ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Освоєння космосу
         

     

    Астрономія

    Початок космічної ери
    4 жовтня 1957 СРСР здійснив запуск першого в світі штучни-ного супутника Землі. Перший радянський супутник дозволив вперше виміряти щільність верхньої атмосфери, одержати дані про поширенням радіосигналів в іоносфері, відпрацювати питання виведений-ня на орбіту, тепловий режим і др.Спутнік представляв собою алюмінієву сферу діаметром 58 см і масою 83,6 кг з четиремя штирові антенами довжиною 2,4-2,9 М.В герметичному корпусі супутника розміщувалися апаратура та джерела електроживлення.
    Початкові параметри орбіти складали: висота перигею 228 км, висота апогею 947 км, нахил 65,1 гр.
    3 листопада Радянський Союз повідомив про виведення на орбіту другого радянського спутніка.В окремої герметичній кабіні знаходилися собака Лайка і телеметрична система для реєстрації її поведе-нии в невесомості.Спутнік був також забезпечений науковими приладу-ми для дослідження випромінювання Сонця і космічних променів.

    6 грудня 1957 в США була зроблена спроба запустити супутник «Авангард-1» за допомогою ракети-носія, розробленої
    Дослідницької лабораторією ВМФ. Після запалювання ракета піднялася над пусковим столом, однак через секунду двигуни вимкнулися і ракета впала на стіл, вибухнувши від удару.
    31 січня 1958 був виведений на орбіту супутник «Експлорер-1», американська відповідь на запуск радянських спутніков.По розмірах і масі він не був кандидатом у рекордсмени.Будучі довгою менш
    1 м і діаметром тільки ~ 15,2 см, він мав масу всього лише 4,8 кг.
    Однак його корисний вантаж був пріесоеденен до четвертої, останнім ній ступені ракети-насітеля «Юнона-1». Супутник разом з ракетою на орбіті мав довжину 205 см і масу 14 кг. На ньому були установ-лени датчики зовнішньої і внутрішньої температур, датчики ерозії і ударів для визначення потоків мікрометеоритів і лічильник Гей-гера-Мюллера для реєстрації проникаючих космічних променів.
    Важливий науковий результат польоту супутника складався у відкритті навколишніх Земля радіоціонних поясів. Лічильник Гейгера-Мюл-лера припинив рахунок, коли апарат знаходився в апогеї на висоті
    2530 км, висота перигею становила 360 км.
    5 лютого 1958 в США була зроблена друга спроба запус-тить супутник «Авангард-1 », але вона також закінчилася аварією, як і перша спроба. Нарешті 17 березня супутник був виведений на Орбі-

    ту. У період з грудня 1957 по вересень 1959 р. було підпри-нято одинадцять спроб вивести на орбіту «Авангард-1» толь-ко три з них були успішними. Обидва супутники внесли багато ново-го в космічну науку і техніку (сонячні батареї, нові дан-ні про щільність верхній атмосфери, точне картування гостро-вів в Тихому океані і тд.) 17 серпня 1958 р. у США була зробленаперша спроба послати з мису Канаверал в околиці Місяця зонд з науковоїапаратурою. Вона виявилася невдалою. Ракета піднялася і пролетіла всього
    16 км. Перший ступінь ракети вибухнула на 77 з польоту. 11 жовтня 1958р. була зроблена друга спроба запуску місячного зонда «Піонер-1»,також виявилася невдалою. Наступні кілька запусків такожвиявилися невдалими, лише 3 березня 1959 «Піонер-4», масою 6,1 кгчастково виконав поставлене завдання: пролетів мимо Місяця навідстані 60000 км (замість планованих 24000 км).
    Так само як і при запуску супутника Землі, пріоритет у запуску пер-вого зонда належить СРСР, 2 січня 1959 р. був запущений пер-вий створений руками людини об'єкт, який був виведений на траєкторію, що проходить досить близько від Місяця, на орбіту супутника Сонця. Таким чином «Луна-1» вперше досягла дру-рій космічної швидкості. «Луна-1» мала масу 361,3 кг і прот-Етел мимо Місяця на відстані 5500 км. На відстані 113000 км від Землі з ракетної ступені, пристикованому до «Місяцю-1», було випущено хмара пари натрію, оьразовавшее штучну ком-ету. Сонячне випромінювання викликало яскраве свічення парів натрію і оптичні системи на Землі сфотографували хмара на тлі сузір'я Водолія.
    «Луна-2» запущена 12 вересня 1959 здійснила перший у світі політ на інше небесне тіло. У 390,2-кілограмової сфері раз-міщан прилади, які показали, що Місяць не має магнітного по-ля і радіаційного поясу.
    Автоматична міжпланетна станція (АМС) «Луна-3» була запу-щена 4 жовтня 1959 Вага станції дорівнював 435 кг. Основний це-наливаю запуску був обліт Місяця і фотографування її зворотною, не-видимої з Землі, сторони. Фотографування проводилося 7 жовтня в протягом 40 хв з висоти 6200 км над Місяцем.

