ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Фінансовий менеджмент у малому бізнесі
         

     

    Менеджмент

    С О Д Е Р Ж А Н И Е

    Введення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2


    1. Розвиток малого бізнесу в Росії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

    . . . 3
    1. 1.1. Характеристика Російського малого бізнесу. . . . . . . . . . . .3
    1.2. Правові основи малого бізнесу. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    . . . . . .6

    2. Специфіка фінансового менеджменту малого підприємства. . . . . . . . . .

    . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

    . 9
    2.1. Ризик у малому бізнесі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    . . . . . . . . . . . .9
    2.2. Державна підтримка малого бізнесу в Росії. фінансування та інвестиційна підтримка. . . . . . . . . . . . . . . . . 17
    2.3. Оподаткування малого бізнесу. Вплив спрощеної системи оподаткування на фінансовий стан малих підприємств. . . . . . . .
    . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    . . . . 31


    Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    . . . . . . . . . . . . . . . . . .39


    Список літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    . . . . . . . . . . . . .40

    Введення

    Важливу роль у формуванні антимонопольної структури ринку, вподоланні не тільки відомчого, але й економічного монополізмувідіграють малі підприємства. Малому бізнесу належить особливе місце встановленні нової соціальної структури суспільства, у вирішенні проблемхронічного дефіциту, успадкованого від командної економіки, у вирішеннібагатьох і багатьох соціально-економічних проблем, які не можуть бутивирішені більш великими господарськими структурами в силу громіздкість їхуправління, відсутність у них зворотних зв'язків зі споживачами. Маліпідприємства в певному сенсі знаходяться між великими господарськимиструктурами і споживачами, заповнюючи незаповнені ніші між ними. Якправило, діяльність малого бізнесу має спеціалізований характер, щодозволяє при незначних вкладеннях початкового капіталу мати своїхпокупців і успішно конкурувати з великими фірмами.

    Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватисяне в змозі. Становлення і розвиток його є однією з основнихпроблем економічної політики в умовах переходу до нормальної ринковоїекономіці. Малий бізнес в ринковій економіці - головний сектор, що визначаєтемпи економічного зростання, структуру і якість валового національногопродукту; у всіх розвинутих країнах на частку малого бізнесу припадає 60 -
    70 відсотків ВНП. Тому абсолютна більшість розвинутих державмаксимально заохочує діяльність малого бізнесу.

    У світі існують різні варіанти державної підтримки малогобізнесу пряме виділення бюджетних коштів у страхові фонди, фонди ризикузмішані фонди підтримки - державні та приватні; видача гарантій узабезпечення кредиту комерційного банку - зобов'язання компенсуватибанку можливі втрати; податкові пільги та багато іншого.

    Однак, малий і середній бізнес найбільш схильний до ризику. Статистикапоказує, що з кожних 10 малих підприємств виживають лише 2-3.
    Причиною тому - наявність численних факторів імовірнісного характеру,облік яких часто не представляються можливим через незнаннязакономірностей розподілу випадкових величин або громіздкістьобчислювальних процедур. З іншого боку, ризик у бізнесі виступає якнаступальний фактор. Підприємництво в ринковій економіці неможливобез ризику. Як кажуть, хто не ризикує, той не п'є шампанського! Наявністьфактора ризику є сильним стимулом для економії коштів і ресурсівпідприємцями, що змушує їх ретельно аналізувати рентабельністьпроектів, оцінювати величину ризику з метою мінімізації можливих втрат.

    Стан малого бізнесу в Росії, його фінансування та страхування,державна підтримка малого бізнесу, ризик в малому бізнесі - цеосновні проблеми які будуть розглянуті більш детально в моєї курсової.

    1. Розвиток малого бізнесу в Росії

    1. Характеристика Російського малого бізнесу

    Наша країна переживає сьогодні дуже непростий період. Росія розлучиласяз командно-адміністративною системою і взяла курс на створення соціальноорієнтованої ринкової економіки, задіявши в цьому процесі приватнийінтерес. При цьому до середини 1998 р. реалізація ринкових реформвідбувалася в умовах поступального подолання системної кризи,пожвавлення виробництва і торгового обороту в окремих секторах економіки.
    До позитивних явищ можна віднести поступову адаптацію підприємств доринкових умов, впровадження конкурсності в системах державних імуніципальних замовлень, початок політики реструктуризації природнихмонополій.

