Тим, хто не знає Шуберта

Григорій Ганзбург

Більшість статей і книг про музичному мистецтві могли б носити епіграф "Procul profani", тобто "Геть, непосвячені". Мої ж короткі замітки, навпаки, друкуються тільки для непосвячених, для тих, хто не знає і не любить музику Шуберта, а отже, і його самого. А ті, хто добре знає Шуберта, прошу вас, не читайте цієї статті! Procul doctores!

Одна ризикована аналогія

Ким був Шуберт для його сучасників, австрійців першої третини XIX століття? Тим же, ким для нашої інтелігенції став Булат Окуджава. Шуберт складав пісні, які молодь любила співати і слухати, збираючись у дружньому колі. Оскільки тоді не існувало, на жаль, ні магнітофонів, ні ТБ, - Шуберт був, що називається "широко відомий у вузьких колах ". За життя він так і не дочекався популярності чи, тим більше, світової слави. Але були й у нього свої "фанати". Все життя він складав мелодії до віршів популярних у той час поетів (від Гете до Гейне), і його пісні, маючи в молодіжній компанії гучний успіх, якийсь час здавалися модними. Проте, що означає, якщо модна річ не старіє, не в'яне разом з модою, її породила? Якщо не втрачає чарівності і сили впливу, коли мода вже багаторазово перемінилася? Це означає, що автор, який працював у жанрі легкої, розважальної музики, виявляється, творив не на потребу моді, як тоді уявлялося, а на віки, бо був генієм, але, на жаль, зрозуміти це вдається тільки після довгого часу.

Часто геніальна людина вмирає раніше, ніж час встигне довести його геніальність. З Шубертом сталося саме так. Так, він був любимо друзями і шанувальниками як від модних пісень і як умілий акомпаніатор для танців на вечірках, але навіть найближчі друзі не знали справжньої ціни його пісень. І вже поготів нікого не хвилювало, що Шуберт крім пісень складає і щось інше, наприклад, симфонії. Він ні одну зі своїх дев'яти симфоній так і не почув у виконанні оркестровому (сьогодні сказали б: "писав у стіл"). Якщо продовжити порівняння з Окуджавою, то уявімо на хвилину, що творчість Окуджави припинилося б, як у Шуберта, в віці 31 року (тобто в 1957 році) - хто б тоді з його прихильників міг знати, що Окуджава ще й автор романів? Та й пісенна його поезія залишилася б представленої лише самим раннім етапом.

Періодизація творчості

Тільки що був згаданий вік, до якого дожив Шуберт: 31 рік. Тобто, в його житті не було періодів, коли людину називають зрілим, потім літнім, потім старим. Тож як слід ставитися до періодизації творчості Шуберта, до міркувань про "зрілому" і навіть "пізньому" періодах творчості, якщо він не мав таких періодів у житті? Тема ця не проста. Взагалі, періодизація творчості -- сфера, яка може видатися суто наукового, історико-музикознавчий. Я не став би тут до цього питання навіть наближатися, якби не його практична важливість для слухача музики Шуберта: знання періодизації дозволить вірно зорієнтуватися у величезному й різноманітному Шубертівського спадщині, відшукати в ньому саме те, що вам до душі. Мушу визнати, що періодизація - питання в музикознавстві темний і заплутаний. Мабуть, тому, що періоди творчості збігаються з певними циклами життя душі, а про це мало що відомо.

Періодизація і композиторські типи

В протягом життя творче обличчя композитора може так чи інакше змінюватися. М. І. Цвєтаєва писала: "Чекати від поета однакових віршів у 1915 і в 1925 р. той же саме, що чекати - від нього ж в 1915 р. і в 1925 р. однакових рис обличчя ". А. А. Блок писав про періодизації творчості письменників так: "Письменник - рослина багаторічне. Як у ірису або у лілії росту стебел і листя супроводжує періодичне розвиток кореневих бульб, - так душа письменника розширюється і розвивається періодами, а творіння його - тільки зовнішні результати підземного зростання душі ".

За характеру динаміки творчості розрізняються шість типів композиторів. Для перших типу характерна динаміка, графік якої - експонента: слабке початок, повільне розвиток, потім стрімкий зліт, що прискорює до кінця і обривається на вищій точці. Такий, наприклад, П. І. Чайковський. Інші композитори починають відразу з шедеврів, потім тримають постійну висоту і стилістично мало змінюються. Такі, наприклад, Ф.Мендельсона-Бартольді і А. П. Бородін. Третій тип - композитори, творча активність яких, досягнувши кульмінації у зрілі роки, несподівано переривається або згасає. Такі, наприклад, Дж.Россіні, М. І. Глінка, Я. Сібеліус. Теоретично може існувати четвертий тип: композитори, які, почавши з найвищої точки, потім втрачають силу таланту, деградують. У сфері великої музики я не знаю таких прикладів. хоча існує думка, що таким був Р. Шуман, але це глибоко помилкова теорія. Я аналізував багато музики, в тому числі Шумана, і зрозумів, що талант ніколи не слабшає. З віком або через хвороби композитор може втрачати продуктивність, але не силу таланту. Талант не старіє і не вмирає.

П'ятий тип, найбільш распространенний_, - композитори з поступовим прогресуванням, наростанням творчого потенціалу, утворює ряд взаємопов'язаних періодів творчості, що супроводжуються мутаціями стилю (не настільки різкими, як у композиторів наступного, шостого типу), що пов'язано з нормальним для людей будь-якої професії зростанням майстерності і досягненням особистісної зрілості. Таке більшість відомих композиторів, включаючи Баха, Генделя, Гайдна, Ліста, Вагнера, Верді ...

Нарешті, шостий тип - композитори, творчість яких утворює певні замкнуті періоди. Останні рівноправні і самоцінні в тому сенсі, що музика, що відноситься до кожного з таких періодів, розрізняється не так, як при прогресуванні або деградації, а так, як може відрізнятися музика декількох різних композиторів. Такі В. Моцарт і Ф. Шуберт.

Особливості сприйняття музики Шуберта різних періодів творчості

Ставлення до музики композиторів такого типу у слухачів буває парадоксальним: трапляється, що одна й та сама людина любить композитора за твори якого-небудь певного періоду, будучи абсолютно несприйнятливим, байдужим або навіть агресивно-бридливим по відношенню до творів інших періодів, як якщо б мова йшла про музику різних авторів. (Це зрозуміло, не виключає можливості - для людей з розвиненим широким смаком - приймати і любити музику такого композитора повністю, охоплюючи всі його періоди.)

Кожен період творчості - це час між двома стилістичними зрушеннями. А стилістичний зсув пов'язаний з освоєнням якоїсь нової області душевних станів. Новою в тому відношенні, що мистецтво раніше не охоплювало її, і слухачі ще не мають досвіду переживання таких станів. Композитор у певний момент починає відчувати, що покликаний розширити змістовний діапазон мистецтва. (Р. Шуман: "[...] розповісти в музиці про печалях і радощах, які зараз хвилюють світ, - ось, я відчуваю, та роль, якою наділила мене доля, обравши серед багатьох людей. ") Не кожен із слухачів може легко піти за композитором через межу стилістичного зсуву в область нових незвіданих переживань, не кожна людина, котра опанувала, наприклад, серед творів Ф. Шуберта першого періоду і полюбити ці твори, зможе і захоче перебудуватися на нові відчуття, характерні для другого періоду і т. д. Іншими словами, зростання душі і пов'язана з цим зростанням чутливість до нових стилям у мистецтві - для кожного індивідуальні. І не всім вдається дорости душею до нового періоду творчості улюбленого автора.

Коли перед слухачем постають Шубертівського шедеври різних років, кожен з нас душею відгукується на щось своє. Одному близько неповторне відчуття, що несуть ранні Шубертівського речі 1815-1817 років ( "Гретхен, на гребені", "До міньйон", "Солодкість скорботи", "Лісовий цар" на вірші Гете, "Смерть і дівчина" на сліхі М. Клаудіуса, "Пісня" на вірші І. Г. Залісся, кантата "Stabat Mater" на вірші Ф. Г. Клопштоку, перші 5 симфоній), іншого - почуття, які вилилися у Шуберта в початку 1820-х років (цикл пісень "Прекрасна мельничиха" на вірші В. Мюллера, "Незакінчена" симфонія), третє - трагічні емоції музики 1827 (цикл "Зимове мандрівка" на вірші В. Мюллера), четвертому - нові звучання в музиці 1828 року, які дають передчуття якогось іншого, абсолютно нового стилю, так і не здійснилася через раптової смерті Шуберта ...

Пісні Шуберта по-російськи і по-українськи

Вокальну музику Шуберта співають на всіх європейських мовах. Життя його пісенної спадщини за межами німецькомовних земель залежить від вокальних перекладів - особливої області літературної творчості. Якість вокального перекладу - тобто такого російського або українського вірша, який може при співі совпаcть з мелодією, складеної на німецькі вірші, - вирішальна умова присутності музики Шуберта в нашій культурі. Для Шуберта ця умова більш важливо, ніж для будь-якого іншого іноземного композитора, оскільки в його творчості жанр німецької художньої пісні (Lied) займає центральне місце і включає близько 600 творів. Робота кожного поета-перекладача складає окремий епізод у історії побутування пісень Шуберта.

Існують, як відомо, два принципи виконання вокальної музики: на мові автора і на мовою слухача, кожен з цих принципів виявляє і свої переваги, і слабкі сторони. Обидва варіанти мають право на існування, однак виконання іноземній вокальної музики мовою аудиторії (тобто в перекладі) переважно, і ось чому. Віршована основа вокальних творів, як відомо, включає два шари - фонетичний і семантичний (звучання і значення). У іншомовної країні чимось одним (фонетикою або семантикою оригіналу) доводиться жертвувати. При перекладі зникає первісна фонетика (але зберігається семантика), а при виконанні твори для іншомовної публіки без перекладу (мовою оригіналу), пропадає семантика. Однак, чи зберігається в цьому випадку фонетика? Ні, майже ніколи. Зазвичай вимова іноземців таке, що зміст зрозумілий, але фонетичний лад мови іншою. При виконанні пісень Шуберта німецькою мовою, російськомовні співаки зазвичай каменя на камені не залишають від фонетики оригіналу. Відбувається подвійна втрата: руйнується одночасно і семантична, і фонетична конструкція твору. Уникнути цього можна лише завдяки талановитому перекладачеві: він зберігає семантику оригіналу, і вибудовує при цьому засобами своєї мови нову фонетичну конструкцію, яка у взаємодії з мелодією відтворює і повертає первинну силу художнього впливу, властиву оригіналу.

Сприйняття музики інтимний процес, при якому мелодія і поетичний текст твору зачіпають глибинні структури мозку. Якщо туди, в глибини підсвідомості і може потрапляти слово, захоплюємося всепроникаючою мелодією, то лише слово рідного мови. Іноземні мови освоюються людиною раціональним шляхом і вплив іноземного тексту торкається в основному свідомість, верхній шар інтелекту. Щоб увійти в більш глибокі шари, необхідно оперувати мовою, засвоєної в ранньому дитинстві і вкоріненим в підсвідомості. Таким якістю володіє тільки рідна мова (німці називають його материнським, Muttersprache). При сприйнятті музичної мови відбувається неусвідомлюване засвоєння змісту, що вноситься елементами музичної мови, такий же підсвідомий механізм діє і при воспріяліі словесного тексту вокального твору. Тому принципово важливо, щоб пісні Шуберта були доступними для кожної людини на його рідній мові.

Оскільки Бог створив Шуберта тільки один раз (а всі люди рівні перед Богом), то спадщина Шуберта має дорівнювати є для нас всіх незалежно від раси, громадянства та мови. Можливість відкритого, безперешкодного доступу до багатств музики Шуберта я би зарахував до невід'ємним правам людини. І якщо обставини будь-кому заважають вступати в контакт з музикою Шуберта, то це рівнозначно дискримінації та обмеження прав людини (не менш важливих, ніж громадянські права і свободи). Для слухачів за межами німецькомовних земель доступ до основної частини спадщини Шуберта - його пісень - можуть забезпечити тільки талановиті вокальні переклади.

Переклади пісень Шуберта на російську мову дали в різні роки багато поети-перекладачі. Деякі з них спеціалізувалися на вокальних перекладах, їхні імена не всім знайомі (В. Коломійця, С. Адріанов, Ем. Александрова, І. Тюмені, С. Заяіцкій, Д. Усов, В. Хорват, Дм.Седих, М. Комарицький). Були серед перекладачів пісень Шуберта і широко відомі поети: Б. Пастернак, М. Заболоцький, О. Кочетков, С. Маршак (всіх їх захопила цією роботою піаністка Марія Юдіна). Незавершені досліди переказів Шуберта - один з останніх епізодів творчої біографії М. Цвєтаєвої.

Українські переклади Шуберта в основному виникли в 20-х роках нашого століття зусиллями групи поетів під керівництвом Дм.Ревуцкого (серед них М. Рильський, О. Бургардт, Борис Тен, Дм.Загул, М. Зеров).

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.ussr.to/