ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Земельні ресурси
         

     

    Географія

    Земельні ресурси

    Вступ

    "При інтенсивному використанні землі необхідно не тільки думати про те, як більше у неї взяти, але одночасно піклуватися і про збільшення родючості грунту ".

    С. Боголюбов

    Багатовікова практика свідчить про те, що головними джерелами життєздатності і процвітання будь-якої держави є належні йому земельні ресурси та проживає на них населення. При цьому під земельними ресурсами слід розуміти не тільки територію (простір) держави, але і все що перебуває «над» і «під» цим простором. Забезпеченість країни земельними ресурсами - найважливіший економічний і політичний фактор розвитку суспільного виробництва. Наявність земельних ресурсів дає широкий простір для економічного розвитку регіонів світу.

    Земельні ресурси - земна поверхню, придатна для проживання людини і для будь-яких видів господарської діяльності. Земельні ресурси характеризуються величиною території та її якістю: рельєфом, грунтовим покривом і комплексом інших природних умов. [10]

    Найбільшими країнами світу з площі території є:

    (млн. км2)

    Росія - 17,1

    Канада - 10,0

    Китай - 9,6

    США - 9,4

    Бразилія - 8,5

    При дослідженні проблеми ефективного використання земельних ресурсів необхідно виділяти поняття ефективної території. Ефективна територія - це територія країни, придатна для господарського освоєння.

    Найбільші країни світу за площі ефективної території:

    (млн. км 2)

    Бразилія - 8,1

    США - 7,9

    Австралія - 7,7

    Китай - 6,0

    Росія - 5,5

    2. Земельні ресурси світу

    Неправильне і неконтрольоване землекористування є основною причиною деградації і виснаження земельних ресурсів. При практикуються в даний час землекористуванні часто не приймаються до уваги фактичні потенційні можливості, продуктивність і чинники, обмеження у використанні земельних ресурсів, а також їх просторове різноманітність. Очікується, що населення світу, яке складає зараз 5,4 млрд. людина, до кінця століття досягне 6,25 млрд. чоловік. Необхідність збільшення виробництва продовольства з метою задоволення зростаючих потреб обумовлює величезне навантаження на природні ресурси, включаючи земельні ресурси. У багатьох регіонах злидні та недоїдання вже перетворилися на хронічну проблему. Однією з основних небезпек є руйнування і деградація сільськогосподарських та екологічних ресурсів. Хоча методи нарощування виробництва і збереження земельних і водних ресурсів вже розроблені, вони не знаходять широкого або систематичного застосування. Необхідний систематичний підхід до визначення таких форм землекористування і виробничих систем, які були б стійкими для кожного конкретного типу грунту і кліматичної зони, включаючи створення економічних, соціальних і організаційних механізмів їх здійснення. [7]

    Забезпеченість людства земельними ресурсами визначається світовим земельним фондом, який складає 13,4 млрд. га. З окремих великих регіонів найбільшим земельним фондом володіють Африка (30 млн. км2) і Азія (27,7 млн. км2), а найменшим-Європа (5,1 млн. км2) і Австралія з Океанією (8,5 млн. км2). Однак якщо розглядати забезпеченість регіонів земельними ресурсами з розрахунку на душу населення, то результат буде протилежною: на кожного жителя малонаселеній Австралії припадає 37 га землі (максимальний показник), а на жителя Азії - тільки 1,1 га, приблизно стільки ж і в Європі.

    Структура земельного фонду показує, яким чином використовуються земельні ресурси. У ній виділяються сільськогосподарські землі (у процесі "- рілля, сади, засіяні луки і природні луги і пасовища), лісові землі, землі, зайняті населеними пунктами, промисловістю і транспортом, малопродуктивні і непродуктивні землі.

    Найбільші країни світу за розмірами площі ріллі:

    Таблиця 1. Найбільші країни світу за розмірами площі ріллі

    Примітка. Джерело: [3]

    Найбільш цінні оброблювані землі займають всього 11% світового земельного фонду. Такий же показник характерний для СНД, Африки, Північної Америки. Для зарубіжної Європи цей показник вищий (29%), а для Австралії та Південної Америки - менш високий (5% і 7%). Країни світу з найбільшими розмірами оброблюваних земель - США, Індія, Росія, Китай, Канада. Оброблювані землі зосереджені в основному в лісових, лісостепових і степових природних зонах. Природні луки і пасовища переважають над робочою землями скрізь (в Австралії більш ніж у 10 разів), крім зарубіжної Європи. У всьому світі в середньому 23% земель використовується під пасовища.

    Структура земельного фонду планети постійно змінюється під впливом двох протилежних процесів. Один - Боротьба людства за розширення земель, придатних для проживання і сільськогосподарського використання (освоєння перелогових земель, меліорація, осушення, зрошення, освоєння прибережних ділянок морів), другий - погіршення земель, вилучення їх з сільськогосподарського обороту в результаті ерозії, опустелювання, промислової та транспортної забудови, відкритої розробки корисних копалин, заболочування, засолення.

    Другий процес йде більш швидкими темпами. Тому головна проблема світового земельного фонду -- деградація сільськогосподарських земель, в результаті якої відбувається помітне скорочення оброблюваних земель, що припадають на душу населення, а «Навантаження» на них весь час зростає. Країни з найменшою забезпеченістю ріллею на душу населення - Китай (0,09 га), Єгипет (0,05 га).

    У багатьох країнах робляться зусилля щодо збереження земельного фонду і поліпшення його структури. У регіональному та глобальному аспекті вони все більш координуються спеціалізованими органами ООН - ЮНЕСКО, ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН) та ін        

    Регіон         

    Частка від світового значення             

    Земельний фонд         

    рілля         

    Луги і пасовища         

    лісу         

    Інші землі             

    Європа         

    8         

    27         

    16         

    10         

    16             

    Азія         

    33         

    32         

    18         

    28         

    34             

    Африка         

    23         

    15         

    24         

    18         

    22             

    Північна Америка         

    17         

    15         

    10         

    17         

    14             

    Південна Америка         

    13         

    8         

    17         

    24         

    9             

    Австралія та Океанія         

    6         

    3         

    15         

    3         

    5             

    Весь світ         

    100         

    100         

    100         

    100         

    100     

    Таблиця 2. Структура земельних ресурсів світу, в%

    Примітка. Джерело: [3]

    3. Шляхи використання земельних ресурсів

    Земельні ресурси світу скорочуються. У багатьох країнах через брак орних площ відчувається нестача продуктів харчування. На сьогоднішній день все гостріше відчувається глобальна продовольча проблема. З часу її виникнення ведуться дискусії про шляхи її вирішення. Багато хто бачить вихід у подальшому розширенні орних, пасовищних і рибопромислових угідь. Згадаймо, що у процесі "землі (рілля, сади і плантації) в наш час займають 1450 млн. га або всього 11% території населеної суші. Відповідні показники для луків і пасовищ - 3400 млн. га і 26%. Виходить, що люди використовували ще не всі можливі резерви розширення рільничих і тваринницьких культурних ландшафтів.

    У принципі це, звичайно, так. Однак можна зустріти чимало оцінок, що свідчать про те, що самі природні фактори досить сильно обмежують можливості такого розширення. Було встановлено, що на територіях, що займають в цілому 78% усієї площі суші (без Антарктиди), для розвитку землеробства існують ті чи інші природні обмеження (табл. 3). Та й з решти 22% земель 13 відрізняються низькою, 6 - середнього і лише 3% - високою продуктивністю.

    Аналогічні підрахунки виробляли і вітчизняні вчені. На думку деяких, на непродуктивним земель, на яких не може проводитися біологічна продукція (льодовики, мляві пустелі, річки, озера, міста, антропогенний бедленд тощо), належать 54 млн. км2, або понад 36% всієї площі суші. На частку продуктивних, але не пахотнопрігодних земель (тундра, лісотундра, болота, посушливі і напівпустельні пасовища, гірські ліси та ін) припадає 70 млн. км2, або 47% всієї площі суші. У результаті пахотнопрігодние землі займають території в 25 млн. км2, що становлять близько 17% площі суші.

    Проте продовжують складати численні розрахунки, що стосуються резервних сільськогосподарських, і перш за все орних, земель. За деякими оцінками, гранична площа економічно вигідних для експлуатації земель становить 1,5 млрд. га. Це означає, що весь доступний фонд пахотнопрігодних земель людство фактично вже використовувало. За іншими оцінками, такий фонд значно більше, він потенційно дорівнює 2,5 млрд. га, і, отже, люди можуть розорати в майбутньому ще більше 1 млрд. га. Наприкінці ХХ століття з'явилися оцінки, згідно з яким площа земель, потенційно придатних для розвитку землеробства, перевищує 3 млрд. га. Це означає, що в резерві є ще більш 1,5 млрд. га земель. Нарешті, публікувалися деякі розрахунки ФАО, згідно з якими площа потенційно придатних для обробки земель становить 3,4 млрд. га. Можна додати, що більшість вітчизняних географів сходяться на тому, що реальний світової резерв пахотнопрігодних земель становить близько 1 млрд. га. [2]

    Вищевикладене доводить, що лише відносно малу частину резервних площ можна ввести в господарський оборот при порівняно невеликих витратах. Культивація же інших резервних земель, незручних за рельєфом або з положенням, посушливих, заболочених або засолених і т. д., може бути здійснена тільки при дуже великих капіталовкладеннях. До того ж треба враховувати й те, що частина знову освоюваних земель повинна буде компенсувати ті втрати земельного фонду планети, які пов'язані з його деградацією внаслідок розвитку опустелювання, ерозії, розширення несільськогосподарських територій.        

    Вид обмеження, що перешкоджає розорювання земель         

    Площа, млн. га         

    частка від загальної земельної площі,%             

    льодовикове покриття         

    1 490         

    10             

    Низькі температури         

    2 235         

    15             

    Сухість клімату         

    2 533         

    17             

    Крутизна схилів         

    2 682         

    18             

    Властивості грунтів:                               

    малопотужність         

    1 341         

    9             

    бідність поживними речовинами         

    795         

    5             

    перезволоженого         

    596         

    4             

    Всього         

    11672         

    78     

    Таблиця 3. Природні чинники, обмежують розвиток сільськогосподарського виробництва

    Примітка: Джерело [2]

    Важливу роль в освоєнні нових земель грає їх розподіл між економічно розвиненими і країнами, що розвиваються країнами. За деякими сучасними оцінками, співвідношення між ними з цього показнику складає приблизно 30:70. Для розширення орних площ по порівняно помірною ціною і з використанням наявних техніки і технологій більше підходять землі в районах з помірним кліматом. Що ж стосується резервних земель в країнах, що розвиваються, то вони знаходяться або в зоні вологих тропічних лісів, або в зоні саван, або в ще менш сприятливих посушливих районах, де необхідні не тільки великі капіталовкладення, але і додаткове рішення деяких агрокліматичних проблем. До того ж загальна деградація земель в цій групі країн прийняла особливо страхітливі масштаби.

    Таблиця 4 показує, що основні площі резервних для освоєння земель знаходяться в Південній Америці та в Африці.        

    Регіон         

    Пахотнопрігодние землі, млн. га         

    Освоєння в землеробстві, млн. га         

    Ступінь освоєний-ності,%         

    Резерви для освоєння, млн. га         

    Частка в світовому резерві,%             

    СНД         

    360         

    230         

    64         

    130         

    13             

    Європа *         

    160         

    140         

    88         

    20         

    2             

    Азія *         

    600         

    460         

    77         

    140         

    14             

    Африка         

    430         

    185         

    43         

    245         

    25             

    Північна Америка         

    380         

    275         

    72         

    105         

    11             

    Південна Америка         

    410         

    140         

    34         

    270         

    27             

    Австралія         

    130         

    50         

    38         

    80         

    8             

    Весь світ         

    2470         

    1 480         

    60         

    990         

    100     

    * Без країн СНД.

    Таблиця 4. Освоєння і резервні земельні ресурси світу по регіонах

    Примітка. Джерело [2]

    У Південній Америці поки освоєна тільки 1/3 пахотнопрігодних земель, а довести цю частку можна до 2/3, в першу чергу завдяки Бразилії. Однак освоєння таких земель буде пов'язане з дуже великими труднощами - як природними (72% їх розташовано у вологих тропіках, 24 - в субтропіках і лише 4% - в помірному поясі), так і соціально-економічними (латифундизму).

    В Африці ступінь освоєності може бути збільшена з 43 до 57%. Основна частина резервних земель, розташована між 12 ° с. ш. і 25 ° пд.ш., має середня річна кількість опадів не менше 800 мм і середню річну температуру не менше 18 ° С. Ці агро-кліматичні умови дозволяють забезпечити тривалий вегетаційний період та збір двох врожаїв на рік. Але тут особливо велика деградація грунтів.

    Ресурси вільних земель в зарубіжній Азії значно менше. При цьому потрібно враховувати, що в таких країнах, як Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, в таких районах, як острів Ява (Індонезія) або Центральний Лусон (Філіппіни), землі, придатні для землеробства, ще в 60-і роки використовувалися більш ніж на 90%. А найменше резервних для освоєння земель збереглося в Європі.

    У випадку успішного освоєння резервних земель темпи їхнього приросту будуть набагато відставати від темпів приросту населення. Відповідно, навантаження на землю буде збільшуватися, а показники душовою забезпеченості земельними ресурсами почнуть знижуватися. У наші дні на одного жителя Землі припадає в середньому 0,20 га орних земель, а до 2050 р. питома цей показник може знизитися до 0,07 га. Отже, все залежить не стільки від розширення площі оброблюваних земель, скільки від характеру їх використання.

    Основні перспективи вирішення глобальної продовольчої проблеми повинні бути пов'язані не стільки з екстенсивним, скільки з інтенсивним шляхом збільшення виробництва продуктів харчування.

    Ясно, що інтенсифікація сільськогосподарського використання території полягає насамперед у механізації, хімізації, іригації, підвищення енергоозброєності, використанні більш високоврожайних і хворобостійкістю сортів сільськогосподарських культур, найбільш продуктивних порід худоби - всього того, що дозволяє збільшити віддачу землеробства і тваринництва навіть при зменшенні сільськогосподарських площ.

    Світовий досвід останніх десятиліть підтверджує той факт, що інтенсивний шлях перетворень в сільському господарстві став головним. Ще в 1960-1980 рр.. збільшення виробництва зернових у світі на 1/5 відбувалося внаслідок розширення площ, а на 4/5 - в результаті підвищення врожайності. В економічно розвинених країнах ця частка становила 86% (у Західній Європі - 100), а в що розвиваються - 77 (в Африці та Латинській Америці 46-48%). [2]

    Однак при оцінці можливостей інтенсивного шляху розвитку потрібно мати на увазі й те, що потенціал деяких традиційних шляхів інтенсифікації вже значною мірою вичерпано. Це відноситься і до механізації, і до електрифікації, і до хімізації, і до іригації.

    До недавнього часу цей важливий резерв інтенсифікації землеробства використовували широко, причому і в розвинених, і в країнах, що розвиваються. Це підтверджується даними про динаміку зрошуваних площ. У 1900 р. в світі зрошувалися всього 40 млн. га, а до 1950 р. площа?? таких земель збільшилася до 95 млн. га. Ще показовіша такі цифри: у 1960 р. - 135 млн. га, у 1970 р. - 170 млн., у 1980 р. - 210 млн., у 1990 р. -- 230 млн., у 1995 р. - 250 млн. га. Нині зрошувані землі займають близько 19% всіх оброблюваних земель, але дають до 1/3 загальної продукції землеробства. На Азію припадає понад 60%, на СНД і Північну Америку - приблизно по 10, на Європу -- близько 7% таких земель. За показником частки зрошуваних земель у загальній площі ріллі (30%) попереду також варто Азія. [10]

    Поряд з цим, не можна не звернути увагу на те, що найбільший приріст зрошуваних земель спостерігався в 50-70-і роки, коли зрошувані площі збільшилися в два з гаком рази, перш за все завдяки спорудженню більш ніж 90 великих гребель і водосховищ в різних районах світу. Але починаючи з 80-х років приріст зрошуваних площ різко сповільнилося - через збільшення питомих капіталовкладень, а в деяких країнах також з-за обмеженості водних ресурсів і зміни рівня грунтових вод, через відмову від будівництва руслових гребель. Наприклад, скорочення зрошуваних площ відбулося в США, Китаї. Мала місце і втрата зрошуваних площ через незадовільний їх використання.

    Все це означає, що основні перспективи інтенсифікації пов'язані з тією технологічною революцією, яку в наші дні переживає сільське господарство економічно розвинених країн Заходу, перш за все США. Ця революція виражається у використанні досягнень біотехнології та інформаційної технології безпосередньо у фермерському землеробстві і тваринництві - для поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва, виведення рослин та порід тварин з новими властивостями, а також для внутріфермерского управління і контролю над виробництвом. На черзі - посів капсулами, кожна з яких повинна містити необхідне кількість насіння, а також препаратів, що запобігають гниття і підтримуючих певний рівень вологості та ін Крім того, для спостереження за грунтом, визначення оптимальних термінів посіву і збирання починають використовувати систему автоматичних датчиків.

    Можна згадати і про такий допоміжному, але тим не менш цікавому напрямку, як виробництво штучної їжі на основі соєвих бобів, морських водоростей, дріжджів, деяких грибів. Виготовлені з них продукти харчування вже отримали поширення в США. Значні резерви має і марикультура. Марикультура - Це вирощування морських організмів. Головною відмінністю марикультури від промислу є обов'язковий контроль людини за виживання молоді вирощуваних організмів. Цим досягається зниження природної смертності цінних морських мешканців.

    По відношенню до розвиваються країнам розроблена і проходить випробування концепція розвитку, яка отримала найменування сталого землеробства.

    Сталий землеробство означає: активне використання природних процесів (таких як кругообіг поживних речовин, фіксація азоту та ін); зведення до мінімуму застосування неприродних компонентів або невідновлюваних природних компонентів, які завдають шкоди навколишньому середовищу і здоров'ю людей; активну участь фермерів та інших сільських жителів у вирішенні своїх проблем, в розробці технологій виробництва, їх застосування до місцевих умов; більш справедливий доступ до виробничих ресурсів та можливостям; більш ефективне використання знань місцевого населення, його практичного досвіду і можливостей; використання всього різноманіття природних ресурсів і можливостей створення на фермах підсобних виробництв; підвищення самостійності фермерів та сільських громад.

    Основними зведеними показниками рівня інтенсифікації сільського господарства можуть служити дані про вартість продукції з одиниці площі і дані про те, скільки людей може прогодувати 1 га ріллі або один працівник, зайнятий в сільському господарстві. Ці дані по економічно розвинених країн представлені в таблиці 5.        

    Країна         

    Продукція на 1 га ріллі, дол         

    Скільки людей годує             

    1 га ріллі         

    1 працівник сільського господарства             

    Бельгія         

    3 750         

    12,5         

    100             

    Великобританія         

    1 725         

    8,0         

    95             

    США         

    580         

    1,3         

    80             

    Нідерланди         

    8 900         

    16,5         

    60             

    Канада         

    325         

    0,6         

    55             

    Швеція         

    1 175         

    3,0         

    50             

    ФРН         

    2 650         

    8,0         

    50             

    Франція         

    1 450         

    3,0         

    40             

    Швейцарія         

    11 250         

    16,5         

    35             

    Австралія         

    140         

    0,4         

    35             

    Іспанія         

    950         

    2,0         

    25             

    Японія         

    11 250         

    26,5         

    20             

    Португалія         

    1 600         

    3,5         

    13     

    Таблиця 5. Рівень інтенсифікації сільського господарства

    Примітка. Джерело [3]

    Залишається чи не головний питання: скільки ж людей зможе прогодувати наша Земля? Таких розрахунків робиться дуже багато.

    Якщо говорити про минуле, то можна навести міркування на цю тему Д. І. Менделєєва, який виходив з того, що 1 га культурної землі може прогодувати двох мешканців. Навіть без обліку перспектив зростання врожайності і при такому співвідношенні, як вважав учений, на Землі могли б жити 8 млрд. людей. [9]

    У наші дні при відповіді на цей питання звичайно виходять з гіпотетичного уявлення про те, що з часом прогрес у сільському господарстві пошириться на всі країни світу, і це дозволить повністю задовольнити потреби в продовольстві майбутніх поколінь людей. Що ж до контрольних цифр, то «вилка» між ними часом виявляється дуже великий. Наприклад, за оцінками деяких американських фахівців, у разі якщо всю придатну для сільськогосподарських культур землю обробляти із застосуванням вже відомих передових методів і додаванням зрошення в посушливих районах, то можна забезпечити існування 100 млрд. людина або повністю задовольнити продуктами харчування 50-60 млрд. землян. Але це, звичайно, максималістський сценарій майбутнього. По одному з прогнозів ФAO, за певних умов можна буде прогодувати приблизно 30 млрд. чоловік, хоча реальна цифра, швидше за все, складе 10-15 млрд. людей.

    На такому світовому тлі положення країн СНД може викликати певну тривогу. Потенційні можливості для виробництва продовольства в країні достатньо великі. Однак в СРСР довгий час переважав екстенсивний шлях вирішення продовольчої проблеми, який фактично себе вже вичерпав. У 1991 р. один працівник сільського господарства міг прогодувати приблизно 13 чоловік, а це показник, значно нижчий, ніж в більшості розвинених країн. До того ж в 90-і роки душове виробництво продуктів харчування в СНД помітно зменшилася.

    4. Висновок

    Головною метою екологічної політики держав світу є забезпечення екологічно безпечних умов для проживання людей, раціональне використання і охорона природних ресурсів, вироблення правових та економічних основ охорони навколишнього середовища в інтересах сьогодення і майбутніх поколінь. Для досягнення цієї мети необхідно, перш за за все, послідовно проводити структурну перебудову виробничої сфери, здійснювати технічну політику, засновану на ресурсозбереження, ресурсозамещеніі, застосування маловідходних та безвідходних технологій.

    Основними напрямками роботи з реалізації екологічної політики є: вдосконалення природоохоронного законодавства; впровадження ефективних економічних методів управління і контролю за природокористуванням і охороною навколишнього середовища; підвищення екологічної культури населення; розвиток міжнародного співробітництва.

    У багатьох країнах співдружності незалежних держав склалася цілісна система планування заходів щодо охорони навколишнього середовища. Широко практикується розробка і реалізація програм і комплексних проектів по вирішенню окремих проблем в області охорони навколишнього середовища. До таких програм слід віднести розвиток мережі особливо охоронюваних природних територій, захист населення від наслідків аварії на Чорнобильській атомної електростанції та багато інших. Практика перспективного і поточного планування природоохоронної діяльності багато в чому сприяє успішному вирішенню багатьох екологічних проблем. До них можна віднести створення широкої мережі особливо охоронюваних природних територій, відновлення порушених господарської діяльністю природних об'єктів, збільшення лісистості територій, розвиток потужного потенціалу екологічної науки і т.д. http://www.president.gov.by/Minpriroda/rus/publ/nd2000/part02_01.htm

    Список літератури

    Атлас з економічної та соціальної географії світу 10 клас.

    В.П. Максаковский Шляхи вирішення глобальної продовольчої проблеми. Нарис з готується нового видання книги «Географічна картина світу». Інтернет версія: www.lib.ru.

    Географія в таблицях. 6-10 кл.: Довідковий посібник. М.: Дрофа, 1997. 92 с.

    Гладкий Ю.Н., Лавров С.Б. «Економічна та соціальна географія світу»: Підручник для 10 класів загальноосвітніх установ. 2-е изд., М: Просвещение, 1995. 270 с.

    Інтернет сайт Мінприроди Республіки Білорусь (www.president.gov.by/Minpriroda/).

    Інтернет сайт ООН (www.un.org).

    Макар С.В. Основи економіки природокористування: Учеб. Посібник. М.: ІМПЕ, 1998.

    Максаковский В.П. «Економічна та соціальна географія світу »: Підручник для 10 класу загальноосвітніх установ. 8-е изд. перераб., М: Просвещение, 2000. 350 с.

    Менделєєв Д.І. Заповітні думки. М.: Думка, 1995. c. 39.

    Добірка матеріалів по грунтово-земельних ресурсів Російської Федерації (www.sci.axa.ru).

    Сай С.І. Земельна політика і вдосконалення земельних відносин в Росії на порозі XXI століття// Нерухомість та інвестиції. Правове регулювання. 2000. № 4 (5). Інтернет версія: www.dpr.ru.

    Шевчук А.В. Економіка природокористування (теорія і практика). 2-е изд., Испр. І доп. М.: НІА -Природа, 2000.

    Шимова О.С., Соколовский Н.К. Основи екології та економіки природокористування: Учеб. 2-е изд., Перераб. І доп. Мн.: ЮНИТИ-ДАНА, Единство, 2002.

    Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.monax.ru/

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати !