Народи України, Білорусі і Молдові
Реферат виконаний в МГУ, економічний факультет
Економічне та
політичний розвиток, природні та історичні особливості України
відбилися на характері зростання, склад та географії її населення. Найбільше
вплив за радянських часів зробили соціально-економічні перетворення, в
особливості соціалістична індустріалізація та колективізація, возз'єднання
українських земель та наслідки Великої Вітчизняної війни.
Незважаючи на величезні
втрати, викликані війнами (першою світовою, громадянською і особливо Великої
Вітчизняної), населення України з 1913р. по 1989р. зросла з 35,2 млн.
чоловік до 51,4 млн. чоловік.
Українське населення
складає 710 населення країни. Найбільш висока питома вага українців у
Чернігівської, Полтавської, Київської, Черкаської, Вінницької, Волинської,
Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській областях.
Майже 97% населення
України належить до слов'янської мовної групи - це українці (72,7%), росіяни,
білоруси, поляки, болгари. Також до національного складу України входять: євреї,
молдавани, угорці, румуни, греки і кримські татари.
У сільських місцевостях
степових районів значна прошарок росіян (особливо в Криму, де число
росіян переважає; в областях, прикордонних з Росією), молдаван - в
Придністров'ї, білорусів - на Поліссі.
В даний час основну
частина міського населення становлять українці. Найбільш значна прошарок
росіян (30 - 40%) серед міського населення Донбасу, Харківській і
Херсонської областей; лише в містах Криму російські переважають.
Величезні втрати населення
Білорусі в результаті фашистської окупації під час Великої Вітчизняної
війни привели до того, що навіть в 1970 році Білорусія повністю ще не
відновила чисельність населення 1940 року. Але в порівнянні з 1913 роком (
6899 тис. чоловік) чисельність населення Білорусі до 1989 року зросла на
47,1%. Білоруси в населенні країни складають 77,8%, решта населення --
росіяни, поляки, євреї, українці.
Населення Молдови
обчислюється в 4,3 млн. чоловік. Молдавани складають 35 населення країни. У
основному вони живуть у центральних районах. У Молдові багато українців і
росіян .. Українці живуть у містах і селах на півночі, в Придністров'ї та на
південно-сході; російські - у містах і почасти в селах Північного Придністров'я. З
інших національних груп є болгари та гагаузи, що живуть у південних районах.
(За книгою Економічна
географія СРСР. Союзні республіки (крім РРФСР).
За редакцією Н. П.
Нікітіна, Е. Д. Прозорова,
Б. А. Тутихіна. Видання
4-е, доповнене і перероблене.
Москва "Просвещение" 1974
рік.
Дані перераховані на 1989
год.)
Чисельність і динаміка
народів, що проживають на Україні, в Білорусії і в Молдові.
Україна
Національний
Чисельність
(тис. осіб)
1989 до 1979
складу
1979
1989
(у%)
українці
36489
37419
102,5
російські
10472
11356
108,4
євреї
633
486
76,9
білоруси
406
440
108,4
молдавани
294
325
110,5
болгари
238
234
98,1
поляки
258
219
84,9
угорці
164
163
99,2
румуни
122
135
110,7
греки
104
99
94,7
крим. татари
7
47
в 7,1 разів
Білорусія
Національний
Чисельність
(тис. осіб)
1989 до 1979
складу
1979
1989
(у%)
білоруси
7568
7905
104,4
російські
1134
1342
118,3
поляки
403
418
103,6
українці
231
291
126,0
євреї
135
112
82,6
Молдова
Національний
Чисельність
(тис. осіб)
1989 до 1979
складу
1979
1989
(у%)
молдавани
2526
2795
110,7
українці
561
600
107,1
російські
506
562
111,1
гагаузи
138
153
111,2
болгари
81
88
109,6
У таблицях, наведених
вище, показаний ранжируваних за чисельністю список народів, що проживають на
Україні, в Білорусії і в Молдові; розрахована динаміка за міжпереписний період
(1989 рік до 1979 року).
За останній міжпереписний
період найбільш сильно на Україні збільшилася чисельність кримських татар.
Зросла також чисельність румунів, молдаван, росіян, білорусів і самих
українців. Але, в той же час, зменшилась чисельність угорців, болгар, греків,
поляків та євреїв.
У Білорусі за цей час
(1979 - 1989 р.р.) зросла чисельність українців (на 26%), росіян (на 18%
), Самих білорусів і поляків. Знизилася тільки чисельність євреїв.
Що стосується Молдови, то
там чисельність всіх народів, що входять в національний склад країни (
молдавани, українці, росіяни, гагаузи, болгари), збільшилася.
У 1979 - 1989 р.р.
відбувався процес стягання "корінних" народів у межі своїх національних
утворень. Цим можна пояснити збільшення чисельності українців на Україні (
на 2,5%), білорусів у Білорусії (на 4,4%) і молдаван в Молдові (на 10,7 %).
У той же час, чисельність
українців, білорусів і молдаван зростала і за межами своїх республік, що
можна пояснити як механічними пересуваннями, так і етнічними процесами.
Цими ж причинами можна пояснити збільшення чисельності румунів на Україні, а
гагаузів і болгар - у Молдові.
У результаті
взаємодії трьох факторів (вони названі в порядку значущості) --
неоднакового рівня природного приросту, міграцій населення і процесів
природної асиміляції і на Україні, і в Білорусі, і в Молдові збільшилася
чисельність росіян.
Для поляків характерно
особливо сильний територіальний змішання з іншими етносами, тому їх
чисельність в Білорусі зросла не дуже значно, а на Україні знизилася
на цілих 15,1%.
Зменшення чисельності
євреїв і на Україні, і в Білорусії пояснюється цим же, а також досить
значним виїздом їх із країн у зв'язку зі зростанням національного напруги,
різким погіршенням економічного становища.
З тих же вищевказаних
причин, в Україні зменшилася чисельність болгар, угорців і греків.
Концентрація народів у своїх адміністративно-територіальних одиницях (АТО
) Та її зміни за міжпереписний період
Наведена нижче таблиця
допомагає виділити народи з максимальним і мінімальним коефіцієнтом концентрації,
визначити тенденції динаміки.
Розрахунок вівся за формулою:
Чисельність даного народу у своїй АТО
Кк =
-------------------------------------------------- ---------------------------
Чисельність даного народу в цілому по колишньому СРСР
Країна
Коефіцієнт
концентрації
1979
1989
Україна
0,8617
0,8469
Білорусія
0,7997
0,7877
Молдова
0,8511
0,8331
Як видно з таблиці, і в
1979 і в 1989 роках народом з максимальним коефіцієнтом концентрації були
українці, а з мінімальним - білоруси. За міжпереписний період концентрація
корінного населення і на Україні, і в Білорусії і в Молдові зменшилася. На
Україні вона зменшилася на 0,0148; в Білорусі - на 0,0120, а в Молдавії - на
0,0173. Отже, в Білорусі концентрація корінного населення
зменшувалася більш інтенсивно, ніж на Україні і в Молдові, а в Молдові менше
інтенсивно, ніж на Україні та в Білорусії.
Зміна концентрації
можна пояснити тим, що в 1979 -1989 роках вже починався, що став в 90-і роки
особливо помітним, відтік населення з України, з Білорусії і з Молдови в
Росію. Те, що концентрація "корінного" населення в Білорусі зменшилася
найбільш сильно, пояснюється відтоком населення з Білорусі не тільки в
Росію, але й на Україну.
Але все ж таки дуже сильно
знизитися концентрація "корінного" населення ні на Україні, ні в Білорусі, ні
в Молдавії не могла. Цьому заважало що почалося в ці роки повернення "корінного"
населення у свої національні утворення з інших республік СРСР, викликане
міжетнічними суперечностями: загостренням конкуренції на ринках праці з
населенням титульних національностей, разгораніем національних конфліктів у
ряді республік колишнього СРСР, а також їх високою нестабільністю політичної,
економічного та екологічного розвитку.
3. Ступінь однорідності
населення на Україні, в Білорусії і в Молдові.
Наведена нижче таблиця
дозволяє виявити, чи є титульна нація переважає за чисельністю в
своєї АТО.
Розрахунок вівся за формулою:
Чисельність "корінного" народу в цiй АТО
Ко =
-------------------------------------------------- -----------------
Загальна чисельність населення АТО
Країна
Коефіцієнт
однорідності
1979
1989
Україна
0,7355
0,7272
Білорусія
0,7940
0,7787
Молдова
0,6394
0,6448
Як видно з таблиці, за
міжпереписний період на Україні і в Білорусії частка "корінного" населення
зменшилася, причому в Білорусії сильніше, ніж на Україні. У Молдові ж у 1979
році частка "корінного" населення була набагато нижче, ніж на Україні і в
Білорусії. Проте до 1989 року частка "корінного" населення в Молдавії зросла,
але все-таки не настільки, щоб перевищити рівень такої на Україні і в
Білорусії.
Зменшення або збільшення
частки титульної нації в населенні країни можна пояснити міграціями, зміною
природного приросту і процесами природної асиміляції.
Україна. Зменшення частки
титульної нації на 0,0083 в населенні України за міжпереписний період викликано:
- збільшенням частки російських
(На 0,0097) і білорусів (на 0,0004) у населенні України у зв'язку з
неоднаковим рівнем природного приросту, міграцією населення та процесами
природної асиміляції;
- збільшенням частки
молдаван (на 0,0004) та румунів (на 0,0002) в населенні України, що викликано
механічними пересуваннями, а також етнічними процесами;
- збільшенням на 0,0007
частки кримських татар у населенні країни.
Хоча в 1979 - 1989 роках і
відбувався процес стягання "корінного" населення в межі своїх
національних утворень (завдяки цьому чисельність "корінного" населення
України збільшилася на 2,5%), але все ж великий приплив у країну осіб інших
національностей привів до зменшення частки титульної нації в населенні України.
Білорусія. Зменшення
частки титульної нації на 0,0153 у населенні Білорусії за міжпереписний період
пов'язане зі збільшенням частки українців (на 0,0044) і росіян (на 0,0132) в
населення Білорусі, що зумовлено неоднаковим рівнем природного приросту,
міграцією населення та процесами природної асиміляції.
Зниженню частки титульної
нації в населенні Білорусії за міжпереписний період не зміг завадити
що відбувався в цей час процес стягання "корінних" народів у межі своїх
національних утворень (завдяки цьому чисельність "корінного" населення
Білорусі збільшилася на 4,4%), але як не можна більш сприяв мало
місце від'їзд населення (у тому числі і "корінного") на Україну і в Росію.
Молдавія. Збільшення частки
титульної нації на 0,0054 за міжпереписний період в населенні Молдови викликано
зниженням частки українців (на 0,0035) і болгар (на 0,0002), яке було
пов'язане з почався відтоком осіб цих національностей з Молдови, а також
зміною природного приросту і процесами природної асиміляції у цих
народів.
Частка росіян і гагаузів в
населенні Молдови збільшилася за міжпереписний період на 0,0015 і 0,0003
відповідно, але не могла суттєво вплинути на зміну частки титульної
нації в населенні Молдови, так як молдавани в 1979 році становили за своєю
0,63 чисельності населення країни, а в 1989 році - 0,64 населення країни; то
є в 1979 - 1989 роках молдавани були народом, що переважає за
чисельності в населенні свого територіального утворення.
4. Сучасний стан міжнаціональних відносин на Україні, в Білорусії
і в Молдавії.
До теперішнього моменту
швидкі темпи урбанізації, міграційні процеси і зростання кількості міжнаціональних
шлюбів на Україні, в Білорусії і в Молдові сприяли асиміляційні і
інтеграційним процесам. Як вважає професор А. Т. Хрущов, особливо це
помітно в зміні рідної мови у національних груп, які проживають за межами своїх
держав (тобто коли державна мова країни починає вважати рідною
мовою не тільки "корінне" населення, а й народи, які займають меншу частку в
чисельності населення країни). Також, в даний момент спостерігається повернення
у свої республіки українців, білорусів, молдаван та інших, так званих,
"Російськомовних" народів з інших держав колишнього СРСР, що значною
мірою пов'язано з незнанням ними титульного мови цих держав, що з
проголошенням незалежності став в багатьох з них єдиним
державною мовою, з побоюваннями втратити право на громадянство на Україні,
в Білорусії і в Молдові або залишитися взагалі без громадянства, а також
внаслідок поділу армій.
Грунтуючись на наукових
роботах А. Т. Хрущова, можна додати, що наприкінці 80-х років з'явилися
численні національні рухи, які поставили собі за мету відродження мови
та культури. Але нерідко їх діяльність супроводжувалася посиленням етноцентризму і
націоналізму, етнічними конфліктами. У боротьбі колишніх союзних республік за
суверенітет і підвищення статусу далеко не завжди головними були етнічні
причини. Найчастіше основною рушійною силою конфлікту з федеральною владою
ставало прагнення республіканських еліт до незалежності, для чого і
розігрувалася національна карта. Ще однією причиною виникнення конфліктів
є міжетнічні суперечності, що стали наслідком депортацій деяких
народів у роки війни і неодноразового переділу кордонів республік.
З розпадом СРСР на
незалежні держави, Міжреспубліканська міграція населення перетворилася на
міжнародну. У зв'язку з цим різко змінилися обсяги економічних,
родинних і навчальних міграцій та зросли обсяги потоків, викликаних стресовими
ситуаціями. Розпад СРСР, економічна і політична криза, виникнення
військових конфліктів ( "гарячих точок") на території ряду колишніх республік СРСР,
наслідки екологічної катастрофи на Чорнобильській АЕС та інші причини
зумовили, як пише Л. П. Шахотько, по-перше, широке розповсюдження
репатріаційних міграційних потоків, по-друге, викликали масові потоки
біженців і переселенців.
В результаті, на Україні,
в Білорусії і в Молдові в 90-і роки відзначаються істотні темпи зниження
як внутрішньо-, так і міжреспубліканських потоків. Зменшилися обсяги виїзду
населення за межі республік і в'їзду в них. У той же час зросли
міграційні потоки, викликані стресовими ситуаціями. В результаті, в обміні
населенням з усіма іншими державами по роках відзначаються суттєві
відхилення сальдо міграції як в той, так і в інший бік. Максимальний
міграційний приріст населення на Україні, в Білорусії і в Молдові спостерігався
в 1989, 1992 і 1993 роках, максимальний відтік населення - у 1986 і 1990 роках.
Це пов'язано з дуже
високої обумовленістю міграційних потоків іншими соціальними процесами,
а, як відомо, наприкінці 80-х - початку 90-х років Україна, Білорусь, Молдова
та інші держави колишнього СРСР відрізнялися високою нестабільністю політичної,
соціального, економічного та екологічного розвитку.
У 90-і роки міграційні
потоки були сильно диференційовані за національним складом: особи єврейської
націонал?? ності активніше виїжджали за межі колишнього СРСР, українці поверталися
на Україну з інших республік, білоруси - у Білорусію, молдавани - в
Молдавію. Активніше, ніж у попередні роки, приїжджали до республіки імені різних
національностей з "гарячих точок" колишнього СРСР. У підсумку, після чергової
перепису населення 1989 року відбулися істотні зміни в національній
структурі. На думку Л. П. Шахотько, за рік, що залишився до чергової перепису
населення 1999 року, можуть відбутися зміни, які поки що важко передбачити,
тому що вони значною мірою залежать від економічного розвитку країни і
співвідношення рівня цього розвитку з таким в інших державах; від
соціальної, економічної і політичної обстановки в республіках; від
державної політики в національному питанні; міграційної політики і т.д.
Слід зазначити, що
абсолютну більшість серед прибулих на Україну, в Білорусію і до Молдови --
особи, які виїхали з республік у минулі роки. Про це говорить, наприклад, той
факт, що серед прибулих у республіки близько 95% складають особи
національностей, що проживають на території цих республік.
Має місце повернення в
республіки "корінного" населення: серед всіх зареєстрованих іммігрантів
40-50% склали особи титульних національностей. Найбільш високий цей відсоток
серед прибулих з країн Балтії (більше 50 %).
Реемиграція "корінного"
населення почалася ще в кінці 80-х років, але в 90-і роки вона стала особливо
інтенсивної. Реемиграція викликана цілим рядом причин. Основні з них - розпад
СРСР і пов'язані з ним процеси, а також загострення конкуренції на ринках праці
з населенням титульних національностей, разгораніе національних конфліктів у
ряді республік колишнього СРСР. Найбільша інтенсивність рееміграції "корінного"
населення була з країн Закавказзя.
Серед потоку іммігрантів
з Росії значна кількість тих, хто жив і працював на Півночі та в Сибіру.
Багато хто з них працювали тимчасово, сподіваючись за рахунок високих північних надбавок до
зарплаті накопичити грошей. У ряді випадків за ними зберігалася квартира в
рідній державі. Розпад СРСР поставив їх в непевне становище, накопичені
гроші знецінилися, з'явилися побоювання втратити квартиру, право на громадянство
і пенсію на Україні, в Білорусії і в Молдові.
Особи інших
національностей, які займають дуже малу частку в населенні країн, в загальному
потоці зареєстрованої імміграції складають менше 10%.
У 1994 році спостерігалося
відтік населення з республік до Росії, де рівень життя був дещо вищий,
правда, у 1995 році кількість прибулих практично стало дорівнює кількості
вибулих.
Список літератури
Народи Росії. Енциклопедія
. Москва, БРЕ, 1994 р.
Брук С.І. Населення світу.
Етнодемографічного довідник. Изд.
"Наука", Москва, 1986 р.
Економічна та соціальна
географія Росії під ред. А. Т. Хрущова. Изд. "Крон-прес", Москва, 1997 р.
Економічна географія
СРСР. Союзні республіки (крім РРФСР) під ред. Н. П. Нікітіна, О. Д. Прозорова,
Б. А. Тутихіна. Видання 4-е доповнене і перероблене. Изд. "Освіта",
Москва, 1974 р.
Шахотько Л.П. Населення
республіки Білорусь в кінці ХХ століття. Науково-дослідний інститут
статистики при Мінстату Республіки
Білорусь, Мінськ, 1996 р.
