Реферат з біології на тему:

"Луї Пастер і значення його праць для людства"

учня 8-Б класу середньої школи № 14

Шпірни Артема

Одеса, 2000

"Він освячує все, до чого торкається ..."

Біо.

27 грудня 1822 в містечку Доле народився Луї Пастер, але все своє свідоме дитинство він провів у Арбуа і вважав це місторід-ним. Його батько, колишній наполеонівський солдатів Жан-Жозеф Пастер, запри-міру своїх кріпаків предків став чинбарі.

Пастер вирішив вступити до Нормальну школу, яка відкривала до-рогу до учительської і професорської кар'єрі. Готуючись довступних іспитів, Пастер слухав лекції в Сорбонні, Там він впершеприсутності-вал на лекціях знаменитого хіміка Жана-Батіста Дюма, великоївченого і блискучого лектора. З цього часу хімія остаточно зайняла першеміс-то в його думках і серце.

Наприкінці 1843р. він блискуче закінчив Нормальну школу, а потім до-бився права працювати простим препаратором в лабораторії великого
Баля-ра.

Своє перше відкриття Пастер зробив у двадцять шість років, у той час він вже закінчив навчання і став хіміком. Після довгої метушні зкупою крихітних кристалів він відкрив, що існує не два, а чотиривиду віннокаменной кислоти; що в природі існує маса дивнихкомбі-націй, на вигляд абсолютно однакових, але представляли дзеркальневід-раженіе одна одній.

Його відкриття поклало початок новій науці - стереохімії, хімії в просторі, вчення про угруповання атомів у молекулі і про закони,уп-равляющіх цим угрупованням.

Знаменитий французький фізик Жан-Батіст Біо, визнавши відкриття

Пастера, повіривши в його сили, став допомагати йому в дослідженнях, апо-тому взявся опублікувати доповідь Пастера "Дослідження прозалежності між формою кристалів, їх хімічним складом і спрямуванням їхвра-щательной спроможності "в Академії наук.

З цього часу розпочалася карколомна кар'єра молодого хіміка.

Увага наукових кіл було залучено до його робіт.

Раптово Пастера призначили професором фізики в Діжон, а потім також зненацька перевели в університет Страсбурга професоромхімії.

Тут він оселився в родині ректора професора Огюста Лорана. Вінподр-жілся з сім'єю професора, тут вона заміняла йому рідний дім, і,хоча він писав додому, що не збирається одружуватися, все ж таки цесталося. І так само раптово, як усе, що траплялося в житті з Пастером. Вінзахопився з першого погляду; з другого зрозумів, що не захоплення, а любов;через три дні вже знав, що не може без неї жити. А через п'ятнадцятьднів після приїзду в Страсбург зробив офіційну пропозицію дочки
Огюста

Лорана - Марі. І найдивовижніше, що Луї Пастер і Марі Лоранпро-жили в шлюбі сорок шість років і жодна хмарина не затьмарило їхсупро-дружність.

Незабаром Пастер був призначений професором і деканом наукової частини

Нормальної школи в Ліллі, і тут він вперше зіткнувся з питанням про мікроби.

< br>Одного разу мсьє Біго, багатий винокур, прийшов до нього в лабораторію в повному розпачі.

- У мене великі неприємності із заворушеннями, професор, - пригнічений голосом сказав він. - Я щодня втрачаю тисячі франків. Чи не могли бви заглянути до мене на завод і виручити мене?

Син Біго був студентом Нормальної школи, і тому Пастер посп-шив прийти до нього на допомогу. Він прийшов на завод і оглянув хворіча-ни, які давали занадто мало алкоголю, він набрав у пляшки кількаоб-разцов сіркою вузький бурякової маси, щоб досліджувати її у своїйла-бораторіі. При цьому він не забув захопити трохи бурякової маси і з здорових чанів, що давали достатню кількість алкоголю. Пастерне мав ніякого поняття про те, як він зможе допомогти Біго, нічогоще точно не знав про процеси бродіння, що перетворюють цукор в алкоголь,так, мабуть, і ні один хімік на світі ще не знав про це. Він повернувся до лабораторії, почухав потилицю і вирішив спочатку досліджувати масуз здорових чанів. Він взяв одну краплю з цієї маси, поклав її підмік-роскоп в невиразною надії знайти в ній якісь кристали. Вінпобачив у цій краплині безліч кульок, у багато разів менше самогодрібного кристала; ці кульки були жовтуватого кольору і були наповненівсередині дивними мерехтливими точками.

