ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Банківська система Франції
         

     

    Банківська справа

    ПЛАН.

    1. Банк Франції.

    2. Французські комерційні банки.

    3. Ощадні каси Франції.

    4. Французські ділові банки.

    Банк Франії.

    Банк Франції був заснований в 1880 році за ініціативою Наполеона Іі першочергово функціонував як приватне акціонерне товариство. Поступововін почав виконувати функції центрального банку, в часності емісійну, а в
    1848 році перетворився в єдиний емісійний центр держави. Лише в 1936 році увідповідності з прийнятим законом Банк Франції перейшов до під контрольуряду, в результаті чого виконавчі органи отримали повноваження призначатькерівників основних підрозділів Банку. У 1945 році Банк був націоналізован.
    Його акціонерний капітал (50 млн фр.) Був викуплено на протязі 20 років зависоким курсом акцій шляхом обміну їх на 3%-ві державні облігації. Статусдержавної установи Банк Франції зберігає і в теперішній час. До 1993 рокувін діяв на основі Статуту 1973 року.

    У 1993 році був прийнят Закон про Статут Банку Франції. Увідповідності з ним Банк Франції розробляє і проводить грошово-кредитнуполітику в цілях забезпечення стабільності цін і виконує свою місію в межахзагальної економічної політики уряду.

    Для сучасної функціональної структури Банку Франції характернацентралізація адміністративної влади в руках керуючого. Він і обидва йогозамісніка призначаються директором Ради міністрів Франціїстроком на 6 роківбез права відгуку і не можуть займати ці посади більш двох строків. Такийпорядок призначення - свого роду гарантія незалежності центрального банку.
    Керуючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років приносить присягупрезидентові республіки.

    Керуючий, наділенній широкими повноваженнями і правами, здійснюєкерівництво Банком Франції, визначає загальні напрямки діяльності всіх йогопідрозділів.

    Йогму надано право призначать службовців на всі посади в Банку, завиключенням директора філії Банка - його кандидатуру він може лишезапропонувати, а призначає на цю посаду Міністр економіки і фінансів
    Франції.

    Функції замісніків керуючого Банком чітко розмежені: одні з нихвідповідають за питання грошової політики, другий - за адміністративніпитання.

    Керує Банком Франції Генеральна Рада, до складу якого входить Радапо грошовій політиці, створена в 1993 році у відповідності з Законом про
    Статут Банку Франції. Рада по грошовій політиці розробляє напрямігрошовоїполітики і відслідковує динаміку грошової маси та її агрегатів; визначаєпорядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних,валютних операцій, угод з зворотним викупом, надання гарантій за данимвидами операцій; встановлює параметри політики обв'язковою резервів (базувирахування, нармі відрахувань).

    До складу Ради з грошової політики входять Кероючій Банком Франції
    (председательРаді). Два його замісніка і шіть висококваліфікованихспеціалістів в області грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, якіпризначаються Радою міністрів країни, кандидатури яких пропонуютьпредставники палат парламенту і Глава Економічної і Соціальної Ради. Строкповноважень кожного члена даної Ради (крім керуючого і його замісніків)визначається за жеребкуванням; для двох представників встановлюється строку три роки, для двох інших-шість РОКВА і для двох останніх - 9 років.Члені
    Ради не можуть бути обрані на другий строк, за виключенням лишепредставників, що здійснюють свої повноваження на протязі трьох років.

    Рада з грошової політики скликається за ініціативою її голови
    (керуючого Банком Франції) не менше одного разу на місяць. Рішення Радимають силу закону при наявності 2/3 його членів. При відсутності кворуму
    Рада з грошової політики скликається повторно, і тоді рішення може бутиприйнято простою більшестю голосів. При рівній кількості голосів "ЗА" і
    "ПРОТИ" вирішальним є голос голови.

    В засіданні Ради мають право приймати участь Пем'єр Міністр і
    Міністр економіки і фінансів, але без права голосу, хоча вони мужутьзапропонувати на обговорення Ради будь-який проект рішення.

    До Генеральної Ради крім членів Ради з грошової політики входятьголова Державного Казначейства (що призначається директором ради міністрів
    Франції) і голова від службовців Банку Франції, обіраємій строком на 6років.

    Головою Генеральної Ради є Керуючий Банком Франції, який визначаєповєстку дня засідань Ради. В компетенцію Генеральної Ради входять розглядзагальних питань управління Банком, в часності кадрової політики і штатногорозпорядку; прийняття бюджету Банку і внесення в нього змін; складання тазатвердження балансового звіту; розробка проекту використання прибутку;визначення розміру дивідендів, що відраховуються державі тощо.

    Керуючий Банком Франції має і ряд повноважень, що надаються йому
    Генеральною Радою; він може самостійно встановлювати порядок інтервенційнихоперацій і розмір процентних ставок; від імені Генеральної Радікеруючійщорічно представляє президенту Франції звіт про діяльність Банку.

    Рішеннч Ради, які приймаються простою більшістю голосів, мають силулише при участі в засіданнях не меньш 7 його членів. При равній кількостіголосів "ЗА" і "ПРОТИ" вирішальним стає голос голови.

    Спецефічнім для Генеральної Ради є та обставина, що на його рішенняздійснює великий вплив фінансовий інспектор, який призначається Міністромекономіки і фінансів і представляє в Банкє Франції керівництво країни.
    Фінансовий інспектор може приймати участь в засіданнях Державної Ради і маєправо оспарівать його рішення або настаюваті на повторному обговоренні будь -якого питання.

    На засіданнях Генеральної Ради присутні також 2 аудитора, якіпризначаються Радою для проведення перевіркіфінансовіх звітів Банку
    Франції.

    Організаційна структура Банку Франції представлена центральнимипідрозділами в Парижі і розгалуженою мережою філій (212) розташованих повсій країні. Кожну філію очолює директор, що призначається Міністромекономіки і фінансів за пропозіцієюкеруючого Банком Франції. При кожнійфілії є консультаційний орган - рада, кількість радників в якій (з числавідомих підприємців) складає від 6 до 17 чоловік в залежності від розміруфілії. Призначення радників строком на 3 роки виконує Генеральна Рада зарекомендацією керуючого Банком Франції. Радники зобов'язані надаватидиректору філії інфрмацію про стан та перспективи економічної діяльності вданому регіоні (районі) і давати відповідні рекомендації.

    В функції філій входять: випуск банкнот в обіг; обслуговуванняклієнтури, наприклад по операціях з цінними паперами; організаціяклірингових розрахунків через розрахункові палати; збір інформації продіяльність кредитних установ; оцінка банківських ризиків; консультуванняпідприємств за питаннями фінансового аналізу і експертизи; збір і аналізекономічної і фінансової інформації на регіональному рівні, в часності задопомогою кон'юнктурних обстежень в різних галузях економіки.

    Таким чином, організаційна структура, що склалася в Банку Франції,забезпечує виконання покладених на нього завдань. Цьому сприяє підвищенняступеня незалежності центрального банку, досягнуте завдяки прийнятому в
    1993 році Закону про Уста Банка Франції.

    Французські комерційні банки.

    Традеційно до реорганізації кредитних установ в 1984 році, у
    Франції розрізнялісь три категорії цих банків в залежності від строку подепозитно позичкових операціях, розмірів участі у капіталах підприємств іспеціалізації.

    І група - депозитні банки

    ІІ група - ділові, фондові, інвестеційні.

    ІІІ група банки довго-та середньострокового кредиту.

    Депозитні банки спеціалізуваліся на депозитно-позичкових операціях;ділові - на участі в капіталах і управлінні підприємствами, в засновніцькійдіяльності і довгостроковому кредитуванні, банки довго-тасередньострокового кредиту - на депозитно-позичкових операціях строкомбільше 2-х років.

    Французські комерційні банки все більше організуються в
    "Туманності" і "архіпєлагі" дрібних і середніх банків (з балансами від 200млн фр до 10 млрд фр) навколо "ядра", яке складають або три крупних внаціональному маштабі банка: Національний Парижський банк (Банк насіональде Парі), Креді Ліоне ат Сосьєте Женераль; або фінансові компанії, глвоюяких є інвестеційні банки: Суец або Паріба; або депозитний банк, який зародом діяльності починає тяготіті до інвестеційного, але хоче зберігти ісвої депозитні операції - Промисловий кредит Франції і Промисловийкомерційний кредит.

    Зрозуміло, що залишається велика кількість незалежних і доолікрупних банків державних або приватних, але феномен "архіпелагізації"продовжує розвиватися; фактично цей процес концентрації не припинявся зкінця війни, його кульмінацією було злиття в 1967 році Націонільного банкудля торговлі і промисловості з Національним парижських банком обліку ціннихпаперів, потім процес значно прискорився в період націоналізації з 1982 рпо 1986р.

    Не дивлячись на процес приватизації, на державний сектор продовжуєприходити ще значна кількість комерційних банків. З 1946 р. Булинаціоналізовані Креді Ліоне, Національний банк для торгівлі і промисловостіі Національний Парижський банк обліку цінних паперів, одночасно вінвестеційніх банках з'явилися урядові комісари.

    в1982 р. були додатково націоналізовані ще 39 банків, в тому числіфінансові компанії, бувші інвестеційні банки; в часності, булинаціоналізовані всі банки, вже належавші "гігантам" або Парижськийпромисловому і комерційному кредиту або Паріба (Креді дю Нор), цевідбувалося по мірі того, як їх баланс починав перевищувати 1 млрд фр. Урезультаті цього мироприємства було "націоналізовано" біля 90% депозитів і
    84% кредитів банків країни. Результат цієї націоналізації, її позитивнимактивом, не вдуючіся в політичні дискусії, безумовно є спасіння банків,котрі, залишившись приватними, випробували б значні труднощі (Банк
    Ротшильда, Вормсу, Креді дю Нор), перебудова банківської системи, тобто їїзміцнення, що було набагато складніше зробити, якщо б у банків не булоодного і тогож власника і, накінець, організації більш інтенсивногосоціального діалогу між цими банками, що диктувала законами держсектора.

    У пасіві націоналізації нема "пограбування" бувших володарів, якпро це не раз говорилося: їм заплатили в середньому на 15% більшепершочергової оціночної ринкової вартості; в деяких випадках ціна набагатоперевищувала прибутковість націоналізованої установи (наприклад, у випадкуз Марсельська кредитним товариством) напроти, зміни і гальмування процесунаціоналізації погіршувалі клімат в середені цих підприємств.

    Хвиля приватизації, яка почалася л листопаді 1986 року іпродовжувалась до березня 1988 року, в основному торкнулася банків: майжевсі вони були денаціоналізовані, крім групи СІС (Промисловий і комерційнийкредит), Марсельська кредитного товариства і Банку Бретанії; однак
    Сосьєте Женераль, один з трьох банків, націоналізованій ще в 1946 році,залишився державним.

    перд усім, жалість викликає той факт, що приватизація не булазроблена шляхом збільшення капіталу, який був явно недостатнім за всімакритеріями; в цій приватизації сильно був велик ідеологічний фактор, прицьому недооцінювалося те, що підказував здоровий глузд. Статус змішаноїекономіки, який міг би явитися результатом цієї приватизації, навіть принезначній частці держсектора НЕ бувби перешкодою для динамічного іприбуткового управління, що було характерно для державних банків в 1982 -
    86рр.

    Діяльність французський депозитних банків, як і всих комерційнихбанків, підвищилася під впливом конкуренції, пов'язаною зі спрощеннямбануівськіх операцій. З кінця 60-х рр. вони "кинулися" завойовувати облатсі,де раніше їх прісуінісь НЕ надлюдалася: фінансування житлового будівництва,надання споживчих кредитів тощо. В останній час відмічається тенденція донепрямого або прямого фінвнсівання деякими комерційними банками сільськогогосподарства, тобто вони претендують на захват операцій, які дотеперешнього часу надаються виключно банком Креді Агріколь.

    мимовіль такої "диверсифікації", крупні комерційні банки,продовжуючи універсалізацію своїх операцій, починають вкладати капітал вкрупні промислові підприємства, чім раніше займалися інвестеційні банки
    (фінансові компанії). Ці банки переймають приклад німецьких банків, які вжедавно почали займатися подібними операціями.

    Подібне розширення ділової активності, а також зміненнятрадиційних для цих банків операцій, особливо під впливом посиленняринкового характеру діяльності, стали вімогаті великих зусиль по
    "Тарнсформації" персоналу.

    Як і інші категорії банкв, що вимушені розшрюваті операції за свійрахунок або за рахунок третіх осіб на ринку капіталів, за прикладом США і
    Великобританії, депозитні банки Попитай найбіль вигідним способомотримати для себе велику частку брокерської комісії. Вони були ініціаторомпроведеня реформи на Біржі, в результаті якої біржові маклери втратилимонополію на здійснення подібних операцій.

    Спостерігається також зближення зі Страховими компаніями, які абосамі поглинають банки, або поглинаються банками або фінансовимикомпаніями, або банки створюють власні страхові компанії. Таким чином
    Парижська спілка страховиків, вже володіючи капіталом Фінансової комапнії
    Суеца і поглинув Банк Вормс в 1984 р.., "Зближується" з Парижськийнаціональним банком; а Група національних страховиків взяла контроль над
    Фінансовою компанією Промислового і комерційного кредиту, в той час яккомпанія Загального Страхування Франції інвестувала капітал в Французськийбанк зовнішньої торгівлі, який, не бубучі справжнім комерційним банком,здійснює таку діяльність.

    Це зближення випливає із схожесті цих видів ділової активності.
    Страхові комапнії пропонуєть "продукти" капіталізації, котрі конкурують зпродукцією банківських заощаджень.

    Крім того банки і страхові компанії знаходяться зараз в однаковихумовах по відношенню до операцій на Біржі, тому як і банки, і страховікомпаніїкерують портфелем вкладених цінних паперів, організаціями поколективному вкладання ринкових цінних паперів, як їхвласнімі, так і їхклієнтів (що торкається банків). мимовіль сього іншого, як це вжевідбувалося на протязі останніх років в США, французські комерційні банкизустрічають нових конкурентів в особі крупних торгівельно-розподільчихкомпаній. Останні, маніпулюючи великими сумами грошей, потребують особливо
    "Ізощрьонніх" інструментів управління; замість того, щоб їх створювати,вони предпочітають часто "заполучаті" професіоналів шляхом купівлі банків,і відповідно комерційні банки гублять ще одне поле своєї діяльності. Ціторгівельні фірми все частіше випускають власні кредитні картки, щобезумовно втягує їх в кредитування, а потім і в банківську справу.

    Ось декілька прикладів цього проникнення торгівельних компаній наполе діяльності комерційних банків: в 1987 р.. Компанія Ошан викупила укомпанії ССФ Банк Делор, який переіменувала в Аккорд; в 1988 р торгівельнаІнтермарше компанія викупила у Креді Шімік банк Окзілер де Креді.

    Ощадні каси Франції.

    Прерша ощадна каса відкрита у Франції в 1818 році в Парижі заініціативою Бенжамен Делесера і герцога де Ларошфуко-Ліанкур з метоюприйняття заощаджень від економним і підпріємлдівіх просить людей. Потім заїї прикладом були створені інші каси, і в 1835 році був прийнят першийзакон, який дав їм статус приватного суспільно корисної установи; сьогодніїх називають "публічно-правовими установами, які не переслідують метиізволікання прибутку ", тобто вони можуть, у відповідності з їх ізначальнімпризначенням, пріволікаті кошти і видавати кредит - в певних межах - але нерозподілюють чистим прибутком отриманим від цієї діяльності. Ці коштиповинні ними використовуватися або для поповнення їх власних коштів, абодля забезпечення їх клієнтам осодлівіх пільг. До теперешнього часу ці касибули звільненні від податків на прибуток; в рамках процесу спрощення щопроходить, вони тепер підпорядковуються нормам загального права алезберігають свою специфіку, що виражається у відсутності приватнихакціонерів.

    У 1837 році був прийнят новий закон, по якому функція зберігання іуправління зібраними коштами була передана депозитно-зберігальній касі. Зцього часу ця каса отримала прірогатіву акумулювати кошти по книжці А, якаявляється інструментом, що використовується ощадними касами (а з 1990ркасамі взаємного кредиту), і корістуєтьс?? правом звільнення процентів відподатку, що принесло їй великий успіх у населення.

    Прибуток отриманий по книжці А, використовується за кількомапрізначенннямі. Більша його частина слугує для надання позик органамкаси (ДЗК) під назвою Місцевий кредит Франції (бувша Каса співдії оснащеннюмісцевих органів самоврядування), в часності, при безпосередній участісамих кас, методом MINJOZ, прийнятим в 1950 р і, що називається за іменемйого автора. Таким чином, основним (на протязі тривалого часу єдиним)кредитором органів місцевого самоврядування є об'єднання ДЗК і ощадних кас.
    Але крім цього призначення, прибуток, отриманий за Кніжклю А, слугує длянадання позик житловим організаціям з помірною квартплату - хоча ощаднікаси можуть і самі безпосередньонадаваті їм кредит або, в залежності відполітики держави, здійснювати операції на фінансовому, валютному абоіпотечному ринках.

    Ощадні каси та їх регіональні організації-Регіональні фінансовікомпанії - SOREFI - мають в своєму розпорядженні деяку частинуакумульованих коштів (незначну частку коштів по книжкам А і більш високучастку за книжками Б, аналогічним банківським книжкам, що не користуютьсяподатковими пільгами), а також прибуток, який приносять їх зберігальні бониі рахунки до запитання. Традиційно ощадні каси використовували ці суми дляпрямого кредитування вищевказаних житлових організацій з помірноюквартплатою або місцевих органів самоврядування, а токож для наданняжитлових позик приватним особам.

    На національному рівні існує Національний центр ощадних і страховихкас - CENCEP, який представляє ощадні каси в органах державної влади, атакож виконує контрольно-ревізійні функції, видає правила і надає послугизагального характеру, такі як створення новоїнової продукції і здійсненнязв'язку на базі відомої системи Ecureuil.

    У 1983 році була перебудована сітка ощадних установ шляхомстворення компаній SOREFI, єкі являються акціонерними товариствами, тобтоколектівнмі організаціями, на відміну від ощадних кас. Ці компаніїналежали наполовину касамм одного регіону (Іль-де-Франс, Рона-Альпи,
    Прованс-Лазурний берег, Лангедок-Русільйон тощо) і наполовину ДЗК. Компанії
    SOREFI центарлізують вільні грошові кошти ощадних кас регіона (крім коштівза книжкою А, які направляються в DCD) і використовують їх для отриманняприбутку або на фінансовому ринку за допомогою ДЗК, або шляхом видачі позикОщадним касам на їх власні потреби кредитування, або шляхом самостійногорозподілу кредитів. Створення компаній SOREFI було пов'язано додатковимивитратами для всієї сітки, але завдяки централізації грошових коштів нарегіональному рівні воно повино забезпечити більш ефективне управління цімикоштами.

    Треба зазначити, що ощадні каси Франції, що зберегли свійпочатковий статус і обмежену діяльність довше ніж їх європейські аналоги, востанні десятиріччя стали швидко змінюватісьв зв'язку з широкимрозповсюдженням і спрощенням функцій і перетворюватись на справжні банки.

    У 1978 році вони спочатку отримали право відкривати рахунки Чековіі поступово стали прополнуваті приватним особам всі види депозитних іощадних інструментів. У 1983 році вони добилися право направляти до 30%своїх коштів на надання позкі підприємствам. До 1990 року вони отрималиповну самостійність в використанні коштів при дотриманні правилпредосторожності, але загубили право на податкові пільги і з 1992 рокупідпорядковані загальному законодавству про податки та прибуток.

    В цифровому вираженні ці зміни виражалося в наступноум: до 1988 рокусума вкладів досягла 792 млрд фр, в тому числі 446, 4 млрд фр за книжками
    А, однак це складало лише 16% всіх акумульованих коштів проти 68% в 1984році. Крім того, використання коштів за книжками А, система надавалакредити на суму 60 млрд фр; позики приватним особамзбільшіліся на 20%, апозики підприємствам - на 33%. В той же час данні вказують на відноснузатримку росту числа книжок А в порівнянні з числом рахунків.

    Однак для того, щоб еволюція французської сітки ощадних касповністю завершилася і її розвиток досяг рівня розвитку сіток німетчини,
    Італії, Іспанії, їй необхідно претерпіті різних змін.

    Перша зміна полягає в злитті кас для досягнення мінімальногорозміру: кількість кас вже скоротилася з 550 (січень 1983р.) до 301 на 1січня 1989 р.. За поглядами керівництва CENCEP, їх кількість повинназменшитись до 200 кас, з фондом в середньому 50 млн фр, тоді як більш 200кас мають в теперешній час фонди меньш 30 млн фр.

    Крім того Ощадним касам прийдеться дакласі зусиль (навіть більше ніжкомерційним банкам), щоб підвищити продуктивність і кваліфікацію свогоперсоналу.

    Що торкається продуктивності, то в 1985 році було проведенодослідження за основними з вказаних ощадних кас з метою визначитиспіввідношення між валовим результатом господарської діяльності (післявиплати заробітної Палтов і накладних витрат) і чистим банківськимрпібутком, тобто загальною сумою процентної маржі. Дослідження показали, щоспіввідношення досягло лише 24% і було на 10-15%-х пункта менше, ніж укрупних банках, хоча вони самі вважаються недостатньо продуктивними. Цевикликано занадто велекою кількістю робітників, часто наянтіх по знайомствуще в ті часи, коли ощадні каси спокійно жили на свою ренту, а також рівнемзаробітної плати, який дещо перевищує середній показник по даній професії.
    Що касаєтьяс кваліфікації, то тут проблема очевидна, так як управляти всімабанківськими інструментами і кредитами приходиться персоналу, котрий докінця 70-х рр. обмежувався лише роботою з ощадними книжками і житловимипозиками.

    Для того щоб забезпечити осучаснення, в рамка сітки під егідою
    CENCEP і в співробітництві з ДЗК прийшлося створити ряд спеціальнихорганізацій, які пропонують різноманітні фінансові послуги.

    Накінець, сітка ощадних кас, як і конкуруючі банки, але зі занчніміностранімі колегами. Так у 1988 році представництва системи "Ecureuil"підписала угоду з Caixa de Barselona з метою забезпечення своїм клієнтам
    "Безперервної" ланцюг послуг; токаж угода бала в наступному підписана з
    "Cajas" Мадрида і Сарагоса, а потім Більбао; і накінець недавно аналогічнаугода була підписана з Асоціацією ощадних кас Італії - ACRI.

    Фінансові компанії і ділові банки Франції.

    У відповідності з прийнятим в настоящій роботі загальнимвизначенням "ділові банки" розрізняють двва типу таких установ у Франції:фінансові компанії і власно ділові банки.

    Хоча ділення і не є обов'язковим, спеціалізація установ першоготипу в віщеопісаній гамі видів діяльності складається майже виключно вучасті в промисловому і фінансовому капіталі; в числі їх філіалів маєтьсятому який-небудь діловий банк у власному смислі цього слова.

    У період між 1942 та 1967 рр. так звані ділові банки юридичновідрізнялися від депозитних банків тим, що вони не могли ні приймативклади, ні надавати кредити на строк меньш двох років; з іншого боку, цямежа була прийнята і для комерційних банків (крім випадку державних ціннихпаперів), і вже тим паче вони не могли приймати участь у капіталі. Межа булавідмінена в1967 р.., ця відміна була підтверджена банківським законом 1984р.

    Цією відміною в більшій мірі скористалися дві катнгорії банків:комерційні банки сбільшілі строки своїх операцій, а ділові банкибезпосередньо або через свої філії створили мержу відділень в сподіванніізволікті вигоду з менших виплат по вкладам і, як наслідок, снізітісередню вартість своїх ресурсів. Вони швидко відчули у своїх підрахунках,що до вартісті виплат по вкладах добавляється возрастаюча вартістьутримання відділень. Тому останніми роками вони рухалися скоріше в другомунапрямку, скороченню числа віділень і повертаючись до в усі більшшомуступеню до своєї традиційної клієнтурі. Однак вони зберегли наявнукількість філій.

    Що торкається їх статусу, то він пройшов три стадії розвитку. У
    1944 р., При націоналізації чотирьох крупних депозитних банків, діловібанки, навіть самі крупні, були залишені в приватному секторі. Але над нимипоставили Урядового комісара, посада якого проіснувала до1982 р.. Опасаючісьнаціоналізації тільки банків з приходом до влади лівих сил, правліннядеяких ділових банків на протязі 70-х рр поділила свої активи на двіполовини: на фінансову компанію по промисловим активам, часто також понерухомості, і на діловий банк, лішонній промислових активів.

    У 1982 р уряд націоналізував як материнські фінансові компанії,якщо вони мали банки, так і самі банки, якщо розмір їх активів перевищував
    1 млрд фр. В період 1982 та 1987 рр. було проведено ряд реорганізацій, ідеякі ділові банки, що відчували труднощі, були введені до складу іншихбанківських груп.

    Ділові банки спеціалізуваліся на участі в капіталах і управлінніпідприємствами, засновніцькій діяльності і довгостроковому кредитуванні іфінансіванні. Банківські реформи 1966-1967 і184 рр закріпили їх поворот доуніверсалізації операцій. Кількість ділових банків скоротилася з 43 в 1965р до 39 в 1984 р. На їх долю приходилося приблизно 10% загального числа ібалансу всіх французський банків.

    Законом від 13 лютого 1982 р націоналізовані п'ять ділових банків,в тому числі Банк де л'Ендошін е де Сюец, Банк Вормс, Компані фінансьєр де
    Паріба. Розпочатий у 1986 рокі денаціоналізація охопила насам перед цібанки.


         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !