Опера Джузеппе Верді "Ріголетто" (Rigoletto)

Г. Маркез

Музична драма на три дії; лібрето Ф. М. піаве за драмою В. Гюго "Король бавиться ". Перша постановка: Венеція, театр" Ла Феніче ", 11 Березень 1851.

Діючі особи:

герцог Мантуанський (тенор), Ріголетто (баритон), Джильда (сопрано), Спрафучіле (бас), Маддалена (контральто), Джованні (меццо-сопрано), граф Монтероне (баритон), кавалер Марулло (баритон), Маттео Борса (тенор), граф Чепрано (бас), графиня Чепрано (меццо-сопрано), офіцер (тенор), паж герцогині (меццо-сопрано); кавалери, дами, пажі, слуги.

Дія відбувається в Мантуї та її околицях у XVI столітті.

Дія перше.

У прекрасному залі герцогського палацу бал. Распутний герцог нахваляється придворному Борс своїми любовними пригодами: з деяких пір він щонеділі зустрічає придивилася йому незнайомку в церкві, куди приходить переодягнений. Тим часом він починає доглядати на балу за графинею Чепрано ( "Questa o quella, per me pari sono ";" Та иль ця - я не розбираю "). Горбань Ріголетто, придворний блазень, висміює графа Чепрано. Придворні замислюють помститися йому за його гострий язик. Несподівано з'являється граф Монтероне, що прийшов захистити честь дочки, спокушений герцогом. І його не щадять глузування Ріголетто. Монтероне виганяють з залу, але раніше він під загальний ремствування проклинає герцога і особливо Ріголетто.

Ніч. Непримітний будиночок на глухій вуличці. Ріголетто думає про прокляття Монтероне. Найманий вбивця Спарафучіле пропонує йому свої послуги. Залишившись один, Ріголетто виливає свої почуття бідного, презренного горбаня, вимушеного смішити інших ( "Pari siamo! Io la lingua, egli ha il pugnale"; "З ним ми рівні: володію словом, а він кинджалом"). Вся його ненависть до придворним закипає в ньому, але, ввійшовши до дому, він кілька заспокоюється. Його чекає на доньку. Вони ніжно розмовляють (дует "Figlia! .. Mio padre !.."; "Джильда, батьку мій!"). Після смерті дружини у Ріголетто більше нікого немає на світі. Перш ніж піти, він велить служниці Джованні охороняти дочку. Коли Ріголетто виходить з двору, туди непомітно проникає переодягнений герцог, кинувши Джованні гаманець. Він називає себе бідним студентом Гвальтьером Мальде і пояснюється Джільди в коханні ( "E il sol dell'anima"; "Вір мені, любов - це сонце і троянди "). Залишившись один, дівчина повторює ім'я таємничого шанувальника ( "Caro nome che il mio cor"; "Серце радості повно ").

У темряві Ріголетто увагу привертають збройні придворні в масках: вони переконують його, що хочуть викрасти дружину графа Чепрано, що живе поблизу. Насправді їх жертва - Джильда. Ріголетто приєднується до них, їй одягають маску і пов'язку на очі ( "Zitti, zitti, moviamo a vendetta"; "Тихіше, тихіше "). Джільди викрадають, здалеку долинають її крики. Ріголетто зриває з очей пов'язку і з жахом переконується в те, що сталося.

Дія друге.

Зал у палаці. Герцог схвильований. Повернувшись до дому Джільди, він не знайшов її там. Він клянеться знайти викрадачів і помститися ( "Parmi veder le lacrime"; "Бачу голубку милу "). Придворні розповідають йому про нічну пригоду, про те, як вони викрали коханку Ріголетто. Так герцог дізнається, що дівчина в палаці; він поспішає побачити її. Входить Ріголетто, співаючи з прихованим стражданням, потім кидається до замкнених дверей, за якими зник герцог ( "Cortigiani, vil razza dannata ";" Куртізани, исчадье пороку "). Після нападу гніву він благає повернути йому його єдиний скарб.

Джильда в сльозах сама виходить до батька і розповідає йому про все ( "Tutte le feste al tempio ";" У храм я увійшла смиренно "). Повз ведуть до в'язниці Монтероне. Горбань замишляє страшну помсту ( "Si, vendetta, tremenda vendetta ";" так, настав час жахливого помститися ").

Дія третє.

Таверна на іншому березі річки. Ніч. Джильда і Ріголетто підходять до вікна. Ріголетто навів дочку, яка все ще любить герцога, подивитися на те, як він розважається з інший, наспівуючи любовну пісеньку ( "La donna e mobile"; "Серце красунь "). Він доглядає за сестрою Спарафучіле Маддаленой. Джильда в розпачі. Ріголетто втішає дочка, обіцяючи невдовзі помститися (квартет "Bella figlia dell'amore ";" Про красуня молода "). Він відправляє її в Верони, де вони повинні будуть зустрітися. Коли Джильда йде, Ріголетто дає Спарафучіле завдаток за вбивство герцога, решту він заплатить, коли отримає труп.

Починається буря. Герцог засинає. Маддалена просить брата пощадити його ( "Somiglia un Apollo quel giovine ";" Наш гість, і красивий, і лагідний "). Повертається Джильда в чоловічому одязі, вже зібралася в дорогу, і чує їх розмову. Спарафучіле погоджується вбити першим, хто з'явиться до півночі. Джильда розуміє, що настав її час: голос кохання сильніше розуму. Вона стукає в двері і падає під ударами Спарафучіле. Гроза вщухає. Опівночі Ріголетто забирає мішок з тілом і збирається кинути його у воду. Але от в ночі лунає пісенька герцога ( "Серце красунь"). Горбань розрізає мішок і бачить Джільди. Вмираючи, дочка просить пробачити її. Ріголетто падає на її труп з криком: "Ах, ось де старця прокляття!"

Успіх венеціанської прем'єри (після численних виснажливих репетицій) був повним, і подальші подання (двадцять одну) його подтвнрділі. Більше настороженими були оцінки критики, швидше за дивується з приводу тих "нововведень", які тепер нам здається легше за все визнати і оцінити. Шедевр Верді почав тріумфальний хід по театрах Італії та інших країн (за винятком, до 1857 року, Франції через протест Гюго, автора літературного джерела опери, драми "Король бавиться ").

Характери і обстановка, як відомо, з'явилися на сцені у всій їх життєву силу. Герцог Мантуанський - образ блискучий, дивний, що справляє враження цілісності при всій антипатії, яку викликають його звичаї. Про нього слід судити, коли він знаходиться в центрі свого двору, із зображенням якого Верді швидко освоївся, звузивши його розміри у порівнянні з двором французького короля Франциска I (дійової особи драми Гюго); виведення короля на сцену венеціанська цензура не схвалила, як не схвалила вона горб Ріголетто і мішок, в який кладуть вмираючу Джільди, - ці деталі залишилися без зміни завдяки твердій волі Верді. Консервативна цензура виступила з нападками на оперу і поза Венеції, всіляко третирують небезпечний сюжет. Тим часом перенесення дії з Франції в Мантую і заміна чудового французького палацу Мантуанський виявилися дуже на руку драматичної манері Верді цих років: в більш камерній обстановці герої знижені і вдвінути в тісні рамки, майже неможливі, судячи з їх "статуарного", але при цьому вони наближені до глядачів (і в Надалі, навіть віддаючи перевагу більш обширний простір, Верді буде використовувати прийом подібних обмежень для безпосереднього впливу на глядачів).

Мантуанський двір дуже добре зображено вже в першій дії, сьогодення вихідному пункті всіх ліній сюжету, що розвиваються, і пересічних згодом. Марнославство придворних посилюється їх розв'язною брутальністю, яку герцог - Дон Жуан з великим правдоподібністю намагається компенсувати схильністю до ніжної любові, цілком далекого справжньому Дон-Жуану, герою Моцарта. Саме така любов тягне його до Джільди, дикої голубка і вносить в усі галантні кліше ніжно-патетичне і надмірно пристрасне почуття. Навіть у його вихвалянні сестри Спарафучіле є підвищена чистота, що начебто суперечить натурі цього цинічного тяганини. Коли без його відома викрадають Джільди, хвилювання юного герцога теж щиро, хоча виконавці цієї ролі його зазвичай перебільшують, і хоча з такою ж легкістю конкретний (так здається) він поспішить опанувати дівчиною, а потім безтурботно перенесе свою увагу на інші предмети. Придворних Верді об'єднує спільністю способу мислення на зразок того, як це було в комічних операх Моцарта і Россіні. На всіх них падає прокляття справжнього аристократа, Монтероне: це сигнал до раскритию долі Ріголетто, вже давно навіки проклятого, образу майже позачасового.

Джильда як дочка свого батька-парії повинна була б або досягти несподіваного, величезного щастя, яке б абсолютно відокремив її від родини, або піти іншим шляхом, настільки ж вирішеним і послідовним, шляхом самопожертви. Якийсь час майбутнє її повно чудової невизначеності (це передають вокалізи і чисті, гнучкі, високі ноти арії "Серце радості повно"). Потім всі йде, як ми вже знаємо. Джильда занадто безтілесна, щоб бути щасливою. Це декоративний образ раннього романтизму, ще несе друк XVIII століття, і глупота сучасних людей, від яких вона так далека, може тільки позбавити її дівочої чистоти.

Всі нитки дії сходяться в третьому акті в класичній формі квартету, вірного естетичним канонам раннього романтизму, ще дотримує класичні форми. Центром є основна мелодія тенора, який виділяється як справжня мішень Ріголетто, бормочущего в темряві. Обидві жінки залишаються, навпаки, під влади чарівності герцога: Маддалена щебече, Джильда підхоплює її мотив (і як би зближує з поривами і трепетом тенора), не в силах відірватися від нього, хоча її стримує і перериває батько. З поєднання драматичної ситуації і вибраної музичної техніки, майже інструментальної, народжується рідкісний по силі театральний, візуально-сценічний ефект. Класично сувора конструкція, в якій контрасти доповнюють один одного, несподівано руйнується під натиском бурі, цього шабашу; крізь бурю лунають скарги нещасних героїв і байдужий сміх вбивці, Спарафучіле. Цей персонаж у цілому справляє гумористичне враження, чи то тому, що його злочинний характер не чужий проблиску співчуття, чи то тому, що бідний горбань думає знайти в цьому шибеник товариша. Їх зустріч відбувається вночі в провулку, в темній глибині свідомості. Пробудження принесе жах, жорстокий світ розчарування. Дочка стає жертвою "правою помсти" Ріголетто, правою, на думку нещасного, марно повсталого проти несправедливої долі і тим самим покликав нове покарання "страшного бога". Безжальна іронія долі. Навіть порятунок герцога викликає співчуття публіки, і здається, що тільки в очах Ріголетто він виглядає негідником. Вина лягає на тих, хто пожив. Їм як розради залишаються сльози, яких, можливо, ніколи не проливали в музичній драмі.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.belcanto.ru/