ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

з вищої освіти

Калінінградській ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки народного господарства

Курсова робота

РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МЕТОДУ «direct-costing»

ПЛАНУВАННЯ обліку і калькулювання

СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

(з дисципліни «Економіка і планування виробничої фірми» )

студентки

3 курсу економічного факультету

1 групи

Мінакова Т. Ю.

Науковий керівник к.е.н. доцент

Самойлова Л.Б.

Калінінград 1998

Зміст:

Вступ 3
1. Собівартість та методи її обліку і калькулювання 5

1.1. Економічна сутність поняття собівартість .5

1.2. Методи обліку і калькулювання собівартості. 6

1.3. Виникнення методу «direct-costing». 10

1.4. Використання методу «direct-costing» у різних країнах 11

2. Основні складові методу «direct-costing». 14

2.1. Облік за видами витрат 14

2.2. Облік за місцями виникнення витрат 15

2.3. Облік за носіям витрат (калькулювання собівартості одиницівироби) 16

2.4. Облік результатів по носіям витрат 17

2.5. Облік результатів за період 18

2.6. Багатоступінчастий облік сум покриття по системі

«direct-costing». 19

3. Практичне застосування методу «direct-costing» 23

3.1. При зміні обсягів виробництва. 25

3.2. При складуванні непроданої продукції. 27

3.3. За наявності кількох відділів або декількох видів продукції. 29
4. Приклади прийняття рішень з використанням методу

«direct-costing». 31

4.1. Прийняття спеціального замовлення. 31

4.2. Зняття продукту з виробництва 33

4.3. Вибір асортименту за наявності обмежуючих факторів 37

4.4. Виробляти або купувати 40

Висновок 42

Список використаних джерел 43

Введення

У сучасній, що швидко змінюється, обстановці переходу до ринку,управління підприємства постійно необхідно проводити аналіз діяльностіфірми для прийняття управлінських рішень. Для аналізу та прийняття рішеньнеобхідна вихідна інформація, таку інформацію отримують з рядупоказників, одним з яких є собівартість. Собівартість можнарозрахувати декількома різними методами, одним з таких методівє мало відомий у нашій країні «direct-costing», який розглянутов даній роботі. Цей метод заснований на розрахунку собівартості по усіченимвитрат, що принципово відрізняє його від усіх, які існувалиметодів. Як і будь-який метод, «direct-costing» має ряд переваг інедоліків, але в багатьох випадках він дає більш об'єктивну оцінкуситуації, ніж методи, засновані на обліку повних витрат. У данійроботі проведений аналіз того, в яких випадках це відбувається, а також колинайбільш вигідно застосовувати саме цей метод планування обліку такалькулювання собівартості.

У першому розділі даної роботи висвітлена економічна сутність поняттясобівартості і наведена класифікація методів обліку і калькулюваннясобівартості. Також тут наведено статистичні дані використанняметоду «direct-costing» у різних країнах.

У другому розділі більш детально розглянуті основні складові методу
«Direct-costing».

У третій та четвертій главах наведено приклади практичноговикористання методу «direct-costing». Зокрема в третьому розділірозглянуто практичне застосування методу «direct-costing» в різнихситуаціях, а в четвертому розділі наведені приклади прийняття управлінськихрішень з використанням методу «direct-costing».

У даній роботі наведено 11 формул і 3 рисунка, числова інформаціязведена в 18 таблиць.

1. Собівартість та методи її обліку і калькулювання

1.1. Економічна сутність поняття собівартість.

Собівартість продукції, товарів або послуг це грошове вираженнясуми витрат, необхідних на виробництво і збут даної продукції, а більшеточно її одиниці. Вона є синтетичним показником. План пособівартості продукції розробляється на основі прогресивних нормвикористання устаткування, витрат сировини, палива, матеріалів, заробітноїплати і так далі. З метою аналізу виробничої діяльності тарозробки раціональної та ефективної концепції розвитку підприємства впроцесі виготовлення продукції обчислюється також і її фактичнасобівартість. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяєоб'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства та раціональністьвикористання як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.
Собівартість показує всі успіхи і невдачі підприємства в організаціївиробництва того або іншого продукту. Якщо собівартість такого ж абоаналогічного продукту конкурентів нижче, то це означає, що виробництво ізбут на нашому підприємстві було організовано нераціонально. Отже,необхідно внести зміни. Вирішіть, які потрібні зміни, допоможе зновуж собівартість, тому що вона є одним з факторів формуванняасортименту. Крім того, собівартість є основним ціноутворюючимфактором. Чим більше собівартість, тим вищою буде ціна за інших рівнихумовах. Різниця між ціною і собівартістю становить прибуток.
Отже, для збільшення прибутку необхідно або підвищити ціну, абознизити собівартість. Знизити її можна шляхом скорочення включених до неївитрат. Але те, які витрати і в якій мірі включаються в собівартість,залежить від методу її обліку і калькулювання.

1.2. Методи обліку і калькулювання собівартості.

Існує безліч методів розрахунку собівартості. Звичайно ж, вони всічимось різняться, але в принципі їх можна розділити на дві групи: методиобліку на основі повних і на основі неповних або змінних витрат.

В теорії вітчизняного обліку існує добре розроблена системанормативного обліку, багато в чому схожа з західною системою «standard -costing », яка іноді також іменується« absorption-costing ». Що означаєоблік повних (стандартних або поглинають) витрат. Розрахунок собівартостіпри даній системі відбувається наступним чином. Береться вся сумавитрат, без поділу на постійні і змінні, і ділиться на кількістьвиробленої продукції. Загалом, ця система досить проста і томукористується великою популярністю.

Фактично її представляють чотири методи планування обліку такалькулювання собівартості, що використовуються в практиці і пристосованідля різних видів виробництва.

Простий метод.

Даний метод застосовують на підприємствах з простою організацієювиробництва, що виробляють однорідну продукцію, наприклад у видобувнихгалузях. Зазвичай на таких підприємствах немає незавершеного виробництва, авсі витрати відносять на один вид вироблюваної продукції. У такому випадкусобівартість визначається шляхом ділення всіх витрат на кількість готовоїпродукції. Якщо ж незавершене виробництво все ж таки присутня, товиникає необхідність у розподілі витрат між готовою продукцією інезавершеним виробництвом, яке визначається інвентарним методом. Якщож на підприємстві виробляють декілька видів продукції, то витративраховують в цілому по виробництву, а калькулювання собівартостіздійснюють шляхом розподілу витрат пропорційно кількостівипущеної продукції, помноженої на оптову ціну товарної продукції абопланової калькуляції.

Позамовний метод.

Позамовний метод застосовується на підприємствах з дрібносерійним ііндивідуальним виробництвом, а також на ремонтних підприємствах і векспериментальних роботах. Об'єктом планування та обліку витрат при цьомуметоді є окреме замовлення, що відкривається на один виріб абопевний обсяг виконаних робіт. Кожному замовленню присвоюєтьсяпорядковий номер, який проставляється в картці обліку даного замовлення іна всіх документах щодо витрат матеріалів, заробітної плати та інших. Укартці обліку збираються всі витрати, вироблені з даного замовлення, іна підставі картки обліку визначається собівартість виробленоїпродукції.

Попередільний метод.

Попередільний метод застосовується в масовому виробництві обробноїпромисловості. На таких підприємствах технологічний процес складається зряду послідовний переділів, які і є в даному випадкуоб'єктами планування обліку витрат. Витрати при цьому методі враховуютьсяза окремими фазами, стадіями, переходах, які узагальнено називаютьсяпереділами. У підсумку після кожного переділу виробляється готовапродукція. Перелік переділів на підприємстві встановлюють на основі данихпро технологічні процеси з урахуванням використовуваного устаткування і форморганізації виробництва. При Попередільний методі витрати плануються івраховуються в кожному переділі, звичайно включаючи собівартість напівфабрикатів,виготовлених у попередньому переділі. Таким чином собівартість продукціїкожного подальшого переділу складається з вироблених тут витрат ісобівартості спрямованих у виробництво напівфабрикатів.

Нормативний метод.

Нормативний метод застосовується в основному на підприємствах з масовимвиробництвом, але може бути застосований і в среднесерійном виробництві.
Фактична собівартість тут розраховується від нормативної собівартостішляхом обліку змін норм і відхилень від цих норм. Облік відхилень віднорм організовується в залежності від технічних особливостей сировини іматеріалів, нормування їх витрат і технології процесу виробництва.
Самі відхилення від діючих норм визначаються шляхом зіставленняфактичних витрат матеріалів на випуск продукції за партіями знормативним витратою. Якщо застосування даного методу ускладнено, товикористовують інвентарний метод, яким отримують відхилення шляхомзіставлення фактичної витрати матеріалів з витратами за нормами. Длявизначення фактичної витрати матеріалів проводиться інвентаризаціяневитрачених матеріалів на робочих місцях.

Всі ці методи, що широко застосовуються в практиці вітчизняного облікубазуються саме на принципі включення до собівартості всіх витрат.

Однак у світовій практиці існує один метод докорінно відрізняється відданого підходу. Найчастіше даний метод згадується під назвою «direct -costing ». Сутність його полягає в принципово новому підході довключення витрат у собівартість. Вони поділяються на постійні, тобто незалежать від обсягу випуску продукції, і змінні, що змінюються в прямійзв'язку зі змінами обсягу випуску. Тільки змінні витрати включають всобівартість. Щоб її визначити суму змінних витрат ділять накількість виробленої продукції.

Постійні ж витрати взагалі не включають до розрахунку собівартостівиробів, а як витрати даного періоду списують з отриманого прибутку впротягом того періоду, в якому вони були зроблені. Існує безлічдумок про правомірність такого неповного включення витрат в собівартість.
Основним аргументом проти цього висувають думку про те, що постійнівитрати теж беруть участь у процесі створення продукції. Простіше кажучи, беззаводу і верстатів нічого б взагалі не створили, а значить вони теж створюютьсобівартість нарівні з робочою силою та іншими змінними витратами. Алез іншого боку виходить, що постійні витрати по-різному беруть участь устворення собівартості різного об'єму однієї і тієї ж продукції. Тобтоякщо ми виробляємо 20 одиниць продукції на одному верстаті, то вартістьданого верстата ділиться на 20 одиниць і в собівартість однієї одиницівключається 1:20 вартості верстата. Якщо ж ми будемо виробляти 25 одиниць,то у вартість кожної буде включатися вже 1:25 верстата. Але це абсурдно,адже верстат однаково виробляє як 20, так і 25 деталей. А значить, буденесправедливо по-різному включати вартість верстата в різну кількістьдеталей. Розрахувати справжня участь постійних витрат у створеннісобівартості практично неможливо, тому їх вартість просто списуютьз отриманого підприємством.

1.3. Виникнення методу «direct-costing».

Система обліку змінних витрат «direct-costing» виникла в США вперіод Великої депресії і набула широкого поширення в п'ятдесятихроках двадцятого століття. До початку Великої депресії (1928г.) для розрахункусобівартості використовувалася система обліку повних витрат, що, на думкуаналітиків того часу, що призводило до штучного спотворення прибутку. Длявирішення даної проблеми була розроблена нова система, що отримала назву
«Direct-costing». Воно було введено в 1936 році американцем Д. Харрісом.
Ця назва виникла не випадково. На перших етапах практичногозастосування цієї системи в собівартість, яке обчислюється по зміннимвитрат, включалися тільки прямі витрати, а всі види непрямих витратсписувалися безпосередньо на фінансові результати. Внаслідок цьогозагальна сума змінних витрат співпадала з сумою прямих витрат, що й знайшловіддзеркалення в назві. Адже «direct-costing» означає буквально облік прямихвитрат. В даний час «direct-costing» передбачає включення всобівартість не тільки прямих змінних, а й частині змінних непрямихвитрат. Тому тут в наявності деяка умовність назви. Так якдослівний його переклад означає «облік прямих витрат». Тому часто цюсистему називають «variable-costing», що означає облік змінних витрат ібільш відповідає принципу, що використовується в даному методі. Крім того, врізних країнах ця система називається по-різному. У Німеччині та Австрії дляпозначення методу «direct-costing» використовують терміни «Teilkostenrechnung»або «Grenzkostenrechnung», тобто облік часткових, або граничних витрат,або ж «Deckungsbeitragsrechnung» - облік суми покриття. У Великобританії
«Direct-costing» називають ще «marginal-costing» - облік маржинальнихвитрат. А у Франції «La Comptabilite» - маржинальний облік. Однак,незважаючи на все це різноманітність термінів, що визначають систему облікузмінних витрат, «direct-costing» є найбільш вживаним іпопулярним, можливо тому, що він був першим назвою, даним цьогометоду обліку собівартості. Тому надалі ми теж будемо згадуватиданий метод планування обліку і калькулювання собівартості підназвою «direct-costing».

1.4. Використання методу «direct-costing» у різних країнах.

Для нашої країни «direct-costing» це новий і взагалі-то мало відомийметод. Але в багатьох інших країнах він користується великою популярністю.

Наприклад, в даний час «direct-costing» широко поширений в
Німеччини, частіше за все на великих підприємствах. Даний метод застосовують тут
54% підприємств. Особливо популярна ця система в харчовій промисловості -
71,4%, і в будівництві - 67,4% підприємств.

Г. Беннер/3/наводить результати вибіркового обстеження,проведеного ним на підприємствах обробної промисловості в районіміста Штуттгарта, де кількість працівників становила від 50 до 1000осіб: на 40,8% ведуть облік по місцях виникнення витрат відповідноз системою «direct-costing», а на 28,9% калькулюють собівартість засистемі «direct-costing».

У 1988 році було опубліковано дослідження Д. Лінкома/3/оборганізації обліку витрат на північно-німецьких промислових підприємствах. Дляданого дослідження були обрані як великі, так і дрібні підприємстварізної структури. Результати показали, що 65,7% проанкетірованнихпідприємств калькулюють результати з виробів за методом «direct-costing».

Взагалі по всьому світу від 30% до 50% компаній використовують метод "direct -costing »для внутрішніх розрахунків (табл.1).

Таблиця 1

Статистика використання методів обліку собівартості в різних країнах.

Таким чином, ми бачимо, що крім Німеччини «direct-costing» широкопоширений у Канаді та Великобританії. У той час як у США і Японії йоговикористовують порівняно мало, але, тим не менш, частка його все ж такизначна, вона перевищує 30%. Слід також врахувати, що "standard -costing »є обов'язковим для застосування. Так як подаючи інформацію продіяльності підприємства в державні органи треба використовувати самеданий метод. Тому можна побачити, наскільки «direct-costing» виділяєтьсяіз загальної маси різних методів. Адже, незважаючи на обов'язковістьвикористання «standard-costing», цей метод в деяких країнахвикористовується на більш ніж 50% підприємств.

2. Основні складові методу «direct-costing»

Система обліку собівартості «direct-costing» складається з декількохелементів:
Обліку за видами витрат.
Обліку по місцях виникнення витрат
Обліку по носіям витрат (калькулювання собівартості одиниці виробу)
Обліку результатів по носіям витрат
Обліку результатів за період

Всі ці елементи присутні при будь-яких формах організації обліку витраті результатів, тобто як при?? подружжю повних, так і змінних витрат.
Деякі з елементів відрізняються в залежності від ступеня повнотивключення витрат в собівартість, але є й такі, які залишаютьсянезмінними.

2.1. Облік за видами витрат.

Завданням цього елемента обліку витрат і результатів єсистематичний облік витрат по видах за певний період. Він відображаєструктуру витрат фірми. На заході найважливішими видами витрат, що підлягаютьобліку є:

- Витрати на заробітну плату

- Матеріальні витрати

- Витрати на енергію

- Витрати на ремонти

- Податки, внески, страхування

- Витрати на амортизацію

- Проценти та ризики

- Інші витрати

Звичайно , цей перелік може змінюватися в залежності від національнихособливостей обліку і ступеня його деталізації. Однак з точки зорузастосування системи «direct-costing», тут відсутні будь-якіпринципові особливості в порівнянні з системою обліку повноїсобівартості. Необхідне для організації «direct-costing» поділвитрат на постійні і змінні не може бути чітко проведено в обліку завидами витрат. Так як часто один і той самий вид витрат веде себе по-різномузалежно від місця її виникнення. Тому дане поділ можнапровести лише в ракурсі обліку місць виникнення тих чи інших витрат.

2.2. Облік за місцями виникнення витрат.

Організація обліку за місцями виникнення витрат дає можливість:

- Контролювати формування витрат.

- Обгрунтовано розподілити непрямі витрати по носіям витрат.

Для вирішення першого завдання місця виникнення витрат повинні співпадатиз центрами відповідальності за витрати. Ступінь деталізації даних місць нерегламентується і визначається економічною доцільністю іпотребами управління на даному конкретному підприємстві.

Друге завдання обумовлює необхідність поділу витрат напостійні і змінні. Це можливо тільки на рівні місць виникненнявитрат, оскільки лише так можна визначити, як ведуть себе витратирізних видів в залежності від зміни обсягу виробництва.

По суті справи, при організації обліку в розрізі місць виникненнявитрат за системою «direct-costing» зникає саме поняття непрямихвитрат, оскільки накладні витрати місць виникнення витрат стаютьпрямими по відношенню до конкретного місця виникнення витрат. Такимчином, за системи «direct-costing» витрати в місцях виникнення витратпідрозділяються тільки на постійні і змінні. Тому цей елементсистеми обліку витрат і результатів дає інформацію для калькулюваннясобівартості носіїв витрат тільки по змінним витратам.

2.3. Облік за носіям витрат (калькулювання собівартості одиниці виробу).

Цей елемент обліку показує віднесення витрат на їх носії. Підносіями витрат у даному випадку мається на увазі продукція, роботи абопослуги підприємства, призначені для реалізації на ринку. Облік заносіям витрат може бути організований як облік повних чи частковихвитрат.

При обліку повних витрат всі виникаючі за звітний період витратифірми відносяться на носія витрат. Ця система іноді іменується «витратноїстатистикою », тому що в ній усереднюються витрати по носіїв. Саме вонапоставляє інформацію державним органам для ціноутворення. Однакна заході широко поширена думка, що для управління фірмою такекалькулювання неприйнятно, тому що воно не надає інформацію про те,у що дійсно обходиться виробництво окремих продуктів, їх видівабо груп.

При калькулювання собівартості за методом «direct-costing» постійнівитрати не розподіляються між носіями. При цьому варіантікалькулювання виходять з того, що тільки змінні витрати залежать відзавантаження потужностей чи від обсягу продукції, а тому тільки вони можуть бутивіднесені на носії затрат. Такий варіант калькулювання без спеціальнихрозрахунків надає необхідну інформацію про тенденції поведінки затратв умовах зміни завантаження чи обсягу випуску продукції.

2.4 Облік результатів по носіям витрат.

Інформацію про результати неможливо отримати без калькулюваннясобівартості носіїв витрат, так як визначення результатів відбуваєтьсяшляхом порівняння продажної ціни виробу і його собівартістю. Облікрезультатів може бути заснований як на обліку повної собівартості, так і наоблік змінних витрат.

Якщо облік базується на обчисленні повної собівартості виробів, товиявляється так звана нетто-прибуток або відповідно до нетто-збиток.
Якщо ж результат заснований на обліку часткових витрат, то визначається брутто -прибуток (сума покриття або маржинальний дохід на виріб). Західніфахівці вважають, що нетто-прибуток на штуку являє собоюрозрахункову фікцію, а значить нічого не яка говорить величину, яка веде дофальшивої інформації і звідси - до прийняття помилкових рішень. Дані пронетто-прибутку або нетто-збиток не застосовні для управління підприємством,коли виробничі потужності перевантажені або недовантажені.

При організації обліку результатів за системою «direct-costing»змінні витрати на одиницю віднімаються від ціни виробу, і на основі цієїрізниці обчислюється брутто-прибуток (сума покриття або маржинальний дохід)на виріб. Величина суми покриття показує «внесок» виробу в покриттяпостійних витрат, а значить і до прибутку фірми в тому ж обсязі. У цьомувипадку при будь-якому завантаженні виробничих потужностей має місце лінійназалежність між величиною суми покриття на одиницю виробу і загальнимрезультатом, тому що при лінійному поведінці виручки та змінних витратсума покриття на одиницю виробу постійна.

2.5. Облік результатів за період.

Мета організації даної підсистеми - виявлення загального результату фірмиза звітний період. У разі обліку результатів за період на основі повнихвитрат загальну виручку за період порівнюють з величиною повних витрат. Урезультаті отримують виробничий результат за період, що становитьнетто-прибуток. За системи «direct-costing» загальну виручку за періодпорівнюють з величиною змінних витрат, тобто визначають величинубрутто-прибутку за звітний період. Для обчислення нетто-прибутку фірми зцієї величини віднімають суму постійних витрат, які не розподіляютьсяміж носіями як змінні витрати, а потрапляють з підсистеми обліку замісцях виникнення витрат, минаючи підсистему калькулюваннявиробничого обліку, в підсистему обліку результатів за період. При
«Direct-costing» загальну суму постійних витрат за період відносять нарезультати того звітного періоду, в якому вона виникла. Класичноюформою системи «direct-costing» є облік постійних витрат єдинимнерозділеним блоком, коли вони переходять єдиної сумою з підсистеми облікуза місцями витрат у підсистему обліку результатів за період, а суми покриттяпри цьому розраховуються за окремим виробам або їх групам.

2.6. Багатоступінчастий облік сум покриття за системою «direct-costing».

Система «direct-costing» має кілька відмінних рис:
Поділ виробничих витрат на змінні і постійні.
Калькулювання собівартості по обмежених (змінних) витрат.
Багатостадійного складання звіту про доходи.

Перші два ми вже розглянули, тому тепер перейдемо до третьої.
Багатостадійного полягає в тому, що в загальному вигляді процес обліку проходитьв два етапи (рис.1).

Перший етап Види продукції 1 2 3 4 5

«розрахунок собівартості»: Доходи від реалізації х х х х х < p> _

Змінні витрати х х х х х

Маржинальний дохід

(прибуток-брутто) = х х х х х

_

Другий етап

«розрахунок результату»: Постійні витрати Х

Результат: Рентабельність виробництва = Х

Рис.1 Загальна схема системи «direct-costing».

На першому етапі встановлюється зв'язок обсягу виробництва готовоїпродукції з змінними витратами, відбивається рентабельність виробництваокремих видів продукції. На другому етапі узагальнені на одному рахункупостійні витрати зіставляються з внеском, отриманими від реалізаціїкожного виду продукції. Результат відображає рентабельність всьоговиробництва і реалізації. Дана двоступінчаста система може бутирозділена і на більшу кількість стадій. Зокрема подібне поділ,що стало новим етапом у розвитку «direct-costing», було запропонованонімецьким ученим-економістом К. Аті/3 /. В результаті цього поділуз'явилася система багатоступінчастого обліку сум покриття або граничнихвитрат. Пропозиція Аті полягає в розділення блоку постійних витрат накілька частин:
1. Постійні витрати на виробі.

Постійні витрати на виріб можуть бути прямо віднесені на загальну кількість даного виду продукції або витрати на утримання спеціального устаткування.
2. Постійні витрати по групі виробів.

Постійні витрати на групу виробів припадають на багато аналогічні види продуктів, які можна об'єднати в одній групі. Такого роду постійні витрати відносяться на відповідну групу виробів, але не підлягають розподілу між виробами цієї групи. Наприклад, капітальні витрати на обладнання, пов'язане з виробництвом відповідних груп виробів або дослідні витрати на освоєння виробів цієї групи.
3. Постійні витрати місць виникнення витрат.

Постійні витрати місць виникнення витрат не підлягають розподілу між окремими групами носіїв витрат, а відносяться прямо на окремі місця їх виникнення.
4. Постійні витрати виробничих підрозділів.

Постійні витрати підрозділу обумовлені існуванням декількох місць виникнення витрат в підрозділі, а також самого підрозділу підприємства як єдиного цілого. Вони підлягають покриттю з ще нерозподіленого суми покриття всіх виробів, що випускаються даним підрозділом.
5. Постійні витрати підприємства.

Постійні витрати підприємства це залишок витрат, який не можнарозподілити між специфічними калькуляційними об'єктами. Наприклад,витрати на управління.

Відповідно до цієї диференціації блоку постійних витрат утворюєтьсянаступна схема багатоступінчастого обліку сум покриття або маржинальногодоходу (рис.2):

Виручка від реалізації (ціна) одного виробу

- Змінна собівартість виробу

= Сума покриття вироби (маржинальний дохід вироби)

- Постійні витрати на виріб

= Сума покриття 1 (маржинальний дохід 1)

Сума маржинального доходу 1 однієї групи виробів

- Постійні витрати на групу виробів

= Сума покриття 2 (маржинальний дохід 2)

Сума маржинального доходу 2 одного місця виникнення витрат

- Постійні витрати місць виникнення витрат

= Сума покриття 3 (маржинальний дохід 3)

Сума маржинального доходу 3 одного підрозділу

- Постійні витрати підрозділу

= Сума покриття 4 ( маржинальний дохід 4)

Сума маржинального доходу 4 підприємства

- Постійні витрати підприємства

= Результат (прибуток або збиток)

Рис. 2 Схема багатоступінчастого обліку сум покриття або маржинального доходу.

У результаті ступеневої побудови обліку покриття постійних витратполіпшується підхід до аналізу структури результату (прибутку) підприємства.
Можна дізнатися вносить чи конкретний продукт «внесок» і який саме в покриттяобумовлених ним витрат і далі у покриття загальних постійних витрат і вформування прибутку. Він постачає вичерпну інформацію для рішень провиборі асортименту, зняття з виробництва застарілої продукції іпідготовки до виробництва нових виробів. Таким чином, даний поділдозволяє вирішити безліч проблем і є досить зручним. Щопідтвердили опитування проведені Г. Кюппером (1983р). Згідно з даними опитувань
40% підприємств Німеччини застосовують багатоступінчасте розподіл витрат усистемі «direct-costing».

3. Практичне застосування методу «direct-costing»

Коли найбільш вигідно і зручно застосовувати метод "direct-costing»?
Природно, це одна з найбільш цікавих питань у процесі вивченняданої системи. Для початку розглянемо найпростішу ситуацію. У нас однацех, один вид продукції і постійний обсяг її випуску. Вихідні даніпредставлені в таблиці 2.

Таблиця 2

Вихідні дані.

В даному випадку, якщо нам потрібно підрахувати чистий прибуток, якийотримає підприємство, випустивши і продавши 20,000 одиниць продукції, не маєзначення, який метод ми виберемо, результат буде однаковим. Томузастосування методу «direct-costing» тут не обов'язково, і в ньому взагалі-тонемає необхідності.

Розрахунок чистого прибутку методом «absorption-costing» (табл. 3) відбуваєтьсяза наступними формулами:

В - ІП = НП, (1)

НП - ІУ = ПП, (2) де В - виручка;

ІП -- витрати виробництва;

НП - нетто-прибуток;

ВП - витрати управління;

ЧП - чистий прибуток;

Розрахунок чистого прибутку методом «direct-costing» (табл.4) відбувається заформулами:

В - Пеі = БП, (3)

БП - пої = ПП, (4) де Пеі - змінні витрати;

БП - брутто -прибуток;

пої - постійні витрати;

Таблиця 3

Розрахунок чистого прибутку методом «absorption-costing».

Таблиця 4

Розрахунок чистого прибутку методом «direct-costing».

Даний приклад, не дивлячись на свою простоту, показує основніхарактеристики та відмінності цих двох підходів. Ключовим пунктом «direct -costing »є брутто-прибуток дорівнює 65,000 $. З цього прибутку зібраноїпо різних продуктів (якщо вони є) формується сума покриття, зякої віднімаються постійні витрати. Все, що залишається після вирахуванняпостійних витрат, є чистим прибутком.

7.1. При зміні обсягів виробництва.

Тепер розглянемо, що відбудеться при зміні обсягу виробництва.
У подібній ситуації застосування «absorption-costing» викликає деякеспотворення результатів. Розрахуємо прибуток на одиницю продукції методом
«Absorption-costing» (табл.5) при випуску продукції 20,000 штук за формулою:

ЦП-ЗЕ = ПЕ, (5) де ЦП - ціна продажу;

ЗЕ - витрати на одиницю;

ПЕ - прибуток на одиницю;

ЗЕ = (П + Пеі + ІУ): ОВ, (6) де ОВ - обсяг випуску продукції. < p> Таблиця 5

Розрахунок прибутку на одиницю продукції методом «absorption-costing».

Припустимо тепер, що обсяг продукції збільшився до 25,000 штук.
Використовуючи отримані дані про прибуток на одиницю продукції, отримуємо загальнуприбуток 25,000 * 1.25 = 31,250. Однак справжній результат відрізняється відотриманої величини (табл.6):

Таблиця 6

Розрахунок чистого прибутку при зміненому обсязі виробництва методом «absorption-costing».

< p> Різниця викликана неправильним урахуванням постійних витрат. У даномувипадку «direct-costing» дає нам більш чітку картину. Розрахуємо брутто -прибуток на одиницю при випуску 20,000 одиниць продукції за формулою:

БПЕ = ЦП - М, (7)

М = Пеі - ОВ, (8) де БПЕ - брутто-прибуток на одиницю продукції;

М - змінні витрати на одиницю продукції;

5 - (35,000:20,000) = 3.25

Якщо ми знову підвищимо обсяг випуску до 25,000 штук , очікуваний прибутокскладе:

ЧП = ОВ * БПЕ - пої, (9)

25,000 * 3,25-40,000 = 41,250

Перевіримо правильність отриманого результату (табл. 7):

Таблиця 7

Розрахунок чистого прибутку методом «direct-costing».

Таким чином ми бачимо, що використання «direct-costing» дає намбільш точні результати. Отже в даному випадку для визначеннямайбутнього прибутку варто використовувати саме «direct-costing».

7.2. При складуванні непроданої продукції.

Іншим випадком розбіжності даних, отриманих при використанні
«Direct-costing» і «absorption-costing», є варіант використанняскладування непроданої продукції. У прімере1 чистий прибуток буводнакова незалісімо від методу її знаходження тільки тому, що на складіне було продукції ні на початок ні на кінець періоду. Так як підхід до обліку продукції на складі у цих методів різниться,результати будуть різними.

Уявімо що з 20,000 одиниць продукції, вироблених у першійприкладі продали тільки 18,000 одиниць, а 2,000, що залишилися на складі будутьперенесені в наступний період. Тоді розрахунок чистого прибутку методами
«Absorption-costing» (табл.8) і «direct-costing» (табл.9) буде виглядатинаступним чином:

Таблиця 8

Розрахунок чистого прибутку за наявності продукції на складі методом «absorption-costing».

Таблиця 9

Розрахунок чистого прибутку за наявності продукції на складі методом «direct-costing».

Пункт «продукція на складі» означає вартість цієї продукції, вінрозраховується шляхом множення кількості продукції на її середнюсобівартість, яка розраховується наступним чином:

«absorption-costing»:

СС1 = IP: ОВ, (10) де СС1 - середня собівартість (включаючи постійні витрати)

50,000:20,000 = 2.50

«direct-costing»:

СС2 = IP: ОВ, (11) де СС2 - середня собівартість (по змінним витратам)

35,000:20,000 = 1.75

При використанні «absorption-costing» частину постійних витратпереноситься на наступний період, хоча зроблені вони були в даний період.
Таким чином виходить, що в наступний період постійні витрати будутьбільше (якщо продукція буде продана), що не відповідаєдійсності. При використанні «direct-costing» такого не відбувається,так як всі постійні витрати списують на той період, коли вони булизроблені.

За наявності кількох відділів або декількох видів продукції.

Найбільш типова ситуація, використання «direct-costing», ценаявність кількох відділів, цехів або декількох видів продукції. Тодісхема обліку за принципом «direct-costing» (мал. 3), виглядає такимтак:

Продукт1 Продукт2 ... Разом або отдел1 або отдел2 ...

Виручка1 Виручка2 ... Загальна виручка

- Змінні Змінні Загальні змінні затрати1 затрати2 ... витрати

= Брутто-Брутто-Загальна брутто-прібиль1 прібиль2 ... прибуток

- Загальні постійні витрати

= Чистий прибуток

Рис.3 Схема обліку за принципом «direct-costing» за наявності кількох відділів або видів продукції.

При такій побудові обліку добре видно, який внесок у формуваннябрутто-прибутку вносить кожен вид продукції. Відповідно яка продукціяпокриває яку частину постійних витрат.

Ця інформація необхідна для формування асортименту івідстеження видів продукції, які застаріли, стали неприбутковими івимагають зняття з виробництва. Крім того, завдяки такій системі ми взмозі визначити, чи маємо ми можливість розпочати виробництво новоїпродукції, тобто чи зможуть інші види продукції на початковому етапіпокрити постійні витрати, які потрібні на її виробництво. А такожвизначити мінімальну ціну цієї нової продукції. Вона обов'язково повиннапокривати хоч частину постійних витрат. Надалі ж вона повинназбільшитися і повністю покрити постійні витрати, витрачені навиробництво продукції.

4. Приклади прийняття рішень з використанням методу «direct-costing».

Існує кілька типових ситуацій в яких використання «direct -costing »може надати корисну інформацію для прийняття рішень. Приїх аналізі необхідно зробити наступні кроки:
Розділити витрати на змінні та постійні.
Перевірити, що постійні витрати залишаться незмінними в даному періоді.
Підрахувати внесок кожного варіанту в суму покриття постійних витрат.
Перевірити чи є обмежувальні фактори, якщо так, то підрахувати брутто -прибуток на одиницю обмежує фактора.
Вибрати варіант, з максимальним внеском у суму покриття постійнихвитрат.

8.1. Прийняття спеціального замовлення.

Під прийняттям спеціального замовлення розуміється прийняття або відхиленнятакого замовлення, який завантажить не використовуються в даний момент потужності, алевін доступний тільки якщо буде встановлено ціну нижче звичайної ринкової ціни.
Процедура прийняття рішення в такій ситуації показано в наступному прикладі:

Приклад 1:

Компанія Zerocal Ltd. Виробляє та продає напій для схуднення. Цін