    Однак криза 1998 р. вніс суттєві зміни в соціально -економічне становище Росії, оголив слабкі місця в ринковій політиці,її непослідовність, необхідність більш рішучого переходу доструктурних перетворень реального сектора економіки, ліквідації вадв законодавстві. Як наслідок, почалося скорочення експорту та імпорту,спад виробництва, збільшилися обсяг неплатежів, заборгованість позаробітній платі і пенсіях, відбулася девальвація рубля.

    Нові завдання економічної політики, необхідність виходу з кризовоїситуації зробили актуальним прийняття нових організаційних рішень,концентрацію зусиль держави на формування більш ефективних підходівдо державного регулювання економіки.

    Мова йде в першу чергу про зміну базових принципів формування іпроведення економічної політики держави, виражених в посиленні йогоекономічної функції і нарощування ефективності економіки в умовахнеухильного загострення міжнародної конкуренції.

    Ці ідеї вносять значні корективи в діяльність з підтримкипідприємництва, а також безпосередньо пов'язані з цимдержавну антимонопольну політику і регулювання сфери діяльностіприродних монополій.

    Для забезпечення підйому економіки країни необхідно побудувати суспільстворівних можливостей десятків мільйонів власників: Підприємництвосприяє створенню прогресивної структури економіки та конкурентногосередовища, розширення бази оподаткування. Шляхом створення нових підприємств іробочих місць мале підприємництво допомагає подолати витрати реформ,знижує соціальну напруженість, забезпечує зайнятість населення,насичує ринок товарами та послугами.

    Загальний внесок малого підприємництва у забезпечення зайнятостінаселення, формування валового внутрішнього продукту в Росії поки щоістотно нижче, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. За даними
    ООН, у світі малим бізнесом зайнято приблизно 50% населення, налічується 53 -
    55 млн. малих підприємств. У Російській Федерації в цьому секторіфункціонує лише 890 тис. підприємств, на яких зайнято тільки 7 млн.працівників. На 1000 чоловік населення Росії припадає в середньому 6 малихпідприємств, що в 5-8 разів нижче, ніж у розвинених країнах. Малимипідприємствами в Росії створюється лише близько 12% внутрішнього валовогопродукту, тоді як у США, Японії, Німеччині їх частка у ВВП сягає 50-60%.
    Видається, що для забезпечення поступального розвитку ринковихреформ необхідно збільшити зайнятість у російському малому бізнесі мінімум до
    30 млн. чоловік, довівши кількість діючих малих підприємств до 1-3мільйонів. Це дозволить створити реальну конкурентну базу, оптимізуватиструктуру економіки держави, значно підвищити життєвий рівеньнаселення, забезпечити фінансову та соціально-економічну стабільність україні.

    Разом з тим зовнішнього середовища для малого підприємництва залишаєтьсявкрай несприятливою. Сучасні умови ведення бізнесу в Росіїхарактеризуються наявністю істотних труднощів виходу на ринок. До них впершу чергу відносяться: низька платоспроможність населення, зростаннятранспортних і ряду інших витрат, складний доступ до сировинних ресурсів,нових технологій, позикового капіталу.

    Сьогодні не може не насторожувати той факт, що погіршення соціально -економічної ситуації в країні, ослаблення державної підтримки,недосконалість нормативно-правової бази, що регулює господарськудіяльність, адміністративні бар'єри, податковий прес, недоступністьінвестиційних ресурсів все частіше ускладнюють ведення малого бізнесу налегальної основі.

    За даними опитування керівників малих підприємств, проведеного
    Російським незалежним інститутом соціальних і національних проблем,масштаби тіньової діяльності у малому бізнесі дуже великі: нереєструються до 50% малих фірм, реальна зайнятість на малих підприємствахвище приблизно на 70%, реальний фонд заробітної плати перевищує офіційніпоказники на 90%, оборот знижується в середньому на 70%. Таким чином, маліпідприємства не доплачують до бюджету приблизно в два рази більше того, щовони вносять. Усунути зазначені проблеми можна тільки при забезпеченні
    "оптимального поєднання інтересів держави, споживачів та суб'єктівпідприємництва.

