ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Громадянство
         

     

    Адміністративне право

    Громадянство

    Основою правового положення особи як в державному, так і в міжнародномуправі являється громадянство. Майже в кожній країні основною частиною йогонаселення виступає особлива категорія фізичних осіб - громадяни даноїдержави. Правовий статус громадянина істотно відрізняється від статусуінших осіб, які проживають в країні. Він зберігає свої особливості і в томувипадку, коли громадянин тієї чи іншої держави постійно або тимчасовопроживає на території іншої держави. Громадянина з державою з'єднує стійкийправовий зв'язок, який проявляється в суворо визначених в законодавствікожної держави взаємних прав та обов'язків. Громадяни мають визначені правай несуть обов'язки по відношенню до своєї держави, а держава забезпечуєзахист їх прав та інтересів як на своїй території, так і за її межами.
    Держава наділяє своіх громадян більш високим рівнем прав, аніж іноземців, втому числі, визначеною правоздатністю участі в управілнні державоюбезпосередньо або через представницьку систему.

    Володіння громадянством являється передумовою повного поширення на дануособу всіх прав та свобод, які визнаються законом, захист особи державоюне лише на території держави, але й за її межами. У наш час всі відносини,пов'язані з громадянством, регламентуються, згідно зі статтею № 3 закону
    України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року, Конституцією
    України, цим законом та прийнятими відповідно до них законодавчими актами
    України. Регламентування питань громадянства державами здійснюється яквнутрішнім, так і міжнародним правом. Хоча і ті і інші норми представляютьсобою комплекс права, але в лише своій сукупності вони дають повну уяву прозагальну спрямованість узаконеноі волі правлячого класу відповідної державипри урегулюванні питань населення.

    "Громадянство, - сказано в преамбулі закону України" Про громадянство
    України ", - визначає постійний політико-правовий зв'язок особи і
    Української держави, що знаходить вияв у їх взаємних правах і обов'язках ".
    Громадянство - це належність особи до даної держави, внаслідок якої наособу поширюються суверенні права держави і забезпечується захист її прав ізаконних інтересів як всередині країни, так і за її межами. Громадянствовиступає як своєрідний загальний, тривалий, стійкий зв'язок, необмеженийтериторіально-просторових сферами України, як гарант (необхідна умова)забезпечення особі актівноі і вірішальноі участі в управлінні справамисуспільства і держави. Інститут Українського громадянства складають норми,які регламентують відносини, що існують між Українською державою та особаминезалежно від місця їх проживання: в Україні чи за її межами. Законодавствопро українське громадянство складається з прийнятого на основі Конституції
    України закону "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року.
    Громадянство базується на загальних політико-правових та специфічнихпринципах, які уособлюють сутність громадянства, його найважливішіструктурні і функціоноальні характеристики. Головні з них - принципнародного суверенітету, демократизму, гуманізму, інтернаціоналізму,принципи невизнання подвійного громадянства, невидачі українських громадяніноземній державі, єдності українського громадянства, поєднання визнанняукраїнського громадянства по "праву крові" і "праву грунту", єдностігромадянства членів сім'ї, невизнання автоматічноі втрати українськогогромадянства, дозволяючи порядок виходу з Українського громадянства,збекреження громадянства при укладенні та розірванні шлюбу, збереженнягромадянства України, які проживають за кордоном. В Україні органом, якийприймає рішення з питань громадянства, є президент України, а регулюваннягромадянства в Україні належить до віключноі компетенції Верховної Ради
    України (ст. 3 частина 2). Якщо міжнародним договором Украіни встановленіінші правила, ніж ті, що містяться в законі "Про громадянство України",застосовуються правила міжнародного договору (ст. 4).

    Громадян, однак, не мона розглядати лише як сукупність осіб, якіпроживають на території держави, тому що за цією ознакою утворюєтьсянаселення країни - категорія демографічна, а не правова. Не можна називатигромадянами і всіх осіб, на яких поширюється влада держави, тому що вонаобов'язкова в рівній мірі і для іноземних громадян, і для осіб безгромадянства, які проживають на її території. Часто аналогічні нормизакріплюються в текстах основних законів. Наприклад, в пункті 1 ст. 15
    Конституціі Португалії записано:

    "Іноземці та апатриди, які знаходяться або проживають на територіі
    Португаліі, користуються правами та несуть обов'язки, відповідні правам таобов'язкам португальського громадянина ".

