Становлення рибальства в Росії

У XVIII сторіччі морські води Росією для рибальства практично не використовувалися. Тільки новгородці, які переселилися кілька століть тому до берегів Білого моря, займалися ловом тріски та інших риб, у тому числі і на Мурмані. Риба ця мало доходила до Центральної Росії, хоча про рибальство на Півночі було добре відомо в Московській Русі вже у XIV-XV століттях.

Морське рибальство Росії в Азовському морі зародилося в кінці XVIII століття. Вилов риби в цьому водоймищі різко збільшився у 20-х роках наступного століття. Одночасно збільшився вилов риби в Балтійському морі. У 70-их роках XIX століття розпочато лов риби в Каспійському морі, але в річках, що впадають в це водоймище, рибальство існувало з незапам'ятних часів. Наприкінці XIX століття в Каспійському басейні видобувалося риби більше, ніж у будь-якому іншому море Росії (300 тисяч тонн в 1900 році). Значно пізніше розпочато комерційний лов риби в Чорному море. У споживчих ж метою рибу ловили місцеві жителі завжди. Аральське море і моря Далекого Сходу були залучені до сфери рибальства лише на початку XX століття. До Європейської частини Імперії ця риба практично не доходила.

За даними "Вісника рибопромислової" за 1895 рік вартість російського улову в кінці XIX століття становить 53,4 мільйонів золотих рублів і поступалася за цим показником тільки США і Великобританії. По районам промислу вартість улову розподілялася так:

Мурман і Біле море - 1,4 мільйона рублів

Балтійське море - 2,0 мільйона рублів

Чорне море -- 3,0 мільйона рублів

Азовське море -- 6,0 мільйонів рублів

Каспійське море - 30,0 мільйонів рублів

Озера північно-європейській частині - 7,0 мільйонів рублів

Водойми Середньої Азії та Сибіру - 2,5 мільйона рублів

звіробійного промисел і промисел молюсків - 1,5 мільйонів рублів.

У 1910 р. загальний вилов риби в Росії склав 1104 тисяч тонн, у тому числі 800 тисяч тонн на морських водах.

Організацією досліджень рибних ресурсів в Російській імперії відало Міністерство державного майна. У 1851 році воно спорядив надзвичайно широку за тематиці багаторічну науково-промислову експедицію на території Росії. Російське Географічне товариство, засноване в 1845 р., брало участь у організації та проведенні цієї експедиції. Очолювали її К.М. Бер і Н.Я. Данилевський. Експедиція мала на меті визначити рибні багатства Росії і отримати матеріали, які дозволили б організувати більш дбайливе використання найбільш цінних видів - особливо осетрових у Волго-Каспійському басейні і судака в Азовському басейні. Відсутність чіткого уявлення про біології та умови перебування риб у водоймах Росії не дозволяло обгрунтовано впроваджувати заходи регулювання рибальства в тих водоймах, у яких уже тоді відчувалася в цьому необхідність.

Робота експедиції Бера-Данилевського почалася в 1851 році в Псковському і Чудському озерах, з 1853 року досліджувався Каспійський регіон, включаючи ріки Волга, Урал і Терек. У 1859 почалися дослідження на Білому морі і біля берегів Мурмана. У 1862 році експедиція почала працювати на Азовському і Чорному морях. На останньому етапі експедицією, яка завершилася в 1870 році, були досліджені озера Біле, Онезьке, Ладозьке і Ільмень. Н.Я. Данилевський в цієї грандіозної експедиції керував роботами на північних озерах - Білому морі і Мурмані, Чорному та Азовському морях. Видатний географ і іхтіолог академік Л.С. Берг так охарактеризував підсумки цієї експедиції: "Наукові та практичні результати були величезні, а деякі досягнення мали світове значення ". За підсумками експедиції в 1860-1875 роках було видано 9 томів під загальною назвою «Дослідження про стані рибальства в Росії ». У цих працях наведено відомості про умови середовища проживання риб, міркування про зв'язки між рибою і середовищем її існування, між станом запасів і ефективністю рибальства. Найбільшу популярність отримали роботи К.М. Бера, опубліковані в 1854 році: «Матеріали для історії рибальства в Росії і в належних їй морях », в 1860 році" Рибальство в Чудському і Псковському озерах і в Балтійському морі », а також« Рибальство в Каспійському морі і його притоках ».

Найбільш відомими роботами Н.Я. Данилевського є «Рибні та звірині промисли на Білому і Льодовитому морях »(1862),« Опис рибальства на Чорному та Азовському морях »(1871) і« Опис рибальства в північно-західних озерах »(1875). Їм були сформульовані принципи раціонального рибного господарства, які зводяться до наступного:

збереження сприятливих умов для природного нересту;

забезпечення пропуску до нерестовища достатнього для успішного відтворення кількості виробників;

збереження для більшої частини потомства можливості досягти статевозрілого стану і отнерестіться.

Цікаво думку Н. Я. Данилевського щодо високої чисельності тріски північних вод -- це не тільки велика плодючість, а й нерест на проміжних глибинах в відстані від берега, що охороняє ікринки не тільки від викиду на суходіл, а й від пошкодження хвилюванням моря.

У 1874-76 роках Петербурзьким товариством дослідників природи була організована Каспійська експедиція, яку очолював іхтіолог О.А. Грімм, що отримав згодом широку популярність як організатор і редактор журналу «Вісник рибопромислової », активний учасник міжнародних зустрічей вчених, що завершилися створенням Міжнародної Ради з дослідження моря (ІКЕС).

Наступний великий етап у вивченні рибних багатств Росії пов'язаний з ім'ям професора Київського і Петербурзького університетів К. Ф. Кесслера, якого не без підстав вважають батьком російської іхтіології. К.Ф. Кесслер був учасником досліджень на Чорному морі в 1856 році, Каспійської та інших експедицій, написав ряд великих робіт, присвячених іхтіофауні Чорного, Каспійського, Аральського морів, Онезького озера, багатьох річок Росії. К.Ф. Кесслер належить перша екологічна класифікація риб (морські, солоноватоводние, разноводние, прохідні, напівпрохідні і прісноводні).

Багато чого для пізнання Чорного моря, його іхтіофауни зробила Севастопольська біологічна станція, організована в 1877 році з ініціативи М.М. Миклухо-Маклая спочатку в Одесі, а потім через 2 роки переведена в Севастополь. Засновником станції став академік А.О. Ковалевський.

Трудами вчених станції був складений визначник риб Чорного та Азовського морів (А.А. Остроумов), у 1913 р. опубліковано монографії директора станції, згодом академіка С.А. Зернова «До питання про вивчення життя Чорного моря». У 1902 році на Чорному морі працював відомий іхтіолог Н.А. Бородін. Він вивчав умови міграцій риб з Азовського в Чорне море і назад, і встановив чітку зв'язок між ходом і ловом риби в Керченській протоці і температурою води. Це було перший доказ існування зв'язку в системі «риба-середовище».

На півночі Росії в 1881 році була заснована Половецька біологічна станція, яку в 1904 перевели на Мурман. На цій станції працювало багато відомих вчених і серед них професор К.М. Дерюгин, що склав ряд зведень по Білому і Баренцевим морях.

У 1900-1901 роках на Далекому Сході працювала Корейсько-Сахалінська експедиція Російського Географічного товариства. Учасник цієї експедиції відомий іхтіолог П.Ю. Шмідт вивчав морську фауну у зв'язку з океанографічними умовами. Результати цих досліджень опубліковані у монографії «Риби східних морів Російської імперії »(1904), забезпеченою грунтовним нарисом океанографічних умов. Масштаби і спрямованість цієї та інших, перерахованих вище експедицій та окремих досліджень, проте не можуть зрівнятися з результатами експедиції Бера-Данилевського. Наприкінці минулого сторіччя в Росії була організована велика науково-промислова експедиція. На цей раз районом проведення досліджень стало Баренцове море або як його називали раніше Європейський Льодовитий океан.

Протягом декількох століть на Мурмані існував розвинений промисел тріски і ряду інших риб, що базувався на десятках берегових поселень-становища. Частина ловців постійно жила на Мурмані, але більшість щорічно переміщувалося сюди з узбережжя Білого моря. Промисел здійснювався з невеликих безпалубних судів на видаленні не більше 50 км від берега. Його успіх залежав від масовості підходів риби в прибережну зону. Якщо підходи були слабкими, то рибалки-помори терпіли велику потребу. Крім того, чимало трагедій розігрувалося через загибель суден у водах суворого моря. Особливо велика була катастрофа, яка сталася в 1894 році. Тоді разом з людьми загинуло 25 поморських судів. Ця трагедія викликала широкий резонанс в Росії. Було організовано спеціальний Комітет для допомоги поморами Російського Півночі, який очолив Великий князь Олександр Михайлович. Були зібрані значні кошти, в тому числі від членів царської родини. Крім виплати пенсій вдовам і дітям загиблих, організації страхування, Комітет ухвалив рішення провести спеціальні дослідження на Мурмані з метою вивчення рибних запасів, умов і причин їх переміщень в море.

Для керівництва експедицією був запрошений Н.М. Кніпович, зоолог і моревод, що отримав до того часу популярність дослідженнями на Білому і Баренцевому морях. Для експедиції був замовлений спеціальний пароплав, який, на відміну від звичайних судів для наукових досліджень, мав траловий лебідку. Пароплав отримав ім'я «Андрій Первозванний »і став першим у світі, спеціально побудованим судном для науково-промислових досліджень. Норвезька "Міхіел Сарі" був побудований поз ж. У зв'язку з цим Н.М. Кніпович писав: «На нашу долю випала почесна, але разом з тим і дуже важке завдання створити тип судна і спорядження для науково-промислових досліджень, що задовольняє сучасним вимогам »(1902).

Перед початком експедиції Н.М. Кніпович побував в науковому відрядженні в скандинавських країнах, Німеччини, Англії, де познайомився з досвідом постановки науково-промислових досліджень, встановив зв'язки з відомими вченими Ф. Нансеном, Ю. Йортом, О. Петерсеном, Дж. Мюрреєм та іншими. У 1897 році Н.М. Кніпович опублікував «Проект науково-промислових досліджень Мурманського берега ». Це надзвичайно цікавий і важливий, для розуміння суті і завдань, морських науково-промислових досліджень документ, особливо в тій частині, на базі якої згодом сформувалася промислова океанологія. Цей Проект -- грунтовний виклад цілей і основ широкого, головне нового, небаченого за масштабами не тільки в Росії, але і в Європі, підприємства. Обгрунтовуючи необхідність вивчення промислових вод, біології промислових риб, Н.М. Кніпович вказував, що лише на основі отримання необхідних наукових знань можуть бути прийняті правильні заходи з розвитку промислів. Цитуємо «... ретельні дослідження гідрологічні, особливо систематичні дослідження температури вод в різний час і на різних глибинах, без сумніву з'ясували б причини більш раннього або більш пізньої появи риби біля берегів і відмінностей у розподілі її в море в різні роки ». У Проекті знайшло відображення обгрунтування необхідності вивчення планктону для судження про біологічної продуктивності тих чи інших районів, розглянуто роль теплого Нордкапского течії в формуванні промислових багатств Баренцева моря, показана необхідність вивчення рельєфу дна моря та складання відповідних карт і багато іншого. Думка в масштабах держави, Н.М. Кніпович вважав, що дослідження на Мурмані повинні послужити стимулом для розгортання грандіозних науково-промислових досліджень в російських морях Далекого Сходу. Читаючи Проект, не можна не дійти висновку, що Н.М. Кніпович 100 років тому, по суті, створив програму екосистемні досліджень моря в тому вигляді, як ми тепер це розуміємо.

Мурманська науково-промислова експедиція стала взірцем проведення досліджень такого роду. Вона працювала під керівництвом Н.М. Кніповича, а потім його асистента Л.Л. Брейтфуса.

До приходу на Мурман "Андрія Первозванного" експедиція почала свої дослідження навесні 1898 році на спеціально купленому в Норвегії вітрильнику "Помор". "Андрій Первозванний" вийшов у рейс у травні 1899 і зробив перші тралення 27 травня в Вернигора-фіорді.

Експедиція працювала щорічно до 1908 року, і в результаті були досліджені основні риси розподілу промислових риб, розповсюдження і типи водних мас, течії, планктон і бентос, глибини і грунти, зібраний величезний матеріал промислового характеру. Безпосереднє прикладне значення мало висновок про перспективності Баренцева моря для розвитку промислового траловий лову, встановлення зв'язку ареалу проживання тріски і ряду інших риб з областю розповсюдження теплих вод атлантичного походження.

У 1904 році Н.М. Кніпович отримав запрошення організувати й очолити Каспійську науково-промислову експедицію. Цей багатющий в ті роки основний промисловий водойма Росії в умовах зростання промислового зусилля вимагав прийняття відповідних заходів регулювання рибальства. Особливу тривогу викликало рибопромисловців скорочення уловів волзьких оселедців, яких у ті роки виловлювали більше 100 тисяч тонн (нині виловлюється 2-3 тисяч тонн на рік).

Основні кошти на організацію і проведення експедиції виділялися астраханським рибопромисловців. Колісний пароплав (військовий транспорт "Geak-Tene") для виконання морських досліджень надало Морське міністерство. Досвід, накопичений Півночі, вказував Н.М. Кніпович на необхідність виконання у море цілого комплексу досліджень, включаючи океанографії. У цій експедиції було обстежено все море, отримано велику кількість зовсім нових відомостей про риб та середовищі їх проживання. У 1912 і 1913 роках Н.М. Кніпович знову працював на Каспії і готував нову, дуже широку і глибоко продуману експедицію. У 1914-1915 роках експедиція розпочала роботу на пароплаві "АБО", на якому була встановлена траловий лебідка для виконання в експедиції траловий робіт. До жаль, Перша Світова, а потім громадянська війна і викликаний нею розвал господарства, не дозволили Н.М. Кніпович повернутися до реалізації ідеї задуманої експедиції. У 1921 році вийшла в світ капітальна монографія Н.М. Кніповича по Каспійського моря, в якій викладені результати глибокого аналізу не тільки матеріалів, зібраних в експедиції, але і всього того, що було накопичено за цього басейну на той час. Прекрасно сформульовані висновки монографії не втратили свого значення і сьогодні. Слід зазначити, що цей капітальна праця рідко зустрічається в бібліотеках науково-дослідних інститутів, і до нього мало звертаються сучасні іхтіологи. А шкода! Багато повчального можна знайти в цьому капітальному науковій праці.

У 1908-1911 роках Н.М. Кніпович бере участь у дослідженнях на Балтиці, які Росія виконувала за програмою ІКЕС. У період до Першої Світової війни в Росії вже були накопичені великі відомості про риб, що населяли прибережні моря, природу і основні властивості цих морів, деякі матеріали про зв'язки відтворення і міграцій риб з тими чи іншими чинниками середовища. Все це сприяло виробленню заходів з регулювання промислу. У 1894 році була опублікована капітальна праця В.І. Вешнякова «Рибальство і законодавство». У 1915 році вийшла монографія В.А. Кевдіна «Сучасне рибальство Росії», в 1918 році - праця Ф.І. Баранова «До питання про біологічні підставах рибного господарства», в 1917 році К.К. Терещенко «Лящ Каспійсько-Волзького району, його промисел і біологія», в 1922 році А.Н. Державіна «Севрюга. Біологічний нарис ». У 1923 році вийшла в світ робота В.І. Мейснера «Основи рибного господарства»; в 1928 р. Н.Л. Чугунова «Біологія молоді промислових риб Волзько-Каспійського району», а в 1935 році «Досвід біостатістіческого визначення запасів риб в Північному Каспії»; в 1938 році - капітальна монографія Н.М. Кніповича «Гідрологія морів та солонуватих вод (в додатку до промисловому справі) ». Всі ці роботи отримали загальне визнання іхтіологів і мореведов усього світу і заклали основи сучасних методів іхтіологічних і рибогосподарських досліджень. Роботи Ф.І. Баранова, А.И. Державіна склали основу сучасних методів оцінки та розробки рибопромислових прогнозів. Праця Н.М. Кніповича містить основи промисловий океанології, хоча в ті роки цей термін у нас ще не існував. Н.М. Кніпович узагальнив світовий досвід досліджень, чітко визначив, що «Гідрологічні умови - першооснова біологічних явищ водойми ... Продуктивність водойми ограниЧена певними рамками і вирішальну роль грає саме совокупностьгідрологіческіх умов ». Н.Н. Зубов писав, що «Основоположником промислової океанології в Росії, поза сумнівом, треба вважати першого керівника Мурманської науково-промислової експедиції, професора, згодом почесного академіка Н.М. Кніповича ».

В організації досліджень біоресурсів морських та прісних вод важливу роль відігравало Імператорське російське суспільство рибництва та рибальства, засноване в 1881 році

Наприкінці минулого - на початку цього століття серед європейських і російських дослідників рибальства виникла ідея необхідності кооперування зусиль на міжнародному рівні для вирішення складних і грандіозних завдань вивчення промислових біоресурсів європейських морів. У цей час спостерігалося помітне зниження уловів і зменшення розмірів виловлюються камбал в Північному морі. Що відбулася в 1899 році Міжнародна Стокгольмська конференція, в якій брали участь О.А. Грімм і Н.М. Кніпович, чітко висловилася на користь створення постійного міжнародного органу з вивчення сировинних ресурсів рибальства. У 1902 р. цей орган був офіційно заснований і одержав найменування Міжнародної Ради з питань дослідженню моря - ІКЕС. Росія була активним учасником створення цього міжнародного органу, віце-президентами якого обиралися С.О. Макаров і Н.М. Кніпович, а в засіданнях наукових сесій активно брав участь О.А. Грімм.

Першими кроками Ради була уніфікація приладів та методів спостережень, встановлення так званих стандартних розрізів. На частку Росії випало виконання стандартних розрізів в східній Балтиці і Баренцевому морі, в тому числі "Калуський меридіан ". Н. Н. Зубов зауважив, що програми ІКЕС і подальший аналіз зібраних матеріалів сприяли становленню промислової океанології, яка спільно з промислової іхтіології і становить основу науково-промислового забезпечення рибальства в морських і прісних водах.

Після революції в 1917 році і закінчення громадянської війни разом з розвитком морського рибальства на основі планової економіки зміцнювалася матеріально-технічна база і створювалася мережа стаціонарних басейнових наукових установ комплексного характеру, чого в Російській імперії не було. Винятком можна вважати рибогосподарську лабораторію в Астрахані з невеликим пароплавом "Почин". Наступник цієї лабораторії КаспНІРХ відзначив в 1997 році свій 100-річний ювілей.

післяреволюційна історія розвитку морських рибогосподарських досліджень досить добре висвітлена в літературі, тому зазначимо лише основні наукові установи та етапи їх становлення.

У 1920 році Північна створюється науково-промислова експедиція ВРНГ з різними загонами, в тому числі і рибогосподарського профілю, що привернула до своїх робіт багатьох відомих вчених. На базі цієї експедиції згодом був сформований Арктичний інститут. У 1921 році був виданий декрет уряду про організацію Плавучого морського наукового інституту (директор І. І. Місяців), що став родоначальником низки радянських морських дослідних інституцій. Прямим наступником Плавморніна є ПІНРО і ВНІРО. У Москві був створений Центральний інститут рибного господарства - основна база майбутнього ВНІРО. В цей же час у Петрограді організується Інститут рибного господарства прісноводних водоймищ під чолі з Н.М. Кніпович. У 1922-1927 роках під керівництвом Н.М. Кніповича працювала комплексна Азово-Чорноморська експедиція. У числі виданих випусків праць експедиції дві монографії Н.М. Кніповича, присвячені гідрології Азовського і Чорного морів, проблемам промислово-океанографічного характеру.

На Далекому Сході під керівництвом професора К.М. Дерюгіна, відомого своїми дослідженнями Баренцева і Білого морів, в 1925 році створюється Тихоокеанська наукова станція (ТОНС) перетворилася з часом в систему інститутів ТІНРО. У цей же час були створені Азово-Чорноморський інститут морського рибного господарства та океанографії, ряд станцій і лабораторій. Розвиток морського рибальства і рибогосподарських досліджень йшов паралельно і науці доводилося часто вирішувати завдання не тільки віддаленого, перспективного характеру, але і брати участь у вирішенні щохвилинні проблем і окремих задач, висувалися практикою.

Необхідність планування промислових операцій, місячного, квартального і річного вилову риби викликала до життя новий напрямок у рибогосподарських дослідженнях, згодом ведучим. Це - промислове прогнозування. Розвиток методів промислового прогнозування неізбежнопріводіло до необхідності оцінки запасів, їх динаміки, умов відтворення і ролі факторів зовнішнього середовища у формуванні, поведінці і розподіл промислових риб. Найбільші успіхи в цих областях були отримані на Півночі, де належним чином був сприйнятий і розвинений досвід Мурманської науково-промислової експедиції (Н. А. Маслов, Ю. Ю. Марті та ін.) Вперше у нашій країні інтенсивно розвивався траловий вилов тріски і інших донних риб у Баренцевому і пелагічних риб (оселедця) в Норвезькому морях.

Створена мережа басейнових рибогосподарських установ з грунтовними підрозділами океанографічного профілю та досвідченими фахівцями забезпечувала виконання систематичних досліджень практично в усіх напрямках, затребуваним розвитком рибальства і рибогосподарської наукою.

Після закінчення Другої Світової війни в нашій країні розпочався новий етап розвитку рибальства, який з повною підставою можна назвати океанічним. Розширення районів промислу, збільшення видобутку риби та інших гідробіонтів було зведено в ранг державної політики. Це зажадало спочатку повної інвентаризації рибних ресурсів в прилеглих морях і суміжних водах. Були організовані нові басейнові рибогосподарські інститути в Калінінграді БалтНІРО-АтлантНІРО, в Ризі - БалтНІРХ. Під загальним керівництвом ВНІРО (Г. К. Іжевський) у всіх наших морях були проведені науково-промислові експедиції з широким комплексом спостережень, майже у всіх інститутах були організаційно оформлені лабораторії промислової океанографії. Робота цих лабораторій охоплювала широке коло науково-промислових досліджень, як це було сформульовано перш Н.М. Кніпович.

Вже в 1947 р. почалися експедиційні дослідження в Гренландському і Норвезькому морях, організовані у зв'язку з пошуком і промисловим освоєнням нагульних концентрацій атлантичної-скандинавської оселедця. Поступово оселедцевого промисел став цілорічним, з використанням плавбаз для прийому улову і передачі постачання, танкерів, рефрижераторів. При плавучому штабі Північно-Атлантичної оселедцевого експедиції була організована промислова розвідка, постійне чергування несли іхтіологи, океанологи та інші фахівці науково-дослідних інститутів. Це крім того, що в морі цілий рік перебували науково-дослідні і пошукові суду. Збиралася величезна інформація, яка давала можливість не тільки аналізувати особливості розподілу оселедця у зв'язку з океанологічних умовами, а й давати короткострокові прогнози. Серед багатьох учасників цього грандіозного підприємства (сотні Ловецького судів, десятки плавбаз, танкерів, рефрижераторів, пошукових судів, судів науки) найбільш помітною фігурою був Ю.Ю. Марті - людина кипучої ініціативи, ентузіаст океанічних досліджень. Оселедцевого експедиції були прекрасною школою, що виховала багатьох ініціативних вчених, пошукачів, школою промислової океанології, основи якої були закладені роботами Н.М. Кніповича. .

Досвід оселедцевого експедицій та траловий промислу тріски та інших придонних риб у мурманських берегів в чималому ступені сприяв освоєнню і знання багатьох океанічних районів. Назвемо деякі етапи промислового і наукового освоєння Світового океану: 50-60-ті роки: вихід до Північно-західною Атлантику, в райони Східної та Західній Гренландії, початок освоєння при африканських районів, освоєння та розвиток глибоководного промислу на Далекому Сході, початок освоєння запасів криля і риб в при антарктичних водах, відкриття запасів ставриди та інших риб в ЮВТО і ЮЗТО; 60-70-ті роки - освоєння запасів мойви і сайки в Баренцевому морі, путасу та скумбрії в Норвезькому морі та районі морістее Ісландії. Проведено сотні науково-промислових та пошукових експедицій у всі вільні ото льодів райони Світового океану.

Тут просто неможливо провести повну літопис цього грандіозного процесу розвитку вітчизняного рибальства в Світовому океані. Створити таку літопис, поки що живі і працюють багато учасників і очевидці - наш прямий обов'язок. Міжвідомча іхтіологічна комісія робить спроби в цьому напрямку, але без фінансової допомоги Комітету з рибальства Росії та участі вчених і практиків з басейнових інститутів, цю роботу не виконати.

Необхідно відзначити, що успіхи російських рибалок, досягнуті в освоєнні сировинних ресурсів океану, не були б можливі без тих глибоких досліджень з проблеми "Океанологічні основи біологічної рибопродуктивності океанів і морів ", що проводилися під ВНІРО, басейнових інститутах колишнього Міністерства рибного господарства, в інститутах Російської Академії наук (зін, Інститут океанології та ін), університетах країни. Дослідження з цієї проблеми базувалися, насамперед, на роботах Н.М. Кніповича, його учнів і послідовників.

У довоєнний період помітне місце в становленні рибогосподарських досліджень в Росії займала дискусія Н.М. Кніповича, його послідовників, соратників і учнів з Ф.І. Барановим. Н.М. Кніпович вважав себе "безумовним прихильником теорії Ф.І. Баранова ", але стверджував, що природний запас риби є недоторканим капіталом, відсотками з якого, аж ніяк не торкаючись самого капіталу, повинен користуватися рибний промисел. Терміни та їх властивості в цій дискусії не були визначені. З позиції сучасного методу збереження запасів експлуатованих запасів риб, це була дискусія про "обережність підході у рибальстві ".

Н.М. Кніпович вважав, що кількість організмів у водоймі визначається не тільки кількістю корми, а вкрай складним комплексом біологічних та фізико-географічних факторів і всі вони є змінними величинами. Ф.І. Баранов виходив з твердження, що рибні багатства водойм визначаються, перш за все, його кормностью, а всі інші естественноісторіческіе чинники важливі, оскільки вони визначають кормность водойми. Ф.І. Баранов та Н.М. Кніповича виходили з продуктивності водойми, але не однаково трактували цю основну посилку. Ф.І. Баранов характеризує продуктивності водойми кількістю риби, яка може прогодуватися у водоймі при природних умовах без втручання рибальства. Беручи кормность і всі фактори, які її визначають, незмінним. Ф.І. Баранов розглядає вплив рибальства на стан рибного запасу. Збільшення інтенсивності лову веде спочатку до швидкого підвищення уловів, але подальше збільшення інтенсивності скорочує улов на одиницю зусилля промислу. Зрештою інтенсивність лову досягає рівня, коли він стає економічно збитковим - витрати на рибальство вище доходів від здобутої риби. Цей висновок, як і інші висновки, а не сама теорія рибальства, розроблена Ф.І. Барановим, викликала дискусію і опір дослідників-іхтіологів.

Проблеми, так чи інакше пов'язані з охороною природних рибних запасів, є аж до цього часу центральним питанням рибогосподарської науки і рибопромислової практики. Висновок Ю. Іорта про те, що періоди успішного рибальства визначаються різною врожайністю поколінь, чомусь не був прийнятий до уваги Ф.І. Барановим. Він вважав, що кількість молоді у водоймі завжди достатньо. Це, безумовно, була помилка Ф.І. Баранова, оскільки в ті роки було багато прикладів, коли вже слід було б подбати про збільшення приплоду.

Основна критика Н.М. Кніповича зводилася до того, що рибальство повинно бути регульованим і не можна доводити його до економічного переловили. Ф.І. Баранов стверджував, що рибний запас і промисел самі себе регулюють і ніякими заходами людина не в змозі зупинити промисел, якщо він дає прибуток. Н.М. Кніпович заперечував і стверджував, що промисел, не стримуваний шляхом різних обмежень, неминуче веде до розгрому рибних запасів.

Теза Н.М. Кніповича про те, що невичерпних запасів у природі не існує, сьогодні як не можна більш актуальне. Послаблення ролі держави у збереженні та раціональне використання морських біоресурсів піддає це національне багатство Росії загрозу безконтрольного розтягування і виснаження. Не допустити цього всіма можливими силами - патріотичний обов'язок вчених. "Експедиції для науково-промислових досліджень біля берегів Мурмана "не повинно стати часом іст ощенія рибних та інших живих водних ресурсів Росії, часом заходу вітчизняної рибогосподарської науки. Всі разом ми не повинні допустити цього.

Список літератури

А.П. Алексєєв, В.П. Пономаренко А.І. Мухін. Становлення рибальства в Росії