завдання



ЗМІСТ РОБОТИ

ВСТУП ___________________________________________________________ 4
1. СУТНІСТЬ КРЕДИТУ ТА позиковий відсоток, ЇХ
ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ
1.1. Кредит і позиковий відсоток як економічні категорії __________________ 8
1.2. Форми і функції кредиту _________________________________________ 15
1.3. Регулювання позикового відсотка і її вплив на економіку ___________ 22
2. АНАЛІЗ дохідної бази АКАБ «УКРАЇНА»
2.1. Порядок нарахування і сплати процентів за кредитами _______________ 29
2.2. Аналіз кредитних вкладень і процентної політики ___________________ 31
2.3. Порядок встановлення процентної ставки ____________________________ 45
3. Шляхи вдосконалення дохідної бази АКАБ «УКРАЇНА»
3.1. Оцінки кредитоспроможності клієнта ________________ ________________ 54
3.1.1. Показники кредитоспроможності, що застосовуються Американськими банками _ 58
3.1.2. Оцінка кредитоспроможності, що використовується французькими комерційними
       банками ________________________________________________________ 59
3.1.3. Рейтингова оцінка кредитоспроможності клієнтів ____________________ 62
3.2. Визначення привабливості ринкових сегментів __________________ 69
3.3. Цінова стратегія з урахуванням кредитного ризику __________________________ 72
ВИСНОВОК ________________________________________________________ 80
Список використаних джерел ______________________________ 82
Програми А - Структура активів банку в 1996 - 1998 р.р. ___________________ 84
Б - Структура пасивів банку в 1996 - 1998 р.р. __________________ 86
В - Заборгованість по короткострокових вкладень банку __________ 87
Г - Прострочена заборгованість по короткострокових вкладень ___ 89
Д - Структура кредитного портфеля і розмір страхового фонду ___ 90
Е - Розподіл банком кредитів за галузями _______________ 91
      
ВСТУП
Основою сучасної економіки, її серцем, є банківська система. Міцні і стійкі банки означають стабільну економіку і навпаки, банкрутства банків, неповернені кредити, несплачені відсотки - все це послаблює банківську систему і говорить про хвороби економіки.
Організація фінансово-кредитного обслуговування підприємств, організацій та населення, функціонування кредитної системи відіграють винятково важливу роль у розвитку господарських структур. Від ефективності та безперебійності функціонування кредитно-фінансового механізму залежать не тільки своєчасне отримання коштів окремими господарськими одиницями, але і темпи економічного розвитку країни в цілому. Разом з тим, еволюція кредитної системи і кредитної справи в повній мірі визначається економічною ситуацією в країні, панівними формами і механізмом господарювання. Кожному етапу історико-економічного розвитку народного господарства відповідають свій тип організації кредитної справи, своя структура кредитної системи, що відповідають відповідним потребам у кредитно-фінансовому обслуговуванні окремих ланок економіки
Механізм функціонування кредитної системи постійно змінюється під впливом змін її організаційної структури, організаційно-правових форм здійснення кредитних операцій, форм і методів кредитування і кредитно-розрахункових відносин.
До 1987 р. кредитна система СРСР включала три банки-монополіста (Держбанк СРСР, Будбанку СРСР і Внешторгбанк СРСР), а також систему ощадних. Чільне становище в кредитній системі займав Держбанк СРСР. Даною структурі кредитної системи відповідала модель кредитування господарюючих суб'єктів, заснована на адміністративно-командних методах управління кредитом в умовах жорстко централізованої економіки. Подібна модель, мобілізуючи і перерозподіляючи тимчасово вільні грошові кошти населення і підприємств, була формою фінансування господарських одиниць. Її економічна сутність полягала у наданні позик підприємствам "під план", виходячи з планових і фактичних потреб останніх в коштах. Реорганізація кредитної системи почалася в 1987 р. Передбачалися зміни організаційної структури банківської системи, підвищення ролі банків, посилення їх впливу на розвиток народного господарства, перетворення кредиту на дієвий економічний важіль.
На першому етапі реорганізації була створена нова структура державних банків. Модель реорганізації включала:
* Створення дворівневої банківської системи (Центрального емісійного банку і державних спеціалізованих банків, які безпосередньо обслуговують господарство);
* Переклад спеціалізованих банків на повний госпрозрахунок і самофінансування;
* Вдосконалення форм і методів кредитних відносин з підприємствами різних галузей господарства.
Центральне місце в кредитній системі країни повинен був зайняти Державний банк. Раніше виконувалися їм функції з кредитування підприємств та організацій різних галузей народного господарства та здійснення розрахунків між ними були передані відповідним спеціалізованим банкам.
Таким чином, передбачалося відокремити емісійну діяльність банків від діяльності з кредитування господарства. На Державний банк покладалися функції координатора діяльності спеціалізованих банків і проведення єдиної для всіх банків державної грошово-кредитної політики. Інші банки спеціалізувалися на обслуговуванні народно-господарських комплексів (Промислово-будівельний банк СРСР - Промстройбанк СРСР; Агропромисловий банк СРСР - Агропромбанк СРСР; Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР - Житлосоцбанку СРСР) або на обслуговування окремих видів діяльності (Банк трудових заощаджень і кредитування населення - Ощадбанк СРСР, Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР - Зовнішекономбанк СРСР).
Головним мотивом перетворень було прагнення наблизити банки до інтересів господарства. Реорганізація певною мірою активізувала банківську діяльність. Але вона не могла докорінно змінити ситуацію, оскільки по суті не зачіпала економічні відносини. Не змінилися принципово кредитні відносини: тривало кредитування в напівавтоматичному режимі, зберігся адміністративний метод розподілу кредитних ресурсів, не було ліквідовано монопольна структура банківської системи, відбулося лише розподіл сфер впливу спецбанков по відомчому принципу, що робило неможливою конкуренцію між ними. Доцільність і вигідність надання коштів у позику не стали критеріями у діяльності банків. Об'єктивно був необхідний другий етап банківської реформи, спрямований на комплексну реконструкцію системи економічних відносин в області кредиту. Він був початий в 1988 р. створенням перших комерційних банків, які покликані стати фундаментом для формування ринкових відносин та структур у банківській сфері. Створення такого ринку стало означати заміну адміністративно-командних відносин на гнучкі економічні методи переміщення фінансових ресурсів у сфері найбільш ефективного застосування. Комерційний статус дав банкам значну самостійність у визначенні цілей, умов і термінів кредитування, рівня процентних ставок, розвитку різноманітних форм банківської діяльності, у використанні одержаного прибутку, визначенні штатів та рівня оплати праці своїх працівників, зміцнення матеріально-технічної бази та вирішенні інших питань. < br /> З метою створення системи грошово-кредитного регулювання, адекватної складаються ринковим відносинам, були змінені статус Державного банку і його роль в економіці країни. Банк був виведений з підпорядкування уряду і отримав таким чином, необхідну незалежність. При набуття Україною суверенітету був створений Національний Банк України на основі концепції, прийнятої в країнах з розвиненою ринковою економікою.
В ході другого етапу банківської реформи реорганізувалася не тільки структура банків, але й відбулися глибокі зміни в характері кредитних відносин, утвердилися нові методи кредитної роботи.
В даний час в діяльності комерційних банків України існують серйозні проблеми. Це пов'язано з причинами фінансового неблагополуччя в банківській системі, яка залежить від загального стану економіки держави, а також від нестачі необхідного досвіду і підготовлених кадрів для роботи банків в умовах ринкових перетворень.
Серйозною проблемою є підтримання ліквідності банківської системи. Основні збитки комерційним банкам приносить кредитна діяльність, залучення занадто дорогих ресурсів і неможливість рентабельного їх розміщення. Відсутність можливості отримувати прибутки інфляційного характеру вимагає від банку серйозного підходу до якості кредитного портфеля. У структурі активів комерційних банків кредитні операції складають приблизно 15%. У загальній сумі кредитної заборгованості прострочені кредити складають? 17%, пролонговані? 19%, кредити без забезпечення? 8%, безнадійні до повернення? 1%. Показники структури заборгованості свідчать про значне зростання прострочених і пролонгованих кредитів.
Збільшення статутного фонду комерційних банків до потрібної НБУ величини (на 01.01.99г. 1 млн. ЕКЮ), також є серйозною проблемою, яка стоїть перед банківською системою, але таке збільшення статутного фонду банків буде сприяти зростанню надійності та стабільності банківської системи України в цілому. < br /> З причини величезної ролі, яку відіграють банки в економіці країни, об'єктом дослідження цієї роботи був обраний акціонерний комерційний банк. В операціях сучасного банку найбільшу питому вагу займає кредитні операції, а в доходах відсотки за кредитами. Метою роботи є вивчення факторів, що впливають на встановлення процентної ставки, пошук шляхів підвищення прибутковості кредитних операцій.
Відповідно до вище викладеним завдання роботи визначені наступним чином:
По-перше, визначення кредиту та позикового відсотка як економічних категорій; визначення форм і функцій кредиту; вивчення впливу позикового відсотка на економічні процеси;
По-друге, вивчення порядку встановлення, нарахування і сплати процентів за кредитами; проведення аналізу кредитних вкладень та цінової політики на матеріалах конкретного комерційного банку;
По-третє, на основі проведеного аналізу визначення шляхів вдосконалення доходної бази банку від кредитних вкладень.
Аналітична частина даної роботи побудована на матеріалах кримської дирекції АКАБ «Україна».
      
СУТНІСТЬ КРЕДИТУ ТА позиковий відсоток, ЇХ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ
1.1. Кредит і позиковий відсоток як економічні категорії
Кредит являє собою рух позичкового капіталу, що надається в позику на умовах повернення за плату у вигляді відсотка. Необхідність кредиту обумовлена закономірностями кругообігу і обороту капіталу в процесі відтворення. На одних ділянках вивільняються вільні грошові кошти, що виступають джерелами позикового капіталу, на інших - виникає потреба в них. Саме на цій основі, на взаємній вигоді учасників процесу відтворення народжується, існує і розвивається позиковий капітал.
З яких же джерел формується позичковий капітал?
По-перше, з грошових коштів, що вивільняються з кругообігу капіталу:
* Кошти для відновлення основного капіталу у вигляді амортизації;
* Частина оборотного капіталу в грошовій формі, що вивільняються в зв'язку з розбіжністю часу надходження виручки та здійснення витрат;
* Прибуток, що накопичується для розширення і оновлення виробництва.
По-друге, з грошових доходів і заощаджень населення. Останнім часом загальною тенденцією розвинених країн стало активне використання заощаджень у вигляді внесків, страховок, купівлі цінних паперів. Це стало результатом деякого підвищення заробітної плати, а також зміни в структурі споживання. Зросла частка витрат на предмети тривалого користування, на житлове будівництво, освіту, що вимагало попереднього накопичення коштів.
По-третє, з грошових накопичень держави, величина яких залежить від розмірів державної власності і частки валового національного продукту, що перерозподіляється через держбюджет.
Економічну роль позичкового капіталу гранично чітко сформулював К. Маркс: «Дрібні суми, самі по собі не здатні функціонувати як грошовий капітал, об'єднуються у великі суми і таким чином утворюють грошову силу». Осідання вищевказаних засобів (джерел) на банківських рахунках без руху суперечить здоровому глузду. Гроші повинні «працювати». За допомогою кредиту це протиріччя дозволяється. Тимчасово вільні грошові кошти, доходи і заощадження перетворюються на позиковий капітал і знову втягуються в кругообіг, забезпечуючи потребу в позикових коштах і безперервність процесу відтворення.
Позиковий капітал є своєрідним товаром, споживча вартість якого полягає у здатності функціонувати як капіталу (будівлі, споруди, обладнання, товари) і приносити дохід у формі прибутку. Частина цього прибутку направляється на оплату позикового капіталу і виступає як його ціна або позиковий відсоток.
Позиковий капітал виступає у формі грошей, однак між цими категоріями є істотні розбіжності. Якісно відрізняється позиковий капітал від грошей тим, що є формою самовозрастною вартості. Гроші ж як вартісний еквівалент не дають приросту вартості. Розрізняються вони також і кількісно. Маса позичкових капіталів перевищує кількість грошей в обігу, оскільки одна грошова одиниця багаторазово виступає як позичковий капітал. Наприклад, в США в березні 1987 року сума державної та приватної заборгованості, умовно приймається за позиковий капітал, склала 5,4 трлн. $, Грошова маса М1 (готівку в обігу + трансакційні активи) досягла 751,5 млрд. $, а М2 (М1 + строкові та ощадні вклади в комерційних банках) - 2,9 трлн. $.
Отже, головною рисою позичкового капіталу як економічної категорії є передача вартості у тимчасове користування з метою реалізації його специфічного якості - здатність приносити прибуток у вигляді відсотка. Позиковий відсоток виступає як ціна позичкового капіталу. Його економічну природу визначають виробничі відносини. Відсоток є оплатою споживчої вартості позикового капіталу, тоді як ціни звичайних товарів представляють собою грошове вираження їх вартості. К. Маркс називав відсоток «ірраціональної формою ціни». Відсоток у кількісному вимірі менше, ніж позиковий капітал, який перебуваючи в грошовій формі не потрібно ще в чомусь висловлювати.
Відсоток виражає відносини між кредиторами і позичальниками в процесі виробництва. Джерелом позичкового процента є прибуток. Кількісним виразом процента є його ставка.
Ставка відсотка - це відношення річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на 100. Позиковий відсоток не може бути більше прибутку, а ставка відсотка - більше норми прибутку. В іншому випадку економічний результат для позичальника буде негативним.
Як же формується ставка відсотка? Від чого залежить і чим визначається? З макроекономічної точки зору рівноважна ставка відсотка формується через механізм попиту та пропозиції на грошові ресурси. Грошова пропозиція в даний час регулюється державою і залежить від його політики. Попит на грошові ресурси можна розділити на попит для звернення і попит з боку активів.
Попит на звернення полягає в тому, що людям потрібні гроші як засіб обігу. Вони оплачують покупки, комунальні витрати, лікування, освіту. Підприємства також оплачують працю, матеріали і т.д. Тому попит для звернення визначається загальним рівнем цін або номінальним валовим національним продуктом. Зі збільшенням загальної кількості товарів і послуг зростає потреба в грошах для їх оплати. Попит на грошові кошти для звернення змінюється прямо пропорційно номінальному ВНП і обернено пропорційно швидкості обігу грошової одиниці.
а) Попит на звернення б) Попит з боку активів
Малюнок 1.1 Попит на грошові кошти
На рис. 1.1.а попит на гроші для звернення зображений вертикальним відрізком До, оскільки він не залежить від відсоткової ставки, а тільки від рівня номінального ВНП.
Грошові кошти використовують і як засобу заощадження. Однак зберігати можна не тільки в грошах, а й в інших активах: акції, облігації. У кожному з активів є свої плюси і мінуси. Володіючи акцією або облігацією, людина отримує на свій актив певний дохід, але він втрачає в ліквідності, оскільки цей актив ще треба перетворити на гроші при необхідності. До того ж, такі активи піддаються ризику знецінення через падіння курсу акцій або вартості облігацій. Володіючи грошима, людина отримує абсолютну ліквідність свого активу, але піддає його інфляції. Крім того, людина несе нижчі витрати у вигляді неодержаних доходів, якби кошти були поміщені на вклад або в цінні папери, що приносять дохід.
Таким чином, доводиться вирішувати скільки активів тримати в грошах, а скільки у вклад або цінних паперах. Вирішення даного питання в першу чергу залежить від рівня процентної ставки. Якщо облігація або внесок приносять 20% доходу, то володіння грошима як активами означає втрату з 1000 грв. суми в 200грв. на рік, Зрозуміло, що попит на гроші з боку активів буде мати назад пропорційну залежність. Якщо процентна ставка, або нижчі витрати володіння грошима, високі, то люди вважають за краще зменшувати кількість грошових коштів. І навпаки, якщо ставка відсотка низька, то володіння грошима не так обтяжливо відносно нижчі витрат. Зворотній залежність між процентною ставкою і кількістю грошей в якості активів відображена на малюнку 1.1.б прямий Так.
Малюнок. 1.2. Грошовий ринок
Загальний грошовий попит (Д) і грошова пропозиція (П), які утворюють грошовий ринок, зображені на рис. 1.2.
Загальний грошовий попит утворився шляхом зсуву лінії Так на рис. 1.1.б на величину попиту До на рис. 1.1.а, тобто склали дві складові грошового попиту. Слід зазначити, що зміна номінального ВНП в результаті зростання виробництва або цін, а також зниження виробництва і цін, призведе відповідно до зсуву лінії попиту до Д2 та Д1 і встановлення відповідних їм процентних ставок (30% і 10%).
Перетин попиту на гроші і пропозиції грошей визначають ціну рівноваги, тобто процентну ставку, що сплачується за використання грошових коштів. Яким же чином ринок підтримує рівновагу? Що відбувається з відсотковою ставкою? Припустимо, що пропозиція грошей зменшилася з 400 до 300 млрд. грв. (П1). За попередньої рівноважної ставкою 30% тепер брак грошей становить 100 млрд. грв.
Спільними зусиллями компенсується брак грошей за рахунок продажу активів з фіксованим доходом (облігації) збільшується пропозиція облігацій і знижується їхня ціна, чим забезпечується зростання прибутковості облігацій, тобто процентної ставки. Вона склала 35% і, таким чином, збільшилися нижчі витрати, що означає зниження потреби в грошах як активі. У результаті ринок повернувся до рівноваги при грошовому пропозиції 300 млрд. грн. і ставкою 35%. Аналогічно, при збільшенні грошової пропозиції до рівня 500 млрд. грн. (П2) призводить до надлишку грошових коштів в сумі 100 млрд. грн. Надмірні грошові кошти намагаються помістити в інші фінансові активи (облігації), що призводить до підвищення попиту на них і підвищення ціни. При фіксованій ставці доходу це означає зниження прибутковості облігацій до рівня 20%. Зниження поставлений витрат володіння грошима означає зростання готовності мати готівкою. Таким чином, грошовий ринок знову повертається до рівноваги при ставці відсотка 20% і грошовому пропозиції 500 млрд. грн.
Отже, механізм приведення грошового ринку в рівновагу виглядає наступним чином:
1. Процентні ставки та активи з фіксованим доходом знаходяться у зворотній залежності;
2. Відхилення на грошовому ринку змінюють ціни облігацій і змінюють рівень процентної ставки;
3. Зміна процентної ставки впливає на готовність людей мати гроші в тому чи іншому розмірі;
4. Змінилася готовність людей зберігати гроші відновлює рівновагу на ринку;
5. Рівноважна процентна ставка зрівнює між собою кількість пропонованих і необхідних грошей.
Існує цілий набір макроекономічних факторів, які безпосередньо впливають на рівень відсотка:
* По-перше, масштаб виробництва, або ВНП;
* По-друге, розмір грошових накопичень;
* По-третє, циклічне коливання виробництва;
* По-четверте, темп інфляції. При посиленні інфляції процентні ставки збільшуються. Існують номінальні і реальні (за мінусом знецінення грошей) процентні ставки. Якщо темп інфляцій обганяє зростання відсотків, то виграє позичальник, оскільки борг повертається «дешевими» грошима;
* По-п'яте, державне регулювання процентних ставок. Держава диференціює процентні ставки, виходячи із завдань регулювання економіки, програм економічного розвитку та політичних цілей. У 1981-84 рр.. США проводила політику високих процентних ставок з метою стримати інфляцію, підвищити курс долара, залучити капітали. Це викликало підвищення відсотка і в Західній Європі, яка стала жертвою протекціонізму США. З середини 80-х років, навпаки, з метою заохочення експорту товарів і зменшення дефіциту торгового балансу стимулювався зниження процентних ставок.
На мікрорівні процентні ставки встановлюються з огляду на це:
1. Ступінь ризику. Чим більша ймовірність не повернення позики, тим вище відсоток з метою компенсації ризику;
2. Термін кредиту. При довгостроковому кредитуванні вище ризик зміни економічних умов і появи поставлений витрат;
3. Розмір позики. Менша за розміром позика йде під більший відсоток, тому що витрати на її оформлення однакові з великою позикою;
4. Особистість клієнта. Найбільшим і надійним позичальникам забезпечується найнижча ставка;
5. Монополізація ринку. Банк, що має монопольне становище в регіоні, може стягувати вищі ставки, оскільки клієнтам незручно обслуговуватися в іншому місці.

       
1.2. Форми і функції кредиту
Кредит може виступати в двох головних формах: комерційний і банківський. Різниця між ними обумовлено суб'єктами кредитування, об'єктами позик, величиною відсотка і сферою функціонування.
Комерційний кредит - це кредит, що надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Об'єктом кредиту є товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів зі сфери виробництва в сферу споживання. Метою комерційного кредитування товарів є прискорення реалізації товарів, обороту капіталу, отримання прибутку. Позиковий відсоток за таким кредитом входить у вартість товару і векселя, яким оформляється кредит, і звичайно нижче банківського відсотка. Недоліком комерційного кредитування є обмеженість кредиту як з боку обсягів кредитування, так і сфери застосування. З боку обсягів кредит обмежується наявністю вільного капіталу у кредитора. Сфера застосування комерційного кредиту обмежена напрямком кредитування, яке можливе тільки від виробляють підприємств до торгують підприємствам, а потім до споживають підприємствам і організаціям.
Банківський кредит надається банками і спеціальними фінансово-кредитними установами підприємствам та іншим позичальникам у грошовій формі.
Об'єктом банківського кредитування є грошовий капітал, що виділився з промислового капіталу. Суб'єктами кредитування тут є: з боку позичальника - функціонує підприємство, а з боку кредитора - банк або кредитно-фінансова установа. Сфера банківського кредитування набагато ширше комерційного, оскільки не обмежується ні напрямком кредиту, ні терміном кредитування, ні сумою угоди. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг капіталу, але і його накопичення. Комерційний кредит може бути трансформований в банківський шляхом заміни одного векселя іншим, що підвищує надійність кредитування, оскільки банки виступають гарантом угоди, і розширює масштаби кредитування.
Розрізняються також обсяги банківського та комерційного кредитування по відношенню до фаз промислового циклу. Попит на комерційний кредит збільшується зі зростанням виробництва і товарообігу і скорочується з їх зменшенням. У період криз попит на нього падає, тоді як попит на банківський кредит для сплати боргів зростає. У період пожвавлення і підйому спостерігається зростання дійсного капіталу і збільшується попит на банківський кредит для виробничих цілей і накопичення капіталу. Виходячи з напрямку позики, на продуктивні цілі або оплату боргів, розрізняють в першому випадку - позику капіталу, у другому - позику грошей. З точки зору суспільного виробництва цей поділ обумовлено впливом позик на обсяг функціонуючого капіталу.
Слід зазначити, що Положенням НБУ "Про кредитування" забороняється надання кредитів на покриття збитків.
Незважаючи на всі відмінності, комерційний та банківський кредити єдині за своєю природою. У сучасних умовах переважає банківський кредит, однак всередині великих корпорацій з'явилася тенденція до зростання комерційного кредиту. Цей кредит покриває близько 2/3 фінансових потреб транснаціональних корпорацій США. Рух кредиту в ТНК відбувається у вигляді поставок обладнання філіям, розміщення один у одного цінних паперів з метою мобілізації капіталів, здійснюють взаємне кредитування. Внутрікорпораціонное рух позичкових капіталів обслуговується банками, які надають інформаційні, консультаційні послуги тощо
Можна виділити такі різновиди кредиту: споживчий, сільськогосподарський, іпотечний, державний, міжнародний.
Споживчий кредит надається у формі комерційного і банківського. Комерційний являє собою продаж товарів з відстроченням платежу через роздрібні магазини. Об'єктами банківських позичок на споживчі цілі є товари тривалого користування: автомобілі, холодильники, меблі, тощо Банки можуть укладати угоди з магазинами, що торгують в кредит, сплачуючи при цьому гроші за товари, а позику гасять покупці товарів. Термін кредиту складає зазвичай 2-3 роки.
Споживчий кредит стає атрибутом сучасного життя. З огляду на те, що платоспроможний попит населення обмежений, а реалізація товарів потребує прискорення, і населенню і підприємствам вигідно використовувати реалізацію за рахунок майбутніх доходів. Наприклад, у США заборгованість за споживчим кредитом постійно зростає: 1939р. - 7,2 млрд. $, 1980 - 313 млрд. $, 1987р. -1,6 Трлн. $. Відсотки за споживчим кредитом стягуються більш високі (20% у США, 35% у Франції), які виплачуються з доходів населення і являють собою вторинну форму перерозподілу доходів.
Сільськогосподарський кредит представляє собою обслуговування основного та оборотного капіталів у сільському господарстві. Довгострокове кредитування забезпечується зазвичай нерухомістю, а кредитування у зв'язку з сезонним розривом у доходах і витратах завершується зазвичай після реалізації врожаю.
Іпотечний кредит - довгострокове кредитування під заставу нерухомості: землі, виробничих і житлових об'єктів і т.д.
Державний кредит це сукупність кредитних відносин, в яких одним із суб'єктів виступає держава або місцеві органи влади по відношенню до громадян або юридичних осіб. Основною формою такого кредиту є випуск державних позик. У колишній ФРН він вилучав 2/3 об'єму ринку позичкових капіталів і 1/3 в США. Держпозики є другим після податків джерелом доходів держави, які воно використовує для здійснення своїх функцій. Чим більше обсяг державного кредиту, тим більша сума відсотків по ньому. На їх сплату йдуть податкові надходження та інші доходи держави. Одержувачами відсотків за держкредиту є власники державних цінних паперів. Отримані державою кошти використовуються на регулювання економіки, розширення інфраструктури, розвиток і підтримку сільського господарства.
Кредитні відносини існують і між державами у вигляді вивозу капіталів. Міжнародний кредит являє собою рух позичкового капіталу на світовому ринку і є складовою частиною міжнародних економічних відносин.
Положення Національного банку України "Про кредитування" від 28.09.95г. передбачає, що суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи користуються споживчим кредитом. Кредити, що видаються банками класифікуються:
* За строками користування:
1. короткострокові - до 1 року;
2. середньострокові - до 3 років;
3. довгострокові - понад 3 років.
Короткострокові кредити видаються банками у разі тимчасових фінансових труднощів у зв'язку з розривом між витратами на виробництво, обіг і надходженням грошової виручки. Середньострокові кредити можуть видаватися на оплату обладнання, здійснення поточних витрат, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити видаються для формування основних фондів і розширення потужностей. Об'єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін
* По забезпеченню:
1. забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
2. гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
3. іншим забезпеченням (поручительство, страхування);
4. незабезпечені (бланкові).
* За ступенем ризику:
1. стандартні кредити;
2. кредити з підвищеним ризиком.
* За методом видачі:
1. в разовому порядку;
2. відповідно до відкритої кредитної лінією;
3. гарантійні (з обумовленою датою видачі, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).
* За термінами погашення:
1. одноразово;
2. у розстрочку;
3. достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);
4. з регресією платежу;
5. після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, обчислювальна техніка та ін) та нерухоме (будинки, споруди, телекомунікації та ін) майно.
Комерційний банк може видавати бланковий кредит (без застави майна та інших видів забезпечення) тільки в межах власних засобів із застосуванням підвищеної ставки тільки надійним позичальникам з перевіреним авторитетом.
Консорціумний кредит надається банківським консорціумом такими способами:
* Шляхом акумулювання ресурсів в зазначеному банку;
* Шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;
* Шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумне операції.
Які ж функції виконує кредит у процесі суспільного відтворення? Насамперед кредит виконує перерозподільні функцію. За допомогою кредиту вільні грошові кошти і доходи підприємств, приватних осіб, держави збираються і перетворюються в позичковий капітал. У процесі кредитування позиковий капітал перерозподіляється між галузями економіки, прагнучи насамперед туди, де виробляється більша норма прибутку, або в галузі, що відповідають інтересам держави. За допомогою кредиту здійснюється перелив капіталу з менш прибуткових галузей у більш прибуткові, сприяючи тим самим вирівнюванню галузевих норм прибутку в середню. Таким чином, здійснюється регулювання пропорцій суспільного виробництва і напрямок позикового капіталу в галузі, що відповідають інтересам суспільства і держави.
Важливою функцією кредиту є економія витрат обігу. Кредит змінює структуру грошової маси, платіжного обороту, а також швидкість обігу грошей.
Разом з кредитом з'явилися і кредитні гроші. У першому тисячолітті до н.е. виникли боргові зобов'язання, з XII століття н.е. - Векселя, з ХVI століття - чеки. Кредит сприяв тому, що повноцінні гроші були замінені банкнотами, векселями, чеками, витіснивши тим самим золото з обігу.
В даний час кредит заощаджує витрати обігу шляхом розвитку різноманітних способів використання банківських рахунків та вкладів: депозитні сертифікати, кредитні картки, спеціалізувався?? ані рахунку. Це призводить до все більшого заміщення безготівковим обігом готівкового і, тим самим, до прискорення руху грошових коштів. Економія часу обігу капіталу призводить до збільшення його продуктивного використання, зростання масштабів виробництва і збільшення в кінцевому підсумку маси прибутку.
Наступною функцією кредиту є прискорення концентрації і централізації капіталу. У процесі використання кредиту відбувається більш швидке зростання загальної маси прибутку. Як потужний економічний засіб збільшення капіталу, масштабів виробництва, яке перебуває на службі у всього суспільства і під контролем держави, кредит сприяє створенню нових компаній, товариств, корпорацій шляхом злиття і приєднання капіталів.
За допомогою виконання взаємопов'язаних функцій кредит відіграє найважливішу роль в економічному розвитку країни. Він сприяє розвитку продуктивних сил і зростанню науково-технічного прогресу, прискорення обороту капіталу, скороченню витрат і зростання прибутку. За допомогою кредиту прискорюється процес розширеного суспільного відтворення. Кредит створює сприятливий грунт для розвитку міжнародних відносин, розвитку спеціалізації і кооперації країн і регіонів.
З огляду на ту роль, яку відіграє кредит, він використовується державою як засіб регулювання економіки. Держава втручається в механізм кредитування. В інтересах окремих галузей регулюється доступ позичальників на ринок позикових капіталів, полегшується або ускладнюється отримання позик. За допомогою урядових гарантій і пільг по процентній ставці забезпечується переважне кредитування галузей і підприємств, діяльність яких відповідає національним економічним програмам.
Циклічний характер виробництва визначає і рух кредиту та його розподіл по галузях. За допомогою кредитного регулювання держава послаблює економічні кризи, стримує інфляцію. З метою пожвавлення попиту держава стимулює капіталовкладення, житлове будівництво, продаж товарів тривалого користування у розстрочку і експорт продукції. Під час економічного підйому застосовується кредитна рестрикція (обмеження кредиту) для стримування економіки від «перегріву». І, навпаки, при економічному спаді проводиться кредитна експансія (розширення кредиту) для підняття попиту і підняття економіки. Однак кредитна експансія посилює інфляційні процеси, а кредитні обмеження стримують економічне зростання. Тому проведення тієї чи іншої політики тягне за собою великі макроекономічні наслідки і вимагає від держави економічної мудрості.

       
1.3. Регулювання позикового відсотка і його вплив
на економіку
Розглядаючи вплив позикового відсотка на економіку, необхідно перш за все розглянути його вплив на інвестиції, оскільки кредит береться перш за все для здійснення інвестиційних проектів. Метою та початковим мотивом здійснення витрат є, звичайно, прибуток. Підприємства то