Зміст

1. Введення

.............. 3-5

2. Глава I Історичний огляд проблеми розвитку дитячого голосу і методів його дослідження.

............... 6-22

§ 1 Соціальна обумовленість якісного звучання дитячих голосів.

............... 6-14

§ 2 Основні методичні напрямки у навчанні дітей співу на сучасному етапі.

................ 14-22

3. Дитячі хорові колективи м.Мінська ................ 23-30

4. Висновок

................ 31-32

5. Список літератури

................. 33

Введення

Хоровий спів - мистецтво унікальних можливостей як виконавськихтак і освітніх. Воно завжди було, є і буде невід'ємною частиноювітчизняної та світової культури, незамінним, століттями перевіреним чинникомформування духовного, творчого потенціалу суспільства. Хоровий спів зйого багатовіковими традиціями, глибоким духовним змістом, величезнимвпливом на емоційний, моральний лад як виконавців, так іслухачів залишається випробуваним засобом музичного виховання.

Хоровий спів як виконавське мистецтво найбільш доступний іулюблений вид дитячої творчості. Воно не потребує будь-яких додатковихвитрат, так як людський голос універсальний і загальнодоступний. Виконуючимузичний твір дитина не тільки долучається до музичноїкультуру, а й сам створює музичну культуру, художні цінності.
Правильно організований процес хорового музіцированія виявляє ізадіє цілий спектр якостей учасників: це і музичні здібності,та особисті якості. Таким чином дитяче хорове творчість покликаневиконувати основну виховну функцію через наступні:

. Пізнавальну

. Естетичну

. Рекреаційну

. Геденістіческую

. Функцію спілкування

Різні питання, пов'язані з дитячим хоровим співом розроблялисяпоруч вчених. Розвитку музичності в процесі навчання співу присвяченіроботи Ю. Б. Алієва (1965), Д. Е. Огороднова (1981); виховання та охорони дитячогоголоси - В. А. Багадурова (1954), Е. М. Малінін (1967), В. В. Ємельянова (1991),формування співочих навичок - А. Г. Менабені (1987), Г. П. Стулова (1992),
Л. А. Венгрус (2000).

Останні розробки і досягнення у вокальній педагогіці великаувагу приділяють якісному розвитку дитячого голосу.

Як показали огляди, конкурси та фестивалі в місті Мінську активнорозвивається дитяче хорове творчість не тільки в музичних, хоровихшколах, хорових студіях, але і в загальноосвітніх школах. Саме хоризагальноосвітніх шкіл все частіше удостоєні звання "зразковий".
Досить високий рівень виконавської майстерності цих колективівзабезпечує наявність висококваліфікованих педагогів-хормейстерів. Цевипускники Білоруського Державного Університету культури,педагогічного університету імені М. Танка і Білоруської Академії музики.

Необхідно відзначити, що існують деякі відмінності у програмахпідготовки випускників даних вищих навчальних закладів. Педагогічнийуніверситет в більшій мірі готує викладачів співу в школі, а некерівників хорового колективу. Випускники Білоруської Академії музикибільш підготовлені як виконавці і диригенти, а знання психології іпедагогіки не завжди відповідають сучасним вимогам, пред'являтивисококваліфікованому педагогу. Програма кафедри академічногохорового мистецтва Білоруського Державного Університету культуривключає вивчення не тільки спеціальних дисциплін, а й психології (загальної,вікової, соціальної), педагогіки та педагогіки мистецькоїтворчості.

Таким чином, з огляду на все зростаючий інтерес до дитячого хоровоготворчості та підвищення вимог як до якості репертуару, так і доякістю виконання хорових творів виникає необхідністьформування особистісних якостей хормейстера-педагога у випускників ВНЗ.
Сьогодні значно розширюється функція керівника хорового колективу.
Це не тільки диригент, а й більшою мірою педагог, вихователь.

Проблема даного дослідження: необхідність вивчення існуючихметодів і прийомів роботи дитячих хорових колективів на сучасному етапі.

Мета дослідження:

1. Теоретичне дослідження методичних розробок у галузі розвитку та охорони дитячого голосу.

2. Вивчення досвіду роботи хормейстерів провідних дитячих хорових колективів міста Мінська.

3. Розробка рекомендацій з оптимізації процесу навчання хорового співу і якісному розвитку дитячого голосу з урахуванням формування особистісних якостей учасників колективу.

I. Історичний огляд проблеми розвитку дитячого голосу і методів йогодослідження.

§ 1 Соціальна обумовленість якісного звучання дитячих голосів.

Різні літературні джерела розкривають перед нами історію питанняпро дитячому хоровому співі, про співочому голосі дітей, про особливості йогозвучання, про різних методичних прийомах у навчанні співу.

Уже в середні століття в Європі існувало безліч церковних шкіл, у
Італії та Франції були й музичні школи. З що дійшли до нас відомостей у
Давньої Русі (11-13 ст.) Дітей, починаючи з 6-7 років, навчали співу вмонастирських і церковних школах. Великий князь Володимир привіз з Корсуня в
Київ священнослужителів і співаків-вчителів, слов'ян за походженням. При йогодружині княгині Анні, дочки візантійського імператора, існував грецький
( "Царицин") хор.

Перші співочі школи на Русі були організовані привезеними з
Греції священнослужителями. Від них російська церква перейняла "восьмігласіе"і безлінейную Конотопа. У цих школах рівень музичного навчання бувдосить високий. Однак необхідно підкреслити, що співу тоді навчали вельмиобмежене число найбільш обдарованих дітей.

Для даного історичного періоду було переважно світле ініжне звучання голосів, так як церковні хори, в яких співали тількихлопчики, призначалися для участі у богослужінні. З цього можназробити висновок про соціальну обумовленість якісної характеристикизвучання дитячих голосів вже на даному етапі.

З розвитком хорового виконання поступово стало розвиватися імузичну освіту. У 11 столітті були вже духовні твори,переписані російськими співаками. Так само існували і приватні школи, деспів був основним предметом. Навчання проходило не тільки за групами, а йіндивідуально. Необхідно відзначити відкриття княгинею Ганною Всеволодівноюшкіл і для дівчаток у Києві при Андріївському монастирі. Пізніше, в 13 столітті, в
Суздалі існувало жіноче училище, організований дочкою чернігівськогокнязя Михайла Всеволодовича.

У 1274 році собор - найвищий церковний орган - доручає церковний спів
"Спеціально навчений людям" і збільшує число співочих шкіл. Улітературі вказується на високий рівень навчання в цих школах.

У 1551 році за наказом Івана Грозного виникають спеціальні училища прицерквах. Поступово стали з'являтися професійні хори. Першимпрофесійним хором в Росії був хор государевих співочих дяків. Вонивиникли ще за Василя III. Головним обов'язком хору було обслуговуватицерква. У повсякденному житті півчі дяки навчали співу царських дітей.

У 16 столітті було створено професійний хор "пaтріаршіх співочих дяків".
У 18 столітті він одержав назву Синодальний хор. Голоса хлопчиків потрібні булине тільки в дитячих церковних хорах. З розвитком світського багатоголосогоспіву в чоловічі професійні хори вводилися голоси хлопчиків (альти іне використовувалося.

У 17 столітті в Росію проникає з Заходу так званий стиль
"Концертного співу", під впливом якого поступово затверджується співбагатоголосний, а голоси отримують назву - бас, тенор, альт, дискант.
Виконавці в професійних хорах володіли прекрасними голосами. Кращідитячі та дорослі голоси набиралися по всій Росії. Вже з 17 століттяз'являються і приватні хори: за прикладом царського хору організують хори бояри,наближені царя, а так само і особи духовного сану.

На початку 17 століття виникла Києво-Могилянська академія, якасприяла появі навчальних закладів, де готували вчителів музики.
Видатний просвітитель Симеон Полоцький, вихованець академії, створив своюсистему навчання, в якій приділяв велику увагу естетичномувихованню. У Києво-Могилянській академії навчався і чудовий музиканті педагог Н. Дилецький. Він вперше російською мовою виклав правиласпівочого навчання дітей. Він вимагав розуміння змісту пісні,виразного її виконання. У навчанні Дилецький застосовував наочнийметод, а саме використовував пальці руки для з'ясування розташування нот нанотному стані.

Вже в ті далекі часи була встановлено взаємозв'язок розвитку мовноїі співочої функції голосового апарату людини. У першому підручнику зправилами читання "Псалтиря" сформульовані по суті справи основи співочогонавчання, хоча мова там йде про лист. Вона виховувалася з дитячих років ібула національною особливістю мови. У підручнику з читання йдеться провисокому та дзвінком дитячому звучанні, середньому по силі голосу, про рівністьзвуку і плавності дихання. Все це переносилося на спів. Таким чином,навчання грамоті сприяло вихованню певних співочих навичок.

У середині 17 століття хорове виконавство виходить за рамки церкви.
Це сприяло поширенню співу в суспільстві того часу. У другійполовині 17 століття з проникненням у побут напівдуховну-полусветской музикинабувають поширення так звані "канти", в яких знайшло відображеннявплив народної пісні. Паралельно так само під впливом народної музикискладається дитячий репертуар. До нас дійшли такі пісні, як: "Ой, у поліліпенька "," А ми просо сіяли "," Посіяли дівки льон "та інші.

" Дітей готували не тільки в хори, але і в театри, де граликріпаки. Першу російську театральну школу мовознавець С. Булич назвав першуросійської консерваторією, знаючи, очевидно, високі вимоги донавчання. "[1]

На початку 18 століття з розвитком музичної культури тривалорозширення хорової виконавської діяльності. Збиралися особливі хори зспеціально навчених виконання особливо складних хорових творівхлопчиків, юнаків та чоловіків, що володіли прекрасними голосами.

З часом помітно посилюється прагнення не лише збільшитикількість навчених хористів, а й поліпшити якість звучання їхніх голосів.
У 1740 році в місті Глухові Чернігівської губернії була заснованаспеціальна дитяча співоча школа, де навчалися хлопці з усієї
України, що володіли кращими голосами. Крім школи в Глухові при Дворі буластворена спеціальна співоча школа на 20 чоловік, з яких готувалиспівочих для придворної співочої капели.

У капелі високої виконавської майстерності діти досягали нетільки завдяки своїй винятковій обдарованості. Вони мали дужесерйозну вокальну та музичну підготовку. Необхідно відзначити, щопоступово з розвитком хорового співу складалися і основи вокальноговиховання. З дитинства співаки навчалися правильному, вільному звучанням,чого вимагав стиль церковного співу.

Незважаючи на принципи забезпечення дбайливого режиму голосоутворення,які були викладені вже в перші методичних рекомендаціях, в співочоїпрактиці мало місце порушення співочих норм, що призводило до псуванняголосового апарату дітей. Вимоги до виконуваним творів буличасто непосильні для ще незміцнілих дитячих голосів. Велика концертнанавантаження і рання виконавська діяльність витрачали нервові сили інадривали голоси маленьких співаків.

"Відомості про розвиненому" вундеркізме "і рабської купівлі-продажу дітей -музикантів поцятковані газети того часу. Для залучення публіки випускалив концертах навіть дошкільнят, найбільш обдарованих в вокальному відношенні, некажучи вже про дітей 10-14 років, які вважалися зрілими артистами. "... Будевиступати співачка - трирічна дівчина ...", "... 11-річний хлопчик Микола
Матвєєв співатиме найтяжчі й приємні арії ... "(З" Петербурзьких "і
"Московських відомостей ")."[ 2]

У другій половині 18 століття величезний вплив на музичну культурунадавала народна пісня. До цього часу вже практикувалася записнародних мелодій. Народна пісня виконувалася не тільки в "нижчих" колахсуспільства, а й серед дворян. Вона була основою музичної культури.

Зростала кількість провінційних хорів. Багато дітей співало в приватниххорах, що набиралися з кріпаків. У Петербурзі були прекрасні хори --шляхетського корпусу та університету, славилися хор графа Шереметьєва, хоркнязя Голіцина.

У навчальних закладах того часу викладали такі чудовімузиканти, як Д.С. Бортнянський, І. Прач.

У літературі того часу вже знаходять відображення прогресивні думки пронеобхідності навчання співу поряд з хлопчиками і дівчаток.

Виникнення методичної літератури з питань розвитку та охоронидитячого голосу в Росії на думку дослідників відноситься до початку 19століття. Вона з'явилася в той час, коли вокальне мистецтво в Росії досягловисокого рівня. У 1783 році в Санкт-Петербурзі було видано "Руководствовчителям 1 та 2 класу народних училищ у Російській імперії ", написане
П. І. Янковським, одним з передових діячів освіти в Росії.

"Янковcкій пише: 1. "Кожну букву в Вислові слід ясно і порядно вимовляти ... ". 2. Читати середнім за силою і ясним звуком, впомірному темпі, з чітким вимовою, "без крику, сміливо, ясно, не тихо,не скоро ... і без проковтування букв ". 3. "Коли учень викликаний читатиодин, то не потрібно, щоб він читав тим самим голосом, який вживаютьучні при сукупному читанні, але читати він повинен своїм звичайним ", тоє знаходити звучання голосу, яке відповідало б змістутвори. "[3]

Вся цінність і самобутність цієї допомоги в розкритті такого важливогопитання, як виховання та збереження нарівні з ясністю і рівністюзвучання індивідуальної сутності голоси.

Вже перші спроби висвітлити питання розвитку дитячого голосу вметодичних розробках того часу дозволяють судити про талановитостімузикантів і педагогів, чиї досягнення в наш час отримують науково -практичне підтвердження.

Створення ж самостійної російської школи відноситься вже до 19 століття.

Формування російської вокальної школи пов'язано з ім'ям чудовогоросійського композитора М. І. Глінки. Для співака Петрова ним були написанівправи для розвитку голосу, які відрізнялися своєю універсальністю тавикористовувалися для всіх голосів. Принципи, закладені в цих вправах,лягли в основу навчання співу і дітей. Сам М. І. Глінка використовував їх принавчанні співу дітей в придворній співочій капелі і театральному училищі,де навчав співу дівчаток.

М. І. Глінка спочатку зміцнював середні звуки загального діапазону голосу, апотім вже верхні і нижні. Тому його метод був названий "концентричних".

Найкращим умовою для розвитку дитячого голосу Глінка вважавформування дзвінкого, сріблястого і ніжного його звучання при вільномуголосоутворенні, середній силі голосу, рівного за тембром по всьомудіапазону. Навіть альти у нього обов'язково легені.

Створена пізніше "Повна школа співу" А. Е. Варламова і вокально -методичні вказівки М. І. Глінки є цілою епохою російської вокальноїпедагогіки. Тут знайшли відображення всі принципи, на яких грунтується спів,враховані особливості розвитку дитячого голосу.

Необхідно відзначити, що в дитячих голосах виховувалася дзвінкість,сріблястість, ніжність. Глінка вважав це звучання неодмінною умовоюрозвитку голосу.

Варламов, як і Глінка, надавав особливого значення слуху, наспівності, недопускаючи форсування звуку.

У середині 19 століття активно розвивається музична виконавськадіяльність і музичну освіту. У 1862 році відкривається
Петербурзька консерваторія, а в 1866 - Московська.

У 1862 році М.А. Балакірєвим і Г.Я. Ломакіним була створена безкоштовнамузична школа. Тут виступали найвидатніші музиканти, що входили дотворче об'єднання "Могутня купка". М.А. Балакирев, А.П. Бородін, Ц.А.
Кюї, М.П. Мусоргський, Н.А. Римський-Корсаков продовжували розвивати ідеї М.І.
Глінки.

Послідовником і гарячим прихильником вокальної методики Глінки був
В.Ф. Одоєвський. Виявляючи увагу до менш здатним учням, він вказувавна взаємозв'язок слуху, зору і голоси. У навчанні Одоекиївськи прагнув допослідовності.

Наприкінці 19 століття посилюється боротьба за масове навчання дітей співу іу методичних розробках все частіше висловлюється думка про можливість інеобхідності навчання співу всіх дітей. Спів визнається основоюформування музичної культури, що з'явилося дуже прогресивною ідеєюдля того часу.

Однак на практиці в більшості шкіл ситуація залишала бажатикращого. Не було системи, не враховувалися вікові особливостіучнів, не було належної уваги до завдань естетичного вихованнязасобами вокального мистецтва.

На сторінках преси все частіше піднімається питання про розуміння співочогопроцесу, про вокальний слух і про свідоме слуховому контролі учнів.

З 90-х років 19 століття відбувся поділ світського і церковного співуна уроках у навчальних закладах. Проте прогресивні ідеї про масовенавчанні співу не могли ще здійснитися, тому що в школах того часу небуло для цього умов. І в цілому в дореволюційній Росії освіта немогло бути масовим. Справжні знання були доступні лише дітям буржуазії.
Народна освіта в Росії залишалося незадовільним. Спів вбільшості шкіл викладалося безсистемно, недооцінювалися найважливішіпедагогічні вимоги.

Наприкінці 19 - початку 20 століття в літературі критикуються експлуататорськіметоди хорового навчання в школі. З'являються протести проти співу дітей уцерковних хорах, так як під час репетицій і занадто тривалих службдіти втомлювалися.

Намагаючись вирішити проблему дитячого репертуару, великі музиканти - А.К.
Лядов, А.Т. Гречанінов, П.Г. Чесноков, В.С. Калінніков - створюють збірникидитячих пісень.

У 1914 році з'являється переклад методичного посібника Д. Бетсі.
Основними принципами виховання дитячого голосу автор вважає: відмова відкрикливості у співі, обмеження використання крайніх звуків діапазону,формування дзвінкого головного звучання. Особлива увага в роботі Бетсізаймає питання про виконання режиму та правил гігієни голосу. Спеціальнийрозділ книги відведено питання мутації.

Таким чином, в дореволюційний період стиль духовного співувизначив основні якісні характеристики звучання дитячих голосів:
. Легкість і дзвінкість тембру
. Помірність за силою в зручній, в основному середньої, теситурі

Все це налаштовує дитячий голос на фальцетное або близьке дофальцетному звучання, що було соціально обумовлено.

§ 2 Основні методичні напрямки у навчанні дітей співу на сучасномуетапі.

Розвиток методичної думки в галузі дитячої вокальної педагогіки вдореволюційний період почалося з вирішення питання про вибір регістра,використовуваного дітьми в процесі співу. У перші роки Радянської владимузичне виховання в загальноосвітній школі набуває масовогохарактер. У зв'язку з цим різко знижується загальний рівень вокальноговиховання дітей. Сам репертуар тих років, а саме революційні піснімаршового характеру провокував дітей на форсований спів, щостворювало несприятливі умови для формування дитячого голосу,працював в режимі перевантаження.

Уже в перші десятиліття стала ясно вимальовуватися "картина масовоїпсування дитячих голосів, фонастенія, несмиканіе голосових зв'язок, сип приспіві через вузликового процесу на зв'язках і інших патологічнихявищ, пов'язаних з неправильним функціонуванням гортані під часфонації ". [4]

Питанням створення єдиного методу навчання співу займається
Державний інститут музичної науки, створений в 1912 році. Підголовуванням професора В.А. Багадурова в гімну була створена дитячакомісія, якій розроблялися питання про охорону і вихованні дитячогоголосу.

У 1925 році ГІМН організував першу конференцію вчених-вокалістів тапедагогів. А.Ф. Гребнєв виступив з доповіддю "Голос дітей, його розвиток іобробка в трудовій школі ", в якому зверталася увага назахворюваність школярів горловим хворобами і необхідність вивчення івирішення цього питання.

У 1938 році в Москві відбулася перша методичне нарада, вякому взяли участь медики, отоларингологи, фоніатрії, вокальніпедагоги та музичні працівники. Головне питання - охорона дитячого голосу.
В результаті наради були прийняті рекомендації, у яких пропонувалосявикористовувати фальцетную манеру звукоутворення у всіх дітей до періодунастання мутації.

Питання про розвиток дитячого голосу також знайшов відображення в матеріалахнаради. Однак багато фахівців вважали, що працювати над розвиткомдитячого голосу не треба, тому що дитячий організм перебуває в бурхливомурозвитку і голос вимагає не розвитку, а охорони і повинен тренуватися поміру росту організму. До такого ж висновку пізніше, в післявоєнний періодприйшли і дослідники дитячого голосу Н.Д. Орлова, Т.Н. Овчинникова.

У 50-і і 60-і роки співробітники лабораторії музики і танцю ІХВопублікували ряд науково-методичних робіт. Серед них:

. А.А. Сергєєв "Виховання дитячого голоси" (1950)

. М. А. Румер "Методика викладання співу в школі" (1952)

. В.А. Багадур "Виховання і охорона дитячого голоси" (1953)

"Початкові прийоми розвитку дитячого голоси" (1954)

. Е.М. Малинина "Вокальний виховання дітей" (1967)

. В.К. Белобородова "Розвиток музичного слуху учнів" (1956)
Всі ці роботи були засновані на науково-педагогічних спостереженнях іпідкріплені практичними розробками. Проте в результаті з питання пропідході до звучання дитячого хору, а саме реєстрового звучання дитячихголосів склалися дві протилежні точки зору. У своїх дослідженнях
Е. М. Малініна виділяє чотири основних моменти, що характеризують голосдитини молодшого шкільного віку:

1. "Голос легкий, світлий," свірельний ", сріблястий, сила невелика;

2. коливальна манера голосових зв'язок лише їх краями;

3. атака звуку "м'яке"

4. гортань у високому становищі "[5]

Такої ж точки зору дотримувався у своїх розробках,зроблених в 1933-1941 рр.. І. І. Левідов. Він вважав, що природнозвучний голос дитини молодшого віку обумовлюється саме лишекрайової коливальної манерою голосових зв'язок. Послідовники цієї точкизору рекомендували "фальцетную" манеру звукоутворення, пояснюючи їїнеобхідність нерозвиненістю м'язів голосового апарату дитини.

Протилежної точки зору дотримувався В. А. Багадур. В одній зсвоїх робіт він пише: "Методика Є. Малінін дуже близька до брошурам
І. Левідова. Дуже характерна боязнь грудного звучання у дітей навіть старшоговіку і, що зовсім вже незрозуміло, у хлопчиків. При цьому вказується, щогрудної регістр завжди потрібно викорінювати і вводити голос в природнерусло. Правда, весь час говориться про "перевантаження грудного звучання",
"Надсаженності", напруженості його і форсировке, як ніби нормальногогрудного звучання в дитячому голосі не існує зовсім. Адже груднезвучання, як і фальцетное, є саме натуральне та природне звучанняголосу, якщо вже говорити про природність. "[6]

Ця точка зору так само заслуговує на увагу, хоча і заснована лише наемпіричних спостереженнях автора.

У 1961 році ІХВ АПН РРФСР організував першу наукову конференцію зпитань розвитку музичного слуху і голоси дітей. Вона була відзначенаприсутністю представників суміжних наук: психологів, фізіологів,морфологів, фоніатрії, акустиків, педагогів не тільки з Росії, але і зінших країн. Доповіді конференції були опубліковані під редакцією
В. Н. Шацької в 1963 році.

У процесі роботи конференції стали ясні істотні відмінності упоглядах на виховання дитячого голосу, стали очевидними проблеми, які потребуютьяк теоретичного, так і практичного вирішення. Однією з найважливіших проблемз'явилася проблема мутації.

За результатами роботи конференції за нормальне спів дітейприймається спів ясне, дзвінке, легке, абсолютно вільний, тобтофальцетное. Основою звукоутворення визнається фальцетная манера співу длявсіх дітей у віці до 10-11 років, тобто до появи мутації голосу.

Поряд з вже сформованими думками в даний час складаютьсянові методики вокального виховання дітей, засновані переважно навикористанні грудного звучання голосу. Прихильниками таких поглядівє Д. Е. городніх і його послідовники.

Методика комплексного музично-співочого вихованнярозроблялася Д. Е. Огородновим протягом більш ніж 25 років на базі шкіл -інтернатів Ленінградській області і міста Москви. Найбільш широко цяметодика застосовувалася на заняттях хорового класу в загальноосвітнійшколі № 47 міста Липецька (директор І. А. Ушакова). Книга Д. Е. Огороднова
"Музично-співоче виховання дітей у загальноосвітній школі" вскороченому варіанті була перекладена на болгарську мову.

Своїм головним завданням дана методика ставить дбайливе вихованняголоси, збагачення його природного тембру і на цій основі комплекснерозвиток усіх музичних здібностей. На думку Огороднова, сучаснаметодика музичного виховання повинна бути комплексною, щоб розвивативсі задатки творчих здібностей учнів, у тому числі їх музичніздібності, інтелектуальну та емоційну активність.

Співочий апарат є руховий апарат зі складною системою м'язів,володіє високою чутливістю і пластичністю, багатої нервовоїорганізацією.

Д. Е. Городнє, узгоджуючи рухи рук і співочого апарату,виділяє їх у більш складну, але й одночасно досконалу систему. Авторомвибудована система спеціальних вправ, де все починається з найпростішого,легко здійснимо руху, а кожне наступне вправу трохивідрізняється від попереднього. Це Д. Е. Огородній називає "мінімальним крокомпрограми ", що є найважливішою особливістю даної методики, як ізастосування наочних схем алгоритмів.

Всі алгоритми складені в суворій музичній формі і включають в себерішення завдання не лише постановки голосу учня, а й розвиток у ньоголадового почуття, почуття метрорітма та музичної форми. У центрі даноїметодики стоїть питання про правильний повноцінному функціонуванніголосового апарату не тільки учнів, а й самого педагога.

Методика комплексного музично-співочого виховання включає в себешість видів художніх музичних рухів у колективній хоровоїроботі:

1. художнє тактірованіе

2. робота за алгоритмом постановки голосу та виховання вокальних навичок й музичності

3. ладо-вокальні жести

4. декламація з жестикуляцією

5. допоміжні руху при вокальної роботі над піснею

6. пошуки виразних рухів під час слухання музики

Перші три види рухів автор називає дидактичними, тому що коженз них строго регламентований і вимагає точності у виконанні їх форми.
Інші носять творчий характер, оскільки є імпровізаційнимза формою і довільними по емоційному змісту.

У роботі з постановки голосу в академічній манері Городнєрекомендує спиратися на мовні навички, які значно випереджаютьвокальне розвиток. На допомогу педагогам у вокальній роботі за алгоритмом
Д. Е. Огородновим була складена пам'ятка, в якій містяться рекомендаціїавтора. Ось лише деякі з них:

"1. Щоб слух стежив за голосом, стеж невідривно за рухом руки. Рука і очей дружні, як слух і очей.

2. Хочеш працювати перспективно - працюй фундаментально. Фундамент голоси - внизу діапазону. Там же - комора тембру. Там же - вільна, виразна артикуляція. Виявляє спочатку і розвивай нижній відрізок діапазону, а потім середину. "[7]

Д. Е. Огородній є одним із засновників і методичним лідеромособливого напряму дитячого вокально-музичного виховання. "Діти,виховані в рамках його методики, люблять співати, співають музично,еіоціонально переживають музику, процес інтонування. "[8] Така думкавідомого вченого-дослідника В. В. Ємельянова. Продовжуючи традиції
Д. Е. Огороднова, Ємельянов створює "Фонопедіческій метод розвитку голоси",який отримав широке поширення не тільки серед професіоналів -вокалістів, але і серед простих любителів співу.

Система поглядів, методів роботи з постановки голосу була викладенаавтором у книзі "Розвиток голоси. Координація і тренаж. ", Якаадресована самому широкому колу читачів. В. В. Ємельянов, таким чином,формулює принципи фонопедіческого методу розвитку голосу:

"1. Біоакустіческім фундаментом будь-яких проявів голосовоїактивності є механізми голосоутворення, що виникли в древній періодеволюції людини і зберігаються в перші місяці життя: голосові сигналидоречевой комунікації.

2. Принцип саморегуляції голосообразующей системи: створенняоптимальних умов функціонування природного автоматики через точнідії керованої частини голосового апарату, використання деяких явищ голосоутворення як пусковихмеханізмів співочої саморегуляції.

3. Принцип елементарних операцій: формування складногорухового навику співочого голосоутворення з послідовності ісукупності найпростіших далі нероздільних на свідомому рівні операцій.

4. Принцип повторюваності: багаторазове повторення однаковихоперацій, що викликає оптимізацію діяльності всієї системи в напрямкубіологічної доцільності та енергетичної економічності.

5. Принцип наблюдаемості - візуальної і дотикове.

6. Принцип самоімітаціі: повторення не чужого звуку,сприйманого тільки слухом, а свого, з усім комплексом вокально -тілесних відчуттів (вібро-, Баро-і пропріорецепція).

7. Принцип естетичного негативізму: спів нарочито непривабливим голосом з метою перенесення уваги з контролю тембру на контроль вібро-, Баро-, пропріорецепціі й фонетики. "[9]

Значення терміна" фонопедії "Ємельянов визначає як" комплекспедагогічних впливів, спрямованих на поступову активізацію ікоординацію нервово-м'язового апарату гортані з допомогою спеціальнихвправ, корекцію дихання, а так само корекцію самої особистостіщо навчається. "[10]

Існує так само і третій напрямок вокально-хорової роботи здітьми, теоретичним та методичним лідером якого є кандидатпедагогічних наук Г. П. Стулова. Для початкового етапу розвитку голосу вонапропонує використовувати переважно звуковисотного зону вище "середини"і в фальцетном режимі.

Рекомендації Г. П. Стулова і Д. Е. Огороднова носять обгрунтований, строгонауковий характер. Звідси і ефективність застосування їх методів на практиціпедагогами-хормейстер.

З часом педагоги, хормейстери, лікарі фоніатра дійшливисновку, що неможливо підходити однобоко до вирішення питань про звучаннядитячого голосу і його розвитку. Можна виділити два так звані моделіхору:

1. хор з фальцетной манерою звукоутворення. Має вихолощений, бідне за тембром звучання, вузьким динамічним діапазоном, хоча досить широким діапазоном звуковисотного за рахунок верхніх звуків.

2. хор з грудною манерою звукоутворення. Відрізняється більш багатимтембром і більш широким динамічним діапазоном, але має більшобмежений звуковисотного діапазон, розташований ближче до низькоїтеситурі. Верхні звуки - напружені і Крикливий.

Таким чином, жодна з моделей не є ідеальною і не можебути рекомендована як єдино вірна. Різні сучасніметодичні напрямки у навчанні дітей співу складалися виходячи зуявлення про регістровий структурі дитячого голосу, що дозволяєзробити висновок про необхідність обгрунтування методики вокальної роботи здітьми, з огляду на теорію регістрів дитячого голосу.

Необхідно відзначити, що методики Д. Е. Огороднова, В. В. Ємельянова,
Г. П. Стулова знайшли широке застосування й у роботі хорових колективів міста
Мінська. Провідні педагоги-хормейстери знаходять практичне застосуванняметодичних розробок даних авторів і, спираючись на особистий досвід іотримані результати, намагаються створити свою ідеальну модель дитячогохору.

У другому розділі даної роботи буде розглянуто та проаналізовано досвідроботи хормейстерів провідних колективів міста Мінська і дані рекомендаціїз оптимізації процесу навчання хорового співу і якісному розвиткудитячого голосу з урахуванням розвитку особистісних якостей учасників колективу.
II. Дитячі хорові колтиву міста Мінська.

В даний час в Республіці Білорусь існує чітка структуразанять дітей хоровим творчістю. Однією з широко відомих форм єучасть дітей у хорових гуртках при загальноосвітніх школах. ЗаОстаннім часом намітилося значне зростання кількості таких колективів.
Помітно зріс і виконавський рівень цих хорів, що підтвердженонаявністю у багатьох з них звання "зразковий".

Наступною формою, що має значне поширення в республіці,є хорова студія. Хорова студія має ряд переваг передіншими формами дитячої хорової творчості.

. Хорова студія - це музичний навчальний заклад, що поєднує в собі навчальну, виконавчу і виховну роботу. Вона охоплює велику кількість хлопців, що бажають займатися вокально-хоровим творчістю. У місті Мінську хорові студії організовуються на базі загальноосвітніх шкіл і носять назву - школа з хоровим ухилом.

Серед них можна виділити хорові студії, що мають звання "зразковий":

СШ № 1 -- художній керівник Тетяна Волошина, СШ № 130 - художній керівник Олександр Євсюков, хорова студія при СШ

№ 145 "Ранiца" - художній керівник Світлана Герасимович.

Ці колективи мають свою історію, традиції , об'ємний концертнийрепертуар, досвід виступу не лише в нашій республіці, але і за кордоном.

Наступними в структурі дитячої хорової творчості необхідновідзначити хори Будинків і Палаців молоді та школярів.

Одним з найвідоміших як у нас в республіці, так і за кордоном, єзразковий хор "Дружба".

Хорова студія вперше в Білорусії відкрита в 1966-67 навчальному році
Марцинюк Євгеном Івановичем (за допомогою Міністерства освіти), в
1972 реорганізована в школу з музично-хоровим ухилом. З початкуіснування хор вів активну концертну діяльність: записи на радіо,телебаченні, участь у конкурсах і фестивалях, концерти в Українськійдержавної філармонії, поїздки у багато республік колишнього СРСР.

З 1976 року художній керівник хору-Волошина Тетяна
Вікторівна. У 1967 році Тетяна Вікторівна закінчує музичне училищев Гродно по класу хорового диригування в класі педагога Сергія
Сергійовича Мочалова. Трудова діяльність починається вже в роки навчання вучилище: середня школа № 11 м. Гродно - уроки співу; художнясамодіяльність.
З 1967 року навчається в Українській державній консерваторії у класідоцента Н. Н. Хвисюка.
1968р .- робота в середній школі № 1 м.Мінська.
1973р .- участь у відкритті хорової студії при школі № 119 м.Мінська
1981р .- колектив отримує звання "зразковий", а Волошина Т.В. - Званнявідмінника освіти УРСР.

За час роботи колективом вперше виконані багато творівбілоруських композиторів: І. Ханка, Е. Ханка, В. Раінчіка, Е. Казачкова,
М. Васючкова.

Хор виїжджав на Московський "Камертон", до республік ближнього зарубіжжя,в Польщу, Італію, Німеччину, де пропагував сучасну білоруську