    Для цього необхідно створення впорядкованої і ефективної нормативно -правової бази малого підприємництва, тобто середовища, яка повиннастимулювати розвиток бізнесу і створювати сприятливі умови длягромадян, готових розпочати і продовжити свою справу.

    Можна поставити закономірне питання, що ми тут маємо? У 1991 р. у наспрактично не було ніяких ринкових законів, тобто починали власне знуля. За ці вісім років стільки наприймали законодавчих актів, що нісамі, ні зарубіжні консультанти розібратися не можуть. Один податок надодану вартість чого тільки варта. Якщо хто-небудь зуміє розібратисяу всіх його нюанси, зміни та доповнення, то він може сміливо, якіноді говорять, висуватися на здобуття Нобелівської премії.

    Задумали, на перший погляд, непогана річ - введення єдиного податку напоставлений дохід. Однак знову довели до абсурду. Звідки, питається, умалих підприємств кошти на перерахування авансових платежів? Якщо чесноплатити, то це більше половини оборотних коштів, а на що здійснюватиосновну діяльність, не кажучи вже про розширення виробництва?

    Якщо вже депутати Державної Думи дійсно ратують за розвитокмалого бізнесу, то, можливо, слід було б прийняти, наприклад, закон провиключення з бази оподаткування природних монополій певноговідсотка прибутку, хоча б одного, спрямованого на підтримку малогопідприємництва? От і вирішення питання про фінансове забезпечення цьогосектору економіки.

    Міністерством, зі свого боку, спільно із зацікавленимиорганізаціями розроблено ряд проектів Законів, покликаних значнополіпшити законодавчу базу малого підприємництва. Це проект Закону
    "Про захист прав і законних інтересів підприємців"; "Про споживчітовариства взаємного кредитування і взаємного страхування ";" Про спеціальнірежимах оподаткування суб'єктів малого підприємництва ".

    Проекти цих законодавчих актів у даний час детальнообговорюються в підприємницькому середовищі.

    Разом з тим ці та інші проекти законів так і залишаться проектами,якщо не вдасться довести депутатам Державної Думи їх значимість. Адля цього підприємницьким колам вже сьогодні слід серйознозадуматися про своє представництво в новому-складі Думи, створюючи тимсамим своє лобі, в хорошому сенсі цього слова. Здається, що політиків тамі так забагато, сьогодні більше потрібні професіонали і бажано не знаукового середовища, а ті, хто самі роблять конкретну справу.

    Поряд з цим, з огляду на сьогоднішній стан нашої грошово-кредитноїсистеми, необхідно вжити заходів до посилення не фінансової, а матеріальноїскладовою підтримки малого підприємництва, тобто наданнямалим підприємствам на прийнятній основі площ, виробничихпотужностей, що вивільняється інвентарю та обладнання.

    Одночасно система підтримки малого підприємництва повиннабазуватися на планах соціально-економічного розвитку регіонів,враховувати в повній мірі інтереси базисних підприємств російської економіки,визначають стратегію стабілізації і виходу з кризи. Жоднаекономічна реформа в Європі чи Японії не проводилася на базівиключно принципів ліберальної політики, протекціонізм завжди бувнайважливішою установкою, яка визначає, значною мірою, механізмипоетапного досягнення цілей, методи державного регулювання,соціальну адаптацію та ціну проведених реформ в цілому.

    У зв'язку з цим виникає об'єктивна необхідність більш детальногоаналізу галузевої структури малого підприємництва. Зокрема,діяльність підприємств малого бізнесу в силу високого адаптації доумов, що змінюються ринку найбільш виправдана в таких галузях економіки,як легка, харчова, лісова промисловість, будівництво, дрібнооптовий іроздрібна торгівля, інноваційна діяльність.

    Реструктуризація галузей та реформування підприємств, розвитоккоопераційних зв'язків великого виробництва з малими підприємствамидоцільно в наукомістких галузях - автомобілебудуванні, авіабудуванні,оборонної промисловості, металургії.

    Разом з тим представляється доцільним розширення сфери впливумалого бізнесу і в інших складових російської економіки. Наприклад,чому б малому підприємництву не почати освоювати такеперспективний напрям-як проведення енергоаудиту та впровадженняенергозберігаючих технологій на підприємствах країни?

    Здійснення цих цілей передбачає широке використання малимипідприємствами сучасних фінансово-кредитних механізмів, залучення малихпідприємств у реалізацію державних та муніципальних замовлень,стимулювання інноваційних ініціатив малих підприємств, удосконаленняїх інформаційного забезпечення.

    В якості самостійної проблеми слід виділити питання навчання іперепідготовки кадрів. Саме у сфері бізнесу формується середній класнаселення - клас майбутнього. Тому в підготовці кадрів середнього і малогопідприємництва необхідно посилити психологічну складову. Вжесьогодні треба психологічно готувати підприємців до тих колізій,які у нас час від часу відбуваються, і, звичайно ж, піднімати діловукультуру, а також відповідальність за свої зобов'язання.

    Здається, що реалізація зазначених напрямів дозволить малому ісередньому бізнесу значно збільшити свою роль у соціально-економічнійжитті держави, впевнено посівши належне місце в господарськомукомплексі оновленої Росії.

    1.2. Правові основи малого бізнесу

    Ті, хто вперше стикається з малими підприємствами, зазвичай допускаютьтипову помилку: малі підприємства вважають одним із видів підприємств,подібно до державних, орендних, спільним, сімейних і т.д. Це невірно,малі підприємства до цього переліку не можуть бути включені. Малі - це невигляд, не організаційно-правова форма, а розмір підприємства. Малепідприємство - завжди якесь стосовно які виділяються в законодавствівидам підприємств. З усіх наявних видів підприємств: державних,колективних, спільних, кооперативів тощо, виділяється частину акцій накритеріями чисельності працюючих. Таким чином, існують малідержавні, малі спільні, малі приватні та інші види малихпідприємств.

    У зв'язку з цим стає очевидним, для малих підприємств не існуєякоїсь універсальної, загальної для всіх їх видів системи ціноутворення,матеріально-технічного постачання, оплати праці, управління і т.д. Всі цісистеми функціонування підприємства визначаються за їх видами.

    Існує і ще одне широко поширена помилка, ніби-то виглядмалого підприємства зумовлюється тим, яка організація є йогозасновником. Безумовною зв'язку тут немає. Малі підприємства можутьстворюватися громадянами, членами сім'ї і спільно з іншими особами,державними, орендними, спільними підприємствами, громадськимиорганізаціями і т.д. Крім того, малі підприємства можуть створюватисяспільно зазначеними органами, підприємствами, організаціями та громадянами.

    Якщо засновником малого підприємства є державнаорганізація, то це аж ніяк не означає, що нове утворення буде самемалим державним підприємством. Майно, що виділяється зі складудержавного підприємства, може бути здана в оренду кооперативом. Видствореного підприємства - кооператив. Могут бути й інші варіанти.

    У той же час індивідуальні та сімейні приватні підприємства,названі так саме стосовно до засновникам, не можуть бути іншого виду.
    Тобто з таких видів малих підприємств фундація та вид малихпідприємств збігаються.

    Людство накопичила досить багатий досвід розподілу підприємствна групи в залежності від їх розміру. При цьому не існує якоїсьєдиного для всіх країн універсального критерію виділень малих підприємств.
    Кожна держава в залежності від національності, виробничихградацій, галузевої культури економіки встановлює свої критеріїрозподілу підприємств за їх розмірами.

    Наприклад, у Франції дуже малими підприємствами вважаються виробництва зчислом зайнятих до 10 осіб, малими - від 10 до 100, середніми від 100 до 500і великими понад 500 чоловік. Малі та середні підприємства становлять близько
    99% чисельності всіх підприємств і на них працює приблизно 67% всіхзайнятих.

    У Японії до категорії малих і середніх підприємств відносяться юридичносамостійні компанії з числом зайнятих до 300 чоловік або обсягомосновного капіталу до 100 млн. ієн в галузях обробноїпромисловості, будівництві, транспорті, зв'язку, у комунальному господарстві;до 100 чоловік (або до 30 млн. єн капіталу) - в оптовій торгівлі і до 50осіб (або 10 млн. єн капіталу) - у роздрібній торгівлі та сфері послуг.
    Дрібні та середні компанії складають понад 99% загального їх числа і на нихтрудиться понад 80% всіх зайнятих.

    У нашій країні, згідно з прийнятим 14 липня 1995 Федеральним законом
    "Про державну підтримку малого підприємництва в Російській
    Федерації ", під суб'єктами малого підприємництва розуміютьсякомерційні організації, у статутному капіталі яких частка участі РФ,суб'єктів РФ, громадських і релігійних організацій, благодійних таінших фондів не перевищує 25%; частка, що належить одному або декількомюридичним особам, які не є суб'єктами малого підприємництва неперевищує 25% і в яких чисельність працівників за звітний період неперевищує таких граничних рівнів: у промисловості, будівництві та на транспорті - 100 осіб; в оптовій торгівлі - 50; у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні - 30; в інших галузях і при здійсненні інших видів діяльності - 50чоловік.

    Таким чином, визначено критерій виділення малих підприємств - зачисельності працюючих. Недосконалість даного критерію, та й іншихкритеріїв також, очевидно. Наприклад, на електростанції, де багатомільйонніосновні фонди приводяться в дію кількома працівниками.

    Мабуть універсальних критеріїв виділення малих підприємств, що дозволяютьбезпомилково сортувати підприємства, не існує. Тому видаєтьсяза доцільне, орієнтуючись точно на чисельність працівників, визначати закожній галузі, з урахуванням специфіки виробництва, які підприємства не можнавідносити до малих. У разі виникнення спірних питань, вирішувати їх уіндивідуальному порядку.

    Малий бізнес в Росії як самостійне соціально-економічнеявище існує вже понад 10 років. Діючі законодавчі танормативно-правові акти спрямовані на державну підтримку малихпідприємств з метою створення сприятливих умов для їхфункціонування, в першу чергу надання пільг з оподаткування.
    Так, постановою Уряду Російської Федерації від 18.07.91 р. № 406
    "Про заходи щодо підтримки і розвитку малих підприємств у РСФСР", буливизначено критерії віднесення підприємств до категорій малих, передбаченаможливість встановлення певних податкових пільг, а також створенняфондів фінансової підтримки за рахунок бюджетних коштів.

    Відповідно до закону Української РСР "Про конкуренції та обмеженнямонополістичної діяльності на товарних ринках ", Уряд РФ вквітні 1993 р. прийняв постанову про утворення фонду підтримкипідприємництва і розвитку конкуренції (з грудня 1995 року він бувперейменовано у Федеральний фонд підтримки малого підприємництва).

    А в червні 1995 р. був прийнятий федеральний закон "Про державнупідтримки малого підприємництва в Російській Федерації ", що визначивзагальні положення підтримки малих підприємств, форми та методидержавного стимулювання, а також регулювання діяльностісуб'єктів малого підприємництва.

    Указом Президента РФ в червні 1995 р. був утворений Державнийкомітет РФ з підтримки і розвитку малого підприємництва. У квітні
    1994 Урядом РФ схвалена Федеральна цільова програмадержавної підтримки малого підприємництва в Росії на 1994 -
    1995 рр..

    У ній були визначені основні напрями, цілі та пріоритети в цiйобласті, включаючи вдосконалення законодавства, розвиток системифінансово-кредитної підтримки, інформаційне і консультаційнезабезпечення малих підприємств, сприяння в реалізації контрактів длязабезпечення державних потреб та ін

    У 1996 р. Державною Думою була затверджена другу Федеральнапрограма державної підтримки підприємництва на 1996-1997рр.

    2. Специфіка фінансового менеджменту малого підприємства

    2.1. Ризик у малому бізнесі

    Успіх у світі бізнесу вирішальним чином залежить від правильності іобгрунтованості обраної стратегії підприємницької діяльності. Прицьому повинні враховуватися ймовірності критичних ситуацій. Було б у вищіймірою наївним вважати можливу підприємницьку діяльність безризику.

    Для будь-якого бізнесу важливим є не уникнення ризику взагалі, апередбачення і зниження його до мінімального рівня.

    Перехід України на рейки ринкової економіки в сформованих умовах немає альтернативи, але загрожує багатьма труднощами та суперечностями. Про нихнеобхідно знати широкому колу населення і перш за все підприємцям,виробляють стратегію і тактику організації та розвитку своєї справи.

    Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій уфінансової та виробничої діяльності підприємств.

    У словнику Вебстера "ризик" визначається як "небезпека, можливостізбитку або шкоди ". Отже, ризик відноситься до можливості настаннябудь-якого несприятливого події. Під "ризиком" прийнято розумітиймовірність (загрозу) втрати підприємством частини своїх ресурсів,недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результатіздійснення певної виробничої та фінансової діяльності.
    Сучасна ринкове середовище немислиме без ризику. Прийнято розрізняти наступніосновні види ризиків:

    1) виробничий ризик, пов'язаний з можливістю невиконання фірмоюсвоїх зобов'язань за контрактом або договором із замовником;

    2) фінансовий (кредитний) ризик, пов'язаний з можливістю невиконанняфірмою своїх фінансових зобов'язань перед інвестором внаслідок використання дляфінансування діяльності фірми боргу;

    3) інвестиційний ризик, пов'язаний з можливим знеціненнямінвестиційно-фінансового портфеля, що складається як з власних ціннихпаперів, так і придбаних;

    4) ринковий ризик, пов'язаний з можливим коливанням ринкових процентнихставок як власної національної грошової одиниці, так і зарубіжнихкурсів валют.

    Аналіз ризику проводиться в послідовності, наведеній на рис.1.

    Усі учасники проекту зацікавлені в тому, щоб виключити можливістьповного провалу проекту або хоча б уникнути збитку для себе. В умовахнестабільною, швидко мінливі ситуації, учасники, змушені враховувативсі можливі наслідки від дії своїх конкурентів, а також змінаринкової ситуації.

    Призначення аналізу ризику - дати потенційним партнерам необхіднідані для прийняття рішень про доцільність участі в проекті іпередбачити заходи захисту від можливих фінансових втрат.

    Рис.1 Блок-схема аналізу ризику.

    Коли говорять про необхідність врахування ризику при управлінні проектами,зазвичай мають на увазі основних його учасників: замовника, інвестора,виконавця (підрядника) чи продавця, інвестора і покупця, а такожстрахову компанію.

    При аналізі ризику будь-якого з учасників проекту використовуються критерії,запропоновані відомим американським експертом Б. Берлімером:

    . втрати від ризику незалежні один від одного;

    -втрата по одному напрямку з "портфеля ризиків" не обов'язковозбільшують ймовірність втрати по Другому (за винятком форс-мажорнихобставин);

    - максимальний можливий збиток не повинен Перевищувати фінансовихможливостей учасника.

    Ризик зазвичай поділяється на два типи - динамічний і статичний.

    Динамічний ризик - це ризик непередбачених змін вартостіосновного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень абонепередбачених змін ринкових чи політичних обставин. Такізміни можуть призвести як до втрат, так і до додаткових доходів.

    Статичний ризик - це ризик втрат реальних активів внаслідок нанесеннязбитків власності, а також втрат доходу через недієздатністьорганізації. Цей ризик може призвести лише до втрат.

    Аналіз ризиків можна підрозділити на дві взаємно доповнюють один одноговиди: якісний і кількісний.

    Якісний аналіз може бути порівняно простим, його головназавдання-визначити фактори ризику, етапи і роботи, при виконанні якихризик виникає і т. д., тобто, встановити потенційні області ризику,після чого - ідентифікувати всі можливі ризики.

    Кількісний аналіз ризику, тобто чисельне визначення розмірівокремих ризиків і ризику проекту в цілому - проблема складніша.

    Всі фактори, так чи інакше впливають на зростання ступеня ризику в проекті,можна умовно розділити на дві групи: Об'єктивні та суб'єктивні.

    До об'єктивних факторів належать фактори, що не залежать безпосередньо відсамої фірми: це інфляція, конкуренція, анархія, політичні таекономічні кризи, екологія, мита, наявність режимунайбільшого сприяє, можлива робота в зонах вільногоекономічного підприємництва і т.п.

    До суб'єктивних факторів відносяться фактори, що характеризуютьбезпосередньо даної фірми; це виробничий потенціал, технічнеоснащення, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організаціїпраці, рівень продуктивності, праці, ступінь кооперованих зв'язків,рівень техніки безпеки, вибір типу контрактів з інвестором чизамовником і т.д. Останній фактор відіграє важливу роль для фірми, тому що відтипу контракту залежить ступінь ризику та розмір винагороди після закінченняпроекту.