    Людина в космосі
    12 квітня 1961 о 9 год 07 хв за московським часом у несколь-ких десятках кілометрів на північ від селища Тюратам в Казахстані на радянському космодромі Байконур відбувся запуск межконті-нентальной балістичної ракети Р-7, в носовому відсіку якій розміщувався пілотований космічний корабель «Восток» з травня-ором ВПС Юрієм Олексійовичем Гагаріним на борту. Запуск про-йшов успішно. Космічний корабель був виведений на орбіту з на-клоненіем 65 гр, висотою перигею 181 км і висотою апогею 327 км і зробив один виток навколо Землі за 89 хв. На 108-ой мін по-сле запуску він повернувся на Землю, приземлившись в районі дере-увага Смєловка Саратовської області. Таким чином, через 4-го та після виведення першого штучного супутника Землі Сов-етскій Союз вперше в світі здійснив політ людини в косми-чеський простір.
    Космічний корабель складався з двох відсіків. Спусковий апп-арат, який є одночасно кабіною космонавта, являв собою сферу діаметром 2,3 м, покриту абляціонним матеріалом для теплового захисту при вході в атмосферу. Керування кораблем здійснювалось автоматично, а також космонавтом. У польоті не-безперервно підтримувалася з Землею. Атмосфера корабля - суміш кисню з азотом під тиском 1 атм (760 мм рт. Ст.). «Схід-
    +1» мав масу 4730 кг, а з останньою сходинкою ракети-носія
    6170 кг. Космічний корабель «Схід» виводився в космос 5 разів, після чого було оголошено про його безпеку для польоту людино.
    Через чотири тижні після польоту Гагаріна 5 травня 1961 капітан
    3-го рангу Алан Шепард став першим американським астронавтом.
    Хоча він і не досяг навколоземній орбіти, він піднявся над Землею на висоту близько 186 км. Шепард запущений з мису Канаверал у
    КК «Меркурій-3» за допомогою модифікованої балістичної ракети «Редстоун», провів у польоті 15 хв 22 с до посадки в Ат-лантіческом океані. Він довів, що людина в умовах невагомий-мости може осушествлять ручне управління космічним кора-блем. КК «Меркурій» значно відрізнявся від КК «Восток».
    Він складався тільки з одного модуля - пілотованої капсули у формі усіченого конуса довжиною 2,9 м і діаметром підстави


    1,89 м . Його герметична оболонка з нікелевого сплаву мала про-обшивки з титану для захисту від нагріву при вході в атмосферу.
    Атмосфера всередині «Меркурія» складалася з чистого кисню під тиском 0,36 ат.
    20 лютого 1962 США досягли навколоземній орбіти. З мису Канаверал
    був запущений корабель «Меркурій-6», пілотований підполковником ВМФ Джоном Гленном. Гленн пробув на Орбі-ті лише 4 год 55 хв, здійснивши 3 витка до успішної посадки. Це-наливаю польоту Гленна було визначення можливості роботи чоло-століття в КК «Меркурій». Останній раз «Меркурій» вийшов у космос 15 травня 1963
    18 березня 1965 був виведений на орбіту КК «Восход» з двома кос-монавтамі на борту - командиром корабля полковником Павлом
    Іваровічем Бєляєвим і другим пілотом підполковником Алек-сіємо Архиповичем Леоновим. Відразу після виходу на орбіту ек-іпаж очистив себе від азоту, вдихаючи чистий кисень. Потім був розгорнутий шлюзовий відсік: Леонов увійшов у шлюзовій відсік, за-крив кришку люка КК і вперше в світі здійснив вихід у косм-іческое простір. Косманавт з автономною системою життє-забезпечення перебував поза кабіною КК протягом 20 хв, време-нами віддаляючись від корабля на відстань до 5 м. Під час вих-ода він був соеденен з КК тільки телефонним і телемеметрічес-ким кабелями. Таким чином, була практично підтверджена можливість перебування і роботи космонавта поза КК.
    3 червня був запущений КК «Джемені-4» з капітанами Джеймсом
    Макдівіттом і Едвардом Вайтом. Під час цього польоту, прод-олжа 97 год 56 хв Уайт вийшов з КК і провів поза кабіною
    21 хв, перевіряючи можливість маневру в космосі за допомогою ру-чного реактивного пістолета на стиснутому газі.
    На превеликий жаль освоєння космосу не обійшлося без жер-тв. 27 січня 1967 екіпаж готувався здійснити перший пілотований політ за програмою «Аполлон» загинув під час пожежі всередині КК згорівши за 15 с в атмосфері чистого кіслоро-да. Вірджил Гриссом, Едвард Уайт та Роджер Чаффі стали пер-вимі американськими астронавтами, загиблими в КК. 23 квітня з Байконура був запущений новий КК «Союз-1», пілотований полковником Володимиром Комаров. Запуск пройшов успішно.
    На 18 витку, через 26 години 45 хвилин, після запуску, Комаров почав ор-іентацію для входу в атмосферу. Всі операції пройшли нормаль-но, але після входу в атмосферу і гальмування відмовила парашут-ва система. Космонавт загинув МНГНОВЕННАЯ в момент удару «Со-юза» про Землю зі швидкістю 644 км/год. Надалі Космос ун-ес не одне людське життя, але ці жертви були першими.

    Голоси з космосу
    У телевізійних (ТВ) програмах вже не згадується про те, що передача ведеться через супутник. Це є зайвим сві-детельством величезного успіху в індустріалізації космосу, ста-вошей невід'ємною частиною нашого життя. Супутники зв'язку буква-льно обплутують світ невидимими нитками. Ідея створення сат-іков зв'язку народилася незабаром після другої світової війни, коли
    А. Кларк в номері журналу «Світ радіо» (Wireless World) за ок-тябрь 1945р. представив свою концепцію ретрансляційні ста-нціі зв'язку, розташованої на висоті 35880 км над Землею.
    Заслуга Кларка полягала в тому, що він визначив орбіту, на якій супутник нерухомий відносно Землі. Така орбіта називається геостаціонарній або орбітою Кларка. Під час руху по круговій орбіті заввишки 35880 км один виток відбувається за 24 години, тобто за період добового обертання Землі. Супутник, який рухається по такій орбіті, буде постійно знаходитися над певною точкою поверхні Землі.
    Перший супутник зв'язку «Телстар-1» був запущений все ж таки на низько-у навколоземну орбіту з параметрами 950 х 5630 км це Случ-лось 10 липня 1962р . Майже через рік пішов запуск сат-ка «Телстар-2».
    У першій телепередачі був показаний американський прапор у Новій
    Англії на тлі станції в Андовері. Це зображення було пе-редан до Великобританії, Франції і на американську станц-ію в шт. Нью-Джерсі через 15 годин після запуску супутника.
    Двома тижнями пізніше мільйони європейців і американців на-блюдалі за переговорами людей, що знаходяться на протівополо-жних берегах Атлантичного океану. Вони не тільки розмовляти-вали але і бачили один одного, спілкуючись через супутник. Історики можуть вважати цей день датою народження космічного ТБ.
    Найбільша в світі державна система супутникової свя-зи створена в Росії. Її початок був покладений у квітні 1965р. запуском супутників серії «Блискавка», що виводяться на Дручків-тягнені еліптичні орбіти з апогеєм над Північним напів-шаріем. Кожна серія включає чотири пари супутників, зверну-ющіхся на орбіті на кутовому відстані один від одного 90 гр.
    На базі супутників «Блискавка» побудована перша система далекого космічного зв'язку «Орбіта». У грудні 1975р. сімейство спут-ників зв'язку поповнилося супутником «Радуга», функ-щем на геостаціонарній орбіті. Потім з'явився супутник «Ек-ран» з більш потужним передавачем і простішими наземних-ми станціями. Після перших розробок супутників настав но-вий період у розвитку техніки супутникового зв'язку, коли сат-ки стали виводити на геостаціонарну орбіту за якою вони рухаються синхронно з обертанням Землі. Це дозволило установити цілодобовий зв'язок між наземними станціями, испо-льзуя супутники нового покоління: американські «Сінком», «Ер-ли берд» і «Інтелсат» російські - «Веселка» і «Горизонт».
    Велике майбутнє пов'язують з розміщенням на геостаціонарній орбіті антенних комплексів.

    Космічна метеорологія
    Після запусків радянських і американських супутників постало питання про практичне використання розробленої техніки. Можливостями апаратури і самих супутників привернули увагу метео-рологов з точки зору отримання звичайної регулярної інформа-ції про постійно змінюється погоду у світовому масштабі.
    Перша спроба в цьому напрямі була зроблена американ-цями, які створили сімейство метеорологічних супутників «Ті - ріс ». Дев'ять таких супутників були виведені на орбіту в період
    1960-1965гг. На кожному супутнику були встановлені два малогаба-ритные ТБ-камери і приблизно на половині супутників-ска-нірующій інфрачервоний радіометр для отримання зображення хмарного покриву Землі. У Росії метеорологічним космічн-ським апаратом став супутник «Метеор». Два чи три супутника цієї серії знаходяться на орбіті одночасно і збирають інформацію про стан атмосфери, тепловому випромінюванні Землі і т.д. Поліз-ний вантаж супутника складається з оптико-механічного ТБ устатку-вання працює у видимій області спектра. Крім того, імее-ться скануюча інфрачервона апаратура для отримання даних про вміст вологи в атмосфері і вертикальному профілі темпера-тур. Попередження про раптові зміни погоди по об'єднува-ненним даними з метеорологічних радіолокаційних станцій і супутників передаються по радіо з Москви, Санкт-Петербурга та інших центрів, а спеціальна служба повідомляє цю інформацію на судна та літаки. За останні 20 років істотно зросли кількість, якість і надійність огляду за допомогою супутників.
    Починаючи з 1966 р. Землю регулярно фотографують по крайней ме-ре один раз на добу. Фотознімки використовують у повсякденному ра-Боте, а також поміщають в архіви. Метеорологічна інформація, що отримується із супутників, неухильно набуває все більш важливе значення. В даний час вона широко використовується метеоролого-гами і фахівцями з навколишнього середовища всього світу в повсед щодня практиці і вважаються майже обов'язковою для проведення аналізів і короткострокових прогнозів. Метеорологічна інфор-мація з усіх світла надходить до Національної служби контролю навколишнього середовища за допомогою супутників, розташовану в Ва-шінгтоне, переробляється в матеріали широкої номенклатури і розподіляється по всьому світу. Супутникове інформація оказ-лась особливо корисною у двох сферах дослідження. По-перше, існують великі райони Землі, з яких метеорологічес-кая інформація, звичайними засобами, недоступна. Це терито-рії океанів північної та південної півкуль, пустель і полярних областей. Супутникове інформація заповнює ці прогалини, виявляючи великомасштабні особливості з утворень хмар. До таких особливостей відносяться штормові системи, фронти, найбільш значні междуволновие западини і гребені, струменеві течії, густий туман, шаруваті хмари, льодова обстановка, сніжний пок-рів і частково напрямок і швидкість найбільш сильних вітрів. По-друге, супутникова інформація успішно використовується для стежу-ня за ураганами, тайфунами і тропічними штормами. Супутник-вая інформація включає дані про наявність і розташування Атмос-Ферні фронтів, бур і загального хмарного покриву. У результаті в насто-ящее час супутник став практично визнаним інструментом мете-орологов в більшості країн світу. Карти погоди, які увечеріз'являються на наших телевізійних екранах, з усією очевидністю свідчать про цінність спостереження з супутників у забезпеченні метеорологічних систем.

    Вивчення Землі з космосу
    Людина вперше оцінив роль супутників для контролю за станом сільськогосподарських угідь, лісів і другіхпріродних ресурсів
    Землі лише через кілька років після настання космічної ери. Початок був покладений у 1960р., Коли за допомогою метеорологи-чеських супутників «Тірос» були отримані подібні карті очертан-ия земної кулі, що лежить під хмарами. Ці перші чорно-білі
    ТБ зображення давали досить слабке уявлення про діяльність людини і тим не менше це було першим кроком. Незабаром були разр-бота нові технічні засоби, що дозволили підвищити якість спостережень. Інформація извлекать з багатоспектральних зображень ввидимому й інфрачервоному (ІЧ) областях спектру. Першими супутниками,призначеними для максимального використання цих можливостейбули апарати типу «Лендсат». Наприклад супутник «Лендсат-D», четвертийз серії, здійснював спостереження Землі з висоти понад 640 км за допомогоювдосконалених чутливе приладів, що дозволило споживачамотримувати значно більш детальну та своєчасну інформацію. Однієюз первих областей застосування зображень земної поверхні, булакартографія. У доспутніковую епоху карти багатьох областей, навіть урозвинених районах світу були складені неточно. Зображення, отримані за допомогою супутника «Лендсат», дозволили скорегувати й віднови-ть деякі існуючі карти США. У СРСР зображення напів-ченние зі станції «Салют», виявилися незамінними для вивірки залізничної траси БАМ.
    У середині 70-х років НАСА, міністерство сільського господарства СШАухвалили рішення продемонструвати можливості супутникової системи впрогнозуванні найважливішою сільськогосп-жавної культури пшениці.
    Супутникові спостереження, що опинилися наредкость точними надалібули поширені на інші сільськогосподарські культури.
    Приблизно в той же час в СРСР спостереження за сільськогосподарськимикультурами проводилися з супутників серій «Космос», «Метеор», «Мусон»і орбітальних станцій «Салют».


    Використання інформації з супутників виявило її незаперечні переваги при оцінці обсягу стройового лісу на великих терри-торіях будь-якої країни. Стало можливим керувати процесом Виру-бки лісу і при необхідності давати рекомендації щодо зміни контурів району вирубки з точки зору найкращою збереження ле-са. Завдяки зображень із супутників стало також можливим швидко оцінювати межі лісових пожеж, особливо «коронообраз-них», харрактерних для західних областей Північної Америки, а також районів Примор'я і південних районів Східного Сибіру в Росії.
    Величезне значення для людства в цілому має можливість наб-люденія практично безперервно за просторами Світового Океану, цієї «кузні» погоди. Саме над товщами океанської води зарож даються жахливої сили урагани і тайфуни, що несуть численний-ні жертви і руйнування для жителів узбережжя. Раннє сповіщеннянаселення часто має вирішальне значення для порятунку життів десятківтисяч людей. Визначення запасів риби та інших морепродуктів такожмає величезне практичне значення. Океанські течії частовикривляються, змінюють курс і розміри. Наприклад, Ель Ніно, тепла течіяв південному напрямку біля берегів Еквадору в окремі роки можепоширюватися ідол берегів Перу до 12гр. пд.ш. . Коли це походитьпланктон і риба гинуть величезних кількостях, завдаючи непоправної шкодирибних промислів багатьох країн і тому числі і Росії. Великіконцентрації одноклітинних морських організмів підвищують смертність риби,можливо через що містяться в них токсинів. Спостереження з супутниківдопомагає виявити «капризи» таких течій і дати корисну інформацію тим, хто її потребує. За деякими оцінками російських і американських учених економія палива впоєднанні з «додатковим уловом» за рахунок використання інформації з супутників, отриманої в інфрачервоному діапазоні, даєщорічний прибуток в 2,44 млн. дол Використання супутників для цілейогляду полегшило завдання прокладання курсу морських суден.
    При експлуатації російського атомного криголама «Сибір» була искористуватися інформацією з чотирьох типів супутників для складання найбільш безпечних і економічних шляхів в північних морях. Полу-чаєм з навігаційного супутника «Космос-1000» інформація испо-льзовалась в обчислювальній машині корабля для визначення точногомісця розташування. Зі супутників «Метеор» надходили зображення хмарногопокриву іпрогнози сніжної і льодової обстановки, що дозволило вибиратинайкращий курс. Спомощью супутника «Блискавка» підтримувався зв'язок з корабляз базою. Також за допомогою супутників знаходять нафтові забруднення,забруднення повітря, корисні копалини.

    Наука про космос
    Протягом короткого періоду часу з початку космічної ери людино не тільки послав автоматичні космічні станції до іншихпланет і ступив на поверхню Місяця, але також зробив революцію унауці про космос, рівної якій не було за всю історію человечес-тва. Поряд з великими технічними достяженіямі, викликаними розвитком космонавтики, були отримані нові знання про планету Зем ля і сусідніх світах.
    Одним з перших важливих відкриттів, зроблених не традиційним ви-зуальним, а іншим методом спостереження, було встановлення факту

    різкого збільшення з висотою, починаючи з деякої граничної висоти, інтенсивності вважалися раніше ізотропним космічних променів.
    Це відкриття належить австрійцю В. Ф. Хесс, запустивши в
    1946 газовий куля-зонд з апаратурою на великі висоти.
    У 1952 і 1953 рр.. д-р Джеймс Ван Аллен проводив дослідження низ-ко енергетичних космічних променів при запуски в районі північ-ного магнітного полюса Землі невеликих ракет на висоту 19-24 км і висотних куль-балонів. Проаналізувавши резульати проведено-них експерименту, Ван Аллен запропонував розмістити на борту пер-вих американських штучних супутників Землі досить Порса-ті по конструкції детектори космічних променів.
    За допомогою супутника «Експлорер-1» виведеного США на орбіту
    31 січня 1958 було виявлено різке зменшення інтенсівнос-ти космічного випромінювання на висотах понад 950 км.
    Наприкінці 1958 АМС «Піонер-3» преодалевшая за добу польоту рас-тояніе понад 100000 км, зареєструвала за допомогою тих, що були на борту датчиків другий, розташований вище першого, радіації-онний пояс Землі, який також опоясує всю земну кулю.
    У серпні та вересні 1958 р. на висоті більше 320 км було вироблена-дено три атомних вибуху, кожен потужність 1,5 кт. Метою досл-таній з кодовою назвою «Аргус» було вивчення можливості зникнення радіо і радіолокаційної зв'язку за таких випробувані-ях. Дослідження Сонця - найважливіша наукове завдання, вирішення якої присвячено багато запуски першого супутників і АМС.
    Американські «Піонер-4» - «Піонер-9» (1959-1968гг.) З околосол-нечних орбіт передавали по радіо на Землю найважливішу інформації - цію про структуру Сонця. У той же час було запущено більше двадцяти супутників серії «Інтеркосмос» з метою вивчення Сонця і околосолнечного простору.

    Польоти АМС до Місяця і планет
    На початку 60-х років в США і СРСР були спроектовані , виготовлення лени і запущені до Місяця цілий ряд АМС. Найбільш вдалим для американців був запуск у липні 1964р. апарату «Рейнджер-7», ко-торий передав на Землю більше 4300 високоякісних ТБ изоб-раженій Місяця, отриманих перед контактом з поверхнею. По-останню зображення, зняте з висоти 1600 м, охоплювало площу
    30x50 м. На ньому були чітко видно кратери діаметром до 1 м.
    У СРСР вперше були створені можливості для здійснення м'якої посадки на Місяць із створенням нових АМС серії «Місяць» у
    1963р. Ці станції масою до 1,8 т були розраховані на доставку приладового контейнера масою 100 кг на поверхню Місяця.
    При запуску АМС «Луна-9» у лютому 1966р. була вперше успішно здійснена м'яка посадка на Місяць об'єкта, виготовленого ру-ками людини. Другий «прілунівшейся» стала станцією «Місяць-13».
    За допомогою механічного грунтомера та радіаційного плотноме-ра була отримана унікальна інформація про щільність і склад поверхні грунту. При запуску АМС «Луна-17» вперше була по-ставлю завдання пересування по місячній поверхні. Після успішний-ної посадки з посадкової ступені був спущений апарат «Місяцехід-1»
    Протягом 10 міс роботи «Місяцехід-1», керований із Землі по рад-йпро, пройшов по місячній поверхні більше 10,5 км.
    Одне з найбільш яскравих світил нічного неба-вкрита хмарами планета Венера - стало однією з перших цілей польотів АМС. Вперше-і можливість запуску АМС з'явилася наприкінці 1960р., Коли в
    СРСР була створена перша ракета-носій А-2-е. У лютому 1961р. скориставшись «вікном» для запусків до Венери СРСР запустив
    АМС «Венера-1», яка пройшла на відстані 100 тис. км від Ве-нери і вийшла на околосолнечную орбіту.


    12 листопада 1965 р. була запущена, з метою досягнення її поверхні
    «Венера-3». 1 березня 1965 станція досягла поверхні Венери, здійснивши перший політ АМС на іншу планету. У 1967 р. успішний-ний політ здійснила станйія «Венера-4», спрямована непосредст-венно на планету. На расстаяніі 45000 км від Венери від станції сферичний відокремився спусковий апарат (СА) діаметром 1 м, який при вході в атмосферу планети витримав перевантаження до 300 g. Пара-шютная система надалі забезпечила спуск в атмосфері, який тривав 94 хв. Була прийнята інформація про те, що на висоті
    25 км температура атмосфери дорівнює 271 гр. і тиск 17-20 атм. На поверхні планети температура рівна 475 гр. і тиск 15 атм.
    Було встановлено, що атмосфера Венери майже повністю складається з вуглекислого газу. Надалі було проведено кілька запус-ков з метою занурення в атмосферу Венери.
    Першою космічною станцією, запущеної до Марса 1 листопада 1962, була радянська АМС «Марс-1». США запустили в 1964 р. перші два
    АМС «Маринер». Запуск «Маринер-3» виявився невдалим і через три тижні на околосолнечную орбіту був виведений «Маринер-4».
    14 липня 1965 він пролетів на відстані 9600 км від Марса, не про-назовні ні радіаційних поясів, ні магнітного поля навколо плані-ти. Було встановлення що тиск у поверхні планети склад-ляєт менше 1% земної тиску над рівнем моря і сответствует тиску в атмосфері Землі на висоті 30-35 км. На поверхні
    Марса були виявлені кратери, аналогічні місячним.
    Перша радянська АМС здійснила посадку на Марс була «Марс-
    2» масою 4650 кг. У складі грунту було виявлення: 15-20% кремнію, 14% заліза, кальцій, алюміній, сірка, титан, магній, цезій і калій. У складі повітря було виявлення 95% углекис-лого газу, 2,7% азоту і ознаки наявності кисню, аргону і по-водяної пари.
    До Меркурію вперше вирушила АМС «Маринер-10», первонах-чільного послана до Венери в 1973 29 березня 1973 космічний апарат досяг своєї мети, планети Меркурій, пройшовши на відстані-ванні 690 км від її тіньовій поверхні. Під час кожного польоту проводилися дослідження поверхні планети. В атмосфері Мер-курія були знайдені сліди аргону, неону і гелію в трильйон разів меншій кількості ніж на Землі. Діапазон температур поверх-ності від 510 до -210 гр., Напруженість магнітного поля 1% земної, а маса планети 6% маси Землі.
    Також АМС надсилалися до Юпітера і Сатурна.

    Людина на Місяці < br> Відповідно до програми «Аполлон» у період з 1969 р. по
    1972 до Місяця було направлено дев'ять експедицій. Шість з них за-скінчилися висадкою дванадцяти астронавтів на поверхню Місяця від Океану Бурь на заході до хребта Тавр на сході. Завдання двох перших експедицій обмежувалися польотами по селеноцентрическую орбітах, а висадження астронавтів на Місяць в одній з експедицій була скасована через вибух кисневого бака для паливних елементів і системи життєзабезпечення, що відбувся через дві доби після старту. Пошкоджений КК «Аполлон-13» здійснив обліт Місяця і бла гополучно повернувся на Землю.
    Перше місце посадки було обрано на базальтовому підставі Мо-ря Спокою, розташованого на схід від центру області лун-них рівнин. Нейл Армстронг (командир корабля) і полковник Едвін
    Олдрін (пілот місячної кабіни) здійснили тут посадку в місячній кабіні (ЛК) «Орел» 20 липня 1969 р. в 20 год 17 хв 43 с за Гринвічем.
    Астронавти зробили багато фотознімків місячного ландшафту, вклю-чаю скелі і рівнину, зібрали 22 кг зразків місячного грунту для вивчений чення на Землі. Вийшовши першим з ЛК і останнім увійшовши до неї, Арм-Стронг провів на Місяці 2ч 31мін. Під час шостої експедиції на
    Місяць в грудні 1972 час перебування екіпажу на її поверхні склало 22 год 5 хв. Довжина подорожі по Місяці також зросла з
    100 м, які пройшли пішки перші астронавти КК
    «Аполлон-11», до 35 км, які на електричному автомобілі про-їхав екіпаж «Аполлона-17».
    Експедиція на КК «Аполлон-17» була останньою експедицією на
    Місяць. За час шести відвідувань Місяця було зібрано 384,2 кг образ-цов породи та грунту. У процесі виконання програми дослід-жень був зроблений ряд відкриттів, але найбільш важливим є сле-дмуть два. По-перше, було встановлено, що Місяць стерильна, на ній не виявлено ніяких форм життя. По-друге було Встановлено, що Місяць, подібно до Землі, пройшла через ряд періодів внутрішньо-го розігріву.
    Вивчення Місяця за допомогою пілотованих КА було закінчено пос-ле шостий успішної висадки астронавтів на її поверхню з КК
    « Аполлон-17 »у грудні 1972 р.

    Космічні станції

    Роботи зі створення космічних пілотованих станцій почалися в США і СРСР практично одночасно - на початку 60-х років.
    Але оскільки американці надалі основну увагу уде-лили престижній програмі «Аполлон», то від великої прграми-ми космічних досліджень крім «Аполлона» у них залишилися тільки орбітальна станція «Скайлеб», запущена на орбіту 14 травня 1973 і транспортний космічний корабель багаторазового використання «Спейс Шаттл», який сьогодні є едінст-венним дуйствующім пілотованим КК Сполучених Штатів.
    Орбітальний блок космічної станції (КС) був створений на ба-зе ракети S-4B - третього ступеня ракети-насітеля «Сатурн-5», доставила свого часу людини на Місяць. Її (ракети) водень-ний бак був переобладнаний в просторе двоповерхове примі-ня для екіпажу з трьох чоловік. Повний внутрішній об'єм КС
    «Скайлеб» разом з пристикованому до неї модифікованим основним блоком КК «Аполлон» - близько 330 м куб. (обсяг не-великого будинку з двома спальнями). Астронавти дихали сумішшю кисню з азотом при тиску 0,35 ат при температурі 21 гр. C.
    За період з травня 1973 по лютий 1974 р. на КС «Скайлеб» робо-Тало 3 екіпажу. Останній у складі Джеральда Карра, Едварда
    Гібсона і Вільяма Поуга працював на її борту протягом 84 діб.
    11 липня 1979 станція увійшла в щільні шари атмосфери і Прека-ратіла своє існування.
    У СРСР роботи за програмою орбітальних КС почалися наприкінці
    60-х років. 19 квітня 1971 на орбіту ракето-насітелем «Протон» було виведено перший у світі орбітальна КС «Салют-1». Станція складалася з трьох основних відсіків - перехідного, робочої і агре-Гатне, які представляли із себе циліндри діаметром 2,9 м,
    4,15 м і 2,2 м відповідно. Повна довжина орбітального комплексом «Салют-1» - «Союз» - 21,4 м, маса комплексу більше 25 тонн.
    На КС «Салют-1» відпрацював один екіпаж у складі Г. Доброволь - ського, В. Пацаєва і В. Волкова, який загинув при поверненні на Зем-лю. Через 175 діб після запуску по команді з Землі срабаталі гальмівні двигуни і КС «Салют-1» впала в Тихий океан. Всього успішно відпрацювали на орбіті сім станцій серії «Салют». Пос-Ледньов з них «Салют-7» відпрацювала до кінця 1985
    У лютому 1986 р. в СРСР була виведена в космос орбітальна станція нового покоління «Мир». На відміну від своїх передує-енніков, «Салют», ця станція втілює принципово новий підхід до заселення близько земного простору. Якщо «Салюти» служили одночасно і будинком, і місцем роботи, «Світ» став ба-зовим блоком, то є тією ланкою, навколо якого групуються великі спеціалізовані КА - наукові модулі. У цих великих лабораторіях, насичених науковими приладами та установками, проводяться дослідження. Станція «Світ» служить не тільки зв'язок-ющім ланкою, що поєднує різні КА в єдине ціле, але і виконує роль центру, звідки екіпаж керує всім орбітальним комплексом. Перший модуль - астрофізична обсерваторія
    «Квант» причалив до «Миру» навесні 1987 р. - не набагато поступається в розмірах самої станції. Обсяг всій станції становить 40 м куб.

    Ми вступили лише в четверте десятиріччя космічної ери, а вже цілком звикли до таких чудес, як охопили всю Землю супутникові системи зв'язку та спостереження за погодою, навігації і надання допомоги терпіщім на суші і на морі. Як про щось цілком буденне слухаємо повідомлення про многомесячнгой роботі людей на орбіті, не дивуємося слідами на Місяці, знятим «в упор» фотографи-ям далеких планет, вперше показаному КА ядро комети. За дуже короткий історичний термін космонавтика стала невід'ємною час-ма нашого життя, вірним помічником у господарських справах і пізнанні навколишнього світу. І не доводиться сумніватися, що подальший розвиток земної цивілізації не може обійтися без ос-військово всього навколоземного простору. Освоєння космосу - цієї
    «провінції всього людства" - продовжується наростаючими тем-пами.

    Література

    «Космічна техніка» під редакцією К. Гетланда.

    Видавництво «Світ». 1986 Москва.

    Зміст

    Початок космічної ери ........................... 1

    Людина в космосі ....................................... 3

    Голоси з космосу ....................................... 5

    Космічна метеорологія ....................... 6

    Вивчення Землі з космосу ....................... 8

    Наука про космос ....................................... ... 10

    Польоти АМС до Місяця і планет ............. 11

    Людина на Місяці ....................................... .. 13

    Космічні станції ................................ 14

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !