Харчова промисловість України

Географія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

1 Східноукраїнський НАЦІОНАДЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

Кафедра економіки підприємства

1 Міщенко Олексій Геннадійович

2 Харчова промисловість України

2 Курсова робота

3 ЛУГАНСЬК 2002

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Кафедра економіки підприємства

Дисципліна: "Розміщення продуктивних сил"

1 Харчова промисловість України

Курсова робота

Виконав студент: Мищенко
Олексій Геннадійович

група ЕК-522

перевірив ст.пр. Клеутіна Т.П.

4 ЛУГАНСЬК 2002

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 38 сторінок, 1 таблиця, 1 картосхема, 11 використаних джерел.

Курсова робота присвячена вивченню харчової промисловості України.
Мета моєї роботи полягає в спробі виділити, що таке харчова промисловість України, розкрити її структуру і визначити частку кожного компонента в сучасній системі виробництва. Особливу увагу буде приділено питанням типології, розміщення, оскільки її територіальне поєднання в сучасних умовах економічного розвитку являє природну основу у формуванні здорової економіки нашої країни.

ХАРЧОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ, СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, РОСЛИННИЦТВО,
Переробна промисловість

С О Д Е Р Ж А Н И Е

Стор.

Введення

1. Значення галузі в системі продуктивних сил.

2. Теоретичні аспекти розміщення харчової промисловості 8

3. Передумови розміщення галузі.

4. Галузева структура і сучасний рівень розвитку харчової промисловості.

5. Особливості розміщення галузей харчової промисловості та їх сировинної бази.

6. Територіальна організація харчової промисловості. 28

7. Проблеми розвитку галузей харчової промисловості в умовах переходу до ринкових відносин.

Висновок

Список літератури.

Введення.

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для -- харчової промисловості, так як ця галузь дуже залежить від інших областей - машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і в особливо платоспроможності населення. У цей скрутний час більшість громадян країн вимушені економити кожну копійку власного заробітку. А так як наша харчова промисловість вимушена конкурувати з сусідніми країнами - де продукти харчування дешевші. Але у своєму більшості, щоб заощадити, в України поставляються неякісні продукти, або взагалі ті, в яких вийшов строк реалізації, нерідко товари підробляються, а через недосконале і невідпрацьований законодавство дуже важко відслідковувати такі товари, і тому покупці купують цю продукцію, ставлячи власну харчову промисловість у глухий кут. Тому харчова промисловість - не маючи можливості через те, що продукти не розкуповуються, розплатитися з постачальниками, а також закупити, нову сировину.
Беручи кредити для розрахунків, вона також ставить себе в залежність, а то й навіть втрати права власності на власне підприємство.

Також великі проблеми має сировинна база харчової промисловості -- сільськогосподарське виробництво. У кожного сільгоспвиробника велика заборгованість у держбюджет, через що їх рахунки у банках закриваються, вони не мають змоги розплатитися з постачальниками - запчастин, нової техніки, паливно-мастильних матеріалів - також попадають у залежність, від бізнесменів, і змушені віддавати продукцію по мінімальній ціні, ледве покриваючи власні витрати. І навіть ціни, за якими закуповуються продукти сільгоспвиробництва державою - також далекі від світових.

Але й у такій скрутній обстановці харчова промисловість функціонує - шукає шляхи подолання проблем - інвесторів, із-за кордону і у власній державі, вводить нові технології й устаткування і т. п.

1. Значення галузі в системі продуктивних сил.

внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки харчової промисловості.

Харчова промисловість включає в себе виробництва, що забезпечують населення продуктами харчування. Вона більше ніж інші галузі пов'язана з сільським господарством, так як отримує від нього сировину (зерно, молоко, картопля, цукрові буряки та ін) і входить до складу агропромислового комплексу. Велике значення мають міжгалузеві зв'язки харчової промисловості з машинобудуванням, енергетикою та іншими галузями промисловості.

Одна група виробництв харчової промисловості - підприємства цукрової, маслоробної виноробної, круп'яної, а також чайної, консервної та рибної промисловості - розміщується ближче до джерел сировини
(сільськогосподарському сировини). Так, наприклад, підприємства з консервування овочів, фруктів знаходяться в Центрі України, де розташований великий Придніпровський Агропромисловий комплекс, в Приазов'ї та Криму, де зосереджені, наприклад виноградні угіддя. М'ясокомбінати створюються в місцях, де розвинене скотарство, так як вигідніше перевозити м'ясо, а не живу худобу і т. д. Заводи з виробництва рибних консервів розміщуються в великих районних і обласних центрах, таких як Харків, Луганськ, Київ,
Дніпропетровськ, Вінниця, тощо. Цінні сорти риби, крабів, ікру в Україну імпортуються і лише мала частка запасів риби зосереджена безпосередньо в Криму та Приазов'ї де Україна має вихід до моря. Однак в останні роки вилов морепродуктів значно скоротився.

Інша група виробництв харчової промисловості - підприємства хлібопекарської, макаронної, кондитерської, пивоварної та іншої промисловості - розміщуються в основному в місцях споживання продукції (у великих населених пунктах).

Таким чином, розвиток і розміщення підприємств харчової промисловості визначається: розміщенням населення (споживачі), спеціалізацією сільського господарства (джерела сировини), і, звичайно, умовами транспортування готової продукції.

Різноманітність сировини та наявність споживачів харчових продуктів у всіх регіонах обумовлюють повсюдне поширення підприємств харчової промисловості. Але в одних місцях вони обслуговують потреби місцевого населення, в інших - створюють продукцію для багатьох районів країни.

В останні роки проблеми торкнулися і цієї галузі Української економіки.
Виробництво продукції дуже істотно знизилося. Країна імпортує широкий асортимент продовольчих товарів.

У вкрай важкому становищі після розпаду СРСР виявилося риболовецьке господарство та рибна промисловість України. Більшість кращих рибальських судів залишилися в портах приписки. І фактично на морських "угіддях"
Світового океану немає більше риболовецького флоту України.

2.Теоретичні аспекти розміщення харчової промисловості

В Україні розвинені майже всі відомі у світі галузі промисловості.
Перше місце з виробництва продукції серед галузей промисловості займає чорна металургія (23,1 %).

Далі йдуть машинобудування (15,5%) та харчова (15,0%) промисловість, електроенергетика (14,7%), паливна (11,5%), хімічна і нафтохімічна галузі (по 6,5 %).

Окремі галузі промисловості, наприклад паливна і електроенергетика, чорна та кольорова металургія і деякі інші, формують міжгалузеві промислові комплекси. Це системи економічно пов'язаних між собою виробництв, діяльність і розміщення яких технологічно і територіально обумовлені. Найважливішими міжгалузевими промисловими комплексами є: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, лесопроізводственний.

Окремі галузі, взаємодіючи між собою, утворюють складні народногосподарські комплекси. Наприклад, харчова та легка промисловість, використовуючи сільськогосподарську сировину, виробляють продукти харчування та товари народного споживання, забезпечуючи ними населення.

Структура промислового виробництва, тобто співвідношення галузей, в
Україні весь час змінюється. Так, протягом останнього десятиліття поступово зростає частка машинобудування, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості і зменшується частка чорної металургії, харчової, хімічної, нафтохімічної промисловості. Досить стабільна частка електроенергетики і промисловості будівельних матеріалів.

В даний час в Україні працюють державні та недержавні підприємства. Більшість підприємств, які випускають однорідну продукцію або мають між собою тісні виробничі зв'язки, входять до складу виробничих об'єднань (ПЗ).

Деякі підприємства й об'єднання утворюють комбінати, де поєднуються такі виробництва, які або представляють собою послідовні стадії обробки сировини, або обслуговують один одного, або спільно використовують відходи виробництва.

Кожне сучасне промислове підприємство має певну спеціалізацію, яка передбачає виготовлення однорідної продукції.
Підприємства (цехи, дільниці) виробляють якийсь один товар, його окремі вузли та деталі або виконують окремі операції (відливання, штампування, механічна обробка, складання). Спеціалізація виробництва сприяє підвищенню продуктивності праці і якості продукції, зниження витрат та т. д.

Обов'язковим для спеціалізованих підприємств є кооперування - тісне і постійне співробітництво з метою виготовлення будь-якої продукції (наприклад, деталей та вузлів для автомобілів).

Суспільство зацікавлене у високій ефективності виробництва, яка визначається співвідношенням готового продукту і витрат (праця, матеріали) на його виготовлення. Чим менші витрати на випущену продукцію, тим ефективніше виробництво. Показником ефективності є собівартість.

Собівартість - це витрати підприємства (в грошах) на виробництво і реалізацію одиниці продукції.

Одним з найважливіших шляхів підвищення ефективності виробництва в країні є раціональна територіальна організація господарства. Вона передбачає науково обгрунтоване розміщення взаємопов'язаних окремих галузей і виробництв на території країни.

Особливою формою територіальної організації господарства, що об'єднує групу взаємопов'язаних основних галузей і виробництв з допоміжними обслуговуючими галузями і виробництвами, є територіально - виробничі комплекси (ТВК).

Основні галузі - це галузі спеціалізації на певній території.

Допоміжні галузі не належать до галузей спеціалізації і виконують допоміжну роль в територіальній організації господарства.

Обслуговуючі галузі обслуговують основні галузі виробництва. До них відносяться, наприклад, ремонтні підприємства.

Галузі народного господарства на території країни розміщуються нерівномірно, зосереджуючись у промислових районах, центрах та вузлах.

Промисловий район - це територіально-виробничий комплекс з чітко вираженою промисловою спеціалізацією. Він охоплює, як правило, територію однієї або кількох областей.

Промисловий центр - це населений пункт, в якому знаходиться декілька промислових підприємств, що спеціалізуються на виробництві певних видів продукції. Населення промислових центрів зайнято переважно в промисловості.

Сукупність промислових центрів, пов'язаних між собою інфраструктурою і трудовими ресурсами, утворюють промисловий вузол.

Промисловість, як і інші галузі народногосподарського комплексу, розвивається в умовах переходу України до ринкової системи господарювання.

Ринок (ринкова система) - система товарно-грошових відносин у суспільстві, яка базується на об'єктивних (не залежних від ролі людини) економічних законах, які є стимулами постійного підвищення ефективності будь-якого роду людської діяльності. Ринкова система грунтується на природних та економічних потребах людини і суспільства.

Україні необхідно здійснити структурну перебудову промисловості в напрямку зменшення частки матеріалу і енергоємних галузей. Замість них необхідно стимулювати розвиток трудомістких сучасних галузей промисловості та невиробничої сфери, впроваджувати нові передові технології.

3. Передумови розміщення галузі

Харчова промисловість, сукупність галузей промисловості, виробляють харчосмакові продукти, а також тютюнові вироби, мило і миючі засоби, парфумерно-косметичну продукцію.

У дореволюційній Росії налічувалося понад 300 тис. переважно дрібних підприємств харчової промисловості, на яких переважала ручна праця. Великі підприємства (типу фабрик) малися на винокурної, цукрової, кондитерської, тютюнової та деяких інших галузях. Ряду виробництв
(вітамінів, маргарину, харчових концентратів) не існувало зовсім, а чайна і консервна промисловості мали слабкий розвиток. Харчова промисловість була розміщена нерівномірно. Майже всі підприємства цукрової та спиртової промисловості знаходилися на Україні.

За роки довоєнних п'ятирічок (1929 - 1-я половина 1941) багато підприємства харчової промисловості були реконструйовані і оснащені високопродуктивної технікою, побудовані нові заводи. У роки Великої
Вітчизняної війни 1941-45 німецько-фашистські загарбники завдали величезної збитків підприємствам харчової промисловості в окупованих районах. У 1945 обсяг виробництва скоротився в 1,9 рази в порівнянні з 1940, а по ряду видів продукції (м'яса, цукру-піску) упав нижче рівня 1913. У післявоєнні роки відновлені і технічно переозброєна зруйновані підприємства, побудовані нові. У 1973 харчова промисловість мала більше 11 тис. підприємств, що знаходяться на самостійному балансі, із загальною чисельністю працюючих (включаючи новобудови, радгоспи-заводи і заготівельні організації, наукові установи і апарат управління промисловістю) до 3 млн. чол. промислово-виробничого персоналу. Створені сотні виробничих і аграрно-промислових об'єднань. На 1 липня 1973 галузь нараховувала 2407 заводів, 12634 цехи і ділянки комплексно-механізованих і автоматизованих. Широко застосовуються потокові лінії з виробництва вершкового масла, автоматичні шнекові преси для віджимання рослинного олії з насіння, екстракційний установки безперервної дії для виробництва рослинної олії, автоматичної лінії для миття пляшок, розливу молочної продукції і укупорки, для розливу лікеро-горілчаних виробів і пива та інше новітнє обладнання. Продуктивність праці в П. п. за
1941-73 виросла більш ніж в 3 рази, а валова продукція - майже в 5 разів.
Питома вага П. п. у загальному обсязі промислової продукції СРСР становив 20%
(1973). Досягнуті успіхи в розвитку і зміцненні сировинної бази харчової промисловості, поліпшилося географічне розміщення підприємств.

У роки радянської влади в колишньому СРСР склалася єдина система поділу на виробничі території. Так, наприклад, Урал був кузнею ресурсів для важкої промисловості. А Україна у свою чергу була
«Житницею СРСР», зручне географічне положення, велику кількість родючих грунтів, достатня кількість вологи (ріки Дніпро, Дністер, Буг, Донець). Історично склалося, що на території нинішньої України споконвіку жили люди
(козаки), основним заняттям яких було: ведення воєн, що мало на увазі собою формування невеликих сіл міст, у свою чергу населення яких потребувало провіанту. Саме історичний аспект сильно вплинув на створення на території України потужного Агропромислового комплексу.

Як нам відомо, у Донбасі розташовано багато підприємств важкої промисловості, на яких працюють мільйони людей, тому з'явилася необхідність у збільшенні кількості підприємств харчового комплексу, таких як пекарні, молокозаводи, пив заводи, м'ясокомбінати, і т.д. Але працювати на привізній сировині було не вигідно і тому одночасно з промисловість розвивалася як харчова промисловість так і сільське господарство.

4. Галузева структура і сучасний рівень розвитку харчової промисловості.

За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко - економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова промисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції.

Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, населення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товарами. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих товарів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тим часом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності.

Загальна економічна криза, значний спад виробництва сільськогосподарської продукції, заборгованість по заробітній платі і пенсій, бартеризація економічних відносин, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, минулого року в
Україні обсяг харчової продукції вироблено на 14,6% менше, ніж попереднього року. Обсяги виробництва скоротилися в усіх областях, крім Сумської. Значно зменшилося виробництво цукру, олії, маргаринової продукції, хліба, хлібобулочних і макаронних виробів, борошна, крупів, а також продуктів для дитячого харчування. Внаслідок цього зменшилося споживання основних харчових продуктів в розрахунку на душу населення.

Зменшується виробництво м'ясної і молочної продукції. В минулому році виробництво продукції з незбираного молока порівняно з 2000 роком скоротилося на 31,8%, масла тваринного на 29,8, м'яса і субпродуктів І категорії - на 29,5, сирів жирних - на 21,4%. Це пояснюється зменшенням поголів'я худоби та птиці не лише в суспільному, а й у приватному секторі
(за винятком поголів'я корів).

Аналіз такого спаду виробництва свідчить, що на 60% він викликаний скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини.

Лише 20% худоби, птиці і молока, вироблених у всіх категоріях господарств, надійшло на промислову переробку, решту реалізовано без попередньої обробки на ринках, комерційним структурам або перероблений в цехах, які не забезпечують комплексного використання сировини і високої якості продукції. Потужності м'ясо і молокопереробних підприємств використані лише на 18-20%, що негативно вплинуло на собівартість і ціни.

На 23% порівняно з 1998 роком зменшилися поставки цукрових буряків.
Протягом останніх років знижується виробництво цукру. Минулого року його вироблено лише 2 мільйони тонн (у 1990 році - 5,4 мільйона тонн). Все це обумовлено зменшенням посівних площ, зниженням врожайності буряків та їх цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики щодо розвитку області.

Важливий напрямок виходу цукрової галузі з кризи - рішення питання кредитування та створення умов для його ефективного функціонування. Виникає потреба в законодавчому врегулюванні всіх цих проблем, прийнятті Закону "Про регулювання виробництва і реалізації цукру ".

Складні часи переживає і масложирова область, на підприємствах якої надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного врожаю, залишок вивезений за межі держави. Цього року може повторитися та ж ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Переробка 1 тонни насіння соняшнику на олію забезпечує на 100 грн більше прибутку, ніж при експорті такої кількості насіння. Рафінування і розфасування олії - це ще додатково 320 грн. Від переробки насіння соняшнику прибуток втричі більше, ніж від його продажу за кордон. Отже, від експорту 1,3 млн. тонн насіння держава втратила 35 млн. грн. і понад 570 тис. тонн цінних кормів для тваринництва.

Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного і нетарифного регулювання експорту насіння соняшнику.

На скорочення виробництва харчових продуктів вплинуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позначається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція.

Актуальною залишається проблема збуту спирту етилового харчового. У результаті переорієнтації експорту з традиційних країн лише на Російську
Федерацію і запровадженням нею з 1997 року митних обмежень на ввезення українського спирту, а також ускладнення умов транзиту його через територію Росії, обсяг експорту протягом минулого року скоротився в 6 разів, а виробництво становило лише 37% від рівня 1996 року.

Внутрішня потреба в спирті становить близько 20 млн. дал при загальній потужності заводів 68 млн. дал. Зважаючи на те, що спиртова промисловість традиційно маленька, високий експортний потенціал і залишається однією з бюджетоутворюючих областей. Спішного вирішення потребує питання пошуку нових зовнішніх ринків збуту цієї продукції або часткового перепрофілювання підприємств на випуск паливного етанолу, технологія якого розроблена в
Укрндіспіртбіопроді. Посилення державного контролю за виробництвом лікеро-горілчаних виробів дало змогу минулого року збільшити випуск алкогольних напоїв майже на 13%. Протекціоністська політика щодо вітчизняного товаровиробника, яка здійснюється в Україні на Протягом останніх років, дала змогу відчутно скоротити імпорт продовольства й створила умови для нарощування випуску тих продуктів, які можна в достатніх обсягах виробляти в Україні. Завдяки цьому імпорт кондитерських виробів з цукру торік зменшився в 9 разів, мінеральних вод - у 4, безалкогольних напоїв - у 3, пива та консервів плодоовочевих - в 1,3, м'яса і м'ясопродуктів - в 1,6, молока і молочних продуктів - в 1,5 рази і т. п. Відповідно зросли обсяги виробництва вітчизняних кондитерських виробів на 11%, консервів плодоовочевих та мінеральних вод - на 21, безалкогольних напоїв - на 10%.
Зріс також випуск горілки та лікеро-горілчаних виробів, пива, коньяку, шампанського, цигарок та сигарет і т. п.

Політика підтримки вітчизняного товаровиробника може діяти і в наступні роки.

У рибній галузі спад виробництва був меншим, ніж в цілому в харчовій промисловості. Торік випуск харчової рибної продукції, включаючи консерви, зменшилася в порівнянні з 1996 роком на 5,2%. Оскільки рибна промисловість України не має можливості повністю забезпечити попит населення, на український ринок з країн Балтії і Росії надходить велика кількість імпортної продукції. Зважаючи на те, що рівень споживання рибної продукції становить лише чверть рекомендованої норми (20 кг), наша політика щодо експорту рибної продукції необгрунтована. Починаючи з 1992 року, тільки третина продукції, виробленої підприємствами океанічного промислу, надходить на ринок України, решта експортується для покриття експлуатаційних витрат, плати за право лову, а також для погашення зовнішнього валютного боргу підприємств. Одна з причин такого стану підприємств - відсутність власних обігових коштів, а також валютних кредитів. За розрахунками фахівців, за умови надання рибопромислової компанії "Антарктика" кредиту в розмірі 13,1 млн. дол США за ставкою 15% річних, на ринок України за рахунок зменшення експорту додатково надійде 55 тисяч тонн рибної продукції, а держава отримає близько 13 млн. грн. у вигляді обов'язкових платежів та податків. Отже, рибна область має значні резерви як для поповнення бюджету, так і для насичення українського ринку вітчизняною продукцією.

Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно використовуються виробничі потужності в ряді галузей харчової промисловості. Частина потужностей окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них взагалі припинили виробництво. Зокрема, законсервовано потужності птаха цехів Криму, чотири роки не працює ВАТ "Сімферопольський птахокомбінат ", з жовтня минулого року зупинено ВАТ" Євпаторійський м'ясокомбінат ", Городоцький завод продтоварів і сахаросушільний завод, завод мінеральних вод у Славутському районі Хмельницької області.

Тим часом ряд підприємств нарощують темпи випуску продукції. Так,
ВАТ "Феодосійський м'ясокомбінат" збільшив виробництво м'ясних консервів втричі, АТ "Вінницям'ясо" консервів - на 35,1% і ковбасних виробів - на
17,8%. Стабільно протягом останніх років працюють ЗАТ "Оболонь" (М. Київ), львівські підприємства - м'ясопереробний "Прикарпаття", кондитерська фірма "Світоч", "Кока-Кола Аматіл-Колос"; в Сумській області - акціонерні товариства "Крафт Якобз Сушард" Україна "," Сумський м'ясокомбінат ", завод продтоварів та лікеро-горілчаний завод, "Роменський завод ЗНМ"; Кам'янець-
Подільський і Шепетівський м'ясокомбінати, Хмельницька кондитерська і макаронна фабрики та інші, які змогли знайти своє місце на товарному ринку, підтримують рівень виробництва, залучають інвесторів для модернізації виробництва та оновлення асортименту продукції.

За рахунок іноземних інвесторів у Дніпропетровській області реконструйовані технологічні лінії на пивкомбінаті "Дніпро", маслозаводі, молочному комбінаті "Придніпровський", макаронній фабриці, крохмале-патоковий комбінаті. У ряді областей зросло виробництво продовольчих товарів: ковбасних виробів - у Вінницькій, Волинській,
Луганській, Тернопільській, Хмельницькій і Чернігівській; макаронних виробів -- в Івано-Франківську, Сумах, Хмельницькій та Чернігівській областях; маргаринової продукції - у Львівській, Одеській та Харківській областях.

Для підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на підприємствах харчової промисловості освоєно значну кількість нових видів продуктів. Так, у Вінницькій області розроблено та впроваджено 149 нових виробів, на Волині - 209, у Дніпропетровській і Сумській областях - майже по
100, в Одеській - 50. Колектив Одеського НВО "Консервпромкомплекс" розробив технологію 10 найменувань консервів лікувально-профілактичного призначення для дітей раннього віку.

Для здешевлення продукції та прискорення обігу кошти розширена мережа фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових магазини й кіоску, з них - 23 торгують м'ясопродуктами, 49 - молокопродуктами, 25 -- хлібом і хлібопродуктами, 22 - консервної продукцією.

Фінансове утруднення, недосконалість податково-кредитної системи, нестача обігових коштів змушують деякі підприємства вдаватись до переробки сільськогосподарської сировини на давальницьких умовах, використовувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділенню кредитних ресурсів для закупівлі цукрових буряків і насіння соняшнику, торік зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру, - з 93 до 59%, масла - з 80 до 70%. Разом з тим випуск борошна на давальницьких умовах зріс з 25 до 44%, крупи - з 46 до 83, масла тваринного - з 20 до 23, м'яса
- З 17 до 19%. Питома вага бартерних операцій у харчовій промисловості в Минулого року становив 21,8%, що майже вдвічі менше, ніж у промисловості країни в цілому. Проте, в деяких областях вона залишається ще основною формою розрахунків: у цукровій - 67,5%, рибній - 61,3, плодовопіщевой - 43,3, масло-сирів - 31,6, масложирової - 25,9%.

Давальницька схема переробки сировини та бартерний обмін товарів створюють умови для порушення податкового законодавства, пов'язаного з несплатою податку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією продукції за цінами, нижчими від собівартості, що поглиблює процеси тіньової економіки. У цих умовах необхідно законодавчо обмежити виробництво продукції на давальницьких умовах, а також частина товарооборотних операцій у загальному обсязі реалізації і вводити санкції за її перевищення.

Непросто відбувається структурна перебудова області хлібопродуктів. Для того щоб відчути це, досить поглянути на показники роботи заготівельних та зернопереробних підприємств.
Наприклад, за 1990-1995 роки виробництво борошна зменшилася з 7671 тисяч тон: до 4551, крупи - з 962,4 до 389 тисяч, макаронних виробів - з 360,3 до
214,2 тисяч, хліба та хлібобулочної продукції - з 6701 до 3848 тисяч тонн.
Отже, потенційні можливості підприємств використовуються далеко не повністю.

Значне скорочення обсягів виробництва, лібералізація цін на сировина, матеріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисловості. Разом з тим калорійність харчування населення зменшилася на 26,4 відсотка. Значно збіднів раціон білково-й вітаміновмісних продуктів, овочів, фруктів і т. п. Разом з тим понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродукти, питома вага яких у структурі харчування сягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комплексу галузь хлібопродуктів -- пріоритетна, особливо з огляду на забезпечення населення продовольством, а тваринництва - комбікормами.

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвитку галузі - сертифікація сільськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином, можна буде ефективно визначити якість продукції, забезпечити ретельний контроль за дотриманням економічних вимог, підвищити конкурентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю оснащення. Це негативно позначається і на економічних показниках.
Наприклад, спрацьованість основних виробничих фондів у галузі досягає 48 відсотків, а темпи оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Стосовно основної частини вони становлять менше
56 відсотків на рік. Рівень механізації праці на підприємствах не перевищує 50-60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2-3 рази нижче, ніж на споріднених підприємствах у зарубіжних країнах з розвиненою економікою.

Нині найголовніше завдання підприємств галузі - поліпшення їх фінансового стану. Визначальний чинник платоспроможності тут -- стан обігових коштів, які розпорошуються через постійне зростання дебіторської заборгованості. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність використання обігових коштів неминуче погіршується. Це обумовлено тим, що обсяги сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівельних і зернопереробних підприємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових кошти. Він має бути орієнтиром для підтримання фінансового стану виробництва на рівних, що забезпечить нормальний реалізаційний і воссоздавательний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з урахуванням наявного інвестиційного та інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і споруд у структурі основних фондів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. У особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах - близько 60 відсотків. Трохи нижче на зернопереробних виробництвах.

Особливу увагу приділено сьогодні вмілому використанню капіталу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створенні капітало і наукомістких виробництв. Звісно, модернізувати діючі підприємства потрібно. Але робити це доцільно лише тоді, коли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фондів накопичення і споживання, а банки будуть кредитувати довгострокові інвестиційні проекти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічного переоснащення галузі?

Перш за все прибуток, що залишається на підприємствах, прямує на реконструкцію і технічне переоснащення виробництва. Потім -- амортизаційні відрахування. Адже підвищення інвестиційної активності безпосередньо пов'язано зі ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансового джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна і завдяки прискореної амортизації - головному напрямку поставлюения основних фондів. Одне джерело фінансування - кошти від приватизації підприємств галузі хлібопродуктів, які можна направити на технічне та технологічне оновлення виробництва. І, врешті-решт, доцільно залучити гроші комерційних банків, а також населення і приватизаційні сертифікати. Це підвищить привабливість підприємств області для потенційних інвесторів.

Важливий напрямок структурної перебудови підприємств області і необхідний засіб зменшення негативного впливу на економіку -- відновлення на виробництвах випуску споживчих товарів через модернізацію відповідних цехів.

Одним словом, в умовах ринкової економіки господарникам розраховувати слід, перш за все, на власні сили, кмітливість, працьовитість.

У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка є заключною ланцюгом у виробництві продовольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних продуктах харчування в широкому асортименті. Її підприємства здатні переробити понад 50 млн. т цукрових буряків, 2,6 - насіння олійних культур, 2,5 - овочів і фруктів, 18 -- молока, 4 млн. т - худоби та птиці.

Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промисловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму подальшому розвитку і удосконалення. По відношенню до 1990 р. індекс спаду виробництва продукції харчової промисловості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив
50% від середньорічного спаду 14%. Виробництво м'яса першої категорії знизилася в 3,7 рази, ковбасних виробів - у 4,2, товарного масла - у 2,7, сирів жирних - у 3,1, продукції з незбираного молока - у 7, цукру-піску - у
2,1, олії - у 2,4, кондитерських виробів - в 3,9 рази. Слід зазначити, що в минулий період (1986 - 1990 рр..) розвиток харчової промисловості характеризувався відносно високим рівнем зростання (118%). Цього було досягнуто переважно завдяки м'ясо-молочної галузі, яка виробляє найбільш цінні у фізіологічному відношенні продукти харчування.

Основною причиною спаду стало в останні роки скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголів'я великої рогатої худоби в 1996 р. в порівнянні з 1990 р. зменшилося в 1,6 рази, свиней - в 1,7, овець у 2,7 рази. Це стало фактором зниження обсягів продажу худоби та птиці всіма категоріями господарств заготівельним організаціям у 5,3, а молока - у 4,5 рази.

Протягом останніх років здійснення заходів щодо подальшого реформування економіки призвело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва продукції сільського господарства.

На 1 січня 1997 р. у всіх категоріях господарств нараховувалося 15,3 млн. голів великої рогатої худоби, або на 13% менше, ніж на 1 січня 1996 р., свиней - на 11,2 млн. голів (або на 15%), овець на 3 млн. голів (або на