    Високий ступінь ризику проекту призводить до необхідності пошуку шляхів їїштучного зниження.

    У практиці управління проектами існує три способи зниження ризику:

    - розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини ризикуспіввиконавцями);

    - страхування;

    - резервування коштів на покриття непередбачених витрат;

    Розподіл ризику між учасниками проекта.Обичная практикарозподілу ризику полягає в тому, щоб зробити відповідальним за ризиктого учасника проекту, який в стані краще всіх розраховувати іконтролювати ризики. Однак у житті часто буває так, що саме цейпартнер недостатньо міцний у фінансовому відношенні, щоб подолатинаслідки від дії ризиків.

    Фірми-консультанти, постачальники обладнання і навіть більшістьпідрядників мають обмежені кошти для компенсації ризику, які вониможуть використовувати, не наражаючи на небезпеку своє існування.

    Розподіл ризику реалізується при розробці фінансового плану проектуі контрактних документів.

    Як і аналіз ризику, його розподіл між учасниками проекту можебути якісним і кількісним.

    Для кількісного розподілу ризику в проектах пропонуєтьсявикористовувати так звану концептуальну модель (рис.2)

    Рис.2. Загальна концептуальна модель процесу розподілу ризику міжзамовником і підрядником

    Модель базується на стандартних методах рішень, основою якихє дерево "ймовірностей і рішень", що використовується для встановленняпослідовності рішень.

    Послідовність рішень з вибору того чи іншого замовлення визначаєтьсяна стадії формування портфеля замовлень. Ця проблема носить двоїстийхарактер, обумовлений участю в інвестиційному проекті щонайменшедвох сторін покупця і продавця, або замовника і виконавця.

    З одного боку замовник прагнути по можливості зменшити вартістьконтракту, при цьому всі вимоги по термінах і якості повинні бутивиконаними. З іншого боку виконавець при формуванніпортфеля замовлень на меті отримання максимального прибутку. Прибутоквиконавця, тобто оцінка портфеля замовлень, може бути визначена затакою формулою:

    П = (К + У1) P (Y1) - (К + Y2) P (Y2) ... (К + Yn) P (Yn) (2.26) де П - прибуток фірми з урахуванням невизначеності;

    К - початковий капітал фірми;

    Yi - можлива прибуток фірми; i = 1 , ... , n; n - число можливих результатів подій при виконанні проекту;

    P (Yi) - імовірність кожного результату.

    Зростання розмірів і тривалість інвестування, проектів, різноманітністьі складність, впровадження нових методів і технологій в їх реалізацію, високадинамічність зовнішнього середовища, навколишнього будь-яку фірму, конкуренція, інфляція таінші негативні, фактори призводять до зростання ступеня ризику в процесіздійснення проекту.

    Якісне розподіл ризику має на увазі, що учасники проектуприймають низку рішень, які або розширюють або звужують діапазонпотенційних інвесторів. Чим більший ступінь ризику учасники намеріваютсяпокласти на інвесторів, тим важче учасникам проекту залучити досвідченихінвесторів до фінансування проекту.

    Тому учасникам проекту рекомендується при веденні переговорівпроявляти максимальну гнучкість щодо того, яку частку ризику вонизгодні на себе прийняти. Бажання обговорити питання про прийняття учасникамипроекту на себе більшої частки ризику може переконати досвідчених інвесторів знизитисвої вимоги.

    Страхування ризику. Більшості великих проектів властива затримка вїх реалізації, що може привести для замовника до такого збільшеннявартості робіт, що перевищить первісної вартості проекту.

    Наприклад, в результаті несвоєчасного підключення лінійелектропостачання. У цьому випадку штраф за затримку, який повинен заплатитипідрядчик, виявиться значно менше втрат замовника.

    Вихід з такої ситуації полягає в тому, що до участі в проектінеобхідно залучати страхові компанії.

    Страхування ризику є по суті передача певних ризиківстрахової компанії. Розглянемо це питання на прикладі зведення великогобудівельного комплексу.

    Можуть бути застосовані два основних способи страхування: майновестрахування та страхування від нещасних випадків.

    Майнове страхування може мати такі форми:

    - страхування ризику підрядного будівництва;

    - страхування морських вантажів;

    - страхування обладнання, яке належить підрядчику.

    Страхування від нещасних випадків включає:

    - страхування загальної цивільної відповідальності;

    - страхування професійної відповідальності.

    По можливості, такі стандарти повинні чітко визначатися контрактом,що знижує ймовірність появи непорозумінь щодо критеріїв длявизначення юридичної відповідальності.

    Договори страхування професійної відповідальності полягають начас виконання послуг підрядником, а також на гарантійний період. Зазвичайці договори включають граничний рівень страхового відшкодування, що указуєтьсяабо в обчисленні по роках, або в цілому по страхується проекту.

    Резервування коштів на покриття непередбачених витрат. Створеннярезерву коштів на покриття непередбачених витрат являє собоюспосіб боротьби з ризиком, який передбачає встановлення співвідношення міжпотенційними ризиками, які впливають на вартість проекту, і, розміромвитрат, необхідних для подолання збоїв у виконанні проекту.

    Основною проблемою при створенні резерву на покриття непередбаченихвитрат є оцінка потенційних наслідків ризиків.

    Для визначення первинних сум на покриття непередбачених витрат,переоцінки їх у процесі роботи над проектом та уточнення сум резервумайбутніх проектів на основе фактичних даних можуть використовуватися всівикладені вище методи якісного і кількісного аналізу ризику.

    При визначенні суми резерву на покриття непередбачених витратнеобхідно враховувати точність первісної оцінки вартості проекту і йогоелементів в залежності від етапу проекту, на якому проводилася цяоцінка.

    Точність оцінки вартості проекту впливає на розмір резерву на покриттянепередбачених витрат.

    Якщо оцінка не враховує повною мірою реальний вплив на проектпотенційного ризику, то неминучий значний перевитрату коштів.

    Ретельно розроблена оцінка непередбачених витрат зводить домінімуму перевитрата коштів.

    Визначення структури резерву на покриття непередбачених витрат можепроводитися на базі одного з двох підходів.

    При першому підході резерв ділиться на дві частини: на загальний та спеціальний.

    Загальний резерв повинен покривати зміни в кошторисі, добавки до загальної сумиконтракту та інші аналогічні елементи.

    Спеціальний резерв включає в себе надбавки на покриття зростання цін,збільшення видатків за окремими позиціями, а також на оплату позовів поконтрактами.

    Багато практики вважають, шануй надбавки на покриття зростання цін маютьвраховуватися окремо від непередбачених витрат. Це особливо актуально,коли контракти передбачають зміну умов платежі або переглядумов контрактів відповідно до публікованими індексами інфляції.

    Другий підхід до створення структури резерву передбачає визначеннянепередбачених витрат за видами витрат, наприклад, на заробітну плату,матеріали, Субконтракти.

    Така диференціація дозволяє визначити ступінь ризику, пов'язаного зкожною категорією витрат, які потім можна поширити на окреміетапи проекту.

    Подальше уточнення розмірів непередбачених витрат вимагаєвстановлення взаємозв'язку з елементами структури поділу робіт на різнихрівнях цього поділу, в тому числі, на рівні комплексів (пакетів) робіт.
    Перевага такого детального поділу робіт полягає в тому, що вонодопомагає набути досвіду і створити базу даних коректування непередбаченихвитрат.

    Цей підхід забезпечує достатній контроль за непередбаченимивитратами, однак необхідність використання для цього більшого числаданих і оцінок дозволяє застосовувати його тільки для відносно невеликихпроектів.

    Резерв на непередбачені витрати визначається тільки з тих видіввитрат, які увійшли до первісної кошторис.

    Резерв не повинен використовуватися для компенсації витрат, понесенихвнаслідок незадовільної роботи.

    У загальному випадку резерв може використовуватись для наступних цілей:

    - виділення асигнувань для знову виявленої роботи по проекту;

    . збільшення асигнувань на роботу, для виконання якої було виділено недостатньо коштів;

    . тимчасове формування, бюджету з урахуванням робіт, для яких необхідні асигнування ще не виділені;

    - компенсація непередбачених змін тру

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !