Регіональна політика

ВСТУП

Молодому російському державі всього 7 років. Набуття Росією суверенітету і своєї державності відбулося на тлі тяжкої економічної кризи, в якій опинилася наша країна в 1990-х років. Росія обрала новий шлях свого розвитку: почалося побудова сучасної правової демократичної держави. Але так як наша країна не має такого історичного досвіду, то все почалося практично з нуля, з поступовою ламкої ізжівшей себе радянської системи, з введенням практично нових для країни різних демократичних формацій та інститутів.

Одним з таких дуже важливих нововведень стали принципи федералізму (які, щоправда, були проголошені ще на радянському етапі історії країни, в 1918 р., - що відбилося в назві РРФСР, - але вони так і залишилися тільки на папері і практичного розвитку не отримали). Тільки після розпаду СРСР федеративні відносини стали основою державного устрою молодої російської держави.

Минулі 6 років показали, що федерація - єдино можлива на даному етапі історії форма існування такого величезного і багатонаціональної держави як Росія. Але єдність і майбутнє процвітання країни можуть бути забезпечені тільки такою формою відносин між федеральним центром і суб'єктами федерації, що враховує як інтереси окремих регіонів, так і всієї держави в цілому. Саме це і покликана забезпечити регіональна політика, яка в сучасній Росії набула надзвичайно важливе значення, стала провідною у розвитку нашого держави.

Частина 1: Аналіз основної проблематики по темі''регіональна політика''(на основі даних реферататівного журналу''Географія'')

За реферататівному журналу''Географія''мною було виділено 111 статей з регіональної політики. У частині я спробую коротко охарактеризувати їх зміст, розбивши при цьому для зручності на групи. Основною (але не обов'язковий) критерій виділення статей у будь-які групи-єдність піднімаються в них питань і проблем сучасної регіо-нальної політики. Т.ч., в мене вийшло приблизно 20 груп. Звичайно, виділення деяких груп взагалі або хоча б віднесення тієї чи іншої статті до якої-небудь групи може бути спірним.

Особливе місце серед всіх статей займає цикл публікацій Лексина В., Швецова А. та ін під загальною назвою''Регіональна політика Росії: концепції, проблеми та рішення''. Це практично єдиний у своєму роді цикл статей, який зачіпає в тій чи іншою мірою майже всі основні проблеми регіональної політики Росії. Перша стаття циклу є вступної і тому автори в ній розглядають загальні питання регіональної політики (поняття регіональної політики, її необхідність, зміст, об'єкт, суб'єкт, державні регіональні інтереси і місцеві інтереси, правові методи регіональної політики і т.д.). У другій статті (''Регіональні бюджетно-податкові системи'') сформовані основні принципи регіональної політики та реформування бюджетно-податкового процесу в країні. Третя стаття (''регіонали-ва політика і формування земельного ринку'') розглядає сутність земельного ринку та інтереси учасників ринкових земельних відносин; регіональні особливості земельного ринку; світовий досвід з даного питання. Автори відзначають, що серед всіх реформ Уряду РФ у сфері земельних відносин виявилися найбільш складними в реалізації. Крім того розглянуті нові можливості з'єднання регіональної політики і земельного ринку. У сферу регіональної політики мають потрапити всі без виключення елементи та умови земельного ринку - від формування нормативних цін до впливу на структуру форм земельної власності. У статті 5 (''Економіка та федералізм'') наводяться 12 умов неруйнівного з'єднання економіки та федералізму (розділення дій, відповідальності та ресурсів і т.д.). При цьому наголошується, що до цих пір багато хто дуже важливі питання не знайшли ще остаточного рішення: правової регламентації дій щодо розмежування об'єктів власності, встановлення та юридичного закріплення їх нового правового статусу; організація управління державною та муніципальною власністю, умов і обмежень у розпорядженні нею і т.д. У статті 7 (''Пріоритети регіональної політики'') висвітлюються питання методології, основи якої складаються у визнанні необхідності й можливості додатки численних і дуже корисних параметрів, що базуються на даних традиційної статистики та звітності, такими показниками й характеристиками, які дозволяли б оцінити наслідки розвитку конкретних ситуацій з позицій регіональних інтересів і цілей регіональної політики. Розглянуто 3 групи питань: аналіз і оцінка ходу конкретних напрямків реформ в регіонах РФ (на прикладі приватизації), аналіз і оцінка конкретної регіональної ситуації (на прикладі депресивних територій). У восьмий статті (муніципалізація соціальних об'єктів приватизованих підприємств) зазначається, що рішення по передачі в муніципальну власність соціальних об'єктів приватизованих підприємств націлені на те, щоб і профіль відповідних об'єктів зберегти, і забезпечити в той же час їх нормальне функціонування, що практично нереально. У дев'ятому статті розглянута реалізація програмних методів територіального розвитку.

Багато статей присвячено аналізу територіального устрою РФ. Причому в більшості з них обгрунтовується необхідність територіальної реформи, спрямованої на створення в перспективі демократичної системи адміністративного устрою шляхом поетапних еволюційних перетворень (13,14)). У зв'язку з чим пропонується проект трирівневої системи соціально-економічного і адміністративного районування РФ: макрорівень (4-5 основних зон і 15-20 великих соціально-економічних районів), мезорівень (150-200 адміністративних округів), мікрорівень (2,5-3 тис. міст з адміністративними районами) (3) або варіант укрупнення власне російських областей до 17 суб'єктів Федерації (100). Крім того У статті Подколзина В.В. ''Перспективи адміністративно-територіального устрою РФ''наголошується, що питання адміністративно-територіального устрою країни чомусь опинилися поза сферою інтересів парламенту (111). Це ускладнює перехід до риночнооріентірованной економіці і до самоврядування економічних районів. Немає ясності й у визначенні характеру суверенітету багатьох суб'єктів Федерації, у тому числі населених росіянами. Потрібен новий проект генерального економічного та адміністративно-територіального районування Росії. Практично всіх авторів об'єднує думка про необхідність реформування існуючої адміністративно-територіальної системи Росії.

Впритул до адміністративно-територіального устрою підходить проблема деякої класифікації регіонів з переважаючим у них проблем і т.д. Досліджується питання регіоналізації в Росії, який загалом містить і здорові початку, викликані демократизацією, і небезпечні тенденції сепаратизму. У країні відбуваються процеси децентралізації та федералізації. Виділено 3 типи регіонів, які по-різному реагують на макроекономічну і структурну політику держави (81). Повномасштабна класифікація регіонів РФ щодо їх реакції на економічні реформи зроблена в статті Маркової М.М. ''Регіональна політика держави на сучасному етапі'', де використовуються 2 кількісних критерії: рівень депресії і рівень соціально-економічного розвитку. Всього виділено 10 груп регіонів, для яких обговорюється питання про диференційовані заходи державної соціально-економічної політики.

Основи федералізму займають дуже важливе місце в регіональній політиці, фактично федералізм -- це основа всієї регіональної політики в нашій країні, тому проблеми федеративних відносин в РФ розглянуті в дуже багатьох статтях. Своєрідність російського федералізму полягає в тому, що він поєднує в собі як територіальні так і національні початку. Як показує досвід,''змішаний'' характер федералізму надає йому культурно-політичне різноманіття, а отже, і життєвість (2). Найбільш серйозною перешкодою розвитку в Росії федералізму є відсутність належного динамізму в реальному передачу повноважень суб'єктам РФ (37). Причому стверджується, що в регіональній політиці найбільш актуальною є проблема створення економічного механізму федеративних відносин. Тільки федералізм знизу забезпечить єдність Росії, а Федеративний договір мав на меті розмежувати протиріччя між гіпертрофованим центром і країною, перетвореної в провінцію, позбавленої можливості самовизначення та самоврядування (31). У статті В. Семенова та ін''Перспективи російського федералізму''характеризується досвід Татарії, розглядаються підходи до розподілу бюджетів при максимальному дотриманні принципу рівності суб'єктів Федерації. Розглядається проблема державності республік на основі суверенітету в складі РФ: у реальному житті проблема суверенітету сконцентрувалася в питанні про верховенство законів, розмежування повноважень і компетенції між центром і регіонами (43).

Особливий пласт статей розглядає розмежування предметів ведення і повноважень між федеральним центром та суб'єктами РФ. Безумовно, необхідною умовою реалізації регіональної політики має бути розподіл прав і повноважень федеральної влади та суб'єктів Федерації. Правова основа розмежування повноважень - Конституція РФ (7). У країні є три точки думки з даного питання: ''сепаратистська'',''імперська''і''федералістська''(67). Особливе місце приділяється аналізу діючої практики підписання, також наводиться критика змісту договорів, а також порядку набуття чинності угод до них. Відзначається слабка законотворча діяльність Федеральних Зборів в цій сфері (10), хоча в березні 1995 р. російський парламент прийняв рекомендації про концепцію нової регіональної політики, які пов'язані з пошуком такої форми державного устрою, яка гармонізувала б природне прагнення регіонів до більшої самостійності зі зміцненням єдності і цілісності Росії (6).

Без чітко визначеної концепції, регіональна політика як така існувати і ефективно виконувати свої функції не може. Десятиріччя соціально-економічної нестабільності в Росії призвело до значного ослаблення центральної державної влади і, як наслідок, до прагнення різних регіонів країни до тієї або іншій формі самостійності. У Москві є багато владних органів, що займаються територіальними проблемами Росії, тому потрібна координація їх діяльності і формування спільної державної концепції регіональної політики РФ (30). Основні положення регіональної політики закладені указом Президента РФ ј803 від 3 червня 1996 р., але він носить рекомендаційний характер (65). Тому державної стратегії регіонального розвитку і концепції регіональної політики приділила увагу і Державна Дума, в якій пройшли парламентські слухання з цього питання (66). Констатуючи криза національної державності в Росії, який проявився в політичної суверенізації регіонів країни, в елітній політизації регіональних інтересів, у періодичному і спонтанному переділ національного громадського багатства регіону між федеральними, регіональними та місцевими структурами влади, зазначається, що прийняття концепції регіональної політики могло б стати основою для вирішення більшості проблем (70).

Регіональна політика як єдине ціле в нашій країні повністю ще не склалася і її основні положення остаточно не оформилися. Тому назріла необхідність розгорнути роботу органів державної влади щодо створення та налагодження механізмів функціонування і розвитку цивілізованих федеративних відносин (6). Т.ч., регіональна політика в Росії - це державні заходи для перерозподілу ресурсів між регіонами країни ради заданих цілей. Головне в регіональній політиці - соціальна сторона, вплив ж на господарство носить підлеглий характер (90). Велику небезпеку для майбутнього країни представляє сепаратизм, для якого виділяють три категорії: первинний ризик (імовірність) відокремлення та відділення регіонів, вторинний ризик (тяжкість наслідків) для РФ, третинний ризик (небезпеку відділення) для регіонів. Ослаблення влади центру привело до формування міжрегіональних асоціацій типу''Сибірського угоди'', але їх утворення не несе загрози розпаду Федерації і має бути закріплено законодавчо (101). Метою регіональної політики федеральних органів у галузі інформаційної взаємодії має бути: формування єдиного правового простору в цій галузі, активізація діяльності суб'єктів Федерації з формування їх власної політики у забезпеченні інформаційної безпеки на своїй території, сприяння розвитку регіональної середовища розповсюдження повідомлень (42).

Підтримка розвитку регіонів - одна з головних функцій регіональної політики, але спочатку потрібно розглянути причини загострення регіональних проблем у Росії на тлі загальнонаціональної кризи (роздвоєність національної свідомості росіян, неоднорідність російських регіонів) (69). Від радянського періоду Росія успадкувала великі відмінності між суб'єктами Федерації за обсягом виробництва, втягнутих у міжнародні економічні зв'язки, структуру економіки, рівнем життя (18). Росія повинна визнати той факт, що диференціація є природним етапом існування нинішньої територіальної системи країни і що на зміну стратегії розширення повинна прийти стратегія зосередження, що дає можливість сконцентрувати зусилля на розбудови та вирішення внутрішніх проблем для подальшого виходу в зовнішній світ в новій якості (87). Тому здійснюючи державне регулювання регіонального розвитку головну увагу слід звернути на фінансово-бюджетні і податкові аспекти державного регулювання та селективної підтримки регіонального розвитку (46). Загалом нова регіональна стратегія повинна бути обгрунтована в комплексному прогнозі розвитку і розміщення продуктивних сил Росії, який включає інваріантний прогноз територіального розвитку країни і основних міжгалузевих комплексів, а також прогнозної оцінки економічного і соціального розвитку регіонів (85). Відзначається, що умовах ринкових відносин Росія приречена вести постійну боротьбу з суперечностями регіонального розвитку. Цілком імовірна така ситуація, що через деякий час в країні одночасно будуть присутні допромишленние, промислові та постпромишленние типи економіки регіонів, що неминуче буде послаблювати економічну спаяність країни (20).

Велика увага регіональної політики має бути приділено економічним механізмам її реалізації. Області у будь-яких умовах і з самого початку є одним із суб'єктів економічних відносин, без яких саме їхнє існування у відтворювальному процесі немислимо (24). Т.ч., стратегія промислової політики, її пріоритети і джерела ресурсного забезпечення повинні визначатися як мінімум на двох рівнях: федеральному та регіональному (9), а стратегія всієї регіональної економічної політики центру має бути спрямована на реалізацію трьох головних принципів регіональної стратегії Росії: благополуччя громадян, цілісності держави, територіальної справедливості (56). Загалом потенціал структурної перебудови економіки Росії ще не вичерпаний. Тому становище окремих регіонів поки що не є стійким, внаслідок чого навколо питань транспортних і енергетичних тарифів, курсу національної валюти і тарифної політики буде вестися основна боротьба між регіонами та між регіонами і центром. Слід очікувати і загострення суперечностей, пов'язаних з диспропорціями розвитку фінансово-бюджетної системи (26).

Особливе місце в сучасній регіональній політиці займає політика щодо так званих проблемних регіонів. В цілому суб'єкти-''донори''є не стільки багатими, скільки потенційно потужними;''нульові''- середньорозвинених;''реципієнти''-- слаборозвиненими. Нинішня система формування федерального бюджету фактично потурає нерівноправність суб'єктів Федерації (57). Для Росії неприйнятні уніфіковані під?? оди і рекомендації, однаково підходять для всіх регіонів. При аналізі регіональної політики доцільно виділення проблемних регіонів наступних типів: екологічно несприятливі; з високою концентрацією виробництва і населення; індустріально слабко розвинені; сільськогосподарські, промислові депресивні; резервні; рекреаційні; райони нового господарського освоєння (28). Проблемні регіони повинні стати об'єктами державного регулювання, при цьому має бути визначений і офіційно закріплений їх статус і відпрацьований механізм вирішення регіональних проблем різного типу і рангу в умовах становлення ринкових відносин (8). Всі регіони в країні поділяються на три типи: кризові, депресивні і самообеспечівающіе свій розвиток. Програма допомоги депресивних регіонах здійснюються на федеральні гроші, головне завдання програми - зупинити розбіг за рівнем розвитку регіонів (9).

Кредитно-грошова та бюджетна політика щодо регіонів є одним з найголовніших інструментів регіональної політики в Росії. Відзначається необхідність здійснити перетворення в сфері кредитно-грошової політики держави в користь регіонів, важливість державної підтримки регіонів в частині інвестицій (25). При цьому регіональна інвестиційна політика стає дедалі більше ступеня політикою самих регіонів, а не тільки федерального центру, але в цілому, однак, відзначається слабка інвестиційна орієнтація регіональних бюджетів (33). В результаті без кардинального перегляду регіональної інвестиційної політики, ставлення до управління субфедеральними, муніципальною власністю, до витрачання бюджетних та позабюджетних коштів, що спрямовуються на програми соціально-економічного розвитку, без жорсткої позиції в обліку цієї власності та ефективного її використання подолання кризових явищ того чи іншого регіону Росії практично неможливо (72).

Останнім часом дуже гостро стоїть питання управління. Укрупнено лінійна структура управління в РФ складається з ланок: Федерація - суб'єкти Федерації - муніципалітети-підприємства, організації і т.д. Але щоб управління було ефективним все завдання в цьому ланцюжку повинні бути взаємопов'язані. Однією з найважливіших форм державного регулювання розвитку регіонів в умовах федеративного пристрої РФ може бути прогнозування та індикативне планування на різні періоди (40).

У сучасній Росії дуже загострилися міжнаціональні відносини. Одне із завдань регіональної політики - зниження міжнаціональної напруженості. Для цього пріоритетними в-діяльності суспільства повинні бути: 1) послідовна реалізація конституційних норм про рівноправність суб'єктів Федерації, 2) створення реальних умов для дійсно вільного діалогу культур. Одним із принципів гармонізації міжнаціональних відносин в РФ повинна стати непорушність кордонів, що склалися історично всіх суб'єктів Федерації (22).

Окремо я виділив статті з регіональної екологічної політики, значення якої для загального стану екології в країні неоціненно велике. В умовах, коли суб'єкти Федерації мають у своєму розпорядженні широкі повноваження з управління природокористуванням і охорони навколишнього середовища, держава зберігає за собою законодавчі, нормотіворегулірующіе і координуючі функції. Найважливішим інструментом такого регулювання і є регіональна екологічна політика (73,74).

Не менш важлива і регіональна політика в галузі освіти, науки і техніки. Відзначається, що децентралізація, регіоналізація управління вузами є важливим стратегічним напрямком загальної політики регулювання вищої освіти (92). В даний час відбувається переорієнтація російських державних університетів на активніше обслуговування регіональних потреб. Головні риси нової концепції вищої освіти в РФ: універсітізація і регіоналізація вищої освіти, реалізація адаптивної стратегії господарювання університетів у системі регіональних науково-освітніх програм, розвитку інтеграційних соціокультурних функцій університетів (34). Проведена раніше регіональна політика держави визначила розвиток виробництв першого технологічного укладу в районах з переважно сировинною орієнтацією. У країні немає жодного великого економічного району, де б переважали виробництва другого і третього укладу. Перехід до більш високим технологічним укладу, будучи основою регіональної науково-технічної політики, грунтується на розвитку ресурсозберігаючих технологій.

За останні роки регіональна політика в Росії зробила колосальний ривок у своєму розвитку. У цілій низці статей простежено, як розвивалася регіональна політика, стосунки Центру та регіонів за останні роки, аналізується процес формування федеративної держави (18,77,89,103). Криза у відносинах центральної і місцевої влади в Росії зародився ще в період планової економіки. Після 1989-1991 рр.. характер процесів на території колишнього СРСР змінився. Виникли тенденції незалежності, сформувалися великі регіональні об'єднання ''Волга'',''Великий Урал'',''Сибірське Угода''та ін (112). Пропонуються і напрямки коригування курсу реформ в галузі відносин''Центр -- регіони''. Серед них: реформа бюджетної та податкової політики, активізація регіональної економічної політики, широкий розвиток місцевого самоврядування, вивчення досвіду федералізму в інших країнах (15). Відзначається, що федерального центру нічого протиставити негативним регіональним процесам і перш за все зростаючої поляризації суб'єктів Федерації (18).

В окрему групу статей я виділив публікації різних політичних діячів, таких як Явлінський Г.А. (32), Шахрай С.М. (105), Шаймієв М. (104), в яких вони висловлюють свою думку щодо існуючої регіональної політики.

Статті зарубіжних авторів цікаві тим, як оцінюють за кордоном те, що відбувається в нашій країні, в тому числі й у сфері регіональної політики. У німецькій статті''Економічне становище Росії. Системна трансформація при падінні''наголошується, що перебудова російської економіки ускладнена паралельно вирішуємо проблеми утвердження принципів федералізму, який все ще зберігає характер колишньої (по крайней мере в області загального бюджету) централізованої розподільчої системи. В іншій статті''Коли будуть''Сполучені Штати Росії''?'' обговорюється стан процесу трансформації адміністративно-територіального устрою і пропонується держпланівських шлях 1921 поділу країни на 21 економічний район, який нагадував досвід поділу США на штати.

Т.ч., в статтях з реферативному журналу''Географія''розглядаються практично всі теми сучасної регіональної політики Росії.

Частина 2: Аналіз публікацій по темі в журналах''Известия Російського Географічного товариства'', ''Російський економічний журнал'',''Росія'',''Економіст''

періодичних видань, що спеціалізуються тільки на регіональній політиці, в російській періодиці практично немає. З найбільш відомих видань такого типу можна назвати журнал''Регіонологія'', що видається в Саранську. В основному ж статті з регіональної політики друкуються в таких загальногеографічних виданнях, як''Известия РГО'',''Известия РАН. серія географічна'',''Вісник Московського Університету''і т.п. Але часто статті з даної теми друкуються у виданнях, до географії як такої відношення не мають. Це різні видання економічної та політичної спрямованості, прикладами яких можуть служити''Російський економічний журнал'',''Суспільство та економіка'',''Росія'', ''Питання економіки'',''Економіст''і т.д.

З великої кількості статей з даної теми я відібрав 10, найбільш цікавих, на мій погляд, і охоплюють, якщо не всю проблематику з регіональної політики в цілому, то хоча б висвітлюють все саме основне і найбільш важливе. Ці статті я розташував у такому порядку, в якому, на мою думку, їх найкраще читати.

Стаття Лексина В., Андреєвої Є., Ситникова А., Швецова А.''Регіональна політика Росії: концепції, проблеми, рішення. Стаття 1,, (Рос. екон. Журнал, 1993, ј9)

Основний зміст цієї статті - ідеологічна і крітікальная база розумної регіональної політики як такої.

Загальновизнаною формули регіональної політики до цих пір немає. І це не випадково, бо зведення складного і суперечливого до простого і безваріантному - одна з найскладніших завдань будь-якої політики, яка прагне стати дієвою. Будь-яка політика - це цілі і завдання, переслідувані і вирішуються людьми в зв'язку з їх конкретними інтересами, а також методи, засоби та інститути, за допомогою яких ці інтереси формулюються, відстоюються і захищаються. З даної методологічної посилки слід: регіональною політикою можна вважати лише таку систему намірів і дій, яка реалізує інтереси держави відносно регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів методами і способами, які враховують природу сучасних регіональних процесів, і яка здійснює все це переважно в структурі між-і внутрішньо регіональної зв'язків.

Регіональна політика - це аж ніяк не сукупність регіональних аспектів інших політик, вона не повинна ні бути первинною по відношенню до них, ні виступати їх''регіональної''тінню. Регіональна політика - це цілісна та самодостатня ланка політичної основи суспільства, без якого останнім, а також кожна людина зокрема і природне середовище можуть лише випадково і без гарантованого успіху існувати на кожній конкретній території, залишаючись наодинці''''з державою, її економічної, зовнішньої, внутрішньої та іншої політикою. Подібного роду''поєдинки''- серйозне упущення, тому що регіональні інтереси - один із самих потужних двигунів творчої історії.

Кожна політика не тільки висловлює єдині інтереси, але і консолідує інтереси різні. Тому будь-яка політика хороша настільки, наскільки їй вдається підтримувати баланс різних інтересів. Регіональна політика - не виключення, і вона в тій мірі ефективна, в якій досягнуто компромісу між регіональними інтересами держави і місцевими інтересами самих регіонів. І подібно до ідеї миру в зовнішній політиці об'єднуючою ідеєю і державної та місцевої регіональної політики може і повинна стати стабільність, стабільність між-та внутрішньорегіональної відносин.

Ведучим, життєво важливим інтересом Росії нині стало недопущення незворотною територіальної дезінтеграції держави. Головним же інтересом кожного регіону - блокування незворотного розпаду середовища, збалансованість соціальних, економічних, природоресурсних та інших відносин, забезпечення на цій основі стабільного і узгодженого розвитку всіх елементів просторово локалізованої середовища, що відповідає потребам людини, суспільства і природи. При цьому мається на увазі, що крім загальноекономічних, загальносоціальних та інших загальних потенцій є потужні внутрірегіональні потенції, які можна реалізувати виключно на місцевому рівні.

Регіональна політика, запланована і проведена самими регіонами, - це те, що повинно робитися для узгодженого та взаімнонеразрушающего розвитку всіх елементів просторово локалізованої середовища на конкретній території та з урахуванням місцевих умов. Державна ж регіональна політика покликана забезпечити дієздатність регіональної політики на місцях. Тільки за цих підходах може бути створена реальна основа для становлення ясної і несуперечливою державно-місцевої регіональної політики, що визнає як загальну ідеологію згоди, так і наявність специфічних інтересів у держави і регіонів.

Головний регіональний інтерес Росії в даний час має бути усвідомлена як мінімізація негативних проявів територіальної дезінтеграції на рівні суб'єктів Федерації, як підтримка місцевих перетворень, як створення загальноросійських умов для того, щоб кожен суб'єкт Федерації максимально використав свій внутрішній потенціал і в усі щонайменше претендував на убогі нині можливості державної допомоги. Справжньою метою регіональної політики окремих регіонів є забезпечення повнокровного і збалансованого існування на даній території людини, суспільства і природи.

Регіональна політика нині перебуває одночасно в правовому вакуумі і в правовому хаосі. Потенційний правове поле регіональної політики як такої інтенсивно і безсистемно заросло: за останні роки на Росії обрушилася лавина законів, указів, постанов і розпоряджень, без серйозного один з одним узгодження.

А тепер резюмуємо наступне:
1.Регіональной політики як свідомо і послідовно розробляється системи дій державних і місцевої влади в даний час майже немає;
2.Новую російську регіональну політику доводиться створювати практично''с нуля'';
3.Іскомая політика виявиться тим активніше, чим ясніше в ній будуть позначені дійсні регіональні інтереси, способи і методи їх реалізації; істинні суб'єкти регіональних відносин;
4. Управління рішенням всіх практичних питань регіонального буття і регіональна політика зовсім не тотожні;
5. Фундаментальними методами регіональної політики можна рівною мірою вважати роз'яснення її змісту, сенсу і практичної користі для всіх без винятку сторін; погоджувальної-договірні процедури з розгорнутою закріпленням умов, забезпечують інтереси регіонального розвитку; формування відповідної правової бази.

Стаття''Про концепції регіональної політики''(Економіст, 1995, ј4)

На парламентських слуханнях у Державній Думі йшлося про державну стратегії регіонального розвитку РФ, про єдність національної і регіональної політик як умови територіальної цілісності країни.

Головне завдання державної стратегії та регіональної політики - у збереженні країни як єдиного федеративної держави. Т.ч., регіональна політика - це правова, економічна, соціальна діяльність центрального і регіонального управління з оптимізації взаємодії Федерації і регіонів для досягнення максимально ефективного розвитку як країни в цілому, так і регіонів.

Сучасна регіональна політика в Росії проводиться на різних рівнях: державна стратегія регіонального розвитку, політика регіонів (суб'єктів Федерації), локальна політика місцевого самоврядування.

Державна стратегія виробляється на федеральному рівні і не може бути узагальненням політики регіонів. Вона орієнтована на пріоритет загальнонаціональних інтересів. Сутність державної стратегії регіонального розвитку полягає в діяльності, спрямованої на узгодження інтересів держави, регіонів, місцевого самоврядування, різних суб'єктів власності, національно-територіальних спільнот і всіх громадян Росії.

Цілі стратегії: збереження цілісності держави, єдність економічного, соціального, конституційно-правового простору, забезпечення рівності громадян і народів Росії незалежно від місця їхнього проживання, ліквідація фактичного соціально-економічної нерівності суб'єктів Федерації, забезпечення геостратегічних і геополітичних інтересів Росії в сфері регіонального розвитку, обгрунтування та розробка принципів раціонального природокористування та збереження середовища проживання людини у всіх регіонах, ефективне використання в загальнодержавних інтересах різноманіття варіантів регіональної модернізації.

До традиційних завдань стратегії слід віднести поєднання підтримки окремих регіонів з державним стимулюванням економічної активності на всій території; розвиток спеціалізації господарств та регіонів з одночасним зміцненням єдиного економічного простору РФ, державну підтримку регіонів з найбільш складними соціально-економічними і демографічними умовами, продовження формування територіально-виробничих комплексів і промислових вузлів у північних і східних районів Росії.

Серед нових завдань - здійснення функцій економічного, політичного, правового характеру, забезпечують конституційно зафіксовану самостійність регіонів, становлення регіональних та загальноукраїнських ринків; приведення соціально-економічного розвитку регіонів у відповідність з новими геополітичними реальностями та їх фактичною роллю у досягненні стратегічних інтересів Федерації; подолання претензій окремих республік на роль суб'єктів міжнародного права, забезпечення прав національних меншин, корінних, аборигенних і численних народів РФ.

Говорячи про механізми реалізації державної стратегії регіонального розвитку і регіональної політики суб'єктів РФ, слід виділити загальнодержавні та інші програми, включаючи федеральні програми допомоги депресивним регіонам, розвитку прикордонних районів, а також зони Півночі. Основу цих програм повинна скласти державна концепція соціально-економічного розвитку та екологічної безпеки названих регіонів. Однією з обов'язкових інструментів державної стратегії регіонального розвитку і регіональної політики суб'єктів РФ є раціональне соціально-економічне районування країни, що може служити основою адміністративно-територіального поділу та інструментом регіональної політики. Невідповідність адміністративно-територіального поділу об'єктивних кордонів соціально-економічних районів при недосконалості федеративних відносин веде до економічних, політичних, міжнаціональних колізій і державним потрясінь.

Для поліпшення взаємодії федеральних, регіональних і місцевих органів влади необхідно зміцнити нормативно-правову базу; провести зміну бюджетно-податкової системи шляхом поділу джерел податкових надходжень між федеральним, регіональним і муніципальним рівнями; коригування статусу територій, що здійснюється на основі раціонального районування країни, як функції Федерації, покликаної сприяти вдосконаленню організації народного господарства. Головна мета регіональної політики в соціальній області полягає в істотному поліпшенні якості та рівня життя громадян Росії.

Регіональна політика покликана сприяти розвитку інтеграції суб'єктів Федерації в єдиному економічному просторі при їх господарської самостійності, вирівнюванню їх розвитку. Необхідна підтримка недостатньо розвинених регіонів, використання фонду регіонального розвитку, поєднання майнових інтересів Федерації і регіонів.

Зрештою напрямок соціально-економічної політики повинно бути підпорядковане підвищенню добробуту населення, яке, можливо, на основі сталого економічного розвитку країни при об'єднанні зусиль усіх регіонів.

Стаття Трофименко Г.А. ''Державна регіональна політика і Російське Географічне Товариство''(Известия РГО, 1995, ј3)

У сучасній Росії проблеми регіонального розвитку та державної регіональної політики придбали надзвичайне значення, стали провідними у розвитку держави. Невирішеність цих проблем, їх сяють і негативність прояви гальмують хід економічних реформ, спотворюють їх зміст, ускладнюють пов