Пастер відразу здогадався, що ці кульки і є ті самі дріжджі, які зустрічаються в кожному варінні цукру, що перетворюється шляхомбро-вання в алкоголь.

Потім він узяв пляшку з варінням з хворого чани, і дав кожну краплю з нього під мікроскоп - там зовсім не було дріжджів, алише тільки суцільна сіра однорідна маса.

Він знову взяв пляшку, дивився на неї довгим поглядом задумливим-дом, поки до нього не дійшов дещо дивний незвичайний вид соку,пла-БЕЗПЕЧУЮТЬ поверх бурякової маси. Він отримавши один із грудочок,плаваючих в соку, розтер його у краплі чистої води і поклав під мікроскоп.

Там не було дріжджових кульок, зате там була величезна, беспоря-дочно шевелящаяся маса крихітних паличковидну істот одні зко-торих рухалися одинаками, інші тяглися довгою стрічкою, і всевони чарівно мерехтіли і вібрували.

Вночі разом з мадам Пастер він спорудив жахливий апарат, кото-рий зробив його лабораторію схожою на кабінет алхіміка. За допомогоюце-го апарата, він виявив, що кишить паличками сік з хворихчанів завжди містить в собі молочну кислоту і не містить алкоголю. Уйого мозку зі швидкістю блискавки склалася думка:

"Ці маленькі палички з хворих чанів безсумнівно живі, і це саме вони виробляють молочну кислоту. Ці палички ведутьвійну з дріжджами і беруть над ними гору ".

Далі він вирішив розвести ці істоти, але його опти постійно за-канчівалісь невдачею, поки він не придумав для них дужедивний бульйон. Він взяв сухих дріжджів, прокип'ятити їх у чистій воді іхорошень-ко процідив; потім він додав туди невелика кількість цукру іньому-ного вуглекислоти. Потім він посіяв грудочку з хворого чани в цейно-воізобретенний бульйон і поставив його в термостат.

На наступний день, коли він узяв краплю цього бульйону і поклав під мікроскоп, він побачив мільйони крихітних танцюючих паличок.
Перш за все він повідомив мсьє Біго, що саме ці дрібні палички псуютьйому бродіння.

Історія замовчує про те, чи вдалося мсьє Біго вилучити зі своїх чанів ці палички, але для Пастер це було вже на другому плані. Дляне-го важливий був лише один факт: існують ледве видимі живіістоти, які є справжньою причиною бродіння.

І раптом одного прекрасного дня, коли вони з дружиною вже добре уст-роїлися в Ліллі, він отримав призначення на посаду директоранаукового кабінету в Нормальною школі в Париж.

По приїзду в Париж Пастер відразу почав доводити всім существова-ня тих самих дрібних істот, які викликають бродіння. Але тутвін не знайшов підтримки, справа навіть було не в самій наявностімікроскопічних створінь; знаменитий німець Лібіх, король хіміків стверджував, щодріжджі не мають нічого спільного із заворушеннями. Він наполягав на тому, щопроцес перетворення цукру в алкоголь починає білок, а потім цей самийбілок захоплює за собою цукор.

Майже непомітно для себе він вже перейшов зі шляху хіміка на шлях фізіолога. По-справжньому він зрозумів це, коли 30 січня 1860р.
Академія наук присудила йому премію з експериментальної фізіології. Преміябула присуджена за роботи по бродінню винної кислоти і її ізомерів,по спиртовому та молочнокислі бродінню.

В голові Пастера відразу дозрів дотепний план, як розбити Лібі-ха. "Треба постаратися виростити дріжджі в бульйоні, зовсім несодер-жащем білка. Якщо в такому бульйоні дріжджі будуть рости і перетворюватиса-хар в алкоголь, то з Лібіх і його теоріями буде покінчено ".

Але у проклятих дріжджів були дуже вибагливі смаки, і тільки че-рез кілька тижнів Пастеру випадково вдалося виявитинеобхідну середу. Він поклав якось випадково амонієвої солі в білковийбульйон, в якому він вирощував дріжджі для своїх дослідів, на наступний деньдріжджі дали відростки і почали розмножуватися.

У захваті Пастер кинувся розводити дріжджі в неймовірній коли-честве, тепер залишилося довести, що ці дріжджі вироблятимутьал-коголь. І він довів це, тому що не довести цього він не міг, івін ще довго сидів, спостерігаючи, як крапельки сліз алкоголь стікають поміськ-лишку реторти.

Тринадцять років знадобилося великому вченому для завершення своїх робіт з бродіння і гниття, він скінчив їх до 1870р. Тринадцятьроків і тисячі дослідів, для того щоб з повною впевненістю оголосити світупро універсальний закон участі мікроскопічних істот у всіхвидах бродіння.

Але більше ніж дріжджі Пастера займали мікроби. Він представляв з-бій картину маніяка, якого цікавлять тільки мікроби, вінговорив про них, думав про них, він жив тільки ними.

І, нарешті, Пастер зіткнувся з питанням, якому він рано чи пізно повинен був подивитися в обличчя.

Це було питання старий як світ, питання, дзвеніли у вухах всіх мис-літелей вже сотні років. Це був дуже простий, але в той же часабсолют-но невирішене питання: звідки беруться мікроби?

Пастер був упевнений в тому, що мікроби з'являються з повітря, він влаштовував дивні і складні апарати для лову повітря. Але йомузавжди заперечували в одному: "Коли ви кип'ятіть свій дріжджовий бульйон, виразом з тим і нагріває повітря, що міститься в пляшці, а для того,щоб виробляти маленьких тварин, дріжджовий бульйон потребуєнатураль-ному, а не нагрітому повітрі ".

Пастер відчайдушно намагався знайти спосіб ввести ненагретий повітря в кип'яченій дріжджовий бульйон, оберігши бульйон при цьому відпопадання живих мікроскопічних істот. Його апарати робилися все більш ібо-леї складними, а досліди все менш ясними і безперечними.

В один прекрасний день до нього в лабораторію зайшов професор Ба-ляр.

Баляр почав свою кар'єру в якості аптекаря, але це був надзвичайно оригінальний і талановитий аптекар, вразили вченихсвіт своїм відкриттям елемента брому, причому це відкриття було зробленоне в добре обладнаній лабораторії, а за простим рецептурних столом в задній кімнаті аптекарській лавки. Це дало йому славу і кафедрупрофес-сора хімії в Парижі. Баляр була людина негордий; він не бажавзробити всі відкриття в світі на його століття було цілком достатньо відкриття бро-

ма, - але він любив ходити і рознюхує, що робиться в іншихлаборато-ріях.

Якось Баляр розмовляв з Пастером ...

- Стривайте хвилинку! - перебив Баляр. - Чому ви не хочете попро-бова таку штуку: налийте в колбу бульйону, закип'ятіть його, потімвід-версті колби поставте в такому положенні, щоб пил туди ніякне могла потрапити, а повітря міг би увійти в якій завгодно кількості.

- Але як же це зробити? - спитав Пастер.

- Дуже просто, - відповів йому невідомий нині Баляр. - Візьміть колбу, налийте в неї бульйону; потім розплавте шийку колби напа-яльн лампи і витягніть його в довгу, тонку, що спускаєтьсядонизу трубку. Надайте трубці таку форму, яку надає лебідь своєїшиї, коли хоче що-небудь витягти з води. А потім ... потім тількипотрібно залишити отвір трубки відкритим, от і все ... Чи вийде щось ута-ком роді ...- Баляр швидко зробив начерк.

Пастер глянув і моментально зрозумів все диявольська дотепність цього досвіду.

У Пастера тепер була достатня кількість помічників, і він від - дав нагальний наказ готувати колби. Потім він, що кипить що знаходиться вних бульйон, це виганяли з них повітря, але коли колби охолоджувалися, внього входив новий, ненагретий повітря.

На ранок він першим прийшов до лабораторії і побачив, що всі його при-чудлівие, длінногорлие колби з дріжджовими бульйонами булиідеально прозорі, і в них не виявилося жодної живої істоти. Надругий і на третій день в ньому не відбулося жодних змін.

Справа була в тому, що повітря заходив в колбу, але частинки пилу і мікроорганізми залишалися в коліні колби. Пастер на цьому незупинив-ся, він провів ще один досвід, він сполоснув стерильним бульйономизогн-ту частину колби, і на наступний день вміст колби стало каламутнимвід маси мікробів, нащадків тих, хто осів у коліні трубки.

Так була зруйнована теорія самозародження мікробів.

Пастер не зупинявся, він продовжував працювати, він вирішив поки-мовити Франції, як наука може бути корисна для промисловості; вінупа-кував кілька ящиків з скляним посудом, взяв із собою свогозапал-кого помічника Дюкло і відправився у свій рідний будинок в Арбуа. Вінвирішив зайнятися вивченням хвороб вина, щоб допомогти падаючої винноїпромисловості.

Пастер ходив по домівках своїх старих друзів і збирав різні сорти хворого вина: гірке вино, в'язке вино, масляниста вино.

Коли він навів лінзу на краплю в'язкого вина, він побачив, що вона кишить маленькими кумедними мікробами, що збираються в крихітнінитки бус; пляшки з гірким вином виявилися зараженим іншим видоммікро-ба, а кислим вино - третє.

Після Пастер зайнявся питанням про те, як оберегти вино від бо-лезнетворних мікробів.

Вони прийшли до висновку, що якщо підігріти ви - але зараз же після того, як закінчилося бродіння, підігріти йоготоль-ко небагато, не доводячи до точки кипіння, то всі сторонні мікробибу-дут вбито і вино не зіпсується. Цей невеличкий фокус відомийтепер всюди під назвою пастеризації.

Потім він протягом деякого часу спокійно працював у своїй паризькій лабораторії. І раптом, в один прекрасний день 1865року, доля знову постукала в його двері. Вона з'явилася в образістарого професора Дюма, який прийшов до нього з пропозицією перетворитисяз людини абстрактній науки в ... лікаря шовковичних черв'яків.

Після цілого ряду невдач і розчарувань йому вдалося врешті-кон-цов з'ясувати точну причину захворювань шовковичних хробаків, і віннау-чіл жителів, як визначати і сортувати здорових черв'яків і яквідділень-лять їх від зіткнення із зараженими листами, забрудненимиисп-ражненіямі хворих черв'яків.

У 1865р., коли Пастер зайнявся лікуванням хвороби шовковичних чер-вей, молодий хірург з Глазго Джозеф Лістер вже рятував його методомлю-дей.

У той час ніхто не міг пояснити причин масової загибелі поранених у шпиталях, ні, тим більше, допомогти боротися з ними.

У клініках не припинялося рожисте запалення, гангрена ,нагноєння.

У 1860р. Лістер поступив працювати в хірургічну клініку очей Виговського госпіталю. У клініці не припинялися рожистезапалення, гангрена, нагноєння. Лістер читав і читав, поглинаючи величезнукількісних-во книг з медицини, зоології, ботаніки, хімії. І раптом віннаткнувся на брошуру французького хіміка Пастера. Прочитавши її, кинувся нарозис-ки інших його статей. І коли познайомився з роботами збродіння, гниття і самозародження, коли прочитав про простих і переконливихдосвідом-тах, - відразу ж, без оглядки повірив у його правоту.

Пастер пише, що мікроорганізми бояться різних хімічних речовин. Мабуть, карболової кислота не повинна їм сподобатися,подумав

Лістер, і вирішив поливати рану кислотою слабкої концентрації.
Пов'язку, яку клали на рану після операції, він теж просочуваликарболової кислотою. Але й цього йому здалося недостатнім - вбивати такУБІ-вати: він став ще розпорошувати розчин карболової кислоти вопераційній кімнаті.

Вражаючі виходили результати! Раптом припинилися смертельний-ні запалення.

У 1865р. Лістер випустив у світ свою першу статтю "Про новий спо-собе лікування ускладнених переломів, нагноєнь і т.д.". Через двароку, після вже значною практики, що підтвердила вигратийого методу, він написав другий твір: "Про антисептичному принципі в хірургічній практиці".

Але на превеликий жаль, Лістера підняли на сміх, його методом нехтували.

І ось Пастер, дізнавшись про дослідження Лістера, вирішив зайнятися вивчений ченіем інфекційних хвороб, всупереч сподіванням членів Французької
Ме-діцінской академії, в чиї ряди він нещодавно був прийнятий. У цей часна вулиці д Юльм, де знаходилася нова лабораторія Пастера, вперше вка-честве співробітників з'явилися люди з медичною освітою -
Ру,

Шамберлен, Жубер і Тюілье.

Коли Пастер кинувся на порятунок родили жінок, він не підозр-вал про те, що тут у нього був попередник і цейпопередник дуже плачевно закінчив свої дні.

Це було у Відні в 1847р. У Центральній лікарні столиці Австрії працював безвісний акушер Ігнаці Земмельвейс. У лікарні шанувалосяза благо, якщо хоча б одна з десяти народжували жінок залишалася вживих після пологів, якщо не самі пологи, то пологова гарячка булапричиною смерті.

Секрет розкривався просто. Від заразних хворих, з анатомічес-кого театру, де вироблялися розтину, професора підходили доро-дільному столу, і одного дотику їх рук булодостатньо,щоб здорова жінка, яка щойно стала матір'ю, була приречена насмерть.

Все це, до свого великого жаху, зрозумів Ігнаці Земмельвейс і, по-Няв це, назвав всіх професорів і себе в тому числінепізнаними вбивцями. Але він не обмежився цим визнанням, він зробив висновки.
Те-тепер, перш ніж підійти до породіллі, він дуже ретельно вПротя-гом кількох хвилин шкрябав щітками руки, чистив нігті, мочив руки в міцному хлорного розчині. І через рік на його відділ смертністьсни-зілась в десять разів.

Але лікарі повстали проти нього, змішали його з брудом, вони вигнали його і забули. А професор Земмельвейс, який на тридцять роківраніше

Пастера і на двадцять ранше Лістера зрозумів, у чому порятунок відгнійної інфекції, захворів і загинув в психіатричній клініці.

І в 1858р. в Академії медицини почалася дискусія про причини ро-дільной гарячки. Пастер, звичайно ж, не міг пройти повз.

Крапля за краплею досліджував він кров хворих жінок і кожного разу в поле зору бачив довгі ланцюжки мікробів, яких не зустрічавпреж-де. Тільки потім, але вже не Пастер, знову бачив ці ланцюжкимікроорга-нізмов; зараз встановлено, що ці бактерії з роду
Streptococcus здатні викликати пологові гарячку і безліч інших гнійно -воспалі-них ускладнень.

У той час було дуже багато шуму і розмов про новий спосіб ле-чення сибірської виразки, винайденим ветеринарним лікарем Лур'є вгірської області східної Франції. Цей спосіб полягав у тому, що спочаткуко-рову розтирають до тих пір, поки вона вся не почне горіти, потім нате-ле тварини роблять надрізи, в які вливається скипидар, післячого все тіло корови покривається товстим шаром якогосьнезвичайного пластиру, змоченого в гарячому оцті, і це змащення утримуєтьсяна тілі хворої тварини великий простирадлом, яка огортає їїз усіх боків.

Пастер був відряджений Академією наук для з'ясування можливості застосування цього нового способу, і він як завжди не зміг утриматисявід постановки експерименту: у досвід були взяті чотири корови,попередньо тельно заражені "сибіркою". Двох хворих корів віддали налікування

Луврі, дві інші залишилися без його "лікування". Результат виявивсяпро-тіворечівим - одна з корів, яку "лікував" Лувр померла, іншави-жила, з решти пари одна корова теж загинула, друга - ні.

Тоді Пастер вирішив піти далі, він уразив що залишилися в живих корів знову на сибірку - вони залишилися живі, тобто післяперенесений-ної хвороби вони стали несприйнятливі до збудника, вони булиіммунізі-рова. Ця думка глибоко запала в душу Пастера, і в майбутньому вонасиг-рала велику роль у його науковому житті.

У 1880р. Пастер почав займатися збудником курячої холери, він був першим, кому вдалося виростити його на штучнійпоживному середовищі. Незабаром усі лавки і полиці в лабораторії були заповненістарими культурами, деякі були багатотижневої давності.

Але Пастер все таки вирішив ввести стару культуру курчатам, його по-помічник Ру точно виконав його вказівки, і курчата, зрозуміло одразуж захворіли. На ранок Пастер з подивом виявив, що курчата живі і абсолютно здорові, звичайно, Пастеру це здалося дивним,але ... настали літні канікули і всі роз'їхалися з Парижа хто куди.

Після повернення з канікул Пастер вирішив продовжувати досліди з курчата-ми, але виявилося, що їх залишилося всього четверо, причому двоє булитими самими курчатами, які одужали після введення їм староївакцини.

Пастер побурчав на служителя лабораторії, докорив занерозторопність, але все ж таки ввів усім курчатам порцію свіжої культури. Наступногодень

Курчата, які вже хворіли, виявилися живі, і тут Пастер зрозумів,що сталося, просто доля допомогла йому окрить вакцину, але це булавже вірна і наукова вакцина, а не емпірична вакцина Дженнера.

Він згадав корів, які не захворіли після вторинної щеплення їм сибірської виразки, і зрозумів, що тут одна й та сама закономірність.
Пас-тер горів ці дні як в лихоманці. Але послабити бацили сибірськоївиразки було дуже важко, вони не піддавалися ні на що, за найменшихгору-ності для них, вони перетворювалися на суперечки, і ці суперечки залишалисяядо-витими, що б з ними не робили. І, нарешті, спосіб знайдений:нагрівання бактерій до 43 З робила їх безпорадними. Пастеру з помічникамивдалося послаблювати сібіреязвенние культури так, що одні з культурвбивали морських свинок, але були безсилі проти кроликів, а іншівбивали мишей, але були слабкі для морських свинок. Вони впорскували спочаткубільше слабку, а потім більш сильну вакцину вівці, що злегказахворює, але незабаром видужувала. І ця вакцинованих вівця моглапереносити таку дозу бактерій, яка цілком могла б вбити корову.

Але вороги Пастера знову заворушилися. Один з найвидатніших ветери-рів, видавець відомого ветеринарного журналу у Франції, доктор
Рос-сіноль, запропонував Пастеру провести публічний досвід, він сподівався,що так він зуміє засоромити Пастера.

Останній прийняв виклик, тому що не сумнівався в "дієздатності" своєї вакцини, він негайно викликав своїх помічників - Ру і
Шамберла-ну, які тільки що поїхали на канікули, що б хоч трохивідпочити ОХФШ від погоні за сібіреязвенной вакциною. Вони поспішилиповернутися в

Париж, де Пастер зустрів їх повідомленням:

- На фермі Пуйі-ле-Фор, у присутності меленского агрономічного товариства, я буду вакцинувати двадцять чотири вівці, козел і кілька штук рогатої худоби. Інші двадцять чотири вівці, одинкозел і дві корови будуть залишені без щеплення. Потім черезпевний час я прищепити всім тваринам живу культуру сибірської виразки.
Вакцинують-ванні тварини будуть, звичайно, запобігти, а невакцинованих,не-сумніви, загинуть протягом двох тижнів.

Нарешті настав цей день, Пастер власноруч ввів половині з усіх тварин першу порцію своєї вакцини. 17 травня булаповторена вся процедура, була щеплена друга порція, і, нарешті, 31 травня всімжи-Вотня була впорснути жива отруйна культура сибірської виразки.
Тепер залишалося тільки чекати, тільки тепер Пастер усвідомив на який ризиквін пішов, ночами він не міг заснути, думаючи про результати свого досвіду.

І ось 2 червня 1881 о другій годині дня на полі ферми Пуйі-ле-Фор урочисто вступив Пастер, громові, оглушливі гуркіт
"ура" покривали поле. Жодна з двадцяти чотирьох вакцинованих овецьне здохли, у той час як інша половина тварин представляласобою страшне видовище - всі вони були мертві.

Почувши велику звістку, світ просто не дихав, знавісніла від востор-га Франція визнала Пастера своїм найдостойнішим сином і прикрасила
Великий стрічкою Почесного легіону. Агрономічні суспільства, ветеринарнілікарі, нещасні фермери закидали його телеграмами з проханням швидшеприс-лать рятівну вакцину. І хоча потім все йшло не так гладко, якхотілося Пастеру, його вакцина зазнала багато невдач, так як недо кінця ще була вироблена методика її одержання і застосування, всеж це був ще один величезний крок вперед у боротьбі з бактеріями,якій і присвятив все своє життя Пастер.

І раптом Пастер захопився вивченням збудника сказу. Не зумівши виявити збудника, він вирішив знайти спосіб врятуватися від цієїжахливої хвороби. Пастер з помічниками знали, що отрута сказу вражаєголів-ної і спинний мозок, проникаючи в нього з місця укусу, тому, вирішив
Па-Сієра, найшвидший спосіб зараження тварини полягає в тому,щоб ввести збудника відразу в головний мозок лабораторного тварини.
Але

Пастер не міг допустити думки про трепанації, він дуже любивтварин, і тоді Ру зважився на самоуправство, у відсутності Пастера вінзробив невеличку дірочку в черепі собаки і вів в мозок трохи розтертогомоз-га собаки, яка загинула від сказу.

Дізнавшись про це, Пастер спочатку обурився, але переконавшись потім, що трепанація не пошкодила собаці, заспокоївся. Таким чиномтепер стало можливо швидко заражати тварин.

Потім почалися довгі пошуки способу ослабити збудника бешенс-тва. У ці дні важкої роботи Пастер нагадував Людвіга ван-
Бетховена, який писав іноді в симфоніях технічно не здійсненні длякларнета партії і якимось дивом знаходився кларнетистів, які ціпартії виконували. Точно так само талановиті Ру і Шамберлана примудрялися вЗрештою різними способами виконувати божевільні досліди, на якихнас-таівал Пастер.

Нарешті вони знайшли все-таки спосіб послаблювати страшна отрута бешенс-тва. Вони вирізали з спинного мозку загиблого кролика невеликийкусо-чек і потім висушували його протягом 14 днів у склянійколбі.

Цей зморщений шматочок нервової тканини, який був колисьабсолютно смертельним, вони впорскували в мозок здорової собаки, і собака неуми-рала.

Спочатку Пастер вирішив прищепити ослаблений отрута сказу всім соба-кам у Франції. Але потім він зрозумів, що це неможливо, ічотирнадцять щеплень треба робити не собакам, а людям, укушеним бешеннойсобакою.

До лабораторії Пастера почали надходити листи з проханням надіслати вакцину для лікування безлічі укушених. Але Пастер не наважувався,адже це могло закінчитися смертельно для людини.

Він навіть почав думати про те, щоб ввести вакцину самому собі, але на щастя, йому завадила фрау Мейстер з Мейссенготта в Ельзасі,кото-рая прийшла в його лабораторію вся в сльозах, благаючи врятувати їїдев'ятиліттям-нього сина Йозефа, погризеного в чотирнадцяти місцях бешеннойсобакою два дні тому. Пастер велів їй прийти на п'яту годину, а сам пішовпере-говорити з двома лікарями, Вюльпяном і Гранше, які були йогодрузь-ями, а, крім того, часто відвідували його лабораторію. Увечері вонизайшли до нього подивитися дитини, і, коли Вюльпян побачив гноятьсязапалені-ні рани на його тілі, він почав наполягати на щеплення.

- вирішувати, - сказав він Пастеру, - якщо ви не втрутиться, то хлопчик все одно повинен загинути.

В це вечір, 6 липня 1885 року, було зроблено перший впорскування ослаблених мікробів сказу людській істоті.

День за днем хлопчик Мейстер отримав всі чотирнадцять щеплень, що полягали у простому, легкому уколі під шкіру.

Потім він повернувся до себе в Ельзас і ніколи не виявляв ника-ких ознак жахливої хвороби.

Тепер укушені страждальці з усіх кінців світу стали стікатися в лабораторію цього чарівника на вулиці д Юльм.

13 березня на вулицях Парижа з'явилися закусані смоленські селянин яне, які направілсьна на Рю-д Юльм.

Пастер пішов на великий ризик: вирішив подвоїти російським щеплення - де-лать їх зранку і ввечері, тому що з моменту укусу пройшло вжедва тижні. Через тиждень помер перший з російських. Ще через два тижні
- двоє інших. Але інші вижили і одужали. І самі, невіра всвоє спасіння, прославляючи Пастера, відбули на батьківщину. Там їх зустріли, яквіск-ресшіх з мертвих.

Весь світ визнав нове відкриття Пастера. Його лабораторія на час перетворилася на фабрику з виробництва вакцин.

В інших країнах потім теж стали створюватися бактеріологічні станції з виготовлення вакцини проти сказу. Перша з нихвідкритому лась в Росії в Одесі 12 червня 1886р., тут працювали таківидатні російські вчені, учні Пастер, як Ілля Ілліч Мечников і Микола
Фе-Федорович Гамалія.

Закладений у 1886р. Інститут Пастера був добудований через два роки.

Колись у французького уряду не знайшлося півтори тисячіфран-ків на обладнання першого патеровской лабораторії. Зараз запівтора року зібрали за передплатою два з половиною мільйона франків.

Урочисте відкриття нового храму науки на вулиці Дюто перебуваючи-лось 14 листопада 1888р. У великому залі бібліотеки нового інститутусоб-ралось багато народу. Пастер прийшов у супроводі всієїродини, схвильований і блідий, з червоними від безсоння очима ізмучений-ним, стомленим обличчям.

- У світі борються два протилежних закону, - сказав він, - одна - закон крові й смерті, який щодня придумує все новіспосо-б війни, який змушує людей бути постійно готовими йти напо-ля бою, а другий закон - закон світу, праці і благоденства,кото-рий ставить собі за мету позбавити людство від переслідують йогоніс-частий. Цей другий закон, якому підкоряємося ми всі, хто прагненавіть під час жорстоких воєн врятувати численні жертви цих воєн.

У гучній тиші залу лунали ці слова великого вченого. А сам він, щойно оправився т нового удару, сидів, низькосхиливши голову, намагаючись приховати від сторонніх сльози гіркоти і старечогобіс-сілія, невпинно навертаються на очі.

Його змучене серце повільно й важко нагнітав кров у хворі судини, а ясний мозок усвідомлював, що пісня його заспівана ...

Лабораторія на вулиці д Юльм припинила своє існування. Насте-не невеликого будиночка, де скільки років пропрацював Пастер,залишилася тільки меморіальна дошка.