
    Національний валютний рада.

    Окрім наявності спеціального законодавства важливу роль устворення відповідного правового клімату для іноземних інвестиційграють законів загального характеру, що регулює питання створення тафункціонування підприємств і організацій різних організаційно -правових форм. Це дозволяє інвестору визначити, яка форма найбільшоюмірою підходить для його цілей.

    Незважаючи на досить жорстке регулювання, високі податки
    (іноземний акціонер сплачує у вигляді різних податків 60-79% отриманогоприбутку), обмеження на придбання нерухомості і т.п., ринок Бразилії,її економіка залишаються привабливими для іноземних інвестицій, якісьогодні в набагато більшому ступені служать інтересам економічного ісоціального розвитку країни. У 1991 р. у Бразилії налічувалося близько 5000підприємств з іноземними інвестиціями. За даними Центрального Банку
    Бразилії загальна сума іноземних інвестицій на середину 1989 склалапонад 27 млрд. доларів США [9]. Велика частина іноземних інвестиційнадходять з США, ФРН, Японії, Швейцарії, Великобританії, Італії, Франції та
    Канади. Найбільший приплив іноземного капіталу припадає намашинобудування, металургію, хімію і нафтохімію.

    Аргентина.

    Законодавчу базу, що регулює іноземні інвестиції в країністановлять: закон N 20.557 "Іноземні інвестиції" від 7 вересня
    1973 р., Закон 20.575 "Регістр іноземних капіталовкладень" від 28 листопада
    1973 р., Декрет N 413 від 5 лютого 1974 [10], що роз'яснюють застосування
    Закону "Іноземні капіталовкладення". Ці акти становлять системурегулювання складного комплексу відносин, що виникають у зв'язку зіноземними інвестиціями. До такої системи Аргентина прийшла не відразу.

    вищевказаним законодавчим актам передували Закон "Правовийрежим іноземних інвестицій "1958 р. і Декрет 1959 р. по застосуванню цього
    Закону (в даний час вони втратили силу).

    Закон 1958 р. надавав іноземним інвестиціям "національнийрежим, зрівнюючи іноземних інвесторів з місцевими вкладниками капіталів управове становище. Закон передбачав дозвільний порядок допускуіноземних інвестицій, визначав сфери програми та умовиінвестування, порядок реєстрації, а також пільги іноземним інвесторам
    (щодо митних зборів, оподаткування, валютного режиму і системикредитування). Декрет же визначав державні органи, безпосередньовідповідальні за виконання Закону. Міністерство економіки, як органуповноважений на виконання Закону, створюючи дорадчі комісії зучастю представників інших державних органів, до компетенціїяких входило вирішення питань щодо інвестування іноземного капіталу.

    Однак практика показала, що ці нормативні акти лише в самомузагальному вигляді та далеко не повно регулювали комплекс відносин, пов'язаний зінвестуванням іноземних капіталів в економіку Аргентини.

    Тому був розроблений і прийнятий новий Закон - "Іноземнікапіталовкладення ", який повно та детально регламентує велике колопитань, що виникають у зв'язку з іноземним інвестуванням. Він відображаєяк політику уряду щодо іноземних інвестицій, так істан і потреби економіки Аргентини, окремих її галузей. Прирозробці закону було враховано досвід інших держав і таких міжнароднихорганізацій як Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАСТ) і
    Організація Андського договору.

    У 1-ої чолі Закону "Сфера застосування" дається докладне визначенняіноземних інвестицій, перераховуються всі форми прямого і портфельногоінвестування, які допускаються з дозволу уряду ввизначених ним же галузях економіки країни.

    У 2-му розділі "Класифікація" дається визначення підприємств зучастю іноземного капіталу, змішаних підприємств за участюнаціонального та іноземного капіталу, визначення національного ііноземного інвесторів, їх національності.

    До категорії "підприємства з іноземним капіталом" включаютьсяпідприємства, в яких частка аргентинського капіталу становить менше 51%загальної суми капіталу [11].

    "Підприємства за участю національного та іноземного капіталу"визначаються як підприємства з державною часткою національного капіталу
    (державного або приватного) складає від 51% до 80% [12]. У ційкатегорії національному капіталу належить право вирішального голосу поуправління підприємством.

    "Підприємства з національним капіталом" - ті, в яких національніінвестори мають більше 80% капіталу підприємства і безумовне право прийняттярішень з усіх питань діяльності підприємства.

    "Іноземний інвестор" - будь-яка фізична або юридична особанеаргентінской національності, що є власником капіталу, що підлягаєінвестування або вже інвестованого в підприємство будь-якої ззгаданих категорій.

    "Національний інвестор" - будь-яка юридична або аргентинськефізична особа, що виникло у відповідності з аргентинським законодавствомі володіє капіталом підприємства того чи іншого роду [13].

    Відповідно до Цивільного Кодексу Аргентини національність осібвизначається за місцем їх інкорпорації.

    3-я глава "Умови інвестування" присвячена регламентуваннянайбільш важливих питань іноземного інвестування. Для здійсненнявкладення прямих інвестицій необхідно попередньо звернутися ззаявою до Міністерства економіки, що вивчає пропозицію інвестораі проводить з ним переговори. У результаті полягають "контракти прокапіталовкладення ". Сторонами контракту є аргентинське держава вособі уповноваженого органу та іноземний інвестор. Контракт повинен бутисхвалений урядом або Конгресом країни. Якщо передбачаєтьсястворення підприємства з часткою аргентинського капіталу 51-80%, то умовиконтракту підлягають схваленню уряду, якщо менше 51% - Конгресу.

    Закон надає великого значення контракту як документу, що є
    "юридичною основою інвестування". У зв'язку з цим у Законі строгофіксуються умови, які повинен містити контракт в першу чергу. Вінповинен включати умови інвестування стосовно конкретної галузі ігеографічного району країни (визначаються урядом). Інвестиціїповинні сприяти кращому використанню природних і людських ресурсів,поліпшення умов життя місцевого населення. Крім того, інвестори зобов'язанівживати всіх необхідних заходів для запобігання або обмеженнязабруднення навколишнього середовища. Продукція чи послуги, які будутьвироблені в результаті інвестицій повинні сприяти заміні імпортноїпродукції або бути статтею експорту.

    При будь-якому рух грошових коштів в процесі вкладення капіталу
    (переклад сум за кордон у вигляді прибутку, відсотків, дивідендів, репатріаціїкапіталів, погашення імпорту або інших витрат, платіжний баланс країниповинен мати позитивне сальдо. Іноземний інвестор повинен використовуватина створюваному підприємстві передову техніку і технологію, вести науковірозробки у відповідних областях, стосовно до місцевих умов.

    На підприємствах усіх видів повинен використовуватися аргентинськийкерівний, науковий, технічний і адміністративний персонал в масштабах,що визначаються у кожному конкретному випадку Міністерством економіки.
    Інвестування іноземного капіталу повинне здійснюватися таким чином,щоб не витісняти з внутрішнього ринку підприємства з національнимкапіталом.

    Міністерство економіки має віддавати перевагу тим заявам продозволі капіталовкладень, в яких інвестори пропонують програмуперетворення створеного підприємства в підприємство з національним капіталом упротягом 10 років. Для національного капіталу в такому підприємстві в перші 5років повинна складати не менше 20%, а так 5 років щорічнозбільшуватися на 15% [14].

    Якщо інвестування іноземного капіталу дозволено в галузі, девідбувається виснаження природних ресурсів, то проблема компенсації за їхвикористання вирішується у вигляді сплати додаткових податків, відповіднодо законодавства. У всіх випадках участь іноземного капіталу повиннебути представлене акціями, квотами, частками, номінальним капіталом у
    Акціонерні товариства. Передача акцій одних іноземних інвесторів іншимне може бути здійснена без попереднього дозволу державнихорганів.

    Надання привілеїв і пільг здійснюється Міністерствомекономіки. Вони надаються тільки тим інвесторам, які крімвиконання зазначених вище умов здійснюють важливі для економіки країнизаходу:

    - використання незайнятої національної робочої сили та організаціяпідготовки кадрів;

    - використання національних технологій, розроблених у країні;

    - використання національної сировини, напівфабрикатів, основнихзасобів виробництва;

    - сприяння географічної децентралізації в розміщеннівиробничих сил і галузей економіки;

    - зобов'язання робити вклади прибутків у Національний банкрозвитку або інші аналогічні банківські установи країни;

    - зобов'язання реінвестувати частину отриманого прибутку в розвиткувиробництва.

    Привілеї та пільги фіксуються в контракті про капіталовкладеннях якзобов'язання держави в особі уповноваженого органу.

    Закон визначає капітал, що підлягає репатріації як сумуспочатку дозволену до інвестування і дійсно вкладену вкраїні і зареєстровану у валюті походження чи іншій валюті, плюсреінвестиції, дозволені відповідно до Закону. Перерахунок на валютупроисхожденія здійснюється за курсом, що діє на момент визначеннясуми що підлягає репатріації капіталу.

    Репатріація капіталу відбувається відповідно до положеньконтракту про капіталовкладення. Цей процес не повинен впливати нафункціонування підприємства і щорічна квота репатріації не повиннаперевищувати 20% інвестованого капіталу. Початок репатріації можливо лишепісля закінчення 5 років з моменту схвалення контракту про капіталовкладеннях.
    Репатріація здійснюється під керівництвом і контролем Міністерстваекономіки. Кожна квота репатріації визначається державними органамина основі документів, які представляє іноземний інвестор. перекладсум здійснюється у валюті, в якій був зареєстрований капітал за курсомна момент перекладу.

    Іноземні інвестори можуть переводити прибуток за кордон у розмірі,обумовленому в контракті про капіталовкладеннях. Сума, однак, не повиннаперевищувати 12,5% прибутку від інвестицій [15]. Переклад здійснюється у валютізареєстрованого капіталу після сплати всіх податків і зборів. Можнареінвестувати прибуток в те саме підприємство, що здійснюється на тих жеумовах, що й початкове інвестування. Щорічні прибутки завинятком 12,5% вважаються остаточно інвестованими в країні і неможуть бути переведені за кордон. Ці прибутки можуть бути інвестовані абореінвестовані як місцевий капітал без права репатріації та перекладуотриманих від таких інвестицій прибутку.

    Загальний режим правового регулювання іноземних інвестиційзафіксований у Законі як режим не більш сприятливий, ніж той, якийзастосовується до національних інвесторам. Крім того, Закон міститьположення, що регламентують питання реєстрації іноземних інвестицій,кредитуванні та відповідальності за порушення Закону.

    Закон "Іноземні капіталовкладення" детально регламентуєтьсядекретом N 413. У ньому містяться положення і норми, необхідні дляорганізації інвестування іноземних капіталів в економіку країни,що відносяться до техніки застосування основного Закону.

    Декрет включає 50 статей і розділений на 6 розділів:

    1) "Визначення і роз'яснення положень" - дає необхідніуточнення та роз'яснення термінів і визначень, що застосовуються в основному
    Законі.

    2) Другий розділ присвячений безпосереднім питань інвестування,тут міститися вимоги до основних засобів виробництва та фінансово -бухгалтерськими документами.

    3) і 4) глави регулюють відносини, що складаються міжіноземними інвесторами та іншими суб'єктами, що беруть участь в процесіінвестування.

    5) "Орган, що здійснює застосування Закону" - тут регламентуєтьсядіяльність Державного секретаріату при Міністерстві економіки, йогофункції, компетенція і структура.

    6) "Регістр" - регламентується створення при Державномусекретаріаті регістра іноземних капіталовкладень, що складається з 2-хсекцій.

    Особливістю регулювання іноземних інвестицій є те, щоразом з прийняттям законів про іноземні інвестиції в р

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !