ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Реформування сільського господарства
         

     

    Ботаніка та сільське гос-во
    Введення
    Реформування села потребує комплексного підходу, що передбачає розвиток багатоукладності не тільки у виробничій, але і в соціальній сфері села. Соціально-економічна структура соціальної сфери села була неоднорідною і в дореформений період. Вона включала державну власність (великі об'єкти культури, санаторії, будинки відпочинку, лінії електропередач, зв'язку, газопроводи та інші інженерні споруди, які знаходилися у веденні федеральної влади, окремих міністерств і відомств, об'єкти інфраструктури, що перебували на балансі радгоспів), муніципальну (школи, дитячі дошкільні установи, лікарні, амбулаторії, підприємства торгівлі та побутового обслуговування, культури, фізкультури і спорту), кооперативно-колгоспну (об'єкти, що перебували на балансі колгоспів), кооперативну (підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, що належать споживчої кооперації), громадську (профспілкові клуби, піонерські табори і інші лікувально-оздоровчі заклади) власність.
    Услуговая діяльність здійснювалася і на основі приватної власності, але вона практично повністю відносилася до сфери тіньової економіки. Обсяг послуг, що надаються приватними особами, був особливо великий у сільському житловому будівництві, транспортному обслуговуванні. Характерною рисою соціально-культурних галузей сфери обслуговування була практично повна безкоштовність або пільгова оплата населенням наданих йому послуг.
    В даний час мова йде про принципові трансформаціях в структурі власності та організаційно-правових формах діяльності у сфері обслуговування сільського населення, пов'язаних з включенням її в загальний економічний простір, що функціонує за законами ринкової економіки.
    За останні роки ситуація в соціальній сфері села вкрай загострилася. У результаті передислокації функцій фінансування з федерального на територіальний рівень, дефіциту територіальних бюджетів та кризового стану сільськогосподарських виробників різко скоротилася інвестиційна діяльність, під загрозою фізичного руйнування знаходиться наявної матеріально-технічний потенціал галузей обслуговування населення.
    Важливим фактором відродження і розвитку соціальної сфери села є модифікація її соціально-економічної структури. Завдання цих перетворень - формування нових, більш ефективних з точки зору задоволення потреб сільського населення і які враховують зміни у відносинах власності у виробничій сфері організаційно-правових форм услуговой діяльності й структури потужностей соціальної сфери за формами власності.
    До останнього часу цей процес не мав достатніх наукових обгрунтувань і протікав багато в чому самопливом, що призвело до негативних наслідків. Зокрема, безконтрольний процес приватизації та комерціалізації, досить широко розгорнувся у сфері побутового обслуговування, став важливою причиною практично повного відлучення сільських жителів від побутових послуг.
    Основи сучасної державної політики в галузі реформування соціальної сфери визначені Програмою Уряду Російської Федерації «Структурна перебудова та економічне зростання в 1997-2000 роках», «Програмою соціальних реформ на період 1996-2000 років» та іншими нормативно-законодавчими та програмними документами.
    В основу реформування соціальної сфери покладені наступні основні принципи:
    - Послаблення функцій держави в реалізації конституційних прав громадян на освіту, медичну допомогу, послуги культури, житло;
    - Перенесення центру ваги в бюджетному фінансуванні соціально-культурних галузей з федерального на регіональний рівень;
    - Розширення платності освіти, охорони здоров'я, закладів культури, перехід до самоокупності житлово-комунального господарства і транспорт;
    - Структурна перебудова форм власності у соціально-культурних галузях на користь приватного сектора.
    Таким чином можна підсумувати, що роль соціальної інфраструктури дуже величезна, саме вона допомагає людям задовольнять свої потреби.
    Основними завданнями даної курсової роботи будуть наступні:
    1. Розкрити сутність і значення соціальної інфраструктури
    2. Виявити сучасний стан
    3. Виявити вплив соціальної інфраструктури на ефективність ведення виробництва
    4. Намітити шляхи поліпшення та вдосконалення соціальної інфраструктури
    Для вирішення даних задач буде використані різні літературні джерела, які будуть перераховані в списку літератури.
    Глава 1. Сутність і значення соціальної інфраструктури
    1.1. Поняття, склад, роль і значення соціальної інфраструктури.
    Поняття й завдання соціальної інфраструктури.
    Перш ніж давати визначення соціальної інфраструктури слід дати визначення інфраструктури.
    Термін «інфраструктура» походить від латинських слів infra - нижче і structura - будова, розташування. Інфраструктура - це економічна категорія, яка є частиною сфери матеріального виробництва, що сприяє отриманню великої кількості кінцевої продукції. Вона є невід'ємною частиною продуктивних сил суспільства, що забезпечує нормальне функціонування підприємств. Інфраструктуру прийнято поділяти на дві групи: виробничу та соціальну. У виробничу інфраструктуру входять галузі, які обслуговують сільськогосподарське виробництво, в соціальну - галузі, що забезпечують нормальну трудову діяльність працівників і сприяють відтворенню робочої сили.
    Соціальна інфраструктура - частина продуктивних сил суспільства, які створюють умови для ефективного функціонування людини у виробництві. Вона виражає економічні відносини між суспільством і його членами в споживанні ними як матеріальних, так і нематеріальних послуг, необхідних для відтворення робочої сили і гармонійного розвитку людини. Соціальна інфраструктура села має свої особливості, які відображають специфіку сільськогосподарського виробництва.
    У самому загальному розумінні соціальна інфраструктура являє собою систему елементів штучного середовища проживання, що виконує важливу соціальну функцію - забезпечення умов для відтворення населення.
    У такому тлумаченні соціальна інфраструктура не просто сфера обслуговування населення, покликана задовольняти ряд насущних традиційних потреб населення, але і, ще більшою мірою, певний механізм, керуючий розвитком існуючих рис способу життя і в кінцевому рахунку працюють на формування перспективних соціальних форм життєдіяльності суб'єктів. < br /> Ефективна виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств вимагає створення необхідних умов, як в процесі виробництва, так і при відтворенні робочої сили. Це завдання покликані виконати підрозділи та служби соціальної інфраструктури.
    Соціальна інфраструктура являє собою частину продуктивних сил суспільства, які спрямовані на створення необхідних умов для ефективного функціонування працівників у процесі виробництва. Головним завданням соціальної інфраструктури є подальше покращення соціально-побутових умов сільського населення.
    Галузі соціальної інфраструктури не беруть безпосередню участь у створенні кінцевої продукції, але вони забезпечують передумови для нормального розвитку виробничого процесу. Роль соціальної інфраструктури полягає в тому, що вона сприяє забезпеченню потреб виробництва в кадрах необхідної кваліфікації, сприяє відтворенню і закріплення їх у сільській місцевості, забезпечує охорону праці та техніку безпеки. Підрозділи соціальної інфраструктури беруть участь у створенні умов для задоволення комунально - побутових потреб як працівників підприємства, так і членів їх сімей.
    Соціальній інфраструктурі властиві свої особливості, які відображають специфіку сільськогосподарського виробництва. Об'єкти соціальної інфраструктури створюються як за рахунок ресурсів сільськогосподарських підприємств і грошових коштів сільського населення, так і шляхом ефективного використання державних інвестицій на будівництво житлових будинків, дитячих дошкільних установ, шкіл, будинків культури, поліклінік, вузлів зв'язку та ін Підрозділи соціальної інфраструктури в сільській місцевості обслуговують не тільки працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві, а й іншу частину населення, що проживає на території підприємства.
    Об'єкти соціальної інфраструктури на селі, як правило розосереджені по території господарства, що ускладнює їх ефективне використання. Сезонний характер виробництва у сільському господарстві накладає свій відбиток на роботу підрозділів і служб соціальної інфраструктури.
    Склад та структура соціальної інфраструктури
    До об'єктів соціальної інфраструктури в сільському господарстві відносять підрозділи житлово-комунального господарства, медичні та дитячі дошкільні установи, організації громадського харчування, навчально-виробничі комбінати, служби з охорони праці, спортивно-оздоровчі організації, транспорт, який обслуговує робітників і службовців, зв'язок та інформаційні служби .
    Перераховані галузі соціальної інфраструктури представлені не тільки організаційно і юридично: вони щоразу мають матеріально-речове втілення у вигляді системи будівель, споруд, спеціальних зон і ділянок, комунікацій, мереж тощо, споруд для безперебійної реалізації своєї основної соціальної функції. Таким чином, соціальна інфраструктура являє собою доцільно сформовану матеріально просторове середовище, необхідною умовою організації якої є максимальна доступність і просторово-часова наближеність її ланок до сфер соціальної та індивідуальної активності людини.
    За цільовим призначенням, джерелами формування, територіальним розміщенням та участі у виробничому процесі всі об'єкти та служби соціальної інфраструктури можна підрозділити на дві групи (див. додаток схема 1).
    До першої групи належать об'єкти, створені за рахунок коштів підприємства, розташованих у підрозділах господарства та спрямованих на поліпшення умов праці, техніки безпеки і відпочинку працівників у процесі виробництва. До цієї групи включаються побутові приміщення в бригадах і а тваринницьких фермах, пункти громадського харчування в підрозділах (буфети, кухні, їдальні), об'єкти охорони здоров'я, культури і відпочинку (профілакторії, лікарські кабінети, червоні куточки, читальні зали та ін), пункти пожежної безпеки. Вони розміщуються на тваринницьких комплексах, фермах, у майстернях, у тракторних бригадах, на польових станціях.
    Другу групу складають об'єкти соціальної інфраструктури, які розташовані на території населених пунктів сільськогосподарських підприємств, призначених для задоволення комунально-побутових потреб населення та створених, як правило, за рахунок державних ресурсів та спеціальних засобів великих підприємств і агропромислових формувань. До них належать об'єкти житлово-комунального господарства, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я (поліклініки, лікарні, амбулаторії), спорту, школи та дошкільні установи, будинки культури та клуби, торгові підприємства. Ці об'єкти соціальної інфраструктури покликані обслуговувати всіх жителів сільської місцевості незалежно від сфери застосування їх праці та соціального стану.
    Соціальна інфраструктура орієнтована не на спеціалізованого галузевого споживача (як це спостерігається в промисловості, будівництві та інших сферах виробництва), а суто на територіального, в цій ролі кожного разу виступає населення регіону, району, міста, селища, села, тобто певна соціально-територіальна спільність людей. Отже, не організаційна підпорядкованість, а потреби в оптимальній організації середовища виявляються в даному випадку провідними.
    До основних рушіїв розвитку сфери громадського обслуговування належить і протиріччя між орієнтованістю соціальної інфраструктури на колективного споживача та індивідуальним споживанням її послуг. Ця група суперечностей належить до сущносним характеристиками соціальної інфраструктури, закладена в самій ідеї сфери громадського обслуговування. Соціальна інфраструктура завжди організується в розрахунку на колективного споживача. Тому дозвіл зазначеного протиріччя не слід розглядати як процес втрати соціальною інфраструктурою її колективного характеру.
    Стратегічними цілями політики в галузі соціальної сфери села є:
    * Гарантоване здійснення цивільних прав сільських жителів на охорону здоров'я, освіту, долучення культурних цінностей, упорядковане житло, торгове, побутове, соціальне обслуговування, зв'язок з адміністративними центрами;
    * Створення середовища існування, що дозволяє відтворювати на розширеній основі повноцінний демографічний потенціал, формувати здатність сільських товаровиробників до високопродуктивної праці та освоєння ефективних технологій, всебічно розвивати особистість;
    * Забезпечення соціальної захищеності незаможних користувачів послуг та потреби в соціальному обслуговуванні інвалідів, осіб похилого віку, дітей, інших непрацездатних і соціально вразливих груп сільського населення;
    * Забезпечення можливості вибору типів і форм обслуговування з урахуванням інтересів різних за рівнем доходів груп сільського населення;
    * Зближення умов життєдіяльності і на цій основі встановлення балансу праці і капіталу між містом і селом.
    1.2. Основні складові частини соціальної інфраструктури
    Як вже зазначалося в минулій чолі до об'єктів соціальної інфраструктури в сільському господарстві відносять підрозділи житлово-комунального господарства, медичні та дитячі дошкільні установи, організації громадського харчування, навчально-виробничі комбінати, служби з охорони праці, спортивно-оздоровчі організації, транспорт, який обслуговує робітників і службовців, зв'язок та інформаційні служби.
    У цьому розділі будуть викладені тільки основні завдання, які повинні вирішити кожна із складових частин соціальної інфраструктури. А про кількісну сторону справи, про сьогоднішній стан соціальної інфраструктури буде викладено в главі 1.4.
    Житлово-комунальна сфера
    Основними завданнями у житлово-комунальній сфері села є:
    - Здійснення конституційного права всі груп сільських громадян на житло;
    - Забезпечення доступності поліпшення житлових умов середньо-та малозабезпеченим верствам сільського населення;
    - Розвиток ринку житла на селі;
    - Забезпечення значного переваги сільського населення порівняно з міським щодо забезпеченості загальної (корисної) площею житла з урахуванням особливостей праці та життя на селі і по всьому комплексу житлових умов.
