Міністерство освіти Російської Федерації
Владивостоцький Державний Університет Економіки і Сервісу
Інститут міжнародного бізнесу та економіки
Кафедра комерційної діяльності
Курсова РОБОТА
З дисципліни: основи наукових досліджень
На тему: «Основні напрями наукових досліджень в Росії та за кордоном»
Виконали: студентки < p> групи КД-00-01, 02
Павлюк Е. В.
Шараєва Т. В.
Перевірив:
Сидоров В. П.
Владивосток
2002
Зміст
Вступ 3
1.Тіпи країн за рівнем розвитку науки 4
1.1 Країни з високим рівнем розвитку науки (I група). 7
1.2 Країни із середнім рівнем разілі науки (II група) 10
1.3 Країни з низьким рівнем розвитку науки (III група) 11
2. Особливості російської науки 13
2.1 Експертиза критичних технологій. 18
2.2 Результати експертних оцінок. 19
3. Наука Західної Європи: реалії та перспективи. 23
3.1 Дослідницькі позиції Європи 24
3.2 Провідні наукові держави 25
Розподіл країн за кількістю публікацій та їх цитування 2000 26
3.3 Перспективи науки в Європі 33
4. Наукова діяльність в США 37
Висновок 39
Список використаної літератури 40
Введення
Рівень розвитку національних систем "науки і техніки" став на рубежі століть одним з основних факторів, що роблять величезний вплив на соціальний і економічний розвиток країн світу, їх місце у системі світового господарства. Розрахунки дослідників показують, що саме він і пов'язані з ним технічні інновації стали основою сучасного добробуту і високого життєвого рівня населення [1]. У зв'язку з цим вивчення національних науково-технічних систем країн світу, рівня їх розвитку представляється нам однією з важливих завдань наукових досліджень.
Ми вважаємо, що рівень розвитку науки і техніки відіграє велику роль у економічній та соціально-політичному розвитку як окремих країн, так і усього світового співтовариства.
Для того, щоб вивчити основні напрями наукових досліджень в
Росії і за кордоном ми відвідували бібліотеки з метою отримання інформації про напрямках науки різних країн. Для проведення дослідження ми користувалися статтями з періодичних видань, книгами, а також використовували інформацію з інтернету.
1.Тіпи країн за рівнем розвитку науки
Якісна різниця у рівні розвитку науки в окремих країнах світу обумовлена, у свою чергу, особливостями історичного та соціально - економічного розвитку і залежить від культурно-етнічних чинників.
Відмінності лежать в основному в особливостях організації наукової діяльності, структурі і якості наукового потенціалу, специфіки досліджень. Якщо розглядати детальні відмінності, то їх фактично стільки ж, скільки є країн, що беруть участь у світовій науковій діяльності. У цьому відношенні кожна держава унікальна. Проте країни з подібними рисами можливо об'єднати і групи, розділивши тим самим всю їх сукупність на декількох конкретних типів. Віднесення до того чи іншого типу є найважливішою характеристикою наукової галузі держави, сприяє об'єктивній оцінці місця країни у світовій науковій системі.
Для визначення типу країни необхідна особлива методика оцінки рівня розвитку її науки, певна система показників. Однак вимір параметрів науки методологічно до цих пір представляється дуже складною завданням, що пов'язано із самою природою науки. Адже на відміну від інших сфер діяльності товариства, галузей економіки, науковий продукт - "ідеї" -- неможливо виміряти кількісно і якісно, виявити їх пряму взаємозв'язок з соціально-економічними факторами. На сьогоднішній день аналіз виконаємо тільки на рівні їх числових характеристик, що відображають сферу науки як особливий вид діяльності людини, галузь господарства, а не як сукупність знань [5].
Розглядаючи науку в цьому ключі як систему з "входом" і "виходом", кожен з яких характеризується своїми кількісними показниками, все існуючі наукові показники можна розділити на дві групи. По-перше, показники, що відображають витрати матеріальних ресурсів, часу, кадрове забезпечення, тобто ресурсні, "вхідні", показники науки. Вони можуть бути виражені і в абсолютних і відносних величинах. До абсолютних показників відносять, наприклад, загальне число вчених і інженерів, зайнятих у
НДДКР, сукупні фінансові витрати, їх розподіл за галузями знань і видів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і т.д.
По-друге, індикатори, що оцінюють основний "вихід" наукових досліджень - виробництво якогось наукового знання (фундаментального і прикладного), тобто дозволяють визначити отриманий внесок у науку, ступінь
"збільшення" нового знання в певній науково-технічній галузі. Всі кількісні заходи наукового "виходу" базуються на припущенні, що
"вихід" науки відповідно відображено в абсолютних і відносних показниках наукової продуктивності країни (загальна кількість наукових публікацій і їхня питома вага щодо населення країни, кількість поданих заявок на видачу патенту на винахід і число вже виданих патентів і т.д.), а також на структурі технологічних досягнень держави, що відбиваються у рівні комп'ютеризації країни, експорту продукції НДДКР і т.д.
Показники для оцінки рівня розвитку наукової діяльності в окремих країнах світу в 1999р.
Таблиця 1
| Показники | Японія | Росія | Індія | Нігерія |
| | | | | |
| Число вчених та інженерів (тис. | 787 | 495 | 136 | 1,3 |
| чол.) | | | | |
| Витрати на НДДКР (млрд доя.) | 75,1 | 1,4 | 4,7 | 0,021 |
| Кількість наукових публікацій | 39,4 | 17,2 | 7,8 | 0,3 |
| (тис.). | | | | |
| Число заявок на видачу | 401 | 46 | 8 | 0,2 |
| патентів (тис.) | | | | |
| Частка високотехнологічної | 38 | 19 | 11 | - |
| продукції в експорті країни | | | | |
| (%) | | | | |
| Кількість комп'ютерів на 1 тис. | 202 | 32 | 2,1 | 5,1 |
| населення | | | | |
"Вхідні" показники, їх абсолютні величини, що показують масштабність задіяних у НДДКР ресурсів, на нашу думку, служать зумовлюють факторами для наукових відкриттів, звершень і технічних досягнень. Це підтверджує співвідношення між рівнем що витрачаються ресурсів та наукової продуктивністю країн світу. За абсолютними показниками втягнутих у НДДКР ресурсів провідні держави світу (США, Японія, ФРН,
Франція, Великобританія) і є головними виробниками наукових знань, "мотором" науково-технічного прогресу. Високі абсолютні показники фінансування і зайнятого персоналу в науково-технічній діяльності Китаю та Індії дозволили їм досягти чудових результатів у області ядерних досліджень, освоєння космосу та інших галузях знань.
Однак оцінка загального рівня розвитку науки, ступеня "наукофікаціі" суспільства, від якої в значній мірі залежать основні параметри його соціального та економічного розвитку, рівень добробуту населення можливі лише на основі відносних показників, що характеризують наукову діяльність. Використання відносних показників дає можливість географічного зіставлення великих і малих країн світу, виявлення їх типів за рівнем розвитку науки.
У нашій типології ми використовували показники, які, як вже було сказано вище, відносяться до двох груп:
Ресурсні показники науки: а) число вчених і інженерів на 1 тис. населення; б) витрати на Нікор на одного жителя країни (дол США); в) витрати на НДДКР в розрахунку на одного дослідника (дол. США); г) частка фінансових відрахувань на НДДКР від ВВП країни (%)
2. Показники ефективності науки: а) кількість публікацій на 1 тис. жителів; б) кількість публікацій на 1 тис. вчених і інженерів; в) число заявок на видачу патенту від резидентів на 1 тис. населення; г) число заявок на видачу патенту від резидентів на 1 тис. вчених і інженерів; д) частка високотехнологічної продукції в загальному експорті країни; е) число комп'ютерів на 1 тис. населення.
Отримані результати відсортували за трьома групами коефіцієнтів, оцінює як рівень розвитку науки в цілому, так і окремо рівень науково-технічного потенціалу (ресурси науки) та результативності проведених науково-дослідних робіт [3].
1.1 Країни з високим рівнем розвитку науки (I група).
До цієї групи входять 20 держав (з показниками 1-0,5100) .
Найбільші з них - США, Японія, ФРН, Великобританія, Франція. Для цих країн характерні: високі абсолютні і відносні витрати на НДДКР
(близько 80% світових), велика кількість зайнятого персоналу, висока частка приватного капіталу і відповідно низька частка держави у фінансуванні н проведенні досліджень, лідерство у науково-технічні досягнення і відкриття. Незважаючи на подібні риси НДДКР, у цій групі можна виділити три підгрупи:
Підгрупа А. Країни з високими ресурсними витратами і високою ефективністю науки мають і найвищі коефіцієнти, що оцінюють рівень розвитку науки: Швеція, Швейцарія, Японія, США. США і Японія є загальновизнаними світовими лідерами у проведенні наукових досліджень та провідними у розвитку новітніх технологій.
Їх наукові системи - найпередовіші у світі, про що свідчить широта досліджуваних проблем, технічна оснащеність, а також статус науки в суспільній свідомості. Високу ефективність науки забезпечує цілеспрямоване фінансування приватним капіталом і державою фундаментальних досліджень, прикладних та дослідно-конструкторських розробок.
Співвідношення коефіцієнтів рівня розвитку науки, ресурсів і результативності досліджень по країнах світу 1993-2000 рр..
Таблиця 2
| Країна | Рівень | Ресурс | Результати | Країна | Рівень | Ресурси | результ |
| Росія | розвитку | и | ьтаті | | розвинений | | атівнос |
| | Науки | | вности | | науки | | ть |
| Індія | | | ь | | | | |
| | | | | | | | |
| Нігерія | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| 495 | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| 136 | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| 1,3); - | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| 4,7 | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| 0,021 | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| | | | | | | | |
| 1. Швеція | 1.0000 | 0.9729 | 0,911 | 14. Норвегія | 0,6471 | 0,6175 | 0,6768 |
| | | | 5 | | | | |
| 2. Швейцарія | 0,9233 | 0,8466 | 1,000 | 15. Сінгапур | 0,6468 | 0,5585 | 0,7352 |
| | | | 0 | | | | |
| 3. Японія | 0.9139 | 1.0000 | 0,827 | 16. Канада | 0,6395 | 0,5782 | 0,7016 |
| | | | 8 | | | | |
| 4 США | 0,8342 | 0,8716 | 0,796 | 17. Бельгія | 0,6377 | 0,6869 | 0,5885 |
| | | | 8 | | | | |
| 5. Данія | 0,7594 | 0,6340 | 0,884 | 18. Австрія | 0.3018 | 0,6048 | 0,5988 |
| | | | 8 | | | | |
| 6. Нідерланди | 0,7314 | 0.6727 | 0,787 | 19. Н. | 0.5452 | 0,3448 | 0,7456 |
| | | | 7 | Зеландія | | | |
| 7. Фінляндія | 0.7230 | 0,6207 | 0,825 | 20. Ірландія | 0,5173 | 0,4075 | 0,6272 |
| | | | 3 | | | | |
| | 0,7141 | 0,6727 | 0,755 | 29. Польща | 0,1864 | 0.2216 | 0,1512 |
| 8.Великобританія | | | 5 | | | | |
| | | | | | | | |
| 9 Ізраїль | 0,7015 | 0.8075 | 0,595 | 31. Україна | 0,1862 | 0,2669 | 0,1056 |
| | | | 6 | | | | |
| 10. ФРН | 0,6919 | 0.7532 | 0.630 | 32. Росія | 0,1819 | 0,2290 | 0,1348 |
| | | | 7 | | | | |
| 11. Австралія | 0,6858 | 0,5714 | 0,800 | 46. Індія | 0,0954 | 0,1116 | 0,0792 |
| | | | 3 | | | | |
| 12. Франція | 0,6580 | 0,7766 | 0,539 | 47. Китай | 0,0850 | 0,0555 | 0,1146 |
| | | | 5 | | | | |
| 13. Республіка | 0,6541 | 0,6335 | 0,674 | 57. Бенін | 0,0000 | 0,0720 | 0,0000 |
| Корея | | | 8 | | | | |
Швеція і Швейцарія - світові лідери за відносними показниками розвитку науки. Якщо розглядати співвідношення їх "вхідних" і "вихідних" показників, то наука цих країн більш ефективна, ніж у США та Японії.
Наприклад, за кількістю Нобелівських лауреатів (в розрахунку на 1 млн. осіб) вони 2-4 рази перевищують США та більш ніж у 100 разів Японію. Проте в цілому внесок цих держав у розвиток світової науки набагато скромніше, ніж їх сусідів по підгрупі і окремих інших країн Європи.
Підгрупа В. Країни з високими ресурсними витратами, але більш низькою ефективністю досліджень характеризуються багаторазовим перевищенням
"витрат" над "доходами". До них відносяться ФРН, Франція, Ізраїль. Наука цих держав більш "фундаментальна", ніж багатьох інших високорозвинених країн. Витрати на теоретичні дослідження в ФРН і Франції перевищують 20% всіх витрат на НДДКР. Численні наукові центри та лабораторії проводять дорогі експерименти, результати яких, можливо, зможуть оцінити тільки в наступному тисячолітті. У результаті - більш низька віддача наукових досліджень в цілому, відставання в розвитку технологій та ін
Підгрупа С. Країни з високою ефективністю досліджень, але з відносно невисокими ресурсними показниками. До цього типу відносяться переважно невеликі розвинені країни Європи (Нідерланди, Данія,
Фінляндія, Бельгія, Ірландія, Норвегія), а також Великобританія, Австралія,
Нова Зеландія, Республіка Корея і Сінгапур. Для них характерне переважання приватного капіталу в структурі фінансування та виконання досліджень і розробок (в Республіці Корея його частка найбільша в світі
- 82%), концентрація наукового пошуку в кінцевих областях НДДКР, спеціалізація на окремих галузях знань. Як наслідок, щодо високий рівень ефективності досліджень.
1.2 Країни із середнім рівнем разілі науки (II група)
До цієї групи входить переважна більшість країн світу, за якими виконано аналіз (з показниками від 0,5100 до 0,11 ГО). Це розвинені країни як Західної (Італія, Іспанія, Португалія, Греція), так і Східної Європи, більшість держав СНД, окремі країни Південної, Південно-Східної та
Східної Азії, Південної та Центральної Америки. Більшість з них мають щодо молоду систему організації наукових досліджень, що знаходяться в стадії формування національних наукових шкіл. Нестача фінансових коштів обмежує можливості наукового пошуку, стримує розвиток науки. Фінансування з боку держави повністю превалює над приватним. Його висока частка пояснюється більш пізньої стадією розвитку НДДКР в цих країнах, а також загальною структурою економіки - низькою часткою наукомістких виробництв. Основні органи виконання НДДКР - державні наукові центри та лабораторії, університети.
Підгрупа А. Країни з приблизно однаковими показниками витрат і ефективності ..
До цього типу відносяться 11 країн; Чехія, Греція, Іспанія, Словенія,
ПАР, Румунія Болгарія, Білорусь, Мексика, Аргентина, Чилі, Туреччина.
Стан науки відрізняється відносно високою спеціалізацією, сильною територіальної концентрацією в столицях і найбільших містах. У структурі
НДДКР більшості цих країн переважають дослідження в областях так званої "класичної науки" (природно-орієнтовані дослідження, не вимагають великих фінансових витрат). До них відносяться ботаніка, зоологія, фармакологія, геонаук і т.д. У даній сфері тут можна очікувати подальшого прогресу.
Підгрупа В. Країни із середніми витратами, але відносно низькій ефективністю науки. До даного типу держав відносяться Росія, Польща,
Хорватія. На даний момент вони переживають не найкращий час для розвитку науки - низьке фінансування, скорочення науково-технічного потенціалу.
Підгрупа С. Держави із середніми та низькими витратами на дослідження і відносно високою ефективністю НДДКР. До цього типу відносять 4 країни. У них також виділяються два підтипи. До країн із середніми витратами і високою ефективністю відносять Угорщину та Словаччину. За ступенем розвитку науки вони найближче стоять до високорозвиненим. До другого підтипу країн, тобто до країн з низькими витратами і відносно високою ефективність, відносять Таїланд, Філіппіни. Особливість тут полягає в вкрай низьких показниках ресурсного забезпечення науки, здатного підтримати тільки наукові дослідження описового типу. Як правило, вони не потребують великих фінансових витрат, а ефективність, виражена в публікаціях, може бути дуже високою. Тому співвідношення в системі
"витрати/продукція" в цих країнах різко схиляються на користь останніх, що і безпосередньо вплинуло на місце даних країн у світовому науковому системі [2].
1.3 Країни з низьким рівнем розвитку науки (III група)
До цього типу належать ті 12 країн, за яким виявився можливий аналіз: Індія, Китай, Таджикистан, Узбекистан, В'єтнам, Уругвай, Еквадор,
Єгипет, Болівія, Нігерія, Шрі-Ланка, Бенін (з показниками менше 0,1100).
Переважна їх більшість - найбідніші країни світу. Серед них можна виділити дві підгрупи. До першої належать Китай та Індія. Вони характеризуються високими абсолютними показниками фінансування, зайнятих у науковому виробництві, але низькими відносними показниками. До другої підгрупи відносяться всі інші країни групи. Для них характерне дуже низьке фінансування, недостатня кількість огрядного персоналу, нерозвиненість наукової інфраструктури. Як правило, в них відсутні або створені відносно недавно органи управління наукою, розробляються урядові програми з науково-технічного розвитку. Фінансування наукових досліджень здійснюється або за рахунок держави, або з помощью іноземних спонсорів. Невеликі інвестиції йдуть в основному на фінансування дослідницьких програм в області сільського господарства, гірничорудної справи. Переважання однопрофільних характеру наукових досліджень впливає на характер наукових публікацій: в середньому более70% всіх наукових статей мають сільськогосподарський напрямок.
Представлена типологія не може розглядатися як щось закінчене і незмінне. Система науки країн світу дуже динамічна. Їй властиві періоди прогресу і регресу, відряджати на зміні наукового статусу країни в світі. У країнах Центральної та Східної Європи,
СНД відбувається згортання деяких наукових напрямів, скорочується науково-технічний потенціал. В інших країнах спостерігаються протилежні процеси. Різке підвищення рівня розвитку науки в Республіці Корея,
Сінгапурі, на о. Тайвань - яскраве тому підтвердження.
2. Особливості російської науки
Надії на те, що російській науці зіграє роль каталізатора розвитку промисловості в перехідний період, не виправдалися. І сьогодні нереально говорити про підтримку досліджень по всьому спектру наукових напрямів. За період 1991-1998 рр.. обсяг внутрішніх витрат на дослідження і розробки у порівнянних цінах впав майже втричі. Для виживання науки необхідна концентрація наявних фінансових ресурсів у найбільш перспективних - галузях досліджень.
У Концепції реформування російської науки на період 1998-2000 рр.. визначені основні проблеми активізації державної науково-технічної політики, реструктуризації мережі наукових організацій, кадрового забезпечення та соціальної політики в науковій сфері, поліпшення фінансового становища і раціоналізації використання ресурсів, зміцнення науково-технічного потенціалу регіонів, підвищення інвестиційної активності, розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва та вдосконалення нормативно-правової бази. Разом з тим необхідно відзначити наступне.
При розгляді проблем реформування вітчизняної науки повинні враховуватися довгострокові тенденції скорочення наукового потенціалу, які, на жаль, практично залишилися поза увагою розробників згаданої
Концепції. Як показують результати моделювання, наведені вище, цей процес закінчиться, мабуть, навіть при досить оптимістичних оцінках не раніше ніж через 5-7 років. Таким чином, необхідні розробка довгострокової концепції розвитку російської науки на період до 2015-2020 рр.., а також підготовка та реалізація федеральної цільової програми
"Збереження та стимулювання розвитку науки Росії" з виділенням в її складі найважливішою підпрограми "Забезпечення наступності в російській науці "[4].
Рішення проблеми наступності наукових знань має здійснюватися як шляхом стимулювання припливу молоді, так і надання можливості для плідної роботи вченим і фахівцям старших вікових груп без обмежень за віком з встановленням щомісячної надбавки за вислугу років до посадового окладу залежно від стажу роботи. Необхідні розширення системи грантів для підтримки не тільки молодих, але й учених старшого віку - кандидатів і докторів наук, висококваліфікованих фахівців, які не мають наукового ступеня, у тому числі без вищої освіти (на досвідчених виробництвах), а також цільове виділення асигнувань на оформлення патентів, архівування і пропаганду науково - технічних розробок і результатів, отриманих вченими старших поколінь.
Слід звільнити від призову на військову службу випускників вузів, що надходять в НДІ і КБ, де ведуться роботи з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, при обов'язковому дотриманні всіх пунктів що укладається з ними контракту. Треба стимулювати інтеграцію вищої школи і академічного сектору науки, у тому числі шляхом створення нових або філій існуючих вузів, що підготовляють магістрів та аспірантів при провідних науково-дослідних організаціях.
Потрібно переробка проекту Податкового кодексу з метою збереження всіх існуючих Напрямів державної підтримки науки (скасування чинних пільг означає для науки, втрати, порівнянні з об'ємом коштів, що виділяються в бюджеті за статтею "фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресу "і складали в 1997 р. 9,4 млрд. руб .).
Держава має здійснювати відповідний моніторинг і контролювати найважливіші нормативи. У їх числі в першу чергу необхідно виділити наступні:
- частка загальних витрат на науку відносно ВВП повинна бути не нижче 1,5%
(за нашими оцінками, це приблизно відповідає 4% витрат федерального бюджету, які повинні виділятися на фундаментальну науку і науково - технічний прогрес відповідно до закону РФ про науку);
- співвідношення заробітної плати зайнятих у науці і науковому обслуговуванні і в економіці в цілому має бути не нижче 120-125%;
- частку зайнятих дослідженнями і розробками щодо чисельності населення потрібно в найближчі 3-5 років підтримувати на рівні 0,6-0,65% і в середини наступного десятиліття - не нижче 0,55-0,60%.
Найважливіша проблема - визначення пріоритетів розвитку науки. Принципи їх вибору та реалізації в умовах економічного спаду, зниження попиту на результати НДДКР та скорочення фінансування мають докорінно відрізнятися від тих, які використовуються при стабільному розвитку економіки, і виходити з довгострокових цілей соціально-економічного розвитку країни, оборонної доктрини і науково-технічної політики. Управління сферою
НДДКР має грунтуватися на зміну не абсолютних обсягів, а питомих ваг виділяються фінансових ресурсів в залежності від ступеня пріоритетності напрямків з тим, щоб принаймні частково зберегти науковий потенціал на непріоритетних напрямках, необхідних для збереження наукового середовища в країні (величезні її розміри, велика чисельність населення, значні масштаби економіки, високий рівень науково - технічного потенціалу Росії та її геополітичне положення вимагають проведення наукових досліджень з широкого спектру напрямків).
Для стимулювання розвитку сфери НДДКР у період переходу до нової економічній системі потрібно підтримку максимально можливого попиту на наукову продукцію з боку держави шляхом дотримання законодавчо встановленого рівня бюджетних асигнувань на фінансування наукових досліджень та експериментальних розробок цивільного призначення, а також збільшення частки НДДКР у асигнування, що виділяються на цілі оборони (з урахуванням інфляції). Тільки за цієї умови можна буде перейти до вирішення проблем реформування науки, вдосконалення системи її фінансування.
Крім того, при розробці пропозицій щодо реформування науки слід враховувати, що малий бізнес є лише додатковим джерелом попиту на наукові досягнення. Основна складова попиту залежить від великих підприємств, головним чином наукоємного сектора економіки, який забезпечує, за оцінкою автора, близько 75% сукупного попиту на досягнення науки [6].
У перехідний період будуть необхідні ще протягом принаймні 5-7 років чималі державні асигнування в галузеву науку при збереженні державної підтримки фундаментальних досліджень, оскільки переклад галузевої науки на самофінансування при практично повній скорочення бюджетних асигнувань веде до руйнування більшості галузевих науково - дослідницьких організацій. Аналіз показує, що реалізація пропозицій про багатоланкової фінансування науки не тільки за рахунок державного бюджету, але і з інших джерел, включаючи позабюджетні фонди, при вкрай низькому загальному рівні державного фінансування російської науки, швидше за все, призведе до зниження керованості сферою
НДДКР, розпорошення коштів і погіршення контролю за їх витрачанням.
В результаті проведеної роботи Міннауки Росії залученням провідних міністерств і відомств, найбільших центрів науки і технологій на федеральному рівні були визначені пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки, складений перелік критичних технологій загальноросійської значущості.
До числа найбільш пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки (далі
- ПН), затверджених Урядовою комісією з науково-технічної політиці Російської Федерації 21 липня 1996 р., поряд з фундаментальними дослідженнями були віднесені сім напрямків, в цілому відповідних світовим тенденціям: інформаційні технології та електроніка; виробничі технології та нові матеріали і хімічні продукти; технології живих систем; транспорт; паливо та енергетика; екологія та раціональне природокористування.
Перші чотири напрямки носять глобальний характер, а останні три в більшою мірою відображають російські особливості (розвинену паливно - енергетичну базу, величезні, але вкрай неефективно використовувані природні ресурси, більшу територію).
Разом з пн затверджений перелік з 70 критичних технологій федерального рівня (далі - КТФУ). До їх числа віднесені "локомотивні" технології, що мають міжгалузевий характер.
Прийняття концепції критичних технологій відіграло позитивну роль у формуванні національної науково-технічної політики в Росії.
Відповідність переліку КТФУ було однією з умов включення науково - технічних проектів до складу Федеральної науково-технічної програми на
1996-2000рр. «Дослідження та розробки з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки цивільного призначення ».
Тепер при істотно змінилися, зовнішніх і внутрішніх економічних факторах назріла необхідність уточнення пріоритетних напрямів і відповідного переліку критичних технологій. Стала ще більш очевидною необхідність жорсткої концентрації вкрай обмежених бюджетних коштів, що виділяються на науку і техніку, на ключових напрямках їх розвитку.
У 1998 р. Міннауки Росії ініціювало проведення циклу робіт з уточнення переліків пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку та критичних технологій федерального рівня. Ця робота була виконана
Центром досліджень та статистики науки Міннауки Росії та РАН. В її основу лягло проведення широкомасштабної експертизи за участю більше 800 провідних вчених, організаторів науки та фахівців.
2.1 Експертиза критичних технологій.
До числа основних завдань експертизи входили: оцінка актуальності кожної технології з точки зору економічного прогресу (підвищення ефективності економіки, створення конкурентоспроможних на зовнішньому ринку видів продукції і послуг), соціального розвитку (впливу на підвищення рівня та якості життя населення), забезпечення обороноздатності країни, поліпшення екологічної обстановки; оцінка практичної значущості кінцевих результатів по кожній технології з точки Щодо можливостей виходу на світовий ринок і розвитку внутрішнього ринку.
Для проведення більш якісної експертизи вихідний перелік з 70 критичних технологій федерального рівня був деталізований, таким чином, що кожна КТФУ була розбита на три п'ять технологій, які розкривають в сукупності її зміст. Всього в деталізованому переліку - 258 технологій. Він докладно обговорювався і був погоджений з відповідними управліннями Міннауки Росії, координуючими різні напрямки розвитку науки і техніки [7].
У процесі експертизи оцінювалися технології деталізованого переліку, а потім розраховувалися інтегральні характеристики КТФУ. Це дало можливість не просто оцінити і порівняти стан окремих критичних технологій, але і виявити сильні і слабкі сторони кожної з них.
За технологіями розраховувалися як бальні оцінки, так і показники частки експертів (у%), що вибрали той чи інший варіант відповіді.
2.2 Результати експертних оцінок.
Оцінки виявилися досить неоднорідними. Для економічного розвитку найбільш актуальні інформаційні технології та біотехнології, для соціального розвитку - екологічні і медичні, для підвищення обороноздатності - інформаційні технології та електроніка, авіакосмічні і навігаційні системи, для поліпшення екологічної обстановки - природоохоронні технології та підвищення безпеки атомної енергетики.
З чинного переліку КТФУ, Росія на думку експертів, має
«Сильні» позиції по 19 технологіями, за 2 лідирує, а по 17 не поступається найкращим зарубіжним розробкам.
Однак «сильні» технологічні позиції країни далеко не завжди перетворюються на конкурентні переваги на стадії промислового застосування технологій. Лише 10 з 70 критичних технологій більш 40% експертів відзначили потенційні можливості виходу Росії на світовій ринок.
Результати досліджень показали слабку кореляційний зв'язок між рівнем вітчизняних розробок окремих технологій, їх актуальністю та практичною значущістю.
Експерти, що відзначили високу актуальність критичної технології
«Іформаціонно-телекомунікаційні системи» (вищі рейтинги за актуальності з точки зору економічного прогресу, соціального розвитку та обороноздатності), відводять їй місце в 3-4 десятці по перспективам виходу на світовий ринок через відставання від закордонних аналогів. У той же час такі технології, «Технології електронного переносу енергії»,
«Нетрадиційні технології видобутку і переробки твердих видів палива та урану »і« Трубопровідний транспорт вугільної суспензії », незважаючи на лідируючі позиції Російських розробників, мають низькі показники перспектив виходу на світовий ринок і середньої за актуальністю практичної значущості. З цього прикладу ясно, перед якою дилемою стоїть керівництво російської науки: підтримати в першу чергу ті області, де Росія є світовим лідером або ті, де ми поки що відстаємо, але які життєво необхідні для вітчизняної економіки. Щоб її вирішити, потрібен серйозний економічний аналіз і соціально-політичний прогноз [3].
По восьми ТКФУ більше 40% експертів вважають за доцільне відмовитися від їхньої подальшої розробки, перейти на використання подібних або заміщають технологій або переорієнтуватися на імпорт готової продукції. Причини пропонованого відмови від подальшої розробки технологій різні. Так, у напрямах «Інформаційні технології та електроніка»,
«Технології живих систем», «Паливо та енергетика», «Екологія і раціональне природокористування »найчастіше відзначається наявність подібних і заміщають технологій за кордоном; за напрямками «Виробничі технології» і
«Нові матеріали та хімічні продукти» - низький технічний рівень виробництва і відсутність необхідних виробничих потужностей, а в напрямку «Транспорт» низька конкурентоспроможність потенційних результатів. Все це свідчить про те, що в окремих областях відставання Росії від західних країн може стати нездоланною.
| Технології, по яких російські розробки перевершують кращі закордонні |
| аналоги |
| 1. Системи життєзабезпечення та захисту людини в екстремальних умовах |
| 2. Трубопроводи для транспортування вугільної суспензії |
| Технології, за якими рівень російських розробок відповідає кращим |
| закордонним аналогам |
| 1. Системи розпізнавання і синтезу мови, тексту і зображень |
| 2. Системи математичного моделювання |
| 3. Лазерні технології |
| 4. Електронно-іонно-плазмові технології |
| 5. Технології прискореної оцінки і комплексного освоєння стратегічно |
| важливого гірничорудного (алмази, золото, платина) і техногенної сировини |
| 6. Композити |
| 7. Авіаційна та космічна техніка з використанням нових технічних |
| рішень, включаючи нетрадиційні компонувальні схеми |
| 8. Технології вивчення надр, прогнозування, пошуку, розвідки запасів |
| корисних копалин і урану |
| 9. Технології руйнування гірських порід, проходки гірських |
| виробок і буріння нафтових і газових свердловин |
| 10. Технології впливу на нафтогазові пласти |
| 11. Нетрадиційні технології видобутку і переробки твердих видів палива та |
| урану |
| 12. Технології поглибленої переробки нафти, газу і конденсату |
| 13. Атомна енергетика |
| 14. Технології регенерації відпрацьованого ядерного палива, утилізації та |
| захоронення радіоактивних відходів |
| 15. Технології електронного переносу енергії |
| 16. Воднева енергетика |
| 17. Технології прогнозування раз?? ітія кліматичних, екосистемні, |
| гірничо-геологічних та ресурсних змін |
Відповідаючи на питання про те, які першочергові заходи будуть потрібні для прискорення наукових розробок та їх реалізації, від 80-90% експортерів вказали на необхідність збільшення фінансування; 70% експортерів відзначили важливість доведення розробок до стану інвестиційних проектів. Особливо підкреслювалася гострота проблеми прискорення кадрів і необхідності залучення молоді в першу чергу в сферу інформаційних технологій і електроніки, виробничих технологій, екології.
| КТФУ, що мають найбільші перспективи виходу на світовий ринок |
| 1. Авіаційна та космічна техніка з використанням нових технічних |
| рішень, включаючи нетрадиційні компонувальні системи |
| 2. Атомна енергетика |
| 3. Системи розпізнавання і синтезу мови, тексту і зображень |
| 4. Технології регенерації відпрацьованого ядерного палива, утилізації та |
| захоронення радіоактивних відходів |
| 5. Багатопроцесорні ЕОМ з паралельною структурою |
| 6. Системи математичного моделювання |
| 7. Рекомбінантні вакцини |
| 8. Транспортні засоби на альтернативних видах палива |
| 9. Полімери |
| 10. Лазерні технології |
3. Наука Західної Європи: реалії та перспективи.
Розвиток науки і технології протягом трьох минулих століть відбувалося під беконовскім афористичним девізом «Знання - сила». У цей період наука Європи як частина європейської культури (з її ще в античності сформованим розумінням дослідження як об'єктивного процесу, заснованого на логічних міркуваннях і вимірах) не мала рівних у світі і тріумфально примножити свої досягнення як у природознавстві, так і в технічних і соціальних дисциплінах: «Історично сама ідея прогресу, яка не старше Френсіса Бекона та Рене Декарта, як народилася ідея наукового прогресу ».
Однак у XX столітті ситуація кардинально змінилася. Вже до 1930-го, ще до масової еміграції європейських учених в США, почала заявляти про себе в світовому масштабі американська наука, хоча спочатку і переважно як промислова наука. Взаємодія європейської та американської науки має сьогодні не лише прагматичний, але і в значній мірі символічний сенс: США давно стали беззаперечним світовим лідером постіндустріальної, технологічної науки; носієм традицій фундаментального теоретичного знання, як і раніше залишається Західна
Європа. У культурологічному плані євро-американська співпраця постає як взаємодія «науки - творчості» і «науки - масового виробництва ». Схоже, саме цим взаємодією і будуть визначатися основні параметри науки настав століття [2].
В останній чверті XX століття європейська наука виявилася втягнутою в змагання як з американською, так і з японською наукою, а потім і з дослідницької практикою «азіатських тигрів» Індії та Китаю. Результати цього суперництва вимірюються не тільки кількісними параметрами (по даними на 2000 рік 38,4 відсотка наукових досліджень