    Громадянином держави особа являється не в силу проживання на йоготериторії, а внаслідок існування між особою та державою особливих зв'язків,які складають зміст громадянства. Останні засновані на юридичномуоформленні відносин громадянства. Воно відображається, по-перше, в їхзагальному правовому нормуванні, і, по-друге, в індивідуальному юридичномуоформленні громадянства кожної даної особи. Загальне правове нормуваннязаключається в тому, що держава в законі встановлює підвалини по яким та чиінша особа визнається громадянином держави, підвалини набуття та припиненнягромадянства, порядок вирішення цих питань. У відношенні кожної людинигромадянство оформляється документами, які підтверджують його громадянство.
    Такими документами в Україні являються паспорт громадянина України, длявійськовослужбовців - військова книжка, а для осіб до 16 років - Свідотствопро народження (ст.5 ч.1). Держава реєструє також такі акти громадянськогостану, як народження та смерть свого громадянина. Стійкий характер відносингромадянина заключається в їх постійному характері, який триває віднародження до смерті громадянина, у встановленні особливого порядку їхприпинення, який не допускає розривання громадянином в односторонньомупорядку.

    Характер відносин між державою та його громадянином - ключовий фактордемократії будь-якого типу. Для вчених західної науки конституційного прававізначенняправового статусу громадянина ніколи не було простою задачею.

    Почина з Арістотеля теоретики проводять чітке розмеження міжгромадянином та суб'єктами. Громадяни розглядаються в якості активних участників політичного суспільства;суб'єкти - категорія, яка в різні періоди включала такі групи як раби, закріпаченні, іноземці, - являються посвоїй сутності пасивними об'єктами об'єктами політичного суспільства. Але поступово ця різниця булазнищена. Вже в середині XIX століття Дж.

    Кент писав, що "стосовно корінного населення поняття" суб'єкт "і"громадянин "в рівній мірі взаємозамінні".

    В англійському праві ніколи не було різниці між двома цими поняттями, абуло лише розмеження між громадянином та іноземцем.

    В конституційній державі інститут громадянства, який заміняв ранішепідданство, став одним із виявлень принципу рівноправ'я всіх членів суспільства. Головне місце серед норм,які регулюють громадянство, займають норми Конституції. Але об'єм і характер конституційногорегулювання громадянства різні. Одні норми відносяться безпосередньо до громадянства, складаючи йогопринципи, інші - загальний характер і мають вирішальне значення при урегулюванні як громадянства, так і іншихвідносин.

    Юридичні норми, які регулюють відносини громадянства, поділяються наслідуючі групи:

    норми Конституції (принцип єдності громадянства, принцип рівногогромадянства, захист громадянина за кордоном, розпорядження обов'язкового регудлювання порядкувизнання, набуття, втрату громадянства в законі та ін.); закони про громадянство, які регулюють на основі Конституції порядоквизнання, набуття та втрати громадянства; підзаконні акти, які регулюють процесуальні питання визнання, набуття,втрату громадянства та інші питання, які пов'язані з громадянством.

    За кордоном охорону прав та законних інтересів громадян здійснюютьдипломатичні та консульські служби. На

    Україні в законі "Про громадянство України" цей принцип також діє.
    Згідно зі статтею 8 цього ж закону:

    "Дипломатичні представництва і консульські установи України, посадовіособи зобов'язані вживати заходів до забезпечення громадянам республіки можливості користуватися в повномуобсязі правами, надамі їм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасникамияких є Україна і держава перебування, та міжнародними звичаями, в установленому закондавствомпорядку захищати їх інтереси, що охороняються законом, а при необхідності - вживати заходів дляпоновлення порушених прав громадян

    України ". Знаходячись під виключною юрисдикцією своєї держави,громадянин не може бути висланий з країни, не може бути виданий іноземній державі (ст. 9).

    Більшість держав виходять із визнання виключності громадянства. Так,п.3 ст.10 Конституції Казахстану наголошує: "За громадянином держави не визнається громадянство іншоїдержави ". відмовляючись від інституту подвійного громадянства, законодавець встановлює, що особа,яка являється громадянином даної держави, не може одночасно громадянином іноземної держави (ст.10). Алезабезпечення винятковості залежить не лише від однієї держави. В результаті колізії норм, якірегулюють питання громадянства в різних країнах, може виникнути ситуація, коли одна і та ж особа визнаєтьсягромадянином двох або більше держав.

    Щоб по можливості уникнути подібних випадків, держава заключає угоди,які дозволяють зменшити до мінімуму число осіб з подвійним громадянством. Так, Конституція
    Російської Федерації, не відкидаючи в принципі інститут подвійного громадянства, допускає, що останні можутьвстановлюватися у відповідності з федеральним законом або міжнародним договором (п.1 ст.62). При цьомунаявність у громадянина Російської

    Федерації громадянства іноземної держави, з однієї сторони не зменшуєйого прав та свобод, з іншої - не звільняє його від обов'язків, які випливають з російськогогромадянства, якщо інше не передбачено федеральним законом або міжнародним договором (п.2 ст.62). В статті 11 (2)
    Конституції Іспанії закріплено, що іберамеріканськіх країнах, які мають з Іспанією "особливі зв'язки",
    "іспанці можуть натуралізоватіся без втрати свого громадянства за народженням", тобто легалізується подвійнегромадянство цілої категорії іспанців навіть при відсутності двосторонніх договорів.

    Стаття 12 Закону про громадянство України встановлює, що громадянствонабувається:

    в результаті його признання; за народженням; в результаті прийняття в громадянство; в порядку його регістрації; через поновлення в громадянстві України; шляхом вибору (оптація); за іншими підставами, передбачені цим законом.

    Складність усуненнясуперечностей політичних і класових інтересівдержав, які належать до різних соціально-економічних систем, являється причиною того, що по питаннямгромадянства укладено мало універсальних міжнародних дговорів. Держави в основному регламентуютьпитання громадянства на основі регіональних угод, укладені державами, які належать до однієї соціально -економічної системи. Договори в області громадянства можна поділити на дві основних групи:

    договори про усунення подвійного громадянства; договори про усунення осіб без громадянства

    Першою багатостороннього конвенцією по питаннях громадянства була
    Конвенція про статус натуралізованіх осіб, відновлюючіх своє постійне проживання в державі походження, якабула прийнята в Ріо-де-Жанейро в

    1906 році. Учасниками конвенції були 11 американських держав,включаючи США. Вона встановлює правило про те, що повернення натуралізованої особи в державуколишнього громадянства має нослідок втрати натураліації і реінтеграцію в первинній державі.

    Переважна більшість людей набувають громадянство за народженням. Алепоряд з цим існують і інші способи його набуття: прийняття в громадянство, поновлення в ньому, вибіргромадянства. Дуже рідко громадянство набувається в результаті заключення або розторгнення браку або на іншихоснови

    Всі питання набуття чи втрати громадянства, у відповідності з принципомдержавного суверенітету, регулюються державою на їх розсуд. Але це все ж не встановлює, що вониможуть довільно встановлювати порядок набуття громадянства, не рахуючись з загальновизнанимипринципами міжнародного права та міжнародними звичаями. Основним і найбільш поширеним засобом набуттягромадянства є філіація, або набуття громадянства за народженням. Згідно загальновизнаних принципівміжнародного нрава, кожна дитина має право на громадянство. Згідно сучасним нормам міжнародного права,дитина ні при яких умовах не повинна залишатись апатридом (особою без громадянства). Філіація можездійснюватись на основі двох провідних принципів: "права крові" та "права грунту".

    В галузі набуття громадянства за народженням не існує нізагальновизнаних норм міжнародного права, ні однакової практики держав. Тому в силу колізій законодавства різнихдержав саме в цій галузі виникає найбільша кількість випадків біпатрізму.

    Скрівджуючімі інтереси інших держав видами філіації являється розширенезастосування:

    національна ознака, як, наприклад, в гітлерівській Германії та ФРН;

    "право грунту" по відношенню до дітей офіційних представниківіноземних держав, які розвиваються на території даної держави;

    "права крові" донескінченного числа поколінь дітей, які народились угромадян певної держави, постійно проживаючих за кордоном і загубивши реальний зв'язок з батьківщиною.
    Цей недолік притаманний багатьом правовим системам.

    На відміну від "права крові" (народжкення від громадянина даноїдержави) принцип "права грунту" означає, що громадянство в даній державі надається будь-якій особі, яка народиласяна його території незалежно від громадянства батьків. В наш час щзаконодавство деяких країн передбачаєзмішану систему набуття громадянства, при якій переважне значення "права крові" співставляєтьсяз відомим впливом "права грунту".

    Вибір або переважання того чи іншого із вказаних принципів обумовленийголовним чином політикою держави в галузі демографіі. Якщо держава зацікавлена в швидкомузростанні населення, вона може ввести обидва принципу.

    Законодавство про громадянство ряду держав має свої особливості. У США,наприклад, ще починаючи з закону про громадянство 1855 року, встановлювався зв'язок між громадянством
    США та проживанням в США.

    Дитина, яка народилася поза межами США та їх зовнішніми володіннями,автоматично набуває американського громадянства, якщо обоє з батьків являються громадянами
    США, і щоб хоча один з них жив на протязі деякого часу до народження дитини на територіі США або у їхзовноішніх володіннях.

    Якщо ж один із батьків являється американським громадянином, а інший --іноземцем, то в якості умови визнання дитини, яка народилася за межами США, громадянином США занародженням закон вимагає, щоб той з батьків, який являється громадянином США, до народження дитинипроживав в США або в одному з його володінь не менше, ніж 10 років при обов'язковій умові, що хоча бполовина цього терміну він прожив його після досягнення 14 - річного віку. В останньому випадку дитина набуваєамериканське громадянство, але зберігає його лише після виконання додаткової вимоги, яка висуваєтьсявже безпосередньо до нього самого, а саме: прожити в США не менше 5 років у віці від 14 до 28 років.

    Іншим найбільш поширеним видом набуття громадянства являєтьсяукорінення, або набуття громадянства в порядку натуралізації. Це надання органом влади громадянства особі, якепросити про це (згідно із законом

    України "Про громадянство України" ст.12 п.3). Особи, які набулигромадянства шляхом натуралізації, користуються тими ж правами і несуть ті ж обов'язки, що і іншігромадяни (але в деяких країнах обмежуються їх політичні права). Воно здійснюється на основі вільного волевиявленнязацікавленої особи і, як правило, тягне за собою втрату громадянства, яке на даний момент є у цієї особи,набуте за народженням. Мова йде про особи, які або вже являються громадянами іноземних держав, або ж немають громадянства, або являються особами з невизначеним громадянством. Але, все ж таки, одноговолевиявлення зацікавленої особи недостатньо для набуття громадянства. Ця особа повинна відповідатиумовам, встановленні для натуралізації.

    Критеріями дійсності натуралізації являється вручення органами, якіклопочуться, справжніх документів і подання правдивих відомостей. Набуття громадянства (за законом України
    "Про громадянство України" ст.21 п.2) внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивихдокументів являється правовою основою відміни або визнання такої натуралізації недійсною.

    Нерідко в якості умов натуралізації держава вимагає певний термінпроживання в країні, володіння її мовою, наявність засобів існування та інше. Іноді коло прав натуралізованіхгромадян менше, аніж у тих, які народилися з цим правом. Наприклад, згідно розділу 1 ст. 2 Конституції
    США Президентом може бути обраний лише той громадянин США, який набув цих прав при народженні, а дляобрання до складу палат Конгресу встановлений 7-9-річний ценз громадянства, тобто конгресменом абосенатором може бути вибрана особа, яка перебуває в громадянстві США не менше вказаного строку.

    Критерієм добровільності натуралізації являється волевиявлення зісторони натуралізуємої особи.

    Волевиявлення виражається або в подачі заяви про натуралізацію за своєюволею, або мовчазна згода при територіальних змінах. З точки зору загальноприйнятих норм міжнародногоправа протиправним вважається односторонні дії держави, направленні на нав'язування свогогромадянства, наприклад в результаті анексії чужої території.

    Натуралізація має дві основних різновідності:

    індивідуальна натуралізація натуралізація в силу правопріємства держав

    Індивідуальну натуралізацію можна поділити, в свою чергу, нанатуралізацію, засновану на особистому виборі, і натуралізацію в силу закону. В залежності від того, який органуповноважений вирішувати питання про громадянство, розрізняють систему законодавчу і систему адмістратівну:в першому випадку натуралізація здійснюється шляхом прийняття закону, а в другому - рішенням адміністративного органу.

    натуралізацію в силу закону представляє собою юридичний наслідок вступудо шлюбу іноземця з громадянином даної держави, а також усиновлення, опіка, встановленнябатьківства та інше. У всіх державах законодавство передбачає визначені передумови натуралізації. Звичайновимагається: досягнення повноліття, письмова заява, знання мови країни, ценз осідлості (певний мінімумпроживання в країні).

    В Бразилії за Конституцією 1988 року вимагається безперервне проживанняв країні на протязі одного року для громадян португаломовніх країн, і 30 років - для решти (ст.12). Однієюз умов натуралізації у всіх країнах являється лояльність по відношенню до даного режиму. Особам, які скоїлипроти нього злочин, громадянство НЕ надоється. За діючим законодавством Куби вимагається дотриманняслідуючих умов: більш чи менш тривалий термін проживання в країні, чітко виражена відмова відіноземного громадянства та бажання прийняти громадянство Куби. В іншому випадку особа може набутиподвійного громадянства, що не дозволяється Конституцією Куби (п. "а" ст.30).

    Існують 2 види індивідуальної натуралізації: натуралізація, яка непоширюється на чоловіків та дітей та індивідуальна натуралізація, яка поширюється на їх малолітніх дітей,але не на чоловіків.

    В окремих країнах законодавство, крім звичайної натуралізації,передбачається і набуття громадянства шляхом регістрації. Але це не самостійний спосіб набуття громадянства, а лишевид полегшеної натуралізації. Набуття громадянства шляхом регістрації міжнародним правом не регламентуються.

    Безумовне право іноземця повнолітнього на натуралізацію ні вміжнародному, ні в державному праві не закріплено. Індивід не має права на громадянство якої-небудь конкретноїдержави. Порядок натуралізації іноземців носить характер дозволу та регламентується внутрішніминормами права.

    Натуралізацією в силу закону являється такий вид натуралізації, яка незаснована на особистому виборі особи.

    Натуралізація в силу закону може бути також правовим наслідкомусиновлення, встановлення опікуна, визнання батьківства, вступ на військову або державну службу в певнихдержавах.

    Натуралізація в силу правопріємства держав виникла в результатіперетворення бувших колоній в нові суверенні держави. Громадянство в такому випадку виникає безпосередньов результаті виникнення нового суб'єкту міжнародного права. Визначальною дією особи в даному випадкуявляється те, що вона залишається на території нового суб'єкту міжнародного права і не заявляє про свійнамір вийти з новоствореної держави. Така натуралізація автоматично відбувається в момент виникнення новоїдержави, а не після прийняття цією державою відповідного законодавчого акту. В окремих випадкахправопріємніцтво як основа набуття громадянства отримала закріплення у внутрішньо-державному плані.

    Поновлення у громадянстві можливе для особи, яка мала громадянстводаної держави, але потім з якихось причин втратила його. Від натуралізації поновлення у громадянствівідрізняється спрощеним порядлком вирішення питань.

    Вибір громадянства - оптація - має місце у випадках, коли якасьтериторія переходить від олнієї держави до іншої. Мешканцям такої території надоється право вибирати громадянствотієї яи іншої держави, тобто зберегти те громадянство, яке було чи набути нове.

    Надання громадянства України здійснюється незалежно від расової чинаціональної приналежності, статі, освіти. Воно виключає дискримінацію будь-якого типу, але в законі
    України "Про громадянство України" (ст.

    17) існує декілька умов прийняття до громадянства України:

    відмова від іноземного громадянства (як вже згадувалося раніше, в
    Україні існує єдине громадянство і за ст. 10 цього закону за громадянином України не визнається належністьдо громадянства іноземної держави; постійне проживання на території України протягом останніх 5 років.

    Це правило не поширюється на осіб, які прибули до України на постійнепроживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщо вони народилися чи довели, що хоча бодин з їх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві іншихдержав;

    володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування; визнання та виконання Конституції України.

    Головною постійно діючою умовою поповнення корпуса громадян є набуттягромадянства за народженням. Ця основа випливає із поєднання двох принципів набуття громадянства:
    "право крові", тобто з урахуванням громадянства батьків, і "право грунту", - тобто в залежності від місцянародження.

    Дитина, батьки якої на момент народження перебували в громадянстві
    України, є громадянином України незалежно від місця народження (за ст.13 Закону України "Прогромадянство України ").

    У випадку, якщо один із батьків дитини на момент народження перебував угромадянстві України, а інший був особою без громадянства чи невідомим, то дитина набуває громадянство
    України незалежно від місця народження (за ст.14 ч.3 Закону України "Про громадянство України ").

    При різному громадянстві батьків, якщо лише один з них перебував угромадянстві України, питання про громадянство дитини незалежно від місця народження дитини вирішуєтьсяписьмовою згодою батьків (за ст.14 ч.2 Закону України "Про громадянство України ").

    Принцип права грунту застосовується до громадянства дітей, якінародились на території України, батьки яких невідомі. Дитина, яка знаходиться на території України і батьки якоїневідомі, є громадянином України (за ст.16

    Закону України "Про громадянство України"). Цей же принципрозповсюджується і на дітей, які народілісьна території України від батьків без громадянства (за ст.15 Закону України
    "Про громадянство України ").

    Конституція і та закон про громадянство встановлює перш за все цізагальні основи, які візщначають суттєві риси відносин громадянства. Серед них потрібно виділити слідуючі.

    1.Громадянство являється єдиним, але в законі "Про громадянство
    України "за ст. 1:" На підставі міждержавних договорів допускається подвійне громадянство ". Цейпринцип являється найважливішим і закріплюється в Конституції України (ст. 4).

    Значення цієї норми полягає не тільки у встоновленні єдиногоукраїнського громадянства, але і у визначенні умов приналежності громадян України до громадян республіки.єдине громадянство в державі являється неохідною умовою його суверенного статусу, збереженняцілісності.

    2.громадянство україни являється рівним незщалежно від набуттягромадянства. Законодвство не встановлює ніяких особливостей та відмінностей в правовому статусіосіб, які набули громадянства

    України за різними підставами: за народженням, через прийняття догромадянства, через поновлення у громадстві України та інше.

    3.Громадянство України має відкритий та рівноправний характер. Цевиражається, по-перше, в закріпленій законом нормі про те, що в Україні кожна людина має право нагромадянство. У ст. 15 закону встановлено, що дитина, яка народилася на території України від особибез громадянства, є громадянином України.

    Вільний характер громадянина України виражається, по-друге, в тому, що
    Конституція (ст.25 ч.1) і закон

    (ст.20 ч.1) закріплюють право громадянина України змінюватигромадянство. Ніхто не може бути позбавлений цього права. Притаманний громадянству стійкий характерзв'язків особи і держави не означає насильницького та вимушеного утримання людини в громадянстві.
    Це б зачіпляло його свободу.

    4.Констітуція України (ст.25) закріплює, що громадяни України неможуть бути позбавленні свого громадянства.

    Позбавлення - це розторгнення громадянських зв'зків по ініціативідержави, в односторонньому порядку, яке не передбачає в якості умови погодження громадян.

    5.Українське законодавство виходить з принципу збереження громадянства
    України особам, які проживають за межами України (за ст.7 Закону України "Про громадянство
    України "). Такого роду норма випливає із природніх прав людей вибирати місце проживання, вільновіїзджаті за межі України і без перешкод повертатися.

    6.Громадянство України базується на відмові автоматічноі його відмовипри укладанні або розірванні шлюбу громадянином України з особою, яка перебуває в інозенмомугромадянстві, а також при зміні громадянства одним із подружжя (за ст. 6 Закону України "Прогромадянство України "). Цей принцип відображає сутність громадянства як індивідуального, персональногозв'язку особи з державою, недопустимість автоматичного припинення громадянства без волевиявленняособи і дотримання встановленого порядку. Крім того, подібна норма виходить із визнанняшлюбу рівноправним союзом, не допускаючи безумовного слідування жінки (чоловіка) громадянствучоловіка (жінки).

    7.Прінціп захисту та заступництво громадян України, які перебувають закордоном закріплений в

    Конституції України (ст.25) і в Законі про громадянство (ст. 8). У
    Законі закріплено, що державні органи

    України, дипломатичні представництва та консульські установи Українизобов'язані вживати заходів щодо забезпечення громадянам України можливості користуватися вповному обсязі правами, які встановлені законодавством держави перебування. Конституція Українитакож встановлює, що громадянин України не може бути висланий за межі України або виданийіншій державі (ст. 9 Закону про громадянство).

    8.Закон України про громадянство ввів такий інститут як заслуженегромадянство (ст.17 Закону України

    "Про громадянство України"). Заслужене громадянство може бути наданоособі, яка не являється громадянином України, але має визначні заслуги перед Українськоюдержавою. Заслужене громадянство надоється Президентом України.

    Неспівпадання принципів набуття і припинення громадянства в різнихкраїнах породжує такий стан, як біпартізм або особа залишається взагалі без громадянства. Правовеположення осіб без громадянства в багатьох випадках збігається з правовим положенням іноземних громадян. Але є іпевні межі в їх правовому статусі, так як для особи без громадянства немає необхідності розглядати своєвідношення до іншої держави. Особами без громадянства являються ті, які не можуть довести свою приналежність догромадянства будь-якоі держави.

    Наприклад, згідно австрійського закону, дитина старше 6 місяців, якабула знайдена на територіі Австріі, буде вважатися особою без громадянства. Особою без громадянства може бути іособа, яка по своїй волі припинила своє громадянство.

    Біпартізм (подвійне громадянство) - одночасне перебування особи вгромадянстві двох або більше держав. Це практика, до якої більшість держав відносяться негативно. Але недивлячись на це, в країнах "третього світу" біпартізм - явище досить поширене, що пов'язане з широкою міграцієюнаселення, а також з росходженням законодавств різних держав у питаннях про порядок набуття і втратигромадянства.

    Наприклад, дитина, яка народилася на Мексиканській торіторіі відбатьків-австрійців, буде мексиканським громадянином за Конституцією Мексики і австрійським громадянином заавстрійським законом. Подвійне громадянство в деяких випадках створює для осіб з подвійнимгромадянством певні складненнямі, якщо кожна із держав вимагає від нього виконання громадянських обов'язків. Державинегативно відносяться до такого стану і укладають договори про запобігання випадків подвійногогромадянства, зобов'язуючими при цьому осіб, які мають громадянство обох країн договору, вибирати одне громадянствоі тим самим припинити інше громадянство. У всякому випадку, держава не визнає за своїмигромадянами ніяких прав, які випливають із ннаявності у нього іншого громадянства. Більше того, такі громадянипіддаються іноді певним обмеженням в правах. Наприклад, згідно абз.3 ст.16 Конституціі Румуніі "публічніфункціі і високі посади можуть займатися лише особами, які мають лише румунське громадянство і місце проживанняв країні ".

    Найбільш поширеним і демократичним засобом усунення випадків подвійногогромадянства, яке створює юридичну невізначенність і яка порушує тим самим оптимальний режимправового регулювання статусу індивіда внутрішньодержавнім правом являється оптація, яка означаєвибір громадянства особи, що має більш, аніж одне громадянство.

    Втрата громадянства, тобто втрата правового зв'язку особи з даноюдержавою, можлива за слідуючими підставами: внаслідок виходу з громадянства за волевиявленням особи
    (експобріація), вимушене позбавлення громадянства особи державою, яке було набуте за народженням
    (денаціоналізація), або вимушене позбавлення громадянства натуралізованіх осіб (денатуралізація). Громадянство можебути також припинене на основі міжнародного договору або ж за інших підстав, передбачених відповіднимзаконом.

    Громадянство України може бути припинене за різщнімі підставами.
    Головними є: вихід з громадянства, відміна рішення при прийняття до громадянства, вибір громадянства
    (оптація).

    Вихід з громадянства України - головна підстава припиненнягромадянства. Закон передбачає дві форми виходу з громадянства України: за клопотанням громадянина України і впорядку регістраціі. У першому випадку рішення про вихід з громадянства приймається Президентом
    України, а в другому - припинення громадянстварегіструється відповідними органами внутрішніх справ.

    В такому спрощеному порядку заявити про намір вийти з громадянства
    України може особа, у якої хоча б один з батьків, чоловік чи дитина мають інше громадянство, або якщо особавиїхала на постійне місце проживання в іншу державу у встановленому законом порядку і немає ніяких перешкод,передбачених законом.

    Основою для відклонення клопотання являється наявність у громадянина
    України невиконаних обов'зків перед державою або майнові зобов'язання перед фізичними чи юридичними особами
    (ст.20 Закону України "Про громадянство України"). Вихід з громадянства також не допускається,якщо особу, яка порушила клопотання про вихід, притягнуто до кримінальної відповідальності якобвинуваченого або щодо неї є вирок суду, який набрав законої сили і підлягає виконанню (ст.20 Закону України "Прогромадянство України ").

    Основою припинення громадянства України є також відміна рішення проприйняття до громадянства України

    (ст.21 Закону України "Про громадянство України"). Підставою для цьогоявляється набуття громадянства

    України внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивихдокументів.

    Позбавлення громадянства носить персональний характер і є санкцієюдержави по відношенню до особи, яка допустила протиправну поведінку. Але така міра застосовується лише донатуралізованіх громадян, і лише порівняно невеликого терміну після натуралізації. Так згідно Основного
    Закону ФРН абз.1 ст.16 "німеціке громадянство не може бути відібраним. Втрата громадянства моженаступити лише на основі закону, а проти волі особи - лише у тому випадку, якщо воно тим самим не стає особоюбез громадянства ". В абз.2 ст.2

    Конституції Іспанії встановлюється, що один іспанець за походженням НЕбуде позбавлений своєї національності "; натуралізовані, виходячи з цього, можуть бути їїпозбавлені. Австрійський закон, який допускає побавлення громадянства натуралізованіх громадян, забороняє це позакінченню 6 років після натуралізації

    (абз.3 параграф 34). Вихід з громадянства може відбутися і за бажаннямсамої особи. В законі про громадянство

    Нової Зеландії 1977 року закріплена слідуюча норма: "Громадянин Нової
    Зеландії, який досяг 18-річного віку і набув повну правоздатність, а також визнається законом іншої країни,може в будь-який час подати заяву про відмову від свого громадянства Нової Зеландії у встановленому порядку "
    (ст.15). Аналогічні положення містяться в законах про громадянство більшості сучасних держав.

    Визначення в Законі громадянства як зв'язку людини з державоювиражається в сукупності їх взаємних прав, обов'язків та відповідальності, які засновані на визнанні та повагиосновних прав та свобод. За Конституцією

    України (ст.22) права і свободи громадянина і людини не є вичерпними.

    Громадянство являє собою постійний правовий зв'язок особи і держави,який заключається у регламентації взаємних прав і обов'язків. Причому праву громадянина кореспондуєвідповідний обов'язок держави і навпаки.

    Перелік фундаментальних прав та основних обов'зків міститься уосновоположення законі держави-

    Конституції. Об'єм правового статусу громадянина є важливим длявизначення рівня впорядкованості суспільних відносин, оскільки повага права кожного члена суспільства єзапорукою побудови демократичної правової держави.

    Основні права та обов `язки можна класифікувати таким чином: по-перше,можна виділити дві загальних групи

    - негативні і позитивні. Негативні, які полягають в тому, що особи незацікавлені у втручанні держави щодо здійснення цих прав і свобод. Це: фундаментальні свободи, які в свою чергу поділяються на: право на особисту недоторканість

    Це право, включаючи право на життя, являє собою основу практично всоьгоправового статусу людини, тому що без такої передумови інші права та свободи втрачають сенс. Одну знайбільш чітких формулювань цього блоку питань ми можемо знайти в Конституції України ст.29: "Кожналюдина має право на свободу та особисту недоторканність ", а також в ст.27 Конституції України:" Кожна людинамає невід'ємне право на життя ". В цій статті вказано ще, що людина не може бути свавільно позбавлена життя,і, що життя людини повинна захищати держава. право на свободу приватного життя

    До цього ж права можна додати право на недоторканність житла, таємницюкореспонденції, право н

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !