ТИХИЙ ОКЕАН, найбільший за площею і глибин океану на земній кулі. Розташований між материками Євразією і Австралією на 3., Пн. і Пд. Америкою на сході, Антарктидою на півдні Мор. кордону Т. о. проходять: з Пн. Льодовитим ок .- по Берингову прот., Від мису Пеек (півострів Чукотка) до мису Принца Уельського (п-ів Сьюард на Алясці);
з Індійським ок .- по півн. околиці Ма-лаккского прот., зап. березі о. Суматра, пд. берегах островів Ява, Тимор і Н. Гвінея, через протоки Торреса і Басса, уздовж сх. узбережжя Тасманії і далі, дотримуючись пасма підводних піднять, до Антарктиди (мис Вільямі на Березі Отса); з Атлантіч. ок .- від Антарк-тич. п-ова (Антарктида) по порогах між Південними Шетлендських о-вами до Вогненної Землі. Т. о. простягається приблизно на 15,8 тис. км із півночі на південь і на 19,5 тис. км з В. на 3. Пл. з морями 179 679 тис. км ^, Ср глиб. 3984 м, об'єм води 723 699 тис. км3 (без морів відповідно: 165 246,2 тис. км ', 4282 м і 707 555 тис. км3). Найбільша глибина Т. о. (і всього Світового ок.) 11 022 м в Маріанських жолобі. Через Т. о. приблизно по 180-му меридіану проходить лінія зміни дати. (Карту див на вклейка до стор 320-321.)
Фізико-географічний нарис. М о-р я Т. о. розташовані гол. обр. на його пн.-зх.. і зх. околицях. Тут знаходяться напівзамкнене Берингове, Охотське, Японське, Східно-Китайське, Жовте і Південно-Китайське моря, Внутрішнє Японське м. (Сето-Найкай), міжострівне моря - Суду, Сулавесі (Целебес), Молуккське, Серам, Банда, Флорес, Яванське і Саву, окраїнні моря - Коралове і Тасманове. На В. розташоване напівзамкнене море Каліфорнійська затока; біля берегів Антарктиди - окраїнні моря Росса, Амундсена, Беллінсгаузена.
Острови. За кількістю (бл. 10 тис.) і площі островів Т. о. займає перше місце серед океанів (див. ст. Океанія). По околицях Т. о. (гол. чин. в зх. частини) розташовані архіпелаги і ланцюги островів: Алеутські, Курильські, Сахалін, Японські, Філіппінські, Моллукські, Зондській, Фіджі, Тонга, Н. Зеландія та багато інших; у відкритій частині - многочисл. острови вулканічних. (Маркізькі, Товариства, Гавайські, Са-
моа, Галапагос тощо) і коралового (Маршаллові, Гілберта, Токелау, Фенікс, Лайн, Туамоту та ін) походження, а також острови - підняті рифи (Маркус, Уейк, Науру, ошен, Тонгарева
і ін.).
Береги переважають фьордові і абразійні. Вздовж сх. околиці Т. о., від зал. Пиоджет-Саунд (Півн. Америка) до о. Чилое (Пд. Америка), - береги абразійно типу, слабо розчленовані і гористі, до Ю. (до мису Горн) і до С. (до Алеутських о-вів) - фьордові типу. Берегу окраїнних морів Азії - фьордові типу на С. (узбережжя Берінгова м., Камчатка), на південь від-абразійні (уздовж прибережних гірських ланцюгів) і акумулятивні (вздовж прибережних низовин). У тропіч. поясі на 3. в основному коралові берега, місцями з бар'єрними рифами. Берег Антарктиди утворений гол. обр. шельфові льодовики.
Рельєф і геологи ч. будову дна. Підводні окраїни материків, що оточують Т. о., Відрізняються складністю рельєфу і геол. будови;
ширина шельфів коливається від неск. десятків км (у Американського узбережжя) до 700-800 км (в Беринговому, Східно-Китайському і Південно-Китайському морях), а глибина їх зовнішнього краю - від 150 до 500 м. материкові схили круті, часто ступінчасті, розчленовані каньйонами; в них оголюються древні породи різного віку. За півн. і зх. периферії Т. о., від п-ова Аляска до Н. Зеландії, простягається система улоговин окраїнних морів, острівних дуг і жолобів глибоководних океанічних, захоплююча і область Австрало-Азіат-ських морів і утворює в сукупності сучас. геосинклінальний пояс. Для цієї великої площі характерні контрастний рельєф, активний вулканізм, інтенсивна сейсміч. діяльність, складне чергування ділянок кори оці-аніч., континентального і перехідного типів. Найбільші глибини улоговин морів (Берінгова, Охотського, Японського, Південно-Китайського, Сулу, Сулавесі, Філіппінського, Коралового та ін) коливаються в межах 3500-7500 м. Багато хто з улоговин ускладнені підняттями.
Острівні дуги представлені однією або двома ланцюгами островів, причому на зовнішніх сучас. вулканізм відсутня;
на південь від Японії вони поділяються на дві гілки, обрамляючи Філіппінську улоговину. З острівними дугами пов'язані глибоководні жолоби, к-рим відповідають макс. глибини Т. о. (в м): Алеутська (7822), Курило-Камчатський (9717), Японська (8412), Ідзу-Бонінскій (9810), Маріанський (11022), Філіппінська (10 265), Новобрітанскій (8320), Буген-Вільска (9103 ), Тонга (10 882), Керма-грудень (10 047) та ін Уздовж Пд. і Центр. Америки і п-ова Каліфорнія простягаються жолоби Перуанський (6601 л
У межах ложа Т. о. (океанічних плит, або талассократонов) знаходяться розділені великими підняттями обширні улоговини: Півн.-Східна, Пн-Західна, Сх.-Маріанська, Зх.-Кар! Лінська і Сх.-Каролінська, Меланезш екая, Центральна, Південна, Беллінсгаузен! ну, Чилійська, Перуанська та ін Глибина улоговин від 4000 до 7000 м, вони імек переважно. горбисте дно з групами і ц | пямі підводних гір; Абісальна ра] Ніни розвинені в пн.-сх.. частини Т. о. біля підніжжя Антарктиди. Мн. піднята оточені акумулятивними шлейфам! Найбільша структура Т. о .- Схід но-Тихоокеанський підняття, Вхідні у світову систему средінноокеаніт скгіс хребтів, але на відміну від одного хребтів цієї системи воно поділяємо океан на дві асиметричні частини і чи Шено чітко вираженою рифтової частка ни; має відгалуження - хребти Галапа госскій, Кокосовий, Макуорі; на ег продовження до С. знаходиться Каліфор нійскій зал. До великих піднята, ложа Т. о. відносяться вулканічних. вал! і хребти: Лайн, Гавайський, Імператор ських гір, Маркус-Неккер, Каролінський Маршаллових о-вів, Туамоту та ін, глы бовие підняття Шатских, Маніхію та ін Мн. підняття увінчані вулканічних горами, гайотамі, островами; крупней рілі з них - Гавайські о-ви з дію ські вулканами. Сх. частина Т. о. 1 Сх.-Тихоокеанський підняття пересівання кают многочисл. зони розломів великої протяжності субширотного і пн.-еап простягання зі значить, горизонтальним зміщеннями Мендосіно, Маррі, Моло Каи, Кларьон, Кліппертон, Галапагос о-ви Великодня, Елтанін та ін, в рельєф (виражені уступами, ланцюгами гір.
Поширення донних відкладів тісно пов'язане з тектонікою і рельєфом дна, підпорядковане ціркумконтінентальной, вертикальної і кліматіч. зональність. Теригенні уламкові (піски, алевритами) і глинисті опади розвинені на підводних околицях материків, в улоговинах морів, глибоководних жолобах і суміжних частинах ложа океану. Істот. роль відіграють турбідіти, а у високих широтах - уламковий матеріал льодового розносу. Серед біогенних опадів переважають пелагіч. вапняні - кок-колітово-фораміні феровие, що займають великі простори дна на глиб. до 4-4,5 км, а на мілководдях - черепашкові і коралово-водоростеві. Крем'янисті опади (діатомові і діатомові-радіоляріевие) утворюють три широтних пояса в зонах високої продуктивності фітопланктону - північний, захоплюючий далекосхідні моря, екваторіальний і субантарктичний; крім того, діатомові мули присутні в Каліфорнійському зал., Поблизу узбережжя Перу і на дні деяких жолобів і депресій . Пелагіч. «Червоні» глини розвинені на глиб. більше 4,5-5 км на малопродуктивних зонах. У зх. частини Т. о. донні опади нерідко збагачені продуктами андезит-тового (попелу, туффіти), а в центр, частинах - базальтового вулканізму. Величезні площі дна покриті залізо-марганцевими конкреціями з підвищеним вмістом Сі, № і Со. В області Сх.-Тихоокеанського підняття і суміжних частинах улоговин присутні металоносних мули (більше 10% Ре). На шельфах і підводних горах поширені фосфорити, частіше доантропогеновие;
сучас. фосфорити зустрічаються на шельфах Перу і Чилі. На вершинах і схилах мн. хребтів і піднять, в зонах розломів і на горбистому дні улоговин
  рясні виходи древніх відкладень від неогена до нижньої крейди, а також вулканічних. порід, переважно. базальтів. У жолобах Тонга і Маріанські виявлені [інтрузивні ультраосновних та основ-г ные породи - Дуніт, перідотіти, серпентініти, габро-норіто. Потужність
- Осадовою товщі на ложі океану і в ж-[лобах коливається від 0 до 2-3 км (в се-[ньому неск. Сотень м), збільшуючись поблизу ма-, теріков і в екваторіальній зоні. За даними глибоководного океанського буріння,: вік її заснування і покрівлі базальтів
  поступово змінюється від Сх.-Тіхоокеан-: ського підняття на північному заході - від плейсто цін-пліоценового до юрського (в р-ні підняття Шатских), а на південному сході - до мело вого. У розрізах мн. свердловин установ-
- Лени зміна (зверху вниз) глибоководді-| них опадів більше мілководними, круп ные стратіграфіч. перерви, зміни: палеогеографіч. умов у кайнозої і мезозої. Нижче осадовою товщі в океаніч. корі розрізняють «другий» шар (преім. базальти; можливо, місцями Метамора-фізованние осадові породи) зі швидкістю руху сейсміч. хвиль ок. 5 км/с і «третє» шар (приблизно метабазальти, габро, амфіболіти, серпентініти) зі швидкістю руху сейсміч. хвиль 6,6-6,9 км/сек, В покрівлі верхній мантії швидкості більше 8 км/сек, а. на Сх.-Тихоокеанському піднятті - 7,3-7,7 км/сек. Для Т. о. характерна складна система лінійних магнітних аномалій - запис історії розвитку земної кори. Т. о .- найдавніший океан Землі, хоча дно його молоде. Про гіпотез походження Т. о. см. в ст. Океан,
Корисні копалини. На мн. шельфах Т. о. ведуться пошуково-розвідувальні роботи на нафту і газ; розробляються нафт. родовища розташовані поблизу Каліфорнії, в зал. Кука (Аляска), у Японському, Південно-Китайському, Яванському і Тасмановому морях. На ложі Т. о. найбільш перспективні поклади залізо-марганцевих конкреций на глиб. 3,5-5,5 км.
Мн. країни, що прилягають до бас. Т. о., Ведуть пошуки або видобуток цінних мінералів з прибережно-морських розсипів: циркону, рутилу, ільменіту, монациту, титаномагнетиту, каситериту (Австрал. Союз, США, Японія, Індонезія, Малайзія, Таїланд та ін.) Клімат. Велика протяжність Т. о. із півночі на південь визначає різноманітність його кліматів - від екваторіального до субарктіч. на півночі і антарктіч. на Ю. Більша частина поверхні океану, приблизно між 40 ° с. ш. і 42 ° пд. т., розташовується в поясах екваторіального, тропіч. і субтропічного. кулеметів. Циркуляція атмосфери над Т. о. визначається осн. областями атм. тиску:
Алеутських мінімумом, Півн.-Тихоокеанським, Пд.-Тихоокеанським і Антарктіч. максимумами. Зазначені центри дії атмосфери в їх взаємодії обумовлюють велику постійність пн.-сх.. на півночі і південно-сх. на Ю. вітрів помірної сили - пасатів - в тропіч. і субтропічного. частинах Т. о. і сильних зап. вітрів у помірних широтах. Особливо сильні вітри спостерігаються в пд. помірних широтах, де повторюваність штормів становить 25-35%, у пн. помірних широтах взимку - 30%, влітку - 5%. На 3. тропіч. зони з червня по листопад часті тропіч. урагани - тайфуни. Длясев.-ю. частини Т. о. характерна мусон-ва циркуляція атмосфери. Ср темп-ра повітря в лютому зменшується від 26-27 ° С у екватора до -20 ° С в Беринговому прот. і -10 ° С у берегів Антарктиди. У серпні Ср темп-ра змінюється від 26-28 ° С у екватора до 6-8 ° С в Беринговому прот. і до -25 ° С у берегів Антарктиди. На всьому просторі Т. о., Розташованому на північ від 40 ° пд. ш., спостерігаються суттєві відмінності в темп-ре повітря між сх. і зх. частинами океану, викликані відповідним пануванням теплих чи холодних течій і характером вітрів. У тропіч. і субтропічного. широтах темп-ра повітря на В. на 4-8 ° С нижче, ніж на 3. У пн. помірних широтах навпаки: на В. темп-ра на 8-12 ° С вище, ніж на 3. Ср річна хмарність в областях низького тиску атмосфери становить 60-90%, високого тиску - 10-30%. Ср річна кількість опадів у екватора більше 3000 мм, у помірних широтах - 1000 мм на 3. і 2000-3000 мм на В. Найменша кількість опадів (100-200 мм) випадає на сх. околицях субтропічного. областей високого тиску атмосфери;
в зх. частинах кількість опадів збільшується до 1500-2000 мм.
Тумани характерні для помірних широт, особливо части вони в р-ні Курильських о-вів.
Гідрологічний режим. Під впливом розвивається над Т. о. циркуляції атмосфери поверхневі течії утворюють антіціклональние кругообіг в субтропічного. і тропіч. широтах і циклональний круговорот у пн. умі-I ренних та пд. високих широтах. У пн. частині океану циркуляція складається теплими течіями: Пн. Пасатною - Куросио і Півн.-Тихоокеанським і холодним Каліфорнійським течією. У пн. помірних широтах на 3. панує холодне Курильські течія, на сході - тепле Аляскинского перебіг. У пд. частині океану антшщклональная циркуляція складається теплими течіями: Пд. Пасатною, Сх.-Австралійським, зональним Пд.-Тихоокеанським і холодним Перуанським. На північ від екватора, між 2-4 ° і 8-12 ° с. ш., півн. та пд. циркуляції протягом року розділяються Межпассатним (Екваторіальна) про-тівотеченіем (див. також карту в т. 18, вклейка до стор 328-329).
Ср темп-ра поверхневих вод Т. о. (19,37 ° С) на 2 ° С вище темп-ри вод Атлантіч. і Індійського океанів, що є результатом щодо біль-I ших розмірів тієї частини площі Т. о., к-рая розташована в добре прогріваються широтах (св. 20 ккал/см2 на рік), та обмеженості зв'язку з Пн. Льодовитим ок. Ср темп-ра води в лютому змінюється від 26-28 ° С у екватора до -0,5, -1 ° С на північ від 58 ° с. ш., у Курильських о-вів і на південь від 67 ° пд. ш. У серпні темп-ра дорівнює 25-29 ° С у екватора, 5-8 ° С в Беринговому прот. і -0,5, -1 ° С на південь від 60-62 ° пд. ш. Між 40 ° пд. ш. і:
40 ° с. ш. темп-ра у сх. частини Т. о. на:
3-5 ° С нижче, ніж в зх. частини. На північ від 40 ° с. ш .- навпаки: на В. темп-ра на '
4-7 ° С вище, ніж на 3. На південь від 40 ° пд. ш., 1 де переважає зональний перенос по-• верхностних вод, різниці між] темп-рами води на сході і на 3. немає.
У Т. о. кількість опадів більше, ніж ^ випаровується води. З урахуванням річкового стоку сюди щорічно надходить св. 30 тис. км3 прісної води. Тому солоність поверхневих вод Т. о. нижче, ніж в інших океанах (середня солоність дорівнює 34,58 °/оо). Найбільш низька солоність (30,0-31,0 °/оо і менше) наголошується на 3. і В. півн. помірних широт і в прибережних районах сх. частині океану, найбільша (35,5 °/оо і 36,5 °/оо) - відповідно у пн. та пд. субтропічного. широтах. У екватора солоність води зменшується від 34,5 °/оо і менше, у високих широтах - до 32,0 °/оо і менш на С., до 33,5 °/оо і менш на Ю.
Щільність води на поверхні Т. о. досить рівномірно збільшується від екватора до високих широт відповідно до загального характером розподілу темп-ри і солоності: у екватора 1.0215-1.0225г/сл «3, на С.-1.0265 г/см3 і більше, на Ю.-1.0275 г/см "і більше. Колір води в субтропічного. і тропіч. широтах синій, прозорість в отд. місцях понад 50 м. У пн. помірних широтах переважає темно-блакитний колір води, біля берегів - зеленуватий, прозорість 15-25 м. У антарктіч. широтах колір води зеленуватий, прозорість до 25 м.
Припливи у пн. частини Т. о. переважають неправильні півдобові (вис. до 5,4 м до зали. Аляска) і півдобові (до 12,9 м в Пенжінской губі Охотського м.). У Соломонових островів і у частини берега Н. Гвінеї припливи добові, величиною до 2,5 м. Найбільш сильне вітрове хвилювання відзначається між 40 і 60 ° пд. ш., в широтах панування зап. штормових вітрів (- «буремні сорокові»), на Пн. півкулі - на північ від 40 ° с. ш. Макс. висота вітрових хвиль у Т. о. 15 чи більше, довжина понад 300 м. Характерні хвилі цунамі, особливо часто відзначаються в північній, південно-зап. і південно-сх. частинах Т. о.
Лід у пн. частини Т. о. утворюється в морях з суворими зимовими кліматіч. умовами (Берингове, Охотське, Японське, Жовте) і в затоках біля берегів о. Хоккайдо, п-овов Камчатка та Аляска. Взимку і навесні льоди виносяться Курильських течією в крайню пн.-зх.. частина Т. о. До зали. Аляска зустрічаються невеликі айсберги. У пд. частини Т. о. льоди і айсберги утворюються біля берегів Антарктиди і течіями і вітрами виносяться у відкритий океан. Пн. межа плавучих льодів взимку проходить у 61-64 ° пд. ш., влітку зміщується до 70 ° пд. ш., айсберги в кінці літа виносяться до 46-48 ° пд. ш. Айсберги утворюються гол. обр. в море Росса.
Проміжна і глибинна циркуляції і вертикальна структура Т. о. складаються водами, який занурюється в зонах збіжності поверхневих течій, і глибинними водами, які надходять з Індійського і Атлантіч. океанів. Чим в більш високих широтах відбувається занурення води, тим більш низькі горизонти вони займають в океані. Поверхневі води океану охоплюють шар до 100-150 м, у антарктіч. широтах - до 200 м; тут характеристики води близькі характеристиками на поверхні океану. Приблизно між 40 ° с. ш. і 40 ° пд. ш. цей шар стелить підповерхневим проміжними водами, який занурюється в субтропічного. зонах збіжності (зонах субтропічного. конвергенції) у пн. та пд. частинах Т. о. Ці води займають шар до 400 - 500 м, їх темп-ра від 10 до 20 ° С, солоність більше 35 °/але, вміст кисню від 1 мл1л до 5,8 мл/л. Нижче, в шарі до глиб. 1000-1500 м, розташовуються про-:
проміжних води, що занурюються на. півн. та пд. полярних океанських фронтах; їх темп-ра від 3 до 6 "С, солоність на С. 33,9-34,3??/оо, на Ю. 34,1-34,5 »/ оо. Вміст кисню 0,5-1,6 мл1л на півночі і 2,7 і 4,1 мл1л на Ю. Глибинні води займають шар між 1000-1500 м та 3000-3500 м. Вони формуються в пд. високих і помірних широтах в процесі перемішування власне тихоокеанських вод і глибинних вод Атлантіч. і Індійського океанів; їх темп-ра від 1,7 до 2,5 "С, солоність 34,65-34,75 °/оо. Вміст кисню 2,0-2,9 мл1л на С., 3,1 - 4 , 5 мл1л на Ю. На глибинах більше 3500 м до дна розташовуються придонні води, що формуються у високих півд. широтах в результаті охолодження і занурення поверхневих вод та їх подальшого перемішування з глибинними водами. придонні води мають температуру 0,24-0,28 " С, солоність 34.70-34,72 »/ оо в антарктіч. широтах і 1,0-1,6 ° С і 34,64-34,1 °/оо відповідно на іншому просторі; вміст кисню в придонних водах 3,5-4,6 мл1л.
Підповерхневих і проміжні води циркулюють так само, як і поверхневі, але швидкість їх руху істотно нижче. Виняток становить Екваторіальній підповерхневої протидії протягом (Кромвелл течія), що йде на В. в сторону, протилежну що йде над ним на 3. Південному Пасатною течією, до-рої перетинає по екватору весь океан у вигляді тонкої стрічки між горизонтами 25-50 і 300 м і шир. ок. 300-400 км. Глибинні води йдуть у нижньому потоці на С., а у верхньому - на Ю.
  Рослинність і тваринний світ. Рослинна життя (окрім бактерій і нижчих грибів) зосереджена у верхньому 200-л <шарі, в т. н. евфо-тичної зоні. Тварини і бактерії населяють всю товщу вод і дно океану. Найбільш рясно розвивається життя в зоні шельфу і особливо у самого узбережжя на малих глибинах, де в помірних поясах океану різноманітно представлені флора бурих водоростей і багата фауна молюсків, черв'яків, ракоподібних, іглоко-Жих та ін організмів. У тропіч. широтах для мілководій зони характерне повсюдне і сильний розвиток коралових рифів, а біля самого берега - мангрових заростей.>
З просуванням з холодних зон в тропічні кількість видів різко зростає, а щільність їх розподілу падає. У Беринговому прот. відомо бл. 50 видів прибережних водоростей - макрофі-тів, у Японських о-вів - св. 200, у водах Малайського архіпелагу - св. 800. У рад. далекосхідних морях відомих видів тварин - бл. 4000, а у водах Малайського архіпелагу - не менше 40 - 50 тис. У холодних і помірних поясах океану при порівняно невеликому числі видів рослин і тварин за рахунок масового розвитку нек-яких видів загальна біомаса сильно зростає, в тропіч. поясах отд. форми не отримують такого різкого переважання, хоча кількість видів дуже велике.
При видаленні від побережжя до центр. частинах океану і зі збільшенням глибини життя стає менш різноманітною і менш багатою. В цілому фауна Т. о. включає бл. 100 тис. видів, але з них лише 4-5% зустрічається глибше 2000 м. На глибинах понад 5000 м відомо бл. 800 видів тварин, більше 6000 м - близько 500, глибше 7000 м - дещо