ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Сутність, основні цілі та умови соціального розвитку організації
         

     

    Менеджмент

    Державний університет управління

    Інститут заочного навчання

    Спеціальність - менеджмент

    Кафедра управління персоналом

    Зміст. < p>
    1. Вступ 3

    2. Основні чинники розвитку соціального середовища організації 5

    2.1. Потенціал та соціальна інфраструктура організації 5

    2.2. Умови роботи та охорони праці 7

    2.3. Соціальна захищеність 8

    2.4. Соціально-психологічний клімат колективу 9

    2.5. Матеріальне винагорода 9

    2.6. Використання дозвілля 10

    3. Соціальна політика держави 12

    3.1. Типи соціальної політики держави 13

    3.2. Соціальна роль держави 15

    4. Висновок 19

    5. Список використаної літератури 21

    Введення

    Соціальне управління за своїм призначенням орієнтується виключнона людей. Його основне завдання полягає в тому, щоб створювати для працівниківорганізації належні умови праці та побуту, домагатися їх постійногополіпшення.

    Управління соціальним розвитком організації - це сукупністьспособів, прийомів, процедур, що дозволяють вирішувати соціальні проблеми наоснові наукового підходу, знання закономірностей протікання соціальнихпроцесів, точного аналітичного розрахунку і вивірених соціальнихнормативів. Воно являє собою організаційний механізм заздалегідьпродуманого, прогнозованого, багатостороннього, тобто планомірного ікомплексного впливу на соціальне середовище, використання різноманітнихфакторів, що впливають на це середовище.

    Неодмінний об'єкт управління персоналом - розвиток соціального середовищаорганізації. Це середовище утворюють сам персонал з його відмінностями подемографічних та професійно-кваліфікаційними ознаками, соціальнаінфраструктура організації і все те, що так чи інакше визначає якістьтрудового життя працівників, тобто ступінь задоволення їхніх особистихпотреб за посередництвом праці в даній організації.

    Соціальна середовище органічно взаємопов'язана з технічної таекономічної сторонами функціонування організації, складає разом зними єдине ціле. Завжди, а на сучасному етапі розвитку суспільстваособливо, успішна діяльність будь-якої організації залежить від високоїрезультативності спільної праці зайнятих у ній працівників, від їхкваліфікації, професійної підготовки та рівня освіти, від того,наскільки умови праці та побуту сприяють задоволенню матеріальнихі духовних потреб людей.

    Соціальний розвиток організації означає зміни на краще в їїсоціальному середовищі - у тих матеріальних, суспільних і духовно-моральнихумовах, в яких працівники організації трудяться, разом з сім'ями живутьі в яких відбуваються розподіл і споживання благ, складаютьсяоб'єктивні зв'язки між особистостями, знаходять вираз їх морально-етичніцінності. Відповідно до цього соціальний розвиток в першу чергу маєспрямовуватися на:

    . удосконалення соціальної структури персоналу, його демографічного і професійно-кваліфікаційного складу, в тому числі регулювання чисельності працівників, підвищення їх загальноосвітнього і культурно-технічного рівня;

    . поліпшення ергономічних, санітарно-гігієнічних та інших умов роботи, охорони праці та забезпечення безпеки працівників;

    . стимулювання засобами як матеріальної винагороди, так і морального заохочення ефективної праці, ініціативного й творчого ставлення до справи, групової і індивідуальної відповідальності за результати спільної діяльності;

    . створення і підтримка в колективі здорової соціально-психологічної атмосфери, оптимальних міжособистісних і міжгрупових зв'язків, що сприяють злагодженій і дружній роботі, розкриття інтелектуального і морального потенціалу кожної особистості, задоволення спільною працею;

    . забезпечення соціального страхування працівників, додержання їх соціальних гарантій і громадянських прав;

    . зростання життєвого рівня працівників і членів їх сімей, задоволення потреб у житлі і побутовому пристрої, продукти харчування, промислових товарах і різноманітних послугах, повноцінне використання дозвілля.

    Управління соціальним розвитком повинно бути підпорядковане нормальномуфункціонування та раціонального використання потенційних можливостейорганізації, досягнення її головних цілей. Воно, як специфічний видменеджменту, має свій об'єкт, свої методи, форми вироблення і реалізаціїуправлінських рішень.

    Основні чинники розвитку соціального середовища організації

    Соціальні чинники стосовно організації висловлюють змістзмін до утворюють її соціальне середовище умовах і адекватні цимзмінам наслідки. Їх розрізняють насамперед за спрямованістю іформ впливу на персонал як в межах самої організації, дездійснюється спільна праця, так і в її найближчому оточенні, депрацівники організації та їх сім'ї живуть.

    До основних чинників безпосереднього соціального середовища організаціївідносяться:

    . потенціал організації, її соціальна інфраструктура;

    . умови роботи і охорона праці;

    . соціальна захищеність працівників;

    . соціально-психологічний клімат колективу;

    . матеріальну винагороду праці та сімейні бюджети;

    . позаробочий час та використання дозвілля.

    1 Потенціал та соціальна інфраструктура організації

    Потенціал відображає матеріально-технічні та організаційно -економічні можливості організації, тобто її розміри та територіальнерозташування, чисельність персоналу і характер провідних професій, профільвиробництва та обсяги продукції, що випускається (товарів і послуг), формувласності, стан основних фондів, фінансове становище. Соціальнаінфраструктура представлена на малюнку 1, являє собою комплексоб'єктів, призначених для життєзабезпечення працівників організації тачленів їх сімей, задоволення соціально-побутових, культурних іінтелектуальних потреб. В умовах Російської Федерації переліктаких об'єктів включає:

    - усуспільнений житловий фонд (будинки, гуртожитки) та об'єкти комунального господарства (готелі, лазні, пральні та ін) з мережами енерго-, газо-і теплопостачання, каналізації, водопроводу, телефонізації та тощо;

    - медичні та лікувально-профілактичні установи (лікарні, поліклініки, амбулаторії, медпункти, аптеки, санаторії, профілакторії і т.д.);

    - об'єкти освіти і культури (школи, дитячі дошкільні і позашкільні установи, Будинки культури, клуби, бібліотеки, виставкові зали тощо);

    - об'єкти торгівлі та громадського харчування (магазини, їдальні, кафе, ресторани, підсобні господарства для постачання свіжих продуктів);

    - об'єкти побутового обслуговування (комбінати, майстерні, ательє, салони, пункти прокату);

    - спортивні споруди (стадіони, плавальні басейни, спортмайданчики) і бази масового відпочинку, пристосовані для проведення фізкультурно-оздоровчих заходів;

    - колективні дачні господарства і садово-городні товариства.

    Організація в залежності від своїх масштабів, форми власності,підпорядкованості, місця розташування й інших умов може мати у своєму розпорядженні цілкомвласною соціальною інфраструктурою, мати набір тільки її окремихелементів або розраховувати на кооперацію з іншими організаціями та намуніципальну базу соціальної сфери. Але при будь-якому варіанті турбота просоціальної інфраструктури є найважливішою вимогою до управліннясоціальним розвитком.

    2 Умови роботи та охорони праці

    Умови і охорона праці включають фактори, які пов'язані зі змістомспільної роботи, технічним рівнем виробництва, організаційнимиформами трудового процесу і якістю робочої сили, зайнятої в цiйорганізації, а також фактори, так чи інакше впливають напсихофізіологічний самопочуття працівників, на забезпечення безпечноговедення робіт, попередження виробничого травматизму тапрофесійних захворювань. Сюди входить:

    - оснащеність організації сучасною технікою, ступінь механізації й автоматизації робіт, застосування ефективних технологій і матеріалів;

    - організація праці з урахуванням впровадження сучасних науково-технічних досягнень у виробництво, підтримки автономності робочих груп, зміцнення трудової, виробничої та технологічної дисципліни, посилення самостійності, підприємливості, особистої і групової відповідальності працівників;

    - скорочення важких і шкідливих для здоров'я робіт, видача при необхідності спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту;

    - дотримання санітарно-гігієнічних норм, у тому числі за станом виробничих приміщень і обладнання, чистоту повітря, освітленості робочих місць, рівнем шуму і вібрації;

    - наявність (і зручності) побутових приміщень (роздягалень, душових), медпункту, буфетів, туалетів і т.п.

    Досвід зарубіжних і вітчизняних організацій підтверджує, що увагадо людей, турбота про поліпшення умов і охорони їх праці приносять помітнувіддачу, підвищують діловий настрій. Кошти, витрачені на виробничуестетику, благоустрій робочого побуту, створення комфортних умов длявідпочинку в перервах під час трудового дня, окупаються з лишком зростаннямпродуктивності праці та якості роботи.

    3 Соціальна захищеність

    Соціальний захист працівників організації становлять заходи щодосоціального страхування і дотримання інших соціальних гарантій,встановлених чинним законодавством, колективним договором,трудовими угодами та іншими правовими актами. На сьогоднішній день в
    Російської Федерації ці заходи, передбачають:

    - забезпечення мінімального розміру оплати праці та тарифної ставки

    (окладу);

    - нормальну тривалість робочого часу, компенсацію за роботу у вихідні та святкові дні, щорічні оплачувані відпустки тривалістю не менше 24 робочих днів;

    - відшкодування шкоди здоров'ю у зв'язку з виконанням трудових обов'язків;

    - відрахування до пенсійного та інших позабюджетних фондів соціального страхування;

    - виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, щомісячних допомог матерям на період їх відпустки по догляду за дитиною, стипендій працівникам на час професійної підготовки або підвищення кваліфікації.

    Зазначені гарантії реалізуються при прямому участь організації.
    Грошові виплати, як правило, проводяться з коштів організації, їхрозміри орієнтовані на середню зарплату або частку мінімальної оплатипраці. Система соціального захисту повинна страхувати працівників від ризикувиявитися в скрутному матеріальному становищі через хвороби, втратипрацездатності або безробіття, надавати їм впевненість у надійнійзахищеності своїх трудових прав і привілеїв.

    4 Соціально-психологічний клімат колективу

    Соціально-психологічний клімат - це сумарний ефект від діїбагатьох факторів, що впливають на персонал організації. Він проявляється втрудової мотивації, спілкуванні працівників, їх міжособистісних і груповихзв'язках. Нормальна атмосфера цих відносин дає можливість кожномуспівробітнику почувати себе часткою колективу, забезпечує його інтерес дороботі і необхідний психологічний настрій, спонукає до справедливоїоцінкою досягнень і невдач як власних, так і колег, організації вцілому.

    У структурі соціально-психологічного клімату колективувзаємодіють три основних компоненти: психологічна сумісністьпрацівників, їх соціальний оптимізм, моральна вихованість. Ціскладові стосуються тонких струн людського спілкування, інтелекту, воліі емоцій особистості, багато в чому визначають її прагнення до корисноїдіяльності, творчій роботі, співпраці і згуртованості з іншими.
    Висловлюючи ставлення працівників до спільного справі і один одному, соціально -психологічна атмосфера висуває на передній план такі мотиви, якіне менш дієві, ніж матеріальну винагороду та економічнавигода, стимулюють працівника, викликають у нього напругу сил або спаденергії, трудовий ентузіазм чи апатію, зацікавленість у справі абобайдужість.

    5 Матеріальне винагороду

    Матеріальне винагорода праці виступає вузловим пунктомсоціального розвитку організації. У ньому стикуються основні витрати наробочу силу, компенсація трудових витрат працівників, їх громадськийстатус і разом з тим сімейні бюджети, задоволення насущнихжиттєвих потреб людей у благах.

    Оплата праці повинна грунтуватися на соціальному мінімум - на тому, щонеобхідно для підтримки гідного рівня життя та відтворенняпрацездатності людини, отримання ним коштів існування не тількидля себе, але і для своєї родини. Заробітна плата в індустріально розвиненихкраїнах становить приблизно дві третини загальних грошових доходів населення. У
    Російської Федерації до неї додаються всі види пенсій, стипендії студентівта учнів освітніх установ, допомоги на дітей і догляду задитиною, вартість натуральних продуктів підсобного господарства,використовуються на особисте споживання, а також доходи від власності,реалізації продуктів підсобного господарства на ринку та підприємницькоїдіяльності, включаючи дивіденди та відсотки від вкладів у банки.

    Видаткову частину сімейного, переважно споживчого, бюджетускладають грошові витрати на сплату податків та внесення різних внесків
    (у тому числі відсотки за кредити), на покупку товарів короткострокового ітривалого користування - продуктів харчування, одягу, взуття, предметівкультурно-побутового призначення та господарського вжитку, на оплату житлових,комунальних, транспортних, медичних та інших послуг. Баланс витратної ідоходної частин бюджету і є показник обсягу благ, одержуваних сім'єю впротягом певного часу (місяця, року) в розрахунку на одну людину.
    Середньоподушний дохід і відповідні витрати відображають рівень сімейногодостатку, якість і рівень її життя.

    6 Використання дозвілля

    позаробочий час утворює ще одну групу факторів соціального середовищаорганізації. З ними пов'язані пристрій домашнього побуту працівників,виконання ними сімейних і громадських обов'язків, використання дозвілля.

    Тимчасової ресурс працюючої людини розпадається в будній день наробочий час (тривалість робочого дня в різних країнах неоднакова,різниться вона також по галузях господарства і професій) та позаробочий час вспіввідношенні приблизно 1:2. У свою чергу позаробочий час включає витрату
    9-9,5 годин на задоволення природних фізіологічних потреблюдини (сон, особиста гігієна, прийом їжі і т.п.). Залишилося часузаймають пересування на роботу і назад, ведення домашнього господарства,догляд за дітьми та заняття з ними, вільний час - дозвілля.

    Очевидно, що зміна тривалості будь-якого з названихчасових відрізків автоматично призводить до подовження або скороченняінших. Тому-то так актуальні в плані соціального розвитку проблемитривалості робочого дня, житлового будівництва, випускупродуктивною, зручною, доступною за ціною електропобутової техніки,організації роботи пасажирського транспорту, торговельних підприємств та службз надання послуг населенню. У цьому укладено значний соціальнийрезерв, у тому числі для збільшення тривалості вільного часу.

    Дозвілля займає особливе місце в гармонійному розвитку людини-трудівника.
    Величина, структура, зміст, культура використання вільного часувпливають на гуманістичну наповненість способу життя, світосприйняттяпрацівника, його громадянську позицію і моральні цінності.

    Соціальна політика держави

    Поряд з умовами безпосередній соціального середовища на соціальнерозвиток організації впливають і більш загальні чинники, від яких узначною, а нерідко вирішальною мірою залежать поведінка і трудовоїнастрій персоналу, ефективність спільної роботи. Маються на увазі першвсього фактори, що впливають на окремі галузі економіки чи регіони, настан справ в країні - чи знаходиться вона в даний момент на підйомі, врозквіті сил або, навпаки, переживає спад, криза, відчуваючи різкепосилення соціальної напруженості.

    З соціально-економічних і духовно-моральним станом суспільстванайтіснішим чином пов'язані реалізація особистих прав і свобод людини,затвердження індивідуальності і розвиток колективних начал, своєрідністьісторичного шляху населяють?? їхню країну народів, усталені традиції іморальні устої. Мова йде, зокрема, про особливості трудовоїморалі, етики особистого і суспільної поведінки, критерії громадянськоїчесноти.

    Звичайно, загальнозначущий фактором соціального розвитку є ісоціальна політика держави. Проведена урядом, усіма гілками іорганами влади, вона покликана акумулювати, фокусувати, відображатиобстановку в країні і ситуацію в суспільстві, потреби і цілі його розвитку.
    У завдання соціальної політики входять стимулювання економічного зростання іпідпорядкування виробництва інтересам споживання, посилення трудової мотиваціїта ділової підприємливості, забезпечення належного рівня життя та соціальногозахисту населення, збереження культурної та природної спадщини,національної своєрідності і самобутності. Держава повинна виступатигарантом соціальної спрямованості економіки. Для ефективногоздійснення своїх регулюючих функцій воно має в своєму розпорядженні такими потужнимиважелями впливу, як національний бюджет, система податків і мит.

    Державна соціальна політика - це цілеспрямованадіяльність держави, що ставить своєю метою ослаблення диференціаціїдоходів, пом'якшення суперечностей між учасниками ринкової економіки ізапобігання соціальних конфліктів на економічному грунті. За допомогоюдержавної соціальної політики в ринковій економіці реалізуєтьсяпринцип соціальної справедливості, який передбачає певну мірувирівнювання становища громадян, створення системи соціальних гарантій ірівних стартових умов для всіх верств населення.

    1 Типи соціальної політики держави

    Характер і зміст соціальної політики залежать від ступенявтручання держави в управління соціальними процесами. УЗалежно від цього всі сформовані сьогодні в розвинених країнах типидержавної соціальної політики можна розділити на дві групи. Першуумовно можна назвати остаточний. В даному випадку соціальна політикавиконує функції, які не в змозі здійснити ринок. Цеобмежена за своїми масштабами і охоплюються контингенту соціальнаполітика, переважно пасивна і має компенсаційний характер. Їїконцептуальні засади формуються під впливом ідей консерватизму.
    Типовим представником даного варіанту (з відомою мірою умовності)є американська модель.

    Друга група - інституціональна. Тут соціальна політика відіграєнайважливішу роль у забезпеченні населення соціальними послугами тарозглядається в якості більш ефективного в соціально-економічному іполітичному сенсах кошти, ніж система приватних інститутів. Це більшконструктивна і перерозподільна політика. З концептуальної точкизору ця група найбільшою мірою відчуває вплив соціал -демократичної ідеології, і її типовим представником (також умовно)є шведський варіант соціальної держави.

    Обидві групи розрізняються між собою не наявністю або відсутністю тих чиінших компонентів, а їх співвідношенням, а також ступенем державноговтручання в соціальну сферу, роллю перерозподільних процесів,ступенем пріоритетності соціальних проблем в діяльності держави.

    Соціальна роль держави в усіх інших країнах світу перебуває вдіапазоні між цими двома групами.

    Природно, що практика набагато різноманітніше будь-якої типології.
    Наприклад, у Бельгії дуже високий рівень соціальних витрат держави,проте соціальна політика переважно пасивна, компенсаційна.
    Скандинавські країни переважно соціал-демократичні, але їхсоціальна сфера аж ніяк не вільна від ліберальних елементів. Також немає іліберальних режимів чистого типу. Усі європейські держави з соціальноїринковою економікою розвивалися під впливом і ліберальних, і соціал -демократичних імпульсів. В останні роки відбувається подальше зближенняосновних характеристик різних типів державної соціальної політики,особливо це стосується ідеології перспектив її розвитку.

    З соціальної практики країн з розвиненою ринковою економікою можназробити наступні висновки.
    1. Ступінь соціальної підтримки населення, в першу чергу це стосується безкоштовного або пільгового надання соціально значущих благ та послуг

    (освіта, охорона здоров'я, культура), не є прямою функцією рівня економічного розвитку, хоча, звичайно, залежить від нього.
    2. Існує пряма залежність між рівнем багатьох соціальних індикаторів розвитку нації і масштабами перераспределительной діяльності держави - це, зокрема, підтверджується численними в останні роки дослідженнями міжнародних організацій (наприклад, розрахунки індексу розвитку людського потенціалу).
    3. Суспільство завжди стоїть перед вибором - зростання особистих доходів (низький рівень податків та інших вилучень з особистих доходів) або підвищення рівня задоволення на пільгових умовах соціально значимих потреб всього суспільства (або його значної частини).
    4. Ідеологія державної політики в соціальній сфері по відношенню до центрального питання - ступеня втручання держави в соціальну сферу - зазнає циклічні зміни не тільки в залежності від економічних можливостей суспільства, а й у відповідності з реакцією масового виборця на зміни в політиці, що зачіпають його інтереси.

    2 Соціальна роль держави

    Для всіх країн «золотим періодом» у розвитку соціальної діяльностідержави були 60-70-і роки. У ці роки найбільш сприятливого розвиткучастка витрат на соціальні цілі у валовому національному продукті в США ірозвинених країнах Європи подвоїлася і досягла на початку 80-х років: 21% - у
    США; 24% - в Англії; 30% - у Франції; 31,5% - у Німеччині; більше третини - в
    Швеції і Данії. У 80-і роки маятник хитнувся в інший бік.

    У всіх розвинених країнах в ці роки відбувався перегляд масштабів,форм організації та фінансування соціальних програм. Причини перегляду,як правило, однакові - це необхідність збільшення гнучкостінадання виплат, посилення їх здатності відповідатипотребам, розширення споживчого вибору, скорочення присутностідержави в економіці та суспільстві, посилення контролю над державнимивитратами.

    Циклічна зміна пріоритетів у соціальній політиці розвиненихдержав призвела до перерозподілу коштів між окремими статтямисоціальних витрат, але, як правило, не торкнулася серйозних соціальнихдосягнень попереднього розвитку, частка витрат на соціальні потреби у
    ВВП також не зазнала істотних змін. У більшості країнфінансова криза соціальної сфери був так чи інакше подолана завдякипевному скороченню витрат, ряду протекціоністських заходів, посиленняподаткової дисципліни та іншим заходам.

    У середині 90-х років знову можна говорити про зворотний рухмаятника, громадський вибір у більшості країн диктує необхідністьнового перегляду соціальної ролі держави в бік її посилення.

    Росія традиційно належить до типу держав із сильною роллюдержави в соціальній сфері. Якщо не говорити про нижчийматеріальному і інституціональному рівнях, то система соціальних гарантій ісоціального захисту населення, що склалася в Росії до початку економічнихперетворень, у цілому відповідала принципам соціального ринковогогосподарства. Але з точки зору критеріїв ринкової економіки соціальна рольдержави була надмірно патерналістської, хоча і забезпечуєзадоволення широкого кола всебічно регламентованих потреб,але сковує особисту ініціативу і переважної прагнення громадянсамостійно вирішувати проблеми власного добробуту.

    Соціальна політика відіграє, з точки зору функціонуванняекономічної системи, двояку роль.

    По-перше, в міру економічного зростання, накопичення національногобагатства, створення сприятливих соціальних умов для громадян стаєголовною метою економічної діяльності, і в цьому сенсі в соціальнійполітиці концентруються цілі економічного зростання, і всі інші аспектиекономічного розвитку починають розглядатися як засобиреалізації соціальної політики.

    По-друге, соціальна політика є і чинником економічногозростання не супроводжується зростанням добробуту, то люди втрачає стимули доефективної економічної діяльності. Одночасно, чим вище досягнутащабель економічного розвитку, тим вище вимоги до людей, культурі,фізичному і моральному розвитку. У свою чергу, це вимагаєподальшого розвитку соціальної сфери.

    Соціальна політика здійснюється на різних умовах економічноїдіяльності. Так, можна говорити про соціальну політику фірми (корпорації)відносно свого персоналу, про регіональної та загальнодержавноїсоціальної політики. З огляду на тісний взаємозв'язок сучасного світу, можнаговорити про державну соціальну політику (наприклад, у вирішенніглобальних екологічних проблем, подолання соціально-економічної групкраїн і навіть континентів).

    Під рівнем життя населення розуміється рівень споживанняматеріальних благ (забезпеченість населення промисловими споживчимитоварами, продуктами харчування, житлом і т. д.). Для оцінки рівня життявикористовується такі показники, як споживання основних продуктів на душунаселення, забезпеченість цими продуктами в розрахунку на сім'ю (зазвичайвикористовується показник забезпеченість в розрахунку на 100 сімей).
    Важливе значення для оцінки рівня життя мають показники структуриспоживання (наприклад, яка частка в структурі споживання продуктівхарчування найбільш біологічно цінних продуктів).

    Для отримання реальної картини рівня життя необхідно мати точкувідліку. Такою є «споживчий кошик», що включає набір благі послуг, що забезпечує певний рівень споживання. У зв'язку з цимвиділяють «мінімальний рівень споживання» і «раціональний рівеньспоживання ». Під першим розуміють такий споживчий набір, зменшенняякого ставить споживача за грань забезпечення нормальних умов йогоіснування. Саме тут проходить так звана «межа бідності». Прицьому не слід плутати «мінімальний рівень споживання» з «фізичнимрівнем споживання », нижче якого людина просто не може існуватифізично. Частка населення, що знаходиться за «межею бідності», єодним з найважливіших показників, що характеризують рівень життя в данійкраїні.

    «Раціональний рівень споживання» відображає кількість і структуруспоживання, найбільш сприятливу для індивіда. Відповідне значеннядля оцінки рівня життя має статистика, наближена до такогоспоживачеві.

    Значно більш складним для оцінки є показник якостіжиття населення. Мова йде про таких складних для кількісних оцінокпоказників, як умови і безпеку праці, стан середовища проживання,наявність і можливість використання вільного часу, фізична імайнова безпеку громадян і т. п. Тут потрібно інтегральнісоціологічні оцінки, що мають швидше за якісну, ніж кількіснувизначеність.

    Необхідно також зазначити, що оцінки рівня і якості життязмінюються в часі і просторі. Те, що 20-30 років томурозглядалося як високий життєвий рівень, сьогодні може лише злегкаперевищувати «межу бідності». Те, що для європейця виглядає як злидні, длякорінних жителів Африки чи Заполяр'я може з'явитися найбільш раціональнимспособом життя. Це підтверджує сумний досвід «впровадження» європейської абоамериканської цивілізації в побут і культуру малих народів Півночі. Такимчином, будь-які порівняння рівня і якості життя, особливо у міжнародномуаспекті, повинні неодмінно враховувати вищенаведені обставини.

    У цьому плані відзначимо, що Росія ще принаймні десятиліття будеперебувати в досить складному становищі, коли соціальні очікуваннянаселення істотно завищені в порівнянні з економічними можливостямисуспільства. Звідси велика небезпека гострих соціальних конфліктів. Томувибір напрямків і механізмів реалізації соціальної політики для Росіїмає зараз особливо важливе значення.

    Соціальна політика не може розглядатися як виключноекономічна проблема. Економічна ж наука в якості предмета свогодослідження в сфері соціальної політики зосереджується на економічнихмеханізми її реалізації. В умовах ринкової економіки до таких належатьнасамперед механізми формування доходів і підтримку зайнятостінаселення.

    Висновок

    Зміни в житті суспільства, що викликаються прискоренням науково-технічного тасоціального прогресу, ведуть до зростання ролі людського факторатрудової діяльності та значення особистісних якостей працівників. Цеобставина на всіх рівнях, включаючи і організації, підсилюєпотреба в регулюванні соціальних процесів, в грамотному,дійсно науковому управлінні соціальним розвитком. В даний чассоціальні служби діють в умовах переходу від планового, надмірноцентралізованого господарювання до соціально орієнтованої ринковоїекономіці. Їх структура визначається, з одного боку, розмірами іособливостями організації, а з іншого - складністю рішення яквиробничо-економічних, так і соціальних завдань.

    У сьогоднішніх умовах відповідальність керівників і соціальнихслужб підприємств підвищується. При цьому необхідно враховувати:

    1. різноманіття форм власності;

    2. наслідки приватизації колишнього державного майна;

    3. зміни в системі оплати праці, що диктуються розвитком ринкових відносин, розширенням платності соціальних послуг та їх подорожчанням;

    4. реформування соціального страхування та інших видів соціального захисту населення.

    Турбота про соціальну сферу все більше перекладається нанедержавні органи, в першу чергу на муніципальний рівень і саміорганізації.

    Залежно від конкретної ситуації управління соціальним розвиткомздійснюється або керівництвом організації, або спеціальноуповноваженими на те особами, або автономними підрозділамифункціонального призначення, які є частиною системи управлінняперсоналом. Типовий варіант організаційної структури такої системи, якзазначалося вище, передбачає посаду заступника директора зперсоналу з підпорядкуванням йому відповідних підрозділів.

    Якщо організація має у своєму розпорядженні розгалуженою мережею власноїсоціальної інфраструктури, управління нею може здійснюватися окремо. Уцьому випадку підходить варіант, що передбачає посаду заступникадиректора з соціально-побутових питань з наданням йому підрозділів,відають відповідними об'єктами соціальної сфери (див. малюнок 1),наданням житлово-комунальних, побутових, оздоровчих, дозвільних іінших соціальних послуг.

    Щоб діяти в соціальній сфері доцільно, потрібні прогнозніпроекти, цільові програми, плани - короткострокові (в межах одного року),середньострокові (до п'яти років), довгострокові (до десяти і більше років). Прикладомосмисленого планування у соціальній сфері можуть служити програмипідвищення якості трудового життя, що знайшли з середини 70-х роківпоширення в США і ряді інших країн, а також відноситься до 70-80-мроків практика соціального планування на підприємствах колишнього СРСР.

    Прогнозування і планування - найважливіший інструмент управліннясоціальним розвитком, який передбачає аналіз стану соціального середовищаорганізації, облік впливають на неї факторів, розробку проектів іпрограм, розрахованих на перспективне використання потенційнихможливостей.

    повинні братися до уваги стан справ не тільки в самійорганізації, а також обстановка в галузі та регіоні, ситуація в країні.

    Суттєву сторону діяльності соціальної служби складаєвикористання різного роду стимулів, що спонукають колектив до активноїроботі з виконання цільових програм і планів соціального розвитку,підвищення результативності солідарних зусиль. Сюди входить матеріальне іморальне заохочення тих, хто виявляє у справі соціального розвитку кориснуініціативу, показує добрий приклад.

    Обов'язкомсоціальної служби є постійний контроль запрактичною реалізацією намічених соціальних заходів, інформуванняколективу про зміни в соціальному середовищі організації. Здійснення цихфункцій пов'язано з отриманням, аналізом і узагальненням відомостей, що стосуютьсясоціального розвитку, експертизою умов праці та побуту працівників,підбиттям підсумків, оцінкою економічної та соціальної ефективностіполіпшень, досягнутих в соціальному середовищі організації.

    Список використаної літератури


    1. Баткаева І.А. Організація оплати праці в умовах переходу до ринкової економіки. Навчальний посібник. - М.: ГАУ, 1994.
    2. Ворожейкин И.Е. Історія праці та підприємництва. Навчальний посібник.

    - М.: ГАУ, 1995.
    3. Генкин Б.М. Економіка та соціологія праці. Підручник для вузів. - М.,

    1998.
    4. Слуцький Г.В. Управління соціальним розвитком персоналу підприємства.

    - М.: ГАУ, 1994.
    5. Соціальний менеджмент. Підручник для вузів за ред. С.Д. Ильенковой.

    - М.: ЮНИТИ, 1998.
    6. Соціологія праці. Підручник./Под ред. Н.І. Дряхлова, А.И. Кравченко,

    В.В. Щербини. - М.: МГУ, 1993.
    7. Управління персоналом організації. Підручник./Под ред. А.Я. Кибанова.

    - М.: Инфра-М, 2000.
    -----------------------

    Малюнок 1. Соціальна інфраструктура організації.

    Виконав студент 3-го курсу
    Група № УП4
    Студентський квиток №

    реферат

    з дисципліни:

    «Управління соціальним розвитком організації»

    на тему:

    «Сутність, основні цілі та умови соціального розвитку організації»


         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !