ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Аналіз собівартості промислової продукції
         

     

    Бухгалтерський облік і аудит
    Зміст
    ВСТУП 3
    Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА АНАЛІЗУ КАТЕГОРІЇ «СОБІВАРТІСТЬ ПРОМИСЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ» 5
    1.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ 5
    1.2. СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ І ЗАВДАННЯ АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ 9
    1.3. ВИДИ АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ, СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА. 13
    1.4. ЗНАЧЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ 21
    Розділ 2. РОЗРАХУНКОВО-АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПРОМИСЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ 24
    2.1. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ за економічними елементами 24
    2.2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ по статтях калькуляції 27
    2.3. АНАЛІЗ ВИТРАТ НА 1 ГРН. Вироблена продукція 35
    2.4. АНАЛІЗ резерви зниження собівартості продукції 37
    Розділ 3. Використанням зарубіжного досвіду При аналізі ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ І СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ 39
    ВИСНОВОК. 44
    Список використаних джерел 45

    Введення
    Економічний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства відіграє важливу роль у забезпеченні підвищення ефективності виробництва. Він є суттєвою складовою частиною економічних методів управління. Аналіз є базою планування, засобом оцінки якості планування і виконання плану.
    Предметом економічного аналізу є виробничо-господарська діяльність підприємств.
    Змістом економічного аналізу є комплексне вивчення виробничо-господарської діяльності підприємства з метою об'єктивної оцінки досягнутих результатів та розробки заходів щодо подальшого підвищення ефективності господарювання.
    Найважливішими напрямками техніко-економічного аналізу діяльності підприємства є:
    - Аналіз обсягу, асортименту та реалізації продукції;
    - Аналіз трудових показників;
    - Аналіз собівартості продукції;
    - Аналіз прибутку.
    Вибір теми даної курсової роботи обумовлений її актуальністю в умовах ринкових відносин, коли кожне підприємство прагнути отримати максимальний прибуток з найменшими витратами.
    Вивчення собівартості продукції має велике значення для підприємницької діяльності організацій. Розробка та реалізація управлінських рішень базується на відповідній інформації про стан справ в тій чи іншій галузі діяльності організації. Так, дані обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) є важливим засобом виявлення виробничих резервів, постійного контролю використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою підвищення рентабельності виробництва. Це є причиною того, що ділянка витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) займає найбільш важливе місце в системі організації.
    Собівартість продукції належить до числа найважливіших якісних показників, що характеризують всі сторони господарської діяльності підприємства (фірм, компаній), їхні досягнення та недоліки. Рівень собівартості пов'язаний з об'ємом і якістю продукції, використанням робочого часу, сировини, матеріалів, обладнання, витрачанням фонду оплати праці і т. д.
    Собівартість є основою визначення цін на продукцію. Її зниження приводить до збільшення суми прибутку і рівня рентабельності. Більш того, для підприємств, що виробляють продукцію, ціни на яку жорстко регламентовані законодавством, зниження собівартості - єдина можливість зробити своє виробництво рентабельним і отримувати прибуток.
    Радикальні економічні зміни в нашій державі вимагають змін в управлінні, а умови ринку спонукають підприємства прагнути до оптимізації собівартості. Цьому значною мірою сприяє економічний аналіз, від якого залежить якість і оперативність інформаційного забезпечення керівництва.
    Пріоритет аналізу на задоволення в першу чергу внутрішніх користувачів потребує вирішення проблем методичного, організаційного та управлінського характеру.
    Проблемам аналізу витрат і собівартості продукції в умовах ринкової економіки знайшли своє відображення в наукових працях Бородіна А.С., Валуєва Б.І., Голова С.Ф., Гуцайлюк З.В., Єфіменко В.І., Литвина Б.М ., Мниха Є.В., Пархоменка В.М., Кужельного М.В., Кузьмінського А.М., Чумаченко М.Г. та інших вітчизняних і зарубіжних авторів. Питання автоматизованого ведення аналізу розглядалися в роботах Вериги Ю.А., Завгороднього В.П., Емуранова Т.В.
    Метою даної курсової роботи є вивчення собівартості як економічної категорії, а також практичне використання аналітичних процедур з метою:
    - Визначення резервів зниження собівартості продукції на підприємстві;
    - Виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва і збуту продукції;
    - Вивчення технічного та організаційного рівня виробництва;
    - Використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини та матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків і т. д.

    Глава 1. Теоретичні питання дослідження і аналізу категорії «собівартість промислової продукції»
    1.1. Економічна сутність і класифікація собівартості продукції
    Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств та об'єднань, що виражає в грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству випускається їм продукція. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата).
    Розрізняють чотири види собівартості промислової продукції:
    1) цехова - включає витрати даного цеху на виробництво продукції;
    2) Загальнозаводська - показує всі витрати підприємства на виробництво продукції;
    3) повна - характеризує витрати підприємства не тільки на виробництво, а й на реалізацію продукції;
    4) галузева - залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.
    Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтях витрат.
    Групування по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якій визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства. Ця група використовується також для узгодження плану по собівартості з іншими розділами бізнес-плану, для планування оборотних коштів і контролю їх використання. У промисловості прийнято таку угруповання витрат по їх економічними елементами:
    1) матеріальні витрати - часто для зручності використання поділяються на:
    - Сировина і основні матеріали;
    - Допоміжні матеріали;
    - Паливо (з боку);
    - Енергію (з боку).
    2) амортизація основних фондів;
    3) заробітна плата;
    4) відрахування на соціальне страхування;
    5) інші витрати, не розподілені по елементах.
    Приблизна структура витрат на виробництво промислової продукції показана в таблиці 1.1. Оскільки промислове виробництво, як правило, матеріаломістке, витрати сировини і основних матеріалів займають найбільшу питому вагу в загальній сумі витрат. І хоча в сучасних умовах розвитку промислового сектора, коли в промислове виробництво все більше проникає автоматизація технологічних процесів і зростає питома вага амортизації високотехнологічного обладнання та зарплати висококваліфікованих кадрів, матеріальні витрати не здають своїх позицій, як і раніше, займаючи найбільшу частку в структурі витрат.
    Таблиця 1.1
    Орієнтовна структура витрат на виробництво промислової продукції
    № Ел. Економічні елементи витрат% у загальній сумі витрат
    1.1 Сировина та основні матеріали 85,5
    1.2 Допоміжні матеріали 2,6
    1.3 Паливо 0,3
    1.4 Енергія 0,6
    2 Амортизація 1,6
    3, 4 Заробітна плата і відрахування на соціальне страхування 8,6
    5 Інші витрати, що не розподілені за елементами 0,8
    ВСЬОГО: 100
    Структура собівартості знаходиться в постійному русі, і на неї впливають наступні фактори:
    1) специфіка (особливості) підприємства; виходячи з цього, розрізняють:
    - Трудомісткі підприємства (велика частка заробітної плати в собівартості продукції);
    - Матеріаломісткі (велика частка матеріальних витрат);
    - Фондомісткі (велика частка амортизації);
    - Енергоємні (велика частка палива та енергії в структурі собівартості);
    2) прискорення науково-технічного прогресу - впливає на структуру собівартості багатопланово, але основний вплив полягає в тому, що під впливом цього чинника частка живої праці в собівартості продукції зменшується, а частка уречевленої праці збільшується;
    3) рівень концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікації виробництва;
    4) географічне місцезнаходження підприємства;
    5) інфляція і зміна процентної ставки банківського кредиту.
    та інші.
    Угрупування витрат за економічними елементами показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції та інші господарські потреби. За економічними елементами не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з групуванням витрат за економічними елементами витрати на виробництво плануються і враховуються за статтями витрат (статтями калькуляції).
    Угрупування витрат за статтями витрат дає можливість бачити витрати за їхнім місцем і призначенням, знати, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості за статтями витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.
    У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей:
    1) сировина;
    2) матеріали;
    3) покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;
    4) паливо і енергія на технологічні цілі;
    5) основна заробітна плата виробничих робітників;
    6) додаткова заробітна плата виробничих робітників;
    7) витрати на утримання і експлуатацію обладнання;
    8) загальновиробничі (загальноцехового) витрати;
    9) загальногосподарські (загальнозаводські, общефабрічние) витрати;
    10) інші витрати;
    11) витрати на збут (комерційні).
    Перші десять статей витрат утворюють фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробнича (в основному, збутових) витрат.
    Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, поділяються на:
    а) прямі;
    б) непрямі.
    До прямих витрат відносяться витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна плата основних виробничих робітників і ін
    До непрямих витрат відносяться витрати, які неможливо або недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: цехові, загальнозаводські (общефабрічние) витрати, витрати по утриманню та експлуатації обладнання.
    Узагальнена схема витрат на виробництво показана на рис. 1.1.

    Малюнок 1.1 Загальна схема класифікації витрат на виробництво
    Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляція складається за статтями витрат, прийнятим у даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій:
    а) планову;
    б) нормативну;
    в) звітну.
    В плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат за окремими статтями, а в нормативної - за діючими на даному підприємстві нормам, і тому вона, на відміну від планової калькуляції переглядається, як правило, щомісяця, у зв'язку зі зміною нормативів.
    Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.
    Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, оскільки дозволяє здійснювати повсякденний контроль над ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Усі витрати в межах норм враховуються без групування, за окремими замовленнями. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причин та винуватців, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх у процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.
    1.2. Сутність, значення і завдання аналізу собівартості продукції
    Впровадження дієвого комерційного розрахунку в усі галузі господарства, забезпечення кращих результатів при найменших витратах, дотримання найсуворішого режиму економії вимагають постійного спостереження за всіма складовими виробничої собівартості, глибокого аналізу витрат по статтях і елементам. При цьому особливо ретельно повинні аналізуватися непродуктивні витрати і втрати. Тільки повсякденний контроль таких витрат і втрат, оперативний аналіз чинників, що їх зумовили, допоможуть виключити нераціональні витрати живої і матеріалізованої праці. Тому аналіз собівартості на сьогоднішній день є одним з найбільш актуальних способів, що допомагає знайти можливості підвищення ефективності виробництва в цілому і його окремих ділянок.
    При аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних факторах. Економічні фактори найбільш повно охоплюють всі елементи процесу виробництва - засоби, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрямки роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, впровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат .
    Економія, яка обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується за наступним складом (типовим переліком) чинників:
    1. Підвищення технічного рівня виробництва.
    Даний фактор полягає в:
    - Механізації та автоматизація виробничих процесів;
    - Запровадження нової, прогресивної технології, застосування нових видів сировини і матеріалів;
    - Поліпшення використання наявних матеріальних ресурсів;
    - Зміни конструкції і технічних характеристик виробів;
    - Інших факторах, що підвищують технічний рівень виробництва.
    По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. За кожного заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до і після впровадження заходів та множенням отриманої різниці на обсяг виробництва в планованому році:
    (1.1)
    де: Е - економія прямих поточних витрат;
    ПТЗ1 - прямі поточні витрати після впровадження заходу;
    ПТЗ0 - прямі поточні витрати на одиницю продукції до впровадження заходу;
    ВП - обсяг продукції в натуральних одиницях від початку впровадження заходу до кінця планованого року.
    Одночасно повинна враховуватися і перещо ходять економія по тим заходам, які здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різниця між розрахунковою річною економією і її частиною, врахованої у планових розрахунках попереднього року. За заходам, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з обсягу роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без обліку масштабів впровадження до початку цього року.
    Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використання ЕОМ, вдосконалення і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріалоємності і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів та ін
    2. Вдосконалення організації виробництва і праці.
    Зниження собівартості може відбутися в результаті:
    - Змін в організації виробництва, форми і методи праці;
    - Розвитку спеціалізації виробництва;
    - Вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього;
    - Поліпшення використання основних фондів;
    - Поліпшення матеріально-технічного постачання;
    - Скорочення транспортних витрат;
    - Інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва.
    При одночасному вдосконаленні техніки та організації виробництва необхідно встановити економію по кожному фактору окремо і включити у відповідні групи. Якщо такий поділ зробити важко, то економія може бути розрахована виходячи з цільового характеру заходів або за групами факторів.
    Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва - розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт і продукції.
    Значне зменшення витрат живої праці може статися при збільшенні норм і зон обслуговування, скорочення втрат робочого часу, зменшення числа робітників, що не виконують норм виробітку. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість вивільнених робітників на середню заробітну плату в попередньому році (з нарахуваннями на соціальне страхування та з урахуванням витрат на спецодяг, харчування і т. п.). Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної плати і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.
    При поліпшенні використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті:
    - Підвищення надійності та довговічності обладнання;
    - Вдосконалення системи планово-попереджувального ремонту;
    - Централізації та впровадження індустріальних методів ремонту, утримання та експлуатації основних фондів.
    Економія обчислюється як добуток абсолютного скорочення витрат (крім амортизації) на одиницю обладнання (або інших основних фондів) на среднедействующее кількість обладнання (або інших основних фондів).
    Удосконалення матеріально-технічного постачання і використання матеріальних ресурсів знаходить відображення у зменшенні норм витрат сировини і матеріалів, зниження їх собівартості за рахунок зменшення заготівельно-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.
    Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативний витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітником за відступ від нормальних умов праці і понаднормові роботи, платежі по регресних позовів тощо п.). Виявлення цих зайвих витрат потребує особливих методів і уваги. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одночасного урахування, при аналізі даних нормативного урахування витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.
    3. Зміна обсягу і структури продукції.
    Дані зміни можуть призвести до відносного зменшення умовно-постійних витрат, амортизаційних відрахувань на одиницю продукції, зміни номенклатури та асортименту продукції, а також підвищення її якості.
    Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їхня кількість на одиницю продукції зменшується, що призводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витрат визначається за формулою:
    (1.2)
    де: ЕП - економія умовно-постійних витрат;
    П - сума умовно-постійних витрат у базисному році;
    Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.
    4. Поліпшення використання природних ресурсів.
    Тут враховується:
    - Зміна складу і якості сировини;
    - Зміна продуктивності родовищ, обсягів підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини;
    - Зміна інших природних умов.
    Ці фактори відображають вплив природних (природних) умов на величину перемінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.
    5. Галузеві та інші фактори.
    До них відносяться:
    - Введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв;
    - Підготовка та освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах;
    - Інші фактори.
    Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на вищій технічній основі, з кращими економічними показниками.
    Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, у зменшенні витрат пускового періоду по знову, що вводиться в дію цехах та об'єктам. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється за формулою:
    (1.3)
    де: ЕПО - зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва;
    З0, З1 - суми витрат базисного і звітного року;
    ТП0, ТП1 - обсяг товарної продукції базисного та звітного року.
    Об'єктами аналізу собівартості продукції є наступні показники:
    1) повна собівартість товарної продукції в цілому та за елементами витрат;
    2) витрати на гривню товарної продукції;
    3) собівартість порівнянної товарної продукції;
    4) собівартість окремих виробів;
    5) окремі елементи і статті витрат.
    1.3. Види аналізу собівартості, система показників та інформаційна база.
    У практиці економічного аналізу собівартості продукції є кілька усталених напрямків. Серед них:
    1) аналіз собівартості за економічними елементами;
    2) аналіз собівартості за статтями калькуляції;
    3) аналіз витрат на 1 грн. виробленої продукції.
    4) аналіз собівартості порівнянної продукції;
    5) аналіз собівартості найважливіших виробів,
    та ін
    У цій роботі розглядаються три з них, що мають найбільшу значимість:
    - Аналіз собівартості за економічними елементами;
    - Аналіз собівартості за статтями калькуляції;
    - Аналіз витрат на 1 грн. виробленої продукції.
    Аналіз собівартості за економічними елементами
    Угрупування витрат за економічними елементами - одна з найбільш поширених. Служить для визначення завдань щодо зниження собівартості продукції, розрахунку потреб в обігових коштах, розрахунку кошторису витрат, а також для економічного обгрунтування інвестицій.
    Дозволяє з'ясувати, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, якою мірою і в якому напрямку ці фактори вплинули на загальну собівартість
    Основними задачами, які розв'язуються при аналізі витрати за економічними елементами, є визначення частки (питомої ваги) окремих елементів у% до підсумку витрат, а також розрахунок їх динаміки (або виконання плану).
    Витрати зіставляються з використанням відносних величин (часток), оскільки вони розраховуються за різні періоди, в яких були різні обсяги виробництва.
    Аналіз витрат на гривню товарної продукції
    Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції - витрати на гривню товарної продукції, який вигідний тим, що по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і, по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком. Обчислюється він відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої товарної продукції в діючих цінах. На його рівень впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні, як зовнішні, так і внутрішні фактори (рис. 1.2).
    Вплив факторів першого рівня на зміну витрат на гривню товарної продукції розраховується способом ланцюгових підстановок.
    Сума постійних і змінних витрат залежить від рівня ресурсоємності і зміни вартості матеріальних ресурсів у зв'язку з інфляцією.
    Щоб встановити, як фактори вплинули на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на гривню товарної продукції за рахунок кожного фактора помножити на фактичний обсяг реалізації продукції, виражений у планових цінах.
    Зміна витрат на грівнутоварной продукції


    Зміна обсягу випуску продукції Ізмененіеструктури випуску продукції Зміна середнього рівня відпускних цін на продукцію

    Зміна рівня питомих змінних витрат Зміна суми постійних витрат Зміна цін у зв'язку з інфляцією
    Ізмененіекачествапродукціі

    Зміна рівня ресурсоємності продукції Зміна вартості спожитих ресурсів Зміна ринків збуту
    Рисунок 1.2 Взаємозв'язок факторів, що визначають рівень витрат на грівнутоварной продукції.
    Аналіз прямих матеріальних витрат
    Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину та матеріали. Загальна сума витрат, відповідно до схеми, наведеної на рис. 1.3 залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і зміни питомих витрат на окремі вироби.
    Прямі матеріальні витрати на виробництво продукції (МЗ)


    Обсяг виробництва товарної продукції Структура товарної продукції Рівень витрат на одиницю продукції


    Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції Середня вартість одиниці сировини і матеріалів
    Малюнок 1.4. Блок-схема факторної системи прямих матеріальних витрат.
    Питомі матеріальні витрати на окремі вироби залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції і середньої ціни одиниці матеріалів.
    Розрахунок впливу даних факторів проводиться способом ланцюгових підстановок.
    Витрати на одиницю продукції залежить від:
    - Якості сировини і матеріалів;
    - Заміни одного виду матеріалів іншим;
    - Зміни рецептури сировини;
    - Техніки, технології та організації виробництва;
    - Кваліфікації працівників;
    - Відходів сировини
    та ін Спочатку потрібно дізнатися зміна питомої витрати матеріалів за рахунок того чи іншого чинника, а потім помножити на планові ціни і фактичний обсяг виробництва i-того виду продукції.
    Рівень середньої ціни матеріалів залежить від:
    - Ринків сировини;
    - Відпускної ціни постачальника;
    - Внутрішньогрупової структури матеріальних ресурсів;
    - Рівня транспортних і заготівельних витрат;
    - Якості сировини
    і т. д. Щоб дізнатися, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, необхідно зміну середньої ціни i-того виду або групи матеріалів за рахунок j-того чинника помножити на фактичну кількість використовуваних матеріалів відповідного виду:
    На багатьох підприємствах можуть мати місце надпланові зменшення або збільшення витрат, які можна реалізувати або використати в інших цілях. Якщо зіставити їх вартість за ціною можливого використання і за вартістю вихідної сировини, то дізнаємося, на яку суму збільшилися матеріальні витрати, включені в собівартість продукції.
    Крім того, можна підрахувати, скільки недоотримано продукції у зв'язку з надпланових поворотними відходами. Для цього вартість надпланових зворотних відходів за ціною вихідної сировини потрібно розділити на норму їх витрати на одиницю продукції.
    Наявність надпланових безповоротних відходів призводить до прямого подорожчання продукції і зменшення його випуску. Щоб визначити, наскільки зросла сума матеріальних витрат, необхідно понадпланове кількість безповоротних відходів помножити на планову ціну вихідного матеріалу. Потім слід визначити, наскільки зменшився випуск продукції за рахунок цього фактора, і як у зв'язку з цим змінилася собівартість одиниці продукції.
    У результаті заміни одного матеріалу іншим змінюється не тільки кількість спожитих матеріалів на одиницю продукції, але і їх вартість. Щоб встановити, як змінилися в зв'язку з цим матеріальні витрати на одиницю продукції, потрібно різниця між питомою витратою замінює матеріалу (УР1) і питомою витратою замінюваного матеріалу (УР0) помножити на ціну якого замінюють матеріалу (Ц0), а різниця між ціною замінює матеріалу (Ц1 ) і ціною якого замінюють матеріалу (Ц0) - на питома витрата замінює матеріалу (УР1) і результати потім скласти:
    (1.4)
    Якщо на підприємстві є покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, то можна визначити, наскільки вигідна для підприємства кооперація. Для цього порівнюють ціну придбання і собівартість виготовлення виробів на підприємстві. Якщо ціна придбання нижче собівартості виготовлення, то вигідніше купувати виріб або напівфабрикат.
    Аналіз витрат на оплату праці
    Витрати на заробітну плату виробничих робітників відображаються безпосередньо в статтях витрат. Заробітна плата допоміжних робітників в основному відбивається на статтях витрат по утриманню та експлуатації обладнання, заробітна плата службовців і ІТП входить до складу цехових і загальнозаводських витрат. Заробітна плата робітників, зайнятих у допоміжному виробництві, входить в собівартість пара, води, електроенергії і впливає на собівартість товарної продукції не прямо, а опосередковано, через те комплексні статті, на які віднесено витрата пари, води та електроенергії.
    Тому аналіз заробітної плати, перш за все, проводиться по загальному її фондом і фондами окремих категорій промислово-виробничого персоналу підприємства, незалежно від того, в яких статтях відображена ця заробітна плата. Після виявлення причин, які викликали зміна (відхилення) фонду заробітної плати окремих категорій працівників, можна визначити, якою мірою ці відхилення вплинули на різні статті собівартості продукції. Відхилення від плану фонду заробітної плати необхідно скорегувати на процент виконання плану випуску продукції, обчислити відносне відхилення від планового фонду заробітної плати. При цьому треба враховувати, що підвищення випуску продукції впливає на заробітну плату не всіх категорій працівників. Якщо ж враховувати й ті обставини, що фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу змінюється пропорційно обсягу продукції, що випускається тільки по робочих-відрядникам, то відносна економія не може бути обчислена по фонду заробітної плати ІТП, службовців, МОП, учнів та персоналу охорони.
    Великий вплив на ефективність роботи підприємства і на витрати фонду заробітної плати надає використання коштів на преміювання робітників. Аналіз ефективності положень про преміювання проводиться шляхом зіставлення додатково отриманого прибутку від реалізації продукції або економії від зниження її собівартості з витратами на преміювання.
    Загальна сума прямої зарплати залежить від:
    а) обсягу виробництва товарної продукції, її структури;
    б) рівня витрат на окремі іу весь зріст, які, у свою чергу, залежать від трудомісткості і рівня оплати праці за 1 людино-годину.
    Зниження собівартості продукції багато в чому визначається правильним співвідношенням темпів зростання продуктивності праці і зростання заробітної плати. Зростання продуктивності праці повинен випереджати ріст заробітної плати, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.
    При аналізі факторів зміни зарплати можна використовувати дані «Акта впровадження науково-технічних заходів», де показується економія зарплати за рахунок впровадження кожного заходу.
    Аналіз непрямих витрат
    Непрямі витрати собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями:
    - Витрати на утримання і експлуатацію обладнання;
    - Загальновиробничі і загальногосподарські витрати;
    - Комерційні витрати.
    Аналіз цих витрат проводиться шляхом порівняння фактичної їх величини на гривню товарної продукції в динаміці за 5-10 років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їхня частка у вартості товарної продукції в динаміці та в порівнянні з планом, і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження. У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, що викликали абсолютні і відносні зміни витрат. За своїм складом це комплексні статті і складаються вони, як правило, з кількох елементів витрат.
    Витрати по утриманню та експлуатації машин і обладнання включають амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх утримання, витрати з експлуатації, витрати по виробничому переміщення вантажів, знос МШП та ін Деякі види витрат (наприклад амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції і є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними.
    Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції використовується така формула:
    (1.5)
    де: ЗСК - витрати, скориговані на фактичний випуск продукції;
    Зпл - планова сума витрат за статтею;
    ? ТП% - перевиконання (недовиконання) плану з випуску товарної продукції,%;
    Кз - коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.
    Загальна сума амортизації залежить від кількості машин і устаткування, їх структури, вартості та норм амортизації. Вартість обладнання може змінитися за рахунок придбання більш дорогих машин і їх переоцінки у зв'язку з інфляцією. Середня норма амортизації може змінитися за рахунок структурних зрушень у складі фондів.
    Чим більше продукції випущено на даних виробничих потужностях, тим менше амортизації та інших постійних витрат припадає на одиницю продукції.
    Експлуатаційні витрати залежать від кількості експлуатованих об'єктів, часу їх роботи і питомих витрат на 1 верстато-годину роботи.
    Витрати на капітальний, поточний і профілактичний ремонт залежить від обсягу ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних фондів, вартості запа
         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !