Міністерство освіти Російської Федерації

Іркутський Державний Технічний Університет

Кафедра економічної теорії й правознавства

реферат

Економіка Китаю

Виконав: студент гр. РГ-00-1

Иванов А. Н.

Перевірив: Синицький С. В.

Іркутськ 2001

Зміст

| Вступ | 3 |
| Соціально-економічні зрушення в Китаї 1918-1927 рр.. | 3 |
| Соціально-економічна політика уряду Нанкинський | 4 |
| 1928-1937. | |
| Соціально - економічний розвиток (1937-1943) | 6 |
| 1. Соціально-економічний розвиток окупованих районів | 6 |
| 2. Соціально-політичний розвиток неокупованих районів | 7 |
| Секрети китайського економічного «дива» | 9 |
| 1.Економіческое «диво» в Китаї 1978-1997 | 9 |
| 2.Обьясненіе китайського економічного «дива» | 9 |
| 3.Рубеж 1997-1999 | 11 |
| Перспективи розвитку (1999-2050) | 12 |
| Список літератури | 14 |

Введення

Схожість причин, що призвели до необхідності перетворення і в СРСР, і в Китаї, очевидна. Важливо також і те, що в Китаї цей процес почався раніше, і ми могли спостерігати за його ходом, аналізуючи все позитивне і негативне в ньому. Хід подій у нашій країні однозначно показує, що на самому початку реформування були допущені серйозні помилки, і може бути є частка провини в тому, що наша держава не в повній мірі врахувала досвід
Китаю.

У рефераті ми звернемося до історії економічного життя Китаю XX - століття, і спробуємо розібратися в суті «економічного дива».

Соціально-економічні зрушення в Китаї 1918-1927 рр..

Завершення Національної революції 1925-1927 рр.. означало завершення певного етапу соціально-економічного розвитку Китаю, розпочатого
Сінхайской революцією. Бурхливі політичні події першого післявоєнного десятиріччя з особливою виразністю «висвітили» глибинні соціально - економічні зрушення, які, перш за все, характеризувалися прискорився втягуванням Китаю у світове капіталістичне господарство і в світове розподіл праці, при якому Китай залишався напівколонією і економічної периферією світового господарства.

Посилення економічної залученості Китаю в світовий ринок проявилося у значному збільшення експорту капіталу в Китай, у збільшення ролі іноземного капіталу в соціально-економічному розвитку країни. Якщо в роки світової війни іноземні капіталовкладення в Китаї майже не зростали і в 1918 р. склали 1691 млн. ам. доларів, то в повоєнне десятиліття вони підскочили до гігантської суми - 3016 млн. Це загострення міжімперіалістичних суперництва яке характеризувалося, перш за все, активним наступом Японії і основного інвестора Англії.

Істотні відмінності в характері капіталовкладень цих двох держав відбивали й істотні відмінності в підходах експлуатації Китаю взагалі. Якщо
Японія прагнула до колоніальних захоплень за рахунок Китаю і до витіснення китайського капіталу і капіталів своїх конкурентів, то Англія вважала за краще мати справу з залежним Китаєм в цілому і при певному співпраці з китайський капітал. До позиції Англії була близька і позиція США, чиї капіталовкладення в Китаї швидко росли, хоча ще й відставали від Японії та
Англії. В умовах загострення японо-американських протиріч у післявоєнні роки все це вело до утворення імперіалістичних угруповань, ворожнеча яких надалі істотно вплинула на історичні долі Китаю.

посилилася і заглибився включеність Китаю у світове господарство вели в той же самий час до подальшого розвитку китайського капіталізму.

Прискорення капіталістичної революції проявилося і в сільському господарстві, де воно визначалося своєрідністю виробничих соціально - економічних процесів аграрної сфери.

У розглядається десятиліття валове сільськогосподарське виробництво країни зростала приблизно на 0,89% на рік, ледве випереджаючи темпи приросту населення (0,8%). Тенденції поступального розвитку сільського господарства забезпечувалося, перш за все, за рахунок розширення виробництва основних механічних культур (соєві, боби, бавовна, лляні культури, тютюн), а також розвиток тваринництва. Найбільш же важливим чинником зростання сільськогосподарського виробництва залишалося збільшення робочої сили, що забезпечується за рахунок приросту сільського населення.

Всі процеси росту і розвитку китайського сільського господарства в що розглядається десятиліття безпосередньо пов'язані з подальшим втягуванням сільської економіки в ринкові відносини, зі спеціалізацією виробництва, з виділенням районів торгового землеробства.

Соціально-економічна політика уряду Нанкинський 1928-1937.

Соціально-економічна полтіка уряду тих років може бути охарактеризована в першу чергу як націоналістична і як така вона мала значну підтримку в різних шарах китайського суспільства.

Головною особливістю цієї політики була все зростаюча роль держави в економічному будівництві.

У цей час успішно провели відновлення митної автономії, а потім радикально впливали, використовуючи її, на розвиток внутрішнього ринку: після введення нового митного тарифу в 1929 р. уряд ще чотири рази суттєво підвищувало ввізні мита, особливо на споживчі товари (фактично заборонні мита), прагнучи надійно захистити
«Свій» ринок від іноземної конкуренції. Розвитку національного ринку сприяло і рішення уряду (17 травня 1930) про ліквідацію внутрішніх митних бар'єрів ( «ліцзінь »).

Одним з найбільш значущих економічних заходів було створення державної банківської системи. Початок її покладено підставою в 1928 р.
Центрального банку Китаю, створеного виключно на урядові кошти, без участі приватного національного або національного капіталу.
Згодом уряд організував Селянський банк. Ці банки зграї важливим урядовим важелем впливу на економіку країни, дозволивши, перш за все, поступово піти шляхом реформування грошової системи.
Провівши політику уніфікації грошового обігу, уряд у 1933 р. запровадив державну монополію на виготовлення монет і заборонило ходіння срібла в злитках (ляни). А 3 листопада 1935 після ретельної підготовки була оголошена радикальна валютна реформа - з цього часу єдиним законним платним засобом ставали банкноти урядових банків, всі інші банки, включаючи й іноземні, втрачали право грошової емісії, і їх банкноти обмінювалися на банкноти Центрального банку, а їх готівкове срібло в монетах і злитках також підлягало обміну. Результатом грошової реформи було зміцнення положення національної валюти та загальна стабілізація китайського грошового ринку, що сприятливо позначилося на всьому розвитку китайської економіки.

До певного плановому регулювання підштовхували і серйозні економічні труднощі, викликані впливом світової економічної кризи
1929-1933 рр.. на Китай. Уряд проводить ряд заходів антикризового регулювання в сірникової, цементної, цукрової, шерстоткатской, вугільної та деяких інших галузях промисловості, найбільш постраждалих від кризи. Направлені, перш за все на стимулювання національного капіталу, всі ці заходи вели в той же час до поступового складання державного сектора, до створення досить сильного механізму державного втручання, до зародження деяких передумов монополізації важливих галузей промисловості.

Виробництво 15 основних галузей зросла в 1936 р. в порівнянні з
1926р. на 86%, тобто середньорічний приріст промислової продукції дорівнював
6,4%. При цьому зростання відбулося в основному за рахунок діяльності національного капіталу.

Активно позначилася урядова економічна політика на розвиток транспортної інфраструктури. Була створена національна цивільна авіація, яка як ніколи швидко будувалися шосейні дороги, розширився парових флот, в тому числі і океанський, істотно зросла протяжність залізниць і їх вантажообіг. Характерно, що у нових умовах залізні дороги будувалися вже на 2/3 на китайські капітали (насамперед на національний капітал доводилося лише менше 1/10 вкладів у це будівництво).

Серйозні зміни відбулися і в характері зовнішньої торгівлі Китаю.
Під впливом загального економічного пожвавлення значно змінився імпорт. Ввезення споживчих товарів і продовольства - цих традиційних для попередніх десятиліть предметів імпорту різко скоротився. Світовий економічна криза і втрата Маньчжурії різко скоротили китайську зовнішню торгівлю. Однак дуже примітні подальші зміни до товарооборот - відбувається поступове зниження ввозу за поступове зростання вивезення товарів.

Слабкість аграрних перетворень уряд намагався компенсувати низкою заходів, які розглядали як «аграрна реконструкція»: введення системи кругової поруки (баоцзя), деякими економічними заходами щодо стимулювання сільськогосподарського виробництва, особливо в експортних галузях, розвитком меліорації і агротехніки, проведенням деяких заходів щодо поліпшення охорони здоров'я і освіти, допомогу в створенні різних форм кооперації.

Соціально - економічний розвиток (1937-1943)

Соціально-економічний розвиток окупованих районів

У роки війни японські загарбники спробували реалізувати свої колоніальні плани на китайській землі, що суттєво змінило характер соціально економічного розвитку деяких районів Китаю.

Господарська активність японських загарбників, які прагнули перетворити
Манчжурію в свою військово-промислову базу, принципово змінила економічний вигляд цієї частини Китаю, причому економічні процеси, намітилися ще в передвоєнний час, роки війни прискорилися і поглибилися.

Насамперед, подальший розвиток отримала важка промисловість.
Видобуток вугілля та залізної руди потроїлася, а виплавка чавуну і сталі, зросли в п'ять разів, швидко розвивалася кольорова металургія. Особливо велике розвиток отримало машинобудування: значно розширився випуск промислового обладнання та верстатів, збільшилося виробництво локомотивів та автомобілів. Природно, що загарбники особливу увагу приділяли виробництва різних видів озброєння та боєприпасів, у тому числі виробництва такого складного озброєння, як літаки і танки. В іншому становищі перебували галузі, що виробляли споживчі товари -- великі японські капіталовкладення сюди не надходили. Виняток становили текстильна і паперова промисловості, в яких була зацікавлена японська армія, і які значно виросли в цей період.

У роки війни тривала і політика інтенсифікації сільського господарства Маньчжурії, його подальшого підпорядкування інтересам окупантів.
Виявилось це, перш за все у розширенні посівів технічних культур, в зростанні виробництва якого японці були особливо зацікавлені. Так, за роки війни виробництво бавовни подвоїлося, а цукрового буряка зросла навіть у десять разів. За рахунок китайського селянства Манчжурії забезпечувалося окупаційна армія, в значних кількостях продовольство і сільськогосподарську сировину вивозилося до Японії. Поступово всі сільськогосподарське виробництво було поставлено під суворий японський контроль, колонізатори фактично забирали весь урожай. Селянство поступово втрачало зацікавленість у збільшення виробництва.

Підсумком 14-річного хозяйнічества Японії в Маньчжурії було принципове зміна соціально - економічної структури цієї частини Китаю. З відсталої аграрної околиці Маньчжурія перетворилася в індустріально - аграрний район з розвиненою інфраструктурою і переважанням важкої промисловості.

Маньчжурія стала дійсно промислової колонією, бо основні економічні інтереси загарбників лежали саме у промисловій сфері.
Маньчжурія була перетворена у військово-промислову базу японської агресії.

Під свій повний контроль японці прагнули взяти не тільки промислове виробництво і транспорт окупованих районів, а й кредитно - банківську систему, створивши з цією метою резервні банки, що контролювали грошовий ринок.

Соціально - політичний розвиток неокупованих районів

Характер економічної політики в цей час визначається потребами війни. Війна зробила неминучим зростання державного втручання в економіку.

Складною проблемою військової економіки була інфляція, багато в чому визначала весь господарський клімат країни. Цілком природний значне зростання урядових військових витрат, з одного боку, і втрата основних джерел доходів, змушували уряд чим далі, тим більше звертатися до незабезпеченої грошової емісії: вже в 1941 р. друкарський верстат працював майже в 10 разів енергійніше, ніж до війни, а на початку
1945 р. - вже майже в 300 разів. Якщо в перші два-три роки війни інфляція носила досить помірний для воєнного часу характер і реформована в
1935 грошова система справлялася зі своїми функціями, то поступово інфляція наростала, прийнявши до кінця війни катастрофічний характер - ціни
1945 більш ніж в 1000 разів перевищували ціни передвоєнного року.

Однією з найбільш важких економічних проблем було налагодження податкової системи воєнного часу.

На потреби війни уряд намагався перебудувати і банківську систему. Основні напрями цієї перебудови - централізація управління державними банками і збільшення їх ролі в господарському житті, подальша спеціалізація банківської діяльності, посилення контролю за приватними та місцевими банками. Ці заходи сприяли мобілізації фінансових коштів для вирішення промислового виробництва як у державному, так і в приватному секторі.

Велику роль у зміцнення фінансових та економічних позицій уряду зіграла зовнішньоекономічна підтримка. Всього за роки війни
Китай отримав зовнішньоекономічної допомоги на суму близько 1,5 млрд. дол.

Для вирішення завдань війни опору особливе значення мало промисловий розвиток західних районів. Воно починалося майже з нуля.
Основою створення в цих відсталих районів промисловості послужили підприємства, евакуйовані з міст, захоплених японцями.

У міру зростання промисловості в ній відбувалися важливі структурні зміни, головне з яких - перетворення державного підприємництва в провідну й переважну силу.

У роки війни швидко зростала і приватна промисловість, проте приватний сектор розвивався за підтримки уряду та під його контролем.
Уряд надав значну фінансову і технічну допомогу підприємцям, прагнучи збільшити внесок приватнокапіталістичного сектору у розвитку обороною промисловості.

Новий принципово важливий момент в економічній політиці в роки війни - прагнення поставити під повний державний контроль зовнішню і внутрішню торгівлю країни.

Таким чином, за вісім років війни принципово змінилася роль державного регулювання економіки і державного підприємництва. З другорядної економічної сили вони перетворилися в найважливіший фактор соціально-економічного розвитку неокупованих
Китаю. [1]

Секрети китайського економічного «дива»

1. Економічне «диво» в Китаї 1978-1997

Безпрецедентні успіхи економічного розвитку Китаю стали одним з найважливіших подій світової історії (1978-1997 рр..). У цей період економічних реформ валовий внутрішній продукт країни зріс в 5,7 рази, або в середньому на 9,6% на рік. Це означає, що він подвоювався практично кожні 7,5 років.

За минулі 19 років виробництво ВВП на душу населення в Китаї зросло в 4,4 рази, продуктивність праці (ВВП не одного зайнятого) - в
3,4 рази (див. табл. 1).

Таблиця 1. Порівняння Китаю і Росії за показниками ВВП (за ПКС в цінах 1993 р.)

| Показники | Китай | Росія | Відношення | Середньорічні |
| | | | Показників | темпи |
| | | | Китаю до | приросту,% |
| | | | Показниками | |
| | | | Росії,% | |
| | 1978 | 1997 | 1978 | 1997 | 1978 | 1997 | Китай | Росія |
| | | | | | | | У | у |
| | | | | | | | 1978-1 | 1990-1 |
| | | | | | | | 997 | 997 |
| | | | | | | | Рр.. | рр.. |
| ВВП, млрд. | 670 | 3827 | 872 | 614 | 76,8 | 623,3 | 9,6 | -7,2 |
| дол | | | | | | | | |
| ВВП на душу | 708 | 3119 | 6436 | 4169 | 11,0 | 74,8 | 8,2 | -7,1 |
| населення, | | | | | | | | |
| дол | | | | | | | | |
| ВВП на 1 | 1656 | 5885 | 12263 | 9405 | 13,5 | 62,6 | 6,8 | -5,3 |
| зайнятого, | | | | | | | | |
| дол | | | | | | | | |

За той же період ВВП Росії скоротився на 30%.

У ці роки вважали, що «При збереження в найближчі роки основних тенденцій раЗвіт економіки Китаю ... навіть при деякому уповільненні темпів його економічного зростання та істотного прискорення їх у Росії (до 4-5% щорічно), не пізніше 2005 Китай перевершить Росію і за показниками ВВП на душу населення. До того ж часу величина китайського ВВП буде перевищувати обсяг російського не менш ніж у 10 разів; досить імовірно також, що китайська економіка за своїми розмірами перевищить американську і стане найбільшої в світі ». [2]

2.Обьясненіе китайського економічного« дива »

Для пояснення« дива »багато вчених представляли свої точки зору.

Директор Інституту економічного аналізу А. Ілларіонов дотримується гіпотези «характер економічної політики».

Він відкидає таку гіпотезу, як «відсталість». У якій швидкі темпи зростання економіки Китаю: від того, що стартовий рівень Китаю був надзвичайно низьким, а темпи зростання слаборозвинених країн вище, ніж темпи зростання більше розвинених країн.

На прикладі 209 країн з їх приростом ВВП на душу населення в 1979-1996 р. залежно від стартового економічного розвитку, він представив дві висновки: 1) «статистично значущою закономірності між стартовим рівнем економічного розвитку і наступними темпами економічного розвитку та подальшими темпами економічного зростання у світовій економіці не спостерігається. При одних і тих же значеннях ВВП можливі і швидке зростання, і глибоке падіння ». 2) «... ні одна з країн з низьким стартовим рівнем розвитку (до числа яких відноситься Китай) у ці роки не мала темпів зростання, скільки-небудь близьких до китайських. Більш того, останні виявилися унікальним для всієї економіки ».

А. Ілларіонов також відкидає гіпотезу« особливість структури виробництва ». Відповідно до цієї гіпотези, вирішальний внесок у прискорення економічного зростання Китаю внесла стартова структура його економіки -- низька частка у ВВП промисловості і висока частка сільського господарства.

За твердженням А. Ілларіонова «... питома вага промисловості у ВВП
Китаю був і залишається не нижче, а навіть вище, ніж у Росії (див. табл. 2).
Однак більш низька питома вага промисловості в Росії не сприяв підвищення темпів її економічного зростання в порівнянні з Китаєм. Навпаки россійская економіка в ці роки переживала глибокий спад виробництва. З іншого боку, більш висока питома вага промисловості у ВВП Китаю не сприяв уповільнення темпів його зростання в порівнянні з Росією ».

Таблиця 2. Галузева структура економіки (у%)

| Показники | Китай | Росія |
| | 1978 | 1995 | 1980 | 1997 |
| ВВП, всього, | 100 | 100 | 100 | 100 |
| у тому числі | | | | |
| сільське і лісове господарство | 28,4 | 20,6 | 15,5 | 6,8 |
| промисловість та | 48,6 | 48,4 | 44,3 | 35,8 |
| будівництво | | | | |
| сфера послуг | 23,0 | 31,1 | 40,2 | 57,4 |
| Усі зайняті, | 100 | 100 | 100 | 100 |
| у тому числі | | | | |
| сільське і лісове господарство | 70,5 | 52,9 | 13,2 | 14,4 |
| промисловість та | 17,4 | 22,9 | 42,3 | 34,2 |
| будівництво | | | | |
| сфера послуг | 12,1 | 24,1 | 44,5 | 51,4 |

Також він відкидає гіпотезу «особливість структури зайнятості».
Згідно з якою більш високі темпи зростання в Китаї пояснюють високим питомою вагою населення, зайнятого в сільському господарстві, в усьому населення країни.

За його словами «при частці зайнятих у сільському господарстві на рівні, близькому до 70% (Китай в 1978 р.), середньорічні темпи економічного зростання в станах світу можуть мінятися від мінус 6% до плюс 8%. Це означає, що і структура виробництва, і структура зайнятості самі по собі не пояснюють високих темпів економічного зростання в Китаї ».

До такої гіпотези як« національна специфіка »А. Ілларіонов відноситься неоднозначно: «З одного боку такі риси, очевидно, дійсно притаманно китайської нації. З іншого боку, якщо їх визнати вирішальними в економічному розвитку, то високі темпи зростання були б властиві Китаю на протягом всієї його історії ». Економічний підйом в Китаї спостерігався лише в кінці 70-х років.

Розглядаючи хід реформ в Росії і в Китаї, В. Семенов виділив кілька центральних положень тактики реформ в Китаї. [3]

1. У Китаї була пророблена стратегія реформ, яка під взаємозалежної формі забезпечується економічними, політичними та ідеологічними заходами.

2. Головне в економічному забезпечення полягало у виборі на початковому етапі таких галузей господарства, які дають швидкий прибуток, накопичення капіталу, забезпечують зайнятість населення і служать як би базою для розвитку свого господарства.

3. Китайське керівництво намагалося не упускати можливість управління економікою на макрорівні, з тим, щоб вона не пішла в рознос.

4. Важливим принципом реформування стала поступовість, практична відпрацювання теоретичних моделей на вибіркових напрямах, галузях господарства і територіальних одиницях.

5. Економічна реформа активно підкріплювалася політичними засобами, що виражалося у створення сприятливої зовнішньої і внутрішньої обстановки в країні, недопущення розвитку негативних тенденцій, що виникають у процесі реформ.

6. І, нарешті, важливим напрямком стало ідеологічне забезпечення реформ. Китайське керівництво не дозволило єдиним махом зруйнувати ідеологічні установки, цінності, що панували в суспільстві, добре розуміючи, що це веде до втрати орієнтації людей.

3. Рубіж 1997-1999

З жовтня 1997 китайська статистика фіксувати зниження індексу роздрібних цін. Спочатку фахівці розцінили це явище дезінфляції, причини якої пов'язали з корекцією цін після їхнього росту в попередній період. Але процес зниження цін після продовжився в 1998 і 1999 роках.

Стало ясно, що економіка країни зіткнулася з новим, багато в чому ще невідомим явищем. У 1999 р. зниження індексу роздрібних цін вже стали визначати, як найбільш серйозну проблему, яка загрожує сталому розвитку.

Основні економічні показники 90-х років наведені в таблиці 3.

Таблиця 3. Основні економічні показники *

| | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 |
| ВВП (у порівнянних | 14,2 | 13,5 | 12,6 | 10,5 | 9,6 | 8,8 | 7,8 | 7,1 |
| цінах) | | | | | | | | |
| У тому числі | 21,2 | 20,1 | 18,9 | 14,0 | 12,5 | 11,3 | 8,9 | 8,5 |
| промисловості | | | | | | | | |
| сільське господарство | 4,7 | 4,7 | 4,0 | 5,0 | 5,1 | 3,5 | 3,5 | 2,8 |
| Інвестиції | 44,4 | 61,8 | 30,4 | 17,5 | 14,8 | 8,8 | 13,9 | 5,2 |
| Дефіцит держбюджету | 9,1 | 13,3 | 95,8 | 1,2 | -8,9 | 10,0 | 58,3 | 95,0 |
| Експорт | 18,2 | 8,0 | 31,9 | 22,9 | 1,5 | 21,0 | 0,5 | 6,1 |
| Імпорт | 26,3 | 29,0 | 11,2 | 14,2 | 5,1 | 2,5 | -1,6 | 18,2 |
| Приплив іноземного | 66,2 | 102, | 10,9 | 11,4 | 13,8 | 17,5 | -9,1 | - |
| капіталу | | 9 | | | | | | |
| Прямі іноземні | 152, | 150, | 22,7 | 11,1 | 11,2 | 8,5 | 0,4 | -11, |
| інвестиції | 1 | 0 | | | | | | 4 |

* Темпи приросту,% до попереднього року.

Перспективи розвитку (1999-2050)

На найближчу перспективу в КНР намічені декілька основних напрямків перетворень, реалізація яких визначить економічний розвиток країни на тривалу перспективу. Перш за все це реформа державного сектору і банківської системи, зміна системи поводження сільськогосподарської продукції, стабілізація демографічної ситуації та ліквідація бідності.

Однак у намічуваних перетворень досить багато противників, які вважають, що вони призведуть до загострення продовольчої проблеми, тим більше, що чисельність населення протягом 25 років зросте, згідно з прогнозами, до 1,6 млрд. чоловік.

Зростання чисельності населення буде супроводжуватися зміною його поло - возрасной структури. Перш за все це виражається в старінні міського населення і зростання чисельності молодого населення. Безумовно, це відіб'ється на майбутніх програмах соціального та економічного розвитку країни.

Дуже велика проблема - злидні. У 1999 р. чисельність населення, що проживає в районах абсолютної бідності, за офіційною оцінки, склала
35 млн. чоловік. Проте, за даними Світового банку, в умовах бідності проживає 300 млн. чоловік (за критерій взято добове середньодушове споживання в розмірі 1 $).

Завдання подолати злидні представляє надзвичайно складною в силу глибини її причин. Це несприятливі географічні та кліматичні умови, складна екологічна обстановка, нерозвиненість економічної, соціальної, підприємницької, культурної інфраструктури, надмірна залежність від зовнішньої допомоги, що викликає анклавність розвитку та переважання одноманітною економічної структури.

Офіційні прогнози розвитку країни на 2000-2050 р. (таблиця 4) досить оптимістичні. Навіть якщо намічені перетворення будуть успішними,
КНР належить вирішити величезний комплекс проблем. Серед найбільш гострих -- проблеми зайнятості та екології, дефіцит ряду природних ресурсів, перш всього орних площ і прісної води, нерозвиненість НДДКР, системи освіти і охорони здоров'я. Ці та багато інших чинників, з одного боку, стимулюють зусилля з нарощування економічного потенціалу, з іншого, перешкоджають руху країни до нових рубежів. [4]

Таблиця 4. Прогнозні оцінки зростання економічного потенціалу КНР (у цінах

1995 р.)

| | Середньорічні | ВВП на кінець | ВВП в розрахунку |
| | Темпи зростання ВВП, | періоду, трлн. | надушу населення |
| |% | Юанів | тис. Юанів |
| 2000-2010 | 8,0 | 19,8 | 13,9 |
| 2011-2020 | 6,4 | 36,7 | 24,2 |
| 2021-2030 | 5,4 | 62,3 | 39,6 |
| 2031-2040 | 4,9 | 100,5 | 63,4 |
| 2041-2050 | 4,3 | 153,1 | 98,6 |

Джерело: Китай на шляху модернізації та реформ. 1949-1999. М: 1999, с 362;
Повідомлення Сіньхуа, 20. 02. 98.

Список літератури

. Історія Китаю - МГУ

. В. Гельбрас, В. Кузнєцова «КНР: рік суворих випробувань» МЕ і МО -

2000, - № 8 (з 114-120)

. А. Ілларіонов «Секрети китайського економічного« дива »» Питання економіки - 1998 - № 4 (з 14-26)

. В. Семенов. «Економіка: по китайському лекалом». Москва - 1993, - № 8 (с.

143-147).

--------------------- -
[1] Історія Китаю - МДУ
[2] Ілларінов А. «Секрети китайського економічного« дива »». Питання економіки.-1998 - № 4 (з 14-26)
[3] В. Семенов. «Економіка: по китайському лекалом». Москва - 1993, - № 8 (с.
143-147).
[4] В. Гельбрас, В. Кузнєцова «КНР: Рік суворих випробувань» МЕ і МО-2000-№ 8
(з 114-120)

-----------------------< br>