ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Банківські ризики
         

     

    Банківська справа

    ЗМІСТ


    | ВСТУП | 3 |
    | | |
    | Розділ 1. ВИДИ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ | 10 |
    | | |
    | | 12 |
    | Розділ 2. ЗОВНІШНІ РИЗИКИ | |
    | | 12 |
    | | 14 |
    | 2.1. Страновой ризик | 18 |
    | | |
    | 2.2. Валютний ризик | 19 |
    | | |
    | 2.3. Ризик стихійних лих | 19 |
    | | 21 |
    | | 22 |
    | Розділ 3. ВНУТРІШНІ РИЗИКИ | 24 |
    | | |
    | | 25 |
    | 3.1. Ризики, пов'язані з видом банка | 28 |
    | | 28 |
    | 3.2. Ризики, пов'язані зі специфікою клієнтів банку | 30 |
    | | |
    | 3.2.1. Галузевий ризик | |
    | | 44 |
    | 3.2.2. Рівень ризику банку в залежності від розміру клієнта | |
    | | 47 |
    | 3.2.3. Рівень ризику банку в залежності від приналежності | |
    | клієнтів до різних видів власності | |
    | | |
    | 3.3. Ризики, пов'язані з характером банківських операцій | |
    | | |
    | 3.3.1. Ризики пасивних операцій | |
    | | |
    | 3.3.2. Ризики активних операцій | |
    | | |
    | | |
    | | |
    | ВИСНОВОК | |
    | | |
    | | |
    | Список використаних джерел | |
    | | |

    ВСТУП

    Становлення та розвиток банківської системи не може не зачіпатитакої сторони питання, як наявність банківського ризику. Грошовий риноквідноситься до сфери обігу, а сучасні російські комерційні банки --найбільш активну і мобільне ланка сфери обігу. Комерційні банкиє професійними учасниками фінансового ринку, причомуодночасно різних його секторів. Банки прагнуть зберегти досягнутийрівень прибутковості, тому в першу чергу стурбовані проблемами пошукураціонального поєднання прибутковості і мінімізації ризиків. Комерційнібанки не тільки формують ринок кредитів, ринок цінних паперів і валютнийринок країни, беруть участь у створенні і функціонуванні товарних,фондових і валютних бірж, але вони так само є власниками необхідноїінформації про фінансовий стан підприємств і організацій, кон'юнктуруфондового, кредитного та валютного ринків Російської Федерації.

    Аналізуючи ризики комерційних банків Росії на сучасному етапі,треба враховувати:

    -незавершеність формування банківської системи;

    -відсутність або недосконалість деяких основних законодавчихактів, невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією;

    -кризовий стан економіки перехідного періоду, якевиражаєтьсяпадінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій,знищенням низки господарських зв'язків;

    -нестійкість політичного становища;

    -високий рівень інфляції, що переходить у гіперінфляцію.

    Дані обставини вносять істотні зміни в сукупністьвиникають банківських ризиків і методів їх дослідження. Однак це невиключає наявності загальних проблем виникнення ризиків і тенденцій динамікиїх рівня.

    Як показує досвід діяльності найбільш великих, динамічних ірентабельних кредитних інститутів Росії, їх прибуткова робота грунтуєтьсяна таких найважливіших факторах:

    -гнучкої ринкової стратегії;

    -високій надійності;

    -постійному підвищенні якості обслуговування клієнтів.

    Розширенню клієнтури, підвищенню конкурентоспроможності і зростаннюфінансових результатів в значній мірі сприяють наданнявсе більш пільгових для клієнтів умов розрахунково-касового обслуговування,відкриття ряду нових філій і відділень, оптимізація організаційноїструктури комерційних банків та їх підрозділів, впровадження новихбанківських продуктів, активна робота з акціями самих комерційних банківна вторинному ринку цінних паперів, проведення успішних операцій здержавними цінними паперами і на ринку короткострокових кредитів. Важливимдосягненням великих російських комерційних банків є такожрозробка і створення власних інформаційних технологій, підключення доміжнародних систем СВІФТ і Рейтер-дилінг.

    Головна мета управління активами банку - одержання максимальногоприбутку на вкладений капітал (як у короткостроковій, так і в довгостроковійперспективі) при забезпеченні стійкості та ліквідності кредитногоустанови. Наприклад, однією з особливостей багатьох російських комерційнихбанків є наявність значних вкладень коштів в операції знадання кредиту іншим банкам, а так само у вигляді коштів накореспондентських рахунках. Це супроводжується певним зниженням доходівбанку у зв'язку з тим, що процентні ставки за користування міжбанківськимикредитом менше, ніж при кредитуванні юридичних і фізичних осіб. Разомз тим, надання кредиту іншим банкам означає зменшення ризику впорівняння з кредитами, виданими клієнтам. Відповідно, збільшенняобсягу кредитування інших банків слід враховувати при визначеннівеличини резервів, що зберігаються в Центральному банку.

    Максимізація прибутку та забезпечення платоспроможності банку впевною мірою протистоять один одному. На практиці це виглядаєнаступним чином: залишок на кореспондентському рахунку в Центральному банку
    (фактор, в чому визначає ліквідність банку) повинен бути достатнійдля виконання поточних платежів клієнтів; при цьому рентабельність активнихоперацій, тим вище, чим більше грошових коштів вкладено в кредити клієнтам,що вимагає мінімізації вільних коштів на кореспондентському рахунку.

    Функції управління пасивами та активами тісно пов'язані між собою інадають рівновелику вплив на рівень рентабельності банку. Визначенняобсягів, строків, ціни мобілізованих коштів впливає на весь спектрвідносин у галузі управління активними операціями. У зв'язку з цимвиняткову значущість набуває оптимізація структури пасиву банку,досягнення якої може йти за наступними напрямками: встановленнявідповідності структурі активів, збільшення питомої ваги грошових ресурсів
    (кошти на рахунках клієнтів, депозити).

    Структура джерел фінансування діяльності банку повинна бутиадекватна структурі його активів, тобто певні види зобов'язань
    (пасиви) за розмірами та строками залучення повинні відповідатипевних видів активів (також щодо обсягів і термінів). Це надзвичайноважливе питання, оскільки саме від цього співвідношення залежить фінансовастійкість банку. Зокрема, залучення міжбанківського кредиту на 2-3місяці повинно мати цільовий характер і здійснюватися тільки підпевну програму кредитування. Використання подібних кредитів дляпоповнення кореспондентського рахунку з метою виконання зобов'язань передклієнтами банку не є виправданим, оскільки призводить дозбільшення витрат банку і, в кінцевому підсумку, до погіршення його фінансовогостану.

    При вступі на кореспондентський рахунок короткострокових коштівклієнтів доцільно здійснювати кредитування тих програм, якідозволяють забезпечити повернення коштів у найкоротший термін. Багато банківм.Тюмень, наприклад, різко збільшили свій прибуток завдяки наданнюкороткострокових і одночасно низько ризикованих міжбанківських кредитів.
    Вважати обгрунтованим використання такого методу розміщення можна тільки ввипадку стабільної тенденції до збільшення залишків на рахунках клієнтів. Уцієї ситуації відбувається збіг реалізації принципів ліквідності банкуі максимізації прибутку.

    Виходячи з принципу збалансованості структури джерелфінансування, доцільно формувати останні залежно відекономічної кон'юнктури ринку, об'єктів кредитування, прибутковості іоборотності активів.

    Реалізація другого напрямку оптимізації структури пасиву балансубанку пов'язана з якісним вдосконаленням вже існуючих видів іпошуком можливих варіантів модифікацій вже послуг, що надаються не тількидля задоволення потреб наявних клієнтів, але й для залученнянових (створення відділу для обслуговування великих клієнтів), а також зпошуком і впровадженням в практику банком принципово нових, раніше нездійснювалися операцій на користь клієнтів (вільне розміщення цихкоштів в інтересах своїх вкладників, довірчі операції).

    Слід підтримувати структуру пасивів, що забезпечує певнийспіввідношення власного і позикового капіталу, що дозволяє максимізуватиприбуток банку і підвищити його фінансову стійкість. Залучення позиковихкоштів з точки зору фінансових результатів діяльності банкураціонально тільки в тому випадку, якщо ціна цих коштів, вираженапроцентною ставкою, менше поточного значення норми прибутку на вкладенийкапітал по кожній конкретній угоді. Порушення цього правила призводить дозбільшення витрат на покриття боргів за рахунок власних коштів, погіршуєфінансові результати банку з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками,аж до банкрутства.

    Головне завдання банку полягає в підтримці постійного балансу міжпотребами в ресурсах і можливостями їх придбання на умовах,що забезпечують фінансову стійкість банку та задоволення інтересівпартнерів. При цьому потрібно дотримуватися достатність ресурсів: що залучаються ікоштів має бути не менше, але й не більше кількості, необхідного дляприбутковою і стійкої діяльності банку. У зв'язку з цим у банку повиннібути розроблені конкретні програми розміщення ресурсів, визначені сферинайбільш прибуткових вкладень коштів на конкретний період часу.
    Доцільно проводити аналіз ефективності, як що проводяться, так іздійснених операцій, визначаючи прибутковість по кожному напрямкудіяльності банку. Для цього при оцінці операцій повинен застосовуватисякомплексний підхід, що враховує все коло питань, що мають відношення доугоді, і відображає стан економіки банку. Наприклад, останнім часомбанки різко активізували діяльність з купівлі та продажу валюти.
    Купівля валюти часто відбувається за рахунок вільних клієнтських сум. Розривв часі між купівлею та продажем валюти призводить до вимушеногопридбання кредитних коштів на ринку для виконання клієнтських платежів.
    Незважаючи на використання ринку коротких кредитів, ціна їх доситьвелика. Валютна операція при цьому приносить певний прибуток, але плата закредит перевищує останній в декілька разів, і отже для банку цяугода виявляється збитковою. Таким чином, зростання ціни на кредитні
    (рублеві) ресурси не дозволяє досягати високої ефективності валютнихоперацій, пов'язаних з рублевих покриттям. У зв'язку з цимдоцільне розмежування рубльового і валютного обороту, визначенняефективності функціонування кожного з них. У даному випадку слідрозраховувати оборотність грошових коштів при конвертації, рівеньрентабельності проведення конверсійних операцій з обчисленням річноговідсотка розміщення коштів.

    Звідси важливою організаційної завданням є створення в банкахслужби аналізу економічної кон'юнктури ринку та економічногоекспертування комерційних кредитів, що дозволить оцінювати реальнудоцільність проведення конкретних операцій і координуватидіяльність всіх банківських підрозділів. Для ефективного аналізубанківських ризиків і розробки методів їх зниження, необхідно спочаткупідрозділити ризики за видами і типами, а потім виробляти способи зниженняабо усунення конкретних ризиків. Тому розглянемо детальнішеструктуру розподілу банківських ризиків.

    1. ВИДИ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ

    У зв'язку з тим, що оптимальне співвідношення рівнів ризику і очікуваноїприбутку по-різному і залежить від ряду факторів, що особливо важливо виміряти ічисельно визначити рівень конкретного виду ризику або сукупного ризику. Уданий час аналіз та оцінка рівня банківського ризику проводяться здопомогою інструментів теорії ймовірностей і методів математичноїстатистики. Якщо аналізується конкретна ситуація, то проводиться аналіз встатистиці.

    Практично всі банківські ризики можна підрозділити на увазі стосункидо внутрішньої і зовнішньої середовищі банку. Ці ознаки є головними длявеликої групи банківських ризиків, і відрізняються один від одного наявністюзовнішнього впливу на рівень ризику і внутрішніми причинамивиникнення банківських ризиків. До зовнішніх відносяться ризики,безпосередньо не пов'язані з діяльністю банку або його клієнтури. Нарівень зовнішніх ризиків впливає безліч чинників --демографічні, політичні, географічні, економічні, соціальні таінші.

    Внутрішні ризики - це ризики, обумовлені діяльністю самогобанку, його клієнтів або його контрагентів. На рівень внутрішніх ризиківвпливають: ділова активність керівництва банку, вибір правильноїстратегії і тактики банку і т.д.

    Не залежно від поділу на внутрішні і зовнішні, всі види банківськихризиків можна виділити за часом появи і ступеня ризику.

    За часом ризики можна розділити на ретроспективні, поточні іперспективні. Поділ ризиків за часом необхідно для того, щобпроаналізувавши ретроспективні ризики, більш точно попереджати поточні іперспективні ризики. За ступенем (об'ємом) банківські ризики можнавизначити як низькі, помірні і повні.

    При визначенні і вивченні банківських ризиків, необхідно пам'ятати, щобанки у своїй діяльності стикаються не з одним певним ризиком, аз усією сукупністю різних видів ризику, що відрізняються між собою замісця та часу виникнення, своїм впливом на діяльність банку, ірозглядати їх (ризики) необхідно в сукупності. Зміна одного видуризику викликають зміни майже всіх інших видів. Все це, природно,ускладнює вибір методу аналізу рівня конкретного ризику і прийняття рішеннящодо його оптимізації веде до поглибленого аналізу безлічі інших ризиковихфакторів.

    Взагалі, не всі банківські ризики за чинниками виникнення буваютьчи політичні, чи економічні. Політичні ризики - це ризики,зумовлені зміною політичної обстановки, що негативно впливає нарезультати діяльності підприємств (військові дії на території країни,закриття кордонів, заборона на вивезення або ввезення товарів і т.д.). Економічніризики - це ризики, обумовлені несприятливими змінами в економіцікраїни або в економіці самого банку. Найбільш поширеним видомекономічного ризику є ризик незбалансованої ліквідності
    (неможливості своєчасно виконувати платіжні зобов'язання).
    Економічні ризики також представлені зміною рівня управління,кон'юнктурою ринку і т.д.

    2. ЗОВНІШНІ РИЗИКИ

    Комерційні зовнішні ризики підрозділяються на три основних види ризиків
    : Країнові, валютні та ризики стихійних лих (форс-мажорнихобставин).

    2.1.Страновой ризик

    В основному, всі банки, створені за участю іноземного капіталу ібанківські установи, що мають генеральну ліцензію, піддаються даномутипу банківського ризику. Ці ризики безпосередньо пов'язані зінтернаціоналізацією діяльності банків і банківських установ, залежатьвід політико-економічної ситуації в країні контрагента, країні клієнта. Уосновному допускається помилкова оцінка фінансового стану та стійкостііноземного контрагента. Для попередження появи країнової ризикувикористовується аналіз індексу БЕРИ, регулярно публікується німецькою фірмою
    БЕРИ. Даний індекс виводиться на основі результатів діяльності групиекспертів, яка 4 рази на рік аналізує економічну та політичнуситуацію в різних країнах. Проводиться опитування респондентів за 15 оціннимикритеріям і підсумовуються бали, набрані країною. Чим вище кількістьзібраних балів, тим нижче ризик країни.

    Існує, також, оригінальна методика аналізу рівня країновоїризику, що застосовується Швейцарської банківської корпорацією. Приблизно в 1980 роціекономічний відділ Швейцарської банківської корпорації розробив нові,систематизовані і чітко нормовані принципи підходу до визначеннярівня країнової ризику. Ці принципи грунтувалися на постулаті, що йогорозрахунок має бути корисним і легко аналізованим матеріалом, якийнадається в розпорядження вищих керівників банків, що приймаютьрішення в залежності від рівня і структури стелі банківських кредитів длякожної країни. Виходячи з цього, були сформульовані наступніосновоположні принципи:

    -прогнозування країнової ризику має спиратися на аналізструктурних і якісних характеристик державного устрою, таксамо як і на кількісні показники, засновані на вивченні цифровихданих і співвідношень;

    -причини висновків про підвищення ризикованості положення повинні бутицілком понятни читачеві звіту;

    -поєднання двох типів аналізу (якісного і кількісного)має бути чітким і конкретним: всі таблиці і зіставлення повиннівключати розшифровку скорочень, щоб полегшити аналіз і підвищити йогоефективність.

    На основі цих базових принципів складається Схема факторів ризику
    (СФР). СФР має особливо просту, легку для читання та розуміння форму, алеце не означає, що фахівці зі статистики та аналізу конкретноїнаціональної дійсності обмежуються аналізом тільки тих даних,які містяться в Схемі факторів ризику.

    Цікава також методика, опублікована в журналі "Euromoney",яка характеризує оцінку ступеня ризику інвестицій в економіку різнихкраїн світу і представлених у вигляді рангового переліку країн зінтегральними бальними і приватними оцінками ризику. До складу приватнихпоказників входять:

    -ефективність економіки, що розраховується виходячи з прогнозованогосередньорічного зміни валового національного продукту держави в 1994 -
    1995 роках;

    -рівень політичного ризику;

    -рівень заборгованості, що розраховується за даними Світового банку зурахуванням розміру заборгованості, якості їх обслуговування, обсягу експорту,балансу зовнішньоторговельного обороту тощо;

    -доступність банківських кредитів;

    -доступність короткострокового фінансування;

    -доступність довгострокового позичкового капіталу;

    -ймовірність виникнення форс-мажорних обставин;

    -рівень кредитоспроможності країни;

    -сума невиконаних зобов'язань з виплати зовнішнього боргу.

    Страновой ризик може бути , для більш точного визначення, підрозділі наризики конвертованості, ризики трансферту або мораторію платежу.

    2.2. Валютний ризик

    Даний вид ризику, що називається також ризиком курсових втрат, пов'язаний зстворенням транснаціональних (спільних) підприємств та банківськихустанов, з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій,диверсифікацією їх діяльності. Валютний ризик являє собоюможливість грошових втрат у результаті коливань валютних курсів.

    Валютні ризики структуруються наступним чином:

    -комерційні - пов'язані з небажанням або неможливістю боржника
    (гаранта) розрахуватися за своїми обов'язками;

    -конверсійні (готівка) - ризики валютних збитків по конкретнимопераціях. Вони підрозділяються на ризики конкретних угод.

    Найпоширенішими методами зниження конверсійних ризиківє: а) хеджування, тобто створення компенсує валютної позиції длякожної ризикової угоди, тобто відбувається компенсація одного валютного ризику
    - Прибутку або збитку - іншим відповідним ризиком; б) валютний своп, що має два різновиди. Перша нагадуєоформлення паралельних кредитів, коли дві сторони у двох різнихкраїнах надають рівновеликі кредити з однаковими строками таспособами погашення, але виражені в різних валютах. Другий варіант --просто угода між двома банками купити або продати валюту за ставкою
    "Спот" і звернути операцію в заздалегідь обумовлену дату (у майбутньому) попевної ставки "своп". На відміну від паралельних кредитів свопи НЕвключають платіж відсотків; в) взаємний розрахунок ризиків по активу і пасиву, так званий метод
    "Метчінг" (matching), де шляхом відрахування надходження валюти з величини їївідтоку керівництво банку має можливість впливати на їхній розмір.

    Інші транснаціональні банки використовують метод "неттінга" (netting),який виражається в максимальному скороченні кількості валютних операційшляхом їх укрупнення. Для цієї мети координація діяльності всіхпідрозділів банківської установи повинна бути на високому рівні. У 1986році десять великих спільних банків Лондона організували компанію
    "Форекснет" для взаємного заліку, скорочення числа конверсійних операцій ізниження валютних ризиків і операційних витрат. Відповідно при такійцентралізації валютний ризик частково знімається з філій і конкретнихпідрозділів і переноситься на центральна ланка.

    -трансляційні (бухгалтерські) ризики, які виникають припереоцінки активів і пасивів балансів і рахунку "Прибутки та збитки"зарубіжних філій клієнтів, контрагентів. Ці ризики в свою чергузалежать від вибору валюти перерахунку, її стійкості і ряду інших факторів.
    Перерахунок може здійснюватися за методом трансляції (за поточним курсом надату перерахунку) або по історичному методу (за курсом на дату здійсненняконкретної операції). Деякі банки враховують всі поточні операції зпоточним курсом, а довгострокові - по історичному; інші аналізуютьрівень ризику фінансових операцій за поточним курсом, а інші - поісторичному, треті обирають один з двох способів обліку і з його допомогоюконтролюють всю сукупність своїх ризикових операцій.

    Методи управління трансляційними валютними ризиками діляться назовнішні і внутрішні. Вони можуть використовуватися як для визначеннястратегії, так і для вироблення тактичних програм діяльності банків ібанківських установ.

    До зовнішніх методів належать прискорення або уповільнення платежів уіноземній валюті як у відношенні зовнішніх клієнтів і контрагентів, так іпо відношенню до монополістичних утворень; регулювання платежів міжголовним банком та його філіями; вибір більш стабільної валютиотфактурірованія поставок і т.д.

    У стратегічному плані захист від валютного ризику тісно пов'язана зактивної ціновою політикою, видами і вартістю страхування, ступенемнадійності страхових компаній як самого банку, так і його контрагентів іклієнтів. Крім того, майже всі великі банки намагаються формуватипортфель своїх валютних операцій, балансуючи активи і пасиви за видамивалют та строками. В основному всі зовнішні методи управління валютними ризикамиорієнтовані на їх диверсифікацію. Для цієї мети найбільш широковикористовуються такі строкові валютні операції, як форвардні, ф'ючерсні,опціонні (і на міжбанківських ринках, і на біржах). Валюта продається наумовах "спот" (з негайним або дводенним розрахунком),
    "Своп" (спот/форвард, спот між різними банками) або "форвард"
    ( "Аутрайт" між банком і клієнтом);

    -ризики форфетірованія, які виникають коли форфетер (часто їмє банк) бере на себе всі ризики експортера без права регресу. Але вВодночас форфетірованіе (метод рефінансування комерційного ризику)має свої переваги, за допомогою яких може бути знижений рівень ризикунаступними методами:

    - спрощенням балансових взаємин можливих зобов'язань;

    . поліпшенням (хоча б тимчасово) стану ліквідності, що даєможливість подальшого зміцнення фінансової стійкості;

    - зменшенням імовірності і можливості втрат шляхом страхуванняможливих труднощів, які майже неминуче виникають у періодпред'явлення застрахованих раніше вимог;

    - зниженням чи навіть відсутністю ризиків, пов'язаних з коливаннямпроцентних ставок;

    - різкого зниження рівня ризиків, пов'язаних з курсовими коливаннямивалют і зі зміною фінансової стійкості боржника;

    - відсутністю ризиків і витрат, пов'язаних з діяльністю кредитнихорганів щодо стягнення грошей за векселів та інших платіжних документів.

    Але, природно, форфетірованіе не може бути використано завжди іскрізь. Це один із способів зниження рівня ризиків. В даний час
    Центральний Банк Російської Федерації регулярно публікує так звану
    "Валютну корзину" - метод вимірювання середньозваженого курсу рублявідношенню до певного набору інших валют.

    2.3. Ризик стихійних лих

    І нарешті, до зовнішніх ризиків належить ризик стихійних лих або якйого ще називають - форс-мажорних обставин (РФО). Він залежить від яквід наявності або відсутності стихійних явищ природи і пов'язаних з ниминаслідків, так і від різного роду обмежень з боку держави.
    Обмежити вплив цих ризиків на діяльність банківської установи можнатільки шляхом своєчасного інформування один одного про змінуобставин. Одним з основних способів зниження рівня зовнішніх ризиківє підбір оптимальних форм здійснення своїх експортно-імпортнихоперацій банком або іншою банківською установою. На практиці найчастішезустрічаються дві основні форми здійснення зовнішньоекономічних операцій:

    а) пряма, до якої можна віднести прямий експорт - імпорт,здійснення зовнішньоекономічних зв'язків за допомогою різного видупосередників або за допомогою дочірніх підприємств (банків) і філій,інвестиційні операції; б) непряма, що включає продаж і купівлю ліцензії; здійсненняфранчейзних операцій; укладення договору про технічне, управлінськомуобслуговуванні; купівля нових технологій або "ноу-хау". Ці формиздійснення міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв'язків рекомендуютьсядля банків, що здійснюють свою діяльність в умовах високогокраїнової, валютного (у своїй країні і країні партнера), кредитного,портфельного ризику.

    3. ВНУТРІШНІ РИЗИКИ

    Внутрішні ризики можна підрозділити по їхньому відношенню до видів таспецифіці банку, до характеру його діяльності (його операцій) і до складупартнерів банку (клієнтів і контрагентів). Розглянемо основні внутрішніризики та способи їх мінімізації.

    3.1. Ризики, пов'язані з видом банку

    Банки та банківські установи можуть бути державними і приватними
    (недержавними), приватні банки також підрозділяються на кооперативні ікомерційні. Існує три типи комерційних банків: спеціалізовані,галузеві й універсальні. У кожному з них присутні всі види ризиків,але вірогідність їх виникнення та вид ризику залежать від типу самогобанківської установи.

    Діяльність універсальних комерційних банків відповідає їхназвою. Вони займаються практично всіма видами банківських послуг:фінансовими, кредитними і розрахунковими. Крім того, останнім часомуніверсальні комерційні банки все активніше здійснюють нетрадиційніоперації з різними видами цінних паперів, лізинг, факторинг, кліринг іт.д.

    Спеціалізовані комерційні банки орієнтують свою діяльністьна надання в основному якихось конкретних послуг, тобто мають чітковиражену товарну орієнтацію. Наприклад, інноваційні, інвестиційні,позиково-ощадні, іпотечні, депозитні, клірингові та інші банки.
    Інші банки спеціалізуються на обслуговуванні певних категорійклієнтів за галузевим (сільськогосподарські, промислові, будівельні)або функціональним (біржові, страхові, трастові, кооперативні,комунальні) ознаками.

    І нарешті, існує ринкова орієнтація діяльностіспеціалізованих комерційних банків, тобто вони можуть бути регіональними,міжрегіональними, транснаціональними.

    Рівень і вид внутрішніх ризиків, з якими стикаються різнівиди комерційних банків, в основному залежать від специфіки їхньої діяльності.

    У спеціалізованих комерційних банках, наприклад інноваційних,переважають ризики, пов'язані з кредитуванням нових технологій. Згіднорезультатами вибіркового статистичного аналізу найбільший ризикпредставляє введення в експлуатацію технологічної новинки безкваліфікованої попередньої оцінки її ефективності.

    Причинами підвищеного ризику можуть бути:

    - використання новий технології розпочато передчасно, ще до того,як витрати на виробництво приведені у відповідність з реальним рівнемринкових цін;

    - продукція, випущена до того, як покупець готовий платити занововведення, тобто обсяг потенційного попиту недостатній для того, щобокупити витрати. Отже, реальний попит ще нижче;

    - число постачальників і посередників, залучених з перспективою на зростанняпопиту, надмірно для конкретного ринку (ринкового сегмента, вікна, ніші),що призводить до подорожчання конкретного банківського товару.

    Разом з тим, багато інвестиційні банки мають, наприклад, більшенизький рівень портфельних ризиків, тому що вони мають можливість пропонуватисвоїм клієнтам різноманітні послуги з управління кредитними портфелямицінних паперів. Таким чином, вони отримують фіксовані доходи. З метоюзниження рівня таких ризиків не тільки самі банки, а й їх доброзичливіі шукані контактні аудиторії повинні проводити активну маркетинговудіяльність з виявлення реальної та потенційної ємності ринку іреального і потенційного попиту на конкретний товар банку (тобтопевну банківську послугу).

    У галузевих банках найголовніше значення для рівня ризиків маютьвигляд і специфіка конкретної галузі (старої або нової, перспективної,стратегічної і т.д.). Діяльність універсальних комерційних банківпіддається ризикам обох типів, а також їх сполучень.

    3.2. Ризики, пов'язані зі специфікою клієнтів банку

    За своєю суттю банк - це комерційне підприємство. Основним принципомвзаємин "Банк - Клієнт" є принцип одержання прибутку банкомпри менших витратах і принцип мінімізації всіх видів ризику. Банк на самомусправі може ризикувати (і він ризикує щодня в процесі своєїдіяльності) своїм власним капіталом, але не капіталом клієнта, йогоприбутком. З метою мінімізації ризику банк повинен:

    - диверсифікувати портфель своїх клієнтів, що веде додиверсифікації всіх видів ризику, тобто до його розосереджує;

    - намагатися надавати кредити у вигляді більш дрібних сум більшогокількості клієнтів;

    - надавати великі суми клієнтам на консорціональной основі.

    Далі ми більш детально розглянемо один із способів класифікаціїклієнтів банку, за допомогою якої може бути знижений рівень всіх видівбанківського ризику.

    3.2.1. Галузевий ризик (види клієнтів банку в залежності від приналежності до різних галузей)

    Відповідно до теорії ризиків основною ознакою належності підприємствдо тієї чи іншої галузі є призначення, що випускається. Розрізняютьпідприємства первинної сфери, до якої відносяться сільськогосподарськіпідприємства; підприємства вторинної сфери (промислові), які, зі свогосторони, можуть бути видобувними та переробними, і, нарешті,підприємства третинної сфери, що надають різного роду послуги (банки,страхові, аудиторські, консультаційні компанії тощо) та здійснюютьсвою діяльність у сфері збуту (оптового чи роздрібного). Для зниженнярівня галузевого ризику банку необхідно обслуговувати клієнтів,належать до різних галузей народного господарства. Таким чином,знижується рівень ризику сезонності, так як верхні і нижні точки сезоннихколивань (традиційні або несподівані) різних клієнтів не збігаються,ризику інфляції, валютних ризиків, ризиків форс-мажорних обставин.
    Галузевий ризик пов'язаний з економічної і фінансової динамікою самоїгалузі. Чим галузь динамічніше, тим вище ступінь ризику.

    Фактори, що впливають на рівень галузевого ризику, можуть бутизгруповані таким чином:

    - діяльність альтернативних галузей за певний період часу.
    Аналіз проводиться за допомогою специфічного аналізу рівня среднеквадратнихвідхилень;

    - внутрішньогалузева конкуренція, яка може бути цінової і неціновоїі залежить від складності входження нових виробників в галузь, наявностіабо відсутність товарів-замінників, ринкової сили покупців
    (споживачів), рейтингу постачальників і посередників, авторитетудоброзичливих контактних аудиторій.

    Одним з основних способів вимірювання рівня галузевого ризикує отримання "бета-коефіцієнта" галузі. Цей коефіцієнтвизначає рівень коливань або відхилень результатів діяльностіконкретної галузі по відношенню до результатів діяльності всієї економікиринку країни. Очевидно, що для аналізу рівня галузевого ризикунеобхідна досить велика база даних макроекономічних показниківза досить тривалий період часу.

    Галузь із показником коефіцієнта вище одиниці має більш високийрівень ризику, ніж галузь з коефіцієнтом нижче одиниці. Зазвичай цей аналізпроводиться за допомогою регресійних моделей або методів факторного аналізу.
    Крім того, рівень галузевого ризику досить динамічний і необхіднопроводити аналіз його рівня не тільки у статистиці, але і в динаміці.

    3.2.2. Рівень ризику банку в залежності від розміру клієнта

    Залежно від розмірів підприємства клієнти класифікуються на тригРУПП: дрібні, середні і великі.

    Дрібні та середні позичальники більш гнучкі, швидше можуть відреагувати напотреби ринку, клієнта. Їх структура більш легка, що дає їмможливість швидше міняти напрямки своєї ділової активності, отримувативисокий прибуток. Останнім часом у США, наприклад, держава даєсубсидії і можливість середнім підприємствам займатися активними науковимидослідженнями, новими напрямками і пр.

    Але дрібні і середні підприємства зазвичай мають невеликий власнийкапітал, що призводить до банкрутства в умовах жорсткої конкуренції, будь -то непередбачених змін політичного та економічного характеру (ризикфорс-мажорних обставин). Часто вони мають невелику кількістьклієнтів, контролюють невеликі ринкові вікна, ніші і сегменти. Томукількість банкрутств вище для дрібних і середніх підприємств. Згідностатистичного аналізу американських економістів зазвичай близько 50% зновустворених дрібних і середніх підприємств банкрутують протягом перших двохроків, і, як правило, не більше 10% з них продовжують існувати 7 роківпісля свого створення.

    Великі підприємства, навпаки, більш інертні. Вони не реагують швидкона зміни у потребах ринку і конкретного споживача. Вони не частозмінюють напрямки своєї ділової активності, але вони мають вагомийвласний капітал і можуть "пережити" деякі сприятливіекономічні ситуації. Вони мають можливість здійснювати всі видигарантійного та післягарантійного сервісного обслуговування, витрачати великікошти на різного роду рекламу. Іншими словами, вони майже завждизабезпечують середній прибуток і рентабельність. Такі підприємства маютьможливість створювати дочірні фірми, філії, розширювати свій ринок,перетворити його на міжнародний.

    3.2.3. Рівень ризику банку в залежності від приналежності клієнта до різних видів власності

    По приналежності до різних видів власності виробники можутьбути розділені на наступні групи - державні, приватні,кооперативні, акціонерні. Останні два види можуть бути спільними
    (транснаціональними) і мононаціональною. Залежно від цього різнівиди ризиків набувають більшу чи меншу значимість у процесі їхдіяльності. Завданням банку є підбирати портфель своїх клієнтівтаким чином, щоб самому мати оптимальне співвідношення між активними іпасивними операціями, зберігати рівень своєї ліквідності і рентабельностіна необхідному для безперебійної діяльності рівні.

    Для цієї мети необхідно, на наш погляд, проводити регулярний аналізрівня всіх ризиків, визначати їх оптимальне значення для кожногоконкретного моменту і використовувати весь набір способів управління ними.

    І, нарешті, можна відзначити ще кілька способів керування рівнемризику діяльності банків і банківських установ. До них можна віднести:

    - попередню оцінку можливих втрат за допомогою прогнозних методіваналізу наявної статистичної та динамічної достовірності ин

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !