Організація праці

Курсова робота з дисципліни «Економіка підприємства»

Виконав студент 3 курсу, 2 групи Чехлистов Д.Ю.

Воронезький державний університет

Воронеж - 2006

Вступ

Актуальність вивчення даної теми визначається тим, що організація праці - це постійно діючий фактор ефективності будь-якої діяльності взагалі і виробництва в зокрема. У всі часи і у всіх сферах функціонування людини краще організована праця при рівній його техніко-технологічної оснащеності забезпечував досягнення більш високих результатів.

В умовах ринкових відносин значення організації праці зростає. Це пояснюється тим, що при відроджуваної конкуренції все більшого значення набуває результативність праці, все помітніше позначаються на підсумках діяльності як втрати, понесені внаслідок упущень, так і виграш, отриманий від реалізації резервів підприємства і зростання продуктивності праці. У міру технічного вдосконалення виробництва зростає ціна одиниці робочого часу, а його економія досягається за рахунок більш досконалої організації праці.

Висока організація праці та науково обгрунтовані норми витрат праці є неодмінним умовою ефективної діяльності. Отже, проблеми організації праці необхідно глибоко вивчати і наполегливо вирішувати їх як в науці, так і на практиці.

Мета курсової роботи - теоретичне узагальнення сутності організації праці, вивчення організації робочих місць та аналіз зарубіжного досвіду в організації праці.

Для досягнення мети курсової роботи необхідно виконання наступних завдань:

Досліджувати літературні джерела, публікації зарубіжних і вітчизняних авторів, розкривають сутність, завдання і теоретичні основи організації праці.

Вивчити поняття робочих місць і завдання їх організації.

Досліджувати публікації, присвячені класифікації робочих місць.

Проаналізувати зарубіжний досвід організації праці на прикладі Японії.

Предметом дослідження є процес організації праці.

Об'єктом дослідження організації праці на японських підприємствах є компанія «Тойота».

Методологічні основи організації праці теоретичні основи організації праці

Організація праці спирається на пізнання і використання ряду точних наук, їх законів, методів і принципів. Математичні методи (теорія ймовірності, метод зворотних зв'язків, метод найменших квадратів, графоаналітичних метод та ін) знайшли широке застосування при розробці нормативних матеріалів, що використовуються при розрахунку норм праці, у методиках вивчення витрат робочого часу, при оптимізації організації робочих місць або визначення чисельності працюючих. Крім того, режими різання, що використовуються для розрахунку основного часу, розроблені на основі досліджень в галузі фізики твердого тіла, теорії пластичної деформації, опору матеріалів, металознавства і технології металів.

Інший характерною рисою організації праці є широке використання аналітичного методу дослідження у вирішенні організаційних питань і розрахунках норм витрат праці. Глибока диференціація складних явищ на прості і найпростіші, всебічне дослідження останніх і, нарешті, проектування їх раціональної структури і послідовності, тобто синтез складного явища, дозволяє знаходити найбільш оптимальні варіанти в усіх напрямках організації праці.

Для успішного виконання своїх завдань організація праці спирається на природні науки і перш за все фізіологію, психологію праці та соціологію. Це пов'язано з тим, що в процесі будь-якого праці обов'язково відбувається мобілізація фізіологічних і психологічних функцій, витрата нервової і м'язової енергії. Опції людського організму обмежені. Вони нормально виконуються при певних умов. Якщо останні порушуються, це призводить до стомлюваності і виникнення патологічних явищ. Отже, прагнення до досягнення найвищої продуктивності праці може бути виправдано, якщо присутній оптимальне відповідність змісту та організації праці фізіологічним і психологічним вимогам.

Фізіологія і психологія праці - науки про психофізіологічні явища та їх особливості, що виникають в організмі людини в процесі праці. Базою або теоретичним фундаментом для них служать загальна фізіологія і загальна психологія. Мова перш за все йде про основні нервових процесів - порушення і гальмування, принципи рефлексу, домінанти і функціональної системи, законах тимчасової зв'язку, динамічного стереотипу і т.д. Так як в процесі праці в активну трудову діяльність залучається весь організм людини - мозок, м'язи, судини, серце, легені, нирки, - фізіологія і психологія праці вивчають специфічну форму їх функціонування і прояви під час трудової діяльності.

Фізіологія і психологія праці розрізняють в кожному виді живої праці дві його основні характеристики: з одного боку, психофізіологічний зміст праці, а з другий - умови праці. Психофізіологічних змістом праці називають роботу органів чуття, логічні операції мозку, рефлекторні м'язові руху і позотоніческіе напруги мускулатури. Все це є природною потребою організму, неминучим наслідком його біологічної організації -- здібності до діяльності.

З точки зору раціонального використання ці природні відправлення можуть бути поставлені в сприятливі або несприятливі умови праці, що представляють собою всі виробничі чинники, від яких залежать і під впливом яких складаються величина і тривалість фізичної, нервово-психічної і емоційного навантаження працівника. Розрізняють санітарно-гігієнічні, психофізіологічні та естетичні фактори умов праці.

Психофізіологічні зміни в організмі людини в кінцевому підсумку впливають на його працездатність, її динаміку і продуктивність праці. Протягом робочої зміни, тижня, місяця, року працездатність людини змінюється в динаміці і проходить три фази - врабативаемость, стійке робочий стан і період убутної працездатності. Підтримання працездатності на високому рівні має велике практичне значення, тому що це пов'язано зі збереженням здоров'я працівників і підвищенням продуктивності їхньої праці. Психофізіологія вказує напрями практичного вирішення цих завдань у процесі організації праці на кожному робочому місці. Йдеться про розробку та впровадження раціональних і менше утомливих прийомів і рухів, правильної організації робочих місць, створення комфортних умов праці, проектуванні таких режимів праці та відпочинку, які б забезпечили поряд з високою продуктивністю праці збереження життєвих сил людини.

Ефективне виконання прийомів і методів праці багато в чому залежить від конструкції вживаного обладнання, пристроїв та інструментів, планування робочого місця, правильної пози працюючого. Тому при проектуванні обладнання та організації трудових процесів повинні бути використані наукові методи і рекомендації фізіологів і психологів.

Велике значення має і зниження негативних наслідків монотонності праці, що є наслідком його поділу. Монотонної називають таку роботу, негативними ознаками якої є одноманітність робочих дій, їх багаторазове повторення і невелика тривалість. Вона накладає на функціональний стан працівника певний відбиток, що проявляється в втрати інтересу до роботи, викликає гнітюче стан і нервове виснаження. Знання причин виникнення і методів усунення негативних наслідків монотонності дозволяє проектувати більш змістовні операції, застосовувати комплекс методів, що знижують негативні наслідки цього явища.

Для правильної організації трудового процесу важливе значення має оптимізація важкості роботи, її темпу і ритму. Важкість праці - це багатостороння і складне явище, яке можна характеризувати на основі різних показників. Значна фізичне навантаження, що перевищує допустимі межі, призводить до глибоке стомлення і патологічних змін в організмі навіть у здорових і тренованих людей. Тому точне визначення тяжкості роботи дозволяє не тільки розробити систему заходів захисту працюючого і тим самим запобігти появі професійних захворювань, але й об'єктивно встановлювати час виходу на пенсію та компенсації за несприятливі умови праці.

Істотне значення для правильної організації праці мають темп і ритм роботи, що виконується. Високий ступінь інтенсивності праці вимагає особливої напруги нервової системи. Тому працювати в гранично швидкому темпі можна лише протягом порівняно короткого відрізка часу, після чого необхідна перерва або перехід на більш уповільнений темп.

Від темпу роботи слід відрізняти ритмічний і нерітмічний характер праці. Одним з властивостей центральної нервової системи людини є її здатність до засвоєння певного ритму діяльності. Якщо процес праці рітмічен, легко виробляється автоматизм робочих рухів, що сприяє економії споживання м'язової енергії, а отже, сприятливо позначається на здоров'я працюючих.

Таким чином, облік психофізіологічних особливостей трудової діяльності людини при вирішенні питань розподілу і кооперації праці, організації робочих місць, проектуванні раціональних прийомів і методів праці, дослідженні та проектуванні складу операцій і встановлення норм праці дозволяє створити найбільш оптимальні умови для роботи.

Рішення проблем кооперації та поділу праці, її нормування також спирається на соціологію праці - науку, що досліджує взаємини людей і соціальних груп у виробничих колективах. Вона допомагає у вирішенні питань забезпечення працівникам змістовного праці, підвищення її привабливості за рахунок різноманітності виробничих операцій, зміни праці, насичення його творчими елементами.

В вирішенні завдань, що стоять перед організацією праці, велику роль відіграє і така наукова дисципліна, як ергономіка - область знань про пристосування до людини засобів виробництва. Ергономіка (від грецького ergos - робота і nomos - закон) грунтується на фізіології, анатомії, психології та технічних науках. Вона використовує найбільш важливі положення і рекомендації цих дисциплін для вироблення рекомендацій щодо вдосконалення організаційних та психофізіологічних умов праці під час проектування нової техніки, пристосовуючи її до людини.

1.2. Сутність і зміст організації праці

Сучасний рівень розвитку продуктивних сил, що характеризується використанням складної і різноманітної техніки і технології виробництва, великими масштабами випуску продукції, багато-номенклатурних кооперацією, передбачає спільну працю великої кількості людей. Такий працю немислимий без організації праці, що виступає як впорядкована система взаємодії працівників із засобами виробництва і один з одним в єдиному виробничому процесі. У всіх сферах людської діяльності і у всі часи краще організована праця за інших рівних умовах забезпечував досягнення більш високих результатів.

Значення організації праці зростає в міру розвитку ринкових відносин, що сприяють відродженню конкуренції, при якій більшої ваги набуває результативність праці, що надає вирішальний вплив на ефективність виробництва. Крім того, по мірі технічного удосконалення виробництва зростає ціна одиниці робочого часу. Правильна організація праці сприяє раціональному використання обладнання і часу працюють на ньому, що підвищує продуктивність праці, знижує собівартість продукції, збільшує рентабельність виробництва.

Рівень використання результатів НТП, під впливом якого відбуваються корінні зміни в техніці, технології та організації виробництва, залежить від того, в Якою мірою забезпечені пропорційність та взаємозв'язок між вдосконаленням техніки і відповідною зміною в організації праці. Незважаючи на вирішальний вплив на ефективність виробництва глибоких якісних змін у знаряддях праці і технологіях, що призводять до кількісних змін співвідношення між живим і матеріалізованої праці в користь останнього, роль людини у виробничому процесі підвищується. Праця стає все більш складним і відповідальним, а його недосконала організація має все більш серйозні негативні наслідки.

Для виявлення сутності організації праці важливо чітке визначення її місця в системі організації виробництва. В економічній літературі термін «Організація праці» вживається в найрізноманітніших поєднаннях: «Організація виробництва, праці та управління», «організація і управління працею »,« організація, нормування і оплата праці »та ін Це результат різної смислового трактування даного поняття. В одному випадку організація виробництва і організація праці розглядаються як взаємопов'язані, але відносно самостійні напрями, в іншому - організація праці розуміється як складова частина організації виробництва, яка пов'язана з організацією управління підприємством.

Процес виробництва представляє собою органічне з'єднання знарядь, предметів праці і самої праці. Він включає в себе:

• конструкторсько-технологічну підготовку виробництва, яка полягає в розробці конструкції виробу, технології його виготовлення, підборі обладнання, технологічної, організаційної оснащення, пристроїв та інструменту;

• матеріальну підготовку виробництва, що забезпечує постачання робочих місць необхідною сировиною, заготовками, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, інструментом і т.д.;

• організаційно-технологічну підготовку виробництва, що забезпечує регламентацію функціонування засобів виробництва, їх просторове розміщення, послідовність здійснення технологічних процесів, операцій і робіт;

• організацію праці, що забезпечує встановлення кількісних пропорцій живої праці, організацію і обслуговування робочих місць, використання раціональних методів і прийомів праці, встановлення міри праці для кожного працюючого або груп працюючих, створення сприятливих умов праці, раціональних режимів праці та відпочинку;

• організацію управління виробництвом, забезпечує встановлення чіткої системи лінійного керівництва, раціональну організаційну структуру управління, облік і контроль за ходом технологічного процесу і при необхідності його коригування.

Таким чином, організація виробництва являє собою органічну єдність всіх перерахованих елементів. Однак це не виключає можливості виділення, вивчення і вдосконалення кожного з них. Організація праці -- самостійна область діяльності, об'єктом якої є праця. Вона спирається на властиві тільки їй методи і принципи.

Отже, на рівні підприємства організація праці являє собою систему раціонального взаємодії працівників із засобами виробництва і один з одним, засновану на певному порядку побудови і послідовності здійснення трудового процесу, спрямовану на одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

На рівні цеху, ділянки і конкретного робочого місця принципових відмінностей в визначенні поняття «організація праці» немає. Відмінність полягає лише в числі елементів, що входять в це поняття, і в їхніх масштабах. На вищих рівнях управління принципове значення мають визначення правильних пропорцій працюючих і виконуваних ними функцій, вибір раціональних форм організації праці, методів нормування праці різних категорій працюючих. При цьому важливим завданням є узгодження діяльності всіх структурних підрозділів при встановлених строгих кількісних пропорціях трудових витрат на взаємопов'язаних ділянках виробництва. Важлива роль тут відводиться внутрішньовиробничого планування, основою якого є нормування працяа.

На нижчому щаблі, якою є робоче місце, головними виступають питання, пов'язані з раціональною організацією та виконанням трудового процесу: планування, оснащення та обслуговування робочих місць, раціоналізація прийомів і методів праці, встановлення технічно обгрунтованих норм витрат праці, забезпечення повного завантаження устаткування і робочого, створення сприятливих умов праці.

Підкреслюючи самостійність організації праці як елемента організації виробництва, необхідно відзначити, що між усіма що входять до її складу елементами існує тісний взаємозв'язок. Основою будь-якого трудового процесу є його технічний базис. Різноманітне зміст, різноманіття форм і методів організації праці визначаються різноманіттям і: складністю техніки, якої оснащене підприємство. Зміни в техніці, що відбуваються під впливом технічного прогресу, змінюють і характер самої праці. Найбільше вплив на організацію праці спричинює механізація і автоматизація виробничих процесів. Змінюється трудове утримання технологічних операцій, з трудового процесу усувається частина циклічно повторюваних елементів роботи, збільшується обсяг робіт з налагодження, Підналагоджує і підтримання в робочому стані технологічного обладнання, управління ім.

З іншого боку, організація праці висуває низку вимог до напрямів НТП. Впровадження нових форм організації праці вимагає нових технічних і технологічних рішень, змін в конструкції устаткування, оснащення й інструменту. Високі вимоги пред'являються також до надійності обладнання, його ергономічним характеристикам, що дозволяє регламентувати обслуговування обладнання, поліпшити умови праці виконавців.

Організація праці безпосередньо впливає і на технологію виробництва, будучи, за допомогою встановлення трудомісткості робіт, критерієм оцінки різних варіантів технологічного процесу. Проектування раціональної розстановки обладнання та робітників на потокових лініях, дільницях неможливо без попереднього розрахунку багатоверстатного робочих місць і розташування входять до кожне з них верстатів.

погоджуючи роботу індивідуальних працівників на основі поділу та кооперації їхньої праці, організація праці розглядається як одна з функцій управління. Практика показує, що заходи з удосконалення організації праці (наприклад, впровадження колективних форм організації праці) призводять до серйозних змін в організації управління, планування та обліку. З іншого боку, рівень управління, його форми і методи неминуче відбиваються на організації праці.

Таким чином, розглядаючи організацію праці як самостійний напрям економічної роботи підприємства, її не можна ізолювати від решти елементів організації виробництва. Як показує практика, найбільший ефект від впровадження заходів з організації праці досягається в тих випадках, коли їх розробка та впровадження здійснюється в комплексі з заходами щодо вдосконалення техніки і організації виробництва.

Серед напрямів організації праці слід особливо виділити його нормування. Це пояснюється тим, що будь-який трудовий процес будується в часі. При його проектуванні та впровадженні завжди повинно використовуватися нормування, що дозволяє не тільки встановити міру праці, а й оцінити раціональність кожного елемента, визначити кращу послідовність їх виконання.

В умовах ринкових відносин нормування праці дедалі більшою мірою пов'язують з соціально-економічними та соціально-психологічними аспектами управління підприємством, тому що при конкурентній боротьбі проблема підвищення ефективності використання праці персоналу стає дуже гострою. Поряд з цим зростають вимоги до забезпечення роботодавцем нормальних умов та оптимальної напруженості праці, його змістовності.

Таким чином, комплексне вирішення проблем в усіх напрямках, якими займається організація праці, дозволяє знайти найбільш оптимальні варіанти ефективного використання засобів виробництва і робочої сили. Скорочення часу виробництва продукції - одна з найважливіших і в даний час незаслужено недооцінюємо проблем організації праці. Йдеться про проблему часу, причому не просто робочий час, а часу протікання виробничого процесу або його окремих стадій.

Завдання і напрямки організаці праці

Виходячи з визначення організації праці, вона покликана вирішувати такі завдання:

• техніко-технологічні, які виражають вплив, що організацією і нормуванням праці на вдосконалення структури підприємства, спеціалізацію виробництв, вибір оптимальних варіантів технологічних процесів. Всі рішення, що приймаються за перерахованими напрямами (проектування цехів, розробка нових технологічних процесів, конструювання обладнання та оснащення тощо), вимагають використання одного з критеріїв трудомісткості трудових процесів, що встановлюється за допомогою такого напрямку організації праці, як нормування;

• економічні, що виражають спрямованість організації праці на створення такої системи взаємозв'язку людини із засобами виробництва і один з одним, яка забезпечує максимальну продуктивність праці, мінімальну собівартість виготовлення продукції, високу рентабельність виробництва. Такий взаємозв'язок забезпечується на основі вибору оптимальних варіантів розподілу і кооперації праці, застосування передових прийомів і методів праці на робочих місцях, оптимальних систем їх обслуговування, встановлення обгрунтованих і напружених норм праці, створення комфортних умов праці;

• психофізіологічні, що припускають створення сприятливих умов праці на робочих місцях, що забезпечують високу і стійку працездатність людини протягом тривалого періоду часу, збереження його здоров'я. Це стає можливим завдяки застосуванню при організації трудового процесу фізіологічно обгрунтованих режимів праці та відпочинку, оптимізації темпу робіт при встановленні робочим міри праці, створенню на робочих місцях нормальних умов праці;

• соціальні, ставлять за мету підвищення змістовності та привабливості праці. Вони вирішуються за допомогою вибору раціональних форм розподілу і кооперації праці, що забезпечують оптимальне поєднання фізичних і розумових зусиль працюють при виконанні покладених на них функцій або робіт.

Рішення психофізіологічних та соціальних завдань створює умови для гуманізації праці, що представляє собою облік людського фактора при організації праці. Під гуманізацією розуміється створення таких умов на підприємстві, які в найбільшою мірою враховують психофізіологічні та соціальні потреби працівників. Гуманізація - найважливіша вимога організації праці, реалізувати яке досить складно. Для цього іноді необхідно поступитися принципом економічності. Усі перелічені завдання вирішуються в комплексі, причому в ув'язці не лише між собою, але і з удосконаленням техніки, технології, організації виробництва і управління. Тільки такий підхід може забезпечити максимальну ефективність організації праці, напрямки якої, виходячи з перерахованих груп завдань, можна сформулювати наступним чином:

розробка раціональних форм поділу і кооперації праці заснована на відокремленні частин виробничого процесу виходячи з їх технологічних особливостей, виконуваних функцій і кваліфікаційних вимог до робітників. Іншою стороною цієї діяльності є встановлення тісних зв'язків між різними групами працівників та окремими працівниками в процесі їх спільної праці. Поділяючи працю одночасно розробляють систему його кооперації;

організація робочих місць передбачає оснащення засобами виробництва, предметами праці, інструментом, пристосуваннями і оснащенням, засобами зв'язку, а також їх раціональне розміщення на робочому майданчику і в робочій зоні, що сприяє застосування раціональних методів і прийомів праці і в кінцевому підсумку - високої ефективності праці кожного працівника;

3) обслуговування робочих місць як важливий елемент організації праці припускає по суті пошук оптимальних варіантів взаємодії основних і допоміжних робітників, що дозволяє забезпечити безперебійне постачання робочих місць вихідною сировиною, матеріалами, заготовками, послугами налагоджувального і ремонтного характеру, транспортним та господарським обслуговуванням та ін;

4) оптимізація трудового процесу шляхом впровадження аціональних методів і прийомів праці передбачає побудову будь-якого трудового процесу на основі прийомів і методів праці, що забезпечують максимальну економію робочого часу при найменших витратах фізичної енергії і оптимальному темпі роботи;

5) створення сприятливих умов праці на робочих місцях, раціоналізація режимів праці та відпочинку припускають встановлення науково обгрунтованих річних, тижневих, добових і змінних режимів праці та відпочинку, комфортних умов праці на кожному робочому місці, забезпечують стійку працездатність людей протягом тривалого періоду часу і збереження їх здоров'я;

6) атестація і раціоналізація робочих місць, що представляють собою періодичний облік, всебічну оцінку та атестацію робочих місць на предмет їх відповідності сучасним вимогам, а у разі цієї невідповідності - розробку заходів щодо їх раціоналізації;

7) нормування праці, що являє собою діяльність з управління працею і виробництвом, спрямовану на встановлення необхідних витрат та результатів праці, а також відповідності між чисельністю різних груп персоналу та кількістю одиниць обладнання.

Зазначені напрямки організації праці нерозривно пов'язані між собою, тому їх слід розглядати як систему. Всі вони в рівній мірі відносяться до основним і допоміжним робітникам, спеціалістам і службовцям.

2. Організація робочих місць

2.1. Поняття робочих місць, завдання їх організації

Робоче місце відіграє провідну роль в економіці як підприємства та його структурних підрозділів, так і регіону і держави в цілому. Ця роль обумовлена наступними функціями рабочего места:

вироблений суспільний продукт держави, прибуток підприємства складаються з сукупності фінансово-економічних результатів, отриманих на окремих робочих місцях;

кількісні і якісні характеристики робочих місць визначають попит та пропозиція на ринках робочих місць і робочої сили;

робоче місце виступає первинним ланкою в ланцюзі розподілу і кооперації праці, координації та взаємоузгодження елементів виробничого, технологічного та трудового процесів;

все виробниче приміщення підприємства, організації складаються з окремих робочих місць, а все обладнання і оснащення для виробництва товарів або послуг розміщені на робочих місцях відповідно до їх місцем у виробничому, технологічному і трудовому процесах;

персонал підприємства, організації розподілений по робочих місцях, а структура, оснащеність, функціонально-технологічні та інші характеристики робочих місць формують вимоги до персоналу і визначають його кількісні та якісні параметри.

управління виробництвом, економікою і персоналом підприємства здійснюється через управління робочими місцями.

Така значна і багатоаспектна роль робочого місця призводить до необхідності реалізації різних підходів до її вивчення, отже, і різних аспектів визначення його сутності.

Традиційним і найбільш розробленим є організаційно-технологічний підхід, розглядає робоче місце з двох сторін. З одного боку, це первинне ланка структури підприємства (організації), яке разом з більшими підрозділами (дільниця, цех, сектор, відділ, управління) є об'єктом організації праці. З іншого боку, робоче місце - це частина виробничої площі (території, простору) структурного підрозділу підприємства, організації, оснащена необхідними матеріально-технічними засобами, закріпленими для виконання окремих виробничих операцій відповідно з єдиним технологічним процесом. Такий підхід характеризує робоче місце як первинну ланку (пункт) виробничого та трудового процесів.

З економічної точки зору робоче місце - це первинний пункт і джерело отримання прибутку, обумовленим перевищенням доходу від його експлуатації над витратами на його створення і підтримку в функціонуючому стані. Таким чином, в рамках економічного підходу ставиться питання про окупність і прибутковості робочого місця. Для цього необхідно зіставити потенційну прибутковість праці на робочому місці з витратами на його експлуатацію, включаючи амортизацію обладнання, витрати паливно-енергетичних і матеріальних ресурсів, на оплату праці працівників, зайнятих на даному робочому місці.

Соціологічний підхід до розгляду суті робочого місця пов'язаний з змістовністю і привабливістю що виконуються на робочому місці функцій, ступенем монотонності і важкості праці, часткою фізичної та розумової, творчої праці, рівнем механізації та автоматизації праці, наявністю на робочому місці певних умов праці, ступенем їх безпеки та комфортності.

В ергономічної аспекті робоче місце вивчається з позицій його відповідності антропометричним, біологічних, психофізіологічних і іншим характеристиками організму людини.

В Останнім часом у рамках організаційно - технологічного підходу поступово розвивається ще один аспект розгляду робочих місць, званий «Управлінським». Робоче місце в даному випадку розглядається як елемент системи управління підприємством, організацією. Як один з об'єктів управлінського впливу за допомогою організації, проектування, раціоналізації робоче місце розглядалася і раніше. Однак змінилося зміст процесу управління: раніше у нас в країні і за кордоном за управлінні робочими місцями основна увага приділялася його технічної оснащеності, включеності у передові, «високі» технології. Зараз сучасна техніка вимагає настільки ж сучасних форм і методів управління виробництвом, робочими місцями. Чим технічно і технологічно складніше виробництво, тим сильніше залежність результатів господарської діяльності підприємства, його конкурентоспроможності від ступеня відповідності управління, в тому числі робочими місцями, техніко-технологічним станом підприємства, організації.

Всі перераховані вище аспекти розглядають сутність, особливості та значення робочого місця в межах одного підприємства і в своїй сукупності формують мікроуровневий підхід до даної категорії. На відміну від нього, з точки зору макроуровневого підходу робоче місце - це первинний рівень складної ієрархічної структури суспільного виробництва і, отже, первинний об'єкт організації праці в процесі організації суспільного виробництва. Саме при цьому підході робоче місце розглядається первинним ланкою отриманні сукупного суспільного продукту і як найважливіший елемент механізму регулювання ринку праці та зайнятості населення.

Системне розгляд поняття робочого місця передбачає характеристику його як системи, тобто сукупності елементів - суб'єкта, засобів, предметів праці, що знаходяться в певних відносинах і взаємодіях один з одним.

Виходячи з розглянутих аспектів сутності робочого місця, визначення даної категорії має об'єднувати ці аспекти і відображати її багатогранність. Таким чином, робоче місце - це первинна ланка виробничого процесу і структури підприємства (організації), елементарна частина виробничої площі (території, простору), на якій розташовані всі елементи процесу виробництва і на якій суб'єкт праці (працівник чи група працівників) у відповідно до певного цільовим призначенням, технологією і в певних умовах здійснює?? рганізованную трудову діяльність; нарешті, це вихідний пункт отримання прибутку підприємства, виробництва сукупного суспільного продукту і найважливіший елемент механізму регулювання ринку праці та зайнятості населення.

Незважаючи на певну відособленість, кожне робоче місце тісно пов'язане з іншими робочими місцями, з попередніми і наступними ланками виробничого процесу і утворюють систему робочих місць. Взаємозв'язок і взаємозалежність всіх робочих місць потребує чіткої, досконалої організації та обслуговування кожного з них, тому що від цього залежать загальний ритм і результати роботи не тільки на даному робочому місці, а й відповідного структурного підрозділу і навіть всього підприємства в цілому. Кожне робоче місце, будучи в свою чергу системою, також прагне до досягнення властивості організованості, тобто до впорядкуванню та узгодження взаємодій своїх елементів. Організованість досягається завдяки організації робочого місця - процесу впорядкування і узгодження взаємодій елементів робочого місця (системи робочих місць) за рахунок встановлення певних параметрів елементів і певної структури відносин між елементами, а також між елементами і механізмами, регламентують їх взаємодії.

Процес організації робочого місця може відбуватися в результаті:

внутрішніх випадкових нерегулярних впливів самих елементів робочого місця один на одного, що ведуть до організованості робочого місця;

внутрішніх цілеспрямованих впливів одних елементів робочого місця на інші, що мають собі за мету досягнення організованості;

зовнішніх випадкових нерегулярних впливів на робоче місце і його елементи, що викликають організованість;

зовнішніх цілеспрямованих систематичних і безперервних дій з метою досягнення організованості робочого місця.

Таким чином, організація робочого місця здійснюється не тільки за допомогою спеціальних заходів організуючого зовнішнього суб'єкта, тобто в рамках управління робочим місцем, але і в результаті впливу елементів робочого місця один на одного, особливо з боку суб'єкта праці, працівника та впливу на них навколишнього середовища.

Управління робочим місцем, крім функції організації, здійснюється і за допомогою інших управлінських функцій, таких як проектування, планування, оцінка, розвиток. Про них мова піде у третьому розділі даного підручника. Що стосується таких процедур як атестація і раціоналізація робочих місць, то вони здійснюються при виконанні перерахованих функцій управління робочими місцями.

Значення організації робочих місць в тому, що вона сприяє скороченню витрат робочого часу, поліпшенню якості роботи і продукції, зниження витрат сировини, матеріалів, енергії і в цілому собівартості продукції, а отже, підвищення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства.

Організація робочих місць тісно пов'язана з іншими елементами сформованої системи ор