Проблеми економічного зростання Японії

• У результаті складної і самостійного шляху Японія стала світовою економічною державою

• Нині Японія використовує процес глобалізації для економічного розвитку та підвищення рівня життя людей

Історичні передумови економічного підйому Японії

Протягом тривалого історичного періоду Японія розвивалася, відчуваючи культурний вплив таких країн-сусідів, як Китай і Корея, і підтримувала зв'язку тільки з ними. У ХV - ХVI ст. до Японії проникли португальські і іспанські місіонери, завдяки яким наша країна вперше стикнулася з християнством і західною європейською цивілізацією. Однак на початку ХVII в. сьогунат Токугава, який перетворив країну в єдину державу, став побоюватися, що європейські країни, які проводили в Азії та інших частинах світла політику колонізації, зроблять ті ж дії і відносно Японії.
Сьогунат видав низку указів про так званий закриття країни. Християнство, будь-які контакти і торгівля з іншими країнами за винятком Голландії та
Китаю були повністю заборонені. Самоізоляція Японії продовжувалася більш 200 років.
Близько 150 років тому самоізоляція Японії закінчилася, і вона знову відчинила двері для Америки, Росії, Англії, Франції та інших країн. У той період колонізація Азії була в розпалі. Для того щоб уникнути колонізації
Японії, а потім розірвати нерівноправні договори, укладені з іншими державами в момент "відкриття" країни, і стати в один ряд з країнами
Європи та Америки, уряд Мейдзі проголосило в Японії політику
"багата країна, сильна армія", яку потім неухильно проводила.
Необхідно було переймати у Європи та Америки юридичні й наукові знання, технології, швидкими темпами розвивати промисловість і зміцнювати збройні сили. І уряд Мейдзі в цьому досягло успіху. Після перемоги в війнах з Китаєм і Росією в Японії підняли голову націоналізм і мілітаризм.
Японія сама вступила в імперіалістичний протиборство світових держав, колонізувала Корею, здійснила агресію в Китаї і таким чином прийшла до участі у другій світовій війні, в ході якої Японія окупувала великі території в Південно-Східній Азії і принесла азіатським народам величезні страждання і людські жертви.
Та й сама Японія втратила 3 млн чоловік, а її міста Хіросіма і Нагасакі єдині у світі зазнали атомного бомбардування. Вся країна представляла собою попелище. Програвши війну, Японія вперше за 2000 років своєї історії зазнала окупації союзних держав. Для японського народу це стало колосальним потрясінням.
Двосторонні відносини з Росією також було завдано великої шкоди в ході цих 100 років імперіалістичного суперництва.
Зазнавши весь жах поразки у війні, Японія прийняла що не має в світі аналогів конституцію, яка забороняє війну як засіб національної політики. Ми вирішили зберегти лише мінімальні кошти самооборони, а в тому, що стосується забезпечення нашої безпеки, покластися на японо - американський договір про безпеку. Ми рішуче відкинули шлях ремілітаризації і твердо стали на шлях відновлення країни і розвитку її економіки.
На момент закінчення війни в 1945 р. чверть національного багатства країни була знищена, виробництво впало до рівня 1935 Окупаційні сили, які перебували під американським командуванням, разом з демілітаризацією примусили Японію до проведення земельної реформи, розпуску фінансово-промислових олігархічних груп "дзайбацу", лібералізації робітничого руху та інших демократичних перетворень. Таким чином в японському суспільстві відбувалися реформи, засновані на принципах демократії
"по-американськи". Тривалість обов'язкової освіти була підвищена з 6 до 9 років. Все це потім мало великий вплив на хід розвитку нашої країни. Це було свого роду революцією і послужило основою, на якої став можливий швидкий ріст економіки після війни.
Завдяки широкій допомоги США, передачі ними технологій, а також відкриття для нас їх колосального ринку в 50-60-і рр.. Японія змогла домогтися прискорених темпів зростання економіки. Крім того, загострення "холодної війни" зробило практично неминучим відродження Японії як оплоту вільної економіки. До того ж війна в Кореї породила величезний попит на постачання для американських військ, і це також спричинило швидке розширення виробництва в Японії.
У 1960 р. Японія поставила за мету подвоєння національного доходу, а успіх
Олімпійських ігор в Токіо в 1964 р. викликав в Японії справжній економічний бум. У той період Японія, отримавши кредит Світового банку, почала будівництво швидкісної залізниці "Сінкансен" та мережі швидкісних автодоріг. З 1960 по 1970 р. економічне зростання становило в середньому більш
10% на рік.
Нафтова криза 1973 р. важко відбився на економіці Японії. Через різке стрибка цін на нафту в 1974 р. тут вперше після війни був зареєстрований негативний ріст - мінус 0,2%. Однак завдяки жорсткій політиці економії енергії і революційних технологій, а також всеосяжної реформи економічної структури японська економіка вийшла з нафтової кризи, ставши ще більш конкурентоспроможною. Ось один приклад: світові ринки завоювали економічні малолітражні автомобілі, які стали фундаментом нинішньої потужної автомобільної промисловості Японії. Після першої нафтової кризи протягом 10 років японська економіка зростала в середньому на 3,7% на рік.
У 1985 р. в готелі "Плаза" прийнято відоме угода, з якого почалося підвищення вартості ієни. Через це різко зросли собівартість внутрішнього виробництва і, як наслідок, ціни на експортовану Японією продукцію. Японські компанії відповіли тим, що стали переносити свою виробничу базу в країни Азії, направивши туди великомасштабні інвестиції. Склалася ситуація, коли трудомісткі виробництва виявилися виведені за рубежі Японії, а в ній самій залишилися головним чином високотехнологічні виробництва. Таким чином вийшло, що своїми інвестиціями і передачею технології країнам Азії Японія внесла великий внесок у підвищення рівня технічної оснащеності цих країн і здійснення їхньої швидкої індустріалізації.
От яким шляхом Японія виросла у світову економічну державу. У 1950 р. частка Японії у світовому ВНП не перевищувала 1%, а на частку США припадало 50%.
Зараз на частку цих двох країн припадає 43% світового ВНП, причому Японія забезпечує 17% з них, США - 26%. Золотовалютний запас Японії перевищує
200 млрд дол і вже більше чотирьох років є найбільшим у світі. У власності японських громадян перебувають фінансові кошти на суму близько
10 трлн дол Щорічно Японія направляє на офіційну урядову допомога розвитку інших країн (ОДР) понад 11 млрд дол і ось уже кілька років є найбільшим світовим донором в справі допомоги іншим країнам, який вносить великий внесок в економіку країн, що розвиваються. Крім того,
Японія сприяє і забезпеченню стабільності всієї світової економіки, оскільки її внески у Світовий банк і Міжнародний валютний фонд одні з найбільших.

Використання Японією процесу глобалізації світової економіки

Найважливіша особливість сучасного розвитку - це глобалізація економіки і поглиблення відносин взаємозалежності всередині міжнародної спільноти.
Що складаються під впливом зовнішньої торгівлі та інвестицій єдині ринки, сполохопідобний розвиток засобів зв'язку, інформації, транспорту роблять наш світ все більш тісним. Поряд з цим в економічній, воєнній, забезпечення безпеки і багатьох інших областях поглиблюються відносини між різними діючими в них суб'єктами. Наприклад, різко збільшується частка зовнішньої торгівлі у всьому обсязі валового внутрішнього продукту (ВВП), виробленого у світі: у 1970 р. вона становила близько 18%, в 1980 р. - 32, в
1995 р. - близько 40%.
Глобалізація та взаємозалежність означають, з одного боку, підвищення рівня життя людей, а з іншого - зростання конкуренції, яка не визнає національних кордонів. Дуже важливо визначити, яким чином повернути цей процес на користь і процвітання людства.
Японія вміло використовувала процес глобалізації. З 1985 р. через зростання ієни
Японія стала переводити свої виробництва в азіатські та інші країни.
Таким чином, надаючи допомогу в економічному розвитку країн Південно-
Східної Азії, Японія змогла підвищити ефективність своєї внутрішньої економіки. Одночасно ми в Японії відмовляємося від зайвих адміністративних норм і обмежень і проводимо різноманітні реформи. Тим самим ми готуємося до виживання в епоху "великої конкуренції".
Нині якісно і кількісно зростає увага до так званих проблем глобального характеру. Чіткого визначення терміну "глобалізація" не існує. Однак усі ці глобальні проблеми об'єднує одна якість: їх вплив позначається або повсюдно на планеті, або на досить великих територіях, і для їх вирішення потрібно міжнародне співробітництво, що виходить за рамки національних кордонів. До таких проблем відносяться потепління земного клімату та інші екологічні проблеми, СНІД та інші нові епідемічні захворювання, наркотики, міжнародна злочинність, тероризм, ядерна безпека, проблема біженців та ін
Слід зазначити що почався в світі після "холодної війни" зростання національної свідомості. У результаті припинення протистояння Сходу і
Заходу ідеологічне протиборство перестало бути основним рушійним фактором у міжнародній спільноті. Замість нього, як видається, в міжнародному співтоваристві набирає чинності вплив національного чинника, тобто усвідомлення своєї приналежності до тієї чи іншої національності. Широко відомо, що регіональні конфлікти, які стали один за одним виникати після закінчення "холодної війни", головним чином горіли на грунті національної або релігійної ворожнечі. З одного боку, бувають випадки, коли націоналізм виливається в простий патріотизм. Але, з іншого боку, як показують приклади колишньої Югославії та колишнього СРСР, у тих багатонаціональних державах, де втрачається загальна ясна ідея, що об'єднує народ, національну свідомість може викликати послаблення і розпад держави.

У результаті підвищення важливості глобальних проблем, а також зростання в ряді регіонів національної свідомості зараз спостерігається таке явище, як зменшення ролі держави. Якщо раніше ці роль і значення були абсолютними і всеохоплюючими, то тепер вони стають в житті людей досить відносними. Найяскравіший приклад зміни ролі і значення держави представляє, мабуть, Європа, яка проводить інтеграцію.
При цьому в Африці, наприклад, і в ряді інших регіонів проблема втрати державою абсолютного характеру зовсім не є актуальною. Там справа йде інакше: ніяк не вдається затвердити державу як таку. Все це робить ще більш складними проблеми, пов'язані з принципом державності.

Японія в сучасній світовій економічній системі

Для того, щоб опинитися у всеозброєнні перед лицем швидкої глобалізації міжнародної економіки і для створення максимально сприятливих умов для повного розкриття життєвої енергії і потенціалу японської економіки, нам необхідно докладати зусиль до структурного реформування нашої економіки, тобто ще більш рішуче проводити її дерегулювання, у всіх деталях опрацювати політику підвищення конкурентоспроможності, поліпшити умови доступу на ринки і т.д. За рахунок здійснення цих заходів ми одночасно зможемо ще активніше сприяти пожвавленню всієї світової економіки в цілому. Необхідно налагодити і багатосторонню систему зовнішньої торгівлі та інвестицій, яка б відповідала новим вимогам часу. Наша країна буде послідовно виступати за створення і зміцнення міжнародної економічної системи, яка б завжди залишалася саме багатосторонній і грунтувалася на справедливих та чітких правилах. У цьому плані ми беремо участь у подальшому зміцненні багатосторонньої системи зовнішньої торгівлі, перш за все Світової організації торгівлі (СОТ), де, в Зокрема, розробляємо правила для нових галузей економіки. Ми також діяльно беремо участь у переговорах в рамках ОЕСР щодо прийняття багатостороннього угоди про взаємні інвестиції та ряді інших.
Разом зі світовим співтовариством Японія активно займається вирішенням таких глобальних проблем, з якими зіткнувся світ після закінчення "холодної війни ", як екологічна проблема, тероризм, перенаселення, наркотики. У Зокрема, в грудні 1997 р. в Кіото відбулася міжнародна конференція з попередження глобального потепління клімату. На ній був прийнятий протокол, в якому позначена мета: скоротити з 2008 по 2012 р. більш ніж на 5% у порівнянні з 1990 р. сукупний викид в атмосферу всіма розвиненими країнами шести видів газів, що створюють парниковий ефект, у тому числі двоокису вуглецю. Це був великий успіх конференції, оскільки в такий чином зроблено перший конкретний крок для запобігання глобального потепління клімату Землі.
Перед нами стоїть завдання підтримки добрих економічних зв'язків з США. Адже дві наші країни спільно виробляють понад 40% сукупного світового ВВП.
Це завдання тим більш важлива, якщо врахувати, що на Японії і США лежить обов'язок по активному сприянню розвитку світової економіки, яка вступає в ХХІ ст.
Від того, яким стане в майбутньому Китай, який зараз переживає бурхливий економічне зростання, у вищій мірі залежить і те, яким стане ХХI століття для
Японії, Азії, та й усього світу. Ми докладаємо максимальних зусиль до того, щоб шляхом широкого діалогу, включаючи постійне спілкування наших лідерів, добитися реальних результатів у вирішенні практичних завдань японо-китайських відносин. Стабільний і відіграє все більш конструктивну роль у світовому співтоваристві Китай - це беззастережну передумову стабільності даного регіону і усього світу в ХХI ст. Ось чому Японія буде надавати необхідне сприяння та співпрацювати саме в цьому напрямку.
З Республікою Корея ми поділяємо спільні цінності демократії та ринкової економіки, а також маємо спільні інтереси в сфері безпеки.
Ось чому відносини дружби і співробітництва з нею не тільки є основою нашої політики на Корейському півострові, але і становлять одне з найголовніших напрямів японської зовнішньої політики. Ведучи активний діалог і постійно обмінюючись думками з новою адміністрацією президента Кім Те
Чжуна, ми й надалі будемо докладати зусиль до побудови таких відносин з
Кореєю, які враховують минуле, але спрямовані в майбутнє.
Що стосується відносин з Північною Кореєю, то ми прагнемо до якнайшвидшого проведення 9-го раунду переговорів про нормалізацію японо-північнокорейських відносин. Тут ми в тісній співпраці з Кореєю та іншими країнами докладаємо зусиль до того, щоб поряд з виправленням ненормальних відносин, що зберігаються, з післявоєнних часів, сприяти миру і стабільності на Корейському півострові. Ми послідовно підтримуємо висунуту США та Кореєю ідею чотиристоронньої зустрічі. Що стосується проблеми північнокорейської ядерної зброї, то ми й надалі в тісному співробітництво з США, Кореєю та іншими країнами будемо активно брати участь у роботі КЕDO, Організації розвитку енергетики Корейського півострова.

Механізм регулювання трудових відносин в Японії

• Поступовий перехід від конфронтаційної моделі до переважно погоджувальної

• Секрет успіху соціального партнерства - адекватність механізму регулювання трудових відносин ситуації в суспільстві

Японія являє приклад поступового переходу від формальних трудових відносин, регулювання яких здійснюється колективними переговорами, до неформальним з проведенням спільних консультацій підприємців і профспілок. Важливу роль у цьому зіграли профспілки, що виявили готовність адекватно реагувати на соціально-економічні та політичні зміни.
Їх позиція надає трудових відносин гнучкість, а відносинам з підприємцями - характер узгоджених дій.

Колективні переговори

Колективні переговори у Японії з'явилися в післявоєнні роки, коли соціально-економічна напруженість в суспільстві сприяла бурхливому процесу створення пофірменних профспілок, змушуючи підприємців шукати з ними співпраці. Закон про профспілки визнавав за найманими працівниками право на ведення колективних переговорів, конкретні форми яких визначала Комісія по трудових відно?? еніям. Уряд і підприємці погодилися з цим, розраховуючи взяти під контроль трудові конфлікти.
Цьому багато в чому сприяв пофірменний характер профспілок, які вели переговори в рамках свого підприємства.
Колективні переговори, як і раніше істотно впливають на трудові відносини, незважаючи на прагнення партнерів вирішувати проблеми на неформальній основі. Вони ведуться з метою поліпшення умов праці працівників, підняття їх економічного і соціального статусу, підвищення рівня організованості.
Колективні переговори проводяться частіше на дрібних і середніх підприємствах (з числом зайнятих від 30 до 50 чоловік), де профспілки не мають великої ваги.
На великих же підприємствах з сильними профспілками вони практикуються рідше.
Ця форма регулювання трудових відносин властива в основному таким галузях, як транспорт, зв'язок, послуги (до 80% підприємств). В області страхування, комунальних послуг, нерухомості ця цифра не перевищує 50%.
В останні десятиліття спостерігається тенденція переходу до спокійних форм проведення колективних переговорів і зниження трудових конфліктів.
Профспілки, як правило, відмовляються від страйків, намагаючись вирішити все проблеми в переговорних рамках.
У широкому сенсі переговори являють собою досить складний процес, в якому виявляється і баланс сил, і характер відносин сторін
(співпраця чи протистояння). Все це знаходить відображення у змісті укладеної ними трудової угоди.
Японський тип колективних переговорів виключає проведення їх на регіональному чи національному рівнях, як це робиться в інших розвинених країнах, де мета переговорів - вирівнювання умов праці в цілому, встановлення мінімальних соціальних норм, закріплених у трудовому угоді. При такій системі піднімаються тільки загальні питання, а обговорення проблем кожного підприємства вважається недоречним. У Японії ж основна функція колективних переговорів - упорядкування трудових відносин на кожному конкретному підприємстві. Тому спектр обговорюваних проблем надзвичайно широкий. До них відносяться:
• питання, що стосуються умов праці, заробітної плати, допомог при звільнення, пенсійних виплат, робочого часу, переміщень персоналу або переведення на інші підприємства, тимчасових звільнень;
• проблеми, пов'язані з наймом, забезпеченням виробничої безпеки, повідомленням про страйк, визначенням ставлення до тих, хто в ній не брав участь;
• умови профспілкової діяльності (можливість займатися нею в робочий час, використання приміщень і обладнання, що належать фірмі, визначення статусу звільненого профспілкового активіста на підприємстві).
Власне виробничі та управлінські проблеми (виробничі плани, фінансове становище, організація і структура компанії, впровадження нової техніки, підвищення ефективності виробництва) обговорюються на переговорах остільки, оскільки можуть впливати на умови найму та праці.
При існуючій законодавчій гарантії права на ведення колективних переговорів підприємець без достатньо вагомих причин не може відмовитися від участі в них, ігнорувати існування профспілки, вести переговори з окремими працівниками, в односторонньому порядку визначати або змінювати умови праці.
Для проведення переговорів створюється спеціальний комітет. Як юридична особа в ньому виступає пофірменний профспілка, а вищі організації
(галузеві спілки або їх об'єднання) не будучи юридичними особами залучаються в якості радників. В окремих випадках, однак, закон обумовлює можливість їх участі (якщо вони замінюють нижчестоящих організацію або виникають труднощі під час переговорів з підприємцями, а також коли пофірменний профспілка передає їм повноваження. Остання все більше входить у практику колективних переговорів).
При формуванні комітету ретельно обговорюється питання про учасників. З боку профспілки до його складу можуть увійти основні лідери, представники вищестоящої організації, рядові члени, а з боку адміністрації -- керівники середньої ланки і співробітники, що відповідають за роботу персоналу.
Обидві сторони готують всі необхідні матеріали, заздалегідь узгоджуються час, строки, місце і порядок проведення переговорів.
Схема їх проведення така: пропозиція питань для обговорення (в письмовому вигляді) - обговорення - висунення контрпропозицій - повторне обговорення - прийняття рішень. У підсумку полягає трудову угоду, але може бути досягнута просто домовленість з адміністрацією без оформлення угоди, про що сторони домовляються заздалегідь.
Пофірменние колективні переговори найчастіше ведуться на компромісній основі. Це дозволяє підприємцям домагатися пом'якшення невдоволення працівників, регулювати виконання їх вимог до компанії, знаходити взаємоприйнятні рішення. Такі переговори сприяють стабілізації трудових відносин. Саме в цьому полягає перевага японської системи колективних переговорів перед європейською.
Разом з тим прихильність працівників до своєї компанії породжує свого роду місцевий егоїзм, коли інтереси компанії превалюють над галузевими та навіть національними інтересами. Локальний характер колективних переговорів допомагає підприємцям стримувати профспілки в їх боротьбі на захист прав трудящих, оскільки існування самих профспілок значною мірою залежить від благополуччя підприємства, його конкурентоспроможності. Профспілка фірми часом змушений відмовлятися від висунення своїх вимог, щоб не поставити її під удар.
Подібне становище дещо компенсується об'єднанням профспілок окремих фірм в галузеві, а також створенням унікальної системи колективних переговорів у формі "весняного наступу" трудящих.
"Весняні настання" виконують роль унікальної системи галузевих і національних форумів для переговорів між профспілками і підприємцями по одному з найважливіших питань - щорічного підвищення заробітної плати в масштабі країни.
При його вирішенні останнім часом помітно зросла роль галузевих союзів.
Саме вони задають тон у визначенні "лінії межі" - рівня поступок профспілок, готують і коректують інші питання для обговорення на колективних переговорах і внесення в трудову угоду. Представлені пропозиції передаються для доопрацювання пофірменним профспілкам.

Трудова угода

Японський тип трудової угоди має ряд особливостей у порівнянні з європейським і американським. Цей документ носить більш загальний, кілька абстрактний характер і за змістом близький до трудового договору, який кожен найманий працівник укладає з підприємцем. Договір ж у свою чергу фактично повторює основні положення Закону про трудові стандартах. Він визначає відносини сторін з питання умов праці та його оплати, формулює права наймача щодо працівника, передбачає відповідальність підприємця, а також лояльність працівника.
Трудова угода встановлює норми праці і гарантує певний термін їх дотримання. У японському варіанті це не мінімальні, а максимальні норми для працівників даного підприємства, що пов'язано з локальним характером колективних переговорів. Угода визначає також правила відносин профспілок і підприємців у сфері управління (спільні консультації, поради, комітети).
Велика увага в трудовій угоді звичайно приділяється мирного врегулювання трудових конфліктів, при цьому обидві сторони вважають за краще знаходити неформальне вирішення питання. Цим пояснюється деяка невизначеність багатьох положень трудової угоди, що дає можливість їх широкого тлумачення. У трудових угодах інших країн такий підхід недопустимий.
Головна ж відмітна риса японських трудових угод пов'язана з пофірменним характером профспілок, що не дає їм можливостей для контролю над ринком праці в цілому.
Відповідно до Закону про профспілки трудова угода складається з нормативної частини і зобов'язань сторін. У нормативній частині обговорюються умови праці, найму, звільнень (процедура самого найму - прерогатива підприємця). Вона поширюється на всіх працівників. У разі невідповідності їх трудового договору або окремих його положень нормативної частини договір приводиться у відповідність з трудовою угодою або анулюється. Зобов `язання сторін регламентують діяльність профспілок на підприємстві. Зазвичай трудові угоди розраховані на один - два роки, але за законом можуть діяти до трьох років.

Спільні консультації

Система спільних консультацій (СК) підприємців і профспілок, будучи альтернативою колективним переговорам, займає все більше місце в трудових відносинах. Перші спроби її введення відносяться до середини 50-х років. У 70-і роки СК стали ядром японського типу участі працівників у управлінні виробництвом. В даний час їх постійно проводять понад 80% профспілок і близько 90% підприємств. У цю систему залучено до 80% всіх найманих працівників на підприємствах приватного та державного секторів економіки. Такі консультації широко використовують навіть компанії, де немає профспілок.
СК проводяться головним чином для обговорення питань управління та виробництва, що не входять у компетенцію колективних переговорів. Це двосторонній канал для обміну інформацією - підприємець передає профспілкам дані, що стосуються управління та виробництва, а отримує від них відомості, пов'язані з умовами праці.
Головна мета - досягнення взаєморозуміння партнерів і координації дій.
Якщо під час колективних переговорів процедуру дозволу протистоять інтересів може призвести до трудового конфлікту, то при спільних консультаціях практично завжди настає взаєморозуміння. У той час як конфліктні ситуації на колективних переговорах нерідко ведуть до страйків, відсутність згоди на СК означає, що потрібні або додаткові консультації, або перенесення їх на інший рівень.
В цілому такі консультації - це свого роду соціальний і економічний балансир у відносинах партнерів.
В Японії не існує строго регламентованої, законодавчо оформленої системи СК (подібно системі прийняття рішень у Німеччині). Вона залежить від рівня, на якому проходять СК.
Таких рівнів чотири - ділянку або цех, компанія або фірма, галузь, економіка в цілому. На рівні ділянки СК як такі не проводяться, а в робочому порядку узгоджуються різні методи організації праці. У галузі діють консультативні ради, що складаються з представників профспілок і підприємницьких організацій. У масштабі національної економіки функціонує ряд урядових консультативних комітетів, до яких входять представники уряду, національного профцентру та федерації підприємців.
Головну ж роль СК грають в компанії або на фірмі. Конкретна їх форма фіксується в трудовій угоді. Для проведення СК обираються в рівній пропорції представники найманих працівників та адміністрації, проте, як правило, основну масу членів профспілки навіть не інформують про вжиті рішеннях.
СК зазвичай ведуться у формі роз'яснень, питань і відповідей, обміну думками з різних проблем. При цьому за одними питань представники профспілок лише заслуховують адміністрацію, за іншими - проводять спільні обговорення, по третє, що стосується переважно соціальних питань, - домагаються єдності думок. Разом з тим хоча в процесі СК поважається думку обох сторін, провідна роль належить все ж адміністрації. Профспілки, як правило, є більш пасивною стороною. Це пояснюється їх певною залежністю від адміністрації через пофірменной структури. Профспілкові лідери не тільки не роблять замах на права адміністрації, але прагнуть вирішувати питання під час неформальних зустрічей. Вони не виступають проти адміністрації з питань персоналу та виробництва навіть під час колективних переговорів, а часом діють в її інтересах і в разі трудових конфліктів. У багатьох випадках профспілки намагаються врегулювати шляхом СК ті проблеми, які у західноєвропейських країнах вирішуються колективними переговорами. Так, до 90% японських профспілок за допомогою СК вирішують проблеми робочого часу, більше 80% - підвищення заробітної плати, більше 70% -- навколишнього середовища підприємства та соціальні питання.
Система СК одержала широке поширення, оскільки відповідає інтересам бізнесу, допомагає уникати трудових конфліктів. Її зміцненню сприяла і реорганізація профспілкового руху, яка призвела до створення єдиного національного профцентру - фактично єдиного партнера підприємців у масштабі країни.

Зв'язок між колективними переговорами і спільними

консультаціями

Між окремими видами регулювання трудових відносин існують досить складні формальні і неформальні зв'язки. В даний час функціонують три моделі таких зв'язків. Перша модель - роздільна, коли СК лише доповнюють відносини профспілок з підприємцями (38% загального числа СК). Друга - сполучна, коли СК служать попередніми етапом колективних переговорів (35%). Третя - змішана, коли всі питання, в тому числі, що стосуються колективних переговорів, розглядаються на СК (27%).
Використання певної моделі залежить від позиції профспілки на підприємстві. Навіть просте перевагу терміна "спільна консультація" поняття "колективні переговори" (які, незважаючи на цілком мирний характер проведення припускають конфронтацію і загрожують конфліктами) сприяє створенню атмосфери довіри. Такі консультації - місце взаємного навчання і освіти профспілкових лідерів, які керують персоналом і підприємців.
На практиці СК (як найбільш поширена форма спілкування) є важливим доповненням колективним переговорам. Подібні механізми регулювання трудових відносин цілком вписуються в теорію "пирога". Згідно з цією теорії відносини між працею і капіталом повинні не обмежуватися розділом прибутків ( "пирога"), а поширюватися і на сферу виробництва з метою його збільшення, що вимагає тісної співпраці підприємців і профспілок. Саме на цьому будується японська модель: розділ прибутку здійснюється через колективні переговори, а питання її збільшення обговорюються і вирішуються на спільних консультаціях, які забезпечують участь працівників в управлінні.
Головний урок японського механізму соціального партнерства - не чіплятися за догми і схеми, постійно враховувати що відбуваються зміни, а також інтереси партнерів. Перекіс у той чи інший бік призводить до дисбалансу сил, а значить збоїв у функціонуванні економіки і держави в цілому.

Форми та методи економічного стимулювання праці на підприємствах Японії

• Головний стимулюючий чинник - заробітна плата

• Грошові премії ( "бонуси") досягають у середньому більше трьох місячних зарплат

• Ефективна форма впливу на трудову активність - внутріфірмові допомоги

• Працівникам великих підприємств надано право участі в прибутках шляхом придбання акцій "своєї" компанії

Одним із чинників успішного розвитку японської економіки є ефективна система стимулювання праці. Вона інтегрує добре продумані і неухильно використовуються (особливо на великих і найбільших підприємствах) форми і методи підвищення трудової активності персоналу, які за своїм характером поділяються на два тісно пов'язані між собою групи економічних і психологічних стимулів. В рамках даної статті розглянемо більш докладно групу економічних стимулів.

Заробітна плата та "бонуси"

Головним економічним стимулом підвищення трудової активності працівників є заробітна плата. Затримка її виплати на японських підприємствах виключена.
До другої половини 80-х років за середнім рівнем заробітної плати Японія помітно відставала від провідних країн Заходу, але в 1987 р. ситуація докорінно змінилася і Японія за цим показником вийшла в світові лідери (табл. 1).
Така картина характерна не тільки для обробної промисловості, а й інших галузей господарства. Основна причина такого серйозного зрушення -- успішний розвиток Японії і перетворення її в другу економічну державу світу. Певну роль відіграла і багаторічна боротьба профспілок за поліпшення умов праці, яка протягом багатьох років велася зад гаслом

"заробітну плату - на рівень західноєвропейських країн".

Таблиця 1

Погодинна заробітна плата

в обробній промисловості

розвинених країн

(у дол США за офіційним курсом)
| Країна | 1987 | 1995 |
| Японія | 10,41 | 22,70 |
| США | 9,91 | 12,06 |
| Німеччина | 9,75 | 15,17 |
| Англія | 6,93 | 9,69 |
| Франція | 6,82 | 9,12 |

Джерела: Japan 1990. An International Comparison. - Tokio. - Keizai Koho
Center. - 1989. - P. 68; Japan 1994. An International Comparison. - Tokio.
-Keizai Koho Center. - 1993. - P. 65; Japan Koho Center. - 1997. - P.97.
На тлі значного загального підвищення середнього рівня заробітної плати в останні роки особливо помітний її зростання на великих підприємствах, що пов'язано з більш високим рівнем їхніх прибутків та конкурентоспроможності.
Традиційний принцип - чим більше підприємство, тим вище заробітна плата -- продовжує діяти і сьогодні (табл. 2).
До середини 90-х років середньомісячна заробітна плата на великих підприємствах досягла майже 500 тис. ієн.
Щоб уявити реальне значення цієї суми, приведемо середні ціни на деякі продукти харчування і споживчі товари в Токіо - одному з найдорожчих міст світу.
Так, у 1995 р. ціна 1 кг високоякісного рису становила 572 ієни, білого хліба - 404, тунця - 4 850, яловичини - 3 920, вершкового масла - 1
650, картоплі - 280, яблук - 532 ієн і т.д. Ціни на предмети першої необхідності теж відрізнялися відносною помірністю. Чоловічий осінньо - зимовий костюм, наприклад, коштував близько 42 тис. ієн, жіночий -26 тис., чоловічі шкіряні черевики - 12 тис., жіночі - 9 тис. ієн. Цілком доступні і товари тривалого користування: холодильники -240 тис. ієн, пральні машини - близько 40 тис., кондиціонери - 160 тис., кольорові телевізори - 60 тис. ієн.
Крім основної заробітної плати працівники двічі на рік (влітку та взимку) отримують грошові премії ( "бонуси"), розмір яких залежить від результатів діяльності компанії. Система "бонусів" широко практикується не тільки великими фірмами, але багатьма середніми і навіть деякими дрібними підприємствами. Природно, розміри "бонусів" на великих підприємствах значно вище. Величина цих одноразових виплат на підприємствах з числом зайнятих понад 30 людей досягає в середньому трьох з половиною місячних зарплат (табл. 3).
На цю суму можна придбати, наприклад, нову малолітражних автомашину. На деяких великих підприємствах загальна сума літніх і зимових "бонусів" у окремі роки досягає 4-х і навіть 6-ти місячних зарплат.

Одноразові допомоги

Ефективним стимулом є надання працівникам матеріальної допомоги у вигляді різних одноразових допомог - на житло, деякі види комунальних послуг, харчування, одяг, транспорт, культурні та медичні потреби. Ці посібники носять разовий характер і виплачуються лише в виняткових випадках, будучи, по суті, своєрідної благодійної допомогою.

Таблиця 2

Середньомісячна номінальна заробітна плата в японській

промисловості в залежності від розміру підприємства (в тис. ієн)
| Роки | Підприємства з | | |
| | Числом зайнятих, | | |
| | Чоловік | | |
| | Понад 500 | 100-499 | 5-25 |
| 1992 | 462,1 | 374,1 | 271,0 |
| 1993 | 476,3 | 381,5 | 287,8 |
| 1994 | 482,8 | 391,1 | 294,6