    Освіта
    Основними завданнями розвитку освіти на селі є:
    - Забезпечення загальнодоступності безкоштовного початкової загальної, основної загальної, середньої (повної) загальної освіти та початкової професійної освіти в межах державних освітніх стандартів і на цій основі підвищення конкурентоспроможності випускників сільських загальноосвітніх закладів на ринку праці і під час вступу до установ середньої та вищої професійної освіти; < br /> - Наближення загальноосвітніх закладів до місця проживання учнів шляхом збереження та розвитку мережі малокомплектних сільських шкіл;
    - Задоволення потреби сільського населення в дошкільних установ з пільговою оплатою утримання та виховання;
    - Організація сімейного та міжсімейні дошкільної та початкової загальної освіти;
    - Розвиток додаткової освіти дітей і дорослих з метою створення умов для задоволення різнобічних освітніх потреб, забезпечення зайнятості трудящих та профілактики підліткової злочинності;
    - Покращення здоров'я учнів сільських загальноосвітніх та професійних навчальних закладів на основі нормалізації навчального навантаження, переходу до навчання в одну зміну, організація безкоштовного горячого харчування в навчальному закладі, регулярної диспансеризації учнів, розвитку матеріальної бази спортивних, спортивно-оздоровчих та медичних підрозділів;
    - Створення для сільських жителів можливості вибору навчальних закладів;
    - Поліпшення соціального становища та оплати праці педагогічного персоналу та керівників навчальних закладів;
    - Розробка і реалізація програми виявлення та державної підтримки талановитої сільської молоді з метою забезпечення її доступу до вищої професійної освіти у вітчизняних та зарубіжних навчальних закладів.
    Охорона здоров'я
    Основним завданнями медичного обслуговування сільського населення, вирішення яких дозволить знизити захворюваність і смертність, зміцнити демографічний потенціал села, є:
    - Гарантоване забезпечення сільського населення безкоштовної медичної та лікарської допомогою в обсязі державних мінімальних стандартів;
    - Гарантоване забезпечення сільського населення швидкої та невідкладної допомогою;
    - Безкоштовне гарантоване надання спеціалізованої медичної допомоги сільським жителям в обласних, крайових, республіканських і федеральних центрах за рахунок коштів бюджету та коштів обов'язкового медичного страхування;
    - Організація профілактики захворювань за допомогою диспансеризації сільського населення, оздоровлення в лікувально-профілактичних установах, розвитку санітарно-епідеміологічних служб, охорони здоров'я матері і дитини, пропаганди здорового способу життя;
    - Здійснення контролю за дотриманням державних стандартів якості медичної і лікарської допомоги в закладах охорони здоров'я;
    - Формування на селі медико-соціальної служби (мережі лікарень сестринського догляду і т.д.);
    - Організація платних медичних послуг за видами і обсягами медичної допомоги, які не передбачені державними мінімальними соціальними стандартами в галузі охорони здоров'я.
    Сфера культури
    Основними завданнями у сфері культури на селі є:
    - Збереження раніше накопиченого і розвиток культурного потенціалу сільської місцевості, відновлення моральних установок та орієнтації сільських жителів, створення умов для залучення їх до вітчизняних і світових культурних цінностей, різноманітності культурного життя, задоволення і розвитку культурних потреб і творчих здібностей;
    - Відродження і розвиток традиційних форм самодіяльної художньої та науково-технічної творчості, народних промислів та ремесел, залучення сільської молоді до традицій народної культури, виявлення і підтримка індивідуальних талантів та обдарувань;
    - Збереження та збагачення історико-культурної спадщини, національних, місцевих звичаїв, традицій, обрядів, фольклору;
    - Паспортизація і моніторинг збереження пам'ятників історії, культури, архітектури, природи, що знаходяться в сільській місцевості, введення їх в культурний обіг;
    - Забезпечення збереження книжкового фонду сільських бібліотек, відновлення централізованої системи їх кнігоснабженія, підвищення доступності сільським жителям інформаційних ресурсів, накопичених в бібліотеках країни;
    - Поліпшення кінопрокату і кінообслуговування сільського населення.
    Торговельне обслуговування
    Основними завданнями в сфері торговельного обслуговування сільського населення є:
    - Забезпечення доступності сільським жителям торговельного обслуговування, включаючи громадське харчування, незалежно від місця проживання;
    - Зближення умов реалізації грошових доходів міського та сільського населення на основі розширення мережі торговельних підприємств та зміцнення їх матеріально-технічної бази, збільшення парку пересувних засобів роздрібної торгівлі та їх технічної модернізації, підвищення якості обслуговування;
    - Створення умов для реалізації сільським населенням сільськогосподарської продукції, виробів народних промислів та ремесел, іншої продукції, яка виготовляється сільськими жителями.
    Побутове обслуговування
    Основними завданнями у сфері побутового обслуговування сільського населення є:
    -створення нової організаційної структури і системи управління галуззю;
    - Відновлення базових виробничих потужностей в райцентрах та інших поселеннях з ремонту побутової техніки, радіоелектронної апаратури, хімічного чищення одягу і прання білизни, ремонту й будівництва житла за індивідуальними замовленнями населення;
    - Відновлення приймальні стаціонарної мережі побутового обслуговування у сільських поселеннях і відновлення виїзних форм обслуговування сільського населення міськими підприємствами;
    - Задоволення платоспроможного попиту жителів села на основні види побутових послуг, включаючи послуги, пов'язані з веденням особистого підсобного господарства;
    - Забезпечення доступності (пільгових тарифів) найбільш насущних видів побутових послуг пенсіонерам та іншим найбільш соціально
    уразливим групам сільського населення.
    1.3. Особливості формування соціальної інфраструктури у зв'язку з переходом до ринкових відносин.
    Проведені в Росії соціально-економічні реформи призвели до радикальних змін у житті суспільства. Здійснено лібералізація економіки, зовнішньоекономічної діяльності, проведено перший етап приватизації, ліквідована система централізованого планування і управління. У результаті цього докорінно змінюються виробничі відносини на селі.
    В процесі реорганізації колгоспів і радгоспів соціальна сфера, житловий фонд, всередині господарські автомобільні дороги, системи енергобеспеченія, водо-і газопостачання, телефонізація та інші об'єкти загального користування на селі повинні змінити свого господаря. Сільськогосподарського товаровиробника передбачалося звільнити від невластивих йому функцій, вся його увага повинна бути зосереджена на сільськогосподарському виробництві.
    Однак рекомендації уряду Росії з передачі об'єктів соціальної та інженерної інфраструктури села у власність сільським та селищним Радам народних депутатів залишилися не реалізованими. Відсутність правового механізму передачі об'єктів, реальних джерел фінансування витрат на їх утримання, необхідної експлуатаційної служби призвело до того, що соціальна сфера села опинилася безгоспної.
    Бюджетами всіх рівнів передбачається часткове фінансування витрат на утримання тільки об'єктів соціальної сфери та житлового фонду, а інші об'єкти соціальної та інженерної інфраструктури опинилися без фінансової підтримки. Постанова Уряду Російської Федерації від 17 липня 1995р. «Про передачі об'єктів соціальної та інженерної інфраструктури сільськогосподарських організацій в муніципальну власність» залишилася також повною мірою не реалізованим, хоча цим документом була визначена правова основа і встановлений порядок передачі об'єктів соціальної та інженерної інфраструктури села.
    Спроба забезпечити захист сільського населення через органи місцевого самоврядування та передачу їм об'єктів соціальної інфраструктури виявилася неефективною, насамперед через відсутність фінансових ресурсів. За шість років з моменту прийняття постанови Уряду РФ «Про порядок реорганізації колгоспів і радгоспів», яким рекомендувалося передати в муніципальну власність соціальну інфраструктуру села, органами місцевої влади від сільськогосподарських підприємств було прийнято тільки:
    19% - житлового фонду;
    36% - дитячих дошкільних установ;
    38% - загальноосвітніх шкіл;
    21% - клубів і будинків культури;
    24% - автомобільних доріг з твердим покриттям;
    6% - розподільних газових мереж;
    6% - ліній електропередач. (1)
    У віданні сільськогосподарських підприємств досі перебуває значна кількість соціальних об'єктів на утримання яких вони змушені витрачати близько 10 трлн.руб. на рік (у цінах 1997р.). Указ Президента РФ про виділення бюджеті окремим рядком витрат на утримання соціальної та інженерної структури села, що знаходиться на балансі сільськогосподарських підприємств, як на федеральному, так і на регіональному рівні не виконується.
    Таким чином головною особливістю соціальної інфраструктури у зв'язку з переходом до ринкових відносин є зміна господаря і переорієнтація на нові джерела фінансування. Природно, що грошей, які виділяє держава явно не достатньо, тому потрібно шукати нові джерела, наприклад залучення грошових коштів населення, так саме воно є одержувачем послуг, що надаються соціальною інфраструктурою, або ж, наприклад, залучення промислового та банківського капіталу.
     
    1) Тимофєєв В. Соціальний розвиток села// Економіст 1998 № 2
    Але перш ніж здійснювати дані проекти необхідно проаналізувати сучасний стан соціальної інфраструктури, з метою визначення найбільш пріоритетних напрямки фінансування.

    1.4. Сучасний стан соціальної інфраструктури та причини, що стримують її розвиток
    Забезпеченість населення послугами соціальної інфраструктури безпосередньо впливає на економічну ефективність суспільного виробництва, оскільки поліпшення умов життя і відпочинку, підвищення кваліфікації робітників сприяє зростанню продуктивності праці. Однак, цьому важливому напрямку не приділяється достатньої уваги в умовах переходу до ринкових відносин. Тільки за останні п'ять років у сільській місцевості майже в три рази скоротився введення житла, в п'ять разів-клубів і будинків культури, в сім разів - дошкільних установ та інших об'єктів соціальної інфраструктури (див. Таблицю 1).
    Таблиця 1
    Введення в дію об'єктів соціальної інфраструктури в сільському господарстві Росії


    Показники
    1986-1990 рр.. У середньому
    1991-1995 рр.. У середньому
    1995
    1996
    1997
    Житла, млн. Кв. М.
    14,7
    8,8
    5,7
    4,4
    3,4
    Клубів та будинків культури, тис місць
    170,4
    36,2
    13,3
    8,0
    4,9
    Загальноосвітніх шкіл, тис місць
    114,3
    49,0
    28,7
    21,0
    14,6
    Дитячих дошкільних установ, тис місць
    96,3
    23,0
    6,0
    2,6
    2,1
    Теплових мереж, км
    537
    275
    123
    120
    14,4
    Локальних водопроводів, км
    4686
    2951
    1231
    776
    647
    Каналізаційних мереж, км
    247
    70
    25
    25,5
    14,6

    Ситуація, що склалася в даний час соціальна сфера на селі підтверджує наявність глибокого аграрного та демографічної кризи.
    У сільській місцевості знаходиться 27,6% всього житлового фонду країни. Щодо динаміки зростання житлового фонду в сільській та міській місцевості свідчать дані представлені нижче.
    Таблиця 2
    Динаміка житлового фонду Росії

    1990р.
    1995р.
    1996р.
    Житловий фонд, млн.кв.м. загальної площі
    2425
    2649
    2680
    У тому числі:
    У сільській місцевості
    У міській місцевості

    705
    1720

    734
    1915

    739
    1941
    У середньому на одного жителя припадає кв.м. загальної площі
    16,4
    18,1
    18,3
    У тому числі:
    у сільській місцевості
    в міській місцевості

    18,2
    15,7

    18,6
    17,8

    18,8
    18,1

    Темпи зростання житлового фонду та середньої забезпеченості загальною площею одного жителя за період 1990-1996р. у сільській місцевості були вищими, ніж у міській. Незважаючи на це, у розрахунку на фактично заселену площа забезпеченість сільського населення житлом нижче, ніж міського, так як на селі пустує 534 тис. будинків, що дорівнює 7% загальної кількості сільських будинків. В основному порожні будинки зосереджені у віддалених і малих селах, де проживають переважно самотні і малосімейні люди старшого віку.
    За рівнем забезпеченості житлом, у тому числі і в сільській місцевості, Росія поступається більшості розвинених країн. Так, у Росії - 18 кв.м., в Норвегії - 74 кв.м., США - 65, Японії - 31 кв.м. (1). Необхідно враховувати, що в цих країнах рівень забезпеченості житлом фермерів вище, ніж у місті.
    Переважна частина сільського житла не відповідає потребам населення не тільки за обсягом, але і за своїми

    1) Соціальний розвиток села: проблеми і тенденції// АПК 1998 № 2
    якісними характеристиками. У сільській місцевості зберігається досить низький рівень благоустрою житла. Близько 90% всіх населених пунктів сільської місцевості не мають централізованого водопостачання, а понад 50% - не мають газопостачання. Забезпеченість житлового фонду центральним опаленням, гарячим водопостачанням та каналізацією у сільській місцевості становлять 40, 21, 39%, тоді як у міській місцевості відповідно 93, 81, 92%.
    У незадовільному стані знаходяться у сільській місцевості об'єкти освіти, культури та охорони здоров'я. Так, у 50% населених пунктів на селі відсутні заклади охорони здоров'я, у 70% - ні підприємств побутового обслуговування, а в 33% - магазинів і торгових точок. У сільській місцевості за останні 3 - 4 роки відбувається згортання соціальної сфери. Наявна матеріальна база культурно-побутових об'єктів не відповідає нормам і не дозволяє створити умови для повноцінного відпочинку і виховання дітей: так дитячими дошкільними установами на селі охоплено близько половини дітей, більше 50% клубів розміщені в непристосованих будівлях і приміщеннях.
    Відзначається яскраво виражена тенденція погіршення умов отримання середньої освіти на селі. За 1991-1996рр. число загальноосвітніх шкіл скоротилася більш ніж на 1 тис. при збільшенні чисельності учнів на 623 тис. Закриваються переважно початкові малокомплектні школи. Проблема просторової доступності загальноосвітньої школи на селі загострюється і у зв'язку з погіршенням транспортного обслуговування.
    Через концентрації учнівських місць у великих поселеннях 20% сільських шкіл працює в 2-3 зміни. Частка шкіл, що потребують капітального ремонту склала 31% у 1996р, а 7% знаходиться в аварійному стані. О пів на сільських шкіл немає водопроводу, в 2/5 - централізованого опалення, в 3/5 - каналізації. Тільки 26% шкіл обладнані всіма видами благоустрою.
    Сільська школа практично не має сучасних технічних засобів навчання, не вистачає вчителів, рівень фахової освіти педагогічного персоналу нижче, ніж у місті, і має тенденцію до зниження.
    Особливу тривогу викликає збільшення контингенту дітей не відвідують школу. Їх кількість сягає 700 тис. Це 9-10% дітей 7-15 років проти 3-4% у 1990р. Відлучення від школи пов'язано зі зміною життєвих орієнтирів і установок батьків і дітей, підвищенням трудових навантажень підлітків в особистому підсобному та селянське (фермерське) господарство, віддаленістю шкіл від місця проживання, збільшенням частки дітей з вадами розумового і фізичного розвитку.
    Не краща ситуація склалася і в сфері дошкільної освіти. За 1991-1996 рр.. мережа дитячих дошкільних закладів скоротилася на селі на 11,2 тис. (28%), а чисельність відвідують їх дітей - на 924 тис. чоловік (46%). Охоплення дітей дошкільними установами в 1996р. був значно нижче в таких регіонах (у сільській місцевості), як Республіка Інгушетія - 3,2%, Республіка Дагестан - 12,7%, Курська область - 15,3%. (1)
    Таблиця 3
    Чисельність дошкільних освітніх установ і дітей, які відвідують їх, тис.

    1992р.
    1993р.
    1994р.
    1996р.
    1996р.
    Число дошкільних освітніх закладів у сільській місцевості
    37,5
    36,1
    33,5
    31,5
    29,4
    Кількість дітей в них
    1667
    1573
    1395
    1232
    1098
    Доводиться місць в дошкільних освітніх установах на 1000 дітей у віці 1-6 років, всього
    613
    636
    641
    658
    679
    Охоплення дітей у віці 1-6 років дошкільними освітніми установами,%
    У тому числі:
    У містах і селищах міського типу
    У сільській місцевості
    57
    62
    44
    57
    63
    45
    56
    62
    42
    55
    62
    39
    55
    62
    38

    Близько двох третин дітей дошкільного віку на селі виховуються вдома, що в деяких випадках негативно позначається на їхньому розвитку. Високе навантаження сільських жінок не дозволяє їм приділяти належну увагу вихованню дітей. Тільки в дитячому саду діти на селі можуть отримати основи мистецького та музичної освіти.

    Найбільшим соціальним злом з наслідками є руйнування інфраструктури сільських лікувальних закладів.
    За 1991-1996рр. потенціал дільничних лікарень скоротився на 13,4 тис. ліжок, кількість фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП) - на 1 тис.,

    1) Соціальний розвиток села: проблеми і тенденції// АПК 1998 № 2
    практично припинені виїзні форми медичного обслуговування, знизилися обсяги і якість періодичних медоглядів населення і профілактичних медичн?? нскіх заходів, знизилася доступність швидкої медичної допомоги.
    Погіршення стану сільського охорони здоров'я відбувається на тлі підвищення тяжкості сільськогосподарської праці, погіршення його умов та екологічної обстановки на селі. Загострилися проблеми, пов'язані зі скиданням, зберіганням і знезараженням виробничих і господарсько-побутових стічних вод, експлуатацією та технічним обслуговуванням сільських водопроводів, організацією гарячого харчування працюючим, ремонтом і оновленням холодильного та технологічного обладнання ще діючих їдалень.
    В результаті збільшується загальна та професійна захворюваність, зростає кількість занедбаних, хронічних і соціальних хвороб, таких як туберкульоз, короста, дитячі інфекційні, венеричні захворювання. Підвищується інвалідність і смертність сільського населення.
    Аварій в сільському господарстві в 1996р. збільшилася в порівнянні з 1990р. в 2,3 рази. Основна частина профзахворювань припадає на жінок, які працюють на тваринницьких фермах. Рівень захворюваності жінок-тваринників, включаючи професійну, більш ніж удвічі вище в порівнянні з жінками, зайнятими в інших сферах праці, а поширеність хронічної патології вище в 4 рази. Погане здоров'я сільських жінок згубно позначається на їх репродуктивної функції.
    Захворюваність на туберкульоз на селі збільшилася за останні 6 років в 1,5 рази, психічними захворюваннями - в 1,2 рази, венеричними - в 4,2 рази.
    У порівнянні з 1992р. чисельність інвалідів серед сільських жителів зросла на 14%. Основною причиною інвалідності є хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби нервової системи та органів чуття.
    Рівень смертності працездатного сільського населення за 1991-1996рр. збільшився на 29%, у тому числі серед чоловіків - на 32, серед жінок - на 17%. Тривалість життя скоротилася на 4 роки і майже на рік відстає від міського рівня.
    За 1991-1996рр. мережа клубних установ скоротилася на 9,5 тис. Більше половини сільських населених пунктів не мають ні стаціонарних, ні пересувних форм культурного обслуговування.
    Інтенсивно старіють і зношуються основні фонди установ культури, збільшується кількість об'єктів, що потребують реконструкції та капітального ремонту. Сьогодні кожен третій клуб і кожна десята бібліотека потребують капітального ремонту або перебувають в аварійному стані. Бідніє книжково-журнальний фонд бібліотек.
    Найбільшому руйнування зазнала сфера платного обслуговування населення, що пов'язано з різким зниженням купівельної спроможності, приватизацією та комерціалізацією об'єктів обслуговування, обвальним підвищенням транспортних та інших виробничих витрат обслуговуючих підприємств і організацій.
    За даними Всеросійського перепису підприємств роздрібної торгівлі та громадського харчування на 1.11.1994г. в порівнянні з 1990р. кількість працюючих сільських магазинів зменшилася на 72 тис (49%), а їх торгова площа - на 43%; число підприємств громадського харчування
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !