Туніська Республіка

Площа: 164 тис. км2.

Чисельність населення: близько 10 млн. чоловік (1999).

Державний мова: арабська.

Столиця: Туніс (близько 2 млн. жителів, 1999).

Державний свято: День незалежності (20 березня, з 1956р .).

Грошова одиниця: динар.

Член ООН з 1956 р., ОАЕ та ін

Держава розташоване в центрі Північної Африки. Межує на заході з Алжиром, на півдні - з Лівією. На півночі і сході омивається водами Середземного моря. У порізаних затоками берегів - острова Джерба, Керкенна та ін Сама невелика за площею арабська країна Африки, традиційно відрізняється порівняно високим рівнем економіки і культури, близькістю до Європи і Азії.

Близько 99% населення - арабомовних туніська нація. Решта - іноземні араби і туніські бербери, здавна живуть на острові Джерба та в далеких гірських селищах. Всередині туніського народу збереглися групи різного походження: кочівники-бедуїни, які перейшли до осілості; фелахи - нащадки селян, що прийняли іслам і арабську мову, але зберегли старі сільські звичаї; хадрі -- культурні і заможні нащадки андалусійцев; нащадки турків, кавказців і деяких європейців, які сповідують суннізм. Мешканці острова Джерба і оазисів півдня складають особливі етнографічні групи. Тут місцями збереглася висхідна до античності система землеробства, коли орали сохою або римським плугом, запряга пару биків чи ослів (на півдні - нерідко верблюдів), і поливали сади з допомогою водочерпальних коліс. У деяких віддалених районах з глибокої старовини дійшли і звичаї в одязі: верхній чоловічий одяг - бурнус з капюшоном поверх шапки; жіноча - широке і довге кольорове плаття, що закриває всю фігуру з голови до п'ят. Традиційну їжу готують з пшеничного або ячмінної крупи і муки: знаменитий кускус; БРІК - листкові пиріжки з начинкою з цибулі, петрушки, лимона та яєць; кашу бзіс, локшину мхаммаса, коржики - все це з маслинами або полите оливковою олією. Багато рибних страв. З м'ясних - пряна смажена баранина і тушкована курка, фарширована сиром, та ін

Туніс - Країна давньої міської культури; за ступенем урбанізації займає друге місце (після Лівії) серед арабських країн Африки. У країні понад 20 міст (засновані фінікійцями, римлянами або арабами в VII - X ст.). Багато міст -- порти (Сфакс, Бізерта, Сус, Махдія та ін.) Порт Туніс заснований фінікійцями, столиця країни - з середини XIII ст. Карфаген і інші довколишні міста стали передмістями столиці, утворивши Великий Туніс. Тут багато давніх і середньовічних будов - розвалини Карфагена, акведук, середньовічні мечеті. Ель-Барда -- резиденція беїв (государів) перетворена на музей. Пам'ятником історії є і оточена білокам'яної стіною стара (арабська) частину міста з лавками і ремісничими майстернями, базарами, мечетями, житловими будинками. Гарний і новий місто - будівлі французької та італійської архітектури XIX-XX ст., католицький собор Святого Філіпа та ін Великий Туніс - найбільший в країні промисловий й культурний центр: університет, безліч музеїв і бібліотек, великі банки, офіси міжнародних організацій.

В глибині країни розташований Кайруан - місто ста мечетей, центр килимарства і інших ремесел.

Більше половини території - сухі степи і напівпустелі. На півночі - родюча долина річки Меджерда і приморські рівнини. Тут поля пшениці, сади, виноградники, лісопосадки атласського кедра і сосни-пінії, острівці дубових лісів (кам'яне і корковий дуб), оливкові Роші, мигдаль і цитрусові. Багато оливкових гаїв на східному узбережжі. Між північчю і півднем здіймається вершина Серджо (1357м). Клімат - середземноморський, на півдні - сахарський, з жарким вітром сироко.

В Тунісі знаходився центр великої карфагенской держави. Римляни зруйнували Карфаген, але потім, відбудували його, зробили головним містом римської Африки. У 429 - 439 рр.. римську Африку завоювали вандали і алани. Через століття їх змінили візантійці, а в VII ст. - Араби. До кінця XIX ст. територія була то частиною мусульманських імперій, то незалежним або васальним державою (з 1705 р. -- васал Туреччини, в 1881 - 1956 рр.. - Протекторат Франції). Незалежність Тунісу проголошена в 1956 р. Три з половиною десятиліття незалежного курсу Тунісу проходили в умовах авторитарного керівництва Хабіба Бургиби, який у 1974 р. був обраний довічним президентом. На тлі арабського і африканського світу Туніс розвивається відносно спокійно.

Туніс - Республіка з президентом, наділеним величезною виконавчою владою, і однопалатним парламентом. Найбільша, провідна партія - Демократична конституційне об'єднання - спадкоємиця найстаріших політичних рухів.

Понад 99% населення - мусульмани-суніти. Є кілька тисяч туніських євреїв і християн-іноземців.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.stranymira.msk.ru