Країни, що розвиваються: позиція у світовій економіці
Реферат
виконав Сприжков І.М., Курс: 3, семестр: 5
УНІВЕРСИТЕТ
РОСІЙСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ОСВІТИ
Факультет:
Бізнес, Маркетинг, Коммерция
Дисципліна:
Світова економіка
Вступ
Підсистема країн, що розвиваються включає 4/5 усіх країн
світу, в яких проживає понад 80% населення планети. Економічний стан
країн, що розвиваються, їхні проблеми безпосередньо позначаються на переважній
частини людства. До цієї підсистеми відносяться всі азіатські країни, крім
Японії та Ізраїлю, усі країни Африки, крім ПАР, а також країни Латинської
Америки. Їх характеризує надзвичайно строкатий вигляд, різні умови і рівні
соціального та економічного розвитку. Разом з тим, існує ряд ознак,
які об'єднують країни, що розвиваються в особливу групу держав.
Основні ознаки країн, що розвиваються
На сучасному вигляді багатьох країн, що розвиваються лежить
глибокий відбиток їх історичного розвитку, пов'язаного з їх кол колоніальним
або напівколоніальні минулим.
Соціально-економічна структура країн, що розвиваються,
таких як країни Азії, Африки та Латинської Америки, характеризується своєю
багатоукладністю. Багатоукладність пояснюється повільною зміною виробничих
відносин і напластовиваніі одних соціально-економічних структур на інші.
Одним з найважливіших критеріїв виділення країн, що розвиваються
країн в окрему світову підсистему є їх слаборозвиненість і відсталість.
Ці поняття близькі за змістом. Вони відображають стан господарства цих країн,
що характеризується низьким рівнем розвитку виробничих сил. Для
визначення цього використовується цілий ряд показників і перш за все величина
ВВП на душу населення, а також структура ВВП, продуктивність праці, рівень
розвитку науки і техніки і т.д. Відсталість країн, що розвиваються має два
аспекти: загальноісторичних (що виражається в відставання у розвитку одного типу
суспільства від іншого) і сучасний (пов'язаний з низьким рівнем розвитку).
Відсталість країн, що розвиваються породжує велику
специфіку їх соціальних і економічних проблем, вирішення яких передбачає
особливі підходи, відмінні від використовуваних у промислово розвинених країнах.
Відсталість виявляється і у зовнішньоекономічних
відносинах країн, що розвиваються. Відстала структура економіки, низький рівень
продуктивних сил, їх традиційно аграрно-сировинна спеціалізація, колоніальне
минуле обумовили зовнішньоекономічну орієнтацію країн, що розвиваються на
індустріальні держави Заходу.
У результаті, залежність виявляється у відносинах
домінування і підпорядкування, що носять економічний характер. Вона охоплює
багато видів зв'язків між індустріальними і країнами, що розвиваються,
впливає на політику, ідеологію, культуру. Ступінь залежності кожного
конкретної держави може мінятися - слабшати чи підсилюватися, у
залежно від стану світового господарства, характеру соціально-економічної
політики країн, що розвиваються.
Країни, що розвиваються відрізняються від промислово розвинених
соціальною структурою суспільства. У цілому ряді країн ще не сформувалося
розгалужене і міцне цивільне суспільство. Є прагнення утримати
общинні принципи соціальності.
Громадські структури країн, що розвиваються формувалися
в рамках різних цивілізацій і містять у собі різне соціально-культурне
наповнення.
Перераховані вище ознаки тісно взаємопов'язані один з
одним.
Загальна характеристика економічного становища країн, що розвиваються
Країни, що розвиваються займають відносно скромне місце
у світовому виробництві. На їх частку в 1992 р. припадало близько 18%
сукупного ВВП світу і 13.6% світового промислового виробництва. Значимість
країн "третього світу" в планетарної економічній системі
визначається їх багатими природними та людськими ресурсами. За високою
ресурсообеспечения розвивається, ховається, разом з тим, велика
нерівномірність у наділеного корисними копалинами що входять до нього країн.
Так, 2/3 країн, що розвиваються взагалі не мають в своєму розпорядженні значними запасами
мінерального та економічного сировини, а, отже, багато що розвиваються
держави самі залежать від імпорту даної сировини для забезпечення
функціонування своїх економік (наприклад, у Південній Азії частка регіонального
імпорту сягає 28 %).
У рамках світового господарства, починаючи з другої половини
XX століття, країни, що розвиваються роблять визначальний вплив на
формування населення планети. У сучасних умовах 80% його приросту
припадає на що розвиваються, Азії, Африки та Латинської Америки.
Для країн, що розвиваються в початковий період після
здобуття незалежності були характерні досить високі середньорічні темпи
збільшення ВВП (понад 5% в цілому по групі що розвиваються, у 1965 --
1980 рр..). Однак, в останні десятиліття вони істотно сповільнилися і
склали 2.7% за 1982 - 1992 рр.. Разом з тим, при загальній тенденції до зниження
тим темпів економічного зростання світу, що розвивається в цілому спостерігалася їх
значна диференціація по регіонах. Стабільно високими темпами
збільшувалося виробництво в країнах Східної Азії, а в країнах Латинської
Америки і Тропічної Африки відбулося різке скорочення темпів економічного
зростання.
Процеси диференціації також призвели до скорочення частки
найменш розвинених країн у світовому господарстві. За 1950 - 1986 рр.. частка 37
найменш розвинених країн у загальному ВВП третього світу скоротилася вдвічі - з 32% до
16.5% при майже стабільній частці населення.
За регіональної диференціацією темпів економічного
зростання в світі, що розвивається простежуються розвитку в підходах, що розвиваються
країн до розробки національних стратегій розвитку, неоднаковість змін
умов міжнародної торгівлі різними видами економічної, мінерального і
сільськогосподарської сировини, відмінності в демографічній ситуації, тягаря
зовнішньої заборгованості.
Підсистеми країн, що розвиваються
Залежно від рівня подушного ВНП світ, що розвивається
поділяються на країни з низьким, середнім і високим доходом.
До підсистемі країн з низьким доходом відносяться всі
держави, чий ВНП на душу населення складає не більше 610 $ в 1990 р. У цю
підсистему входить переважна більшість країн Тропічної Африки, понад
десяти азіатських держав і одного держава Карибського - Гаїті.
Особливе місце в підсистемі країн з низьким доходом
займають два багатонаселених держави - Індія і Китай, які виділяються
великими масштабами свого економічного потенціалу і накопиченого
виробничого апарату.
підсистем країни із середнім доходом утворюють держави
з подушного ВНП у межах 611 - 7620 $ в 1990р. В дану підсистему входять
близько двадцяти африканських країн, близько десяти країн (у тому числі Йорданія,
Іран, Ірак, Ємен, Ліван, Малайзія, переважна більшість держав
Латинської Америки і Карибського басейну і одна країна Океанії - Папуа Нова
Гвінея).
Особливе місце в підсистемі країн із середнім доходом
займають такі держави як Аргентина, Бразилія, Мексика, Південна Корея,
які класифікуються за методологією Світового банку як "Нові
Індустріальні країни "(НІС). Основні критерії віднесення до групи НІС --
подушного доходу в цінах 1978 р. - понад 1000 $ і частка обробної
промисловості у ВВП - не менше 20%.
До підсистемі країн з високим подушного доходу відносяться
держави з ВНП понад 7260 $ в 1990 р. Вхідні в дану підсистему
що розвиваються, належать до двох категорій країн. Це або
нафтоекспортерів (Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія), або НІК (Гонконг, Сінгапур).
Роль країн, що розвиваються у світовій економіці
Важливою рисою економіки світу, що розвивається
є її значна орієнтованість на зовнішні ринки і, відповідно,
досить високий ступінь залучення до міжнародного розподілу праці. Частка
країн, що розвиваються у світовому експорті склала в 1992 р. 27.4%, а в світовому
імпорті 28.1%.
На світовому ринку група країн, що розвиваються виступає
головним чином у ролі постачальників мінерального, економічного,
сільськогосподарської сировини і харчових товарів. Експорт даної продукції
забезпечує, що розвиваються, 50 - 100% експортних доходів.
У структурі імпорту країн, що розвиваються головними статтями
є машини й устаткування (у середньому близько 34%) і інша продукція
обробної промисловості (37%). Для країн Тропічної Африки та Південної Азії
також характерна досить висока частка в регіональному імпорті
продовольчих товарів (відповідно 16% і 10%). Крім того, в Південній Азії
і в регіоні Латинської Америки і Карибського басейну понад 10% регіонального
імпорту припадає на паливно-енергетичні товари.
Країни, що розвиваються від виступають великими покупцями
продовольства і технологічно складної промислової продукції на світових
товарних ринках.
Переважна більшість країн, що розвиваються є чистими
імпортерами як прямих іноземних інвестицій, так і позикового капіталу. На
групу, що розвиваються, доводилося в 1980 - 1985 рр.. - 25% сукупних
вкладень прямих іноземних інвестицій в світі і в 1986 - 1990 рр.. - 17%.
За 1986 - 1990 рр.. сукупний приплив прямих іноземних
інвестицій в країни, що розвиваються склав 131 млрд. дол, а їх відтік - 28
млрд. дол Регіональний розподіл потоку прямих іноземних інвестицій в
світі, що розвивається нерівномірно. На країновому рівні чітко виділяються
десять великих реципієнтів: Аргентина, Бразилія, Гонконг, Єгипет, Китай,
Малайзія, Мексика, Сінгапур, Тайвань, Таїланд. На дані десять країн і
територій припадало в 1980 - 1990 рр.. 13% усіх вкладень прямих іноземних
інвестицій в світі і 68% усіх вкладень прямих іноземних інвестицій в
країнах, що розвиваються.
Основними експортерами прямих іноземних інвестицій
виступає дуже невелика група держав, розташованих головним чином у
Східної, Південної, Південно-Східної Азії та Латинській Америці. Найбільші експортери
- Південна Корея і Тайвань.
Більша частина накопичених прямих інвестицій з НІС Азії
сконцентрована в Північній Америці та Західній Європі, головним чином у
секторі обробної промисловості та у сфері послуг. У країнах Східної,
Південної і Південно-Східної Азії у другій половині 80-х рр.. вкладення прямих
іноземних інвестицій головним чином проводилися також в обробну
промисловість.
Найбільшими експортерами капіталу в Латинській Америці
є Бразилія та Венесуела.
Приплив у країни, що розвиваються позичкового капіталу
здійснюватися як у вигляді іноземних кредитів з міждержавної лінії, так
і у вигляді іноземних приватних позик. Представлення кредитів пов'язане із зростанням
зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються. Так зовнішня заборгованість
світу, що розвивається склав 966.5 млрд. дол в 1985 р., 1288.4 млрд. дол в
1990 р. та 1419.4 млрд. дол в 1992 р.
Найбільшими боржниками в світі, що розвивається за даними
на 1989 р. були: Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія Індонезія, Єгипет, і
Китай. Переважна частина державного довгострокового боргу, що розвиваються
держав в даний час припадає на іноземних державних
кредиторів.
Ще однією характерною рисою припливу зовнішніх фінансових
ресурсів в країни, що розвиваються в 80-і рр.. стало підвищення в ньому частки
іноземних державних субсидій (безплатної допомоги). На початку 90-х рр..
він приблизно відповідав обсягом чистого іноземного державного
кредитування країн, що розвиваються або навіть перевищував його. Найбільшими реципієнтами
міжнародної допомоги є країни Тропічної Африки.
Висновок
Особливості сучасного світового розвитку нерозривно
пов'язані з процесами, що відбуваються в країнах, що розвиваються, що охоплюють
більшість держав світу. Останні два десятиліття показали величезні
відмінності в економічному розвитку двох основних підсистем. Розрив у рівнях
економічного розвитку індустріальних країн, що розвиваються збільшився. У свою
чергу процеси поглиблення диференціації відбуваються у підсистемі, що розвивається
світу. Основний приріст обробної промисловості, експорту готових виробів
був забезпечений невеликою групою нових індустріальних країн (НІС). Підвищення їх
ролі не тільки результат відмінностей у факторах і умови розвитку цих країн, але
і впливу на них зовнішніх обставин.
Величезні розриви в рівнях економічного розвитку в
світовій економічній системі не сприяє її структурному розвитку,
підвищення ефективності світового виробництва і підтримання темпів
економічного розвитку.
Дані проблеми роблять серйозний вплив на
міжнародну економічну життя і вимагають свого рішення.
Список літератури
Світова економіка. Под ред. В. А. Ломакіна, М., - 1995.
Михалев. Імпорт капіталу: світовий досвід та практика Росії.
//Світова економіка та міжнародні відносини. 1996. # 12.
