Федеральне агентство з освіти

Псковський політехнічний інститут

Кафедра «Фінанси і кредит»

Курсова робота з дисципліни

«Організація діяльності комерційного банку »

Управління собсвенную засобами комерційного банку

Виконав: студент групи 13-03

Шитикова А.В.

Викладач : Петрова О.С.

Псков

2004

Зміст.
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
Глава 1. Визначення власних коштів (капіталу) банку ... ... ... ... ... ... ... ... 5

1. Поняття, структура та функції власного капіталу банку ... ... ... 5

2. Джерела власного капіталу банку ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .9

1.3 Методи оцінки капіталу ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 11
Глава 2. Управління власним капіталом банку ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .13

2.1.Содержаніе управління капіталом ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 13

2.2. Внутрішні джерела приросту власного капіталу ... ... ... ... ... 15

2.3. Зовнішні джерела приросту капіталу ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 16
Глава 3. Оцінка якості управління власними коштами банку ... ... ... .22

2.1. Поняття та необхідність оцінки достаточпості капіталу банку ... .22

2.2. Нормативні вимоги до розміру власних коштів
(капіталу) банку ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 23

2.3. Оцінка якості управління власним капіталом ... ... ... ... ... ... .26
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .28
Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 29
Програми

Введення.

У зв'язку зі зростаючим числом банкрутств і прострочених позик посилився увагу до адекватності банківського капіталу. Регулюючі органи вимагають зростання банківського капіталу, щоб надійніше захищати вкладників і забезпечити життєздатність страхових фондів. Банкіри вважають за краще менші нормативи капіталу, щоб підняти прибутковість і зростання активів. Ці суперечать одна одній цілі породжують конфлікт між політикою нагляду та діяльністю банку. Центральний банк РФ санкціонував мінімальні норми кпітала, які є обмежувачами практично для всіх банків.

Капітал грає важливу роль в банківській дилемі ризик/дохід. Збільшення капіталу знижує ризик шляхом стабілізації доходів і їх зростання, страхуючи від банкрутства. Але він і зменшує прибутки можна, оскільки акціонерний капітал більше доріг, ніж заборгованість. Головні питання управління активами і пасивами, таким чином, зводяться до визначення оптимальної величини капіталу.

Тема раціонального управління власним капталом банку особливо актуальна сьогодні, оскільки в нашій країні, з одного боку, ще не створена ефективна система страхування депозитів; з іншого - нестабільна економічна ситуація, різке зростання конкуренції в банківському секторі, проведення агресивної банківської політики за відсутності адекватної інформаційної бази, нерідко відсутність професійних знань у частини банкірів та інші негативні фактори призводять до банківських банкрутств і втрати вкладниками своїх коштів. Тому для нашої країни наявність власного капіталу є першою умовою надійності банку.

Метою курсової роботи є детальний розгляд такого поняття як власний капітал банку та управління ним.
Для досягнення даної мети курсової роботи необхідно виконати наступні завдання:

- визначити функції власного капіталу;

- виявити джерела його формування;

- розглянути існуючі методи оцінки капіталу;

-- оцінити методи управління власним капіталом;

- виявити кількісні характеристики оцінки власних коштів.

Глава 1. Визначення власних коштів (капіталу) банку.

Значення власних коштів банку полягає насамперед у тому, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні засоби покривають першочергові витрати, без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних ресурсів банки створюють необхідні їм резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом вкладень у довгострокові активи.

1.1. Поняття і структура власного капіталу банку

Під власними коштами (капіталом) банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для забезпечення його економічної стабільності, поглинання можливих збитків і що знаходяться в використанні банку протягом всього періоду його функціонування, а також отриманий прибуток за результатами діяльності поточного та минулих років/5 /.

Структура власних коштів банку неоднорідна за якісним складом і змінюється протягом року в залежності від ряду факторів і в зокрема від якості активів, використання власного прибутку, політики банку щодо забезпечення стійкості його капітальної бази.

Якісна оцінка капіталу має важливе значення, так як вона дозволяє побачити співвідношення між найбільш стабільною і мінливої частинами капіталу банку. При цьому під основним капіталом банку розуміється постійна (незмінна по стоімсті) частина капіталу, що може бути спрямована на покриття будь-яких втрат.

Доплнітельним капіталом є менш постійна частина, тобто капітал, величина та вартість якого змінюються в залежності, по-перше, від зміни вартості активів банку (резерви, переоцінка вартості основних засобів) і, по-друге, від ізменєїе ринкових ризиків.

Відповідно до прийнятого поділу капіталу на основний і додатковий проведемо якісний аналіз капіталу банку на 2004 рік
(таблиця 1.1.)/3 /.

Таблиця 1.1.

Якісна структуру капіталу банку.

| Показаелі | На 1 | | На 1 | | На 1 | |
| | Січень | | Квітень | | Липень | |
| | Тис. |% | Тис. |% | Тис. |% |
| | Руб | | руб | | руб | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Основний капітал | | | | | | |
| | | | | | | |
| Статутний капітал: | | | | | | |
| Звичайні акції | 32012 | 23 | 32012 | 23,1 | 32012 | 23,1 |
| Привілейовані | 8620 | 6,2 | 8620 | 6,2 | 8620 | 6,2 |
| некумулятивні акції | | | | | | |
| Емісійний дохід | 2592 | 1,9 | 2592 | 1,9 | 2592 | 1,9 |
| Резервний фонд | 12312 | 8,9 | 12312 | 8,9 | 12312 | 8,9 |
| Фонди спеціального | 50170 | 36,2 | 50170 | 36,2 | 50170 | 36,2 |
| призначення, створені | | | | | | |
| з прибутку пршлих років | | | | | | |
| Фонди накопичення, | 32917 | 23,7 | 32917 | 23,7 | 32917 | 23,7 |
| створені з прибутку | | | | | | |
| минулих років | | | | | | |
| Разом основний капіталу | 138623 | 100 | 138623 | 100 | 138623 | 100 |
| Акції, викуплені | 570 | Х | 570 | Х | 570 | Х |
| банком | | | | | | |
| Нематеріальні активи | 1231 | Х | 863 | Х | 628 | Х |
| за залишковою | | | | | | |
| вартості | | | | | | |
| Збитки поточного року | | | | | 13017 | Х |
| Основний капітал, | 136822 | 73,7 | 137190 | 91,2 | 124408 | 96,1 |
| що приймається в розрахунок | | | | | | |
| Додатковий | | | | | | |
| капітал | | | | | | |
| Привілейовані | 8617 | 15,5 | 8617 | 43,4 | 8,617 | 75,8 |
| некумулятивні акції | | | | | | |
| Переоцінка вартості | 3304 | 5,9 | 3797 | 19,2 | 1303 | 11,4 |
| майна | | | | | | |
| Резерви на кредитні | 7370 | 13,2 | 3005 | 15,2 | 1455 | 12,8 |
| ризики (1-а гр.) | | | | | | |
| Прибуток поточного року | 36422 | 65,4 | 4393 | 22,2 | - | - |
| Разом додатковий | 55713 | 100 | 19812 | 100 | 11375 | 100 |
| капітал | | | | | | |
| Сума недосозданного | (395) | Х | (290) | Х | (210) | Х |
| резерву під можливі | | | | | | |
| втрати за позиками | | | | | | |
| (2-4-а група) | | | | | | |
| Прострочена | (1520) | Х | (1410) | Х | (1250) | Х |
| дебіторська | | | | | | |
| заборгованість понад | | | | | | |
| 30 днів | | | | | | |
| Вкладення банку в | (4687) | Х | (4687) | Х | (4687) | Х |
| акції дочірніх і | | | | | | |
| залежних | | | | | | |
| господарських | | | | | | |
| товариств, а також | | | | | | |
| вкладення в капітал | | | | | | |
| кредитних | | | | | | |
| організацій-резидентів | | | | | | |
| у | | | | | | |
| Кредити, гарантії та | 210 | Х | (185) | Х | (175) | Х |
| поручительства, | | | | | | |
| надані | | | | | | |
| банком акціонерам, | | | | | | |
| учасникам і | | | | | | |
| інсайдерам понад | | | | | | |
| встановлених лімітів | | | | | | |
| Додатковий | 48901 | 26,3 | 13240 | 8,8 | 5053 | 3,9 |
| капітал, що приймається | | | | | | |
| до розрахунку | | | | | | |
| Сукупний капітал | 185723 | 100 | 150430 | 100 | 129461 | 100 |
| | | | | | | |

Аналіз розподілу капіталу на основний (або капітал 1-го рівня) і додатковий (або капітал 2-го рівня) показує, що у цього банку основну частку становить капітал 1-го рівня, що позитивно характеризує його якісну структуру.

Особливість власного капіталу банку в порівнянні з капіталом інших підприємств полягає в тому, що власний капітал банків становить приблизно 10%, а на підприємствах-близько 40-50%. Незважаючи на невеликий питома вага, власний капітал банку виконує кілька життєво важливих функцій.

Захисна функція. Чи означає можливість виплати компенсації вкладникам у разі ліквідації банку. Власний капітал дозволяє зберігати платоспроможність банку шляхом створення резерву активів, що дозволяють банку функціонувати, незважаючи на загрозу появи збитків. При цьому, однак, передбачається, що більша частина збитків покривається не за рахунок капіталу, а поточних доходів банку. Капітал грає роль своєрідної захисної
«Подушки» і дозволяє банку продовжувати операції у разі виникнення великих непередбачених втрат або витрат. Для фінансування подібних витрат існують різні резервні фонди, що включаються у власний капітал, а при масових неплатежі клієнтів по позичках для покриття збитків можливо потрібно використати частину акціонерного капіталу.

Оперативна функція має другорядне значення в порівнянні з захисної. Вона включає асигнування власних коштів на придбання землі, будівель, обладнання, а також створення фінансового резерву на випадок непередбачених збитків. Це джерело фінансових ресурсів незамінний на початкових етапах діяльності банку, коли засновники здійснюють ряд першочергових витрат. На наступних етапах розвитку банку роль власного капіталу не менш важлива, частина цих коштів вкладається в довгострокові активи, у створення різних резервів. Хоча основним джерелом покриття витрат на розширення операцій служить накопичується прибуток, банки часто вдаються до нових випусків акцій або довгострокових позик при проведенні заходів структурного характеру - відкриття філій, злиття.

Регулююча функція пов'язана з особливою зацікавленістю суспільства в успішне функціонування банків. За допомогою показника капіталу банку державні органи здійснюють оцінку і контроль за діяльністю банків. Зазвичай правила, що відносяться до власного капіталу банку, включають вимоги до його мінімального розміру, обмеження за активами і умови покупки активів іншого банку. Економічні нормативи, встановлені
Центральним банком, в основному виходять з розміру власного капіталу банку. В рамках даної класифікації функцій до регулюючої функції відносять і використання капіталу з метою обмеження позикових і інвестиційних операцій (у тій мірі, в якій позики та інвестиції банку обмежені наявним власним капіталом)/5 /.

Названі функції банківського капіталу показують, що власний капітал - основа комерційної діяльності банку. Він забезпечує його самостійність і гарантує його фінансову стійкість, будучи джерелом згладжування негативних наслідків різноманітних ризиків, які несе банк.

2. Джерела власного капіталу банку.

Статутний капітал. Він створює економічну основу існування і є обов'язковою умовою освіти банку як юридичної особи.
Його величина регламентується законодавчими актами центральних банків і, більше того, є предметом угоди Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке в 1989 році регламентувала її розмір у сумі
5 млн. Євро.

Резервний капітал створюється з чистого прибутку (після оподаткування) у розмірі не нижче 15% сплаченої суми статутного капіталу і призначений для поглинання непередбачених збитків у діяльності банку та забезпечення стабільності його функціонування. Цей фонд створюється всіма банками в обов'язковому порядку відповідно до Федерального закону «Про акціонерні товариства »і« Про банки і банківську діяльність »/ 5 /.

Друга група фондів формується як результат розподілу чистого прибутку, що залишився в розпорядженні банку (фонди спеціального призначення), а також відображає процес використання чистого прибутку на певні цілі (фонди накопичення, що утворилися до 1 січня 2002р .).

Третя група фондів, об'єднання назвою «додатковий капітал», складається з:

- коштів, отриманих від продажу акцій їх першим власникам за ціною вище номінальної вартості, - «емісійний дохід». Дані кошти збільшують первісний капітал банку та його стабільну частину;

- приросту вартості майна, що утворюється при переоцінці основних фондів. Наявність і розмір цього фонду є відображенням рівня інфляції в країні і, отже, не виступають якісною характеристикою його діяльності. За своєю економічною сутністю і характером використання коштів даного фонду можна розглядати як резерв на знецінення фіксованих активів (основних фондів);

- вартості безоплатно отриманого майна. Об'єм коштів цього фонду показує джерело приросту матеріальних активів банку, а правила використання (на покриття можливих збитків) дозволяють віднести його до групи резервних фоедов.

Четверта група фондів створюється з метою покриття ризиків за окремих банківських операцій і забезпечення таким чином стійкості банків шляхом поглинання збитків за рахунок накопичених резервів. До них відносяться: резерви на можливі втрати по позиках, цінних паперів та іншим активів банку. Величина цих резервів свідчить, з одного боку, про якісній структурі активів банку, а з іншого - про запас міцності банку, особливо в частині резервних фондів, створених з чистого прибутку
(наприклад, резерви на можливі втрати по позиках першої групи).

Кошти фондів друге, частково третьої та четвертої груп відповідно до їх цільовим призначенням дуже рухливі, тому що вони використовуються для забезпечення поточних витрат або капітальних вкладень банку, пов'язаних з розвитком власної технічної бази (наприклад, виплата премій, посібників, придбання обладнання, покриття витрат, здійснюються понад встановлених лімітів, віднесення їх на операційні витрати, надання благодійної допомоги і т.д.), тобто використання коштів цих фондів пов'язане зі зменшенням майна банку/2 /.

1.3. Методики оцінки капіталу.

У світовій банківській практиці використовується кілька способів оцінки величини капіталу, однак, найчастіше вони дають суперечливі результати. Це пов'язано з тим, що банки використовують три різні стандарти обліку: облік за балансової оцінки облік відповідно до вимог регулірующік органів, облік за ринковою вартістю.

При першому способі оцінки капіталу використовується метод балансової вартості, тобто активи і пасиви банку оцінюються в балансі за тією вартості, яку вони мають на момент придбання або випуску:

Балансова вартість капіталу = Балансова вартість активів-Балансова вартість пасивів (залучених коштів)/4/

У міру зміни процентних ставок і невиконання зобов'язань за окремим кредитах і цінних паперів дійсна вартість активів і пасивів відхиляється від їх первісної балансової вартості. Для більшості банківських керуючих саме балансова, а не ринкова вартість є показником розміру капіталу банку. Проте в періоди, коли вартість кредитів і цінних паперів значно змінюється, балансова вартість кпітала є поганим індикатором достатності капіталу для захисту від поточного ризику.

Другим методом оцінки капіталу банку явяляется розрахунок капіталу за методиками, встановленими відповідними регулюючими органами, або в Відповідно до регульованими бухгалтерськими процедурами:

Каітал банку за «регульованим принципам бухгалтерії»

=

Капітал акціонерів (звичайні акції, нерозподілений прибуток) < p> +

Безстрокові привілейовані акції

+

Резерви на компенсацію втрат від кредитів

+

Субординовані зобов'язання, конвертовані у звичайні акції +

Інше (неконтрольний пакет акцій)/4 /.

Регулюючі інстанції, зацікавлені в надійності банку, містять у визначення капіталу боргові зобов'язання, частки банку в дочірніх компаніях і резерви для компенсації кредитів, але тим самим переоцінюють реальний фінансовий стан банків і таким обрала вводять себе і громадськість в оману.

Оцінка капіталу за методом ринкової вартості є більш прийнятною для інвесторів та вкладників, а також для аналізу надійності банківської системи в цілому:

Ринкова вартість капіталу банку

=

Ринкова вартість активів банку

-

Ринкова вартість пасивів банку (залучених коштів)/4 /.

Вимірювання капіталу банку на ринковій вартості призводить до більшдинамічної оцінки розміру капіталу. Проте така оцінка прийнятним тількидля великих банків, активи яких широко звертаються на ринку. Ринковавартість капіталу дрібних банків складніше піддається виміру, так як їхактиви обмежено представлені на ринку. Проте така оцінка власногокапіталу банку добре відображає реальну захищеність кожного банку від ризикубанкрутства. Коли капітал вимірюється за його дійсної ринковоїстімості, вкладники мають більше можливості для оцінки достатностікоштів банку, необхідних для повернення вкладених ними грошових коштів.
Разом з тим вимірювання капіталу за «регульованим принципам бухгалтерії»продовжує залишатися переважним в сучасній банківській практиці.

Глава 2. Управління власним капіталом банку.

2.1.Содержаніе управління капіталом.

Управління капіталом означає прогнозування її величини з урахуваннямзростання обсягу балансових та позабалансових операцій, величини ризиків,що приймаються банком, дотримання встановлених нормативними актами пропорційміж різними елементами капіталу з метою досягнення встановленихбанком параметрів.

Постійні зміни у галузі нормативного регулювання і в станіфінансових ринків не дозволяють банкам оцінити результативність вжитихуправлінських рішень. У більшості комерційних банках Россі робота поуправління капіталом обмежується виконанням вимог наглядовихорганів.

Значний досвід управління капіталом накопичений світовій банківськійпрактикою. Однак використовувані прийоми і методи пристосовані до умоврозвиненої банківської системи і не можуть бути прямо перенесені на російськібанки.

Посилення тиск на банки з приводу збільшення ними власногокапіталу породжує необхідність у довгостроковому плануванні об'ємів іджерел зростання капіталу. Банківської практиці відомо безліч способівпланування капіталу, але всі вони включають наступні основні етапи:

- розробка загального фінансового плану;

- визначення величини капіталу, необхідного банку з урахуванням його цілей, передбачуваних нових послуг, умов державного регулювання ;

- визначення величини капіталу, який можна залучити за рахунок внутрішніх джерел;

- оцінка і вибір найбільш відповідного до потреб і цілей банку джерел капіталу.

Планування власного капіталу має здійснюватися на основі загального фінансового плану. Планування капіталу передують розробки з визначення темпів зростання активних операцій банку та їхній структурі, тобто складається прогнозний баланс активних операцій. На наступному етапі визначаються необхідні джерела фінансування активних операцій, прогнозується розмір і джерела залучених коштів (депозитні та недепозітние), оцінюється складу активів за ступенем ризику, виходячи з стратегії банку. Ці дані є необхідною вихідною базою для складання плану доходів банку з урахуванням різних сценаріїв руху процентних ставок і прогнозованого рівня непроцентних доходів і витрат.
На основі прогнозу виплати дивідендів визначається ймовірний розмір внутрішньо гегнеріруемого капіталу, тобто сума прибутку, яка може бути спрямована на приріст власного капіталу. Виходячи з планованого зростання активів, розраховується необхідна величина капіталу, що залучається за рахунок зовнішніх джерел.

Джерела приросту власного капіталу традиційно діляться на внутрішні (прибуток, переоцінка фондів) і зовнішні (випуск акцій, капітальних боргових обязательст (облігацій) )/4 /.

Співвідношення між цими джерелами нерідко визначається розміром банку та його стратегією. Великі банки, що мають доступ до національних та міжнародних фінансових ринках, мають можливість випускати звичайні, привілейовані акції або облігації для підтримки безперервного зростання своєї діяльності. У невеликих банків такі можливості обмежені. Вони, як правило, не можуть залучити інвесторів з-за відсутності відповідної репутації, більш низького уровея платоспроможності. Крім того, невеликі за розміром випуски цінних паперів погано реалізуються на відкритому ринку, їх розміщення пов'язано з великими витратами і ризиками. Тому невеликим банкам більше доводиться покладатися на внутрішні джерела нарощування власного капіталу. Розглянемо більш детально названі джерела приросту капіталу, їх переваги та недоліки.

2.2. Внутрішні джерела приросту власного капіталу.

Накопичення прибутку. Основним джерелом власного капіталу длябанку є накопичення прибутку у вигляді різних фондів або унерозподіленого вигляді. Це нерідко найлегший і наіменеее дорогийметод поповнення капіталу, особливо для банків, діяльність якиххарактеризується високою нормою прибутку. Крім того, залучення капіталу зарахунок внутрішніх джерел не несе в собі загрози втрати контролю надбанком существующімім акціонерами і зниження прибутковості їхніх якцій.
Недоліком такого способу є те, що прибуток, що спрямовується наприріст капіталу, повністю обкладається федеральними податками. Значітільноевплив на прибуток надають зміни економічних умов, процентнихставок, валютного курсу і т.п., тобто зміни, якими банк не маєможливості прямо керувати. Крім того, прибуток банку є результатомйого кредитної, інвестиційної, фінансової та дивідендної політики, томупідсумки діяльності можуть призвести як до збільшення власного капіталу,так і до його скорочення внаслідок збитків.

У Додатку 1. представлений рейтинг тридцяти банків-лідерів за динамікою власного капіталу в третьому кварталі 2004року //.

У Додатку 2. можна подивитися 20 найбільших банків Північно-Заходу повеличиною власного капіталу на 1 липня 2004 року/9 /.

Дивідендна політика. Величина прибутку, що залишається в розпорядженні банку, має першорядне значення для управління капіталом банку.
Низький рівень прибутку веде до повільного зростання внутрішніх джерел капіталу, підвищуючи тим самим ризик банкрутства і стримуючи зростання активів і відповідно доходів. Висока частка прибутку, напрявляемая на приріст капіталу, приводить до зниження виплачуваних дивідендів. У той же час високі дивіденди ведуть до зростання курсової вартості акцій банку, що полегшує нарощування капіталу за рахунок зовнішніх джерел. Дивіденди у цьому випадку виконують подвійну функцію: збільшують доходи наявних акціонерів і полегшують нарощування капіталу шляхом додаткового випуску акцій.

Оптимальною дивідендної політикою буде та, яка максимізує ринкову вартість інвестицій акціонерів. Банк зможе залучати нових акціонерів і зберігати старих, якщо дохідність акціонерного капіталу, принаймні, дорівнює прибутковості інвестицій в інші сфери бізнесу з тим же ступенем ризику/4 /.

В умовах розвиненого ринку важливим завданням для банків є вироблення стабільної дивідендної політики, коли частка дивідендів підтримується на відносно постійному рівні.

Переоцінка основних засобів. Приріст вартості майна за рахунок переоцінки власних будівель та обладнання є суттєвим джерелом капіталу для банків, що мають вкладення в нерухомість з підвищується ціною. Однак це джерело не є достатньо надійним, тому що вартість матеріальних активів схильна до значних коливань особливо в умовах нестабільної економіки.

Банки, що ростуть швидше, ніж це дозволяє норма внутрішнього зростання капіталу, повинні залучати додатковий капітал із зовнішніх джерел/11 /.

2.3. Зовнішні джерела приросту капіталу.

Зовнішніми джерелами приросту власного капіталу банку виступають: продаж звичайних і привілейованих акцій, емісії капітальних боргових зобов'язань, продаж активів та оренда декількох видів основних фондів, зокрема належать банку будівель.

Вибір одного із зазначених способів залежить головним чином від того, який ефект це буде мати по відношенню до доходів акціонерів, що звичайно вимірюється прибутком на одну акцію. Іншими важливими факторами, які повинні бути враховані керівництвом, є:

-відносні витрати, пов'язані з кожним джерелом капітальних інвестицій (включаючи процентних витрати, витрати і комісійні платежі за раззмещенію цінних паперів, а також інспекційні витрати);

- вплив на власність та контроль за діяльністю банку існуючих і потенційних акціонерів;

- відносний ризик, пов'язаний з кожним джерелом капіталу;

- загальна схильність банку до ризику, виражається такими показниками, співвідношення сукупного обсягу виданих кредитів та активів банку, або депозитів, або капіталу банку;

- сила і слабкість ринків капіталу, на яких може здійснюватися залучення нових капітальних інвестицій;

- регулюючі нормативні акти, що стосуються як обсягу, так і структури власного капіталу/4 /.

Випуск та продаж звичайних і привілейованих акцій відносяться до найбільш дорогим способам з-за високих витрат з підготовки нової емісії та розміщення акцій. Крім того, виникає ризик, пов'язаний з доходами акціонеровпо порівнянні з власниками боргових зобов'язань.

У вітчизняній практиці додатковий випуск акцій веде, як правило, до зростання відразу трьох елементів власного капіталу банку: статутного капіталу, емісійного доходу та резервного капіталу, мінімальний розмір якого прив'язаний до величини статутного капіталу.

Використання даного джерела капіталу несе в собі загрозу розмивання існуючої структури акціонерного капіталу, контрольних пакетів акцій.
У багатьох випадках прагнення зберегти контроль над банком спонукає акціонерів накладати вето на нові випуски акцій.

Оскільки власники привілейованих акцій мають первинне право на прибуток банку по відношенню до власників звичайних акцій, дивідендні виплати останнім можуть знизиться після випуску привілейованих акцій.
Однак у порівнянні з борговими зобов'язаннями вони володіють більшою гнучкістю, так як виплата дивідендів по них не завжди є обязательной/11 /.

Випуск субординованих зобов'язань. У західній практиці для зростання капіталу банки широко використовують випуск облігацій або отримання кредиту на термін більше 5 летпрі дотриманні заздалегідь обумовленого порядку їх погашення у випадку банкрутства банку. Такі боргові зобов'язання погашаються після задоволення претензій всіх кредиторів, але раніше випуску власних акцій і отримали назву субординованих. Перевага даного джерела нарощування капіталу полягає в тому, що процентні виплати за субсидованому боргу виключаються з оподатковуваного доходу. Якщо позикові кошти приносять дохід, що перевищує процентні виплати по них, то випуск субсидованих зобов'язань здатний підвищити прибуток на одну акцію. Оскільки після закінчення терміну субсидовані зобов'язання необхідно погашати, що ростуть банки часто вдаються до рефінансування субсидованого боргу, тобто здійснюють погашеніеоблігацій, по яких закінчився термін позики, за рахунок коштів від нового випуску облігацій. Це дозволяє банку, що відчуває потребу у фінансуванні свого зростання, мати боргові зобов'язання як постійного елемента капіталу/2 /.

Продаж активів та оренда нерухомого майна. Для підтримки своєї діяльності банки іноді продають наявне у них будинок і беруть потім його в оренду у нових власників. Така угода забезпечує додатковий приплив грошових коштів, а також істотну добавку до власного капіталу, що підсилює капітальну позицію банку.

В останні роки банки стали широко використовувати так звану бонусну емісію. При зростанні ринкової вартості будь-яких активів банку
(переважно будівель) в порівнянні з їх балансовою вартістю банку невигідно продавати такі активи. Для покриття різниці між балансовою та ринковою вартістю створюються резерви для переоцінки власності, ці резерви капіталізуються у вигляді безкоштовного розміщення акцій між акціонерами банку, що і становить бонусну емісію. Нові акції збільшують акціонерний капітал, але не розпилюють свою власність і не зменшують вартість випущених до цього акцій/5 /.

Обмін акцій на боргові цінні папери. Така операція проізодітся в тому випадку, якщо банк у складі додаткового капіталу має субординовані облігації. На балансі коммерчесікх банків ці облігації обліковуються за емісійної (номінальної) вартістю. Для погашення цих боргових зобов'язань банк, як правило, має накопичувати фонд погашення. Наприклад, банк випустив боргові зобов'язання під 8% річних на суму 20 млн дол При зростанні процентних ставок до 10% ринкова вартість таких облігацій може знизитися до 10 млн дол Продаючи нові акції на суму 10 млн дол і викуповуючи колишні зобов'язання щодо поточної вартості , банк одержує можливість списати з балансу 20 млн дол боргу.
Таким чином, після завершення цього обміну банку стають непотрібними кошти фонду погашення. З точки зору регулюючих органів, банк посилює свій капітал і уникає майбутніх витрат на виплату відсотків по погашеним зобов'язаннями.

Вибір способу залучення зовнішнього капіталу повинен здійснюватися на основі ретельного фінансового аналізу наявних альтернатив і їх потенційного впливу перш за все на доходи акціонерів. Припустимо, банк, що має в обігу 4 млн звичайних акцій номіналом 10 руб., Потребує півлеченіі 10 млн руб. капіталу за рахунок зовнішніх джерел.
Менеджери повинні вибрати один із трьох варіантів:

1) випуск ще 1 млн звичайних акцій номіналом 10 руб.;

2) випуск привілейованих акцій на загальну суму 10 млн руб. з прибутковістю 10% річних;

3) випуск капітальних боргових зобов'язань з купонною ставкою 12% річних на суму 10 млн руб.

Продемонструємо вплив кожного варіанта на дохід акціонерів-власників звичайних акцій ( табл.2.1.)/4 /.

Таблиця 2.1.

Способи залучення банківського капіталу з зовнішніх джерел, млн. руб.
| Показники | Варіанти | | |
| | 1 | 2 | 3 |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Прогнозовані доходи | 200 | 200 | 200 |
| Прогнозовані витрати | 180 | 180 | 180 |
| Чистий дохід | 20 | 20 | 20 |
| Процентні виплати за | 0 | 0 | 1,2 |
| капітальним борговими | | | |
| зобов'язаннями | | | |
| Прогнозований прибуток до | 20 | 20 | 18,8 |
| оподаткування | | | |
| Розрахункова сума податку на | 7,6 | 7,6 | 7,14 |
| прибуток | | | |
| Розрахункова чистий | 12,4 | 12,4 | 11,66 |
| прібильпосле | | | |
| оподаткування | | | |
| Дивіденди по | 0 | 1 | 0 |
| привілейованих акціях | | | |
| Чистий прибуток, | 12,4 | 11,4 | 11,66 |
| що залишається власникам | | | |
| звичайних акцій | | | |
| Прибуток в розрахунку на | 2,48 | 2,85 | 2,9 |
| звичайну акцію | | | |
| Усього звичайних акцій, | 5 | 4 | 4 |
| млн шт. | | | |

Як видно з таблиці 2.1., Кращим з трьох варіантів залучення додаткового капіталу є емісія капітальних боргових зобов'язань. У цьому випадку максимізує дохід на звичайні акції.
Крім того, ці зобов'язання не пов'язані з правом голосу, тому акціонери зберігають свій контроль над банком.

Банки, що мають доступ до джерел зовнішнього капіталу, володіють більшою свободою у виборі стратегій зростання та використання сприятливої кон'юнктури фінансового ринку. У Росії в умовах втрати довіри до банківської системи кон'юктура фінансового ринку різко погіршилася. Це негативно позначається на можливостях залучення додаткового капіталу банками шляхом випуску цінних паперів.

Глава 3. Оцінка якості управління власними коштами.

3.1. Поняття та необхідність оцінки достаточночті капіталу банку.

Проблема визначення достатності капіталу банку протягомтривалого часу є предметом наукового дослідження і суперечок міжбанками і регулюючими органами. Банки вважають за краще обходитися мінімумомкапіталу, щоб піднятий показники прибутковості та зростання активів; банківськіконтролери вимагають більшого капіталу для зниження ризику банкрутства.
Одночасно висловлюється думка, що банкрутства викликані поганимуправлінням, що Хоршем керовані банки можуть існувати і з низькиминормами капіталу.

Надмірна «капіталізація» банку, випуск зайвої кількості акцій запорівнянні з оптимальною потребою у власному капіталі не єблагом. При заниженою часткою капіталу виникає невідповідновідповідальність бан?? а перед нго вкладниками. Міра відповідальності банку обмежується його капіталом, а вкладники та інші кредитори ризикують набагато більшим обьеом коштів, довірених банку. Крім того, існує ряд факторів, що обумовлюють вимоги щодо збільшення банківського капіталу:

-ринкова вартість активів банків більш мінлива, ніж у промислових підприємств. Вона залежить від зміни процентних ставок, фінансового положення його позичальників, ситуації на фондовому і валютному ринках;

-банк більше покладається на непостійні джерела короткострокових ресурсів, багато з яких можуть вилучатися на першу вимогу. Тому будь-яка подія політичного чи економічного життя може спровокувати масовий відтік ресурсів банку/6 /.

Визначення достатньої величини капіталу і підтримка її в встановлених межах є одним з основних способів управління капіталом як з боку регулюючих органів, так і самого банку. Тому постійний аналіз структури і величини капіталу є неодмінною умовою сучасного управління банком.

Аналіз достатності власних коштів (капіталу) проводиться в метою виявлення ступеня стійкості капітальної бази банку і достатності капіталу для покриття втрат від прийнятих банками ризиків.

Відомо, що на величину достатності власного капіталу банку впливають обсяг, склад, якість і характер активних операцій.
Орієнтація банку на переважне проведення операцій, пов'язаних з великим ризиком, вимагає відносно великого розміру власних коштів і, навпаки, перевага в кредитному портфелі банку позик з мінімальною ризиком припускає відносне зниження власного капіталу. Розмір власного капіталу, необхідного банку, залежить також від специфіки його клієнтів. Так, перевага серед клієнтів банку великих кредітоемкіх підприємств вимагає від нього більшого розміру власних коштів при тому ж обсязі активних операцій в порівнянні з банком, орієнтуються на обслуговування великої кількості дрібних позичальників, оскільки в першому випадку у банку будуть великі ризики на одного позичальника.

У 80-х роках питання про методологію оцінки банківського капіталу стало предметом дискусій у міжнародних фінансових організаціях. Мета полягала у виробленні загальних критеріїв достатності капіталу, що застосовуються для різних суб'єктів банківського співтовариства незалежно від їх країновий приладдя/6 /.

3.2. Нормативні вимоги до розміру власних коштів (капіталу) банку.

Российская практика кредитної системи орієнтується на міжнародні стандарти формування капіталу, але комерційні банки позбавлені права вибору методики достатності капіталу. Інструкцією ЦБ № 110-І "Про обов'язкових нормативах банків "від 16 січня 2004 р. встановлені мінімальний розмір та нормативи достатності капіталу банку/1 /.

У відповідності до розділу 2 цієї інструкції норматив достатності власних коштів (капіталу) банку (H1) регулює (обмежує) ризик неспроможності банку та визначає вимоги по ми